Рекомендація щодо мінімальних норм соціальної політики на залежних територіях (додаткові положення) N 74

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Парижі Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 15 жовтня 1945 року на свою двадцять сьому сесію,

ухваливши прийняти ряд пропозицій стосовно мінімальних норм соціальної політики на залежних територіях (додаткові положення), що є п'ятим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми рекомендації,

ухвалює цього п'ятого дня листопада місяця тисяча дев'ятсот сорок п'ятого року нижченаведену Рекомендацію, яка може називатися Рекомендацією 1945 року щодо соціальної політики на залежних територіях (додаткові положення):

беручи до уваги, що розділ XI Статуту Організації Об'єднаних Націй, який, будучи Декларацією щодо територій, де немає самоврядування, підтверджує принцип, згідно з яким інтереси населення всіх цих територій є першорядними, і встановлює як святий обов'язок для країн-метрополій забезпечувати прогрес народів цих територій у політичній, економічній, соціальній сфері та в галузі освіти,

беручи до уваги, що Міжнародна конференція праці ухвалила 12 травня 1944 року на своїй двадцять шостій сесії Рекомендацію щодо мінімальних норм соціальної політики на залежних територіях,

беручи до уваги, що бажано забезпечити застосування до залежних територій мінімальних норм, котрі доповнюють норми, ухвалені в 1944 році,

Конференція пропонує нижченаведені рекомендації:

1. Кожний член Міжнародної організації праці, який несе відповідальність за будь-яку залежну територію, повинен вживати всіх заходів у межах своєї компетенції для забезпечення ефективного застосування мінімальних норм, викладених у додатку до цієї Рекомендації, на кожній території і, зокрема, повинен подавати цю Рекомендацію органові чи органам влади, компетентним запроваджувати на кожній такій території мінімальні норми, викладені в цьому додатку.

2. Кожний член Організації, якщо він ухвалює цю Рекомендацію, повинен повідомити Генерального директора Міжнародного бюро праці про прийняття загальних принципів, викладених у частині I додатка; він повинен повідомити Генерального директора, по можливості в якомога стисліший строк, про заходи, вжиті для впровадження в життя мінімальних норм, які викладено в додатку, щодо кожної залежної території за яку цей член Організації несе відповідальність, і надалі він повинен періодично повідомляти Міжнародне бюро праці на запит Адміністративної ради про заходи, вжиті для втілення в життя цієї Рекомендації.

3. Норми, викладені в додатку до цієї Рекомендації, повинні розглядатися як мінімальні норми, котрі не обмежують і не послаблюють будь-яке зобов'язання щодо застосування вищих норм. взятого відповідно до Статуту Організації чи згідно з будь-якою міжнародною конвенцією з питань праці, яку цей член Організації міг ратифікувати, і в жодному разі не повинні тлумачитися чи застосовуватися як такі, що послаблюють захист, який забезпечується заінтересованим працівникам чинним законодавством.

1. Метою політики є сприяння розвиткові механізму колективних переговорів, за допомогою якого мінімальні ставки заробітної плати можуть встановлюватися шляхом переговорів між організаціями роботодавців і організаціями працівників.

2. В усіх випадках, коли компетентний орган влади має підстави вважати, що організації працівників не досягли потрібного розвитку для ведення переговорів на засадах рівності з організаціями роботодавців, призначаються спеціально підготовлені особи для надання допомоги працівникам у ході переговорів шляхом порад та інформування, які у разі потреби діятимуть від їхнього імені. Цих заходів вживають після консультацій з інспекцією праці там, де вона існує. Призначені таким чином особи сприяють скорішому розвиткові організацій працівників шляхом порад і керівництва.

1. Якщо не існує відповідних засобів активного встановлення мінімальної заробітної плати шляхом колективного договору, створюється і підтримується офіційний механізм, за допомогою якого можуть встановлюватися мінімальні ставки заробітної плати працівників.

2. Для всіх мінімальних ставок, встановлених рішенням компетентного органу влади, зберігається принцип рівної оплати для чоловіків і жінок за їхню рівну працю.

3. Представники заінтересованих роботодавців і працівників, зокрема представники їхніх організацій, де такі організації є, беруть участь у дії механізму встановлення мінімальної заробітної плати у спосіб, визначений компетентним органом влади, в усякому разі у рівній кількості та на рівних умовах.

4. Мінімальні ставки заробітної плати, визначені компетентним органом влади, є обов'язковими для відповідних роботодавців і працівників, тобто вони не можуть підлягати зменшенню за згодою між роботодавцями і працівниками без згоди компетентного органу влади.

5. Треба вживати належних заходів для забезпечення заінтересованих роботодавців і працівників інформацією щодо мінімальних ставок заробітної плати, які існують, і для того, щоб заробітна плата не виплачувалась у менших розмірах, ніж це встановлено.

6. Працівник, щодо якого застосовуються мінімальні ставки і якому виплачено меншу заробітну плату, ніж такі ставки, має право звернутися до суду чи право на іншу законну процедуру стосовно отримання недоплаченої йому суми, за умови такого строку давності, який може встановлюватися компетентним органом влади.

1. Треба вживати необхідних заходів для забезпечення належної виплати усієї заробітної плати, і від роботодавців вимагається ведення обліку виплати заробітної плати, надання працівникам роз'яснень щодо виплати заробітної плати і вжиття інших відповідних заходів щодо полегшення контролю.

2. Заробітна плата звичайно виплачується тільки готівкою і безпосередньо кожному працівникові.

3. Якщо немає іншого місцевого звичаю, який працівники хочуть зберегти, заробітна плата виплачується регулярно через такі проміжки часу, котрі зменшують імовірність утворення заборгованості перед працівниками.

4. Якщо харчування, житло та інше суттєве забезпечення і послуги становлять частину заробітної плати, компетентні органи влади вживають усіх можливих заходів щодо суворого контролю стосовно достатності й грошової вартості цього забезпечення і послуг.

5. Треба вживати всіх можливих заходів щодо:

a) інформування працівників стосовно їхніх прав у галузі заробітної плати;

b) запобігання незаконним відрахуванням із заробітної плати;

c) обмеження сум, які підлягають відрахуванню з заробітної плати в рахунок забезпечення і послуг, що становлять частину заробітної плати, грошовою вартістю цього забезпечення і послуг.

1. Треба заохочувати добровільні види заощаджень серед працівників і незалежних виробників.

2. Максимальні суми авансів, що виплачуються в рахунок заробітної плати, і порядок їх повернення регулюються компетентним органом влади.

3. Компетентний орган влади обмежує суму авансів, що можуть бути виплачені працівникові, найнятому за межами певної території. Розмір усіх авансів чітко роз'яснюється працівнику. Всякий аванс, виплачений понад суму, встановлену компетентним органом влади, відповідно до закону не повертається.

4. Вживають усіх можливих заходів щодо захисту робітників і незалежних виробників від лихварства, зокрема, за допомогою заходів, спрямованих на зменшення відсоткових ставок позики, шляхом контролю за діяльністю осіб, які дають капітали в позику і шляхом заохочення розвитку засобів для отримання коштів у позику для відповідних цілей через кооперативні кредитні організації або через установи, що контролюються компетентним органом влади.

1. Там, де існують чи створюються системи виплати заробітної плати з затримкою до закінчення певного періоду чи всієї роботи:

a) їхні правила та діяльність контролюються компетентним органом влади, і, зокрема, якщо компетентний орган влади не впевнився в тому, що кошти вкладено належним чином, то від роботодавця вимагаються гарантії щодо його зобов'язань згідно з такими системами;

b) представники працівників, зокрема представники їхніх організацій там, де такі існують, беруть участь у роботі таких систем.

2. Метою політики є, наскільки дає змогу економічний стан території, поступова ліквідація систем виплати заробітної плати з затримкою і створення, без завдання шкоди системі заощадження чи пенсій за віком, системи допомог за віком, передбачаючи положення про внески з боку уряду чи роботодавців чи тих та інших разом, а також про внески працівників.

1. Метою політики є запровадження принципу рівної плати за рівноцінну працю на однаковій операції і в одній і тій самій установі та запобігання спрямованій проти працівників дискримінації за ознакою раси, релігії чи статі щодо можливостей отримання роботи і просування по роботі та стосовно ставок заробітної плати.

2. Вживають усіх можливих заходів для зменшення всяких наявних відмінностей між ставками заробітної плати, зумовлених ознакою раси, релігії чи статі, шляхом підвищення ставок заробітної плати працівників, які отримують низьку зарплату.

3. Працівникам, найнятим на роботу за межами будь-якої залежної території, можуть виплачуватися додаткові гроші для розумного покриття власних витрат чи витрат сім'ї, до яких призводить їхня робота далеко від дому.

Заходи, вжиті компетентними органами влади для підвищення виробництва та рівня життя сільських виробників, мають містити в собі:

a) якомога повнішу ліквідацію причин хронічної заборгованості;

b) контроль за відчуженням сільськогосподарських земель для несільськогосподарських потреб з метою створення такого становища, за якого таке відчуження буде можливе тільки для поліпшення забезпечення інтересів певної території;

c) нагляд за орендою та умовами праці для забезпечення орендаторам і робітникам, які працюють у сільському господарстві, найбільш високого рівня життя і справедливої частки від усякої вигоди, яка може бути наслідком підвищення продуктивності чи підвищення рівня цін.

У якомога стисліший строк законом буде передбачено виплату допомоги особам, які працюють, у разі непрацездатності внаслідок нещасних випадків, що сталися на їхній роботі, а на випадок смерті цих осіб внаслідок таких нещасних випадків виплату допомоги їхнім утриманцям, які залишилися, та виплату допомоги на лікування осіб, що постраждали під час таких нещасних випадків:

a) у разі непрацездатності допомога виплачується не пізніше, ніж з п'ятого дня від моменту нещасного випадку, але якщо непрацездатність триває більш як чотири тижні, допомога виплачується з першого дня непрацездатності:

b) треба вживати всіх можливих у місцевах умовах заходів для скорішого відновлення працездатності постраждалих працівників;

c) якщо загальною системою соціального страхування не передбачено інше, то витрати на виплату допомоги несуть роботодавці, і як тільки буде можливо, ці витрати покриватимуться за системою обов'язкового страхування, яка не спрямована на отримання прибутку;

d) законодавство і вся процедура, що стосується виплати допомоги, будуть якомога більш спрощеними: зокрема, державна службова особа нестиме відповідальність щодо нагляду за тим, щоб постраждалі працівники отримували надані їм допомоги і щоб заяви розглядалися шляхом короткої, неофіційної процедури.

У разі коли наслідком травми стає постійна непрацездатність, крім незначного роду, або смерть, допомога, яка має бути надана постраждалому чи його утриманцям, набуває форми періодичних виплат; однак, вона може бути виплачена повністю або частково у вигляді паушальної суми, якщо компетентний орган влади засвідчить, що вона буде належним чином використана, або визначить нездійсненним проведення належного контролю за періодичними виплатами. Проте метою політики є ліквідація системи виплат у вигляді паушальних сум на користь системи періодичних виплат.

Положення статей 8 і 9 у відповідних випадках застосовуються відносно допомоги працівникам у разі професійних захворювань.

1. Працівники, які є громадянами відповідної країни, і працівники-іноземці у питаннях допомоги працівникам у разі нещасних випадків і професійних захворювань мають рівні права.

2. Працівники-іноземці, які мають право на отримання допомоги і які повертаються до країн свого походження, мають право на будь-яку допомогу, яка їм могла б належати у разі, якщо вони залишалися б на території, де вони працюють. Якщо виплати допомоги є періодичними, то вони отримуватимуть таку допомогу, або замість допомоги їм буде виплачено паушальну суму.

1. У районах, де значна кількість працівників звичайно заробляє гроші, працюючи за наймом, метою політики є запровадження обов'язкового страхування для захисту працівників за наймом і їхніх утриманців на випадок хвороби, материнства, старості, смерті годувальника і безробіття. Як тільки буде створено потрібні умови для здійснення такого страхування, з цією метою вживатимуть належних заходів.

2. Метою політики є забезпечення шляхом обов'язкового страхування на випадок хвороби і материнства, медичної допомоги для постраждалих осіб і їхніх утриманців, оскільки таку допомогу ще не забезпечено у вигляді безплатного державного обслуговування.

1. Там, де зайнятість чи міграція мають достатні масштаби, передбачається система безплатних державних бюро зайнятості.

2. Там, де цього вимагають обставини міграції працівників, компетентний орган влади забезпечує належним чином обладнані будинки для відпочинку.

3. Усякі системи працевлаштування працівників і забезпечення їхнього благополуччя під час переїзду до місця і від місця роботи, діяльність яких можуть організовувати асоціації роботодавців чи організованих працівників, є безкоштовними для працівників і перебувають під пильним наглядом компетентного органу влади.

1. Максимальну тривалість робочого часу на промислових і в торговельних підприємствах встановлює компетентний орган влади.

2. Максимальна тривалість робочого часу на підприємствах сільського господарства, по можливості, встановлюється компетентним органом влади.

3. Доповіді, які подаються до Міжнародного бюро праці відповідно до параграфа 2 цієї Рекомендації, містять повні відомості щодо заходів, вжитих з метою регулювання робочого часу, серед них відомості щодо встановлених обмежень робочого часу, всякі положення про мінімальні періоди безперервного відпочинку, всякі особливі обмеження щодо шкідливих, небезпечних чи важких робіт, усякі спеціальні заходи для особливих операцій, усякі винятки, які дозволено для сезонних робіт, і методи застосування цих правил.

1. Працівникам, зайнятим на промислових і в торговельних підприємствах, надається протягом кожного періоду в сім днів період відпочинку тривалістю не менше ніж двадцять чотири години, але там, де це відповідає звичаям працівників, дозволяється надавати період відпочинку, обчисленому у відповідній пропорції до строку більш тривалого, ніж один тиждень.

2. Це положення відносно щотижневого відпочинку у можливо більш стислий строк буде поширено на сільськогосподарські підприємства за умови внесення таких змін, які можуть вимагатися для врахування потреб виробництва.

3. Період відпочинку там, де це можливо, надається одночасно всьому персоналу підприємства і встановлюється таким чином, щоб він збігався з днями, встановленими звичаями працівників.

4. Повні або часткові винятки може бути дозволено, якщо вони потрібні на думку компетентного органу влади. Понаднормова робота компенсується заробітною платою, за значно вищими, ніж звичайні, ставками, якщо її виконують у період відпочинку.

1. Як тільки з'явиться можливість, буде передбачено, щоб працівники, зайняті на промислових і в торговельних підприємствах, мали право на щорічну оплачувану відпустку тривалістю не менш як дванадцять робочих днів після закінчення одного року в основному регулярної роботи. Якщо працівник припиняє роботу після закінчення шестимісячного строку з будь-яких причин, крім провини з його боку, то він має право на пропорційну грошову компенсацію замість щорічної відпустки.

2. Метою політики є встановлення, де можливо, такого порядку, за якого працівники, зайняті на сільськогосподарських підприємствах, матимуть право після закінчення одного року в основному регулярної роботи на щорічну оплачувану відпустку тривалістю не менш як дванадцять робочих днів. Якщо працівник припиняє роботу після закінчення шестимісячного строку через будь-яку причину, крім провини з його боку, то він буде мати право на пропорційну грошову компенсацію замість щорічної відпустки.

3. Якщо працівники працюють на значній відстані від свого дому, то щорічна оплачувана відпустка тривалістю дванадцять робочих днів може бути замінена на відпустку, обчислену на тій самій підставі за довший строк роботи.

4. Якщо працівники трудяться на далекій відстані від свого місця проживання, де вони були завербовані чи найняті, то має бути вжито всіх можливих заходів щоб полегшити для них відвідання свого місця проживання в період оплачуваної відпустки.

Якщо компетентний орган влади впевнився в тому, що тривалість робочого часу, щотижневий відпочинок і щорічні оплачувані відпустки належним чином регулюються колективними договорами чи рішеннями судових органів, які охоплюють значну кількість заінтересованих працівників, то такі договори чи рішення можуть вважатися задовільними щодо відповідних положень цього розділу.

1. Інспектори, які призначені компетентним органом влади і мають відповідні повноваження, за законом мають право з метою виконання своїх обов'язків здійснювати нижченаведені повноваження:

a) відвідувати та інспектувати в будь-яку годину дня і ночі місця, стосовно яких вони можуть мати достатні підстави вважати, що в них працюють особи, захищені законом;

b) заходити в денний час у будь-яке місце, стосовно якого вони можуть мати достатні підстави вважати, що воно є підприємством чи його частиною, яке підлягає їхньому нагляду;

c) опитувати будь-яку особу, яка працює на певному підприємстві, сам на сам або у присутності свідків, чи звертатися по відомості до будь-якої іншої особи, чиє свідчення вони можуть вважати за потрібне;

d) вимагати пред'явлення будь-яких книжок або документів, які треба вести відповідно до законів, що регулюють умови праці.

2. Перше ніж залишити підприємство, інспектори, по можливості, повідомляють роботодавця чи його представника про свій прихід, якщо вони не вважають, що таке повідомлення може завдати шкоди здійсненню їхніх обов'язків.

1. Усі процедури стосовно розслідування і вирішення спорів між роботодавцями і працівниками мають бути, по можливості, найбільш простими.

2. Роботодавців і працівників заохочують досягати справедливого вирішення спорів шляхом примирення без звертання до суду. З цією метою вживають усіх можливих заходів для консультації з представниками організацій роботодавців і працівників та для їхньої участі у створенні й дії механізму примирення.

3. За умови дії такого механізму державні службові особи несуть відповідальність за розслідування спорів і намагаються сприяти примиренню та допомагати сторонам у досягненні справедливого вирішення спору. По можливості ці службові особи спеціально призначаються для виконання таких обов'язків.

1. Передбачаються мінімальні умови для охорони здоров'я, безпеки і благополучності працівників на промислових підприємствах та на інших підприємствах, де машини, що використовуються, або операції, що виконуються, роблять такі заходи потрібними.

2. Машини, які імпортуються з-за кордону, забезпечуються захисними засобами, приписаними на території імпорту. Якщо компетентний орган влади на території імпорту не передбачив потрібних захисних засобів для всіх машин, що імпортуються, то такі машини оснащуються засобами, приписаними в країні їхнього виробництва.

3. Захисні засоби, по можливості, повинні бути складовою частиною початкових проектів машин.

1. Підлягає розгляду питання про застосування до залежних територій положень Конвенції (переглянутої) 1932 року про захист докерів від нещасних випадків, зокрема, у великих портах і там, де встановлено нові механізми для завантаження і розвантаження суден, незалежно від того, стоять вони біля причалу в доках, біля буя чи на якорі.

2. Підлягає розгляду питання про бажаність ратифікації Конвенції (переглянутої) 1932 року про захист докерів від нещасних випадків такими країнами, які ще цього не зробили, але несуть відповідальність за залежні території, що мають порти.

Якомога скоріше треба вживати заходів, за яких передбачається, щоб вага брутто будь-якого упакованого вантажу чи предмета в одну тисячу кілограмів (одна метрична тонна) чи більше, що відправляються у межах будь-якої території для транспортування по морю чи внутрішніми водними шляхами, була чітко і тривко позначена на упакованому вантажі чи предметі до його навантаження на будь-яке судно.

1. Щоб забезпечити вживання відповідних заходів безпеки з метою запобігання нещасним випадкам і захворюванням, застосовуються такі принципи:

a) вимагається повідомляти компетентні органи влади про всі нещасні випадки і особливо про такі, що мають серйозні наслідки чи трапляються неодноразово, з метою визначення заходів, за допомогою яких їм можна запобігти;

b) інспектори повідомлюють організації роботодавців і працівників та дають їм поради щодо кращих норм охорони здоров'я і безпеки праці;

c) інспектори заохочують співробітництво роботодавців, персоналу адміністрації і працівників з метою підвищення персональної обережності, опрацювання безпечних заходів роботи і вдосконалення захисного обладнання;

d) інспектори намагаються сприяти поліпшенню і вдосконаленню заходів щодо охорони здоров'я та безпеки праці шляхом вивчення технічних методів внутрішнього обладнування підприємств, спеціально вивчаючи питання охорони здоров'я і безпеки праці та за допомогою різних інших засобів.

2. На тих територіях, де віддається перевага особливій організації страхування з приводу нещасних випадків та запобігання їм, яка абсолютно незалежна від інспекції, спеціальні службові особи такої організації керуються вищезгаданими принципами.

Компетентний орган влади бере на себе відповідальність за всіляке поширення серед працівників і їхніх сімей та роботодавців інформації про суть і значення заходів, вжитих відповідно до вищевикладених статей і статей Рекомендації 1944 року щодо соціальної політики на залежних територіях. Організації працівників і організації роботодавців, де такі існують, використовуються як канали такої інформації. Там, де це можливо, така інформація подається мовами місцевого населення.

У межах цього додатка:

a) термін "сільськогосподарське підприємство" може бути визначений як такий, що охоплює здійснювані на підприємстві процеси консервування і відправки сільськогосподарських продуктів цього підприємства, якщо класифікувати ці процеси як частину діяльності промислового підприємства не вважається за доцільне;

b) термін "комерційне підприємство" охоплює:

i) комерційні підприємства і установи, серед них підприємства, які займаються тільки чи в основному операціями з продажу, купівлі, розподілу, страхування, переговорів, займів чи управління стосовно товарів чи послуг будь-якого роду;

ii) установи, що займаються лікуванням і доглядом особливо за людьми похилого віку, хворими, бідними чи божевільними;

iii) готелі, ресторани, пансіони, їдальні, клуби, кафе та інші такі установи громадського харчування;

iv) театри і громадські місця розваг;

v) будь-які підприємства, аналогічні тим, які перелічено у підпунктах i), ii), iii) та iv);

c) термін "промислове підприємство" охоплює:

i) підприємства, на яких речі виробляються, змінюються, очищуються, ремонтуються, прикрашаються, обробляються, готуються до продажу, руйнуються чи знищуються, або на яких матеріали перероблюються, серед них суднобудівні підприємства і підприємства по виробництву, трансформуванню і передачі електроенергії, по виробленню і розподілу газу чи рухової сили будь-якого виду; по очищенню і розподілу води чи по опаленню;

ii) підприємства з будівництва, реконструкції, утримання, ремонту, переробки чи демонтажу одного чи більше з таких об'єктів: будівель, залізниць, трамвайних ліній, аеропортів, портів, доків, пірсів, будівель для захисту від повені чи берегової ерозії, каналів, будівель для внутрішньої, морської чи повітряної навігації, доріг, тунелів, мостів, віадуків, каналізаційних систем, водостоків, колодязів, іригаційних чи осушувальних споруд, пристроїв електрозв'язку, підприємств по виробництву і розподілу електроенергії і газу, трубопроводів, систем водопостачання та підприємства, що займаються іншими такими роботами або підготовкою до будівництва чи закладенням фундаментів, що передують вищезазначеним роботам;

iii) шахти, кар'єри та інші підприємства з видобутку корисних копалин;

iv) підприємства по перевезенню пасажирів чи товарів, за винятком перенесення вручну, якщо такі підприємства не вважаються складовими частинами сільськогосподарського чи комерційного підприємства;

d) терміни "сільськогосподарське підприємство", "комерційне підприємство" і "промислове підприємство" охоплюють як державні, так і приватні підприємства.

Компетентний орган влади може через заздалегідь опубліковані державні постанови вилучити зі сфери застосування положень цього додатка підприємства чи судна, щодо яких, у зв'язку з їхнім родом і розміром, не можна застосувати відповідний контроль.