Директива Європейського Парламенту і Ради 2011/61/ЄС від 8 червня 2011 року про керуючих альтернативними інвестиційними фондами та про внесення змін і доповнень до директив 2003/41/ЄС і 2009/65/ЄС та регламентів (ЄС) № 1060/2009 і (ЄС) № 1095/2010

Якщо зміни є прийнятними, оскільки не впливають на відповідність управління АІФом, що здійснює КАІФ, положенням цієї Директиви або дотримання іншим чином КАІФом положень цієї Директиви, компетентні органи референтної держави-члена повинні без зволікань повідомити ESMA щодо тих змін, які стосуються припинення реалізації певних АІФів або стосуються реалізації додаткових АІФів і, у застосовних випадках, компетентні органи держав-членів ведення діяльності КАІФу про такі зміни.

11. Комісія ухвалює, у формі делегованих актів відповідно до статті 56 та з дотриманням умов статей 57 і 58, інструменти щодо домовленостей про співпрацю, зазначених у пункті (а) параграфа 2, щоб розробити спільні рамки, що сприятимуть встановленню таких домовленостей про співпрацю з третіми країнами.

12. Для того, щоб забезпечити уніфіковане застосування цієї статті, ESMA може розробити настанови для встановлення умов застосування інструментів, ухвалених Комісією щодо домовленостей про співпрацю, зазначених у пункті (а) параграфа 2.

13. ESMA розробляє проекти регулятивних технічних стандартів для визначення мінімального змісту домовленостей про співпрацю, зазначених у пункті (a) параграфу 2, таким чином, щоб забезпечити отримання компетентними органами референтної держави-члена і компетентними органами державчленів ведення діяльності інформації, достатньої для здійснення своїх наглядових та слідчих повноважень за цією Директивою.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регулятивні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1095/2010.

14. Для того, щоб забезпечити узгоджену гармонізацію цієї статті, ESMA розробляє проекти регулятивних технічних стандартів для визначення процедур координування й обміну інформацією між компетентним органом референтної держави-члена і компетентними органами держав-членів ведення діяльності КАІФу.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регулятивні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1095/2010.

15. Якщо компетентний орган відхиляє запит на обмін інформацією відповідно до регулятивних технічних стандартів, зазначених у параграфі 14, відповідні компетентні органи можуть передати питання ESMA, що може діяти згідно з повноваженнями, покладеними на нього у статті 19 Регламенту (ЄС) № 1095/2010.

16. Для того, щоб забезпечити уніфіковані умови застосування цієї статті, ESMA може розробити проекти імплементаційних технічних стандартів, щоб визначити:

(a) форму та зміст зразка нотифікаційного листа, згаданого у параграфах 3 і 5;

(b) форму та зміст зразка заяви, згаданої у параграфі 6 ;

(c) форму передачі, згаданої у параграфі 6; та

(d) форму письмового повідомлення, згаданого у параграфі 10.

Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статті 15 Регламенту (ЄС) № 1095/2010.

17. Без обмеження статті 43(1) держави-члени вимагають, щоб АІФи, якими управляє та які реалізовує КАІФ, було реалізовано лише професійним інвесторам.

1. Держави-члени забезпечують, щоб КАІФ з третіх країн з офіційним дозволом міг управляти АІФами з ЄС, заснованими у державі-члені, що не є його референтною державою-членом, безпосередньо або шляхом заснування філії за умови, що КАІФ отримав офіційний дозвіл на управління таким типом АІФу.

2. Будь-який КАІФ з третіх країн, який має намір управляти АІФами з ЄС, заснованими у державі-члені, що не є його референтною державою-членом, найперше повідомляє компетентним органам своєї референтної держави-члена таку інформацію:

(a) держава-член, в якій він має намір безпосередньо управляти АІФами або заснувати філію;

(b) програма діяльності, у якій зазначено, зокрема, послуги, які він має намір надавати, та в якій визначено АІФи, якими він має намір управляти.

3. Якщо КАІФ з третіх країн має намір заснувати філію, він надає, крім інформації, зазначеної у параграфі 2, таку інформацію:

(a) організаційна структура філії;

(b) адреса в державі-члені місцезнаходження АІФу, з якої можливо отримати документи;

(c) імена та контактні дані осіб, відповідальних за управління філією.

4. Компетентні органи референтної держави-члена протягом 1 місяця з дня отримання повного пакету документів, передбачених у параграфі 2, або протягом 2 місяців з дня отримання повного пакету документів, передбачених у параграфі 3, повинні передати таку документацію компетентним органам держави-члена ведення діяльності КАІФу. Таке передання здійснюють тільки за умови, що управління АІФом, що здійснює КАІФ, відповідає і надалі буде відповідати положенням цієї Директиви та що КАІФ в іншому дотримується положень цієї Директиви.

Компетентні органи референтної держави-члена повинні у цьому зв'язку долучити заяву про те, що обумовлений КАІФ отримав від них офіційний дозвіл.

Компетентні органи референтної держави-члена повинні негайно надати КАІФові нотифікаційне повідомлення про таке передання. Після отримання нотифікаційного повідомлення про передання КАІФ може розпочати надання своїх послуг у державі-члені ведення діяльності КАІФу.

Компетентні органи референтної держави-члена також повідомляють ESMA про те, що КАІФ може розпочинати управління АІФом у державах-членах ведення діяльності КАІФу.

5. Держави-члени ведення діяльності КАІФу не висувають жодних додаткових вимог щодо обумовленого КАІФу щодо питань, які охоплює ця Директива.

6. У разі суттєвої зміни будь-яких даних, які повідомлено відповідно до параграфа 2 та, у відповідних випадках, параграфа 3, КАІФ надсилає письмове повідомлення про таку зміну компетентним органам своєї референтної держави-члена принаймні за 1 місяць до впровадження запланованої зміни або негайно після здійснення незапланованої зміни.

Якщо, внаслідок запланованої зміни, управління АІФом, що здійснює КАІФ, більше не відповідатиме вимогам цієї Директиви або КАІФ іншим чином більше не відповідатиме вимогам цієї Директиви, компетентні органи референтної держави-члена без зайвих зволікань повідомляють КАІФ про те, що він не повинен впроваджувати зміни.

Якщо заплановану зміну впроваджено незважаючи на перший та другий підпараграфи або якщо здійснено незаплановану зміну, у зв’язку з чим управління АІФом, що здійснює КАІФ, більше не відповідає положенням цієї Директиви або КАІФ іншим чином більше не дотримується положень цієї Директиви, компетентні органи референтної держави-члена вживають усіх належних заходів відповідно до статті 46, у тому числі, за необхідності, явна заборона реалізації АІФу.

Якщо зміни є прийнятними, оскільки не впливають на відповідність управління АІФом, що здійснює КАІФ, положенням цієї Директиви або дотримання іншим чином КАІФом положень цієї Директиви, компетентні органи референтної держави-члена повинні без зайвих зволікань повідомити компетентні органи держав-членів ведення діяльності КАІФу про такі зміни.

7. Для того, щоб забезпечити узгоджену гармонізацію цієї статті, ESMA може розробити проекти регулятивних технічних стандартів для визначення інформації, яку необхідно повідомляти відповідно до параграфів 2 і 3.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регулятивні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1095/2010.

8. Для того, щоб забезпечити уніфіковані умови застосування цієї статті, ESMA може розробити проекти імплементаційних технічних стандартів, щоб укласти стандартні форми, зразки і процедури для надання інформації згідно з параграфами 2 і 3.

Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статті 15 Регламенту (ЄС) № 1095/2010.

1. Без обмеження статей 37, 39 і 40 держави-члени можуть дозволити КАІФам з третіх країн реалізовувати професійним інвесторам лише на своїй території паї або акції АІФів, якими вони управляють, з дотриманням принаймні таких умов:

(a) КАІФ з третіх країн дотримується положень статей 22, 23 і 24 щодо кожного АІФу, який він реалізовує відповідно до цієї статті і статей 26-30, якщо АІФ, який він реалізовує відповідно до цієї статті, підпадає під дію статті 26(1). Інвестори АІФів та компетентні органи, зазначені у згаданих статтях, вважаються інвесторами АІФів та компетентними органами держав-членів, у яких реалізовують АІФи;

(b) з метою контролю системних ризиків та відповідно до міжнародних стандартів необхідно забезпечувати наявність належних домовленостей про співпрацю між компетентними органами держав-членів, у яких реалізовують АІФи, у всіх застосовних випадках, компетентними органами відповідних АІФів з ЄС і наглядовими органами третьої країни, у якій засновано КАІФ з третіх країн, і, у всіх застосовних випадках, наглядовими органами третьої країни, у якій засновано АІФ з третіх країн, для того, щоб забезпечити ефективний обмін інформацією, що дозволяє компетентним органам відповідних держав-членів виконувати свої обов’язки згідно з цією Директивою.

(c) третю країну, в якій засновано КАІФ з третіх країн або АІФ третьої країни, не внесено до списку ФАТФ як некооперативну країну чи територію;

Якщо компетентний орган АІФу з ЄС не приєднується до необхідних домовленостей про співпрацю, як передбачено у пункті (b) першого підпараграфа, протягом розумного періоду часу, компетентні органи держави-члена, у якій передбачено реалізувати АІФ, можуть передати питання ESMA, що може діяти згідно з повноваженнями, покладеними на нього у статті 19 Регламенту (ЄС) № 1095/2010.

2. Держави-члени можуть запровадити суворіші правила для КАІФу з третіх країн щодо реалізації паїв або акцій АІФів інвесторам на своїй території для цілі цієї статті.

3. Комісія ухвалює, у формі делегованих актів відповідно до статті 56 та з дотриманням умов статей 57 і 58, інструменти щодо домовленостей про співпрацю, зазначені у параграфі 1, щоб розробити спільні рамки, що сприятимуть встановленню таких домовленостей про співпрацю з третіми країнами.

4. Для того, щоб забезпечити уніфіковане застосування цієї статті, ESMA розробляє настанови для встановлення умов застосування інструментів, ухвалених Комісією щодо домовленостей про співпрацю, зазначених у параграфі 1.

1. Без обмеження інших інструментів права Союзу держави-члени можуть на своїй території дозволити КАІФам реалізовувати роздрібним інвесторам паї або акції АІФів, якими вони управляють відповідно до цієї Директиви, незалежно від того, чи такі АІФи реалізовують усередині країни, чи на транскордонній основі, або від того, чи це АІФи з ЄС, чи з третіх країн.

У таких випадках держави-члени можуть висувати суворіші вимоги до КАІФу або АІФу, аніж вимоги, застосовні до АІФів, що їх реалізовують професійним інвесторам на своїй території відповідно до цієї Директиви. Проте держави-члени не висувають суворіші чи додаткові вимоги щодо АІФів ЄС, які засновано в іншій державі-члені та реалізовують на транскордонній основі, аніж до АІФів, що їх реалізовують всередині країни.

2. Держави-члени, які на своїй території дозволяють реалізацію АІФів, що її здійснюють роздрібним інвесторам, до 22 липня 2014 року повинні повідомити Комісії та ESMA:

(a) типи АІФу, які КАІФи можуть реалізовувати роздрібним інвесторам на своїй території;

(b) будь-які додаткові вимоги, які держава-член висуває щодо реалізації АІФів, що її здійснюють роздрібним інвесторам.

Держави-члени також повідомляють Комісію та ESMA про будь-які подальші зміни щодо першого підпараграфа.

Держави-члени призначають компетентні органи, які повинні виконувати обов’язки, передбачені у цій Директиві.

Вони повідомляють ESMA і Комісію про них, зазначаючи будь-який розподіл обов’язків.

Компетентні органи є публічними органами.

Держави-члени вимагають, щоб їхні компетентні органи встановили належні методи для моніторингу виконання КАІФами своїх обов’язків за цією Директивою, за доцільності на підставі настанов, розроблених ESMA.

1. Пруденційний нагляд за КАІФом є відповідальністю компетентних органів держави-члена місцезнаходження КАІФу незалежно від того, чи КАІФ управляє АІФами та/або реалізує їх в іншій державі-членові, чи ні, без обмеження тих положень цієї Директиви, які покладають відповідальність за нагляд на компетентні органи держави-члена ведення діяльності КАІФу.

2. Нагляд за дотриманням КАІФом статей 12 і 14 є відповідальністю компетентних органів держави-члена ведення діяльності КАІФу, у якій КАІФ управляє АІФами та/або реалізовує їх через філію у такій державі-члені.

3. Компетентні органи держави-члена ведення діяльності КАІФу можуть вимагати від КАІФу, який управляє АІФами або реалізовує їх на її території - через філію або ні, - надавати інформацію, необхідну для нагляду за виконанням КАІФом застосовних правил, за що є відповідальними такі компетентні органи.

Такі вимоги не повинні бути суворішими ніж вимоги, які держава-член ведення діяльності КАІФу висуває щодо КАІФів, для яких вона є державою-членом місцезнаходження, задля моніторингу виконання ними тих самих правил.

4. Якщо компетентні органи держави-члена ведення діяльності КАІФу встановлюють, що КАІФ, який управляє АІФами та/або реалізовує їх на її території - через філію або ні, - порушує одне з правил, за нагляд за виконанням яких вони є відповідальними, такі органи вимагають від відповідного КАІФу припинити таке порушення та повідомляють компетентні органи держави-члена місцезнаходження про таке.

5. Якщо обумовлений КАІФ відмовляється надавати компетентним органам держави-члена ведення його діяльності інформацію, що підпадає під їхню відповідальність, або не вживає заходів, необхідних для припинення порушення, зазначеного у параграфі 4, компетентні органи держави-члена ведення його діяльності повідомляють компетентні органи держави-члена його місцезнаходження про таке. Компетентні органи держави-члена місцезнаходження КАІФу за першої нагоди:

(a) вживають усіх відповідних заходів, щоб забезпечити надання обумовленим КАІФом інформації, запит на яку подали компетентні органи держави-члена ведення його діяльності відповідно до параграфа 3, або припинення ним порушення, згаданого у параграфі 4;

(b) подають запит на отримання необхідної інформації від відповідних наглядових органів у третіх країнах.

Про характер заходів, зазначених у пункті (а), необхідно повідомити компетентні органи держави-члена ведення діяльності КАІФу.

6. Якщо попри заходи, вжиті компетентними органами держави-члена місцезнаходження КАІФу відповідно до параграфа 5, або у зв’язку з тим, що такі заходи виявляються недостатніми або недоступними у відповідній державі-члені, КАІФ і надалі відмовляється від надання інформації, запит на яку подали компетентні органи держави-члена ведення його діяльності відповідно до параграфа 3, або продовжує порушувати правові або регулятивні положення, які передбачено у параграфі 4 та є чинними у державі-члені ведення його діяльності, компетентні органи держави-члена ведення діяльності КАІФу можуть, після повідомлення компетентних органів місцезнаходження КАІФу, вжити належних заходів, у тому числі тих, що викладено у статтях 46 і 48, щоб запобігти подальшим порушенням або застосувати санкції у зв’язку з ними та, мірою необхідності, запобігти ініціюванню КАІФом будь-яких подальших транзакцій у державі-члені ведення його діяльності. Якщо управління АІФами є функцією, виконуваною у державі-членові ведення діяльності КАІФу, держава-член ведення діяльності може вимагати від КАІФу припинити управління такими АІФами.

7. Якщо компетентні органи держави-члена ведення діяльності КАІФу мають чіткі й наочні підстави вважати, що КАІФ порушує обов’язки, що виникають з правил, за нагляд за виконанням яких вони не є відповідальними, вони передають такі висновки компетентним органам держави-члена місцезнаходження КАІФу, які повинні вжити належних заходів, у тому числі, за необхідності, подати запит на отримання додаткової інформації від відповідних наглядових органів у третіх країнах.

8. Якщо попри заходи, вжиті компетентними органами держави-члена місцезнаходження КАІФу, або у зв’язку з тим, що такі заходи виявляються недостатніми, чи з тим, що держава-член місцезнаходження КАІФу не вчиняє дій протягом розумного періоду часу, КАІФ не перестає діяти у спосіб, який явно шкодить інтересам інвесторів відповідного АІФу, фінансовій стабільності або доброчесності ринку у державі-члені ведення діяльності КАІФу, компетентні органи держави-члена ведення діяльності КАІФу можуть після повідомлення компетентних органів місцезнаходження КАІФу вжити всіх належних заходів, необхідних для захисту інвесторів відповідного АІФу, фінансової стабільності і доброчесності ринку у державі-члені ведення діяльності, у тому числі можливості запобігати подальшій реалізації обумовленим КАІФом паїв або акцій відповідного АІФу у державі-члені ведення діяльності.

9. Процедуру, викладену в параграфах 7 і 8, також застосовують у тому разі, коли компетентні органи держави-члена ведення діяльності мають чіткі й наочні підстави заперечувати проти надання КАІФові з третіх країн офіційного дозволу референтною державою-членом.

10. Якщо відповідні компетентні органи не погоджуються з будь-яким із заходів, вжитих компетентними органами відповідно до параграфів 4-9, вони можуть довести це питання до уваги ESMA, що може діяти згідно з повноваженнями, покладеними на нього у статті 19 Регламенту (ЄС) № 1095/2010.

11. У застосовних випадках, ESMA сприяє проведенню переговорів і укладенню домовленостей про співпрацю, що їх вимагають положення цієї Директиви, між компетентними органами держав-членів і наглядовими органами третіх країн.

1. Компетентні органи отримують усі наглядові й слідчі повноваження, необхідні для виконання своїх функцій. Виконання таких повноважень повинно відбуватися будь-яким з таких способів:

(a) безпосередньо;

(b) у співпраці з іншими органами;

(c) під свою відповідальність шляхом делегування їх особам, яким делеговано завдання;

(d) шляхом звернення до компетентних судових органів.

2. Компетентні органи мають повноваження:

(a) на доступ до будь-якого документа у будь-якій формі та на отримання його примірника;

(b) вимагати інформацію від будь-якої особи, пов’язаної з діяльністю КАІФу або АІФу, та за необхідності викликати і допитувати особу задля отримання інформації;

(c) проводити виїзні інспектування з попереднім повідомленням та без нього;

(d) вимагати надання наявних записів телефонних дзвінків і потоків даних;

(e) вимагати припинення будь-якої практики, що суперечить положенням, ухваленим під час імплементації цієї Директиви;

(f) вимагати замороження або вилучення активів;

(g) вимагати тимчасової заборони на провадження професійної діяльності;

(h) вимагати від КАІФу з офіційним дозволом, депозитаріїв або аудиторів надати інформацію;

(i) ухвалювати інструменти будь-якого виду, щоб забезпечити подальше виконання КАІФами або депозитаріями застосовних до них вимог цієї Директиви;

(j) вимагати призупинити видання, викуплення або погашення паїв в інтересах власників паїв або громадськості;

(k) відкликати дозвіл, виданий КАІФові або депозитарію;

(l) передавати справи у кримінальне провадження;

(m) подавати запит до аудиторів або експертів на проведення верифікацій або розслідувань.

3. Якщо компетентний орган референтної держави-члена вважає, що КАІФ з третіх країн з офіційним дозволом порушує свої обов’язки, передбачені цією Директивою, він повідомляє ESMA із зазначенням усіх причин якомога швидше.

4. Держави-члени забезпечують наявність у компетентних органів повноважень, необхідних для вжиття всіх заходів для забезпечення впорядкованого функціонування ринків у тих випадках, коли діяльність одного або кількох АІФів на ринку для фінансового інструмента може загрожувати упорядкованому функціонуванню такого ринку.

1. ESMA може розробляти і регулярно переглядати настанови для компетентних органів держав-членів щодо виконання їхніх дозвільних повноважень та щодо обов’язків компетентних органів зі звітування, покладених цією Директивою.

ESMA також має повноваження, у тому числі ті, що зазначено у статті 48(3), необхідні для виконання завдань, передбачених для нього у цій Директиві.

2. Обов’язок зберігати професійну таємницю застосовують до всіх осіб, які працюють або працювали на ESMA, на компетентні органи або на будь-яку іншу особу, якій ESMA делегував завдання, у тому числі до аудиторів і експертів, які уклали контракт з ESMA. Інформація, яка становить професійну таємницю, не підлягає розкриттю іншій особі або органу, окрім випадків, коли таке розкриття необхідне для судових проваджень.

3. Уся інформація, якою обмінюються за цією Директивою ESMA, компетентні органи, Європейська бізнес-асоціація, Європейський наглядовий орган (Європейський орган зі страхування і професійних пенсій), утворений відповідно до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1094/2010 (-30), та Європейська рада із системних ризиків (ESRB), вважається конфіденційною, крім випадків, коли ESMA, або компетентний орган, або інший відповідний орган зазначає під час такого обміну, що така інформація підлягає розкриттю, чи коли таке розкриття необхідне для судових проваджень.

4. Відповідно до статті 9 Регламенту (ЄС) № 1095/2010 ESMA може, якщо всі умови параграфа 5 виконано, звернутися до компетентного органу або компетентних органів з запитом вжити будь-який з таких заходів, залежно від ситуації:

(a) заборонити реалізацію в Союзі паїв або акцій АІФів, якими управляють КАІФи з третіх країн, або АІФів з третіх країн, якими управляють КАІФи з ЄС, без офіційного дозволу, передбаченого у статті 37, або без необхідної нотифікації, передбаченої у статтях 35, 39 та 40, або без наявності дозволу на таке від відповідних держав-членів згідно зі статтею 42;

(b) запровадити обмеження для КАІФів з третіх країн щодо управління АІФом у разі надмірної концентрації ризику на конкретному ринку на транскордонній основі;

(c) запровадити обмеження для КАІФів з третіх країн щодо управління АІФом у тих випадках, коли його діяльність потенційно може становити істотне джерело ризику невиконання контрагентом обов’язків для кредитної установи чи інших системно значимих установ.

5. ESMA може ухвалити рішення відповідно до параграфа 4 та з дотриманням вимог, установлених у параграфі 6, якщо склалися обидві такі умови:

(a) існує істотна загроза, що виникла або посилилася внаслідок діяльності КАІФів, упорядкованому функціонуванню та доброчесності фінансового ринку або стабільності всієї фінансової системи у Союзі чи її частини з транскордонними наслідками; і

(b) відповідний компетентний орган або компетентні органи не вжили заходів для подолання загрози, або вжитих заходів не достатньо для подолання загрози.

6. Вжиті відповідно до параграфа 4 компетентним органом або компетентними органами заходи повинні:

(a) дієво нейтралізувати загрозу впорядкованому функціонуванню та доброчесності фінансового ринку або стабільності всієї або частини фінансової системи у Союзі чи значно підвищувати здатність компетентних органів здійснювати моніторинг загрози;

(b) не створювати ризик регулятивного арбітражу;

(c) не мати негативного впливу на ефективність фінансових ринків, у тому числі не знижувати ліквідність на таких ринках або не породжувати непевність серед учасників ринку, у спосіб, який не є сумірним з вигодами від цих заходів.

7. Перш ніж звернутися до компетентного органу з клопотанням вжити будь-який із зазначених у параграфі 4 заходів або продовжити його застосування, ESMA проводить консультації, за доцільності, з ESRB та іншими відповідними органами.

8. ESMA надає компетентним органам референтної держави-члена КАІФу з третіх країн та компетентним органам держав-членів ведення діяльності відповідного КАІФу з третіх країн нотифікаційне повідомлення щодо рішення клопотати у компетентного органу або компетентних органів про вжиття будь-якого із зазначених у параграфі 4 заходів або продовження його застосування. У нотифікаційному повідомленні необхідно зазначити принаймні такі дані:

(a) КАІФ та види діяльності, до яких застосовують заходи, і тривалість їх застосування;

(b) причини, з яких ESMA вважає, що необхідно вжити заходів відповідно до умов та вимог цієї статті, у тому числі докази на підтримку таких причин.

9. ESMA переглядає свої заходи, зазначені у параграфі 4, через належні проміжки часу й у будьякому разі принаймні щотри місяці. Якщо після завершення тримісячного строку застосування заходу не продовжено, він автоматично втрачає свою силу. Щодо оновлення заходу застосовують параграфи 5-8.

10. Компетентні органи референтної держави-члена відповідного КАІФу з третіх країн можуть звернутися до ESMA з клопотанням до останнього переглянути своє рішення. Застосовують процедуру, встановлену у другому підпараграфі статті 44(1) Регламенту (ЄС) № 1095/2010.

1. Держави-члени встановлюють правила про заходи і штрафи, застосовні щодо порушень національних положень, ухвалених відповідно до цієї Директиви, та вживають усіх заходів, необхідних для забезпечення виконання таких правил. Без обмеження процедур для відкликання офіційного дозволу або для права держав-членів застосовувати кримінальні покарання, держави-члени забезпечують, відповідно до свого національного права, можливість вжиття адміністративних заходів щодо осіб, відповідальних за недотримання положень, ухвалених для імплементації цієї Директиви, або накладення адміністративних штрафів на таких осіб. Держави-члени забезпечують, щоб такі заходи були дієвими, пропорційними та стримувальними.

2. Держави-члени забезпечують, щоб компетентним органам було дозволено розкривати громадськості будь-який захід або штраф, який застосовують у разі порушення положень, ухвалених для імплементації цієї Директиви, якщо таке розкриття не становитиме серйозної загрози фінансовим ринкам, не нашкодить інтересам інвесторів або не спричинить несумірні збитки залученим сторонам.

3. ESMА складає річний звіт про застосування адміністративних заходів і накладення штрафів у разі порушення положень, ухвалених для імплементації цієї Директиви у різних державах-членах. Компетентні органи надають ESMA необхідну інформацію для такої цілі.

1. Компетентні органи надають письмове пояснення будь-якого рішення про відмову у виданні або відкликання офіційних дозволів КАІФів управляти АІФами та/або реалізовувати їх чи будь-якого негативного рішення, ухваленого для впровадження інструментів, ухвалених у межах застосування цієї Директиви, та повідомляють його заявникам.

2. Держави-члени передбачають, щоб будь-яке рішення, ухвалене відповідно до законів, підзаконних нормативно-правових актів та адміністративних положень, ухвалених згідно з цією Директивою, було належним чином обґрунтованим та охоплене правом апеляційного оскарження в суді.

Право на апеляційне оскарження у суді також застосовують у випадках, коли, у разі подання заявки на офіційний дозвіл з усією необхідною інформацією, жодного рішення не ухвалюють протягом 6 місяців з дня подання заявки.

1. Компетентні органи держав-членів повинні співпрацювати між собою, з ESMA і ESRB, якщо це є необхідним для цілі виконання своїх обов’язків за цією Директивою або реалізації своїх повноважень за цією Директивою або національним правом.

2. Держави-члени сприяють співпраці, передбаченій у цій секції.

3. Компетентні органи використовують свої повноваження з метою співпраці навіть у тих випадках, коли розслідувана дія не становить порушення будь-якого чинного підзаконного нормативно-правового акту в їхній власній державі-члені.

4. Компетентні органи держав-членів негайно надають один одному і ESMA інформацію, необхідну для цілей виконання своїх обов’язків за цією Директивою.

Компетентні органи держави-члена місцезнаходження відправляють примірник відповідних домовленостей про співпрацю, які вони уклали відповідно до статей 35, 37 та/або 40, державам-членам ведення діяльності відповідного КАІФу. Компетентні органи держави-члена місцезнаходження, відповідно до процедур, пов’язаних із застосовними регулятивними технічними стандартами, зазначеними у статті 35(14), статті 37(17) або статті 40(14) , відправляють інформацію, отриману від наглядових органів третіх країн згідно з домовленостями про співпрацю з такими наглядовими органами щодо КАІФу або, залежно від ситуації, згідно зі статтею 45(6) або (7), компетентним органам держави-члена ведення діяльності відповідного КАІФу.

Якщо компетентний орган держави-члена ведення діяльності вважає, що зміст домовленості про співпрацю, укладеної державою-членом місцезнаходження відповідного КАІФу згідно зі статтями 35, 37 та/або 40, не відповідає вимогам застосовних регулятивних технічних стандартів, відповідні компетентні органи можуть передати питання ESMA, що може діяти згідно з повноваженнями, покладеними на нього у статті 19 Регламенту (ЄС) № 1095/2010.

5. Якщо компетентні органи однієї держави-члена мають чіткі й наочні підстави підозрювати, що КАІФ, який не є об’єктом нагляду таких компетентних органів, вчиняє або вчинив дії, що суперечать цій Директиві, вони нотифікують ESMA та компетентні органи держави-члена місцезнаходження відповідного КАІФу і держав-членів ведення діяльності КАІФу про це якомога точніше. Органи, що отримують таку інформацію, вживають належних заходів, повідомляють ESMA та нотифікуючі компетентні органи про результати вжиття таких заходів і, наскільки це можливо, про важливі проміжні процеси. Цей параграф не обмежує компетенції нотифікуючого компетентного органу.

6. Для того, щоб забезпечити уніфіковане застосування цієї Директиви щодо обміну інформацією ESMA може розробити проекти імплементаційних технічних стандартів, щоб визначити умови застосування процедур обміну інформацією між компетентними органами і між компетентними органами та ESMA.

Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статті 15 Регламенту (ЄС) № 1095/2010.

1. Що стосується передання персональних даних між компетентними органами, компетентні органи застосовують Директиву 95/46/ЄС. Що стосується передання персональних даних від ESMA компетентним органам держави-члена або третьої країни, ESMA дотримується Регламенту (ЄС) № 45/2001.

2. Дані зберігають щонайдовше 5 років.

1. Компетентний орган держави-члена може передавати третій країні дані й результати аналізу даних в кожному окремому випадку на індивідуальній основі, якщо умови, встановлені у статтях 25 або 26 Директиви 95/46/ЄС виконано, і компетентні органи держави члени переконалися, що передання є необхідним для цілі цієї Директиви. Третя країна не передає дані іншій третій країні без явного письмового дозволу компетентного органу держави-члена.

2. Компетентний орган держави-члена розкриває інформацію, отриману від компетентного органу іншої держави-члена, наглядовому органу третьої країни, тільки за умови, що компетентний орган відповідної держави-члена отримав явно виражену згоду компетентного органу, який передав інформацію, і при цьому, у застосовних випадках, інформацію розкривають винятково для цілей, що їх погодив компетентний орган.

1. Компетентні органи держав-членів, відповідальні за надання КАІФам дозволів і нагляд за ними за цією Директивою, повідомляють інформацію компетентним органам інших держав-членів, якщо це доцільно для моніторингу діяльності окремих КАІФів або колективної діяльності КАІФів та реагування на потенційні наслідки такої діяльності задля стабільності системно значимих фінансових установ і впорядкованого функціонування ринків, на яких діють КАІФи. ESMA та ESRB також отримують інформацію і спрямовують її компетентним органам інших держав-членів.

2. З дотриманням умов, установлених у статті 35 Регламенту (ЄС) № 1095/2010, компетентні органи КАІФу повідомляють ESMA та ESRB зведену інформацію про діяльність КАІФів, за яку вони є відповідальними.

3. Комісія ухвалює, у формі делегованих актів відповідно до статті 56 та з дотриманням умов статей 57 і 58, інструменти, у яких визначено зміст інформації, яка підлягає обміну на підставі параграфа 1.

4. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких зазначено способи і періодичність обміну інформацією, яка підлягає обміну відповідно до параграфа 1. Ухвалення таких імплементаційних актів повинно відбуватися з дотриманням експертної процедури, про яку йдеться в статті 59(2) .

1. Компетентні органи однієї держави-члена можуть подати до компетентних органів іншої державичлена запит на співпрацю у сфері діяльності з нагляду або для здійснення виїзної верифікації або у розслідуванні на території останньої у межах своїх повноважень, передбачених у цій Директиві.

Якщо компетентні органи отримують запит, пов’язаний з виїзною верифікацією або розслідуванням, вони роблять один з таких кроків:

(a) проводять верифікацію або розслідування самостійно;

(b) дозволяють органу, який подав запит, провести верифікацію або розслідування;

(c) дозволяють аудиторам або експертам провести верифікацію або розслідування.

2. Якщо склалася ситуація, зазначена у пункті (а) параграфа 1, компетентний орган держави-члена, який подав запит на співпрацю, може звернутися з проханням до кадрів з числа свого власного персоналу про допомогу персоналу, який проводить верифікацію або розслідування. Проте верифікація або розслідування підлягають загальному контролю з боку держави-члена, на території якої їх проводять.

Якщо склалася ситуація, зазначена у пункті (b) параграфа 1, компетентний орган держави-члена, на території якої проводять верифікацію або розслідування, може звернутися з проханням до кадрів з числа свого власного персоналу про допомогу персоналу, який проводить верифікацію або розслідування.

3. Компетентні органи можуть відмовитися здійснювати обмін інформацією або виконувати запит на співпрацю у проведенні розслідування або виїзної верифікації лише у таких випадках:

(a) розслідування, виїзна верифікація або обмін інформацією можуть негативно вплинути на суверенітет, безпеку або громадський порядок держави-члена, куди подано запит;

(b) в органах держави-члена, куди подано запит, вже розпочато судові провадження у зв’язку з тими самими діями або з тими самими особами;

(c) винесено остаточне судове рішення у зв’язку з тими самими діями або тими самими особами у державі-члені, куди подано запит;

Компетентні органи повідомляють компетентні органи, які подали запит, про будь-яке рішення, ухвалене відповідно до першого підпараграфа, з наведенням свого обґрунтування такого рішення.

4. Для того, щоб забезпечити уніфіковане застосування цієї статті, ESMA може розробити проекти імплементаційних технічних стандартів, щоб установити спільні процедури співпраці компетентних органів у проведенні виїзних верифікацій і розслідувань.

Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статті 15 Регламенту (ЄС) № 1095/2010.

У разі виникнення розбіжностей між компетентними органами держав членів щодо оцінки, дії або упущення одного компетентного органу у сферах, у яких цією Директивою передбачено співпрацю або координацію між компетентними органами більше ніж однієї держави-члена, компетентні органи можуть передати питання ESMA, що може діяти згідно з повноваженнями, покладеними на нього у статті 19 Регламенту (ЄС) № 1095/2010.

1. Повноваження щодо ухвалення делегованих актів, зазначених у статтях 3, 4, 9, 12, 14-25, 34-37, 40, 42, 53, 67 та 68, покладають на Комісію на чотирирічний період, починаючи з 21 липня 2011 року. Комісія складає звіт про делеговані повноваження щонайпізніше за 6 місяців до завершення чотирирічного періоду. Делеговані повноваження автоматично продовжують на такий самий період за умови, що Європейський Парламент або Рада не відкличуть їх відповідно до статті 57.

2. Як тільки Комісія ухвалює делегований акт, вона надає його одночасно Європейському Парламенту і Раді.

3. Повноваження ухвалювати делеговані акти покладено на Комісію з дотриманням умов статей 57 і 58.

1. Європейський Парламент або Рада можуть відкликати делеговані повноваження, зазначені у статтях 3, 4, 9, 12, 14-25, 34-37, 40, 42, 53, 67 та 68, у будь-який час.

2. Установа, яка розпочала внутрішню процедуру ухвалення рішення про те, чи відкликати делеговані повноваження, намагається повідомити про це іншу установу та Комісію у межах розумного строку до ухвалення остаточного рішення із зазначенням делегованого повноваження, яке може бути предметом відкликання, та можливих причин відкликання.

3. У разі ухвалення рішення про відкликання делеговане повноваження, зазначене у такому рішенні, анулюється. Таке рішення набуває чинності відразу або у на пізнішу дату, зазначену у ньому. Воно не впливає на чинність делегованих актів, що вже введені в дію. Його публікують в Офіційному віснику Європейського Союзу.

1. Європейський Парламент і Рада можуть висунути заперечення проти делегованого акту у тримісячний період від дати нотифікації. За ініціативою Європейського Парламенту чи Ради цей період продовжують на 3 місяці.

2. Якщо після завершення періоду, зазначеного у параграфі 1, ні Європейський Парламент, ні Рада не висувають заперечення проти делегованого акту, його публікують в Офіційному віснику Європейського Союзу та він набуває чинності на зазначену у ньому дату.

Делегований акт дозволяється опублікувати в Офіційному віснику Європейського Союзу і він може набути чинності до завершення такого періоду, якщо, на обґрунтований запит Комісії, Європейський Парламент і Рада повідомили Комісію про свій намір не висувати заперечень.

3. Якщо Європейський Парламент або Рада заперечують проти ухваленого делегованого акту в межах періоду, зазначеного у параграфі 1, він не набуває чинності. Відповідно до статті 296 Договору про функціонування ЄС, установа, яка заперечує, зазначає причини заперечення проти делегованого акту.

1. Комісії допомагає Європейський комітет з цінних паперів, заснований відповідно до Рішення Комісії 2001/528/ЄС (-31). Такий комітет є комітетом у розумінні Регламенту (ЄС) № 182/2011.

2. У разі покликання на цей параграф застосовують статтю 5 Регламенту (ЄС) № 182/2011.

Якщо держава-член використовує відступ або можливість, передбачену у статтях 6, 9, 21, 22, 28, 43 і статті 61(5), вона повідомляє Комісію про таке, а також про будь-які подальші зміни. Комісія викладає інформацію на сайті або опубліковує її за допомогою інших легкодоступних засобів.

1. КАІФи, які провадять діяльність за цією Директивою до 22 липня 2013 року, вживають усіх необхідних заходів для дотримання національного права, що виникає на підставі цієї Директиви, та подають заявку на отримання офіційного дозволу протягом 1 року від згаданої дати.

2. Статті 31, 32 і 33 не застосовують щодо реалізації паїв або акцій АІФів, які є предметом чинної пропозиції для громадськості за проспектом, складеним і опублікованим відповідно до Директиви 2003/71/ЄС до 22 липня 2013 року, протягом періоду чинності такого проспекту.

3. КАІФи, допоки вони управляють до 22 липня 2013 року АІФами закритого типу, які не здійснюють жодних додаткових інвестицій після 22 липня 2013 року, можуть при цьому продовжувати управляти такими АІФами без офіційного дозволу за цією Директивою.

4. КАІФи, допоки вони управляють АІФами закритого типу, період підписки яких для інвесторів закінчився до набуття чинності цієї Директиви та які створено на період, що завершується принаймні через три роки після 22 липня 2013 року, можуть при цьому продовжувати управляти такими АІФами без необхідності дотримуватися цієї Директиви, окрім статті 22 і, у відповідних випадках, статей 26-30, чи подавати заявку на отримання офіційного дозволу за цією Директивою.

5. Компетентні органи держави-члена місцезнаходження АІФу або, якщо АІФ не є регульованим, компетентні органи держави-члена місцезнаходження КАІФу можуть дозволити призначення установ, зазначених у пункті (а) статті 21(3) і заснованих в іншій державі-члені, як депозитаріїв до 22 липня 2017 року. Це положення не обмежує повне застосування статті 21, за винятком пункту (а) параграфа 5 згаданої статті щодо місця, де депозитарій слід засновувати.

Внести до Директиви 2003/41/ЄС такі зміни:

(1) у статті 2(2) пункт (b) викласти в такій редакції:

"(b) установи, що їх охоплюють Директиви 73/239/ЄЕС (*), 85/611/ЄЕС (**), 93/22/ЄЕС (***), 2000/12/ЄС (****), 2002/83/ЄС (*****) та 2011/61/ЄС (******);

(*) Перша директива Ради 73/239/ЄЕС від 24 липня 1973 року про узгодження законів, підзаконних нормативно-правових актів і адміністративних положень щодо започаткування і ведення комерційної діяльності з прямого страхування, окрім страхування життя (ОВ L 228, 16.08.1973, с. 3).

(**) Директива Ради 85/611/ЄЕС від 20 грудня 1985 року про узгодження законів, підзаконних нормативно-правових актів і адміністративних положень щодо інститутів колективного інвестування в обігові цінні папери (UCITS) (ОВ L 375, 31.12.1985, с. 3).

(***) Директива Ради 93/22/ЄЕС від 10 травня 1993 року про інвестиційні послуги у галузі цінних паперів (ОВ L 141, 11.06.1993, с. 27).

(****) Директива Європейського Парламенту і Ради 2000/12/ЄС від 20 травня 2000 року щодо започаткування і ведення комерційної діяльності кредитних установ (ОВ L 126, 26.05.2000, с. 1).

(****) Директива Європейського Парламенту і Ради 2002/83/ЄС від 5 листопада 2002 року щодо страхування життя (ОВ L 345, 19.12.2002, с. 1).

(******) Директива Європейського Парламенту і Ради 2011/61/ЄС від 8 червня 2011 року про керуючих альтернативними інвестиційними фондами (ОВ L 174, 01.07.2011, с. 1).";

(2) Статтю 19(1) викласти в такій редакції:

"1. Держави-члени не забороняють установам призначати, для управління інвестиційним портфелем, інвестиційних керуючих, заснованих в іншій державі-члені та належним чином уповноважених на провадження цієї діяльності, відповідно до директив 85/611/ЄЕС, 93/22/ЄЕС, 2000/12/ЄС, 2002/83/ЄС і 2011/61/ЄС, а також тих, що зазначені у статті 2(1) цієї Директиви".

Внести до Директиви 2009/65/ЄС такі зміни і доповнення:

(1) додати таку статтю:

"Стаття 50a

Щоб забезпечити міжсекторальну узгодженість та усунути неузгодженість між інтересами компаній, які трансформують кредити у реалізовні цінні папери та інші фінансові інструменти (оригінаторів) й інтересами UCITS, які інвестують у такі цінні папери чи інші фінансові інструменти, Комісія ухвалює, у формі делегованих актів відповідно до статті 112a та з дотриманням умов статей 112b і 112c, інструменти, у яких встановлено вимоги в таких сферах:

(a) вимоги, яким повинен відповідати оригінатор для того, щоб UCITS отримав дозвіл на інвестування в цінні папери чи інші фінансові інструменти цього типу, випущені після 1 січня 2011 року, в тому числі вимоги, які забезпечують збереження оригінатором чистої економічної частки у розмірі щонайменше 5 %;

(b) якісні вимоги, яких UCITS, що інвестує у такі цінні папери чи інші фінансові інструменти, зобов'язаний дотримуватися.

(2) Текст статті 112(2) викласти в такій редакції:

"2. Повноваження щодо ухвалення делегованих актів, зазначених у статтях 12, 14, 23, 33, 43, 51, 60, 61, 62, 64, 75, 78, 81, 95 та 111, покладають на Комісію на чотирирічний період, починаючи з 4 січня 2011 року. Повноваження щодо ухвалення делегованих актів, зазначених у статті 50а, покладають на Комісію на чотирирічний період, починаючи з 21 липня 2011 року. Комісія складає звіт про делеговані повноваження щонайпізніше за 6 місяців до завершення чотирирічного періоду. Делеговані повноваження автоматично продовжують на періоди з однаковою тривалістю за умови, що Європейський Парламент або Рада не відкличуть їх відповідно до статті 112а".

(3) Текст статті 112a(1) викласти в такій редакції:

"1. Європейський Парламент або Рада можуть відкликати делеговані повноваження, зазначені у статтях 12, 14, 23, 33, 43, 50a, 51, 60, 61, 62, 64, 75, 78, 81, 95 та 111, у будь-який час".

У Регламенті (ЄС) № 1060/2009 перший параграф статті 4(1) викласти в такій редакції:

"1. Кредитні установи, визначені у Директиві 2006/48/ЄС, інвестиційні фірми, визначені у Директиві 2004/39/ЄС, страхові підприємства відповідно до Першої директиви Ради 73/239/ЄЕС від 24 липня 1973 року про узгодження законів, підзаконних нормативно-правових актів і адміністративних положень щодо започаткування і ведення комерційної діяльності з прямого страхування, крім страхування життя (*), підприємства зі страхування життя, визначені у Директиві Європейського Парламенту і Ради 2002/83/ЄС від 5 листопада 2002 року щодо страхування життя (**), перестрахові підприємства, визначені у Директиві Європейського Парламенту і Ради 2005/68/ЄС від 16 листопада 2005 року про перестрахування (***), UCITS, визначені у Директиві Європейського Парламенті і Ради 2009/65/ЄС від 13 липня 2009 року про узгодження законів, підзаконних нормативно-правових актів і адміністративних положень щодо інститутів колективного інвестування в обігові цінні папери (UCITS) (****), установи трудового пенсійного забезпечення, визначені у Директиві 2003/41/ЄС, альтернативні інвестиційні фонди, визначені у Директиві Європейського Парламенту і Ради 2011/61/ЄС від 8 червня 2011 року про керуючих альтернативними інвестиційними фондами (*****), можуть використовувати кредитні рейтинги для регулятивних цілей тільки за умови, що їх установили кредитні рейтингові агентства, засновані у Союзі та зареєстровані відповідного до цього Регламенту.

(*) OВ L 228, 16.08.1973, с. 3.

(**) OВ L 345, 19.12.2002, с. 1.

(***) OВ L 323, 09.12.2005, с.1.

(****) OВ L 302, 17.11.2009, с. 32.