Директива Ради (ЄС) 2016/1164 від 12 липня 2016 року про встановлення правил протидії практикам ухилення від сплати податків, які мають безпосередній вплив на функціонування внутрішнього ринку

РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про функціонування Європейського Союзу, зокрема його статтю 115,

Беручи до уваги пропозицію Європейської Комісії,

Після передачі проекту законодавчого акта національним парламентам,

Беручи до уваги висновок Європейського Парламенту(-1) ,

Беручи до уваги висновок Європейського економічно-соціального комітету (-2),

Діючи згідно зі спеціальною законодавчою процедурою,

Оскільки:

(1) Наявні політичні пріоритети у сфері міжнародного оподаткування особливого значення надають необхідності забезпечити сплату податків у випадках створення прибутків та вартості. Необхідно, таким чином, відновити віру у справедливість податкових систем та дозволити урядам дієво застосовувати свій податковий суверенітет. Ці нові політичні цілі втілені в рекомендаціях щодо конкретних дій в контексті ініціативи проти розмивання бази оподаткування та виведення прибутку з-під оподаткування (BEPS) Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). Європейська Рада привітала цю роботу у своїх висновках від 13-14 березня 2013 року та 19-20 грудня 2013 року. У відповідь на потребу в справедливішому оподаткуванні Комісія у своєму повідомленні від 17 червня 2015 року виклала план дій для справедливого та ефективного оподаткування прибутку підприємств у Європейському Союзі.

(2) 5 жовтня 2015 року були оприлюднені підсумкові звіти щодо 15 кроків плану дій ОЕСР, спрямованих на протидію BEPS. Цей результат був схвально оцінений Радою в її висновках від 8 грудня 2015 року. У висновках Ради наголошено на необхідності пошуку спільних, але гнучких рішень на рівні ЄС, що відповідають висновкам ОЕСР щодо BEPS. Крім того, у висновках підтримано дієву та оперативну скоординовану імплементацію інструментів на протидію BEPS на рівні ЄС, а також зазначено, що директивам ЄС необхідно, де це доречно, надавати перевагу під час імплементації висновків ОЕСР щодо BEPS на рівні ЄС. Для належного функціонування внутрішнього ринку важливо, щоб держави-члени як мінімум імплементували свої зобов’язання згідно з BEPS та, в ширшому варіанті, вживали заходів для запобігання практикам ухилення від сплати податків і достатньо послідовно та скоординовано забезпечували справедливе та дієве оподаткування в Союзі. На ринку економік з високим ступенем інтегрованості існує потреба у спільних стратегічних підходах та скоординованих діях для покращення функціонування внутрішнього ринку та максимізації позитивних наслідків ініціативи з протидії BEPS. До того ж, лише спільні рамки могли б запобігти фрагментації ринку та покласти край існуючим сьогодні розбіжностям та викривленню ринку. Нарешті, національні імплементаційні інструменти, які відповідають спільній лінії на всій території Союзу, забезпечили б для платників податків правову визначеність щодо сумісності таких інструментів із правом Союзу.

(3) Потрібно встановити правила для посилення середнього рівня захисту від агресивного податкового планування на внутрішньому ринку. Оскільки ці правила повинні бути прилаштовані до 28 окремих систем оподаткування прибутку підприємств, необхідно обмежити їх загальними положеннями та залишити імплементацію державам-членам, оскільки вони мають кращі можливості для формування спеціальних елементів таких правил у спосіб, що найкраще вписується у їхні системи оподаткування прибутку підприємств. Цієї мети можна досягти шляхом забезпечення мінімального рівня захисту національних систем оподаткування прибутку підприємств від практик ухилення від сплати податків на всій території Союзу. Тому необхідно координувати заходи реагування держав-членів у процесі імплементації результатів 15 кроків плану дій ОЕСР, спрямованих на протидію BEPS, з метою покращення дієвості внутрішнього ринку в цілому у боротьбі з практиками ухилення від сплати податків. Таким чином, необхідно встановити спільний мінімальний рівень захисту для внутрішнього ринку в конкретних сферах.

(4) Необхідно встановити правила, застосовні до всіх платників податку на прибуток підприємств у державі-члені. Враховуючи те, що це призвело б до необхідності охоплення ширшого кола національних податків, не бажано розширювати сферу застосування цієї Директиви на види юридичних осіб, які не підлягають оподаткуванню податком на прибуток підприємств у державі-члені; тобто, зокрема, на "прозорих" юридичних осіб. Такі правила повинні застосовуватися також до постійних представництв тих платників податку на прибуток підприємств, які можуть бути розташовані в іншій державі-члені або інших державах-членах. Платники податку на прибуток підприємств можуть бути резидентами для цілей оподаткування в державі-члені або бути заснованими згідно із законодавством держави-члена. Ці правила також повинні поширюватися на постійні представництва юридичних осіб, які є резидентами для цілей оподаткування в третій країні, якщо вони розташовані в одній або більше державах-членах.

(5) Потрібно встановити правила протидії розмиванню баз оподаткування на внутрішньому ринку та виведенню прибутку з-під оподаткування на внутрішньому ринку. Для сприяння досягненню цієї мети потрібні правила в таких сферах: обмеження можливості вирахування відсотків, оподаткування приросту капіталу при виведенні активів, загальні правила протидії ухиленню від сплати податків, правила оподаткування контрольованих іноземних компаній та правила усунення гібридних розбіжностей. Коли застосування цих правил призводить до подвійного оподаткування, платники податків повинні бути звільнені від податку шляхом вирахування суми податку, сплаченого в іншій державі-члені або третій країні, залежно від випадку. Таким чином, правила повинні бути спрямовані не тільки на протидію практиці ухилення від сплати податків, але й уникати створення інших перешкод для ринку, наприклад, подвійного оподаткування.

(6) Прагнучи зменшити свої глобальні податкові зобов’язання, групи компаній все частіше вдаються до BEPS шляхом надмірних виплат відсотків. Правило обмеження вираховування відсотків є необхідним для запобігання таким практикам шляхом обмеження можливості вираховування надмірних витрат платників податків на запозичення. Тому необхідно встановити коефіцієнт для можливості вирахування, який стосується оподатковуваних доходів платника податків до вирахування відсотків, податків, зносу та амортизації (EBITDA). Держави-члени могли б знижувати цей коефіцієнт, або встановлювати часові обмеження, або обмежувати розмір не звільнених витрат на запозичення, які можуть бути перенесені на наступний період або попередній період для забезпечення вищого рівня захисту. З огляду на те, що метою є встановлення мінімальних стандартів, для держав-членів було б можливо ухвалити альтернативний інструмент, який стосується доходів платників податків до вирахування відсотків і податків (EBIT), встановлений таким чином, щоб він був еквівалентним коефіцієнту, який базується на EBITDA. Додатково до правила про обмеження вирахування відсотків, передбаченого цією Директивою, держави-члени могли б також використовувати цільові правила, спрямовані на протидію борговому фінансуванню всередині групи компаній, зокрема, правила щодо "тонкої капіталізації". Звільнені від оподаткування доходи не повинні зараховуватися за рахунок витратах на запозичення, що можуть бути вирахувані. Причина полягає в тому, що тільки оподатковуваний дохід необхідно брати до уваги під час розрахунку суми відсотків, які можуть бути вирахувані.

(7) Коли платник податків є частиною групи, яка подає консолідовану фінансову звітність, заборгованість всієї групи на світовому рівні може бути врахована для цілей надання платникам податків права вираховувати більші суми надмірних витрат на запозичення. Також може бути доцільним встановити правила щодо положення про звільнення на основі власного капіталу, коли не застосовується правило обмеження вираховування відсотків, якщо компанія може довести, що співвідношення її власного капіталу компанії та сукупних активів у цілому дорівнює еквівалентному співвідношенню групи або є більшим за нього. Правило обмеження вирахування відсотків необхідно застосовувати до надмірних витрат платника податків на запозичення незалежно від того, чи виникають такі витрати через заборгованість в межах однієї держави, транскордонну заборгованість в межах Союзу, чи отриманий з третьої країни, чи стосуються такі витрати третіх сторін, асоційованих підприємств або компаній всередині групи. Якщо до групи входить більше однієї юридичної особи у державі-члені, держава-член може розглядати загальну позицію всіх юридичних осіб групи, в тому числі систему оподаткування окремої юридичної особи, щоб дозволити переміщення прибутків або можливість отримувати відсотки між юридичними особами всередині групи, застосовуючи правила, що обмежують можливість вирахування відсотків.

(8) Для зменшення адміністративного навантаження та навантаження із забезпечення відповідності вимогам, зумовлене цими правилами, без суттєвого зменшення їх податкового ефекту, може бути доцільним передбачити правило "безпечної гавані", таким чином, щоб чисті відсотки завжди вираховувалися в межах фіксованої суми, коли це призводить до більшого вирахування, ніж коефіцієнт на основі EBITDA. Держави-члени можуть знижувати фіксований грошовий поріг для забезпечення вищого рівня захисту своєї національної податкової бази. Оскільки BEPS, в принципі, відбувається через надмірну сплату відсотків серед юридичних осіб, які є асоційованими підприємствами, доцільно і необхідно дозволити можливе виключення автономних юридичних осіб зі сфери застосування правила про обмеження вирахування відсотків з огляду на обмежені ризики ухилення від сплати податків. Для полегшення переходу до нового правила про обмеження вирахування відсотків, держави-члени можуть передбачити положення про гарантії від змін у законодавстві, яке б охоплювало існуючі позики в межах, в яких їхні умови не будуть згодом змінені, тобто в разі подальшої зміни положення про гарантії від змін у законодавстві не застосовуватиметься до будь-якого збільшення суми або терміну позики, а буде обмежуватись її початковими умовами. Без обмеження правил державної допомоги держави-члени також можуть виключати надмірні витрати на запозичення, понесені за позиками, що використовуються для фінансування довгострокових проектів громадської інфраструктури, з огляду на те, що такі механізми фінансування становлять невеликі або нульові ризики з точки зору BEPS. У цьому контексті держави-члени повинні належним чином показати, що механізми фінансування проектів громадської інфраструктури мають особливі риси, які виправдовують таке ставлення на противагу іншим механізмам фінансування, на які правило обмеження поширюється.

(9) Хоча загальновизнаним є те, що на фінансові установи, тобто фінансові інститути та страхові компанії, також повинні поширюватися обмеження можливості вирахування відсотків, так само визнаним є і те, що ці два сектори мають особливі риси, що вимагають індивідуального підходу. Оскільки дискусії у цій сфері не є достатньо вирішальними на міжнародному рівні та на рівні Союзу, все ще неможливо забезпечити спеціальні правила для фінансового та страхового секторів, і тому держави-члени повинні мати можливість виключати їх зі сфери застосування правил обмеження вирахування відсотків.

(10) Податки на приріст капіталу при виведенні активів призначені забезпечити, щоб у випадках, коли платник податків переміщує активи або податкове резиденство за межі податкової юрисдикції держави, така держава оподатковує економічну вартість будь-якого приросту капіталу, створеного на її території, навіть якщо такий приріст ще не був реалізований на момент виходу. Тому необхідно визначати випадки, коли до платників податків застосовують правила податку на приріст капіталу при виведенні активів та оподаткування нереалізованих приростів капіталу, які були частиною переміщених активів. Крім того, корисно уточнити, що правило податку на приріст капіталу при виведенні активів не поширюється на переміщення активів, у тому числі грошових коштів, між материнською компанією та її дочірніми підприємствами. Для розрахунку сум вкрай важливо встановити ринкову вартість переміщених активів на момент їх виведення на основі принципу "витягнутої руки". Для забезпечення сумісності цього правила з використанням методу податкового кредиту бажано дозволити державам-членам покликатися на той момент, коли право на оподаткування переміщених активів є втраченим. Право на оподаткування повинно бути визначене на національному рівні. Також необхідно дозволити державі, до якої переміщують активи, оскаржувати вартість переміщених активів, встановлену державою, з якої виводять активи, якщо вона не відображає ринкову вартість. З цією метою держави-члени можуть вдаватися до існуючих механізмів вирішення спорів. У межах Союзу необхідно розглянути застосування оподаткування приросту капіталу при виведенні активів та показати умови дотримання відповідності до законодавства ЄС. У таких ситуаціях платники податків повинні мати право або негайно сплачувати визначену суму податку на приріст капіталу при виведенні активів, або відтермінувати сплату суми податку, виплачуючи її в розстрочку протягом певної кількості років, можливо, разом із відсотками та гарантією.

Держави-члени можуть вимагати, для цієї цілі, щоб відповідні платники податків включали необхідну інформацію до декларації. Податок на приріст капіталу при виведенні активів не повинен стягуватися, якщо переміщення активів є тимчасовим, та активи повинні повернутися до держави-члена, з якої вони переміщені, коли переміщення здійснюється для виконання пруденційних вимог до капіталу або для управління ліквідністю, або у випадку транзакцій з фінансування цінних паперів або активів, переданих у заставу.

(11) Загальні правила протидії зловживанням (GAAR) присутні у податкових системах для протидії практикам ухилення від сплати податків, які ще не були охоплені спеціальними, направленими на це положеннями. Таким чином, правила GAAR покликані заповнити прогалини, що не повинно впливати на застосовність спеціальних правил протидії ухиленню від сплати податків. У межах Союзу правила GAAR потрібно застосовувати до фінансових операцій, які є фіктивними; в іншому випадку платник податків повинен мати право обирати для своїх комерційних справ структуру, яка є найефективнішою з точки зору податків. Крім того, важливо забезпечити, щоб правила GAAR узгоджено застосовувалися до внутрішніх ситуацій у межах держави, в межах Союзу та між державою-членом і третіми країнами, щоб сфери охоплення та результати їх застосування у національних та транскордонних ситуаціях не відрізнялися. Державам-членам не потрібно перешкоджати застосовувати штрафи у випадках, коли правила GAAR є застосовними. Оцінюючи, чи вважати фінансову операцію фіктивною, держави-члени можуть розглядати всі дійсні економічні причини, в тому числі фінансову діяльність.

(12) Правила оподаткування контрольованих іноземних компаній (CFC) мають ефект повторного віднесення доходу контрольованої дочірньої компанії, що розташована у юрисдикції з низьким рівнем оподаткування, на користь її материнській компанії. Таким чином, материнська компанія підлягає оподаткуванню за цим віднесеним доходом у державі, в якій вона є резидентом для цілей оподаткування. Залежно від пріоритетів політики такої держави правила CFC можуть бути спрямовані на всю дочірню компанію, що розташована у юрисдикції з низьким рівнем оподаткування, на окремі категорії доходу або обмежуватися доходом, який штучно віднесений дочірній компанії. Зокрема, для того, щоб гарантувати, що правила CFC є пропорційною відповіддю питанням BEPS, надзвичайно важливо, щоб держави-члени, які обмежують сферу застосування своїх правил CFC доходами, штучно віднесеними дочірнім компаніям, чітко визначали ситуації, коли більшість функцій, пов’язаних із виробленням і ухваленням рішень, що призводять до створення віднесеного доходу на рівні контрольованої дочірньої компанії, виконується в державі-члені платника податків. З метою обмеження адміністративного навантаження та витрат на забезпечення дотримання правил прийнятним також повинен бути варіант, коли такі держави-члени звільняють від виконання правил певні юридичні особи з низьким рівнем прибутку або низькою рентабельністю, які несуть менші ризики ухилення від сплати податків. Відповідно, необхідно, щоб правила CFC поширювалися на прибутки постійних представництв, коли такі прибутки не підлягають оподаткуванню або звільнені від оподаткування в державі-члені платника податків. Однак, немає необхідності оподатковувати згідно з правилами CFC прибутки постійних представництв, яким відмовлено у звільнені від оподаткування відповідно до національних правил, оскільки такі постійні представництва розглядаються як контрольовані іноземні компанії. Для забезпечення вищого рівня захисту держави-члени можуть знижувати поріг контролю або застосовувати вищий поріг, порівнюючи фактично сплачений податок на прибуток підприємств з податком на прибуток підприємств, який був би нарахований у державі-члені платника податків. Під час транспозиції правил CFC до національного законодавства держави-члени можуть використовувати достатньо високий дольовий поріг ставки оподаткування.

Бажано розглядати ситуації як у третіх країнах, так і в межах Союзу. Для дотримання фундаментальних свобод категорії доходів повинні бути поєднані з виокремленням значущості з метою обмеження, в межах Союзу, впливу правил на випадки, коли контрольована іноземна компанія не провадить значну господарську діяльність. Важливою є співпраця податкових адміністрацій та платників податків для збору релевантних фактів та обставин, необхідних для визначення того, чи застосовується правило виключення. Прийнятним повинне бути використання державами-членами під час транспозиції правил CFC до національного законодавства білих, сірих або чорних списків третіх країн, складених на основі певних критеріїв, викладених у цій Директиві, а також можливість включення рівня ставки податку на прибуток підприємств або використання білих списків держав-членів, складених на цій основі.

(13) Гібридні розбіжності є наслідком відмінностей у правовій характеристиці платежів (фінансових інструментів) або юридичних осіб, і такі розбіжності виникають під час взаємодії правових систем двох юрисдикцій. Наслідком таких розбіжностей часто стає подвійне вирахування (тобто вирахування в обох державах) або вирахування доходу в одній державі без його внесення до податкової бази іншої держави. Для нейтралізації наслідків механізмів гібридних розбіжностей, необхідно встановити правила, за якими одна з двох юрисдикцій, яких стосується невідповідність, повинна не допустити вирахування платежу, яке призводить до такого наслідку. В цьому контексті корисно уточнити, що передбачені цією Директивою інструменти для усунення ситуацій гібридних розбіжностей, спрямовані на усунення розбіжностей, пов’язаних із відмінностями правових характеристик фінансового інструмента або юридичної особи та не призначені впливати на загальні функції податкової системи держави-члена. Незважаючи на те, що держави-члени мають узгоджені настанови в рамках Групи з питань кодексу поведінки щодо оподаткування підприємницької діяльності, щодо податкового режиму гібридних юридичних осіб та гібридних постійних представництв у межах Союзу, а також щодо податкового режиму гібридних юридичних осіб у відносинах з третіми країнами, все ще необхідно ввести в дію зобов’язальні правила. Вкрай важливо здійснювати подальшу роботу щодо гібридних розбіжностей між державами-членами та третіми країнами, а також інших гібридних розбіжностей, зокрема пов’язаних з постійними представництвами.

(14) Необхідно уточнити, що імплементація правил протидії ухиленню від сплати податків, передбачених цією Директивою, не повинна впливати на обов’язок дотримання платниками податків принципу "витягнутої руки" або на право держави-члена підвищувати податкове зобов’язання відповідно до принципу "витягнутої руки", де це застосовно.

(15) Згідно зі статтею 28(2) Регламенту (ЄС) Європейського Парламенту і Ради № 45/2001 (-3) було проведено консультації з Європейським інспектором із захисту даних. Право на захист персональних даних відповідно до статті 8 Хартії фундаментальних прав Європейського Союзу , а також Директиви Європейського Парламенту і Ради 95/46/ЄС ( -4) застосовується до опрацювання персональних даних, що проводиться в рамках цієї Директиви.

(16) Оскільки однією з основних цілей цієї Директиви є покращення стійкості внутрішнього ринку в цілому на противагу транскордонним практикам ухилення від сплати податків, держави-члени, діючи окремо, не можуть досягнути цієї цілі достатньою мірою. Національні системи оподаткування податком на прибуток підприємств суттєво відрізняються, а незалежні дії держав-членів лише множитимуть існуючу фрагментацію внутрішнього ринку у випадку прямого оподаткування. Таким чином, це призведе до подальшого існування неефективності та спотворень у взаємодії різних національних інструментів. Результатом буде недостатня координація. Оскільки неефективність оподаткування на внутрішньому ринку є першопричиною виникнення проблем транскордонного характеру, коригувальні інструменти необхідно ухвалювати на рівні Союзу. Тому вкрай важливо ухвалювати рішення, які функціонують на внутрішньому ринку в цілому, і цього можна краще досягнути на рівні Союзу. Таким чином, Союз може ухвалювати інструменти відповідно до принципу субсидіарності, викладеного в статті 5 Договору про Європейський Союз . Відповідно до принципу пропорційності, викладеного у вказаній статті, ця Директива не виходить за межі необхідного для досягнення таких цілей. Встановлюючи мінімальний рівень захисту внутрішнього ринку, ця Директива спрямована тільки на досягнення необхідного мінімального ступеня координації в межах Союзу для втілення своїх цілей.

(17) Комісія повинна оцінити імплементацію цієї Директиви через чотири роки після набуття нею чинності та представити Раді відповідний звіт. Держави-члени повинні надавати Комісії всю інформацію, необхідну для такого оцінювання.

УХВАЛИЛА ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

Ця Директива застосовується до всіх платників податків, що підлягають оподаткуванню податком на прибуток підприємств в одній або кількох державах-членах, в тому числі до постійних представництв в одній або кількох державах-членах юридичних осіб, які є резидентами третьої країни для цілей оподаткування.

Для цілей цієї Директиви застосовують такі терміни та означення:

(1) "витрати на запозичення" означають витрати на відсотки за всіма видами боргу, інші витрати, економічно еквівалентні відсоткам, та витрати, понесені у зв’язку із залученням фінансування, як визначено в національному законодавстві, у тому числі, без обмеження, платежі за позиками з правом участі у прибутку, нараховані відсотки на інструменти, такі як конвертовані облігації та дисконтні облігації, суми за альтернативними механізмами фінансування, такими як ісламське фінансування, елемент витрат на фінансування у платежах фінансового лізингу, капіталізовані відсотки, включені до балансової вартості відповідного активу, або амортизація капіталізованих відсотків, суми, розраховані на основі прибутковості фінансування згідно з правилами трансфертного ціноутворення, де це застосовно, суми умовних відсотків за похідними фінансовими інструментами або механізмами хеджування, пов'язаними із запозиченими коштами юридичної особи, певні позитивні та негативні курсові різниці за запозиченими коштами та інструментами, пов'язаними із залученням фінансування, комісії за гарантії для механізмів фінансування, комісії за організацію фінансування та подібні витрати, пов'язані із запозиченням коштів;

(2) "надмірні витрати на запозичення" означають суму, на яку витрати платника податків на запозичення, які можуть бути вирахувані, перевищують оподатковувані доходи у формі відсотків та інші економічно еквівалентні оподатковувані доходи, які отримує платник податків відповідно до національного законодавства;

(3) "податковий період" означає податковий рік, календарний рік або будь-який інший період, придатний для цілей оподаткування;

(4) "асоційоване підприємство" означає:

(a) юридичну особу, в якій платник податків прямо або опосередковано володіє часткою у формі права голосу або права власності на капітал в розмірі 25 відсотків або більше, або має право отримувати 25 або більше відсотків прибутку такої юридичної особи;

(b) фізичну або юридичну особу, яка прямо або опосередковано володіє часткою у формі права голосу або права власності на капітал платника податку в розмірі 25 відсотків або більше, або має право отримувати 25 або більше відсотків прибутку платника податків;

Якщо фізична або юридична особа володіє прямо або опосередковано часткою в розмірі 25 або більше відсотків капіталу платника податків та однієї або кількох інших юридичних осіб, усі задіяні юридичні особи, в тому числі платник податків, також повинні розглядатися як асоційовані підприємства.

Для цілей статті 9 та у випадках, коли розбіжність стосується гібридної юридичної особи, вимога щодо 25 відсотків у цьому означенні замінюється на вимогу щодо 50 відсотків.

(5) "фінансова установа" означає одну з таких юридичних осіб:

(a) кредитну установу або інвестиційну фірму, як визначено у пункті 1 статті 4(1) Директиви Європейського Парламенту і Ради 2004/39/ЄС (-5) або керуючого альтернативним інвестиційним фондом (КАІФ), як визначено у пункті (b) статті 4(1) Директиви Європейського Парламенту і Ради 2011/61/ЄС (-6), або установу колективного інвестування в обігові цінні папери (UCITS), як визначено в пункті (b) статті 2(1) Директиви Європейського Парламенту і Ради 2009/65/ЄС ( -7);

(b) страхову компанію, як визначено у пункті (1) статті 13 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2009/138/ЄС (-8);

(c) перестрахувальну компанію, як визначено у пункті (4) статті 13 Директиви 2009/138/ЄС;

(d) установу професійного пенсійного забезпечення, на яку поширюється сфера застосування Директиви Європейського Парламенту і Ради 2003/41/ЄС (-9), за винятком випадків, коли держава-член вирішує не застосовувати таку Директиву повністю або частково до такої установи відповідно до статті 5 вказаної Директиви або до делегованої особи установи пенсійного фонду відповідно до статті 19(1) вказаної Директиви;

(e) установи пенсійного забезпечення, що працюють за пенсійними схемами, які розглядаються як схеми соціального забезпечення, охоплені Регламентом Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 883/2004 (-10 ) та Регламентом Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 987/2009 (-11 ), а також будь-яку юридичну особу, створену з метою інвестування таких схем;

(f) альтернативний інвестиційний фонд (АІФ), управління яким здійснює керуючий альтернативним інвестиційним фондом (КАІФ), як визначено в пункті (b) статті 4(1) Директиви 2011/61/ЄС або альтернативний інвестиційний фонд, нагляд за яким здійснюється відповідно до застосовного національного законодавства;

(g) установу колективного інвестування в обігові цінні папери (UCITS) у значенні статті 1(2) Директиви 2009/65/ЄС;

(h) центрального контрагента, як визначено в пункті (1) статті 2 Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 648/2012 (-12 );

(i) центрального депозитарія цінних паперів, як визначено в пункті (1) статті 2(1) Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 909/2014 (-13);

(6) "переміщення активів" означає операцію, внаслідок якої держава-член втрачає право оподатковувати переміщені активи, тоді як активи залишаються під юридичним або економічним правом власності одного й того ж платника податків;

(7) "переміщення податкової реєстрації" означає операцію, внаслідок якої платник податків перестає бути резидентом для цілей оподаткування в державі-члені та отримує податкову реєстрацію в іншій державі-члені або третій країні;

(8) "переміщення бізнесу, що здійснюється постійним представництвом" означає операцію, внаслідок якої платник податків припиняє оподатковувану присутність у державі-члені та отримує таку присутність в іншій державі-члені або третій країні, не стаючи резидентом для цілей оподаткування в такій державі-члені або третій країні;

(9) "гібридна розбіжність" означає ситуацію, яка складається між платником податків в одній державі-члені та асоційованим підприємством в іншій державі-члені, або структуровану схему між сторонами в державах-членах, коли зазначений нижче результат зумовлений відмінностями правової характеристики фінансового інструмента або юридичної особи:

(a) вирахування одного й того ж самого платежу, витрат або збитків відбувається як у державі-члені, в якій платіж має джерело, в якій понесені витрати або збитки, так і в іншій державі-члені ("подвійне вирахування"); або

(b) вирахування платежу здійснюється в державі-члені, в якій платіж має джерело, без відповідного врахування такого ж самого платежу для цілей оподаткування в іншій державі-члені ("вирахування без врахування").

Ця Директива не перешкоджає застосуванню національних або договірних положень, спрямованих на забезпечення вищого рівня захисту національної бази оподаткування податком на прибуток підприємств.

1. Надмірні витрати на запозичення підлягають вирахуванню в тому податковому періоді, в якому вони були понесені, тільки в розмірі до 30 відсотків від доходів платника податків до вирахування відсотків, податків, зносу і амортизації (EBITDA).

Для цілей цієї статті держави-члени також можуть вважати платником податків:

(a) юридичну особу, якій дозволено або від якої вимагається застосовувати правила від імені групи, як визначено національним податковим законодавством;

(b) юридичну особу у складі групи, як визначено національним податковим законодавством, яка не консолідує фінансові результати своїх членів для цілей оподаткування.

За таких обставин надмірні витрати на запозичення та EBITDA можуть бути розраховані на рівні групи та включати фінансові результати всіх її членів.

2. EBITDA розраховується шляхом додавання до доходів, до яких застосовується оподаткування податком на прибуток підприємств в державі-члені платника податків, скоригованих для цілей оподаткування сум надмірних витрат на запозичення, а також скоригованих для цілей оподаткування сум зносу та амортизації. Доходи, звільнені від оподаткування, повинні бути виключені з EBITDA платника податків.

3. Як відступ від параграфа 1, платнику податків може бути надано право:

(a) вираховувати надмірні витрати на запозичення, які не перевищують 3 000 000 євро;

(b) повністю вираховувати надмірні витрати на запозичення, якщо платник податків є самостійною юридичною особою.

Для цілей другого підпараграфа параграфа 1 сума в розмірі 3 000 000 євро повинна застосовуватись для всієї групи.

Для цілей пункту (b) першого підпараграфа "самостійна юридична особа" означає платника податків, який не є частиною консолідованої групи для цілей бухгалтерського обліку та не має асоційованого підприємства або постійного представництва.

4. Держави-члени можуть виключати зі сфери застосування параграфа 1 надмірні витрати на запозичення, понесені:

(a) за позиками, укладеними до 17 червня 2016 року, але це виключення не поширюється на будь-які наступні зміни у таких позиках;

(b) за позиками, які використовуються для фінансування довгострокового проекту громадської інфраструктури, якщо оператор проекту, витрати на запозичення, активи та дохід знаходяться в Союзі.

Для цілей пункту (b) першого підпараграфа "довгостроковий проект громадської інфраструктури" означає проект, що має на меті забезпечення, модернізацію, експлуатацію та/або технічну підтримку великомасштабного активу, який вважається таким, що здійснюється в інтересах громадськості держави-члена.

У випадку застосування пункту (b) першого підпараграфа, дохід, що виникає внаслідок реалізації довгострокового проекту громадської інфраструктури, виключається з EBITDA платника податків, а виключені надмірні витрати на запозичення не включаються до надмірних витрат на запозичення групи щодо третіх осіб, зазначених у пункті (b) параграфа 5.

5. Якщо платник податків є членом консолідованої групи для цілей бухгалтерського обліку, йому може бути надано право на одну з таких дій:

(a) повністю вирахувати свої надмірні витрати на запозичення, якщо він може довести, що співвідношення його власного капіталу та сукупних активів дорівнює еквівалентному співвідношенню групи або перевищує його, та за дотримання таких умов:

(i) співвідношення капіталу платника податків до його сукупних активів вважається рівним еквівалентному співвідношенню групи, якщо співвідношення капіталу платника податків до його загальних активів є нижчим щонайменше на два відсоткові пункти; та

(ii) усі активи та зобов’язання оцінюють за тим же самим методом, що й у консолідованих фінансових звітах, зазначених у параграфі 8;

або

(b) вирахувати надмірні витрати на запозичення в розмірі суми, що перевищує ту суму, яку він мав би право вирахувати відповідно до параграфа 1. Така вища межа можливості вираховувати надмірні витрати на запозичення застосовується до консолідованої групи для цілей бухгалтерського обліку, в якій платник податків є членом, та розраховується у два етапи:

(i) по-перше, співвідношення групи визначається шляхом поділу надмірних витрат групи на запозичення щодо третіх осіб на EBITDA групи; та

(ii) по-друге, співвідношення групи множиться на показник EBITDA платника податків, розрахований відповідно до параграфа 2.

6. Держава-член платника податків може передбачити у правилах одну з таких можливостей:

(a) переносити на майбутній податковий період без обмеження в часі надмірні витрати на запозичення, які не можуть бути вирахувані в поточному податковому періоді згідно з параграфами 1-5;

(b) переносити на майбутній податковий період без обмеження в часі або на минулий податковий період не більше ніж на 3 роки надмірні витрати на запозичення, які не можуть бути вирахувані в поточному податковому періоді згідно з параграфами 1-5; або

(c) переносити на майбутній податковий період надмірні витрати на запозичення без обмеження в часі та невикористану можливість отримувати відсотки на період не більше п’яти років, які не можуть бути вирахувані в поточному податковому періоді згідно з параграфами 1-5.

7. Держави-члени можуть виключати фінансові установи зі сфери застосування параграфів 1-6, у тому числі у випадках, коли такі фінансові установи є частиною консолідованої групи для цілей бухгалтерського обліку.

8. Для цілей цієї статті консолідована група для цілей бухгалтерського обліку складається з усіх юридичних осіб, які повністю враховані у консолідованій фінансовій звітності, складеній відповідно до Міжнародних стандартів фінансової звітності або національної системи фінансової звітності держави-члена. Платнику податків може бути надано право на використання консолідованої фінансової звітності, підготовленої відповідно до інших стандартів бухгалтерського обліку.

1. Платник податків підлягає оподаткуванню податком на суму, що дорівнює ринковій вартості переміщених активів на момент їх виведення мінус їх вартість, визначена для цілей оподаткування, в будь-якому з таких випадків:

(a) платник податків переміщує активи зі свого головного офісу до свого постійного представництва в іншій державі-члені або третій країні, а держава-член, у якій зареєстрований головний офіс, більше не має права оподатковувати переміщені активи внаслідок такого переміщення;

(b) платник податків переміщує активи зі свого постійного представництва у державі-члені до свого головного офісу або іншого постійного представництва в іншій державі-члені або третій країні, а держава-член, у якій зареєстроване постійне представництво, більше не має права оподатковувати переміщені активи внаслідок такого переміщення;

(c) платник податків переміщує своє податкове резиденство до іншої держави-члена або третьої країни, за винятком тих активів, які залишаються дієво пов’язаними з постійним представництвом у першій державі-члені;

(d) платник податків переміщує бізнес, що здійснюється його постійним представництвом, з однієї держави-члена до іншої держави-члена або до третьої країни, а держава-член, у якій зареєстроване постійне представництво, більше не має права оподатковувати переміщені активи внаслідок такого переміщення.

2. Платнику податків надається право відтермінувати сплату податку на приріст капіталу при виведенні активів, зазначеного у параграфі 1, шляхом виплати такого податку в розстрочку протягом п'яти років у будь-якому з таких випадків:

(a) платник податків переміщує активи зі свого головного офісу до свого постійного представництва в іншій державі-члені або третій країні, яка є стороною Угоди про Європейський економічний простір (Угода про ЄЕП);

(b) платник податків переміщує активи зі свого постійного представництва у державі-члені до свого головного офісу або іншого постійного представництва в іншій державі-члені або третій країні, яка є стороною Угоди про ЄЕП;

(c) платник податків переміщує своє податкове резиденство до іншої держави-члена або третьої країни, яка є стороною Угоди про ЄЕП;

(d) платник податків переміщує бізнес, що здійснюється його постійним представництвом, до іншої держави-члена або третьої країни, яка є стороною Угоди про ЄЕП.

Цей параграф застосовується до третіх країн, які є сторонами Угоди про ЄЕП, якщо вони уклали угоду з державою-членом платника податків або з Союзом про взаємну допомогу в задоволенні претензій, пов’язаних з оподаткуванням, рівноцінну взаємній допомозі, передбаченій Директивою Ради 2010/24/ЄС(-14).

3. Якщо платник податків відтерміновує оплату відповідно до параграфа 2, можуть нараховуватися відсотки згідно з законодавством держави-члена платника податків або постійного представництва, залежно від випадку.

Якщо є обґрунтований і фактичний ризик несплати відстроченого податку, від платників податків також можуть вимагати надати гарантію як умову відтермінування платежу відповідно до параграфа 2.

Другий підпараграф не застосовується, якщо законодавство держави-члена платника податків або постійного представництва передбачає можливість сплати податкової заборгованості через іншого платника податків, який є членом тієї самої групи та резидентом для податкових цілей такої держави-члена.

4. У випадку застосування параграфа 2 відстрочка платежу повинна бути негайно припинена і податкова заборгованість повинна бути стягнута в таких випадках:

(a) переміщені активи або бізнес постійного представництва платника податків продаються або ними розпоряджаються іншим чином;

(b) переміщені активи згодом переводять до третьої країни;

(c) податкове резиденство платника податків або бізнес, що здійснюється його постійним представництвом, згодом переводять до третьої країни;

(d) банкрутство або ліквідація платника податків;

(e) платник податків не виконує свої зобов’язання з виплат у розстрочку і не виправляє своє становище в розумний строк, який не повинен перевищувати 12 місяців.

Пункти (b) та (c) не застосовують до третіх країн, які є сторонами Угоди про ЄЕП, якщо вони уклали угоду з державою-членом платника податків або з Союзом про взаємну допомогу в задоволенні претензій, пов’язаних з оподаткуванням, рівноцінну взаємній допомозі, передбаченій Директивою 2010/24/ЄС.

5. Якщо переміщення активів, податкового резиденства або бізнесу постійного представництва здійснюється до іншої держави-члена, така держава-член приймає вартість, встановлену державою-членом платника податків або постійного представництва як вихідну вартість активів для цілей оподаткування, за винятком випадків, коли така визначена вартість не відображає ринкову вартість.

6. Для цілей параграфів 1-5 "ринкова вартість" означає суму, на яку можна обміняти актив або за якою взаємні зобов’язання можуть бути врегульовані між бажаючими непов’язаними покупцями і продавцями шляхом прямої транзакції .

7. Якщо активи визначені як такі, що упродовж 12 місяців повертаються до держави-члена, з якої їх перемістили, ця стаття не застосовується до переміщення активів, пов’язаних з фінансуванням цінних паперів, активів, розміщених у заставу, або до випадків, коли переміщення активів відбувається для виконання пруденційних вимог до капіталу або для управління ліквідністю.

1. Для цілей розрахунку зобов’язання з податку на прибуток підприємств держава-член повинна ігнорувати операцію або низку операцій, основною ціллю або однією з основних цілей здійснення яких є отримання податкової вигоди, що нівелює мету або завдання чинного податкового законодавства, які з урахуванням усіх відповідних фактів та обставин є фіктивними. Операція може складатися з кількох етапів або частин.

2. Для цілей параграфа 1 операція або низка операцій повинна розглядатись як фіктивна, якщо вона не виконується з дійсних комерційних причин, що відображають економічну реальність.

3. У випадках, коли операція або низка операцій ігноруються відповідно до параграфа 1, податкове зобов'язання розраховується відповідно до національного законодавства.

1. Держава-член платника податків розглядає як контрольовану іноземну компанію юридичну особу або її постійне представництво, чий прибуток не оподатковується або звільнений від оподаткування в такій державі-члені, якщо виконуються такі умови:

(a) у випадку юридичної особи, платник податків сам або разом із асоційованими підприємствами безпосередньо чи опосередковано володіє більше ніж 50 відсотками прав голосу або безпосередньо чи опосередковано володіє більше ніж 50 відсотками капіталу, або має право на отримання більше ніж 50 відсотків прибутків такої юридичної особи; та

(b) фактичний податок на прибуток підприємств, що сплачується зі своїх прибутків юридичною особою або постійним представництвом, є нижчим за різницю між податком на прибуток підприємств, який був би стягнутий з юридичної особи або постійного представництва відповідно до застосовної системи оподаткування податком на прибуток підприємств у державі-члені платника податків, та фактичним податком на прибуток підприємств, що сплачується юридичною особою або постійним представництвом.

Для цілей пункту (b) першого підпараграфа постійне представництво контрольованої іноземної компанії, яке не підлягає оподаткуванню або звільнене від оподаткування в юрисдикції контрольованої іноземної компанії, не повинне враховуватись. Крім того, податок на прибуток підприємств, який був би стягнутий у державі-члені платника податків, означає податок, розрахований відповідно до правил держави-члена платника податків.

2. Якщо юридична особа або постійне представництво розглядається як контрольована іноземна компанія відповідно до параграфа 1, держава-член платника податків включає до бази оподаткування:

(a) нерозподілений дохід юридичної особи або дохід постійного представництва, який отримано з таких категорій:

(i) відсотки або будь-який інший дохід, отриманий від фінансових активів;

(ii) роялті або будь-який інший дохід, отриманий від інтелектуальної власності;

(iii) дивіденди та дохід від відчуження акцій;

(iv) дохід від фінансового лізингу;

(v) дохід від страхової, банківської та іншої фінансової діяльності;

(vi) дохід від компаній, які виставляють рахунки-фактури та отримують дохід від продажів та послуг, пов'язаних з товарами та послугами, що купуються у асоційованих підприємств та продаються їм, без додавання економічної вартості або з додаванням невеликої економічної вартості;

Цей пункт не застосовується, якщо контрольована іноземна компанія здійснює значну економічну діяльність із залученням персоналу, обладнання, майна та приміщень, про що свідчать відповідні факти та обставини.

Якщо контрольована іноземна компанія є резидентом третьої країни або розташована в третій країні, яка не є учасником Угоди про ЄЕП, держави-члени можуть вирішити не застосовувати попередній підпараграф.

або

(b) нерозподілений прибуток юридичної особи або постійного представництва, що походить з фіктивних операцій, здійснених виключно з метою отримання податкової вигоди.

Для цілей цього пункту операція або низка операцій вважається фіктивною в межах, в яких юридична особа або постійне представництво не володіли б активами або не взяли б на себе ризики, які створюють весь дохід або його частину, якби така юридична особа або постійне представництво не контролювалися компанією, в якій задіяні значні кадрові ресурси, що опрацьовують такі активи та ризики і є необхідними для створення доходів контрольованої компанії.

3. Якщо за правилами держави-члена податкова база платника податків розраховується відповідно до пункту (а) параграфа 2, держава-член може вирішити не розглядати юридичну особу або постійне представництво як контрольовану іноземну компанію згідно з параграфом 1, якщо одна третина або менше доходу, який розрахований для такої юридичної особи або постійного представництва, підпадає під категорії у пункті (а) параграфа 2.

Якщо за правилами держави-члена податкова база платника податків розраховується відповідно до пункту (а) параграфа 2, держава-член може вирішити не розглядати фінансові установи як контрольовані іноземні компанії, якщо одна третина або менше доходу, який розрахований для такої юридичної особи згідно з категоріями у пункті (а) параграфа 2, походить від операцій з платником податків або його асоційованими підприємствами.

4. Держави-члени можуть виключати із сфери застосування пункту (b) параграфа 2 юридичну особу або постійне представництво:

(a) з обліковим прибутком не більше 750 000 євро та прибутком від некомерційної діяльності не більше 75 000 євро; або

(b) чий обліковий прибуток не перевищує 10 відсотків операційних витрат за податковий період.

Для цілей пункту (b) першого підпараграфа до операційних витрат не може входити вартість товарів, що реалізуються за межами країни, в якій юридична особа є резидентом або постійне представництво розташоване для цілей оподаткування, та платежі асоційованим підприємствам.

1. У випадках застосування пункту (а) статті 7(2) дохід, що підлягає включенню до бази оподаткування платника податків, обчислюється відповідно до правил оподаткування податком на прибуток підприємств держави-члена, в якій платник податків є резидентом для цілей оподаткування або в якій він розташований. Збитки юридичної особи або постійного представництва не включаються до бази оподаткування, але можуть бути перенесені на майбутні податкові періоди та враховані в таких періодах відповідно до національного законодавства.

2. У випадках застосування пункту (b) статті 7(2) дохід, що підлягає включенню до бази оподаткування платника податків, обмежується сумами, отриманими за рахунок активів і ризиків, пов’язаних із важливими функціями працівників, що виконує контролююча компанія. Віднесення доходу контрольованої іноземної компанії розраховується відповідно до принципу "витягнутої руки".

3. Дохід, що підлягає включенню до бази оподаткування, розраховується пропорційно участі платника податків у юридичній особі, як визначено в пункті (а) статті 7(1).

4. Дохід включається до податкового періоду платника податків, в якому завершується податковий рік юридичної особи.

5. Якщо юридична особа розподіляє прибуток платнику податків і такий розподілений прибуток включається до оподатковуваного доходу платника податків, дохід, раніше включений до бази оподаткування відповідно до статті 7, вираховується з бази оподаткування під час розрахунку суми податку для уникнення подвійного оподаткування.

6. Якщо платник податків розпоряджається своєю участю в юридичній особі або бізнесі постійного представництва, а будь-яка частина доходів, отриманих від розпорядження, була раніше включена до бази оподаткування відповідно до статті 7, така сума вираховується з бази оподаткування під час обчислення суми податку, що стягується з таких доходів, для уникнення подвійного оподаткування.

7. Держава-член платника податку дозволяє вираховувати податок, сплачений юридичною особою або постійним представництвом, з податкового зобов’язання платника податків в державі його податкового резиденства або місцезнаходження. Вирахування розраховується відповідно до національного законодавства.

1. У випадках, коли гібридна розбіжність призводить до подвійного вирахування, вирахування дозволяється тільки в державі-члені, де знаходиться джерело відповідного платежу.

2. У випадках, коли гібридна розбіжність призводить до вирахування без врахування, держава член платника відмовляє у вирахуванні такого платежу.

1. Комісія повинна оцінити імплементацію цієї Директиви, зокрема вплив статті 4, до 9 серпня 2020 року та представити Раді відповідний звіт. Комісія додає до звіту законодавчу пропозицію, якщо доречно.

2. Держави-члени повинні надати Комісії всю інформацію, необхідну для оцінювання імплементації цієї Директиви.

3. Держави-члени, про які йдеться у статті 11(6), повинні до 1 липня 2017 року надати Комісії всю інформацію, необхідну для оцінювання дієвості національних цільових правил протидії ризикам розмивання бази оподаткування та виведення прибутку з-під оподаткування (BEPS).

1. Держави-члени повинні ухвалити і опублікувати закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення, необхідні для дотримання вимог цієї Директиви, до 31 грудня 2018 року. Вони повинні без затримки надати Комісії текст таких положень.

Вони повинні застосовувати такі положення з 1 січня 2019 року.

Якщо держави-члени ухвалюють такі положення, вони повинні містити покликання на цю Директиву або супроводжуватися таким покликанням у випадку їх офіційної публікації. Держави-члени визначають, яким чином таке покликання повинно бути зроблене.

2. Держави-члени надають Комісії текст основних положень національного законодавства, ухвалених ними у сфері регулювання цієї Директиви.

3. У випадках, коли в цій Директиві зазначені грошові суми в євро (EUR), держави-члени, валюта яких не є євро, можуть вирішити розрахувати відповідну вартість у національній валюті за курсом станом на 12 липня 2016 року.

4. Як відступ від статті 5(2), Естонія, яка не оподатковує нерозподілений прибуток, може розглядати переміщення активів у грошовій або негрошовій формі, включаючи готівкові кошти, від постійного представництва, розташованого в Естонії, до головного офісу або іншого постійного представництва в іншій державі-члені або в третій країні, яка є учасником угоди про ЄЕП, як розподіл прибутку і стягувати податок на прибуток без надання платникам податків права на відстрочку сплати такого податку.

5. Як відступ від параграфа 1, держави-члени повинні ухвалити і опублікувати закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення, необхідні для дотримання вимог статті 5, не пізніше 31 грудня 2019 року. Вони повинні без затримки надавати Комісії текст таких положень.

Вони повинні застосовувати зазначені положення з 1 січня 2020 року.

Якщо держави-члени ухвалюють такі положення, вони повинні містити покликання на цю Директиву або супроводжуватися таким покликанням у випадку їх офіційної публікації. Держави-члени визначають, яким чином таке покликання повинно бути зроблене.

6. Як відступ від статті 4, держави-члени, які станом на 8 серпня 2016 року мають національні цільові правила протидії ризикам BEPS, що за своєю дієвістю є рівноцінними правилу обмеження вирахування відсотків, викладеному в цій Директиві, можуть застосовувати такі цільові правила до завершення першого повного фінансового року, що слідує за роком опублікування угоди між членами ОЕСР на офіційному веб-сайті щодо мінімального стандарту стосовно Кроку 4 плану BEPS, але не пізніше 1 січня 2024 року.

Ця Директива набуває чинності на двадцятий день після її публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу.

Цю Директиву адресовано державам-членам.

Вчинено у Брюсселі 12 липня 2016 року.