У копії зазначається особа, в якої знаходиться оригінал документа. Остання зобов'язана вручити зазначений документ законному держателю копії.
Якщо вона відмовляється це зробити, то держатель не може використати своє право регресу проти осіб, які здійснили передачу копії шляхом індосаменту або забезпечили її авалем, доти, доки він не здійснить протест про те, що оригінал не був вручений йому на його вимогу.
Якщо оригінал документа, після останнього індосаменту до знімання копії, містить застереження "починаючи звідси, індосамент є дійсним лише, якщо він зроблений на копії" або інше рівнозначне застереження, то індосамент, вчинений після цього на оригіналі, є недійсним.
Глава X. Зміни
У разі зміни тексту переказного векселя, особи, які поставили свої підписи після цієї зміни, зобов'язані згідно зі змістом зміненого тексту; особи, які поставили свої підписи до цієї зміни, зобов'язані згідно зі змістом первісного тексту.
Глава XI. Позовна давність
Позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу.
Позовні вимоги держателя до індосантів і до трасанта погашаються після закінчення одного року від дати протесту, здійсненого у встановлений строк, або від дати настання строку платежу, якщо є застереження "обіг без витрат".
Позовні вимоги індосантів один до одного і до трасанта погашаються із закінченням шести місяців, які відраховуються з дня, коли індосант акцептував вексель і здійснив платіж за ним, або з дня, коли до нього був пред'явлений позов.
Перерва перебігу строків позовної давності має силу лише щодо тієї особи, стосовно якої строки перервалися.
Глава XII. Загальні положення
Якщо строк платежу за переказним векселем настає у встановлений законом неробочий день, то платіж не можна вимагати раніше наступного робочого дня. Так само всі інші дії, які стосуються переказного векселя, зокрема пред'явлення для акцепту і протест, можуть бути здійснені лише у робочий день.
Якщо будь-яка з цих дій повинна бути здійснена протягом визначеного строку, останній день якого настає у встановлений законом неробочий день, то такий строк продовжується до першого робочого дня, який настає після закінчення зазначеного строку.
Проміжні неробочі дні зараховуються при обчисленні строків.
Строки, встановлені законом або визначені договором, не включають день, в який починається їх перебіг.
Не допускається застосування будь-яких, не встановлених законом або судом, пільгових строків.
Розділ II
Прості векселі
Простий вексель містить:
1. назву "простий вексель", яка включена в текст документа і висловлена тією мовою, якою цей документ складений;
2. безумовне зобов'язання сплатити визначену суму грошей;
3. зазначення строку платежу;
4. зазначення місця, в якому повинен бути здійснений платіж;
5. найменування особи, якій або за наказом якої повинен бути здійснений платіж;
6. зазначення дати і місця видачі простого векселя;
7. підпис особи, яка видає документ (векселедавець).
Документ, у якому відсутній будь-який з реквізитів, зазначених у попередній статті, не має сили простого векселя, за винятком випадків, зазначених нижче у цій статті.
Простий вексель, строк платежу в якому не зазначено, вважається таким, що підлягає оплаті за пред'явленням.
При відсутності особливого зазначення, місце, де видано документ, вважається місцем платежу і, разом з тим, місцем проживання векселедавця.
Простий вексель, в якому не вказано місце його видачі, вважається виданим у місці, зазначеному поруч з найменуванням векселедавця.
До простих векселів застосовуються такі самі положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо:
індосаменту (статті 11 - 20);
строку платежу (статті 33 - 37);
платежу (статті 38 - 42);
права регресу у разі неплатежу (статті 43 - 50, 52 - 54);
платежу у порядку посередництва (статті 55, 59 - 63);
копій (статті 67 і 68);
змін (стаття 69);
позовної давності (статті 70 і 71);
неробочих днів, обчислення строків і заборони пільгових строків (статті 72, 73 і 74).
До простого векселя також застосовуються такі положення:
положення, які стосуються переказного векселя, який підлягає оплаті за адресою третьої особи або у місцевості, іншій, ніж місце проживання трасата (статті 4 і 27); застереження про відсотки (стаття 5); розбіжності щодо суми, яка підлягає оплаті (стаття 6); наслідки підпису відповідно до умов, зазначених у статті 7; наслідки підпису особи, яка діє без повноважень або з перевищенням своїх повноважень (стаття 8); і положення, які стосуються бланкового переказного векселя (стаття 10).
До простого векселя також застосовуються такі положення: положення щодо забезпечення авалем (статті 30 - 32); у випадку, передбаченому в останньому абзаці статті 31, якщо в авалі не зазначено, за кого він даний, вважається, що він даний за векселедавця простого векселя.
Векселедавець простого векселя зобов'язаний так само, як акцептант за переказним векселем.
Прості векселі зі строком платежу у визначений строк від пред'явлення повинні бути протягом строків, встановлених статтею 23, пред'явлені векселедавцю для відмітки. Перебіг строку починається від дати відмітки, підписаної векселедавцем на векселі. Відмова векселедавця зробити датовану відмітку повинна бути засвідчена протестом (стаття 25), дата якого є початком строку від пред'явлення.
Додаток II
Кожна з Високих Договірних Сторін може обумовити, що зобов'язання включити у переказний вексель, виданий на її території, назву "переказний вексель", передбачене пунктом 1 статті 1 Уніфікованого закону, буде застосовуватися лише через шість місяців після набрання чинності цією Конвенцією.
Кожна з Високих Договірних Сторін має право щодо зобов'язань, взятих за переказними векселями на її власній території, визначати, яким чином фактичний підпис може бути замінений автентичною заявою, написаною на векселі, що підтверджує згоду особи, яка повинна була поставити підпис.
Кожна з Високих Договірних Сторін залишає за собою право не включати статтю 10 Уніфікованого закону у свій національний закон.
У порядку часткової відміни абзацу 1 статті 31 Уніфікованого закону кожна з Високих Договірних Сторін має право допустити, щоб на її території аваль міг бути даний окремим документом, в якому б зазначалося місце його оформлення.
Кожна з Високих Договірних Сторін може доповнити статтю 38 Уніфікованого закону таким чином, щоб зобов'язати держателя переказного векселя, який підлягає оплаті на її території, пред'явити його саме в день настання строку платежу. Невиконання цього обов'язку може спричинити лише обов'язок відшкодувати збитки.
Інші Високі Договірні Сторони мають право визначити умови, на яких вони визнають таке зобов'язання.
З метою реалізації останнього абзацу статті 38 Уніфікованого закону кожна з Високих Договірних Сторін визначає установи, які, відповідно до її національного закону, повинні розглядатися як розрахункові палати.
Кожна з Високих Договірних Сторін має право, якщо вона вважає за необхідне, за надзвичайних обставин, пов'язаних з обмінним курсом в такій державі, частково відмінити застереження, що містяться в статті 41 і стосується здійснення платежу в іноземній валюті за переказними векселями, які підлягають оплаті на її території. Зазначене вище правило також може застосовуватися до видачі на національній території переказних векселів, які підлягають оплаті в іноземній валюті.
Кожна з Високих Договірних Сторін може встановити, що протести, які здійснюються на її території, можуть бути замінені заявою, датованою і написаною на самому векселі і підписаною трасатом, за винятком випадку, коли трасант обумовлює в тексті самого переказного векселя вчинення засвідченого протесту.
Кожна з Високих Договірних Сторін може встановити, що зазначена заява повинна бути занесена до державного реєстру протягом строку, встановленого для здійснення протесту.
У випадку, передбаченому у попередніх абзацах, вважається, що недатований індосамент був здійснений до протесту.
У порядку часткової відміни абзацу 3 статті 44 Уніфікованого закону кожна з Високих Договірних Сторін має право встановити, що протест у неплатежі повинен бути здійснений або у день, коли переказний вексель підлягає оплаті, або в один з двох наступних робочих днів.
За законодавством кожної з Високих Договірних Сторін залишається право точно визначити юридичні ситуації, передбачені у пунктах 2 і 3 статті 43 і в абзацах 5 і 6 статті 44 Уніфікованого Закону.
У порядку часткової відміни положень пунктів 2 і 3 статті 43 і статті 74 Уніфікованого закону кожна з Високих Договірних Сторін залишає за собою право передбачити у своєму законодавстві для осіб, які забезпечують переказний вексель, можливість, у разі використання права регресу проти них, отримати пільгові строки, які в жодному разі не можуть продовжуватися довше строку платежу за векселем.
У порядку часткової відміни статті 45 Уніфікованого закону кожна з Високих Договірних Сторін має право залишити в дії або запровадити таку систему повідомлень з боку посадової особи, а саме: у разі протесту у неакцепті або у неплатежі, нотаріус або посадова особа, яка, згідно з національним законом, уповноважена вчинити протест, письмово повідомляє зобов'язаних за переказним векселем осіб, адреси яких вказані на векселі або відомі посадовій особі, яка вчиняє протест, або зазначені особами, які вимагають вчинення протесту. Витрати на такі повідомлення додаютъся до витрат на протест.
Кожна з Високих Договірних Сторін має право встановити щодо переказних векселів, як виданих, так і тих, що підлягають оплаті на її території, що відсоткова ставка, про яку йдеться у пункті 2 статті 48 і пункті 2 статті 49 Уніфікованого закону, може бути замінена існуючою відсотковою ставкою, встановленою законом, на території такої Високої Договірної Сторони.
У порядку часткової відміни статті 48 Уніфікованого закону кожна з Високих Договірних Сторін залишає за собою право включити у свій національний закон норму, яка б передбачала право держателя вимагати від особи, проти якої він використовує своє право регресу, сплати комісійної винагороди, розмір якої встановлюється національним законом.
Такою ж мірою ці положення, у порядку часткової відміни статті 49 Уніфікованого закону, застосовуються до особи, яка, акцептувавши вексель і здійснивши платіж за ним, вимагає його суму від зобов'язаних перед нею осіб.
Кожна з Високих Договірних Сторін вправі прийняти рішення про те, що, у разі втрати права за давністю або у разі закінчення строку позовної давності, на її території може бути пред'явлений позов до трасанта, який не забезпечив покриття векселя, або до трасанта чи індосанта, які неправомірно збагатилися. Таке ж саме право існує, у разі закінчення строку позовної давності, щодо акцептанта, який отримав покриття або неправомірно збагатився.
Питання про те, чи зобов'язаний трасант забезпечити покриття при настанні строку платежу або чи має держатель спеціальні права на це покриття, залишається поза сферою застосування Уніфікованого закону.
Такі ж самі положення застосовуються до будь-якого іншого питання, що стосується правовідносин, на основі яких було видано вексель.
Законодавству кожної з Високих Договірних Сторін належить право визначати підстави перерви або зупинення відліку строків позовної давності у разі пред'явлення позовів за переказними векселями в їхніх судах.
Інші Високі Договірні Сторони мають право визначити умови, на яких вони визнають такі підстави. Такі ж самі положення застосовуються до юридичної сили позову як засобу для початку відліку строків позовної давності, встановлених абзацом 3 статті 70 Уніфікованого закону.
Кожна з Високих Договірних Сторін має право встановити, що деякі робочі дні будуть прирівнюватися до встановлених законом неробочих днів щодо пред'явлення для акцепту або платежу і щодо всіх інших дій, які стосуються переказних векселів.
Кожна з Високих Договірних Сторін може визначити для документів, передбачених у статті 75 Уніфікованого закону, назву, яка буде встановлена у національних законах, або може не давати їм будь-якої спеціальної назви за умови, що документи містять пряму вказівку на те, що вони видані проти наказу.
Положення статей 1 - 18 цього Додатка щодо переказних векселів рівною мірою застосовуються до простих векселів.
Кожна з Високих Договірних Сторін залишає за собою право обмежити зобов'язання, зазначене в статті I Конвенції, лише застосуванням положень, що стосуються лише переказних векселів, і не запроваджувати на своїй території положень, що стосуються простих векселів і містяться в Розділі II Уніфікованого закону. У такому разі Висока Договірна Сторона, яка використає це застереження, буде розглядатися як договірна сторона лише щодо переказних векселів.
Кожна з Високих Договірних Сторін залишає за собою право у подальшому запровадити положення, що стосуються простих векселів, шляхом прийняття спеціального законодавства, яке буде повною мірою відповідати положенням Розділу II Уніфікованого закону і яке буде відтворювати правила про переказні векселі, на які робиться посилання, з тими лише змінами, що випливають із статей 75, 76, 77 і 78 Уніфікованого закону та із статей 19 і 20 цього Додатка.
Кожна з Високих Договірних Сторін має право вживати надзвичайних заходів загального характеру стосовно продовження строків, необхідних для збереження права регресу та стосовно продовження строків платежу.
Кожна з Високих Договірних Сторін зобов'язується визнавати положення, прийняті всіма іншими Високими Договірними Сторонами в силу статей 1 - 4, 6, 8 - 16 і 18 - 21 цього Додатка.
