Рекомендація щодо медичного обслуговування N 69

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана у Філадельфії Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 20 квітня 1944 року на свою двадцять шосту сесію,

постановивши прийняти ряд пропозицій стосовно установ медичного обслуговування, що є частиною четвертого пункту порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми рекомендації,

ухвалює цього дванадцятого дня травня місяця тисяча дев'ятсот сорок четвертого року нижченаведену Рекомендацію, яка називатиметься Рекомендацією 1944 року щодо медичного обслуговування:

беручи до уваги, що в Атлантичній хартії передбачається "тісна співпраця між усіма країнами в економічній галузі з метою забезпечити для всіх кращі умови праці, економічний розвиток та соціальне забезпечення",

беручи до уваги, що Конференція Міжнародної організації праці в Резолюції, ухваленій 5 листопада 1941 року, схвалила цей принцип Атлантичної хартії та проголосила повне співробітництво Міжнародної організації праці у його здійсненні,

беручи до уваги, що можливість користування належним медичним обслуговуванням є суттєвим елементом соціального забезпечення,

беручи до уваги, що Міжнародна організація праці сприяла розвиткові установ медичного обслуговування:

шляхом внесення до Конвенції 1925 року про відшкодування працівникам у разі внаслідок нещасних випадків на виробництві та до Конвенцій 1927 року про страхування на випадок хвороби в промисловості та про страхування на випадок хвороби в сільському господарстві положень стосовно медичного обслуговування;

шляхом повідомлення Адміністративною радою членів Організації про висновки нарад експертів щодо охорони здоров'я і страхування на випадок хвороби в період економічної депресії, про економну організацію видачі медичних і фармацевтичних препаратів у порядку страхування на випадок хвороби, а також про керівні принципи, що стосуються профілактичних і лікувальних заходів у галузі страхування на випадок інвалідності, старості чи втрати годувальника родини;

шляхом прийняття Першою і Другою конференціями праці американських держав резолюцій, які становлять собою Міжамериканський кодекс соціального страхування, шляхом участі делегації Адміністративної ради на Першій міжамериканській конференції з соціального забезпечення, яка ухвалила Декларацію Сант-Яго (Чилі), а також шляхом затвердження Адміністративною радою Статуту Міжамериканської конференції соціального забезпечення, заснованої як постійний орган співпраці між адміністраціями та установами соціального забезпечення, що діють у контакті з Міжнародним бюро праці;

шляхом участі Міжнародного бюро праці у статусі консультанта в розробленні систем соціального страхування в ряді країн, а також за допомогою інших заходів;

беручи до уваги, що деякі члени Організації не вжили заходів, які належать до їхньої компетенції, з метою поліпшення здоров'я населення шляхом розширення можливостей отримання медичного обслуговування через розроблення програм щодо забезпечення охорони здоров'я, поширення гігієнічних знань і поліпшення харчування та житлових умов, хоча їхні потреби в цьому є дуже великими, і, що є конче бажаним, щоб ці члени Організації вжили в якомога стисліший строк всіх потрібних заходів для їхнього подальшого розвитку,

беручи до уваги, що вже тепер надзвичайно бажано вжити подальших заходів щодо поліпшення та уніфікації медичного обслуговування, поширення його на всіх працівників і на їхні родини, зокрема на сільське населення та осіб, які працюють за власний рахунок, а також для усунення несправедливих ненормальностей без обмеження права кожної охопленої системою медичного обслуговування особи отримувати за власним бажанням медичне обслуговування в приватному порядку за свій рахунок,

беручи до уваги, що розроблення деяких загальних принципів, яких у цьому відношенні повинні дотримуватись члени Організації під час налагодження мережі установ медичного обслуговування у відповідних країнах, сприятиме досягненню цієї мети,

Конференція радить членам Організації, як тільки умови в країні дадуть таку змогу, застосовувати нижченаведені принципи, розвиваючи ці установи медичного обслуговування з метою здійснення п'ятого принципу Атлантичної хартії і на запит Адміністративної ради подавати Міжнародному бюро праці доповіді щодо заходів, вжитих для впровадження в життя цих принципів.

1. Служба медичного обслуговування повинна забезпечити кожній особі медичний догляд з боку осіб з медичною і суміжними з нею професіями, а також усі інші види послуг, які надаються лікувальними закладами:

a) для відновлення здоров'я, запобігання розвиткові хвороби та полегшення страждань хворої особи (лікувальне обслуговування) і

b) для охорони та зміцнення здоров'я (профілактичне обслуговування).

2. Вид і обсяг обслуговування, що його надає служба, визначається законодавством.

3. Органи влади чи установи, які відають медичним обслуговуванням, повинні забезпечувати особам медичний догляд, використовуючи з цією метою послуги осіб медичної та суміжних з нею професій, а також організуючи медичне обслуговування в лікарнях та інших лікувальних закладах.

4. Витрати на медичне обслуговування повинні покриватися колективно шляхом внесення встановлених періодичних внесків, які можуть мати форму членських внесків на соціальне страхування чи форму податків або являти собою поєднання цих двох засобів.

5. Медичні послуги повинні надаватися або відповідною службою медичного обслуговування, яка перебуває у віданні органу соціального страхування, разом із додатковою участю соціальної допомоги щодо незаможних осіб, ще не охоплених системою соціального страхування, або державною службою медичного обслуговування.

6. Якщо медичне обслуговування здійснюється службою органу соціального страхування, то:

a) кожна особа, що сплачує страхові внески, її чоловік, дружина і діти, які перебувають у неї на утриманні, та інші утриманці, визначені національним законодавством, а також будь-яка особа, застрахована на підставі сплати за неї внесків, повинна мати право на отримання всіх видів медичних послуг, що надаються цією службою;

b) незастраховані особи, якщо вони не в змозі дістати медичну допомогу за свій рахунок, повинні отримувати її як соціальну допомогу;

c) ця служба повинна фінансуватися за рахунок внесків застрахованих осіб і внесків їхніх роботодавців, а також за рахунок субсидій з державних фондів.

7. Якщо медичне обслуговування забезпечується державною службою медичного обслуговування, то:

a) кожний член колективу повинен мати право на отримання всіх видів медичних послуг, які надаються цією службою;

b) медична служба повинна фінансуватися за рахунок коштів, отриманих шляхом стягнення прогресивного податку, що збирається спеціально для фінансування служби медичного обслуговування або для фінансування всіх служб охорони здоров'я, чи за рахунок загальних державних прибутків.

8. Медичне обслуговування повинно поширюватись на всіх членів колективу, незалежно від того, мають вони прибуткову роботу чи ні.

9. Якщо обслуговування поширюється лише на одну категорію населення чи на певний район, або якщо система, заснована на внесках, є чинною для інших галузей соціального страхування і є можливість охопити в майбутньому страхуванням все населення чи більшу його частину, то запровадження системи соціального страхування може вважатися за доцільне.

10. Якщо медичне обслуговування повинно поширюватися на все населення у цілому і якщо бажано об'єднати таке обслуговування із загальними службами охорони здоров'я, то введення державної системи медичного обслуговування може вважатися за доцільне.

11. Якщо медичне обслуговування здійснюють органи соціального страхування, всі члени колективу повинні мати право, як застраховані особи, на користування послугами або, чекаючи поширення на них режиму страхування, повинні мати право на медичний догляд за рахунок компетентного органу влади, якщо вони не мають матеріальної можливості дістати послуги за свій власний рахунок.

12. Усі дорослі члени колективу (тобто усі особи, за винятком дітей, відповідно до наведеного у параграфі 15 визначення) з доходами не нижче від прожиткового мінімуму повинні сплачувати внески на страхування; чоловік або жінка, які перебувають на утриманні особи, що сплачує внески вважаються застрахованими у разі сплати цього внеску, розмір якого не може бути збільшено з цього приводу.

13. Усі інші дорослі особи, які мають можливість довести, що їхні доходи є нижчими за прожитковий мінімум, а також незаможні повинні мати право на медичне обслуговування як застраховані, причому страховий внесок за них повинен сплачувати компетентний орган влади. Компетентний орган влади встановлює в кожній країні розмір прожиткового мінімуму.

14. Якщо дорослі особи не мають можливості сплачувати внески і не застраховані у передбаченому параграфом 13 порядку, вони повинні мати право на отримання медичних послуг за рахунок компетентної влади.

15. Усі діти (тобто особи до 16 років чи молодшого віку, ніж може бути передбачений, або які перебувають на будь-чиєму утриманні на час продовження їхньої загальної чи професійної освіти) мають бути застраховані на підставі внесків, що сплачуються в загальному порядку дорослими застрахованими особами чи вносяться за них, без того, щоб від їхніх батьків чи опікунів вимагалися додаткові внески.

16. Якщо діти не застраховані відповідно до параграфа 15 внаслідок того, що обслуговування ще не поширюється на все населення, вони повинні бути застраховані на підставі внесків, зроблених їхнім батьком чи матір'ю, або на підставі внесків, які сплачуються замість них, без того, щоб вимагалися додаткові внески за самих дітей; діти, не охоплені медичним обслуговуванням внаслідок такого становища, повинні мати право, у разі потреби, на обслуговування за рахунок компетентного органу влади.

17. Особи, застраховані відповідно до системи соціального страхування на отримання допомоги готівкою або які отримують допомогу відповідно до цього страхування, повинні разом із своїми утриманцями, визначеними у параграфі 6, бути застрахованими відповідно до системи медичного обслуговування.

18. Якщо медичне обслуговування забезпечується державною службою, то здійснення медичного догляду не повинно супроводжуватися ніякими умовами, наприклад, сплатою податків чи перевіркою засобів існування, і всі повинні мати рівні права на отримання медичного догляду.

19. Особи, які отримують медичні послуги, повинні мати можливість отримувати в будь-який час профілактичний і лікувальний догляд, раціонально організований і, якщо це можливо, координований із загальними службами охорони здоров'я.

20. Усі члени колективу, на яких поширюються послуги, повинні мати право в будь-який час і в будь-якому місці користуватися повним профілактичним і лікувальним доглядом на рівних засадах і без якихось перешкод чи обмежень адміністративного, фінансового чи політичного плану та без усяких інших труднощів, які не стосуються стану здоров'я.

21. Обслуговування лікарями з загальних хвороб і лікарями-спеціалістами як хворих, що перебувають у лікарнях, так і амбулаторних хворих (куди входить догляд удома); лікування зубів; догляд, який надають медичні сестри вдома, в лікарні чи в будь-якому іншому лікувальному закладі; догляд, що здійснюють дипломовані акушерки і будь-який догляд у період материнства удома чи в лікарні; утримання в госпіталі, в будинку для осіб, які видужують, в санаторії чи в іншому лікувальному закладі; по можливості забезпечення потрібними хірургічними засобами (серед яких протези), а також догляд з боку всіх інших осіб, які визнаються на підставі закону такими, що належать до суміжної медичної професії.

22. Будь-який догляд і забезпечення повинні бути в розпорядженні заінтересованих осіб у будь-який час та без обмежень строку, оскільки є конче потрібними, а надання їх повинно залежати лише від міркувань лікаря і здійснюватися в обсязі розумних обмежень, що випливають з технічної організації служби.

23. Особи, яких обслуговують, повинні мати можливість отримання догляду в амбулаторіях і лікувальних кабінетах, котрі має ця служба, де б вони не містилися, оскільки цей догляд потрібен де б то не було - за місцем проживання чи в будь-якому іншому місці району, де функціонує служба, незалежно від того, чи є вони членами певної страхової установи чи ні, і незалежно від інших факторів, які не стосуються стану їхнього здоров'я.

24. Управління медичним обслуговуванням повинно бути зведено до єдиної системи і раціонально розподілено за санітарними округами, достатньо широкими, щоб дати можливість створити службу, яка становить повну і добре збалансовану самостійну одиницю під контролем центральної влади.

25. Якщо медичне обслуговування охоплює лише певну категорію населення або фактично здійснюється різного роду страховими установами чи органами влади, то воно повинно забезпечуватися спільними діями цих установ чи влади шляхом використання послуг осіб медичної або суміжних з нею професій, а також шляхом спільного утримання амбулаторій та інших лікувальних установ, поки ці різні служби не буде зведено в єдину систему в окружному і національному масштабі.

26. Орган управління службою повинен вжити заходів щодо забезпечення осіб, яких обслуговують, приміщенням і доглядом у лікарні чи в іншій лікувальній установі на підставі договорів чи то з державними лікувальними установами, чи то із затвердженими приватними лікувальними установами, чи то шляхом створення та утримання відповідних установ.

27. Особам, яких обслуговують, треба надавати максимальний медичний догляд, забезпечуючи найбільш можливу економію та ефективність шляхом поєднання знань, персоналу, обладнання й інших ресурсів служби, а також шляхом встановлення контакту і тісного співробітництва між усіма членами медичної і суміжних з нею професій та організаціями.

28. Для забезпечення успішного національного медичного обслуговування потрібна повна готовність брати в ньому участь якомога більшої кількості членів медичної і суміжних з нею професій. Кількість лікарів з загальних хвороб і лікарів-спеціалістів, стоматологів, медичних сестер і членів інших професій, що співробітничають зі службою, має бути узгоджено з розміщенням та з вимогами осіб, які користуються медичними послугами.

29. Лікарі з загальних хвороб повинні мати у розпорядженні потрібне обладнання для діагностики і надання допомоги, зокрема лабораторії та рентгенологічні кабінети; для обслуговування хворих лікарі з загальних хвороб повинні мати можливість звертатися за порадами й послугами до лікарів-спеціалістів, медичних сестер і акушерок, фармацевтичних та інших допоміжних служб, а також мати можливість влаштувати хворого до лікарні.

30. Служба повинна мати повне і сучасне технічне обладнання з усіх спеціальностей, зокрема стоматологічне обладнання; вона повинна надавати лікарям-спеціалістам всі можливості для роботи в госпіталях і для проведення дослідницької роботи, а також надавати в їхнє розпорядження, через лікаря з загальних хвороб, будь-які додаткові послуги для хворих, які не перебувають у лікарні, як наприклад, догляд медсестер.

31. Для досягнення цієї мети догляд бажано надавати в процесі спільної роботи лікарів у різних амбулаторіях, які працюють у тісному зв'язку з госпіталями.

32. До створення системи спільної роботи лікарів у медичних чи санітарних центрах бажано надавати медичний догляд особам, які отримують медичну допомогу, через членів медичної і суміжних з нею професій, які здійснюють прийом хворих у приватних лікувальних кабінетах.

33. Якщо медичне обслуговування поширюється на більшість населення, то бажано, щоб медичні або санітарні центри були побудовані, обладнані та управлялися органом влади, який керує установами у відповідному санітарному окрузі, в одній з форм, зазначених у параграфах 34, 35 і 36.

34. За браком можливостей отримати медичні послуги чи у разі наявності таких у момент налагодження системи медичного обслуговування, що мають здійснювати районні лікарні з амбулаторіями з загальних і спеціальних хвороб, бажано, щоб лікарні були обладнані як центри, що здійснюють лікарняний і амбулаторний догляд, або щоб наявні лікарні перетворювались на такі центри і щоб в обох випадках лікарні доповнювалися місцевими медпунктами і допоміжними службами.

35. Якщо медична практика щодо загальних хвороб достатньо розвинута поза мережею лікарень, а лікарі-спеціалісти працюють головним чином як медичні радники і при госпіталях, бажано створити медичні чи санітарні центри для надання загальномедичної допомоги та допоміжні служби для амбулаторних хворих, а в госпіталях зосередити медичний догляд лікарів-спеціалістів як для стаціонарних, так і для амбулаторних хворих.

36. Якщо загальномедична практика і обслуговування з боку лікарів-спеціалістів достатньо розвинуті поза мережею лікарень, то бажано створити медичні чи санітарні центри з усіма допоміжними службами для надання амбулаторного лікування, зокрема надання допомоги лікарями з загальних хвороб і лікарями-спеціалістами, а хворих, які потребують лікування в лікарні, направляти з цих центрів до госпіталів.

37. Якщо медичне обслуговування не поширюється на більшість населення, але все ж таки охоплює значну кількість осіб, і якщо можливості лікарняного та інших видів медичного догляду недостатні, то страхова установа або різні страхові установи спільно повинні створювати мережу медичних чи санітарних центрів для надання всіх видів допомоги, серед них лікарняної, у головних центрах, а також, по можливості, забезпечувати транспортними засобами, створення таких центрів розглядається як надзвичайно потрібне, якщо застраховані особи розсіяні по районах із рідким народонаселенням.

38. Там, де обсяг медичного обслуговування надто малий для того, щоб створення повних медичних центрів для обслуговування застрахованих осіб було економічним способом задоволення їхніх потреб, і якщо можливості отримання догляду з боку лікарів-спеціалістів недостатні у цьому районі, то бажано, щоб різні страхові установи спільно володіли медпунктами, де лікарі-спеціалісти можуть надавати допомогу відповідно до потреб осіб, яких вони обслуговують.

39. Якщо медичне обслуговування охоплює лише незначну частину населення, зосереджену в районі, де приватна практика набула значного поширення, бажано, щоб члени медичної і суміжних з нею професій співробітничали в центрах оренд, обладнаних і керованих ними самими, і де особи, яких обслуговують, могли б отримати потрібний догляд поряд із приватними пацієнтами.

40. Якщо медичне обслуговування охоплює лише невелику кількість осіб, розпорошених у густонаселеній місцевості з достатніми можливостями отримання догляду, а можливості для організації добровільного групового медичного обслуговування відповідно до параграфа 39 немає, то бажано, щоб особи, яких обслуговують, мали догляд з боку членів медичної і суміжних з нею професій, діставали медичний догляд у своїх власних лікувальних кабінетах, а також у державних та приватних госпіталях, що здобули офіційне визнання, та в інших лікувальних установах.

41. В районах із розпорошеним населенням, яке проживає далеко від міст, слід організовувати служби пересувних авто- чи авіаклінік з устаткуванням для надання швидкої допомоги, стоматологічних послуг і загального медичного огляду, а в разі потреби й з іншими службами охорони здоров'я, як наприклад, службою матері та дитини; при цьому слід передбачати заходи щодо безплатного перевезення хворих до медичних центрів і госпіталів.

42. Особи, які користуються медичними послугами, повинні мати в своєму розпорядженні всі загальні служби охорони здоров'я, тобто користуватися послугами служб, які дають можливість всьому колективу або окремим групам осіб засоби поліпшення й охорони здоров'я до того, як виникне загроза здоров'ю; такі послуги повинні надаватися членами медичної і суміжних з нею професій або іншим чином.

43. Медичні послуги повинні забезпечуватися у тісному співробітництві із загальними службами охорони здоров'я шляхом встановлення тісного співробітництва між страховими установами, що надають медичні послуги, та органами влади, які відають загальними службами охорони здоров'я, або шляхом об'єднання служб медичного обслуговування і загальних служб охорони здоров'я в єдину службу державної охорони здоров'я.

44. Слід прагнути до координації діяльності на місцевому рівні служб медичного обслуговування і служб охорони здоров'я чи то шляхом створення центрів медичного обслуговування поблизу місця розміщення управлінь загальних служб охорони здоров'я, чи то шляхом створення спільних центрів для загального управління всіма службами охорони здоров'я чи їхньою більшістю.

45. Члени медичної і суміжних з нею професій, які співробітничають із службою медичного обслуговування і працюють в медичних центрах, можуть бути залучені до надання такої загальної медичної допомоги, яку успішно може надавати той самий персонал, враховуючи щеплення, медичний огляд учнів та осіб інших категорій, консультації для вагітних жінок і матерів немовлят, а також інший догляд такого роду.

46. Установи медичного обслуговування повинні націлюватися на здійснення якісного догляду, враховуючи важливе значення стосунків між лікарем і хворим та професійної й особистої відповідальності лікаря, захищаючи разом із тим інтереси особи, яка дістає догляд, і кваліфікованого персоналу, який співробітничає з установою.

47. Особа, яка користується медичними послугами, має право вибирати лікарів з загальних хвороб, які перебувають у розпорядженні відповідної установи поблизу місця проживання цієї особи (домашнього лікаря); вона повинна мати таке саме право вибирати лікаря для своїх дітей. Ці принципи мають однаково застосовуватися щодо вибору домашнього стоматолога.

48. Якщо обслуговування доручається центрам охорони здоров'я, то особа, яка дістає послуги, повинна мати право вибирати центр, розташований на зручній відстані від місця її проживання, і вибрати для себе та своїх дітей лікаря і стоматолога серед лікарів з загальних хвороб і стоматологів, які працюють у цьому центрі.

49. У разі відсутності центру охорони здоров'я, особа, яка дістає медичні послуги, повинна мати право вибирати собі домашнього лікаря чи стоматолога серед лікарів з загальних хвороб і серед стоматологів, які співробітничають із цим центром, а також лікувальні кабінети, розташовані на зручній відстані від місця її проживання.

50. Особа, яка дістає медичні послуги, повинна мати право змінювати домашнього лікаря і домашнього стоматолога за умови, що вона заздалегідь про це попередила в певний строк і має на це поважні причини, наприклад, відсутність особистого контакту чи довіри між нею і лікарем.

51. Лікар з загальних хвороб чи стоматолог, які співробітничають із службою, повинні мати право приймати людину до числа своїх пацієнтів або відмовляти в цьому, але вони не можуть набирати більше пацієнтів, ніж це встановлено нормою, відмовлятися від пацієнтів, які звертаються до них не за власним вибором, а за неупередженим призначенням служби.

52. Догляд, що його здійснюють лікарі-спеціалісти і особи суміжних професій, як наприклад, медичні сестри, акушерки, масажисти та інші особи, повинен здійснюватися за порадою або через посередництво домашнього лікаря, який повинен, по можливості, враховувати побажання хворого, якщо в центрі, розташованому на розумній відстані від місця проживання хворого, працює кілька спеціалістів або осіб перелічених професій. Для забезпечення потрібного хворим догляду з боку спеціалістів, але не за порадою домашнього лікаря, має бути вжито спеціальних заходів.

53. За вказівкою домашнього лікаря особи, яку обслуговують, чи за порадою лікаря-спеціаліста заінтересованій особі повинен надаватися лікарняний догляд.

54. Якщо лікарняний догляд здійснюється в тому самому центрі, де працює домашній лікар чи лікар-спеціаліст, то бажано, щоб за хворим доглядав у лікарні його особистий домашній лікар чи призначений йому спеціаліст.

55. Коли це можливо, треба вживати заходів щодо надання за попереднім записом консультацій лікарів з загальних хвороб або стоматологів, які працюють у центрі.

56. Умови праці лікарів і осіб суміжних професій, які співпрацюють із службою, повинні звільняти лікаря чи іншого співробітника від усяких матеріальних турбот, забезпечуючи їм достатній заробіток протягом їхньої активної діяльності та під час відпустки чи хвороби, а також після їхньої відставки, гарантуючи пенсію їхнім утриманцям після їхньої смерті, і не обмежуючи свободи прийняття ними рішень щодо професійних питань, крім професійного нагляду. Умови праці не повинні відвертати увагу лікаря чи іншого співробітника від їхнього безпосереднього заняття - підтримання і поліпшення здоров'я пацієнтів.

57. Бажано, щоб лікарі з загальних хвороб, спеціалісти і стоматологи, котрі працюють у медичній службі, якою користується все населення або значна його більшість, працювали повний час за заробітну плату з достатньою гарантією щодо відпусток, хвороби, старості чи на випадок смерті, за умови, що в органі, який надає їм роботу, досить добре репрезентовано медичну професію.

58. Якщо лікарі з загальних хвороб чи стоматологи, які займаються приватною практикою, працюють частину часу в службі медичного обслуговування, котра охоплює досить велику кількість осіб, то бажано, щоб вони отримували тверду основну щорічну заробітну плату з наданням їм певних гарантій щодо відпусток, хвороб, старості та на випадок смерті, причому до цієї заробітної плати, якщо це вважається за потрібне, можуть робитися надбавки у встановленому розмірі за кожну особу або за кожну родину, за якою лікар чи стоматолог здійснює догляд.

59. Якщо лікарі-спеціалісти, які займаються приватною діяльністю, працюють частину часу в службі медичного обслуговування, що охоплює значну кількість осіб, бажано, щоб їхня заробітна плата встановлювалася залежно від кількості годин, присвячених роботі в цій службі (заробітна плата за неповний робочий час).

60. Якщо лікарі чи стоматологи, які займаються приватною практикою, працюють частину часу в службі медичного обслуговування, що охоплює лише невелику кількість осіб, бажано встановити їхню винагороду у вигляді гонорару за кожного пацієнта.

61. Бажано, щоб особи суміжних професій, які співробітничають із службою і які здійснюють індивідуальне обслуговування, були зайняті повний час і отримували заробітну плату, з достатніми гарантіями щодо відпусток, хвороби, старості й на випадок смерті; особи, які забезпечують матеріальне обслуговування, повинні отримувати плату за належними ставками.

62. Умови праці осіб медичної і суміжних професій, які співробітничають із службою, повинні бути однаковими для всієї країни або для всіх секторів, що їх обслуговує служба, і повинні встановлюватися за згодою з представницькими органами відповідної професії; зміни можуть допускатися лише внаслідок різних вимог обслуговування.

63. Треба передбачити процедуру, що дає можливість зацікавленим особам подавати скарги до відповідного арбітражного органу на умовах, які дають достатню гарантію для всіх заінтересованих сторін щодо послуг, котрі вони дістають, а членам медичної професії і суміжних професій - щодо їхніх стосунків із керівництвом служби.

64. Професійний нагляд щодо осіб медичної і суміжних професій, які працюють у службі, повинен доручатися органам, куди входять головним чином представники професій, котрі є в службі; нагляд повинен супроводжуватися заходами дисциплінарних стягнень.

65. Якщо на підставі запровадженої параграфом 63 процедури особа медичної або суміжної професії, яка працює в службі, звинувачується в проступку, допущеному під час виконання професійних обов'язків, арбітражний орган повинен передати справу на розгляд уповноваженому органові нагляду, що передбачено параграфом 64.

66. Щодо професій, за якими спеціалісти співробітничають зі службою, потрібно мати й підтримувати найвищий рівень кваліфікації і знань, для чого слід пред'являти вимоги стосовно суворого дотримання умов наукової та практичної підготовки і допуску до роботи за професіями; водночас слід стежити за тим, щоб установи підтримували й удосконалювали свою кваліфікацію.

67. Лікарі, які беруть участь у роботі служби, повинні мати достатню підготовку в галузі соціальної медицини.

68. Для того, щоб здобути право працювати у службі медичного догляду як цілком кваліфіковані лікарі чи стоматологи, студенти-медики і студенти стоматологічних курсів повинні проходити стажування як асистенти у центрах охорони здоров'я чи в лікувальних кабінетах, особливо в сільських районах, під наглядом і керівництвом лікарів.

69. Серед кваліфікацій, що вимагаються від кожного лікаря, який бажає співробітничати зі службою, повинно бути проходження мінімального стажування в госпіталі як асистента.

70. Від лікарів, які бажають працювати в службі як спеціалісти, треба вимагати посвідчення про їхню компетентність.

71. Лікарі й стоматологи, які співробітничають зі службою, повинні після закінчення університетської підготовки проходити періодичні курси, організовані й ухвалені для цього.

72. Особи суміжних професій повинні мати достатній стаж підготовки у госпіталях чи центрах охорони здоров'я; крім цього для співробітників служби слід організовувати курси після закінчення університету за їхньою обов'язковою участю.

73. Госпіталі, якими керує медична служба, чи установи, що співробітничають з нею, повинні надавати можливість для наукових досліджень і викладання медичних наук.

74. Професійна підготовка і наукові дослідження повинні підтримуватись шляхом надання державної фінансової допомоги, а також законодавством.

75. Максимальний розмір членського внеску, який сплачується зацікавленою особою, не повинен перевищувати такої частки її прибутку, яка у застосуванні до прибутків усіх застрахованих осіб, узятих разом, становить суму, що дорівнює передбачуваній вартості медичного обслуговування, куди входить обслуговування утриманців, визначених у параграфі 6.

76. Членський внесок, що сплачується кожною застрахованою особою, повинен становити таку частку максимального внеску, яка може бути сплачена застрахованою особою без надмірного обтяження для неї.

77. Роботодавці повинні сплачувати частину максимального внеску осіб, які у них працюють.

78. Особи, доходи яких не перевищують прожиткового мінімуму, повинні звільнятися від сплати страхових внесків. Внески в достатньому розмірі повинні сплачувати за цих осіб органи державної влади; однак у разі, коли особи працюють за наймом, ці внески можуть сплачуватися повністю або частково їхніми роботодавцями.

79. Частину витрат на медичне обслуговування, крім суми членських внесків, повинні покривати платники податків.

80. Вважається за доцільне збирати внески серед осіб, які працюють за наймом, через їхніх роботодавців.

81. Якщо для певної категорії працівників, котрі працюють за власний рахунок, належність до професійних об'єднань чи отримання ліцензії є обов'язковими, то об'єднанню чи органові, що видає ліцензії, може бути доручено збирання внесків з працівників.

82. Збирання внесків з працівників, котрі працюють за власний рахунок, внесених до списків платників податків, може доручатися національним чи місцевим органам влади.

83. Якщо існує система соціального страхування, що передбачає виплату грошової допомоги, бажано одночасно із збирання членських внесків за системою соціального страхування збирати внески на медичне обслуговування.

84. Витрати на медичне обслуговування повинні покриватися за рахунок державних фондів.

85. У разі, якщо медичне обслуговування поширюється на все населення у цілому і якщо всі служби охорони здоров'я належать до однієї й тієї самої адміністрації у центрі чи в областях, вважається за доцільне, щоб витрати на медичне обслуговування покривалися за рахунок загальних доходів держави.

86. Якщо управління медичним обслуговуванням не залежить від адміністрації загальних служб охорони здоров'я, бажано, щоб медичне обслуговування фінансувалося за рахунок особливого податку.

87. Особливий податок повинен вноситися до фонду, який служить тільки для фінансування медичного обслуговування.

88. Особливий податок повинен бути прогресивним і встановлюватися в такому розмірі, щоб давати достатньо грошей для фінансування медичного обслуговування.

89. Особи, прибуток яких не перевищує прожиткового мінімуму, повинні звільнятися від внесення особливого податку.

90. Доцільно, щоб особливий податок збирався органами влади, які відають збиранням загального прибуткового податку, а у разі його відсутності - владою, яка збирає місцеві податки.

91. Крім передбачення загальних ресурсів для фінансування медичного обслуговування, треба вживати заходів щодо використання активів установ соціального страхування або фондів з інших джерел для покриття надзвичайних витрат, пов'язаних із розширенням і поліпшенням обслуговування, шляхом побудови та обладнання госпіталів чи інших медичних центрів.

92. Усі служби медичного обслуговування і загальної охорони здоров'я повинні контролюватися центральним органом і керуватися у межах санітарного округу, як це визначено в параграфі 24; особи, які користуються послугами служби медичного обслуговування, а також особи медичної і суміжних з нею професій повинні допускатися до участі в управлінні цією службою.

93. Орган центральної влади, що уособлює колектив, повинен формулювати політику в галузі охорони здоров'я, наглядати за службами медичного обслуговування і загальними службами охорони здоров'я, за умови консультації і співробітництва з представниками медичної і суміжних з нею професій щодо всіх професійних питань, а також за умови консультації з особами, які отримують послуги, стосовно загальних принципів і управління службою медичного обслуговування.

94. Якщо медичне обслуговування поширюється на все населення в цілому чи на більшість населення, і якщо всі служби медичного обслуговування і загальної охорони здоров'я контролюються або належать до відання центрального державного органу, то начальник цього органу може вважатися особою, яка репрезентує населення, що отримує послуги.

95. Центральний державний орган повинен підтримувати контакт з особами, яких обслуговують, через консультативні органи, що складаються з представників організацій різних верств населення, як наприклад, профспілок, об'єднань роботодавців, торгових палат, об'єднань фермерів, жіночих спілок і товариств захисту дітей.

96. Якщо медичне обслуговування поширюється лише на певну категорію населення, і якщо всі служби медичного обслуговування і загальної охорони здоров'я контролюються державним органом, представники застрахованих осіб повинні допускатися до участі в такому контролі, переважно через консультативні комітети, відносно всіх політичних питань, пов'язаних із медичним обслуговуванням.

97. Центральний державний орган повинен радитися з представниками медичної і суміжних з нею професій, переважно через консультативні комітети, з усіх питань, пов'язаних із умовами праці членів професій, які співпрацюють зі службою, а також з усіх інших питань суто професійного плану, а особливо щодо опрацювання законів і правил стосовно виду, обсягу і порядку надання службою допомоги.

98. Якщо медичне обслуговування поширюється на все населення в цілому чи на більшу його частину, і якщо всі служби медичного обслуговування і загальної охорони здоров'я контролюються чи належать до відання представницького органу, то особи, які отримують послуги, прямо чи опосереднено повинні мати право представництва у такому органі.

99. У цьому разі медична і суміжні з нею професії повинні бути репрезентовані у представницькому органі переважно на паритетних засадах із представниками осіб, яких обслуговують, чи уряду; представники професії, які входять до цього органу, повинні обиратися за відповідною професією чи призначатися урядом.

100. Якщо медичне обслуговування поширюється на все населення в цілому чи на більшу його частину, і якщо служби медичного обслуговування та загальної охорони здоров'я контролюються чи належать до відання групи експертів, призначеної законодавчо або шляхом договору, бажано, щоб ця група складалася на паритетних засадах із членів медичної і суміжних з нею професій, з одного боку, та з кваліфікованих осіб, які не належать до цієї професії, - з другого.

101. Члени групи відповідної професії повинні призначатися урядом з числа кандидатів, представлених особами медичної і суміжних з нею професій.

102. Представницький виконавчий орган чи група експертів, які відають службами медичного обслуговування і загальної охорони здоров'я, повинні нести відповідальність перед урядом за їхню загальну політику.

103. У випадку федеративної країни, центральна влада, що передбачена попередніми параграфами, може бути чи то органом федеральної влади, чи то органом влади окремого штату.

104. Управління службами медичного обслуговування та загальної охорони здоров'я на місцях має бути об'єднано чи скоординовано за округами, створеними з цією метою відповідно до параграфа 24, і медичне обслуговування в кожному окрузі має бути кероване органами, що репрезентують осіб, котрі дістають медичні послуги, або за допомогою таких органів за участю представників медичної і суміжних з нею професій чи за сприяння таких представників для захисту інтересів осіб, які дістають медичне обслуговування та осіб відповідних професій, а також для забезпечення технічної ефективності обслуговування і професійної свободи лікарів, які в ньому працюють.

105. Якщо медичне обслуговування поширюється на все населення санітарного округу чи на більшу його частину, вважається за доцільне, щоб усіма службами медичного обслуговування і загальної охорони здоров'я керував єдиний окружний орган влади.

106. Якщо в цьому разі окружний орган влади керує службами охорони здоров'я від імені осіб, які дістають медичну допомогу, представники медичної і суміжних з нею професій повинні брати участь в управлінні службами медичного обслуговування переважно через технічні комітети, що обираються за професіями або призначаються окружним чи центральним органом влади з числа кандидатів, висунутих за відповідними професіями.

107. Якщо медичним обслуговуванням, що охоплює все населення санітарного округу чи більшу його частину, керує представницький орган, то окружний орган влади від імені осіб, яких обслуговують, а також представники медичної і суміжних професій округу повинні бути представлені в цьому органі переважно на паритетних засадах.

108. Якщо службою медичного обслуговування керують окружні управління або чиновники центральної влади, то представники медичної і суміжних з нею професій даного округу повинні брати участь в управлінні установами переважно через виконавчі технічні комітети, що обираються або призначаються відповідно до положень параграфа 106.

109. Якою б не була форма окружного управління, орган, що керує установами медичного обслуговування, повинен підтримувати постійний контакт з особами, котрі дістають медичну допомогу в даному окрузі, через дорадчі органи, що обираються представницькими організаціями різних верств населення відповідно до положень параграфа 95.

110. Якщо медичне обслуговування, що перебуває у віданні соціального страхування, поширюється лише на частину населення, то вважається за доцільне, щоб управління такими службами доручалося виконавчому представницькому органові, який відповідає перед урядом і складається з представників осіб, яких обслуговують, представників медичної і суміжних з нею професій, які співпрацюють зі службою, а також з представників роботодавців.

111. Санітарні одиниці, що належать до служб медичного обслуговування, функціонування яких забезпечується такими службами, а саме медичні чи санітарні пункти або госпіталі, повинні керуватися на засадах системи демократичного контролю за участю членів медичної професії виключно або головним чином лікарями, яких обирають особи медичної і суміжних з нею професій, що співпрацюють із службою, або призначеними після консультації з такими особами у співпраці з усіма лікарями, які працюють у даній одиниці.

112. Особи, яких обслуговують, або члени медичної і суміжних з нею професій, які подали скарги до згаданого в параграфі 63 арбітражного суду, повинні мати право оскаржити постанови цього органу у незалежній судовій інстанції.

113. Члени медичної і суміжних з нею професій, до яких згаданий в параграфі 64 орган нагляду застосував дисциплінарне стягнення, повинні мати право оскаржити рішення цього органу у незалежній судовій інстанції.

114. Якщо згаданий у параграфі 64 орган нагляду не вживає заходів дисциплінарного стягнення за поданою йому відповідно до параграфа 65 арбітражним органом справою, заінтересовані сторони повинні мати право оскаржити це рішення у незалежній судовій інстанції.