Конвенція про скорочення робочого часу на склодувних заводах N 49

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 4 червня 1935 року на свою дев'ятнадцяту сесію,

постановивши ухвалити ряд пропозицій стосовно скорочення робочого часу, що є шостим пунктом порядку денного сесії,

підтверджуючи принципи, встановлені Конвенцією 1935 року про сорокагодинний робочий тиждень, зокрема положення про підтримання життєвого рівня працівників,

вирішивши, починаючи з даного моменту, здійснити скорочення робочого часу на склодувних заводах,

ухвалює цього двадцять п'ятого дня червня місяця тисяча дев'ятсот тридцять п'ятого року нижченаведену Конвенцію, яка називатиметься Конвенцією 1935 року про скорочення робочого часу на склодувних заводах:

1. Ця Конвенція стосується осіб, які працюють у режимі безперервності змін на склозаводах, де пляшки виробляються на автоматичному обладнанні, зайнятих у роботі з генераторами, плавильними печами, автоматичним обладнанням і в допоміжних операціях до вищеперелічених робіт.

2. Відповідно до мети цієї Конвенції термін "пляшки" охоплює всі можливі види скловиробів, що виготовляються у спосіб, подібний до виробництва пляшок.

1. Особи, до яких застосовується ця Конвенція, повинні працювати за системою щонайменше чотирьох змін.

2. Робочий час таких осіб не може перевищувати в середньому сорок дві години на тиждень.

3. Ця середня величина повинна підраховуватися на основі періоду, який не перевищує чотири тижні.

4. Час однієї зміни не може перевищувати 8 годин.

5. Час відпочинку між закінченням роботи та новим заступанням на роботу працівників тієї самої зміни не повинен бути меншим ніж шістнадцять годин. Однак цей час відпочинку може бути скорочений, якщо це потрібно, під час періодичної зміни графіка роботи змін.

1. Межі робочого часу, визначені в параграфах 2, 3 і 4 статті 2, може бути перевищено, і час відпочинку, встановлений у параграфі 5, зменшено, але тільки у випадках, коли треба уникнути серйозних перешкод у нормальному режимі роботи підприємства:

a) у разі аварії чи її загрози, або у разі потреби виконання термінової роботи по ремонту машин чи заводу, або за нездоланних обставин;

b) для того щоб компенсувати непередбачену відсутність одного або кількох членів зміни.

2. Відповідна компенсація за всі додаткові години, відпрацьовані на підставі цієї статті, повинна бути надана на умовах, визначених національними законами чи постановами, або угодою між організаціями роботодавців і працівників.

З метою ефективного застосування положень цієї Конвенції від кожного роботодавця вимагається:

a) повідомляти час початку та закінчення кожної зміни, розміщуючи оголошення на видному місці в установі чи інших придатних для цього місцях, або повідомляти іншим методом, схваленим компетентними органами влади;

b) не перевищувати години роботи, повідомлені працівникам, інакше ніж у тих випадках і таким способом, як це схвалено компетентними органами;

c) вести запис у формі, рекомендованій компетентними органами влади, всіх понаднормових годин роботи, відпрацьованих відповідно до статті 3, а також наданої за них компенсації.

Ніщо в цій Конвенції не повинно зачіпати ніяких традицій та угод між роботодавцями і працівниками, які гарантують більш сприятливі умови, ніж ті, що передбачено цією Конвенцією.

Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції надсилаються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації.

1. Ця Конвенція зв'язує тільки тих членів Міжнародної організації праці, чиї документи про ратифікацію зареєстрував Генеральний директор.

2. Вона набуває чинності через дванадцять місяців після дати реєстрації у Генерального директора документів про ратифікацію від двох членів Організації.

3. Надалі ця Конвенція набуває чинності щодо кожного члена Організації через дванадцять місяців після дати реєстрації його документа про ратифікацію.

Як тільки в Міжнародному бюро праці буде зареєстровано документи про ратифікацію від двох членів Міжнародної організації праці, Генеральний директор Міжнародного бюро праці сповіщає про це всіх членів Міжнародної організації праці. Він також сповіщає їх про реєстрацію всіх документів про ратифікацію, отриманих ним згодом від інших членів Організації.

1. Будь-який член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, може після закінчення десятирічного періоду з моменту, коли вона початково набула чинності, денонсувати її актом про денонсацію, надісланим Генеральному директорові Міжнародного бюро праці та зареєстрованим ним. Денонсація набуває чинності через рік після реєстрації акта про денонсацію.

2. Кожний член Організації, який ратифікував цю Конвенцію і який протягом року після закінчення згаданого у попередньому параграфі десятирічного періоду не скористається своїм правом на денонсацію, передбаченим у цій статті, буде зв'язаний на наступний період тривалістю десять років і надалі зможе денонсувати її після закінчення кожного десятирічного періоду в порядку, встановленому в цій статті.

Кожного разу, коли Адміністративна рада Міжнародного бюро праці вважає це за потрібне, вона подає Генеральній конференції доповідь про застосування цієї Конвенції і вирішує, чи слід вносити до порядку денного Конференції питання про її повний або частковий перегляд.

1. Якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, що повністю або частково переглядає цю Конвенцію, і якщо нова конвенція не передбачає іншого, то:

a) ратифікація будь-яким членом Організації нової, переглянутої конвенції спричиняє автоматично, незалежно від положень статті 9, негайну денонсацію цієї Конвенції за умови, що нова, переглянута конвенція набула чинності;

b) починаючи від дати настання чинності нової, переглянутої конвенції, цю Конвенцію закрито для ратифікації її членами Організації.

2. Ця Конвенція залишається в усякому разі чинною за формою та змістом для тих членів Організації, які її ратифікували, але не ратифікували нової, переглянутої конвенції.

Англійський і французький тексти цієї Конвенції мають однакову силу.