Конвенція про регулювання робочого часу в торгівлі та установах N 30 (укр/рос)

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 10 червня 1930 року на свою чотирнадцяту сесію,

ухваливши прийняти ряд пропозицій стосовно регулювання робочого часу в торгівлі та установах, що є частиною другого пункту порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,

ухвалює цього двадцять восьмого дня червня місяця тисяча дев'ятсот тридцятого року нижченаведену Конвенцію, яка називатиметься Конвенцією 1930 року про робочий час у торгівлі та установах і підлягає ратифікації членами Міжнародної організації праці відповідно до положень Статуту Міжнародної організації праці:

1. Ця Конвенція застосовується до всіх осіб, які працюють у таких установах, державних або приватних:

a) комерційних або торговельних організаціях, серед яких установи з надання поштових, телеграфних і телефонних послуг, а також інших установах комерційної або торговельної сфери;

b) установах і на адміністративній службі, де наймані особи займаються переважно конторською роботою;

c) установах, які є торговельними та промисловими водночас, якщо вони не вважаються суто промисловими організаціями.

Компетентні органи влади кожної країни мають встановити розмежування між комерційними і торговельними організаціями, установами, в яких особи займаються переважно конторською роботою, з одного боку, та промисловими і сільськогосподарськими організаціями - з другого.

2. Конвенція не застосовується до осіб, які працюють у таких установах:

a) лікувальних закладах або організаціях по догляду за хворими, каліками, бідними чи психічно хворими людьми;

b) готелях, ресторанах, пансіонах, клубах, кафе та інших закладах громадського харчування;

c) театрах і місцях громадських розваг.

Проте ця Конвенція має застосовуватись до осіб, які працюють у філіалах підприємств, перелічених у пунктах a), b) та c) цього параграфа, у разі, якщо ці філіали є автономними установами і входять до списку організацій, до яких застосовується ця Конвенція.

3. Компетентні органи влади кожної країни повинні прийняти рішення щодо вилучення зі списку організацій, на які поширюється дана Конвенція:

a) підприємств, в яких працюють тільки члени сім'ї роботодавця;

b) відомчих установ, персонал яких причетний до виконання функцій державної влади;

c) осіб, що посідають керівні або відповідальні посади;

d) комівояжерів і представників підприємств тією мірою, якою вони виконують свою роботу за межами організації.

Відповідно до мети цієї Конвенції термін "робочий час" означає проміжок часу, протягом якого працівник перебуває в розпорядженні роботодавця; це поняття не охоплює години відпочинку, коли наймана особа не перебуває в розпорядженні роботодавця.

Робочий час особи, до якої застосовується ця Конвенція, не повинен перевищувати сорока восьми годин на тиждень та восьми годин на день, якщо інше не передбачене наступними статтями цієї Конвенції.

Максимальна кількість годин роботи на тиждень, зазначена у статті 3, може бути розподілена будь-яким чином, але кількість годин роботи на день не повинна перевищувати десяти годин.

1. У разі перерви роботи через a) місцеві свята або b) непередбачені випадки чи нездоланні обставини (наприклад, полом якоїсь заводської системи, а саме, енергетичної системи, освітлення, опалення чи водопостачання, або у разі обставин, що спричиняють значну шкоду підприємству), робочий день може бути збільшений з метою компенсації втраченого робочого часу, але за таких умов:

a) години роботи, які були втрачені та підлягають відпрацюванню, не повинні перевищувати у сумі тридцяти днів на рік та мають проводитись протягом розумного проміжку часу;

b) тривалість робочого часу на день не може подовжуватись більш ніж на одну годину;

c) тривалість робочого дня не може перевищувати десяти годин.

2. Компетентні органи влади повинні бути повідомлені про рід, причину і дату загальної робочої перерви, кількість годин, що були втрачені, та тимчасові зміни, які впроваджуються в робочий графік.

У виняткових випадках, коли обставини, через які виконання роботи за дотримання вимог статей 3 та 4 є неможливим, регулювання робочого часу забезпечується державним органом, який може дозволити розподілити робочий час на період, триваліший ніж тиждень, але за умови, що середня кількість годин роботи, що обчислюється на основі взятої для розрахунку кількості тижнів, не перевищує сорока восьми годин на тиждень і десяти годин на день.

Державні органи, які займатимуться регулюванням робочого часу, повинні визначити:

1. Постійні винятки, які будуть застосовуватись до:

a) певних категорій осіб, робота яких є переривистою, таких, як двірник, прибиральниця та охоронець виробничих і складських приміщень;

b) груп осіб, які безпосередньо залучені до підготовчої або допоміжної роботи, котра обов'язково повинна виконуватись у години, інші ніж ті, що встановлюються для більшості осіб, які працюють в організації;

c) магазинів та інших установ, де вид роботи, чисельність населення або кількість працівників зумовлюють неможливість дотримання годин роботи, визначених статтями 3 і 4.

2. Тимчасові винятки, які будуть дозволені:

a) у разі нещасного випадку чи загрози його, нездоланних обставин, термінової роботи по ремонту машин або обладнання, але тільки тією мірою, яка потрібна, щоб уникнути появи серйозних перебоїв у нормальному режимі роботи підприємства;

b) з метою запобігання втраті товарів, що швидко псуються, або уникнення небезпеки збою технічного результату роботи;

c) з метою виконання таких специфічних робіт, як переоблік і складання балансу, днів розрахунку, виплати боргів, підсумування та закриття рахунків;

d) з метою надання можливості підприємствам самостійно вирішувати проблему з перевантаженням роботою через особливі обставини, оскільки це єдиний захід, яким звичайно може скористатися підприємець.

3. За винятком випадків, зазначених у пункті a) параграфа 2, положення, розроблені відповідно до цієї статті, повинні визначити кількість додаткових годин роботи на день, які можна дозволити, та в цілому на рік, виходячи з тимчасових винятків.

2. Тарифи оплати праці за додаткові години роботи, дозволені параграфом 2 цієї статті, повинні, як мінімум, дорівнювати 125% звичайного тарифу.

Положення, передбачені статтями 6 і 7, можуть застосовуватись після консультації з відповідними організаціями роботодавців і працівників, особливу увагу має бути приділено колективним договорам, якщо такі існують, між організаціями роботодавців і працівників.

Чинність цієї Конвенції може бути тимчасово зупинена в будь-якій країні національним урядом у разі війни або за інших надзвичайних обставин, що становлять загрозу національній безпеці.

1. Ця Конвенція в жодному разі не повинна спровокувати випадки зловживання нею для погіршення умов, коли робочий час коротший або компенсація більша, ніж ті, що передбачені цією Конвенцією.

2. Будь-які обмеження, визначені цією Конвенцією, повинні бути доповненням, а не йти всупереч іншим існуючим обмеженням, встановленим будь-яким законом, указом або регламентом, котрі визначають меншу максимальну кількість годин роботи чи вищу норму компенсації ніж ті, що передбачені цією Конвенцією.

З метою ефективного застосування положень цієї Конвенції:

1. Слід вживати потрібних заходів для забезпечення відповідного контролю.

2. Кожний роботодавець повинен:

a) повідомляти шляхом розміщення повідомлень у помітних місцях установи чи інших придатних місцях або іншим методом, схваленим компетентними органами влади, про години початку та закінчення робочого часу або години початку та закінчення зміни, якщо використовується позмінний робочий графік;

b) повідомляти тим самим чином години відпочинку, які надаються працівникам на підставі статті 2 і не входять у робочий час;

c) вести запис у формі, рекомендованій компетентними органами влади, всіх додаткових відпрацьованих годин роботи, запроваджених відповідно до параграфа 2 статті 7, та здійснених виплат.

3. Вважається порушенням використання праці працівників поза робочим часом, встановленим відповідно до пункту a) параграфа 2 чи у періоди, встановлені відповідно до пункту b) параграфа 2 цієї статті.

Кожний член Організації, котрий ратифікував цю Конвенцію, повинен вжити ряд заходів шляхом впровадження системи санкцій з метою реалізації положень Конвенції.

Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції надсилаються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації.

1. Ця Конвенція зв'язує тільки тих членів Міжнародної організації праці, чиї документи про ратифікацію зареєстровані в Міжнародному бюро праці.

2. Вона набуває чинності через дванадцять місяців після того, як Генеральний директор зареєструє документи про ратифікацію від двох членів Організації.

3. Надалі ця Конвенція набуває чинності щодо кожного члена Організації через дванадцять місяців після дати реєстрації його документа про ратифікацію.

Як тільки буде зареєстровано документи про ратифікацію від двох членів Міжнародної організації праці, Генеральний директор Міжнародного бюро праці сповіщає про це всіх членів Міжнародної організації праці. Він також сповіщає їх про реєстрацію всіх документів про ратифікацію, які він одержуватиме згодом від інших членів Організації.

1. Будь-який член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, може після закінчення десятирічного періоду з моменту, коли вона початково набула чинності, денонсувати її актом про денонсацію, надісланим Генеральному директорові Міжнародного бюро праці та зареєстрованим ним. Денонсація набуває чинності через рік після реєстрації акта про денонсацію.

2. Кожний член Організації, що ратифікував цю Конвенцію, який протягом року після закінчення згаданого у попередньому параграфі десятирічного періоду не скористається своїм правом на денонсацію, передбаченим у цій статті, буде зв'язаний на наступний період тривалістю п'ять років і надалі зможе денонсувати цю Конвенцію після закінчення кожного п'ятирічного періоду в порядку, встановленому в цій статті.

Кожного разу, коли Адміністративна рада Міжнародного бюро праці вважає це за потрібне, вона подає Генеральній конференції доповідь про застосування цієї Конвенції і вирішує, чи слід вносити до порядку денного Конференції питання про її повний або частковий перегляд.

1. Якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, яка повністю або частково переглядає цю Конвенцію, то ратифікація будь-яким членом Організації нової, переглянутої конвенції спричиняє автоматично, незалежно від положень статті 16, негайну денонсацію цієї Конвенції за умови, що нова, переглянута конвенція набула чинності.

2. Починаючи від дати настання чинності нової, переглянутої конвенції, цю Конвенцію закрито для ратифікації її членами Організації.

3. Ця Конвенція залишається в усякому разі чинною за формою та змістом щодо тих членів Організації, які її ратифікували, але не ратифікували нової, переглянутої конвенції.

Французький та англійський тексти цієї Конвенції мають однакову силу.

Дата набуття чинності: 29 серпня 1933 року.

Генеральная конференция Международной организации труда,

созванная в Женеве Административным советом Международного бюро труда и собравшаяся 10 июня 1930 года на свою четырнадцатую сессию,

постановив принять ряд предложений о регламентации рабочего времени в торговле и в учреждениях,

решив придать этим предложениям форму международной конвенции, принимает 28 июня 1930 года нижеследующую Конвенцию, которая может именоваться Конвенцией 1930 года о рабочем времени в торговле и в учреждениях, которая подлежит ратификации членами Международной организации труда в соответствии с положениями Устава Международной организации труда:

1. Настоящая Конвенция применятся к лицам, работающим на следующих предприятиях, государственных или частных:

а) коммерческие или торговые предприятия, включая почтовые, телеграфные и телефонные предприятия, а также торговые или коммерческие службы любых других предприятий;

b) учреждения и административные органы, на которых работающие лица заняты в основном канцелярской работой;

с) предприятия, носящие одновременно торговый и промышленный характер, за исключением тех, которые рассматриваются как промышленные предприятия.

Компетентный орган власти в каждой стране устанавливает разграничение между коммерческими предприятиями и предприятиями, на которых выполняется в основном канцелярская работа, с одной стороны, и промышленными и сельскохозяйственными предприятиями, с другой стороны.

2. Конвенция не применяется к лицам, работающим на следующих предприятиях:

а) предприятия, имеющие целью лечение и уход за больными, калеками, неимущими и душевнобольными;

b) гостиницы, рестораны, пансионы, клубы, кафе и другие предприятия общественного питания;

с) зрелищные и увеселительные предприятия.

Однако Конвенция применяется к лицам, занятым в филиалах предприятий, перечисленных в подпунктах "а", "b" и "с" настоящего пункта, в том числе, если бы эти филиалы, будучи автономными предприятиями, были включены в список предприятий, к которым применяется Конвенция.

3. Компетентный орган власти каждой страны может изъять из-под действия настоящей Конвенции:

а) предприятия, на которых заняты лишь члены семьи предпринимателя;

b) учреждения, персонал которых занят осуществлением функций государственной власти;

с) лиц, занимающих руководящие или ответственные посты;

d) коммивояжеров и представителей предприятий в той мере, в какой они выполняют свою работу вне предприятия.

В целях настоящей Конвенции в качестве рабочего времени рассматривается период, в течение которого трудящиеся находятся в распоряжении предпринимателя; из этого периода исключается отдых, во время которого трудящиеся не находятся в распоряжении предпринимателя.

Рабочее время лиц, к которым применяется настоящая Конвенция, не превышает сорока восьми часов в неделю и восьми часов в день, за исключением случаев, предусмотренных ниже.

Еженедельное рабочее время, предусмотренное в статье 3, распределяется таким образом, чтобы ежедневное рабочее время не превышало десяти часов.

1. В случае коллективной приостановки работы, являющейся результатом: а) местных праздников или b) аварий или непреодолимой силы (аварии оборудования, прекращения подачи энергии, света, отопления или воды или события, наносящие предприятию серьезный материальный ущерб), может увеличиваться ежедневное рабочее время в счет компенсации потерянных рабочих часов на следующих условиях:

а) отработки могут разрешаться не более тридцати дней в году и должны проводиться в разумный срок;

b) продолжительность рабочего дня не может увеличиваться более чем на один час;

с) продолжительность рабочего дня не может превышать десяти часов.

2. Компетентный орган власти извещается о характере, причине и дате коллективной приостановки в работе, о количестве потерянных рабочих часов и временных изменениях, предусмотренных в графике работы.

В исключительных случаях, когда условия, в которых должна проходить работа, делают неприменимыми положения статей 3 и 4, государственные органы власти могут разрешить распределение рабочего времени на более длительный период, чем неделя, при условии, что среднее рабочее время, исчисленное на основе принимаемого во внимание числа недель, не превышает сорока восьми часов в неделю и что ежедневное рабочее время ни в коем случае не превышает десяти часов.

Постановления государственного органа власти устанавливают:

1. Постоянные исключения, допускаемые в отношении:

а) некоторых категорий лиц, работа которых является прерывистой по своему характеру, как, например, дворники, персонал по охране и уборке рабочих помещений и складов;

b) категорий лиц, непосредственно занятых на подготовительных или подсобных работах, которые обязательно должны быть выполнены вне пределов, предусмотренных для рабочего времени остальных лиц, занятых на предприятии;

с) магазинов или других предприятий, когда характер работы, численность населения или число занятых на работе лиц делает неприменимым рабочее время, установленное в статье 3 и 4.

2. Временные исключения, которые могут допускаться в следующих случаях:

а) в случае аварии или угрозы аварии, в случае непреодолимой силы или в случае необходимости срочных работ по ремонту машин или оборудования, но лишь в той мере, в какой это необходимо, чтобы избежать серьезных затруднений в нормальном ходе работы предприятия;

b) во избежание потери скоропортящихся товаров или для предотвращения срыва технических результатов работы;

с) для того, чтобы создать условия для проведения специальных работ, как, например, проведение инвентаризации, составление балансов, проведение расчетных операций, работы, связанные с ликвидацией предприятия, и подведение счетов;

d) для того, чтобы позволить предприятиям избежать чрезмерной нагрузки в работе в результате особых обстоятельств, поскольку нельзя нормально ожидать от предпринимателя использования других мер.

3. За исключением случаев, охватываемых подпунктом "а" пункта 2, постановления, разработанные в соответствии с настоящей статьей, определяют пределы увеличения продолжительности рабочего дня, а в отношении временных исключений - также пределы увеличения продолжительности рабочего времени в течение года.

4. Ставки заработной платы за дополнительное рабочее время, предусмотренное в подпунктах "b", "с" и "d" пункта 2 настоящей статьи, увеличиваются по меньшей мере на 25 процентов по сравнению с обычными ставками.

Постановления, предусмотренные в статье 6 и 7, принимаются после консультации с соответствующими организациями предпринимателей и трудящихся, с особым учетом коллективных договоров, где таковые существуют, заключенных между данными организациями.

Положения настоящей Конвенции могут быть отменены в любой стране решением правительства в случае войны или в случае других чрезвычайных обстоятельств, представляющих угрозу для национальной безопасности.

1. Ничто в настоящей Конвенции не затрагивает никаких обычаев и соглашений, предусматривающих менее продолжительное рабочее время или более высокую ставку вознаграждения, чем это установлено в настоящей Конвенции.

2. Любое ограничение, устанавливаемое настоящей Конвенцией, является дополнением, а не отменой любых других ограничений, установленных любым законом, любым декретом или любым постановлением, которые предусматривают менее продолжительное рабочее время или более высокую ставку вознаграждения, чем предусмотренные настоящей Конвенцией.

В целях эффективного применения положений настоящей Конвенции:

1. Принимаются необходимые меры для обеспечения соответствующей инспекции.

2. Каждый предприниматель обязан:

а) извещать посредством объявлений, вывешиваемых на видном месте на предприятии или в любом другом подходящем месте, или другим способом, одобренным компетентными органами власти, о времени начала и окончания рабочего дня или, если работа ведется посменно, о времени начала и окончания работы каждой смены;

b) извещать таким же образом о времени отдыха, предоставленного трудящимся, которые в силу статьи 2 не включаются в рабочее время;

с) вести запись в одобренной компетентными властями форме о всех сверхурочных часах, отработанных в силу пункта 2 статьи 7, а также о размере оплаты, предоставляемой за эти сверхурочные часы.

3. Считается незаконным использование любого лица вне рамок рабочего времени, установленного в соответствии с подпунктом "а" пункта 2, или во время часов, установленных в соответствии с подпунктом "b" пункта 2 настоящей статьи.

Любой член Организации, ратифицировавший настоящую Конвенцию, принимает необходимые меры посредством введения системы санкций с целью применения положений настоящей Конвенции.

Официальные документы о ратификации настоящей Конвенции согласно положениям Устава Международной организации труда направляются генеральному директору Международного бюро труда для регистрации.

1. Настоящая Конвенция связывает только тех членов Международной организации труда, чьи документы о ратификации зарегистрированы в Международном бюро труда.

2. Она вступает в силу через двенадцать месяцев после того, как генеральный директор зарегистрирует документы о ратификации двух членов Организации.

3. Впоследствии настоящая Конвенция вступает в силу в отношении каждого члена Организации через двенадцать месяцев после даты регистрации его документа о ратификации.

Как только в Международном бюро труда зарегистрированы документы о ратификации двух членов Международной организации труда, генеральный директор Международного бюро труда извещает об этом всех членов Международной организации труда. Он также извещает их о регистрации всех документов о ратификации, полученных им впоследствии от других членов Организации.

1. Любой член Организации, ратифицировавший настоящую Конвенцию, может по истечении десятилетнего периода с момента ее первоначального вступления в силу денонсировать ее посредством акта о денонсации, направленного генеральному директору Международного бюро труда и зарегистрированного им. Денонсация вступает в силу через год после регистрации акта о денонсации...*

Статьи 17-19 Конвенции, касающиеся ее пересмотра и языков, не приводятся.

Конвенция вступила в силу 29 августа 1933 года. СССР ее не ратифицировал.