Конвенція Міжнародної організації праці N 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

яка була скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 4 червня 1969 року на свою п'ятдесят третю сесію, та

беручи до уваги умови існуючих міжнародних конвенцій з питань праці, що стосуються інспекції праці, як, наприклад, Конвенції 1947 року про інспекцію праці, яка застосовується до промисловості і торгівлі, та Конвенції 1958 року про плантації, яка охоплює обмежену категорію сільськогосподарських підприємств, та

враховуючи бажаність прийняття міжнародних стандартів стосовно інспекції праці у сільському господарстві в цілому, та ухваливши прийняти ряд пропозицій щодо інспекції праці у сільському господарстві, що є четвертим пунктом порядку денного сесії, та

вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,

ухвалює цього двадцять п'ятого дня червня місяця тисяча дев'ятсот шістдесят дев'ятого року цю Конвенцію, яка може називатися Конвенцією 1969 року про інспекцію праці (у сільському господарстві):

1. У цій Конвенції термін "сільськогосподарське підприємство" означає підприємства та частини підприємств, які займаються обробкою землі, тваринництвом, включаючи розведення худоби і догляд за нею, лісовим господарством, садівництвом, первинною переробкою продуктів сільського господарства землекористувачем, чи будь-якими іншими видами сільськогосподарської діяльності.

2. У разі необхідності компетентний орган, після консультацій з найбільш представницькими організаціями заінтересованих роботодавців і працівників, де такі організації є, проводить розмежування між сільським господарством, з одного боку, та промисловістю і торгівлею - з іншого, таким чином, щоб не виключити жодного сільськогосподарського підприємства з національної системи інспекції праці.

3. У будь-якому випадку, коли немає впевненості у тому, що підприємство чи частина підприємства є таким, до якого застосовується ця Конвенція, це питання вирішує компетентний орган.

У цій Конвенції термін "правові норми" включає, на додаток до положень законодавства, рішення третейського суду і колективні угоди, які мають силу закону, і застосування яких повинні забезпечувати інспектори праці.

Кожний член Міжнародної організації праці, для якого ця Конвенція є чинною, повинен забезпечувати систему інспекції праці у сільському господарстві.

Система інспекції праці у сільському господарстві застосовується до сільськогосподарських підприємств, на яких працюють робітники за наймом або учні, незалежно від виду їхньої оплати і типу, форми або тривалості їхнього трудового договору.

1. Будь-який член Організації, який ратифікує цю Конвенцію, може у заяві, що супроводжує ратифікацію, взяти на себе зобов'язання поширювати систему інспекції праці у сільському господарстві також на одну або більше таких категорій осіб, які працюють на сільськогосподарських підприємствах:

a) орендарі, які не використовують найману працю, здольники та подібні категорії сільськогосподарських працівників;

b) особи, які беруть участь у колективній господарській діяльності, наприклад, члени кооперативу;

c) члени сім'ї керівника сільськогосподарського підприємства як це визначено національним законодавством.

2. Будь-який член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, може згодом направити Генеральному директорові Міжнародного бюро праці заяву, за якою він бере на себе зобов'язання поширити свою систему інспекції праці у сільському господарстві на одну або більше категорій осіб, згаданих у попередньому пункті, на які вона ще не поширювалася на підставі попередньої заяви.

3. Кожний член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, зазначає у своїх звітах, які подаються відповідно до статті 22 Статуту Міжнародної організації праці, якою мірою він застосовує або має намір застосовувати положення Конвенції щодо тих категорій осіб, зазначених у пункті 1, на які вона не поширювалася на підставі попередньої заяви.

1. Завданнями системи інспекції праці у сільському господарстві є:

a) забезпечення застосування правових норм у галузі умов праці та охорони працівників під час їхньої роботи, як наприклад норм щодо тривалості робочого дня, заробітної плати, щотижневого відпочинку і відпустки, безпеки праці, охорони здоров'я і добробуту, використання праці жінок, дітей і підлітків, та з інших подібних питань, у тій мірі, в якій інспектори праці повинні забезпечувати застосування таких норм;

b) забезпечення роботодавців і працівників технічною інформацією та консультацією щодо найбільш ефективних засобів дотримання правових норм;

c) доведення до відома компетентного органу інформації про недоліки або зловживання, які не підпадають під дію існуючих правових норм, і подавати йому пропозиції щодо вдосконалення законодавства.

2. Національне законодавство може покладати на інспекторів праці у сільському господарстві консультативні функції або функції контролю за застосуванням правових норм щодо умов життя працівників та їхніх сімей.

3. Будь-які інші обов'язки, які можуть бути покладені на інспекторів праці у сільському господарстві, не повинні заважати їм ефективно виконувати їхні основні обов'язки або якимось чином завдавати шкоди авторитетові та неупередженості, які потрібні інспекторам у їхніх відносинах з роботодавцями та працівниками.

1. Настільки, наскільки це сумісно з адміністративною практикою члена Організації, інспекція праці у сільському господарстві повинна проводитись під наглядом і контролем центрального органу.

2. Для федеративної держави термін "центральний орган" може означати або центральний орган на федеральному рівні, або центральний орган на рівні однієї зі складових частин федерації.

3. Інспекція праці у сільському господарстві може, наприклад, здійснюватися:

a) єдиним відомством інспекції праці, яке відповідає за всі сектори господарської діяльності;

b) єдиним відомством інспекції праці, яке забезпечить внутрішню функціональну спеціалізацію шляхом відповідної підготовки тих інспекторів, на яких буде покладено інспекцію праці у сільському господарстві;

c) єдиним відомством інспекції праці, яке забезпечить внутрішню інституційну спеціалізацію, шляхом створення технічно кваліфікованої служби, на співробітників якої буде покладена інспекція праці у сільському господарстві; або

d) спеціалізованою службою інспекції сільського господарства, діяльність якої контролюватиме центральний орган, який має такі самі повноваження щодо інспекції праці в інших галузях, таких як промисловість, транспорт і торгівля.

1. Персонал інспекції праці у сільському господарстві складається з державних службовців, статус і умови роботи яких забезпечують стабільність зайнятості і роблять їх незалежними від будь-яких змін в уряді чи будь-якого небажаного зовнішнього впливу.

2. Настільки, наскільки це сумісно з національним законодавством або національною практикою, члени Організації можуть вводити до своїх систем інспекції праці у сільському господарстві співробітників або представників професійних організацій, чия діяльність доповнювала б роботу державних інспекторів. Цим співробітникам і представникам мають забезпечуватися стабільність перебування на посаді і незалежність від небажаного зовнішнього впливу.

1. Відповідно до будь-яких умов набору на державну службу, які можуть бути передбачені національним законодавством, інспекторів праці у сільському господарстві набирають виключно з огляду на їхню кваліфіцію для виконання обов'язків, які будуть на них покладені.

2. Методи перевірки такої кваліфікації визначаються компетентним органом.

3. Інспектори праці у сільському господарстві отримують відповідну підготовку для виконання своїх обов'язків, і здійснюються відповідні заходи для забезпечення їм подальшого навчання в процесі їхньої роботи.

До складу персоналу інспекції праці у сільському господарстві можуть призначатися як чоловіки, так і жінки. У разі потреби на інспекторів-чоловіків та інспекторів-жінок можуть відповідно покладатися особливі обов'язки.

Кожний член Організації вживає необхідних заходів для того, щоб гарантувати залучення до роботи інспекції праці у сільському господарстві належним чином кваліфікованих технічних експертів та спеціалістів, які можуть допомогти у вирішенні проблем, що потребують технічних знань, у формах, які вважатимуться такими, що найбільше відповідають національним умовам.

1. Компетентний орган вживає відповідних заходів для того, щоб сприяти ефективній співпраці між службами інспекції праці у сільському господарстві та урядовими службами і державними або визнаними установами, які можуть займатися подібною діяльністю.

2. У разі необхідності компетентний орган може доручати відповідним урядовим службам або державним установам виконання певних функцій з інспекції праці на регіональному чи місцевому рівні у порядку допоміжної роботи, або залучати ці служби чи установи до виконання цих функцій за умови, що це не завдасть шкоди застосуванню принципів цієї Конвенції.

Компетентний орган вживає відповідних заходів для того, щоб сприяти співпраці між працівниками інспекції праці у сільському господарстві та роботодавцями і працівниками або їхніми організаціями, де такі є.

Слід вживати заходів для гарантування того, щоб кількість інспекторів праці у сільському господарстві була достатньою для забезпечення ефективного здійснення функцій інспекційної служби і визначалася з належним урахуванням:

a) важливості обов'язків, які повинні виконувати інспектори, зокрема:

i) кількість, тип, розмір і розташування сільськогосподарських підприємств, які підлягають інспекції;

ii) чисельність та категорії осіб, які працюють на таких підприємствах; та

iii) кількість та складність правових норм, застосування яких слід забезпечити;

b) матеріальних засобів, наданих у розпорядження інспекторів;

та

c) практичних умов, за яких мають проходити інспекційні відвідування для того, щоб вони були ефективними.

1. Компетентний орган влади вживає необхідних заходів для того, щоб у розпорядженні інспекторів праці у сільському господарстві були:

a) місцеві бюро, розташовані з урахуванням географічного положення сільськогосподарських підприємств та наявних засобів зв'язку, обладнані відповідно до потреб служби і доступні в міру можливості для всіх відповідних осіб;

b) транспортні засоби, необхідні для виконання їхніх обов'язків, у разі якщо немає відповідних засобів громадського транспорту.

2. Компетентний орган вживає необхідних заходів з метою відшкодування інспекторам праці у сільському господарстві всіх витрат, пов'язаних з пересуванням та будь-яких додаткових витрат, які можуть виявитись необхідними для виконання їхніх обов'язків.

1. Інспектори праці у сільському господарстві, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право:

a) безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції;

b) проходити у денний час до будь-яких приміщень, які вони мають достатні підстави вважати такими, що підлягають інспекції;

c) здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються, і зокрема:

i) наодинці або в присутності свідків опитувати роботодавця, персонал підприємства чи будь-яку особу, яка працює на підприємстві, з будь-яких питань, які стосуються застосування правових норм;

ii) вимагати у порядку, передбаченому національним законодавством, надання будь-яких книг, реєстрів або інших документів, ведення яких приписане національним законодавством з питань умов життя і праці, з метою перевіки їхньої відповідності правовим нормам і знімати з них копії або робити з них витяги;

iii) вилучати або брати з собою для аналізу зразки продуктів, матеріалів і речовин, які використовуються або оброблюються, за умови повідомлення роботодавцю або його представнику про те, що продукти, матеріали або речовини були вилучені або взяті з цією метою.

2. Інспектори праці не можуть проходити, згідно з підпунктом a) чи b) пункту 1 цієї статті, до приватного житла керівника підприємства, крім випадків, коли є згода цього керівника або спеціальний дозвіл виданий компетентним органом.

3. У разі інспекційного відвідування інспектори повідомляють про свою присутність роботодавцю або його представнику, а також працівникам або їхнім представникам, якщо тільки вони не вважатимуть, що таке повідомлення може завдати шкоди виконанню їхніх обов'язків.

Служби інспекції праці у сільському господарстві беруть участь у таких випадках і таким чином, як це може встановити компетентний орган, у проведенні попереджувального контролю нових споруд, нових матеріалів або речовин і нових методів обробки чи переробки продуктів, які можуть становити загрозу здоров'ю чи безпеці.

1. Інспектори праці у сільському господарстві уповноважені вживати заходів з метою усунення недоліків, виявлених у будь-якій споруді, в обладнанні або методах роботи на сільськогосподарських підприємствах, включаючи використання небезпечних матеріалів або речовин, які вони мають підстави вважати такими, що загрожують здоров'ю чи безпеці.

2. Для того, щоб інспектори праці мали можливість вживати таких заходів, вони будуть уповноважені, з дотриманням права на оскарження у судових або адміністративних органах, яке може бути передбачене законодавством, давати розпорядження або вимагати, щоб було дано розпорядження:

a) щодо внесення протягом визначеного терміну до установ, споруд, приміщень, інструментів, обладнання або машин таких змін, які можуть бути необхідні для забезпечення дотримання правових норм з питань охорони здоров'я та безпеки; або

b) у разі безпосередньої загрози здоров'ю чи безпеці - щодо вжиття заходів, які підлягають негайному виконанню, аж до припинення роботи.

3. Якщо процедура, встановлена у пункті 2, є несумісною з адміністративною чи судовою практикою члена Організації, інспектори матимуть право звертатися до компетентного органу для того, щоб він видав наказ або ініціював вжиття заходів, які підлягають негайному виконанню.

4. Недоліки, виявлені інспектором під час відвідання підприємства, а також накази, які він видав або які були ним видані відповідно до пункту 2, або накази, які він має намір застосувати відповідно до пункту 3, негайно доводяться до відома роботодавця і представників працівників.

1. Інспекцію праці у сільському господарстві повідомляють про нещасні випадки на виробництві та професійні захворювання у сільськогосподарському секторі у тих випадках і у такий спосіб, як це може бути передбачено національним законодавством.

2. Інспектори праці беруть участь, у міру можливості, в будь-якому розслідуванні на місці причин найбільш серйозних нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань, особливо коли вони трапляються з кількома працівниками або мають смертельні наслідки.

З урахуванням винятків, які можуть бути передбачені національним законодавством, інспекторам праці у сільському господарстві:

a) забороняється мати пряму або непряму заінтересованість у справах підприємств, які перебувають під їхнім контролем;

b) ставиться за обов'язок, під загрозою відповідних штрафів або дисциплінарних заходів, не розголошувати, навіть після залишення посади, виробничі або комерційні таємниці чи виробничі процеси, з якими вони могли ознайомитися під час виконання своїх обов'язків; та

c) слід вважати абсолютно конфіденційним джерело будь-якої скарги, доведеної до їхнього відома, на недоліки, небезпеку у виробничих процесах чи порушення правових норм і утримуватися від повідомлення роботодавцю або його представнику про те, що інспекційне відвідування було проведене у зв'язку з отриманням такої скарги.

Інспекції на сільськогосподарських підприємствах проводяться так часто і так ретельно, як це необхідно для забезпечення ефективного застосування відповідних правових норм.

1. Особи, які порушують або ухиляються від дотримання правових норм, виконання яких повинні забезпечити інспектори праці у сільському господарстві, підлягають негайному судовому або адміністративному переслідуванню без попередження. Проте національне законодавство може передбачити винятки щодо таких випадків, коли має робитися попереднє повідомлення для того, щоб виправити становище або вжити запобіжних заходів.

2. Інспектори праці можуть на свій розсуд вирішувати питання щодо того, чи слід робити попередження або давати поради замість того, щоб порушувати чи рекомендувати порушити переслідування.

Якщо інспектори праці в сільському господарстві не мають права самі порушувати переслідування, вони повинні мати повноваження подавати доповіді щодо порушень правових норм безпосередньо до органу влади, уповноваженому порушувати такі переслідування.

Відповідні санкції за порушення правових норм, виконання яких повинні забезпечувати інспектори праці у сільському господарстві, та за перешкоджання інспекторам праці у виконанні їхніх обов'язків, повинні передбачатися національним законодавством та ефективно застосовуватися.

1. Інспектори праці або місцеві інспекційні бюро, залежно від обставин, повині подавати центральному органу інспекційної служби періодичні звіти про результати їхньої діяльності у сільському господарстві.

2. Ці звіти складаються у такому порядку і охоплюють такі питання, як це час від часу може визначати центральний інспекційний орган; вони подаються принаймні так часто, як це може визначати цей орган, але у будь-якому разі не рідше ніж один раз на рік.

1. Центральний орган інспекції публікує щорічний звіт про діяльность служб інспекції у сільському господарстві у вигляді окремого звіту або частини свого загального щорічного звіту.

2. Такі щорічні звіти публікуються протягом розумного терміну після закінчення року, якого вони стосуються, і в будь-якому разі протягом дванадцяти місяців.

3. Копії щорічних звітів надсилаються Генеральному директору Міжнародного бюро праці протягом трьох місяців після їхнього опублікування.

У щорічному звіті, який публікує центральний орган інспекції, висвітлюються, зокрема, нижченаведені питання, настільки, наскільки вони підпадають під контроль зазначеного органу:

a) законодавство щодо діяльності служби інспекції праці у сільському господарстві;

b) персонал служби інспекції праці у сільському господарстві;

c) статистичні дані щодо сільськогосподарських підприємств, які підлягають інспекції, та кількість осіб, які працюють на цих підприємствах;

d) статистичні дані про інспекційні відвідування;

e) статистичні дані про порушення та накладені стягнення;

f) статистичні дані про нещасні випадки на виробництві, включаючи їхні причини;

g) статистичні дані про професійні захворювання, включаючи їхні причини.

Офіційні ратифікаційні грамоти цієї Конвенції надсилаються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації.

1. Ця Конвенція є обов'язковою тільки для тих членів Міжнародної організації праці, чиї ратифікаційні грамоти були зареєстровані Генеральним директором.

2. Вона набуває чинності через дванадцять місяців після дати реєстрації ратифікаційних грамот двох членів Організації Генеральним директором.

3. Після цього ця Конвенція набуває чинності для кожного члена Організації через дванадцять місяців після дати реєстрації його ратифікаційної грамоти.

1. Будь-який член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, може після закінчення десятирічного періоду з моменту, коли вона вперше набула чинності, денонсувати її актом про денонсацію, направленим Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації. Така денонсація набуває чинності через рік після дати реєстрації акта про денонсацію.

2. Для кожного члена Організації, який ратифікував цю Конвенцію і який протягом року після закінчення згаданого у попередньому пункті десятирічного періоду не скористається своїм правом на денонсацію, передбаченим цією статтею, ця Конвенція буде обов'язковою на наступний десятирічний період, і після цього він зможе денонсувати цю Конвенцію після закінчення кожного десятирічного періоду у порядку, встановленому в цій статті.

1. Генеральний директор Міжнародного бюро праці повідомляє всім членам Міжнародної організації праці про реєстрацію всіх ратифікаційних грамот та актів про денонсацію, направлених йому членами Організації.

2. Повідомляючи членам Організації про реєстрацію направленої йому другої ратифікаційні грамоти, Генеральний директор звертає увагу членів Організації на дату набуття чинності цією Конвенцією.

Генеральний директор Міжнародного бюро праці направляє Генеральному секретареві Організації Об'єднаних Націй повні відомості щодо всіх ратифікаційних грамот та актів про денонсацію, зареєстрованих ним згідно з положеннями попередніх статей, для реєстрації відповідно до статті 102 Статуту Організації Об'єднаних Націй.

Кожного разу, коли Адміністративна рада Міжнародного бюро праці вважає це за необхідне, вона подає Генеральній конференції звіт про застосування цієї Конвенції і вирішує, чи слід вносити до порядку денного Конференції питання про її повний або частковий перегляд.

1. У разі якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, яка повністю або частково переглядає цю Конвенцію, і якщо в новій конвенції не буде передбачене інше, то:

a) ратифікація будь-яким членом Організації нової конвенції, що переглядає, спричиняє ipso jure, незалежно від положень статті 30 вище, негайну денонсацію цієї Конвенції, якщо і коли нова конвенція, що переглядає, набула чинності;

b) починаючи з дати набуття чинності нової конвенції, що переглядає, ця Конвенція перестає бути відкритою для ратифікації членами Організації.

2. Ця Конвенція залишається у будь-якому разі чинною за її фактичною формою та змістом для тих членів Організації, які її ратифікували, але не ратифікували конвенцію, що переглядає.

Англійський і французький тексти цієї Конвенції мають однакову силу.