Директива 2000/12/ЄС Європейського Парламенту та Ради "Щодо започаткування діяльності кредитних установ та її ведення"

2) резервних фондів (резервів) в значенні статті 23 Директиви 86/635/ЄЕС та прибутки і збитки минулих років в результаті використання прибутків і збитків на кінець року. Держави-члени можуть дозволити включати тимчасові прибутки ще до прийняття формального рішення тільки якщо ці прибутки були перевірені особами, які мають повноваження на проведення аудиту рахунків і якщо компетентні органи переконаються, що сума, про яку йдеться, оцінена згідно з принципами, викладеними в Директиві 86/635/ЄЕС і не підлягає найближчим вирахуванням або виплаті дивідендів;

3) коштів для загальних банківських ризиків в значенні статті 38 Директиви 86/635/ЄЕС;

4) фондів на переоцінку в значенні статті 33 Директиви 78/660/ЄЕС;

5) уточнення вартості активів в значенні пункту (2) статті 37 Директиви 86/635/ЄЕС;

6) інших статей в значенні статті 35;

7) зобов'язань членів кредитних установ, створених в якості кооперативних товариств та солідарні зобов'язання позичальників деяких установ, організованих в якості фондів, як зазначено в пункті (1) статті 36;

8) кумулятивних привілейованих акцій з встановленим строком і субординованого боргу, як зазначено в пункті (3) статті 36;

Наступні статті повинні вираховуватися відповідно до статті 38:

9) власні акції за балансовою вартістю, якими володіє кредитна установа;

10) нематеріальні активи в значенні пункту 9 статті 4 "Актив" Директиви 86/635/ЄЕС;

11) суттєві втрати поточного фінансового року;

12) дольова участь в інших кредитних і фінансових установах, яка перевищує 10% їхнього капіталу, субординовані вимоги та інструменти зазначені в статті 35, якими кредитна установа володіє в кредитних і фінансових установах, де вона має дольову участь вищу за 10% їх капіталу, в кожному випадку.

Коли акції іншої кредитної або фінансової установи перебувають у тимчасовому володінні з метою проведення операції по здійсненню фінансової допомоги, яка призначена для реорганізації та рятування тієї установи, компетентні органи можуть відмовитися від застосування цього положення.

13) дольова участь в інших кредитних і фінансових установах на рівні до 10% їхнього капіталу, субординовані вимоги і інструменти зазначені в статті 35, які кредитна установа має по відношенню до кредитних або фінансових установ крім тих, що зазначені в пункті (12) стосовно загальної суми такої дольової участі, субординовані вимоги і інструменти, що перевищують 10% власних коштів тієї кредитної установи, розраховані до відрахування статей пункту (12) і цього пункту.

З метою подальшого узгодження положень щодо консолідації, держави-члени можуть забезпечити, щоб для розрахунку неконсолідованих власних коштів, материнським компаніям, які підлягають нагляду на консолідованій основі, не потрібно вираховувати свою дольову участь в інших кредитних чи фінансових установах, які включені до консолідації. Це положення застосовується до всіх правил пруденційного нагляду узгоджених нормативними актами Співтовариства.

3. Поняття власних коштів, як визначено в пунктах (1)-(8) пункту 2, включає максимальну кількість статей і сум. Використання цих статей і встановлення нижчого рівня обмежень, а також відрахування статей, які не перераховані в підпунктах (9)-(13) пункту 2 залишається на розсуд держав-членів. Держави-члени все одно зобов'язані зважати на краще узгодження з огляду на спільне визначення власних коштів.

В зв'язку з цим, не пізніше 1 січня 1996 р. Комісія повинна подати Європейському парламенту і Раді звіт про застосування цієї статті і статей 35-39, разом, де це необхідно, з пропозиціями щодо внесення змін, які вона вважає доцільними. Не пізніше 1 січня 1998 р. Європейський парламент і Рада, діючи у відповідності з процедурою, визначеною в статті 251 Договору і після консультацій з Економічним і соціальним комітетом, повинні розглянути визначення власних коштів з метою однакового застосування спільного визначення.

4. Статті, перераховані в підпунктах (1)-(5) пункту 2 повинні бути в наявності у кредитної установи для безперешкодного та негайного використання з метою покриття ризиків або збитків, як тільки вони з'являються. Сума не повинна підлягати у найближчому часі будь-яким податковим відрахуванням на момент її розрахунку або повинна бути належним чином скоригована залежно від податкових відрахувань до такого рівня, в межах якого ці статті можуть використовуватися для покриття ризиків або збитків.

1. Поняття власних коштів, що використовується державою-членом, може включати інші статті за умови, що, яким би не було їх юридичне або бухгалтерське призначення, вони мають наступні характеристики:

(a) вони можуть вільно використовуватися кредитною установою для покриття звичайних банківських ризиків, коли операційні та капітальні збитки ще не були визначені;

(b) їх існування розкрито у внутрішній бухгалтерській документації;

(c) їхній розмір визначається правлінням кредитної установи, перевіряється незалежними аудиторами, повідомляється компетентним органам та ставиться під нагляд останніх.

2. Середньострокові цінні папери та інші інструменти, які відповідають наступним умовам, також можуть вважатися іншими статтями:

(a) вони не можуть бути погашені за ініціативою пред'явника або без попередньої згоди компетентних органів;

(b) договір позики повинен передбачати, що кредитна установа може мати право вибору щодо відстрочення виплат процентів по позиці;

(c) вимоги позикодавця до кредитної установи повинні бути повністю субординовані до вимог всіх несубординованих кредиторів;

(d) документи, що регулюють випуск цінних паперів, повинні передбачати, щоб борг та невиплачені проценти могли покрити збитки, дозволяючи кредитній установі продовжувати здійснювати свою діяльність;

(e) враховуються тільки повністю сплачені суми.

Ці статті можуть бути доповнені іншими кумулятивними привілейованими акціями крім тих, що наведені підпункті (8) пункту (2) статті 34.

1. Зобов'язання членів кредитних установ, створених у формі кооперативних товариств, зазначених в підпункті (7) пункту (2) статті 34 повинні включати невитребовану від акціонерів частину підписного капіталу таких установ; у випадку, коли, кредитна установа несе збитки, разом із зобов'язаннями членів цих кооперативних товариств здійснювати додаткові платежі, що не підлягають поверненню, повинна бути можливість вимагати здійснення платежів без затримок.

У випадку, коли кредитні установи, організовані в формі фондів, до солідарних зобов'язань позичальників застосовується такий саме підхід, як і до попередніх статей.

Всі такі статті можуть бути включені до власних коштів, якщо відповідно до національного законодавства вони належать до власних коштів установ цієї категорії.

2. Держави-члени не повинні включати до власних коштів державних кредитних установ гарантії, які вони або їх місцеві органи виконавчої влади надають таким установам.

3. Держави-члени або компетентні органи можуть включати до власних коштів кумулятивні привілейовані акції, зазначені в підпункті 8 пункту 2 статті 34, та субординований позичковий капітал, зазначений в цьому ж положенні, коли існують зобов'язуючі угоди, відповідно до яких, у випадку банкрутства або ліквідації кредитної установи, вони займають останнє місце по відношенню до несплачених боргів всіх інших позикодавців і не можуть бути погашені поки всі інші наявні в цей момент борги не будуть сплачені.

Субординований позичковий капітал повинен відповідати наступним критеріям:

(a) до уваги можуть братися тільки повністю сплачений капітал;

(b) строк погашення позик повинен бути принаймні 5 років, після якого по ним можуть бути зроблені виплати; якщо строк погашення боргу не встановлений, то сплата по ньому здійснюється лише після попереднього повідомлення за п'ять років, крім випадків, коли ці позики більше не вважаються власними коштами, або якщо спеціально вимагається попередній дозвіл компетентних органів на передчасне погашення. Компетентні органи можуть видавати дозвіл на передчасне погашення таких позик при умові, якщо таке прохання здійснюється за ініціативи позикодавця і не впливає на платоспроможність даної кредитної установи;

(c) ступінь, до якої вони можуть вважатися власними коштами, повинна поступово знижуватись протягом принаймні останніх 5-ти років до дати погашення;

(d) договір позики не повинен містити жодного положення, яке передбачає, що при визначених умовах, крім ліквідації кредитної установи, борг буде погашено до узгодженої дати погашення.

1. Якщо розрахунок має здійснюватись на консолідованій основі, консолідовані суми, які відносяться до статей, перерахованих в статті 34(2), повинні використовуватися відповідно до правил, викладених в статтях 52-56. Крім того, наступні статті, якщо вони є кредитовими ("негативними") статтями, можуть вважатися консолідованими резервами для розрахунку власних коштів:

- будь-яка частка участі сторонніх власників в акціонерному капіталі дочірньої компанії у значенні статті 21 Директиви 83/349/ЄЕС, якщо застосовується метод глобальної інтеграції;

- різниця першої консолідації в значенні статей 19, 30 і 31 Директиви 83/349/ЄЕС;

- різниці при обміні валют, які включені до консолідованих резервних фондів відповідно до статті 39(6) Директиви 83/635/ЄЕС;

- будь-яка різниця, яка виникає в результаті включення певної участі у відповідності з методом, наведеним в статті 33 Директиви 83/349/ЄЕС.

2. Якщо вищенаведені статті є дебетовими ("позитивними"), вони повинні відраховуватись при розрахунку консолідованих власних коштів.

1. Статті, зазначені в п.п. 4-8 статті 34 (2) підлягають наступним обмеженням:

(a) сума статей в п.п. 4-8 не повинна перевищувати максимум 100% статей в п. 1 плюс п.п. 2 і 3 за мінусом п.п. 9, 10 і 11;

(b) сума статей в п.п. 7 і 8 не повинна перевищувати максимум 50% статей в п.1 плюс 2 та 3 за мінусом 9, 10 і 11;

(c) сума статей в п.п. 12 і 13 відраховується із загальної суми статей.

2. Компетентні органи можуть дозволити кредитним установам перевищувати обмеження, викладені в пункті 1, за тимчасових і виняткових обставин.

Дотримання умов, викладених в статті 34(2), (3) та (4) і статтях 35-38, повинне бути доведено у відповідності до вимог компетентних органів.

1. Коефіцієнт платоспроможності виражає власні кошти, як зазначено в статті 41, в якості пропорції суми активів і позабалансових статей, зважених за ступенями ризику відповідно до статті 42.

2. Коефіцієнти платоспроможності кредитних установ, які не є ні материнськими компаніями, як визначено в статті 1 Директиви 83/349/ЄЕС, ні дочірніми компаніями таких компаній, повинні розраховуватись на індивідуальній основі.

3. Коефіцієнти платоспроможності кредитних установ, які є материнськими компаніями, розраховуються на консолідованій основі відповідно до методів, визначених в цій Директиві та в Директиві 83/635/ЄЕС.

4. Компетентні органи, які відповідають за видачу ліцензії та здійснення нагляду за материнською компанією, яка є кредитною установою, також можуть вимагати розрахунку субконсолідованого та неконсолідованого коефіцієнта відносно цієї материнської компанії та будь-якої з її дочірніх компаній, які підлягають нагляду з боку компетентних органів та видачі ними ліцензії на здійснення діяльності. Якщо такий моніторинг щодо задовільного розміщення капіталу в межах банківської групи не здійснюється, то повинні вживатись інші заходи для досягнення даної мети.

5. Без шкоди для виконання кредитною установою вимог, зазначених в пунктах 2, 3, 4 та в статті 52 (8) і (9), компетентні органи повинні забезпечити, щоб коефіцієнти розраховувались щонайменше два рази на рік самими кредитними установами, які повідомляють компетентним органам результати та будь-які необхідні складові дані, або компетентними органами на підставі даних, наданих кредитними установами.

6. Оцінка активів та позабалансових статей повинна проводитись відповідно до Директиви 83/635/ЄЕС.

Власні кошти, як визначено в цій Директиві, повинні формувати чисельник коефіцієнта платоспроможності.

1. Ступені кредитного ризику, виражені у вигляді коефіцієнтів зваження, повинні визначатися для активів відповідно до статей 43, 44 та виключно статтями 45, 62, 63. Балансова вартість кожного активу потім має бути помножена на відповідний коефіцієнт зваження для того, щоб визначити вартість з урахуванням ризику.

2. У випадку позабалансових статей, перерахованих в Додатку II, повинен застосовуватись розрахунок у два етапи, як визначено в статті 43(2).

3. У випадку позабалансових статей, зазначених в статті 43(3), потенційні витрати на відновлення контрактів у випадку дефолту контрагента повинні розраховуватись за допомогою одного з двох методів, наведених в Додатку III. Ці витрати мають бути помножені на відповідні коефіцієнти зваження контрагента, зазначені в статті 43 (1), за виключенням 100%-го коефіцієнта зваження, як зазначено в тій статті, який замінюється 50%-им коефіцієнтом зваження для визначення вартості з урахуванням ризику.

4. Сума вартостей активів з урахуванням ризику та позабалансових статей, зазначених в пунктах 2 і 3 є знаменником коефіцієнта платоспроможності.

1. Наступні коефіцієнти зваження повинні застосовуватись до різних категорій активів, хоча компетентні органи можуть встановлювати вищі коефіцієнти зваження, якщо вони вважають це за потрібне:

(a) нульовий коефіцієнт зваження:

(1) готівка в касі та еквівалентні статті;

(2) активи, які є вимогами до центральних органів виконавчої влади та центральних банків Зони А;

(3) активи, які є вимогами до Європейських Співтовариств;

(4) активи, які є вимогами, які забезпечені явними гарантіями центральних органів виконавчої влади або центральних банків Зони (А) або Європейських Співтовариств;

(5) активи, які є вимогами до центральних органів виконавчої влади і центральних банків Зони Б, деномінованих і забезпечених в національній валюті позичальників;

(6) активи, які є вимогами, які забезпечені явними гарантіями центральних органів виконавчої влади та центральних банків Зони Б, деномінованих та забезпечених в національній валюті гаранта та позичальника;

(7) активи, забезпечені заставою відповідно до вимог компетентних органів, у вигляді цінних паперів центральних органів виконавчої влади або центральних банків Зони (А) або у вигляді цінних паперів, випущених Європейськими Співтовариствами, або готівковими депозитами, розміщеними в кредитній установі, або депозитними сертифікатами, або подібними інструментами, випущеними та розміщеними в останній;

(b) 20% коефіцієнт зваження:

(1) активи, які є вимогами до ЄІБ;

(2) активи, які є вимогами до міжнародних банків розвитку;

(3) активи, які є вимогами, забезпеченими явними гарантіями ЄІБ;

(4) активи, які є вимогами, забезпеченими явними гарантіями міжнародних банків розвитку;

(5) активи, які є вимогами до регіональних або місцевих органів виконавчої влади Зони (А), як зазначено в статті 44;

(6) активи, які є вимогами, забезпеченими явними гарантіями регіональних або місцевих органів виконавчої влади Зони (А), зазначених в статті 44;

(7) активи, які є вимогами до кредитних установ Зони (А), але не є власними коштами таких установ;

(8) активи, які є вимогами зі строком погашення один рік або менше, до кредитних установ Зони Б, крім цінних паперів, випущених такими установами, що визнаються в якості компонентів їхніх власних коштів;

(9) активи, забезпечені явними гарантіями кредитних установ Зони А;

(10) активи, які є вимогами зі строком погашення один рік або менше, забезпечені явними гарантіями кредитних установ Зони Б;

(11) активи, забезпечені заставою у відповідності до вимог компетентних органів у вигляді цінних паперів, випущених ЄІБ або міжнародними банками розвитку;

(12) прирівняні до готівки цінності в процесі збору;

(c) 50%-ий коефіцієнт зваження:

(1) позики повністю забезпечені, відповідно до вимог компетентних органів, іпотекою на житлове майно, яке вже зайняте або буде зайнятим або орендованим позичальником, та позики повністю забезпечені, відповідно до вимог компетентних органів, акціями Фінських житлових компаній, що діють відповідно до Постанови Фінської Житлової Компанії від 1991 року або подальшого відповідного законодавства стосовно житлового майна, яке зайняте або буде зайнятим чи орендованим позичальником; "цінні папери забезпечені іпотекою", які можуть розглядатися як позики, зазначені в першому підпункті або в статті 62 (1), якщо, враховуючи діюче законодавство кожної держави-члена, компетентні органи вважають, що вони є еквівалентними з точки зору кредитного ризику. Без шкоди для видів цінних паперів, які можуть бути включеними та відповідати умовам цього пункту, "цінні папери, забезпечені іпотекою" можуть включати інструменти в значенні Частини B (1) (a) і (b) Додатка до Директиви Ради 93/22/ЄЕС. Компетентні органи повинні бути переконані, що:

(i) такі цінні папери повністю та прямо забезпечені пулом іпотек, які повністю відповідають іпотекам, визначеним в першому підпункті Статті 62 (1), та які відносяться до категорії низького ризику, коли випускаються цінні папери, забезпечені іпотекою;

(ii) відповідне першочергове право вимоги по об'єктам іпотеки належить безпосередньо власникам цінних паперів, забезпечених іпотекою, або довіреній особі, що діє від їх імені, або призначеному представнику, в такій самій пропорції до цінних паперів, якими вони володіють;

(2) передоплата та нарахований прибуток: ці активи підлягають зваженню, яке відповідає контрагенту, коли кредитна установа може визначити його відповідно до Директиви 86/635/ЄЕС. В інших випадках, коли кредитна установа не в змозі визначити контрагента, вона повинна застосовувати єдиний 50%-ий коефіцієнт зваження;

(d) 100%-ий коефіцієнт зваження:

(1) активи, які є вимогами до центральних органів виконавчої влади та центральних банків Зони Б, крім випадків, коли вони деноміновані і забезпечені в національній валюті позичальника;

(2) активи, які є вимогами до регіональних або місцевих органів виконавчої влади Зони Б;

(3) активи, які є вимогами до кредитних установ Зони Б зі строком погашення більше 1-го року;

(4) активи, які є вимогами до небанківських секторів Зони А і Зони Б;

(5) матеріальні "Активи" в значенні статті 4 (10) Директиви 86/635/ЄЕС;

(6) частка капіталу, участь та інші компоненти власних коштів інших кредитних установ, які не відраховуються з власних коштів кредитних установ, що надають позику;

(7) всі інші активи, за виключенням тих, що відраховуються з власних коштів.

2. До позабалансових статей, які не підпадають під дію пункту 3, має застосовуватись наступний підхід. Спочатку вони групуються відповідно до груп ризику, визначених в Додатку II. До уваги буде братися повна вартість статей групи високого ризику, 50% вартості статей групи середнього ризику і 20% вартості статей групи середньо-низького ризику, в той час як вартість статей низького ризику встановлюється на нульовому рівні. На другому етапі, позабалансові вартості, скориговані, як зазначено вище, помножуються на коефіцієнт зваження, який відповідає певному контрагенту у відповідності до підходу, який застосовується до активів, зазначеного в пункті і та в статті 44. У випадку "репо" угод, угод з продажу активів та покупки аутрайт на строк, коефіцієнт зваження застосовується до активів, про які йдеться, а не до контрагентів по операціям. Частина несплаченого капіталу, на який був підписаний Європейський Інвестиційний Фонд, може зважуватися за допомогою 20% коефіцієнта зваження.

3. Методи викладені в Додатку III застосовуються до позабалансових рахунків, перерахованих в Додатку IV, крім:

- контрактів, які торгуються на визнаних ринках,

- валютних контрактів (крім контрактів на золото) зі строком погашення 14 календарних днів або менше.

До 31 грудня 2006 року, компетентні органи держав-членів можуть звільняти від застосування методів, викладених в Додатку III, позабіржові контракти, які пройшли кліринг в кліринговому домі, якщо останній діє в якості законного контрагента, а всі учасники щоденно повністю забезпечують ризик, який вони приймають на кліринговий дім, таким чином забезпечуючи покриття як поточного ризику так і потенційного майбутнього ризику. Компетентні органи повинні слідкувати за тим, щоб надане забезпечення створювало такий самий рівень захисту, як і забезпечення, яке відповідає пункту 1(a) (7), а також за тим, щоб ризик нагромадження ризиків клірингового дому вище ринкової вартості наданого забезпечення був ліквідований.

Держави-члени повідомляють Комісію про те, як вони використовують положення цієї статті.

4. Якщо позабалансові статті забезпечені явними гарантіями, вони зважуються таким чином, ніби вони відносились до гаранта, а не до контрагента.

Якщо потенційний ризик, який виникає в результаті здійснення позабалансових трансакцій, повністю забезпечений відповідно до вимог компетентних органів будь-якими активами, які визнаються як забезпечення в пункті 1(a) (7) та (b) (11), застосовуються коефіцієнти зваження 0% або 20% в залежності від забезпечення, яке мається на увазі.

Держави-члени можуть застосувати 50%-ий коефіцієнт зваження до позабалансових статей, які є поруками або гарантіями, що носять характер замінників кредитних інструментів, і які повністю гарантовані відповідно до вимог компетентних органів іпотеками, згідно умов пункту 1 (c) (1), за умови, що гарант має безпосереднє право на таке забезпечення.

5. Коли активам та позабалансовими статтям надається нижчий коефіцієнт зваження через існування явних гарантій або забезпечення, яке відповідає вимогам компетентних органів, нижчий коефіцієнт зваження повинен застосовуватись лише до тієї частини, яка гарантована, або повністю покрита забезпеченням.

1. Незважаючи на вимоги статті 43 (1) (b), держави-члени можуть встановлювати 0% коефіцієнт зваження для своїх власних регіональних та місцевих органів виконавчої влади, якщо немає ніякої різниці в ризику між вимогами до останніх та вимогами до їх регіональних органів виконавчої влади через уповноваження регіональних і місцевих органів виконавчої влади по залученню зовнішніх ресурсів та існування специфічного організаційного регулювання, яке націлене на зниження можливості дефолту останніх. Нульовий коефіцієнт зваження, встановлений відповідно до цих критеріїв, має застосовуватись до вимог балансових і позабалансових статей, які відносяться до регіональних і місцевих органів виконавчої влади, про які йдеться, та до балансових і позабалансових вимог, які відносяться до інших контрагентів, і гарантованих цими регіональними або місцевими органами виконавчої влади або забезпечених у відповідності до вимог відповідних компетентних органів забезпеченням у вигляді цінних паперів, випущених цими регіональними і місцевими органами виконавчої влади.

2. Держави-члени повинні повідомляти Комісії про те, чи вважають вони, що нульовий коефіцієнт зваження є виправданим відповідно до критеріїв, викладених в пункті 1. Комісія має розповсюдити цю інформацію. Інші держави-члени можуть запропонувати кредитним установам, які знаходяться під наглядом їхніх компетентних органів, можливість застосування нульового коефіцієнта зваження, коли вони мають ділові стосунки з регіональними або місцевими органами виконавчої влади, про які йдеться, або, коли вони мають вимоги, гарантовані останніми, включаючи забезпечення у вигляді цінних паперів.

1. Не порушуючи положень статті 44 (1), держави-члени можуть застосовувати 20%-ий коефіцієнт зваження до активів, які гарантовані у відповідності до вимог компетентних органів, забезпеченням у вигляді цінних паперів, випущених регіональними або місцевими органами виконавчої влади Зони А, депозитами, розміщеними в кредитних установах, крім цієї кредитної установи, або депозитними сертифікатами, або подібними інструментами, випущеними такими кредитними установами.

2. Держави-члени можуть застосовувати 10%-ий коефіцієнт зваження стосовно вимог до установ, які спеціалізуються на міжбанківському ринку та ринку державного боргу в своїх державах-членах походження і підлягають пильному нагляду з боку компетентних органів, якщо ці активи повністю забезпечені, відповідно до вимог компетентних органів держав-членів походження, групою поєднаних активів, зазначених в статті 43(1)(a) та (b), які визнаються останніми як адекватне забезпечення.

3. Держави-члени повинні повідомляти Комісії про будь-які положення, прийняті відповідно до пунктів 1 і 2, та причини їх прийняття. Комісія має передати цю інформацію державам-членам. Комісія повинна періодично перевіряти результати застосування цих положень з метою запобігання дисбалансу в конкуренції.

Для цілей статті 43 (1)(b), компетентні органи можуть відносити до поняття регіональних та місцевих органів виконавчої влади некомерційні адміністративні органи, які відповідають перед регіональними або місцевими органами виконавчої влади, або органи, які, на думку компетентних органів, здійснюють такі самі обов'язки, що і регіональні та місцеві органи виконавчої влади.

Компетентні органи також можуть відносити до поняття регіональних та місцевих органів виконавчої влади церкви та релігійні співтовариства, створені у формі юридичної особи відповідно до законодавства, якщо вони збирають податки відповідно до законодавства, яке надає їм такі права. Однак, в цьому випадку положення статті 44 не повинні застосовуватись.

1. Кредитні установи повинні постійно підтримувати коефіцієнт, визначений в статті 40, на рівні принаймні 8%.

2. Незважаючи на положення пункту 1, компетентні органи можуть встановлювати вищі мінімальні коефіцієнти, якщо вони вважають це доцільним.

3. Якщо рівень коефіцієнта знижується нижче 8%, то компетентні органи повинні забезпечити, щоб така кредитна установа вжила відповідних заходів для відновлення рівня коефіцієнта до узгодженого мінімуму якомога швидше.

1. Ризик кредитної установи по відношенню до клієнта або групи пов'язаних між собою клієнтів вважається великим, коли його розмір дорівнює або перевищує 10% її власних коштів.

2. Кредитна установа повинна доповідати компетентним органам про кожен великий ризик, в рамках визначення пункту 1. Держави-члени повинні передбачити, щоб звітування здійснювалося, на вибір, одним з двох наступних методів:

- звітування про великі ризики принаймні один раз в рік разом із звітуванням протягом року про всі нові великі ризики та будь-яке збільшення існуючих великих ризиків принаймні на 20% в порівнянні з даними попереднього звітування;

- звітування про всі великі ризики принаймні 4 рази на рік.

3. Про ризики, звільнені від звітування відповідно до статті 49 (7) (a), (b), (c), (d), (f), (g) та (h) не потрібно доповідати, як це передбачено пунктом 2. Періодичність звітування, зазначена в другому абзаці пункту 2, може бути скорочена до двох разів на рік для ризиків, наведених в статті 49 (7) (e) та (i), а також в пунктах (8), (9) і (10).

4. Компетентні органи повинні вимагати, щоб кожна кредитна установа мала належні адміністративні та бухгалтерські процедури і адекватні механізми внутрішнього контролю з метою виявлення та реєстрації всіх великих ризиків та їх подальших змін, як визначається та вимагається цією Директивою, та з метою здійснення моніторингу за цими ризиками з точки зору політики власних ризиків кожної кредитної установи.

Якщо кредитна установа посилається на пункт 3, вона повинна вести запис всіх причин щодо використання положення цього пункту принаймні протягом одного року після застосування такої привілеї, для того, щоб компетентні органи могли визначити наскільки це виправдано.

1. Кредитна установа не повинна нести ризик стосовно клієнта або групи пов'язаних між собою клієнтів, розмір якого перевищує 25% її власних коштів.

2. Коли такий клієнт або група пов'язаних клієнтів є материнською компанією або дочірньою компанією кредитної установи і/або однією або більше дочірньою компанією материнської компанії, процент, наведений в пункті 1, має буде знижений до 20%. Однак, держави-члени можуть звільняти ризики, які вони можуть понести через таких клієнтів, від обмеження в 20%, якщо вони забезпечать окремий моніторинг таких ризиків, вживаючи інші заходи або процедури. Вони повинні повідомляти Комісії та Консультаційному Комітету з питань банківської діяльності про зміст таких заходів і процедур.

3. Кредитна установа не може нести великі ризики, які в сумі перевищують 800% її власних коштів.

4. Держави-члени можуть встановлювати більш жорсткі обмеження ніж ті, що вкладені в пунктах 1, 2 і 3.

5. Кредитна установа повинна завжди дотримуватися обмежень щодо ризиків, викладених в пунктах 1, 2 і 3. Якщо у винятковому випадку ризики перевищують ці обмеження, про це має бути повідомлено без затримки компетентним органам, які можуть, якщо це виправдано обставинами, надати кредитній установі обмежений період часу, протягом якого вона повинна виконати вимоги стосовно таких обмежень.

6. Держави-члени можуть повністю або частково звільняти від застосування положень пунктів 1, 2, 3 ризики, понесені кредитною установою стосовно материнської компанії, інших дочірніх компаній цієї материнської компанії або свої власні дочірні компанії, якщо ці компанії підлягають нагляду на консолідованій основі, якому підлягає сама ця кредитна установа відповідно до цієї Директиви або відповідним діючим нормами третьої країни.

7. Держави-члени можуть повністю або частково звільняти від застосування положень пунктів 1, 2 і 3 наступні ризики:

(a) активи, які є вимогами до центральних органів виконавчої влади або центральних банків Зони А;

(b) активи, які є вимогами до Європейських Співтовариств;

(c) активи, які є вимогами, забезпеченими явними гарантіями центральних органів виконавчої влади або центральних банків Зони А, або Європейських Співтовариств;

(d) інші ризики, характерні або гарантовані центральними органами виконавчої влади, або центральними банками, або Європейськими Співтовариствами;

(e) активи, які є вимогами до центральних органів виконавчої влади або центральних банків Зони Б та інші ризики, понесені стосовно них, деноміновані і, коли необхідно, забезпечені в національних валютах позичальників;

(f) активи та інші ризики, гарантовані відповідно до вимог компетентних органів забезпеченням у вигляді цінних паперів центральних органів виконавчої влади або центральних банків Зони А, або цінними паперами, випущеними Європейськими, регіональними або місцевими органами виконавчої влади держав-членів, для яких стаття 44 передбачає нульовий коефіцієнт зваження з метою забезпечення платоспроможності;

(g) активи та інші ризики, гарантовані відповідно до вимог компетентних органів забезпеченням у вигляді готівкових депозитів, розміщених у кредитній установі або в іншій кредитній установі, яка є материнською компанією або дочірньою компанією кредитної установи;

(h) активи та інші ризики, гарантовані відповідно до вимог компетентних органів забезпеченням у вигляді депозитних сертифікатів, випущених кредитною установою або іншою кредитною установою, яка є материнською компанією або дочірньою компанією кредитної установи, та розміщені в будь-якій з них;

(i) активи, які є вимогами до кредитних установ та інші ризики, понесені стосовно таких установ, із строком погашення 1 рік або менше, але які не належать до власних коштів таких установ;

(j) активи, які є вимогами до організацій, які не є кредитними установами, та ризики, понесені стосовно них, але які відповідають умовам пункту 2 статті 45, із строком погашення 1 рік або менше, та забезпечені відповідно до цього ж пункту;

(k) комерційні векселі та інші подібні векселі із строком погашення 1 рік або менше з підписами інших кредитних установ;

(l) боргові цінні папери, як визначено в ст. 22(4) Директиви 85/611/ЄЕС;

(m) для забезпечення подальшої узгодженості, дольова участь в страхових компаніях, зазначена в ст. 51(3) в розмірі до 40% власних коштів кредитної установи, яка набуває таку участь;

(n) активи, які є вимогами до регіональних або центральних кредитних установ, з якими така кредитна установа співпрацює в мережі відповідно до правових або статутних положень, і які відповідно до цих положень відповідають за здійснення операцій готівкового клірингу в мережі;

(o) ризики, гарантовані відповідно до вимог компетентних органів забезпеченням у вигляді цінних паперів, крім тих, що зазначені в пункті (f), за умови, що такі цінні папери не були випущені самою кредитною установою, її материнською компанією або однією з їхніх дочірніх компаній, або клієнтом чи групою пов'язаних між собою клієнтів, про яких йдеться. Цінні папери, які використовуються в якості забезпечення, повинні оцінюватись за ринковою ціною, мати вартість, яка перевищує забезпечені позиції, та підлягати вільному обігу на фондовій біржі або дійсно обертатися і регулярно котируватися на ринку, якій діє під наглядом визнаних професійних операторів, дозволяючи відповідно до вимог компетентних органів держави-члена походження кредитної установи встановлювати об'єктивну ціну таким чином, щоб вартість цінних паперів вище вартості застави (надлишкова вартість) могла бути перевірена в будь-який час. Обов'язкова надлишкова вартість повинна складати 100%; однак, у випадку акцій, вона повинна складати 150%, і 50% - у випадку боргових цінних паперів, випущених кредитними установами, регіональними або місцевими органами виконавчої влади держав-членів крім тих, які зазначені в статті 44, і у випадку боргових цінних паперів, випущених ЄІБ та міжнародними банками розвитку. Цінні папери, які використовуються в якості забезпечення не можуть належати до власних коштів кредитних установ;

(p) Позики, забезпечені відповідно до вимог компетентних органів іпотекою на житлове майно або акціями Фінських житлових компаній, які діють відповідно до Постанови Фінської житлової компанії від 1991 р., або відповідних нормативно-правових актів, прийнятих на її основі, та лізингові контракти, відповідно до яких орендодавець залишає за собою повну власність над житловим майном, яке здається в лізинг, доки орендар не використає своє право придбання, в усіх випадках в розмірі до 50% вартості житлового майна про яке йдеться. Вартість майна розраховується відповідно до вимог компетентних органів на основі жорстких оцінювальних норм, передбачених законами, підзаконними або адміністративними положеннями. Оцінка здійснюється принаймні раз на рік. З метою виконання цього пункту, житлове майно означає житло, яке має бути зайняте або орендоване позичальникам;

(q) 50% позабалансових статей групи середньо-низького ризику, зазначених в Додатку II;

(r) будучи предметом погодження з компетентними органами, гарантії (крім гарантій під кредити, які мають правову або регулятивну основу, та які надаються їхнім членам схемами взаємних гарантій, що носять статус кредитних установ), за умови коефіцієнта зваження у розмірі 20% від їх суми.

Держави-члени повинні повідомляти Комісії про використання положення цього пункту для того, щоб запобігти дисбалансу в конкуренції;

(s) позабалансові статті групи низького ризику, зазначені в Додатку II, тоді, якщо угода була укладена з клієнтом або групою пов'язаних між собою клієнтів, стосовно яких може бути понесений ризик, тільки якщо було перевірено, що це не призведе до перевищення обмежень, які застосовуються в пункті 1, 2 і 3;

8. З метою виконання положень пунктів 1, 2 і 3, держави-члени можуть застосовувати 20% коефіцієнт зваження для активів, які є вимогами до регіональних і місцевих органів виконавчої влади держав-членів, та для інших ризиків, які відносяться до таких органів або гарантуються ними; однак, відповідно до умов, викладених в статті 44, держави-члени можуть знижувати рівень коефіцієнта до 0%.

9. З метою виконання положень пунктів 1, 2 і 3, держави-члени можуть застосовувати 20% коефіцієнт зваження для активів, які є вимогами до кредитних установ і для інших ризиків цих установ, із строком погашення більше одного, але менше трьох років, та 50% коефіцієнт зваження для активів, які є вимогами до кредитних установ із строком погашення більше трьох років за умови, що останні представлені борговими інструментами, які були випущені кредитною установою, і що ці боргові інструменти, на думку компетентних органів, ефективно підлягають обігу на ринку, який складається з професійних операторів та підлягають щоденному котируванню на ринку, або на випуск яких був наданий дозвіл компетентних органів держав-членів, звідки походять кредитні установи, що проводять емісію. Будь-які з цих статей ні в якому разі не можуть належати до власних коштів.

10. В якості винятку із пункту 7 (i) і (9), держави-члени можуть застосовувати 20% коефіцієнт зваження для активів, які є вимогами до кредитних установ, та для ризиків цих кредитних установ, незважаючи на строк їх погашення.

11. Коли ризик, понесений стосовно клієнта, гарантований третьою стороною або забезпечений цінними паперами, випущеними третьою стороною відповідно до умов, викладених в пункті (7) (o), держави-члени можуть:

- розглядати ризик як такий, що був понесений стосовно третьої сторони, а не клієнта, якщо ризик прямо і безумовно гарантований тією третьою стороною відповідно до вимог компетентних органів;

- розглядати ризик як такий, що був понесений стосовно третьої сторони, а не клієнта, якщо ризик, визначений в пункті (7) (o) гарантований забезпеченням відповідно до умов, викладених в тому пункті.

12. Не пізніше 1 січня 1999 року Рада, на основі звіту Комісії, повинна розглянути ситуацію стосовно міжбанківських ризиків, передбачених в пунктах (7) (i), (9) і (10). Рада повинна винести рішення щодо будь-яких змін, які необхідно зробити на основі пропозиції Комісії.

1. Якщо кредитна установа не є ні материнською компанією, ні дочірньою компанією, за виконанням обов'язків, передбачених статтями 48 і 49 або будь-якими іншими положеннями Співтовариства, що регулюють цю сферу, має здійснюватись нагляд на неконсолідованій основі.

2. В усіх інших випадках, за виконанням обов'язків, встановлених статтями 48 і 49 або будь-якими іншими положеннями Співтовариства, що регулюють цю сферу, має здійснюватись нагляд на консолідованій основі відповідно до статей 52-56.

3. Держави-члени можуть відмовитися від здійснення моніторингу на індивідуальній або субконсолідованій основі за виконанням обов'язків, передбачених статтями 48 і 49 або будь-якими іншими положеннями Співтовариства, що регулюють цю сферу, кредитною установою, яка в якості материнської компанії підлягає нагляду на консолідованій основі, та будь-якою дочірньою компанією такої кредитної установи, яке підлягає ліцензуванню і нагляду, та знаходиться під наглядом на консолідованій основі.

Держави-члени також відмовляються від такого моніторингу, коли материнська компанія є фінансовою холдинговою компанією, заснованою в тій же державі-члені, що і кредитна установа, за умови, що ця компанія підлягає таким же правилам нагляду, що і кредитні установи.

У випадках, передбачених першим і другим підпунктом, необхідно вживати заходів для забезпечення задовільного розподілу ризиків в межах групи.

1. Жодна з кредитних установ не повинна мати істотну участь, розмір якої перевищує 15% її власних коштів в компанії, яка не є ні кредитною, ні фінансовою установою, ні компанією, яка здійснює діяльність, зазначену в другому підпункті статті 43 (2) (f) Директиви 86/635/ЄЕС.

2. Загальний розмір істотної участі кредитної установи в інших компаніях, які не є кредитними, фінансовими установами або компаніями, які здійснюють діяльність, зазначену в другому підпункті статті 43 (2) (f) Директиви 86/635/ЄЕС, не повинен перевищувати 60% її власних коштів.

3. Державам-членам не потрібно застосовувати обмеження, зазначені в пунктах 1 і 2, стосовно дольової участі в страхових компаніях, як це передбачено в Директиві 73/239/ЄЕС (18) і Директиві 79/267/ЄЕС (19).

4. Акції, які знаходяться у тимчасовому володінні протягом фінансової реконструкції або здійснення операцій по рятуванню, або протягом нормального процесу андерайтингу або під власним іменем установи в особі інших, не повинні вважатись істотною участю з метою розрахунку обмежень, викладених в пунктах 1 і 2. Акції, які не є фінансовими постійними активами, як визначено в статті 35 (2) Директиви 86/635/ЄЕС, не повинні належати до істотної участі.

5. Обмеження, наведені в пунктах 1 і 2, можуть бути перевищені тільки за виняткових обставин. Однак, в таких випадках компетентні органи повинні вимагати, щоб кредитна установа або збільшувала свої власні кошти, або вживала інших подібних заходів.

6. Держави-члени можуть передбачати, щоб компетентні органи не застосовували обмеження, наведені в пунктах 1 і 2, якщо вони забезпечать, що 100% долі, на яку істотна участь кредитної установи перевищує ці обмеження, буде покрита власними коштами, і що останні не будуть включені до розрахунку коефіцієнта платоспроможності. Якщо обмеження, викладені в пунктах 1 і 2 перевищуються, доля, яка покривається власними коштами, має бути більшою за долю, яка перевищує ці обмеження.

1. Кожна кредитна установа, яка має в якості дочірньої компанії кредитну або фінансову установу, або яка бере участь в таких установах, підлягає відповідно до вимог, викладених в статті 54, нагляду на консолідованій основі стосовно її консолідованої фінансової ситуації. Такий нагляд повинен здійснюватись принаймні в сферах, зазначених в пунктах 5 і 6.

2. Кожна кредитна установа, материнська компанія якої є фінансовою холдинговою компанією, підлягає, відповідно до умов, викладених в статті 54, нагляду на основі консолідованої фінансової ситуації цієї фінансової холдингової компанії. Такий нагляд має здійснюватись принаймні в сферах, зазначених в пунктах 5 і 6. Консолідація фінансової ситуації фінансової холдингової компанії ніяким чином не означатиме, що компетентні органи повинні відігравати роль наглядових органів фінансової холдингової компанії як окремої одиниці.

3. Держави-члени або компетентні органи, які відповідають за здійснення нагляду на консолідованій основі відповідно до статті 53, можуть вирішити у випадках, вказаних нижче, що кредитна, фінансова установа або компанія, що надає додаткові банківські послуги, яка є дочірньою компанією, або в якій береться участь, не повинні включатися до консолідації:

- якщо компанія, яке підлягає нагляду, знаходиться на території третьої держави, де існують юридичні перешкоди для передачі необхідної інформації;

- якщо, на думку компетентних органів, компанія, яка має бути включена до нагляду, не представляє інтересу лише стосовно завдань кредитних установ, за якими здійснюється нагляд, та в усіх випадках, коли сума валюти балансу компанії, яка має бути включена до нагляду, є меншою від наступних двох сум: 10 млн. Євро або 1% валюти балансу материнської компанії або компанії, яке бере участь. Якщо декілька компаній дотримуються вищенаведених критеріїв, вони все одно повинні бути включені до консолідації, якщо в сукупності вони представляють інтерес стосовно вищезгаданих завдань, або

- якщо, на думку компетентних органів, відповідальних за здійснення нагляду на консолідованій основі, консолідація фінансової ситуації компанії, яка повинна бути включена до нагляду, буде невідповідною або недостовірною оскільки це стосується нагляду за кредитними установами.

4. Коли компетентні органи держав-членів не включають дочірню компанію кредитної установи до нагляду на консолідованій основі, відповідно до одного з випадків, наведених в другому і третьому абзацах пункту 3, компетентні органи держав-членів, в яких знаходиться ця дочірня компанія кредитної установи, можуть попросити материнську компанію надати інформацію, яка може сприяти їхньому нагляду за цією кредитною установою.

5. Нагляд за платоспроможністю і відповідністю власних коштів щодо покриття ринкових ризиків та контроль за великими ризиками повинні здійснюватися на консолідованій основі відповідно до цієї статті і статей 53-56. Держави-члени повинні вживати будь-яких необхідних заходів, коли необхідно, для включення фінансових холдингових компаній до консолідованого нагляду відповідно до пункту 2.

За дотриманням обмежень, встановлених статтею 51 (1) та (2), має здійснюватись нагляд і контроль на основі консолідованої або субконсолідованої ситуації кредитної установи.

6. Компетентні органи повинні забезпечити, щоб в усіх компаніях, включених до нагляду на консолідованій основі, який здійснюється за кредитною установою на виконання пунктів 1 і 2, існували відповідні механізми внутрішнього контролю для надання будь-яких даних та інформації, яка б відповідала меті нагляду на консолідованій основі.

7. Без шкоди для окремих положень інших директив, держави-члени можуть відмовитися від застосування, на індивідуальній або на субконсолідованій основі, правил, викладених в пункті 5, до кредитної установи, яка в якості материнської компанії підлягає нагляду на консолідованій основі, та до будь-якої дочірньої компанії такої кредитної установи, яка повинна отримати ліцензію від компетентних органів на здійснення діяльності і підлягає їх нагляду та є включеною до нагляду на консолідованій основі за кредитною установою, яка є материнською компанією.

Таке ж саме звільнення дозволяється, коли материнська компанія є фінансовою холдинговою компанією, яка має своє головний офіс в тій самій державі-члені, що і кредитна установа, за умови, що вона підлягає такому ж нагляду, який здійснюється за кредитними установами, в тому числі нормам, викладеним в пункті 5.

В обох випадках, наведених в першому підпункті, необхідно вживати заходів для забезпечення відповідного розподілу капіталу в межах банківської групи.

Якщо компетентні органи застосовують ці правила по відношенню до таких кредитних установ в індивідуальному порядку, вони можуть з метою розрахунку власних коштів використовувати положення останнього підпункту статті 3 (2).

8. Коли кредитна установа, материнська компанія якої є кредитною установою, отримала дозвіл на здійснення діяльності і знаходиться в іншій державі-члені, компетентні органи, які видали цю ліцензію, повинні застосовувати для цієї установи правила, викладені в пункті 5, на індивідуальній або, коли це необхідно, на субконсолідованій основі.

9. Незважаючи на вимоги пункту 8, компетентні органи, відповідальні за надання ліцензії дочірній компанії материнської компанії, яка є кредитною установою, можуть на підставі двосторонньої угоди передавати свої обов'язки по здійсненню нагляду компетентним органам, які видали ліцензію і здійснюють нагляд за материнською компанією, так, щоб вони виконували обов'язки щодо здійснення нагляду за дочірньою компанією відповідно до цієї Директиви. Комісія повинна бути поінформована про існування та зміст таких домовленостей. Вона повинна передавати таку інформацію компетентним органам інших держав-членів і Консультативному Комітету з питань банківської діяльності.

10. Держави-члени повинні забезпечити, щоб їхні компетентні органи, відповідальні за здійснення нагляду на консолідованій основі, могли запросити у дочірніх підприємств кредитної установи або фінансової холдингової компанії, які не включені до нагляду на консолідованій основі, інформацію, зазначену в статті 55. В такому випадку, застосовуються процедури з пересилання та перевірки інформації, викладені в тій статті.

1. Якщо материнська компанія є кредитною установою, нагляд на консолідованій основі повинен здійснюватись компетентними органами, які надали дозвіл на здійснення діяльності відповідно до статті 4.

2. Якщо материнська компанія кредитної установи є фінансовою холдинговою компанією, нагляд на консолідованій основі має здійснюватись компетентними органами, які надали дозвіл на здійснення діяльності цієї кредитної установи відповідно до статті 4.

Однак, якщо кредитні установи, які мають дозвіл на здійснення діяльності в двох або більше державах-членах, мають в якості своїх материнських компаній одну і ту ж фінансову холдингову компанію, нагляд на консолідованій основі повинен здійснюватись компетентними органами кредитної установи, яка має дозвіл на здійснення діяльності в державі-члені, в якій було створено фінансову холдингову компанію.