Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 575/2013 від 26 червня 2013 року про пруденційні вимоги для кредитних установ та про внесення змін до Регламенту (ЄС) № 648/2012

Для розрахування ефективної EPE з використанням стресового калібрування установа повинна калібрувати ефективну EPE з використанням даних за три роки, що включають стресовий період спредів кредитних дефолтних свопів її контрагентів або характерні для ринку дані за такий стресовий період.

З цією метою установа повинна застосовувати вимоги в параграфах 3, 4 і 5.

3. Установа повинна належним чином демонструвати компетентним органам принаймні щоквартально, що стресовий період, який використовується для розрахування відповідно до цього параграфа, збігається з періодом підвищених спредів кредитних дефолтних свопів або інших кредитних спредів (як-от позика або корпоративна облігація) для репрезентативного відбору її контрагентів з оборотними кредитними спредами. У випадках, коли установа не має належних даних про кредитні спреди стосовно контрагента, вона повинна використовувати для такого контрагента специфічні дані про кредитні спреди на основі регіону, внутрішнього рейтингу та виду діяльності.

4. У моделі очікуваної додатної експозиції для всіх контрагентів повинні використовуватися дані, історичні або характерні для ринку, які включають дані щодо стресового кредитного періоду, і вона повинна використовувати такі дані у спосіб, що відповідає методу, який використовується для калібрування моделі очікуваної додатної експозиції на основі поточних даних.

5. Для оцінювання дієвості стресового калібрування ефективної EPE установа повинна створити кілька еталонних портфелів, які є вразливими до основних факторів ризику, яким піддається установа. Експозиція до таких еталонних портфелів повинна розраховуватися з використанням (a) стресової методології на основі поточної ринкової вартості та параметрів моделі, каліброваних відносно стресових ринкових умов, та (b) експозиції, створеної протягом стресового періоду, але із застосуванням методу, визначеного в цій секції (ринкова вартість на кінець стресового періоду, волатильність і кореляції за 3-річний стресовий період).

Компетентні органи повинні вимагати від установи коригування стресового калібрування, якщо експозиції таких еталонних портфелів значно відрізняються одна від одної.

6. Установа повинна застосовувати до моделі процес валідації, який чітко визначений у політиках і процедурах установи. Процес валідації повинен:

(a) визначати вид тестування, необхідного для забезпечення цілісності моделі, і вказувати умови, згідно з якими припущення, на яких ґрунтується модель, є неналежними та можуть таким чином привести до недооцінювання EPE;

(b) включати перевірку комплексного характеру моделі.

7. Установа повинна здійснювати моніторинг відповідних ризиків та мати процеси для коригування своєї оцінки ефективної EPE, якщо такі ризики стануть значними. На виконання цього параграфа, установа повинна:

(a) виявляти та управляти своїми експозиціями до специфічного ризику втрати напрямку, що виникає, як вказано у статті 291(1)(b), і експозиціями до загального ризику втрати напрямку, що виникає, як вказано у статті 291(1)(a);

(b) для експозицій зі зростаючим профілем ризику після одного року на регулярній основі порівнювати оцінку відповідної величини експозиції протягом одного року із тією самою величиною експозиції протягом строку дії експозиції;

(c) для експозицій із залишковим строком погашення менше одного року на регулярній основі порівнювати вартість заміщення (поточну експозицію) і профіль реалізованої експозиції та зберігати дані, які уможливлюють таке порівняння.

8. Установа повинна мати внутрішні процедури для перевірки, до включення операції до групи неттінгу, що операція охоплюється юридично дійсним договором неттінгу, який відповідає вимогам, визначеним у секції 7.

9. Установа, яка використовує забезпечення з метою пом'якшення своїх кредитних ризиків контрагентів, повинна мати внутрішні процедури для підтвердження, до моменту визнання ефекту забезпечення у своїх розрахунках, того, що таке забезпечення відповідає стандартам правової визначеності забезпечення, встановленим у главі 4.

10. EBA повинен здійснювати моніторинг практик у цій сфері та, відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, видавати настанови щодо застосування цієї статті.

1. Установа повинна відповідати таким вимогам:

(a) вона повинна відповідати якісним вимогам, встановленим у главі 5 розділу IV частини третьої;

(b) вона повинна реалізувати регулярну програму тестування на історичних даних, порівнюючи величини ризику, отримані з використанням моделі, з реалізованими величинами ризику, а гіпотетичні зміни на основі статичних позицій - з реалізованими величинами;

(c) вона повинна здійснювати початкову валідацію та постійний періодичний перегляд моделі експозиції до кредитного ризику контрагента і величини ризику, отримані з її використанням. Валідація та перегляд повинні бути незалежними від розроблення моделі;

(d) орган управління та вище керівництво повинні брати участь у процесі контролю ризиків і повинні забезпечити виділення достатніх ресурсів для контролю кредитного ризику та кредитного ризику контрагента. З цією метою щоденні звіти, підготовлені незалежним відділом контролю ризиків, створеним відповідно до статті 287(1)(a), повинні розглядатися на рівні керівництва, що має достатній ранг і повноваження для забезпечення зниження позицій, утримуваних окремими трейдерами, і зниження загальної ризик-експозиції установи;

(e) внутрішня модель вимірювання експозиції до ризику повинна бути інтегрована у щоденний процес управління ризиками установи;

(f) система вимірювання ризику повинна використовуватися в поєднанні з внутрішніми лімітами торгівлі та експозиції. У зв'язку із цим ліміти експозиції повинні бути пов'язані з моделлю вимірювання ризику установи у спосіб, який не змінюється із часом і який добре розуміють трейдери, кредитна функція та вище керівництво;

(g) установа повинна забезпечити належне документування системи управління ризиками. Зокрема, вона повинна підтримувати задокументований набір внутрішніх політик, механізмів контролю та процедур, які стосуються функціонування системи вимірювання ризику, а також механізмів забезпечення дотримання таких політик;

(h) незалежний перегляд системи управління ризиками повинен здійснюватися регулярно в рамках власного внутрішнього процесу аудиту установи. Перегляд повинен включати діяльність відділів комерційної торгівлі та незалежного відділу контролю ризиків. Перегляд загального процесу управління ризиками повинен здійснюватися через регулярні інтервали (і не рідше ніж раз на рік) і повинен стосуватися принаймні всіх елементів, зазначених у статті 288;

(i) поточна валідація моделей кредитного ризику контрагента, включно з тестуванням на історичних даних, повинна періодично перевірятися рівнем керівництва, що має достатні повноваження ухвалювати рішення щодо заходів, які будуть вжиті для усунення недоліків моделей.

2. Компетентні органи враховувати, наскільки установа відповідає вимогам параграфа 1 при встановленні рівня коефіцієнта альфа, як визначено у статті 284(4). Тільки установи, які повністю відповідають таким вимогам, відповідають критеріям для застосування мінімального коефіцієнта множення.

3. Установа повинна задокументувати процес початкової та поточної валідації моделі експозиції до кредитного ризику контрагента та розрахунок величин ризику, отриманих з використанням моделі, з рівнем деталізації, який дасть змогу третій особі відтворити, відповідно, аналіз і величини ризику. Така документація повинна визначити періодичність аналізу результатів тестування на історичних даних і будь-якої іншої поточної валідації, спосіб здійснення валідації стосовно потоків даних і портфелів, а також використовуваний аналіз.

4. Установа повинна визначити критерії оцінювання моделей експозиції до кредитного ризику контрагента та моделей, з яких отримуються вхідні дані для розрахування експозиції, а також підтримувати задокументовану політику, що описує процес, за допомогою якого виявляють і коригують неприйнятні результати.

5. Установа повинна визначати структуру репрезентативних портфелів контрагентів для цілей валідації моделі експозиції до кредитного ризику контрагента та отримані величини ризику.

6. Валідація моделей експозиції до кредитного ризику контрагента та отриманих величин ризику, які створюють прогнозні розподіли, повинна враховувати більш ніж один статистичний показник прогнозного розподілу.

1. У рамках початкової та поточної валідації моделі експозиції до кредитного ризику контрагента та отриманих величин ризику установа повинна забезпечити дотримання таких вимог:

(a) установа повинна здійснювати тестування на історичних даних про зміни факторів ринкового ризику до надання дозволу компетентними органами згідно зі статтею 283(1). Таке тестування на історичних даних повинне враховувати ряд чітких часових горизонтів прогнозування тривалістю принаймні до одного року, що охоплюють діапазон різних дат ініціалізації та широке коло ринкових умов;

(b) установа, яка використовує підхід, визначений у статті 285(1)(b), повинна регулярно здійснювати валідацію своєї моделі для тестування узгодженості реалізованих поточних експозицій з прогнозом протягом всіх маржинальних періодів у рамках одного року. Якщо деякі торговельні операції у групі неттінгу мають строк погашення менше одного року і група неттінгу має вищі значення чутливості до факторів ризику без таких торговельних операцій, це має бути враховано в ході валідації;

(c) вона повинна здійснювати тестування на історичних даних результатів моделі експозиції до кредитного ризику контрагента і відповідних величин ризику, отриманих використанням моделі, а також прогнозів факторів ринкового ризику. Для забезпечених торговельних операцій розглянуті часові горизонти прогнозування повинні включати горизонти, які відображають типові маржинальні періоди ризику, застосовані в ході забезпеченої або маржинальної торгівлі;

(d) якщо в результаті валідації моделі виявляють, що ефективна EPE недооцінена, установи повинна вжити заходів, необхідних для усунення неточності моделі;

(e) вона повинна тестувати моделі ціноутворення, які використовуються для розрахування експозиції до кредитного ризику контрагента за конкретним сценарієм майбутніх потрясінь внаслідок факторів ринкового ризику в рамках процесу початкової та поточної валідації моделей. Моделі ціноутворення для опціонів повинні враховувати нелінійність вартості опціону відносно факторів ринкового ризику;

(f) модель експозиції до кредитного ризику контрагента повинна охоплювати інформацію про конкретні операції, необхідну для агрегування експозицій на рівні групи неттінгу. Установа повинна перевірити, чи операції віднесені до відповідної групи неттінгу в рамках моделі;

(g) модель експозиції до кредитного ризику контрагента повинна включати інформацію про конкретні операції для охоплення впливу маржування. Вона повинна враховувати поточну суму маржі та маржу, яка буде передана між контрагентами в майбутньому. Така модель повинна враховувати характер маржинальних угод, які є односторонніми або двосторонніми, періодичність пред'явлення маржинальних вимог, маржинальний період ризику, мінімальне порогове значення немаржинальної експозиції, яку бажає взяти на себе установа, а також мінімальну суму переказу. Така модель повинна оцінювати зміну поточної ринкової вартості наданого забезпечення або застосовувати правила, визначені у главі 4;

(h) процес валідації моделі повинен включати статичне тестування на історичних даних на основі репрезентативних портфелів контрагентів. Установа повинна здійснювати таке тестування на історичних даних щодо ряду репрезентативних портфелів контрагентів, які є фактичними або гіпотетичними, через регулярні інтервали. Такі репрезентативні портфелі повинні вибиратися на основі їхньої чутливості до істотних факторів ризику та комбінацій факторів ризику, яким піддається установа;

(i) установа повинна здійснювати тестування на історичних даних, спрямоване на тестування ключових припущень моделі експозиції до кредитного ризику контрагента та відповідних величин ризику, включно зі змодельованим співвідношенням між строками дії того самого фактора ризику і змодельованими співвідношеннями між факторами ризику;

(j) ефективність моделей експозиції до кредитного ризику контрагента і отримані величини ризику підлягають належній практиці тестування на історичних даних. Програма тестування на історичних даних повинна бути здатною виявити неналежні величини ризику, отримані з використанням моделі очікуваної додатної експозиції;

(k) установа повинна здійснити валідацію своїх моделей експозиції до кредитного ризику контрагента і всіх величин ризику відносно часових горизонтів, як відповідають строку дії торговельних операцій, за якими розраховується експозиція з використанням методу на основі внутрішніх моделей згідно зі статтею 283;

(l) установа повинна регулярно тестувати моделі ціноутворення, які використовуються для розрахування експозиції до контрагента, на основі відповідних незалежних бенчмарків у рамках процесу поточної валідації моделі;

(m) поточна валідація моделі експозиції до кредитного ризику контрагента установи та відповідних величин ризику повинна включати оцінку відповідності нещодавніх результатів;

(n) періодичність оновлення параметрів моделі експозиції до кредитного ризику контрагента повинна оцінюватися установою в рамках процесу початкової та поточної валідації;

(o) початкова та поточна валідація моделей експозиції до кредитного ризику контрагента повинна оцінювати відповідність розрахунків експозиції на рівні контрагента та групи неттінгу.

2. Величина, яка є більш консервативною, ніж показники, використані для розрахування регуляторної вартості експозиції до кожного контрагента, може використовуватися замість коефіцієнта альфа, помноженого на ефективну EPE, за наявності попереднього дозволу компетентних органів. Ступінь відповідної консервативності оцінюватиметься після початкового затвердження компетентними органами та під час регулярних наглядових перевірок моделей очікуваної додатної експозиції. Установа повинна здійснювати регулярну валідацію консервативності. Поточне оцінювання ефективності моделі повинне охоплювати всіх контрагентів, для яких використовуються відповідні моделі.

3. Якщо тестування на історичних даних вказує на недостатню точність моделі. компетентні органи повинні відкликати свій дозвіл для моделі або застосувати належні заходи, щоб забезпечити оперативне вдосконалення моделі.

Установи можуть вважати такими, які знижують ризик, відповідно до статті 298, лише зазначені нижче типи угод про договірний неттінг, де угода про неттінг була визнана компетентними органами згідно зі статтею 296 і де установа відповідає вимогам, визначеним у статті 297:

(a) двосторонні договори новації між установою та її контрагентом, згідно з якими взаємні вимоги та зобов'язання автоматично об'єднуються так, що новація фіксує єдину чисту суму щоразу, коли вона застосовується, щоб створити єдиний новий договір, який замінює собою всі попередні договори та всі зобов'язання між сторонами таких договорів і є юридично зобов'язальним для сторін;

(b) інші двосторонні угоди між установою та її контрагентом;

(c) угоди про договірний неттінг між продуктами для установ, які отримали схвалення на використання методу, визначеного в секції 6 для операцій, які підпадають під дію такого методу. Компетентні органи повинні надати EBA перелік схвалених угод про договірний неттінг між продуктами.

Неттінг між операціями, здійсненими різними юридичними особами в межах групи, не визнається для цілей розрахування вимог до власних коштів.

1. Компетентні органи повинні визнавати угоду про договірний неттінг тільки в разі виконання умов у параграфі 2 та, у відповідних випадках, у параграфі 3.

2. Зазначені нижче умови повинні виконуватися для всіх угод про договірний неттінг, які використовуються установою для цілей визначення вартості експозиції в цій частині:

(a) установа уклала угоду про договірний неттінг з контрагентом, що створює єдине юридичне зобов'язання, яке охоплює всі включені операції таким чином, що в разі дефолту контрагента вона має право отримати або зобов'язання сплатити тільки чисту суму додатних і від'ємних значень поточної ринкової вартості окремих включених операцій;

(b) установа надала компетентним органам письмові обґрунтовані правові висновки, що в разі оскарження угоди про неттінг, вимоги та зобов'язання установи не перевищать вимоги та зобов'язання, зазначені в пункті (a). Правовий висновок повинен посилатися на застосовне право:

(i) юрисдикції, у якій зареєстрований контрагент;

(ii) у разі залучення філії установи, яка розташована у країні, іншій ніж країна реєстрації суб'єкта господарювання, - юрисдикції місцезнаходження філії;

(iii) юрисдикції, право якої регулює окремі операції, включені в угоду про неттінг;

(iv) юрисдикції, право якої регулює будь-який договір або угоду, необхідні для здійснення договірного неттінгу;

(c) кредитний ризик кожного контрагента агрегується для отримання єдиної правової експозиції за операціями з кожним контрагентом. Таке агрегування повинне враховуватися для цілей кредитного ліміту та для цілей внутрішнього капіталу;

(d) договір не повинен містити жодного положення, яке в разі дефолту контрагента дозволяє контрагенту, який не порушив свої зобов'язання, здійснювати тільки обмежені платежі або взагалі не здійснювати платежів на користь сторони, що порушила свої зобов'язання, навіть якщо сторона, що порушила свої зобов'язання, є чистим кредитором (тобто породження про відмову).

Якщо будь-який із компетентних органів не переконаний, що договірний неттінг є юридично дійсним і може бути примусово виконаний згідно з правом кожної з юрисдикцій, зазначених у пункті (b), угоду про договірний неттінг не визнають як таку, що знижує ризик для будь-якого з контрагентів. Компетентні органи повинні інформувати один одного відповідним чином.

3. Правові висновки, згадані в пункті (b), можуть бути складені з покликанням на типи договірного неттінгу. Угоди про договірний неттінг між продуктами повинні відповідати таким додатковим умовам:

(a) чиста сума, зазначена у пункті (a) параграфа 2, є чистою сумою додатних і від'ємних значень вартості закриття будь-якої включеної окремої двосторонньої генеральної угоди та додатної або від'ємної поточної ринкової вартості окремих операцій (далі - чиста сума між продуктами);

(b) правові висновки, згадані в пункті (b) параграфа 2, повинні стосуватися дійсності та можливості примусового виконання всієї угоди про договірний неттінг між продуктами згідно з її умовами та впливу угоди про неттінг на істотні положення будь-якої включеної окремої двосторонньої генеральної угоди.

1. Установа повинна створити та підтримувати процедури для забезпечення перевірки юридичної дійсності та можливості примусового виконання договірного неттінгу в контексті змін у праві відповідних юрисдикцій, зазначених у статті 296(2)(b).

2. Установа повинна зберігати всю необхідну документацію стосовно договірного неттінгу у своєму архіві.

3. Установа повинна враховувати вплив неттінгу при визначенні агрегованої експозиції до кредитного ризику для кожного контрагента, і установа повинна управляти кредитним ризиком контрагента на основі такого впливу, врахованого в такому визначенні.

4. У випадку угод про договірний неттінг між продуктами, зазначених у статті 295, установа повинна підтримувати процедури згідно зі статтею 296(2)(c) для перевірки того, чи будь-яка операція, яка підлягає включенню у групу неттінгу, охоплюється правовим висновком, зазначеним у статті 296(2)(b).

Беручи до уваги угоду про договірний неттінг між продуктами, установа повинна продовжувати дотримуватися вимог щодо визнання двостороннього неттінгу та вимог у главі 4 щодо визнання пом'якшення кредитного ризику, якщо застосовно, стосовно кожної включеної окремої двосторонньої генеральної угоди або операції.

Неттінг для цілей секцій 3-6 повинен визнаватися, як визначено в зазначених секціях.

1. Для цілей застосування цієї статті додаток II включає покликання на деривативні інструменти для передачі кредитного ризику, як зазначено в пункті (8) секції С додатка I до Директиви 2004/39/ЄС.

2. При розрахуванні сум зважених на ризик експозицій до ризику контрагента за позиціями в торговому портфелі установи повинні дотримуватися таких принципів:

(b) установи не повинні використовувати простий метод фінансового забезпечення, визначений у статті 222, для визнання впливу фінансового забезпечення;

(c) у випадку операцій репо та операцій з надання чи взяття в позику цінних паперів чи товарів, які обліковуються в торговому портфелі, установи можуть визнавати прийнятним забезпеченням усі фінансові інструменти та товари, які є прийнятними для цілей включення до торгового портфеля;

(d) для експозицій, які виникають з позабіржових деривативних інструментів, що обліковуються в торговому портфелі, установи можуть визнавати товари, які є прийнятними для цілей включення до торгового портфеля, прийнятним забезпеченням;

(e) для цілей розрахування коригувань на волатильність, якщо такі фінансові інструменти або товари, які не є прийнятними згідно з главою 4, надають у позику, продають, надають, беруть у позику, купують або отримують у формі забезпечення або в іншій формі за такою операцією і установа використовує підхід наглядових корекцій на волатильність згідно із секцією 3 глави 4, установи повинні застосовувати до таких інструментів і товарів такий самий підхід, як і до інструментів власного капіталу, не включених до основного індексу, які включені до лістингу на визнаній біржі;

(f) якщо установа використовує підхід на основі власних оцінок коригувань на волатильність згідно із секцією 3 глави 4 стосовно фінансових інструментів або товарів, які не є прийнятними згідно з главою 4, вона повинна розраховувати коригування на волатильність для кожної окремої позиції. Якщо установа отримала дозвіл на використання підходу на основі внутрішніх моделей, визначеного у главі 4, вона може також застосовувати такий підхід у рамках торгового портфеля;

(g) що стосується визнання генеральних угод про неттінг, які охоплюють операції репо, операції з надання чи взяття в позику цінних паперів чи товарів або інші операції на умовах ринку капіталу, установи повинні визнавати неттінг між позиціями в торговому портфелі і в неторговому портфелі, тільки якщо компенсовані операції відповідають таким умовам:

(i) усі операції підлягають щоденному оцінюванню за ринковою вартістю;

(ii) будь-які позиції, позичені, куплені або отримані за операціями, можуть бути визнані прийнятним фінансовим забезпеченням згідно з главою 4, без застосування пунктів (c)-(f) цього параграфа;

(h) якщо кредитний дериватив, включений до торгового портфеля, входить до внутрішнього хеджу і кредитний захист визнаний згідно із цим Регламентом відповідно до статті 204, установи повинні застосовувати один із таких підходів:

(i) вважати, що з позиції за таким кредитним деривативом не виникає ризик контрагента;

(ii) послідовно включати до торгового портфеля, для цілей розрахування вимог до власних коштів для покриття кредитного ризику контрагента, усі кредитні деривативи в торговому портфелі, які входять до внутрішніх хеджів або придбані як захист від експозиції до кредитного ризику контрагента, якщо кредитний захист визнаний прийнятним згідно з главою 4.

Для цілей цієї секції та частини сьомої застосовують такі терміни та означення:

(1) "захищений від банкрутства" стосовно активів клієнта означає, що існують дієві механізми, які забезпечують, щоб такі активи не стали доступними кредиторам центрального контрагента або учасника клірингу, якщо такий центральний контрагент або учасник клірингу, відповідно, стане неплатоспроможним, або щоб такі активи не були доступними учаснику клірингу для покриття втрат, яких він зазнав у результаті дефолту клієнта або клієнтів, крім тих, що надали такі активи;

(2) "операція, пов'язана з центральним контрагентом" означає контракт або операцію, зазначені у статті 301(1), між клієнтом і учасником клірингу, якщо такий контракт або операція безпосередньо пов'язані з контрактом або операцією, зазначеними у згаданому параграфі, між таким учасником клірингу та центральним контрагентом.

(3) "учасник клірингу" означає учасника клірингу, як означено в пункті (14) статті 2 Регламенту (ЄС) № 648/2012;

(4) "клієнт" означає клієнта, якого визначено в пункті (15) статті 2 Регламенту (ЄС) № 648/2012, або компанію, яка встановила непрямі домовленості щодо клірингу з учасником клірингу відповідно до статті 4(3) згаданого регламенту;

(5) "операція з грошовими коштами" означає операцію з грошовими коштами, борговими інструментами або інструментами власного капіталу, спотову валютну операцію або спотову товарну операцію; однак операції репо, операції надання чи взяття в позику цінних паперів або товарів не є операціями з грошовими коштами.

(6) "непрямий кліринговий механізм" означає механізм, який відповідає умовам, визначеним у другому підпараграфі статті 4(3) Регламенту (ЄС) № 648/2012;

(7) "клієнт вищого рівня" означає суб'єкта, що надає послуги клієнту нижчого рівня;

(8) "клієнт нижчого рівня" означає суб'єкта, що отримує доступ до послуг центрального контрагента через клієнта вищого рівня;

(9) "багаторівнева структура клієнтів" означає непрямий кліринговий механізм, згідно з яким клірингові послуги надаються установі суб'єктом, який не є учасником клірингу, а сам є клієнтом учасника клірингу або клієнта вищого рівня;

(10) "нефінансований внесок до фонду забезпечення у разі дефолту" означає внесок, який установа, що діє в якості учасника клірингу, у договірному порядку зобов'язується надати центральному контрагенту після вичерпання центральним контрагентом свого фонду забезпечення у разі дефолту для покриття втрат, понесених ним унаслідок дефолту одного або більше учасників клірингу;

(11) "повністю гарантована операція депозитного кредитування або запозичення" означає повністю забезпечену операцію грошового ринку, у рамках якої два контрагента обмінюються депозитами, а центральний контрагент виступає між ними посередником, щоб забезпечити виконання платіжних зобов'язань таких контрагентів.

1. Ця секція застосовується до таких контрактів і операцій, доки вони залишаються непогашеними із центральним контрагентом:

(a) деривативні контракти, зазначені в додатку II, і кредитні деривативи;

(b) операції фінансування з цінними паперами та повністю гарантовані операції депозитного кредитування або запозичення; та

(c) операції з тривалим строком розрахунків.

Ця секція не застосовується до експозицій, що виникають із розрахунків за операціями з грошовими коштами. Установи повинні застосовувати підхід, встановлений у розділі V, до торговельних експозицій, які виникають із таких операцій, і вагу ризику 0% до внесків до фонду забезпечення у разі дефолту, які покривають тільки такі операції. Установи повинні застосовувати підхід, визначений у статті 307 до внесків до фонду забезпечення у разі дефолту, які покривають будь-який із контрактів, зазначених у першому підпараграфі цього параграфа, на додаток до операцій із грошовими коштами.

2. Для цілей цієї секції застосовуються такі вимоги:

(a) початкова маржа не повинна включати внески для центрального контрагента за угодами про взаємний розподіл збитків;

(b) початкова маржа повинна включати забезпечення, внесене установою, що діє в якості учасника клірингу, або клієнтом понад мінімальну суму, що вимагається, відповідно, центральним контрагентом або установою, що діє в якості учасника клірингу, за умови, що центральний контрагент або установа, що діє в якості учасника клірингу можуть, у відповідних випадках, запобігти відкликанню додаткового забезпечення установою, що діє в якості учасника клірингу, або клієнтом;

(c) якщо центральний контрагент використовує початкову маржу для взаємного розподілу збитків між його учасниками клірингу, установи, які діють в якості учасників клірингу, повинні вважати таку початкову маржу внеском до фонду забезпечення у разі дефолту.

1. Установи повинні здійснювати моніторинг всіх своїх експозицій до центральних контрагентів і повинні встановити процедури для регулярного повідомлення інформації про такі експозиції вищому керівництву або комітетам органу управління.

2. Установи повинні оцінювати, за допомогою відповідного аналізу сценаріїв та стрес-тестування, чи рівень власних коштів, утримуваних проти експозицій до центрального контрагента, включно з потенційними майбутніми або умовними кредитними експозиціями, експозиціями, що виникають із внесків у фонд забезпечення у разі дефолту, і, якщо установа діє в якості учасника клірингу, експозицій, які виникають з договірних угод, як встановлено у статті 304, належним чином співвідноситься з властивими ризиками таких експозицій.

1. Установа, що діє в якості учасника клірингу, для власних цілей або як фінансовий посередник між клієнтом і центральним контрагентом, повинна розраховувати вимоги до власних коштів для своїх експозицій до центрального контрагента таким чином:

(a) вона повинна застосовувати підхід, визначений у статті 306, до своїх торговельних експозицій до центрального контрагента;

(b) вона повинна застосовувати підхід, визначений у статті 307, до своїх внесків до фонду забезпечення у разі дефолту центрального контрагента.

2. Для цілей параграфа 1 сума вимог до власних коштів установи для її експозицій до кваліфікованого центрального контрагента, які виникають із торговельних експозицій і внесків до фонду забезпечення у разі дефолту, обмежується максимальним значенням, яке дорівнює сумі вимог до власних коштів, які застосовувались би до тих самих експозицій, якби центральний контрагент був некваліфікованим центральним контрагентом.

1. Установа, яка діє у якості учасника клірингу і в такій якості діє як фінансовий посередник між клієнтом і центральним контрагентом, повинна розраховувати вимоги до власних коштів для своїх операцій, пов'язаних із центральним контрагентом, з таким клієнтом згідно із секціями 1-8 цієї глави, секцією 4 глави 4 цього розділу та розділом VI, якщо застосовно.

2. Якщо установа, яка діє у якості учасника клірингу, укладає договірну угоду з клієнтом іншого учасника клірингу, що сприяє, згідно зі статтею 48(5) і (6) Регламенту (ЄС) № 648/2012, передачі позицій і забезпечення, зазначеній у статті 305(2)(b) вказаного Регламенту, такому клієнту, і така договірна угода створює умовне зобов'язання для такої установи, така установа може присвоїти такому умовному зобов'язанню нульову вартість експозиції.

3. Якщо установа, яка діє у якості учасника клірингу, використовує методи, визначні в секції 3 або 6 цієї глави, для розрахування вимоги до власних коштів для експозицій, застосовуються такі положення:

(a) як відступ від статті 285(2), установа може використовувати маржинальний період ризику тривалістю принаймні п'ять робочих днів для своїх експозицій до клієнта;

(b) установа може застосовувати маржинальний період ризику тривалістю принаймні 10 робочих днів для своїх експозицій до центрального контрагента;

(c) як відступ від статті 285(3), якщо група неттінгу, включена при розрахуванні, відповідає умові, визначеній у пункті (a) зазначеного параграфа, установа може не враховувати ліміт, визначений у зазначеному пункті, за умови, що група неттінгу не відповідає умові, визначеній у пункті (b) зазначеного параграфа, і не містить спірних торговельних операцій або екзотичних опціонів;

(d) якщо центральний контрагент утримує варіаційну маржу відносно операції і забезпечення установи не захищене від неплатоспроможності центрального контрагента, установа повинна застосовувати маржинальний період ризику менше одного року і залишковий строк погашення операції з нижньою межею 10 робочих днів.

4. Як відступ від пункту (i) статті 281(2), якщо установа, яка діє у якості учасника клірингу, використовує метод, визначений в секції 4 для розрахування вимоги до власних коштів для експозицій до клієнта, така установа може використовувати коефіцієнт строку погашення 0,21 для свого розрахунку.

5. Як відступ від пункту (d) статті 282(4), якщо установа, яка діє у якості учасника клірингу, використовує метод, визначений в секції 5 для розрахування вимоги до власних коштів для експозицій до клієнта, така установа може використовувати коефіцієнт строку погашення 0,21 для свого розрахунку.

6. Установа, яка діє як учасник клірингу, може використовувати зменшену експозицію при дефолті, отриману в результаті розрахунків, визначених у параграфах 3, 4 та 5, для цілей розрахування вимог до власних коштів для цілей розрахування вимог до власних коштів для покриття ризику коригування кредитної оцінки згідно з розділом VI.

7. Установа, що діє в якості учасника клірингу, яка отримує забезпечення від клієнта за операцією, пов'язаною із центральним контрагентом, і передає забезпечення центральному контрагенту, може визнати таке забезпечення для зменшення її експозиції до клієнта за такою операцією, пов'язаною із центральним контрагентом.

У випадку багаторівневої структури клієнтів підхід, визначений у першому підпараграфі, може застосовуватися до кожного рівня такої структури.

1. Установа, що є клієнтом, повинна розраховувати вимоги до власних коштів для своїх операцій, пов'язаних із центральним контрагентом, з учасником клірингу згідно із секціями 1-8 цієї глави, секцією 4 глави 4 цього розділу та розділом VI, якщо застосовно.

2. Без обмеження підходу, вказаного в параграфі 1, якщо установа є клієнтом, вона може розраховувати вимоги до власних коштів для торговельних експозицій за операціями, пов'язаними із центральним контрагентом, з учасником клірингу згідно зі статтею 306 в разі виконання всіх зазначених нижче умов:

(a) позиції та активи такої установи, які пов'язані з такими операціями, розділені та відокремлені як на рівні учасника клірингу, так і на рівні центрального контрагента, від позицій і активів учасника клірингу та інших клієнтів такого учасника клірингу, і в результаті такого розділення та відокремлення такі позиції та активи є захищеними від банкрутства в разі дефолту або неплатоспроможності учасника клірингу чи одного або більше інших його клієнтів;

(b) закони, підзаконні нормативно-правові акти та договірні угоди, які застосовні або які юридично зобов'язальні для такої установи або центрального контрагента, сприяють передачі позицій клієнта, пов'язаних із такими контрактами та операціями, а також відповідного забезпечення іншому учаснику клірингу протягом застосовного маржинального періоду ризику в разі дефолту або неплатоспроможності початкового учасника клірингу. За таких обставин позиції та забезпечення клієнта повинні передаватися за ринковою вартістю, якщо тільки клієнт не вимагає закриття позиції за ринковою вартістю;

(c) клієнт провів достатньо ретельну юридичну перевірку, що оновлюється, яка обґрунтовує, що механізми, які забезпечують виконання умови, визначеної в пункті (b), є законними, дійсними та підлягають забезпеченню виконання згідно з відповідними законами відповідної юрисдикції або юрисдикцій;

(d) центральний контрагент є кваліфікованим центральним контрагентом.

При оцінюванні відповідності умові, визначеній в пункті (b) першого підпараграфа, установа може врахувати будь-які чіткі прецеденти передачі позицій клієнта та відповідного забезпечення на рівні центрального контрагента, а також будь-який намір сектора продовжувати використовувати таку практику.

3. Як відступ від параграфа 2 цієї статті, якщо установа, яка є клієнтом, не відповідає умові, визначеній у пункті (a) зазначеного параграфа, тому що так установа не має захисту від збитків у випадку спільного дефолту учасника клірингу та іншого клієнта учасника клірингу, але виконані всі інші умови, визначені в пунктах (a)-(d) зазначеного параграфа, установа може розраховувати вимоги до власних коштів для своїх торговельних експозицій за операціями, пов'язаними із центральним контрагентом, з учасником клірингу згідно зі статтею 306 із заміною ваги ризику 2% в пункті (a) статті 306(1) вагою ризику 4%.

4. У випадку багаторівневою структури клієнтів установа, що є клієнтом нижчого рівня, який отримує доступ до послуг центрального контрагента через клієнта вищого рівня, може застосовувати підхід, визначений у параграфі 2 або 3, тільки якщо умови, визначені у вказаному параграфі, виконані на кожному рівні такої структури.

1. Установа повинна застосовувати такий підхід до торговельних експозицій із центральними контрагентами:

(a) вона повинна застосовувати вагу ризику 2% до вартості всіх її торговельних експозицій з кваліфікованими центральними контрагентами;

(b) вона повинна застосовувати вагу ризику, яка використовується для стандартизованого підходу до кредитного ризику, згідно зі статтею 107(2)(b), до всіх своїх торговельних експозицій з некваліфікованими центральними контрагентами;

(c) якщо установа діє як фінансовий посередник між клієнтом і центральним контрагентом і умови операції, пов'язаної із центральним контрагентом, передбачають, що установа не зобов'язана відшкодовувати клієнту будь-які збитки, понесені у зв'язку зі змінами вартості такої операції в разі дефолту центрального контрагента, така установа може встановити вартість торговельної експозиції із центральним контрагентом, що відповідає такій операції, пов'язаній із центральним контрагентом, на рівні нуля.

(d) якщо установа діє як фінансовий посередник між клієнтом і центральним контрагентом і умови операції, пов'язаної із центральним контрагентом, передбачають, що установа зобов'язана відшкодовувати клієнту будь-які збитки, понесені у зв'язку зі змінами вартості такої операції в разі дефолту центрального контрагента, така установа може застосовувати підхід в пункті (a) або (b), залежно від випадку, до торговельної експозиції із центральним контрагентом, що відповідає такій операції, пов'язаній із центральним контрагентом.

2. Як відступ від параграфа 1, якщо активи, надані в якості забезпечення центральному контрагенту або учаснику клірингу, є захищеними від банкрутства у разі неплатоспроможності центрального контрагента, учасника клірингу або одного чи більше інших клієнтів учасника клірингу, установа може присвоїти нульову вартість експозиції експозиціям до кредитного ризику контрагента за такими активами.

3. Установа повинна розраховувати вартість торговельних експозицій із центральним контрагентом згідно із секціями 1-8 цієї глави і секцією 4 глави 4, залежно від випадку.

4. Установа повинна розраховувати суми зважених на ризик експозицій для своїх торговельних експозицій із центральними контрагентами для цілей статті 92(3) як суму значень вартості торговельних експозицій із центральними контрагентами, розрахованих згідно з параграфами 2 та 3, помножену на вагу ризику, визначену згідно з параграфом 1 цієї статті.

Установа, яка діє у якості учасника клірингу, повинна застосовувати зазначений нижче підхід до експозицій, які виникають з її внесків до фонд забезпечення у разі дефолту центрального контрагента:

(a) вона повинна розраховувати вимогу до власних коштів для попередньо фінансованих внесків до фонду забезпечення у разі дефолту кваліфікованого центрального контрагента згідно з підходом, визначеним у статті 308;

(b) вона повинна розраховувати вимогу до власних коштів для попередньо фінансованих і нефінансованих внесків до фонду забезпечення у разі дефолту некваліфікованого центрального контрагента згідно з підходом, визначеним у статті 309;

(c) вона повинна розраховувати вимогу до власних коштів для нефінансованих внесків до фонду забезпечення у разі дефолту кваліфікованого центрального контрагента згідно з підходом, визначеним у статті 310.

1. Вартість експозиції за попередньо фінансованими внесками установи до фонду забезпечення у разі дефолту кваліфікованого центрального контрагента (DFi) є сумою, сплаченою у формі активів, наданих такою установою, або ринковою вартістю таких активів, зменшеною на будь-яку суму такого внеску, яку кваліфікований центральний контрагент вже використав для поглинання своїх втрат внаслідок дефолту одного або більше учасників клірингу.

2. Установа повинна розраховувати вимогу до власних коштів для покриття експозиції, яка виникає з її попередньо фінансованого внеску, таким чином:

див. зображення

де:

3. Установа повинна розраховувати суми зважених на ризик експозицій для експозицій, які виникають із попередньо фінансованого внеску такої установи до фонду забезпечення у разі дефолту кваліфікованого центрального контрагента для цілей статті 92(3), як вимогу до власних коштів, розраховану згідно з параграфом 2 цієї статті і помножену на 12,5.

1. Установа повинна застосовувати зазначену нижче формулу для розрахування вимоги до власних коштів для експозицій, які виникають з її попередньо фінансованих внесків до фонду забезпечення у разі дефолту некваліфікованого центрального контрагента і з нефінансованих внесків для такого центрального контрагента:

де:

2. Установа повинна розраховувати суми зважених на ризик експозицій для експозицій, які виникають із внеску такої установи до фонду забезпечення у разі дефолту некваліфікованого центрального контрагента для цілей статті 92(3), як вимогу до власних коштів, розраховану згідно з параграфом 1 цієї статті і помножену на 12,5.

Установа повинна застосовувати вагу ризику 0% для нефінансованих внесків до фонду забезпечення у разі дефолту кваліфікованого центрального контрагента.

1. Установи повинні застосовувати підхід, визначений у цій статті, якщо їм стало відомо, у результаті публічного оголошення або повідомлення компетентного органу центрального контрагента, якого використовували такі установи, або від самого центрального контрагента, що центральний контрагент більше не відповідає умовам авторизації або визнання, якщо застосовно.

2. У разі виконання вимоги, визначеної в параграфі 1, установи повинні, упродовж трьох місяців після того, як їм стало відомо про обставину, зазначену у вказаному параграфі, або раніше, якщо того вимагають компетентні органи таких установ, здійснити такі дії стосовно їхніх експозицій до такого центрального контрагента:

(a) застосовувати підхід, визначений у пункті (b) статті 306(1), до своїх торговельних експозицій до такого центрального контрагента;

(b) застосовувати підхід, визначений у статті 309, до своїх попередньо фінансованих внесків до фонду забезпечення у разі дефолту такого центрального контрагента та до її нефінансованих внесків для такого центрального контрагента;

(c) вважати експозиції до такого центрального контрагента, інші ніж експозиції, зазначені в пунктах (a) та (b) цього параграфа, експозиціями до корпоративного суб'єкта згідно зі стандартизованим підходом до кредитного ризику, як визначено у главі 2.

1. Щоб мати право на застосування стандартизованого підходу, установи повинні відповідати критеріям, визначеним у статті 320, на додаток до дотримання загальних стандартів управління ризиками, визначених у статтях 74 і 85 Директиви 2013/36/ЄС. Перш ніж використовувати стандартизований підхід, установи повинні повідомити про це компетентні органи.

Компетентні органи дозволяють установам використовувати альтернативний відповідний показник для напрямів діяльності "роздрібний банкінг" і "комерційний банкінг" у разі виконання умов, визначених у статтях 319(2) і 320.

2. Компетентні органи дозволяють установам використовувати підходи вдосконаленого вимірювання на основі їхніх систем вимірювання операційного ризику, якщо всі дотримані всі якісні та кількісні стандарти, визначені у статтях 321 і 322, відповідно, і якщо установи дотримуються загальних стандартів управління ризиками, визначених у статтях 74 і 85 Директиви 2013/36/ЄС та в секції II глави 3 розділу VII зазначеної Директиви.

Установи також повинні подавати заяву на отримання дозволу від компетентних органів, якщо вони бажають внести істотні доповнення та зміни до таких підходів вдосконаленого вимірювання. Компетентні органи надають дозвіл, тільки якщо установи продовжать відповідати стандартам, зазначеним у першому підпараграфі, після внесення таких істотних доповнень і змін.

3. Установи повинні повідомляти компетентні органи про всі зміни їхніх моделей підходів вдосконаленого вимірювання.

4. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення:

(a) методологію оцінювання, згідно із якою компетентні органи надають установам дозвіл на застосування підходів вдосконаленого вимірювання;

(b) умови оцінювання істотності доповнень і змін підходів вдосконаленого вимірювання;

(c) умови повідомлення, що вимагається в параграфі 3.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2014 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Установи, які використовують стандартизований підхід, не повинні вдаватися до використання підходу на основі базових показників, якщо тільки не виконані умови в параграфі 3.

2. Установи, які використовують підходи вдосконаленого вимірювання, не повинні повертатися до використання стандартизованого підходу, якщо тільки не виконані умови в параграфі 3.

3. Установа може вдатися до використання менш складного підходу стосовно операційного ризику в разі виконання обох зазначених нижче умов:

(a) установа належним чином продемонструвала компетентному органу, що використання менш складного підходу пропонується не для того, щоб зменшити вимогу до власних коштів установи для покриття операційного ризику, а є необхідним у контексті характеру і складності установи і не буде мати суттєвого негативного впливу на платоспроможність установи або на її здатність ефективно управляти операційним ризиком;