• Посилання скопійовано
Документ підготовлено в системі iplex

Директива Європейського Парламенту і Ради 2014/24/ЄС від 26 лютого 2014 року про публічні закупівлі та про скасування Директиви 2004/18/ЄС

Європейський Союз | Директива, Реєстр, Інформація, Вимоги, Перелік, Міжнародний документ від 26.02.2014 № 2014/24/ЄС
Реквізити
  • Видавник: Європейський Союз
  • Тип: Директива, Реєстр, Інформація, Вимоги, Перелік, Міжнародний документ
  • Дата: 26.02.2014
  • Номер: 2014/24/ЄС
  • Статус: Документ діє
  • Посилання скопійовано
Реквізити
  • Видавник: Європейський Союз
  • Тип: Директива, Реєстр, Інформація, Вимоги, Перелік, Міжнародний документ
  • Дата: 26.02.2014
  • Номер: 2014/24/ЄС
  • Статус: Документ діє
Документ підготовлено в системі iplex
Вони повинні повідомляти Комісії та іншим державам-членам адресу органу з сертифікації або органу, який відповідає за офіційні списки та якому потрібно надсилати заявки.
2. Держави-члени повинні адаптувати умови реєстрації в офіційних списках, зазначених у параграфі 1, та умови видачі сертифікатів органами з сертифікації до положень цієї підсекції.
Крім того, держави-члени повинні адаптувати такі умови до положень статті 63 стосовно заявок на реєстрацію, поданих суб’єктами господарювання, які належать до групи та які використовують ресурси, надані їм іншими компаніями групи. У таких випадках, такі суб’єкти господарювання повинні довести органу, який складає офіційний список, що вони матимуть такі ресурси в розпорядженні протягом періоду дії свідоцтва про реєстрацію їх в офіційному списку та що протягом такого ж періоду такі компанії продовжуватимуть відповідати вимогам якісного відбору, охоплених офіційним списком або сертифікатом, на які покладаються суб’єкти господарювання для їх реєстрації.
3. Суб’єкти господарювання, які зареєстровані в офіційних списках або мають сертифікат, можуть, стосовно кожного договору, подавати публічному замовнику свідоцтво про реєстрацію, видане компетентним органом, або сертифікат, виданий компетентним органом із сертифікації.
Такі свідоцтва або сертифікати повинні містити покликання на документи, які дали змогу таким суб’єктам господарювання зареєструватися в офіційному списку або пройти сертифікацію, а також містити класифікацію, наведену в такому списку.
4. Засвідчена реєстрація компетентними органами в офіційних списках або сертифікат, виданий органом із сертифікації, становлять презумпцію відповідності вимогам якісного відбору, охопленим в офіційному списку або сертифікаті.
5. Інформацію, яку можна отримати з свідоцтва про реєстрацію в офіційних списках або сертифіката, не ставлять під сумнів необґрунтовано. Стосовно сплати внесків на соціальне страхування або податків, від будь-якого зареєстрованого суб’єкта господарювання можуть вимагати додатковий сертифікат, у випадках, коли буде присуджено договір.
Публічні замовники інших держав-членів повинні застосовувати параграф 3 та перший підпараграф цього параграфа лише на користь суб’єктів господарювання, що мають осідок у державі-члені, яка має офіційний список.
6. Вимоги підтвердження стосовно критеріїв якісного відбору, охоплені в офіційному списку або сертифікаті, повинні відповідати статті 60 та, у відповідних випадках, статті 62. Для реєстрації суб’єктів господарювання інших держав-членів в офіційному списку або для їх сертифікації не вимагають подальших підтверджень або заяв, інших ніж ті, що їх вимагають від національних суб’єктів господарювання.
Суб’єкти господарювання можуть у будь-який час подавати запит на реєстрацію їх в офіційному списку або на видачу сертифіката. Вони повинні бути поінформовані в обґрунтовано короткий період часу про рішення органу, який складає офіційний список, або компетентного органу з сертифікації.
7. Суб’єкти господарювання з інших держав-членів не зобов’язані проходити таку реєстрацію або сертифікацію для участі в публічному договорі. Публічні замовники визнають еквівалентні сертифікати, видані органами, що мають осідок в інших державах-членах. Крім того, вони приймають еквівалентні засоби підтвердження.
8. Держави-члени повинні надавати на запит іншим державам-членам будь-яку інформацію стосовно документів, наданих як докази відповідності суб’єктів господарювання вимогам для реєстрації їх в офіційному списку затверджених суб’єктів господарювання або як докази наявності в суб’єктів господарювання з інших держав-членів еквівалентної сертифікації.
Підсекція 2
Скорочення кількості конкурсантів, тендерних пропозицій та рішень
Стаття 65. Скорочення кількості конкурсантів, кваліфікованих іншим чином, яких буде запрошено до участі
1. У процедурах із обмеженою участю, конкурентних процедурах із переговорами, процедурах конкурентного діалогу та інноваційних партнерствах публічні замовники можуть обмежувати кількість конкурсантів, що відповідають критеріям відбору, яких буде запрошено до участі в тендері або в веденні діалогу, за умови наявності мінімальної кількості кваліфікованих конкурсантів відповідно до параграфа 2.
2. Публічні замовники повинні вказувати в повідомленні про намір укласти договір або в запрошенні до підтвердження зацікавленості об’єктивні та недискримінаційні критерії або правила, які вони мають намір застосовувати, мінімальну кількість конкурсантів, яку вони мають намір запросити, та, у відповідних випадках, максимальну кількість.
Мінімальна кількість конкурсантів у процедурі з обмеженою участю становить 5. У конкурентних процедурах із переговорами, у процедурі конкурентного діалогу та в інноваційному партнерстві мінімальна кількість конкурсантів становить 3. У будь-якому разі кількість запрошених конкурсантів повинна бути достатньою для забезпечення справжньої конкуренції.
Публічні замовники повинні запросити таку кількість конкурсантів, яка принаймні дорівнює мінімальній кількості. Однак, якщо кількість конкурсантів, що відповідають критеріям відбору та мінімальним рівням спроможностей, як зазначено в статті 58(5), менша за мінімальну кількість, публічний замовник може продовжити процедуру, запросивши конкурсантів, які мають необхідні потужності. У контексті тієї самої процедури, публічний замовник не повинен включати інших суб’єктів господарювання, що не подавали заявки на участь, або конкурсантів, у яких немає необхідних потужностей.
Стаття 66. Скорочення кількості тендерних пропозицій та рішень
Якщо публічні замовники використовують можливість скорочення кількості тендерних пропозицій, щодо яких вестимуть переговори, як передбачено в статті 29(6), або рішень, які обговорюватимуть, як передбачено в статті 30(4), вони не повинні цього робити шляхом застосування критеріїв присудження, зазначених у закупівельній документації. На заключному етапі визначена кількість повинна давати змогу забезпечувати справжню конкуренцію за умови достатньої кількості тендерних пропозицій, рішень або кваліфікованих конкурсантів.
Підсекція 3
Присудження договору
Стаття 67. Критерії присудження договору
1. Без обмеження національних законів, підзаконних нормативно-правових актів або адміністративних положень стосовно ціни певних продуктів або винагороди за надання певних послуг, публічні замовники повинні присуджувати публічні договори на основі найбільш економічно вигідної тендерної пропозиції.
2. Найбільш економічно вигідну тендерну пропозицію з точки зору публічного замовника визначають на основі ціни або вартості з використанням підходу економічної ефективності, такого як розрахунок вартості життєвого циклу відповідно до статті 68; така тендерна пропозиція може включати найкраще співвідношення ціни та якості, яке оцінюють на основі критеріїв, у тому числі якісних, екологічних та/або соціальних аспектів, пов’язаних із предметом відповідного публічного договору. Такі критерії можуть стосуватися, наприклад:
(a) якості, у тому числі технічних переваг, естетичних та функціональних характеристик, доступності, дизайну для всіх користувачів, соціальних, екологічних та інноваційних характеристик, торгівлі та її умов;
(b) організації, кваліфікації та досвіду персоналу, призначеного для виконання договору, якщо якість роботи призначеного персоналу може мати значний вплив на рівень виконання договору; або
(c) післяпродажного обслуговування та технічної допомоги, умов постачання, наприклад, дати постачання, процесу постачання та періоду постачання або періоду виконання.
Елемент витрат може також набувати форми фіксованої ціни або вартості, на основі якої суб’єкти господарювання конкуруватимуть лише на основі критеріїв якості.
Держави-члени можуть передбачити неможливість використання публічними замовниками ціни або вартості як єдиного критерію присудження або обмежити таке використання певними категоріями публічних замовників або певними типами договорів.
3. Критерії присудження вважають пов’язаними з предметом публічного договору, якщо вони стосуються робіт, продуктів або послуг, які будуть виконані, постачені або надані відповідно до такого договору в будь-якому разі або на будь-якому етапі їхнього життєвого циклу, включно з факторами, що стосуються:
(a) конкретного процесу виробництва, надання таких робіт, продуктів чи послуг або торгівлі ними; або
(b) конкретного процесу, пов’язаного з іншим етапом їхнього життєвого циклу,
навіть якщо такі фактори не є для них суттєвими.
4. Критерії присудження не повинні надавати публічному замовнику необмежену свободу вибору. Вони повинні забезпечувати можливість ефективної конкуренції та супроводжуватися специфікаціями, які дають змогу ефективно перевіряти інформацію, надану учасниками процедури закупівлі для оцінювання відповідності учасників процедури закупівлі критеріям присудження. У разі виникнення сумнівів публічні замовники повинні ефективно перевірити достовірність інформації та доказів, наданих учасниками процедури закупівлі.
5. Публічний замовник повинен зазначати в закупівельній документації відносний ваговий коефіцієнт, який він встановлює для кожного з критеріїв, обраних для визначення найбільш економічно вигідної тендерної пропозиції, крім випадків її визначення лише на основі ціни.
Такі вагові коефіцієнти можуть бути виражені шляхом передбачення діапазону з належним максимальним спредом.
Якщо визначення вагових коефіцієнтів неможливе з об’єктивних причин, публічний замовник повинен вказати критерії в порядку зменшення їх важливості.
Стаття 68. Розрахунок вартості життєвого циклу
1. Залежно від того, наскільки це релевантно, розрахунок вартості життєвого циклу включає повністю або частково такі витрати протягом життєвого циклу продукту, послуги або робіт:
(a) витрати, які несе публічний замовник або інші користувачі, наприклад:
(i) витрати, пов’язані з придбанням,
(ii) витрати, пов’язані з використанням, наприклад, споживання енергії та інших ресурсів,
(iii) витрати на технічне обслуговування,
(iv) витрати наприкінці життєвого циклу, наприклад, витрати на збір та перероблення.
(b) витрати, зумовлені зовнішніми екологічними чинниками, що пов’язані з продуктом, послугою або роботами під час життєвого циклу, за умови наявності можливості визначення та перевірки їх грошової вартості; такі витрати можуть включати витрати, пов’язані з викидами парникових газів і з викидами інших забрудників, та інші витрати, пов’язані з пом'якшенням наслідків зміни клімату.
2. Якщо публічні замовники оцінюють витрати шляхом розрахунку вартості життєвого циклу, вони повинні зазначати в закупівельній документації дані, які повинні надати учасники процедури закупівлі, та метод, який публічний замовник використовуватиме для визначення вартості життєвого циклу на основі таких даних.
Метод, використовуваний для оцінювання витрат, зумовлених зовнішніми екологічними чинниками, повинен відповідати таким умовам:
(a) він ґрунтується на об’єктивно верифіковних недискримінаційних критеріях. Зокрема, якщо його не було встановлено для повторного або постійного застосування, він не повинен неналежним чином надавати переваги окремим суб’єктам господарювання або позбавляти їх переваг;
(b) він доступний усім зацікавленим сторонам;
(c) достатньо сумлінні суб’єкти господарювання, у тому числі суб’єкти господарювання з третіх країн, які є сторонами GPA або інших міжнародних угод, що є обов’язковими для Союзу, можуть надавати необхідні дані, докладаючи розумних зусиль.
3. У разі встановлення обов’язкового загального методу розрахунку вартості життєвого циклу в законодавчому акті Союзу для оцінювання вартості циклу життя застосовують такий загальний метод.
Перелік таких законодавчих актів та, за необхідності, делегованих актів на їх доповнення визначений у додатку XIII. Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 87 стосовно оновлення такого переліку, якщо оновлення переліку необхідне у зв’язку з ухваленням нового законодавства, яке запроваджує обов’язковий загальний метод, або у зв’язку зі скасуванням чи внесенням змін до наявних правових актів.
Стаття 69. Тендерні пропозиції з незвичайно низькою вартістю
1. Публічні замовники повинні вимагати від суб’єктів господарювання пояснення стосовно ціни або витрат, запропонованих у тендерній пропозиції, у випадках тендерних пропозицій із незвичайно низькою вартістю робіт, продуктів або послуг.
2. Пояснення, зазначені в параграфі 1, можуть, зокрема, стосуватися:
(a) економіки виробничого процесу, надання послуг або методу будівництва;
(b) обраних технічних рішень або надзвичайно сприятливих умов, доступних учаснику процедури закупівлі, для постачання продуктів чи послуг або для виконання робіт;
(c) оригінальності робіт, продуктів або послуг, запропонованих учасником процедури закупівлі;
(d) виконання зобов’язань, зазначених у статті 18(2);
(e) виконання зобов’язань, зазначених у статті 71;
(f) можливості отримання учасником процедури закупівлі державної допомоги.
3. Публічний замовник повинен оцінювати надану інформацію шляхом консультування з учасником процедури закупівлі. Публічний замовник може відхилити тендерну пропозицію, лише якщо надані докази не пояснюють достатньою мірою запропонованих низької ціни або витрат, зазначених у параграфі 2.
Публічні замовники відхиляють тендерну пропозицію, якщо вони виявлять, що вартість тендерної пропозиції є незвичайно низькою через її невідповідність застосовним зобов’язанням, зазначеним у статті 18(2).
4. Якщо публічний замовник виявить, що вартість тендерної пропозиції є незвичайно низькою через отримання учасником процедури закупівлі державної допомоги, він може відхилити таку тендерну пропозицію на цій єдиній підставі лише після консультування з учасником процедури закупівлі, якщо останній протягом встановленого публічним замовником достатнього строку не зможе довести, що така допомога була сумісною з внутрішнім ринком у розумінні статті 107 ДФЄС. Якщо публічний замовник відхилить тендерну пропозицію за таких обставин, він повинен інформувати про це Комісію.
5. На запит, держави-члени повинні надавати іншим державам-членам у рамках адміністративної співпраці будь-яку інформацію, якою вони володіють, таку як закони, підзаконні нормативно-правові акти, колективні угоди з універсальним застосуванням чи національні технічні стандарти, які пов’язані з доказами та документами, наданими стосовно деталей, перерахованих у параграфі 2.
ГЛАВА IV
Виконання договорів
Стаття 70. Умови виконання договорів
Публічні замовники можуть встановлювати конкретні умови виконання договору, за умови що вони будуть пов’язані з предметом договору в розумінні статті 67(3) та зазначені в запрошенні до участі в конкурентній процедурі або в закупівельній документації. Такі умови можуть включати економічні, екологічні, соціальні аспекти або аспекти, пов’язані з інноваціями чи працевлаштуванням.
Стаття 71. Субпідряд
1. Дотримання субпідрядниками зобов’язань, зазначених у статті 18(2), забезпечують шляхом вжиття належних заходів з боку компетентних національних органів, які діють у межах своєї відповідальності та компетенції.
2. У закупівельній документації публічний замовник може з власної ініціативи або на вимогу держави-члена зазначити прохання до учасника процедури закупівлі вказувати у своїй тендерній пропозиції частину договору, яку він має намір передати на умовах субпідряду третім сторонам, та запропонованих субпідрядників.
3. Держави-члени можуть передбачати, що, на запит субпідрядника, за умови що таке дозволяє характер договору, публічний замовник повинен переказувати безпосередньо субпідряднику належні виплати за послуги, продукти або роботи, надані суб’єкту господарювання, якому був присуджений публічний договір (головному підряднику). Такі заходи можуть включати належні механізми, що дозволяють головному підряднику висловлювати заперечення щодо неналежних виплат. Домовленості стосовно такого способу оплати повинні бути визначені в закупівельній документації.
4. Параграфи 1-3 не обмежують питання відповідальності головного підрядника.
5. У випадку договорів про виконання робіт та у випадку послуг, які надаватимуть на об’єкті під безпосереднім наглядом публічного замовника, після присудження договору та не пізніше дати початку виконання договору, публічний замовник повинен вимагати від головного підрядника вказувати назву, контактні дані та законних представників своїх субпідрядників, залучених до виконання таких робіт або надання таких послуг, наскільки така інформація відома на той час. Публічний замовник повинен вимагати від головного підрядника повідомляти публічного замовника про будь-які зміни стосовно такої інформації протягом періоду дії договору, а також необхідну інформацію стосовно нових субпідрядників, яких він у подальшому залучає до виконання таких робіт або надання таких послуг.
Незважаючи на перший підпараграф, держави-члени можуть накладати зобов’язання надавати необхідну інформацію безпосередньо на головного підрядника.
За необхідності, для цілей пункту (b) параграфа 6 цієї статті необхідна інформація повинна супроводжуватися самодеклараціями субпідрядників, як передбачено в статті 59. Імплементаційні інструменти згідно з параграфом 8 цієї статті можуть передбачати зобов’язання субпідрядників, представлених після присудження договору, надавати замість самодекларації сертифікати та іншу супровідну документацію.
Перший підпараграф не застосовують до постачальників.
Публічні замовники можуть із власної ініціативи або на вимогу держав-членів поширювати зобов’язання, передбачені в першому підпараграфі, наприклад, на:
(a) договори про постачання, договори про надання послуг, які не стосуються послуг, що будуть надані на об’єктах під прямим наглядом публічного замовника, або на постачальників, залучених до виконання договорів про виконання робіт або надання послуг;
(b) субпідрядників з боку субпідрядників головного підрядника або субпідрядників, які займають нижчі позиції в ланцюгу субпідрядних відносин.
6. З метою уникнення порушень зобов’язань, зазначених у статті 18(2), можуть бути вжиті належні заходи, наприклад:
(a) Якщо в національному праві держави-члена передбачений механізм спільної відповідальності між субпідрядниками та головним підрядником, відповідна держава-член повинна забезпечити застосування відповідних правил згідно з умовами, визначеними в статті 18(2).
(b) Публічні замовники повинні, з власної ініціативи або на вимогу держав-членів, відповідно до статей 59, 60 та 61, перевіряти, чи є підстави для відсторонення субпідрядників відповідно до статті 57. У таких випадках публічний замовник повинен вимагати від суб’єкта господарювання замінити субпідрядника, стосовно якого перевірка показала наявність обов’язкових підстав для відсторонення. Публічний замовник, із власної ініціативи або на вимогу держави-члена, може вимагати від суб’єкта господарювання замінити субпідрядника, стосовно якого перевірка показала наявність необов’язкових підстав для відсторонення.
7. Держави-члени можуть передбачати більш жорсткі норми відповідальності згідно з національним правом або розширювати положення національного права стосовно прямих виплат субпідрядникам, наприклад, шляхом передбачення прямих виплат субпідрядникам без необхідності подання ними запиту на такі прямі виплати.
8. Держави-члени, які вирішили передбачити інструменти відповідно до параграфів 3, 5 або 6, повинні визначити умови імплементації таких заходів у законі, підзаконному нормативно-правовому акті або адміністративному положенні, беручи до уваги право Союзу. При цьому держави-члени можуть обмежувати їх застосовність, наприклад, щодо певних типів договорів, певних категорій публічних замовників чи суб’єктів господарювання або щодо певних сум.
Стаття 72. Внесення змін до договорів у період їх дії
1. До договорів та рамкових угод можуть бути внесені зміни без проведення нової процедури закупівлі відповідно до цієї Директиви в будь-якому з таких випадків:
(a) якщо внесення змін, незалежно від їх грошової вартості, було передбачене в первинній закупівельній документації в чітких, точних та однозначних положеннях про перегляд, які можуть включати обов’язкові положення про перегляд цін, або необов’язкових положеннях. Такі обов’язкові положення визначають сферу застосування та характер можливих змін або необов’язкових положень, а також умови, на яких можливе їх використання. Вони не передбачають змін або необов’язкових положень, які б змінили загальний характер договору або рамкової угоди;
(b) стосовно додаткових робіт, послуг чи продуктів первинного підрядника, що стали необхідними та не були включені до первинної процедури закупівлі, якщо зміна підрядника:
(i) неможлива з економічних чи технічних причин, таких як вимоги щодо взаємозамінності чи взаємодійності з наявним обладнанням, послугами або установками, закупленими в рамках первинної закупівлі; та
(ii) спричинить суттєві незручності або значне дублювання витрат для публічного замовника.
При цьому будь-яке збільшення ціни не повинне перевищувати 50% вартості первинного договору. У разі внесення декількох послідовних змін таке обмеження повинне застосовуватися до вартості кожної зміни. Такі послідовні зміни не повинні спрямовуватися на ухиляння від виконання положень цієї Директиви;
(c) у разі відповідності всім таким умовам:
(i) потреба у змінах зумовлена обставинами, які не міг передбачити сумлінний публічний замовник;
(ii) внесення змін не змінює загального характеру договору;
(iii) будь-яке збільшення ціни не перевищує 50% вартості первинного договору або рамкової угоди. У разі внесення декількох послідовних змін таке обмеження повинне застосовуватися до вартості кожної зміни. Такі послідовні зміни не повинні спрямовуватися на ухиляння від виконання положень цієї Директиви;
(d) якщо новий підрядник замінює підрядника, якому публічний замовник початково присудив договір, внаслідок:
(i) однозначного обов’язкового чи необов’язкового положення про перегляд відповідно до пункту (a);
(ii) повного або часткового переходу прав та обов’язків первинного підрядника після корпоративної реструктуризації, у тому числі поглинання, злиття, придбання чи неплатоспроможності, до іншого суб’єкта господарювання, який відповідає початково встановленим критеріям якісного відбору, за умови що це не призведе до інших суттєвих змін договору та якщо це не має меті ухиляння від застосування цієї Директиви; або
(iii) взяття публічним замовником на себе зобов’язань головного підрядника перед його субпідрядниками, якщо така можливість передбачена в національному законодавстві відповідно до статті 71;
(e) якщо зміни, незалежно від їх вартості, не суттєві в розумінні параграфа 4.
Публічні замовники, які внесли до договору зміни у випадках, визначених у пунктах (b) та (c) цього параграфа, повинні опублікувати повідомлення про це в Офіційному віснику Європейського Союзу. Таке повідомлення повинне містити інформацію, визначену в частині G додатка V, та бути опубліковане згідно зі статтею 51.
2. Крім того, договори також можуть бути змінені без жодної потреби перевірки дотримання умов, визначених у пунктах (a)-(d) параграфа 4, та без необхідності проведення нової процедури закупівлі відповідно до цієї Директиви, якщо вартість зміни є нижчою за обидва такі значення:
(i) порогові значення, визначені в статті 4; та
(ii) 10% первісної вартості договору в разі договорів про надання послуг і договорів про постачання продуктів та 15% первісної вартості договору в разі договорів про виконання робіт.
Однак така зміна може не змінювати загального характеру договору або рамкової угоди. У разі внесення декількох послідовних змін вартість оцінюють на основі чистої сукупної вартості таких послідовних змін.
3. З метою розрахунку ціни, зазначеної в параграфі 2 й пунктах (b) та (c) параграфа 1, оновлена ціна є референтною вартістю, якщо договір містить положення про індексацію.
4. Зміну до договору або рамкової угоди впродовж строку їх дії вважають суттєвою в розумінні пункту (e) параграфа 1, якщо внаслідок такої зміни договір або рамкова угода суттєво відрізняються за характером від початково укладених договору або рамкової угоди. У будь-якому разі, без обмеження параграфів 1 та 2, зміну вважають суттєвою, якщо дотримана одна або більше з зазначених нижче умов:
(a) зміна вводить умови, які, якби були частиною первинної процедури закупівлі, дозволяли б допуск конкурсантів, інших ніж ті, які були початково обрані, або прийняття тендерної пропозиції, іншої ніж та, що була початково прийнята, або які б залучали додаткових учасників до процедури закупівлі;
(b) внесення змін змінює економічний баланс договору або рамкової угоди на користь підрядника у спосіб, не передбачений у первинному договорі або рамковій угоді;
(c) зміна значно розширює сферу застосування договору або рамкової угоди;
(d) якщо новий підрядник замінює підрядника, якому публічний замовник початково присудив договір, у випадках, інших ніж передбачені в пункті (d) параграфа 1.
5. У випадку інших змін до положень публічного договору або рамкової угоди впродовж строку їх дії, не передбачених у параграфах 1 та 2, вимагається нова процедура закупівлі відповідно до цієї Директиви.
Стаття 73. Припинення договорів
Держави-члени повинні забезпечити можливість припинення публічними замовниками публічного договору впродовж строку його дії принаймні за таких обставин та на умовах, визначених застосовним національним правом, якщо:
(a) до договору було внесено суттєві зміни, які б вимагали проведення нової процедури закупівлі відповідно до статті 72;
(b) на момент присудження договору підрядник перебував в одній із ситуацій, зазначених у статті 57(1), і тому такий підрядник повинен бути відсторонений від участі в процедурі закупівлі;
(c) договір не повинен був бути присуджений підряднику через серйозне порушення зобов’язань відповідно до Договорів та цієї Директиви, що було визнано Судом Європейського Союзу під час процедури згідно зі статтею 258 ДФЄС.
РОЗДІЛ III
ОСОБЛИВІ РЕЖИМИ ЗАКУПІВЕЛЬ
ГЛАВА I
Соціальні та інші специфічні послуги
Стаття 74. Присудження договорів про надання соціальних та інших специфічних послуг
Публічні договори про надання соціальних та інших спеціальних послуг, перерахованих у додатку XIV, присуджують відповідно до цієї глави, якщо вартість договорів дорівнює пороговому значенню, вказаному в пункті (d) статті 4, або є вищою за нього.
Стаття 75. Опублікування повідомлень
1. Публічні замовники, які мають намір присудити публічний договір про надання послуг, зазначених у статті 74, повинні повідомити про свій намір у будь-який із таких способів:
(a) за допомогою повідомлення про намір укласти договір, яке містить інформацію, зазначену в частині H додатка V, згідно зі стандартними формами, зазначеними в статті 51; або
(b) за допомогою попереднього інформаційного повідомлення, яке постійно публікують та яке повинне містити інформацію, визначену в частині I додатка V. Попереднє інформаційне повідомлення стосується конкретно типів послуг, які будуть предметом договорів, що будуть присуджені. Таке повідомлення демонструє, що договори будуть присуджені без подальшого опублікування, й запрошує зацікавлених суб’єктів господарювання до висловлення зацікавленості в письмовій формі.
При цьому перший підпараграф не застосовують, якщо для присудження публічного договору про надання послуг можна було використати переговорну процедуру без попереднього опублікування відповідно до статті 32.
2. Публічні замовники, які присудили публічний договір про надання послуг, зазначених у статті 74, повинні повідомляти про результати процедури закупівлі за допомогою повідомлення про намір укласти договір, яке містить інформацію, зазначену в частині J додатка V, згідно зі стандартними формами, зазначеними в статті 51. При цьому вони можуть групувати такі повідомлення на щоквартальній основі. У такому випадку вони повинні надсилати згруповані повідомлення протягом 30 днів після закінчення кожного кварталу.
3. Комісія встановлює стандартні форми, зазначені в параграфах 1 та 2 цієї статті, за допомогою імплементаційних актів. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з дорадчою процедурою, зазначеною у статті 89(2).
4. Повідомлення, зазначені в цій статті, публікують відповідно до статті 51.
Стаття 76. Принципи присудження договорів
1. Держави-члени повинні встановити національні правила присудження договорів, на які поширюється дія цієї глави, для забезпечення відповідності публічних замовників принципам прозорості та однакового ставлення до суб’єктів господарювання. Держави-члени мають свободу визначати процедурні правила, які застосовні за умови, що вони дозволяють публічним замовникам враховувати особливості відповідних послуг.
2. Держави-члени повинні забезпечити можливість врахування публічними замовниками потреби в забезпеченні якості, безперервності, цінової й економічної доступності та комплексності послуг, конкретних потреб у наявності різних категорій користувачів, у тому числі малозабезпечених та вразливих груп, залучення користувачів і розширення їхніх можливостей та інновацій. Держави-члени також можуть передбачати, що вибір надавача послуг повинен бути оснований на тендерній пропозиції з найкращим співвідношенням ціни та якості, з урахуванням критеріїв якості та сталості соціальних послуг.
Стаття 77. Зарезервовані договори про надання певних послуг
1. Держави-члени можуть передбачати можливість публічним замовникам залишати за організаціями право на участь у процедурах присудження публічних договорів виключно у випадку послуг у сфері охорони здоров’я, соціальних та культурних послуг, зазначених у статті 74, які охоплені кодами CPV 75121000-0, 75122000-7, 75123000-4, 79622000-0, 79624000-4, 79625000-1, 80110000-8, 80300000-7, 80420000-4, 80430000-7, 80511000-9, 80520000-5, 80590000-6, 85000000-9-85323000-9, 92500000-6, 92600000-7, 98133000-4, 98133110-8.
2. Організація, зазначена в параграфі 1, повинна відповідати таким умовам:
(a) її мета - виконання місії щодо надання громадських послуг, пов’язаної з наданням послуг, зазначених у параграфі 1;
(b) прибутки повторно інвестують для досягнення мети організації. Розподіл або перерозподіл прибутків ґрунтується на міркуваннях щодо участі;
(c) структури управління або власності організації, яка виконує договір, ґрунтуються на власності працівників чи на принципах участі або вимагають активної участі працівників, користувачів чи стейкхолдерів; та
(d) відповідний публічний замовник впродовж останніх трьох років не присуджував організації відповідного договору про надання послуг згідно з цією статтею.
3. Максимальна тривалість дії договору не перевищує 3 років.
4. Запрошення до участі в конкурентній процедурі повинне містити покликання на цю статтю.
5. Незважаючи на статтю 92, Комісія повинна оцінити наслідки застосування цієї статті та повідомити результати оцінювання Європейському Парламенту і Раді до 18 квітня 2019 року.
ГЛАВА II
Правила, що регулюють конкурси проєктів
Стаття 78. Сфера застосування
Цю главу застосовують до:
(a) конкурсів проєктів, організованих як частина процедури, що призводить до присудження публічних договорів про надання послуг;
(b) конкурсів проєктів з призами або виплатами учасникам.
У випадках, зазначених у пункті (a) першого параграфа цієї статті, порогове значення, вказане в статті 4, розраховують на основі оцінної вартості без ПДВ публічного договору про надання послуг, у тому числі з урахуванням будь-яких можливих призів або виплат учасникам.
У випадках, зазначених у пункті (b) першого параграфа цієї статті, порогове значення стосується загальної суми призів та виплат, включно з оцінною вартістю без ПДВ публічного договору про надання послуг, який може бути в подальшому укладений відповідно до статті 32(4), якщо публічний замовник оголосив у повідомленні про конкурс про свій намір присудити такий договір.
Стаття 79. Повідомлення
1. Публічні замовники, які мають намір проводити конкурс проєктів, повинні повідомляти про свій намір за допомогою повідомлення про конкурс.
Якщо вони мають намір присуджувати подальший договір про надання послуг відповідно до статті 32(4), це вказують у повідомленні про конкурс.
2. Публічні замовники, які провели конкурс проєктів, повинні надіслати повідомлення про результати відповідно до статті 51 та повинні бути здатні підтвердити дату відправлення.
Якщо оприлюднення інформації про результати конкурсу перешкоджатиме правозастосуванню, суперечитиме суспільному інтересу чи шкодитиме законним комерційним інтересам певного публічного або приватного підприємства, або може зашкодити добросовісній конкуренції між надавачами послуг, таку інформацію можуть не публікувати.
3. Повідомлення, зазначені в параграфах 1 та 2 цієї статті публікують відповідно до статті 51(2)-(6) та статті 52. Вони повинні включати інформацію, визначену в частинах E та F додатка V відповідно, у стандартних формах.
Комісія визначає стандартні форми за допомогою імплементаційних актів. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з дорадчою процедурою, зазначеною у статті 89(2).
Стаття 80. Правила організації конкурсів проєктів та відбору учасників
1. Під час організації конкурсів проєктів публічні замовники повинні застосовувати процедури, адаптовані до положень розділу I та цієї глави.
2. Допуск учасників до конкурсів проєктів не повинен обмежуватися:
(a) територією або частиною території держави-члена;
(b) на підставі того, що згідно з нормами права держави-члена, в якій організований конкурс, від них вимагають мати статус або фізичної, або юридичної особи.
3. Якщо в конкурсах проєктів може брати участь обмежена кількість учасників, публічні замовники повинні встановити чіткі та недискримінаційні критерії відбору. У будь-якому разі кількість запрошених до участі конкурсантів повинна бути достатньою для забезпечення справжньої конкуренції.
Стаття 81. Склад журі
До складу журі входять виключно фізичні особи, що не залежать від учасників конкурсу. Якщо від учасників вимагається особлива професійна кваліфікація, принаймні третина членів журі повинна мати таку кваліфікацію або еквівалентну кваліфікацію.
Стаття 82. Рішення журі
1. Члени журі незалежні у своїх рішеннях або висновках.
2. Журі перевіряє подані конкурсантами плани та проєкти анонімно та виключно відповідно до критеріїв, викладених у повідомленні про конкурс.
3. Журі фіксує рейтинг проєктів у звіті, підписаному її членами та складеному відповідно до переваг кожного проєкту, із зазначенням своїх приміток та будь-яких питань, які потребують роз’яснення.
4. Анонімність зберігається до моменту ухвалення журі висновку або рішення.
5. За потреби конкурсантів можуть запросити дати відповіді на запитання, зафіксовані журі в протоколі, для роз’яснення будь-яких аспектів проєктів.
6. Складають повний протокол діалогу між членами журі та конкурсантами.
РОЗДІЛ IV
УПРАВЛІННЯ
Стаття 83. Забезпечення виконання
1. Для дієвого забезпечення правильної та ефективної імплементації держави-члени повинні забезпечити виконання одним або більше органами або структурами принаймні тих завдань, які визначені в цій статті. Вони повинні повідомляти Комісію про всі органи або структури, компетентні для виконання таких завдань.
2. Держави-члени повинні забезпечити моніторинг застосування правил щодо публічних закупівель.
Якщо органи або структури з моніторингу визначають із власної ініціативи або внаслідок отримання інформації конкретні порушення або системні проблеми, вони уповноважені повідомляти про такі проблеми національні органи аудиту, суди, трибунали або інші належні органи чи структури, такі як омбудсман, національні парламенти або їхні комітети.
3. Результати заходів моніторингу відповідно до параграфа 2 оприлюднюють за допомогою належних засобів інформації. Крім того, такі результати доводять до відома Комісії. Наприклад, вони можуть бути включені до звітів про моніторинг, зазначених у другому підпараграфі цього параграфа.
До 18 квітня 2017 року та кожні три роки після того держави-члени повинні подавати Комісії звіт про моніторинг, який охоплює, якщо застосовно, інформацію про найчастіші джерела неправильного застосування або правової невизначеності, у тому числі можливих структурних або повторюваних проблем у застосуванні правил, про рівень участі МСП в публічних закупівлях, а також інформацію про запобігання випадкам шахрайства, корупції, конфлікту інтересів та іншим порушенням під час процедури закупівлі, виявлення таких випадків та звітування про них.
Комісія може не частіше ніж кожні три роки подавати державам-членам запит про надання інформації стосовно практичної імплементації національних стратегічних політик у сфері закупівель.
Для цілей цього параграфа та параграфа 4 цієї статті, "МСП" розуміють відповідно до означення в Рекомендації Комісії 2003/361/ЄС (- 18).
На основі даних, отриманих відповідно до цього параграфа, Комісія повинна регулярно видавати звіт про імплементацію та найкращі практики національних політик у сфері закупівель на внутрішньому ринку.
4. Держави-члени забезпечують:
(a) безкоштовний доступ до інформації та настанов щодо тлумачення та застосування права Союзу щодо публічних закупівель для надання допомоги публічним замовникам та суб’єктам господарювання, зокрема МСП, в правильному застосуванні правил Союзу щодо публічних закупівель; та
(b) надання публічним замовникам підтримки в плануванні та проведенні процедур закупівель.
5. Держави-члени повинні, без обмеження загальних процедур та методів роботи, встановлених Комісією для комунікації та зв’язку з державами-членами, призначити орієнтир для співпраці з Комісією щодо застосування законодавства про публічні закупівлі.
6. Публічні замовники повинні, принаймні протягом дії договору, зберігати копії всіх укладених договорів, вартість яких дорівнює або є вищою за:
(a) 1000000 євро у випадку публічних договорів про постачання продуктів або публічних договорів про надання послуг;
(b) 10000000 євро у випадку публічних договорів про виконання робіт.
Публічні замовники повинні надавати доступ до таких договорів; однак у доступі до конкретних документів або даних може бути відмовлено тією мірою та на таких умовах, які передбачені в застосовних правилах Союзу або національних правилах щодо доступу до документів та захисту даних.
Стаття 84. Окремі звіти про процедури присудження договорів
1. Для кожних договору або рамкової угоди, охоплених цією Директивою, та кожного разу після встановлення динамічної системи закупівель публічні замовники повинні складати письмовий звіт, який містить принаймні таку інформацію:
(a) назва та адреса публічного замовника, предмет та вартість договору, рамкової угоди чи динамічної системи закупівель;
(b) якщо застосовно, результати якісного відбору та/або скорочення кількості відповідно до статей 65 та 66, а саме:
(i) назви обраних конкурсантів або учасників процедури закупівлі та причини їх відбору;
(ii) назви конкурсантів або учасників процедури закупівлі, яким було відмовлено, та причини відмови;
(c) причини відхилення тендерних пропозицій, вартість яких визнана незвичайно низькою;
(d) назва переможця процедури закупівлі, причини вибору його тендерної пропозиції та, якщо відомо, частина договору або рамкової угоди, яку переможець процедури закупівлі має намір передати на умовах субпідряду третім сторонам; та назви субпідрядників головного підрядника, якщо такі є та якщо вони відомі на момент складання звіту;
(e) для конкурентних процедур із переговорами та конкурентних діалогів, обставини, як встановлено в статті 26, які обґрунтовують використання таких процедур;
(f) для переговорних процедур без попереднього опублікування, обставини, зазначені в статті 32, які обґрунтовують використання такої процедури;
(g) якщо застосовно, причини ухвалення публічним замовником рішення не присуджувати договір чи рамкову угоду або не встановлювати динамічної системи закупівель;
(h) якщо застосовно, причини використання засобів комунікації, інших ніж електронні засоби комунікації, для подання тендерних пропозицій;
(i) якщо застосовно, виявлені конфлікти інтересів та подальші вжиті заходи.
Такого звіту не вимагають стосовно договорів на основі рамкових угод, якщо такі договори укладені відповідно до статті 33(3) або пункту (a) статті 33(4).
Якщо повідомлення про присудження договору, складене відповідно до статті 50 або статті 75(2), містить інформацію, необхідну відповідно до цього параграфа, публічні замовники можуть покликатися на таке повідомлення.
2. Публічні замовники повинні документувати прогрес усіх процедур закупівель, незалежно від того, проводили їх за допомогою електронних засобів чи ні. Для цього вони повинні забезпечити збереження ними документації, якої достатньо для обґрунтування рішень, ухвалених на всіх етапах процедури закупівлі, такої як документація стосовно комунікацій із суб’єктами господарювання та внутрішніх обговорень, підготовки закупівельної документації, проведення діалогу або переговорів, якщо їх було проведено, відбору та присудження договору. Таку документацію зберігають протягом не менше трьох років з дати присудження договору.
3. Звіт або його основні елементи надають Комісії або компетентним органам чи структурам, зазначеним у статті 83, на їхній запит.
Стаття 85. Національне звітування та статистична інформація
1. Комісія повинна переглядати якість та повноту даних, які можна отримати з повідомлень, зазначених у статтях 48, 49, 50, 75 та 79, які опубліковані відповідно до додатка VIII.
Якщо якість та повнота даних, зазначених у першому підпараграфі цього параграфа, не відповідає зобов’язанням, встановленим у статті 48(1), статті 49, статті 50(1), статті 75(2) та статті 79(3), Комісія повинна подати відповідній державі-члену запит про надання додаткової інформації. У розумні строки відповідна держава-член повинна надати відсутню статистичну інформацію, запит стосовно якої подала Комісія.
2. До 18 квітня 2017 року та кожні три роки після того держави-члени повинні надсилати Комісії статистичний звіт щодо закупівлі, яка була б охоплена цією Директивою, якби її вартість перевищувала відповідний поріг, встановлений у статті 4, із зазначенням оцінки сукупної вартості такої закупівлі у відповідний період. Така оцінка може ґрунтуватися на даних, наявних відповідно до національних вимог щодо опублікування, або на оцінках на основі зразків.
Такий звіт може бути включений до звіту, зазначеного в статті 83(3).
3. Держави-члени повинні надавати Комісії інформацію стосовно їх інституційної організації, пов’язаної з імплементацією, моніторингом та забезпеченням виконання цієї Директиви, а також стосовно національних ініціатив для надання настанов чи допомоги в імплементації правил Союзу щодо публічних закупівель або для подолання труднощів в імплементації таких правил.
Така інформація може бути включена до звіту, зазначеного в статті 83(3).
Стаття 86. Адміністративна співпраця
1. Держави-члени повинні надавати одна одній взаємну допомогу та запровадити інструменти для дієвої співпраці для забезпечення обміну інформацією стосовно питань, зазначених у статтях 42, 43, 44, 57, 59, 60, 62, 64 та 69. Вони повинні забезпечити конфіденційність інформації, якою вони обмінюються.
2. Компетентні органи усіх відповідних держав-членів повинні здійснювати обмін інформацією відповідно до правил захисту персональних даних, передбачених у Директиві Європейського Парламенту і Ради 95/46/ЄС (- 19) та Директиві Європейського Парламенту і Ради 2002/58/ЄС (- 20).
3. Щоб протестувати придатність інформаційної системи внутрішнього ринку (IMI), встановленої Регламентом (ЄС) № 1024/2012 для обміну інформацією, охопленою в цій Директиві, запускають пілотний проєкт до 18 квітня 2015 року.
РОЗДІЛ V
ДЕЛЕГОВАНІ ПОВНОВАЖЕННЯ, ВИКОНАВЧІ ПОВНОВАЖЕННЯ ТА ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 87. Здійснення делегованих повноважень
1. Повноваження ухвалювати делеговані акти покладають на Комісію відповідно до умов, встановлених у цій статті.
2. Повноваження ухвалювати делеговані акти, зазначені в статтях 6, 22, 23, 56 та 68, покладають на Комісію на невизначений період з 17 квітня 2014 року.
3. Делеговані повноваження, зазначені у статтях 6, 22, 23, 56 та 68, можуть бути в будь-який час відкликані Європейським Парламентом або Радою. Рішення про відкликання припиняє делеговані повноваження, вказані в такому рішенні. Таке рішення набуває чинності на наступний день після його опублікування в Офіційному віснику Європейського Союзу або з пізнішої дати, вказаної в ньому. Воно не впливає на чинність будь-яких уже введених у дію делегованих актів.
4. Після ухвалення делегованого акта Комісія повинна одночасно повідомити про це Європейський Парламент і Раду.
5. Делегований акт, ухвалений відповідно до статей 6, 22, 23, 56 та 68, набуває чинності лише в тому випадку, якщо ані Європейський Парламент, ані Рада не висловили жодних заперечень протягом двомісячного періоду з дати нотифікації такого акта Європейському Парламенту і Раді, або якщо до закінчення такого періоду і Європейський Парламент, і Рада повідомили Комісії, що вони не матимуть заперечень. Такий період подовжують ще на два місяці з ініціативи Європейського Парламенту або Ради.
Стаття 88. Екстрена процедура
1. Делеговані акти, ухвалені відповідно до цієї статті, набувають чинності невідкладно і застосовуються, допоки не буде внесено жодних заперечень згідно з параграфом 2. У повідомленні Європейському Парламенту і Раді про делегований акт повинні буди вказані причини використання екстреної процедури.
2. Як Європейський Парламент, так і Рада можуть висувати заперечення щодо делегованого акта згідно з процедурою, зазначеною в статті 87(5). У такому разі Комісія скасовує акт одразу після нотифікації Європейським Парламентом або Радою рішення щодо заперечення.
Стаття 89. Процедура комітету
1. Комісії допомагає Дорадчий комітет з питань публічних закупівель, створений на підставі Рішення Ради 71/306/ЄЕС (- 21). Такий комітет є комітетом у розумінні Регламенту (ЄС) № 182/2011.
2. У разі покликання на цей параграф застосовують статтю 4 Регламенту (ЄС) № 182/2011.
3. У разі покликання на цей параграф застосовують статтю 5 Регламенту (ЄС) № 182/2011.
Стаття 90. Транспозиція та перехідні положення
1. Держави-члени повинні ввести в дію закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення, необхідні для дотримання вимог цієї Директиви, до 18 квітня 2016 року. Вони повинні негайно надіслати Комісії текст таких положень.
2. Незважаючи на параграф 1 цієї статті, держави-члени можуть відтермінувати застосування статті 22(1) до 18 жовтня 2018 року, окрім випадків, у яких використання електронних засобів є обов’язковим відповідно до статей 34, 35 або 36, статті 37(3), статті 51(2) або статті 53.
Незважаючи на параграф 1 цієї статті, держави-члени можуть відтермінувати застосування статті 22(1) для централізованих закупівельних організацій до 18 квітня 2017 року.
Якщо держава-член вирішує відтермінувати застосування статті 22(1), така держава-член повинна забезпечити для публічних замовників можливість вибору між такими засобами комунікації для всіх видів комунікації та обміну інформацією:
(a) електронні засоби відповідно до статті 22;
(b) пошта або інший прийнятний носій;
(c) факс;
(d) поєднання зазначених засобів.
3. Незважаючи на параграф 1 цієї статті, держави-члени можуть відтермінувати застосування другого підпараграфа статті 59(2) до 18 квітня 2018 року.