• Посилання скопійовано
Документ підготовлено в системі iplex

Сімейний кодекс України

Верховна Рада України  | Кодекс України, Закон, Кодекс від 10.01.2002 № 2947-III
Редакції
Реквізити
  • Видавник: Верховна Рада України
  • Тип: Кодекс України, Закон, Кодекс
  • Дата: 10.01.2002
  • Номер: 2947-III
  • Статус: Документ діє
  • Посилання скопійовано
Реквізити
  • Видавник: Верховна Рада України
  • Тип: Кодекс України, Закон, Кодекс
  • Дата: 10.01.2002
  • Номер: 2947-III
  • Статус: Документ діє
Редакції
Документ підготовлено в системі iplex
Стаття 215. Облік осіб, які бажають усиновити дитину
1. Облік осіб, які бажають усиновити дитину, ведеться відділами та управліннями районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських, районних у містах рад, на які покладається безпосереднє ведення справ щодо опіки та піклування, Міністерством у справах молоді, сім'ї та гендерної політики Автономної Республіки Крим, службами у справах неповнолітніх обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а також урядовим органом державного управління з усиновлення та захисту прав дитини у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
( Частина перша статті 215 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3097-IV від 16.11.2005 )
2. Облік іноземців та осіб без громадянства, які бажають усиновити дітей, ведеться виключно урядовим органом державного управління з усиновлення та захисту прав дитини.
( Частина друга статті 215 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3097-IV від 16.11.2005 )
Стаття 216. Заборона посередницької, комерційної діяльності щодо усиновлення дітей
1. Посередницька, комерційна діяльність щодо усиновлення дітей, передання їх під опіку, піклування чи на виховання в сім'ї громадян України, іноземців або осіб без громадянства забороняється.
Стаття 217. Згода батьків на усиновлення дитини
1. Усиновлення дитини здійснюється за вільною згодою її батьків.
2. Згода батьків на усиновлення дитини має бути безумовною. Угода про надання усиновлювачем плати за згоду на усиновлення дитини батькам, опікунам чи іншим особам, з якими вона проживає, є нікчемною.
3. Згода батьків на усиновлення може бути дана ними лише після досягнення дитиною двомісячного віку.
4. Якщо мати чи батько дитини є неповнолітніми, крім їхньої згоди на усиновлення потрібна згода їхніх батьків.
5. Письмова згода батьків на усиновлення засвідчується нотаріусом.
6. Мати, батько дитини мають право відкликати свою згоду на усиновлення до набрання чинності рішенням суду про усиновлення.
Стаття 218. Згода дитини на усиновлення
1. Для усиновлення дитини потрібна її згода.
Згода дитини на її усиновлення дається у формі, яка відповідає її вікові.
2. Дитина має бути проінформована про правові наслідки усиновлення.
3. Усиновлення провадиться без згоди дитини, якщо вона у зв'язку з віком або станом здоров'я не усвідомлює факту усиновлення.
4. Згода дитини на усиновлення не потрібна, якщо вона проживає в сім'ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками.
Стаття 219. Усиновлення дитини без згоди батьків
1. Усиновлення дитини провадиться без згоди батьків, якщо вони:
1) невідомі;
2) визнані безвісно відсутніми;
3) визнані недієздатними;
4) позбавлені батьківських прав щодо дитини, яка усиновлюється.
2. Усиновлення дитини може бути проведено без згоди повнолітніх батьків, якщо судом буде встановлено, що вони, не проживаючи з дитиною понад шість місяців без поважних причин, не проявляють щодо неї батьківської турботи та піклування, не виховують та не утримують її.
Стаття 220. Згода другого з подружжя на усиновлення дитини
1. На усиновлення дитини одним із подружжя потрібна письмова згода другого з подружжя, засвідчена нотаріально.
2. Усиновлення дитини може бути проведене без згоди другого з подружжя, якщо він визнаний безвісно відсутнім, недієздатним, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення.
3. Усиновлення дитини провадиться без згоди другого з подружжя у випадку, передбаченому статтею 120 цього Кодексу.
Стаття 221. Згода опікуна, піклувальника на усиновлення дитини
1. На усиновлення дитини, над якою встановлено опіку або піклування, а також на усиновлення дитини, над батьками якої встановлено опіку або піклування, потрібна письмова згода опікуна або піклувальника, незалежно від згоди батьків.
2. Якщо опікун або піклувальник не дав згоди на усиновлення дитини, така згода може бути дана органом опіки та піклування.
3. Усиновлення може бути проведене без згоди опікуна, піклувальника або органу опіки та піклування, якщо суд встановить, що усиновлення дитини відповідає її інтересам.
Стаття 222. Згода закладу охорони здоров'я або навчального закладу на усиновлення дитини
1. На усиновлення дитини, яка не має батьків і перебуває у закладі охорони здоров'я або навчальному закладі, потрібна письмова згода цього закладу.
Усиновлення може бути проведене без згоди цього закладу, якщо суд встановить, що усиновлення дитини відповідає її інтересам.
Стаття 223. Заява про усиновлення дитини
1. Особа, яка бажає усиновити дитину, подає до суду заяву про усиновлення. Подання такої заяви через представника не допускається.
2. Заява про усиновлення може бути відкликана до набрання чинності рішенням суду про усиновлення.
Стаття 224. Рішення суду про усиновлення
1. Суд, постановляючи рішення про усиновлення дитини, враховує обставини, що мають істотне значення, зокрема:
1) стан здоров'я та матеріальне становище особи, яка бажає усиновити дитину, її сімейний стан та умови проживання, ставлення до виховання дитини;
2) мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину;
3) мотиви того, чому другий із подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву про усиновлення;
4) взаємовідповідність особи, яка бажає усиновити дитину, та дитини, а також те, як довго ця особа опікується вже дитиною;
5) особу дитини та стан її здоров'я;
6) ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити.
2. При дотриманні всіх умов, встановлених цим Кодексом, здатності особи, яка бажає усиновити дитину, забезпечити стабільні та гармонійні умови для життя дитини суд постановляє рішення, яким оголошує цю особу усиновлювачем дитини.
3. Суд не може відмовити особі в усиновленні на тій підставі, що вона вже має або може народити дитину.
4. Суд, постановляючи рішення про усиновлення повнолітньої особи, враховує мотиви, на підставі яких особи бажають усиновлення, можливість їхнього спільного проживання, їхній сімейний стан та стан здоров'я, а також інші обставини, що мають істотне значення.
Стаття 225. Момент здійснення усиновлення
1. Усиновлення вважається здійсненим у день набрання чинності рішенням суду про усиновлення.
2. За бажанням усиновлювача державний орган реєстрації актів цивільного стану видає на підставі рішення суду Свідоцтво про усиновлення, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.
Стаття 226. Право на таємницю усиновлення
1. Особа має право на таємницю перебування на обліку тих, хто бажає усиновити дитину, пошуку дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення та її розгляду, рішення суду про усиновлення.
2. Дитина, яка усиновлена, має право на таємницю, в тому числі і від неї самої, факту її усиновлення.
3. Особа, яка була усиновлена, має право після досягнення нею чотирнадцяти років на одержання інформації щодо свого усиновлення.
Стаття 227. Право на приховання факту усиновлення від дитини, яка усиновлена
1. Усиновлювач має право приховувати факт усиновлення від дитини, яка ним усиновлена, і вимагати нерозголошення цієї інформації особами, яким стало відомо про неї як до, так і після досягнення дитиною повноліття.
2. Усиновлювач має право приховувати від дитини факт її усиновлення, якщо розкриття таємниці усиновлення може завдати шкоди її інтересам.
3. Якщо усиновлюється дитина, яка не досягла семи років, службові особи при виявленні її згоди на усиновлення зобов'язані вживати заходів щодо забезпечення таємниці усиновлення від самої дитини.
Стаття 228. Забезпечення таємниці усиновлення
1. Особи, яким у зв'язку з виконанням службових обов'язків доступна інформація щодо усиновлення (перебування осіб, які бажають усиновити дитину, на обліку, пошук ними дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення, розгляд справи про усиновлення, здійснення нагляду за дотриманням прав усиновленої дитини тощо), зобов'язані не розголошувати її, зокрема і тоді, коли усиновлення для самої дитини не є таємним.
2. Відомості про усиновлення видаються судом лише за згодою усиновлювача, крім випадків, коли такі відомості потрібні правоохоронним органам, суду у зв'язку з цивільною чи кримінальною справою, яка є у їх провадженні.
3. Таємниця усиновлення забезпечується також відповідно до статей 229-231 цього Кодексу.
4. Особи, які розголосили таємницю усиновлення, несуть відповідальність, встановлену законом.
Стаття 229. Право усиновлювача бути записаним матір'ю, батьком дитини
1. Особа, яка подала заяву про усиновлення, може виявити бажання бути записаною у Книзі реєстрації народжень матір'ю, батьком дитини або повнолітньої особи.
2. Якщо усиновлюється дитина, яка досягла семи років, то для запису усиновлювача матір'ю, батьком потрібна згода дитини, крім випадку, передбаченого частиною четвертою статті 218 цього Кодексу.
3. Суд задовольняє таку заяву усиновлювача у рішенні про усиновлення, якщо це відповідає інтересам дитини.
Стаття 230. Право усиновлювача на зміну відомостей про місце народження та дату народження дитини
1. Особа, яка подала заяву про усиновлення, може виявити бажання змінити відомості про місце народження та дату народження дитини.
2. Дата народження дитини може бути змінена не більш як на шість місяців.
3. У рішенні про усиновлення суд змінює відомості про місце народження та дату народження дитини, якщо це відповідає її інтересам.
Стаття 231. Зміна прізвища, імені та по батькові особи, яка усиновлена
1. Якщо усиновлювачами є одночасно жінка та чоловік і якщо вони записуються батьками дитини, відповідно змінюються прізвище та по батькові дитини.
За заявою усиновлювачів може бути змінено ім'я дитини. Для такої зміни потрібна згода дитини. Така згода не вимагається, якщо дитина живе в сім'ї усиновлювачів і звикла до нового імені.
2. Якщо усиновлювач записується батьком дитини, відповідно змінюється по батькові дитини.
3. Якщо усиновлюється повнолітня особа, її прізвище, ім'я та по батькові можуть бути змінені у зв'язку з усиновленням за заявою усиновлювача та усиновленої особи.
4. Про зміни, передбачені у цій статті, суд зазначає у рішенні про усиновлення.
Стаття 232. Правові наслідки усиновлення
1. З моменту здійснення усиновлення припиняються особисті та майнові права і обов'язки між батьками та особою, яка усиновлена, а також між нею та іншими її родичами за походженням.
При усиновленні дитини однією особою ці права та обов'язки можуть бути збережені за бажанням матері, якщо усиновлювачем є чоловік, або за бажанням батька, якщо усиновлювачем є жінка.
2. Якщо після смерті одного з батьків дитини або визнання його недієздатним другий з батьків дитини вступив у повторний шлюб і його дружина, чоловік у повторному шлюбі бажають усиновити дитину, баба, дід дитини з боку того з батьків, хто помер або визнаний недієздатним, рідні брати та сестри дитини мають право подати до суду заяву про збереження між ними та дитиною, яку усиновлюють, правового зв'язку.
Суд розглядає таку заяву одночасно із заявою про усиновлення і задовольняє її, якщо це відповідає інтересам дитини.
3. З моменту усиновлення виникають взаємні особисті немайнові та майнові права і обов'язки між особою, яка усиновлена (а в майбутньому - між її дітьми, внуками), та усиновлювачем і його родичами за походженням.
4. Усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов'язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини.
5. Усиновлення надає особі, яку усиновлено, права і накладає на неї обов'язки щодо усиновлювача у такому ж обсязі, який має дитина щодо своїх батьків.
Стаття 233. Внесення змін до актового запису про народження дитини, яка усиновлена
1. На підставі рішення суду про усиновлення в актовий запис про народження дитини або повнолітньої особи державний орган реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни і видає нове Свідоцтво про народження з урахуванням цих змін.
Свідоцтво про народження, що було видане раніше, анулюється.
Стаття 234. Збереження прав дитини, які вона мала до усиновлення
1. Дитина, яка усиновлена, зберігає права на пенсію, інші соціальні виплати, а також на відшкодування шкоди у зв'язку з втратою годувальника, які вона мала до усиновлення.
Стаття 235. Нагляд за дотриманням прав дитини, яка усиновлена
1. Орган опіки та піклування здійснює нагляд за дотриманням прав дітей, які усиновлені і проживають в Україні.
2. Нагляд за дотриманням прав дитини, яка усиновлена, здійснюється до досягнення нею повноліття.
Стаття 236. Недійсність усиновлення
1. Усиновлення визнається недійсним за рішенням суду, якщо воно було проведене без згоди дитини та батьків, якщо така згода була необхідною.
2. Усиновлення визнається недійсним за рішенням суду, якщо усиновлювач не бажав настання прав та обов'язків, які виникають у результаті усиновлення (фіктивне усиновлення).
3. Усиновлення може бути визнане недійсним за рішенням суду, якщо воно було проведене на підставі підроблених документів.
4. Усиновлення може бути визнане недійсним за рішенням суду у разі відсутності згоди на усиновлення осіб, зазначених у статтях 220-222 цього Кодексу.
5. Якщо одним із подружжя усиновлена дитина другого з подружжя, усиновлення може бути визнане недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що на момент усиновлення другий із подружжя не мав наміру продовжувати з ним шлюбні відносини.
Стаття 237. Правові наслідки визнання усиновлення недійсним
1. Усиновлення, визнане недійсним, анулюється з моменту його здійснення.
2. У разі визнання усиновлення недійсним припиняються права та обов'язки, які виникли раніше і встановлені законом для усиновлювача, його родичів та усиновленої дитини.
3. У разі визнання усиновлення недійсним відновлюються права та обов'язки між дитиною, її батьками та іншими родичами за походженням.
4. У разі визнання усиновлення недійсним дитина, яка не досягла чотирнадцяти років, за бажанням батьків або інших родичів передається їм, а якщо це неможливо, - вона передається на опікування органові опіки та піклування.
5. У разі визнання усиновлення недійсним відновлюються прізвище, ім'я та по батькові дитини, які вона мала до усиновлення.
За бажанням дитини вона має право надалі іменуватися прізвищем, ім'ям та по батькові, які вона одержала у зв'язку з усиновленням.
6. Суд може постановити рішення про стягнення аліментів на дитину з особи, яка була її усиновлювачем, на строк не більш як два роки, якщо дитина не має батьків або батьки не мають змоги її утримувати, за умови, що усиновлювач може надавати матеріальну допомогу.
Стаття 238. Скасування усиновлення
1. Усиновлення може бути скасоване за рішенням суду, якщо:
1) воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання;
2) дитина страждає недоумством, на психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу, про що усиновлювач не знав і не міг знати на час усиновлення;
3) між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов'язків.
2. Скасування усиновлення не допускається після досягнення дитиною повноліття.
Усиновлення може бути скасоване після досягнення дитиною повноліття, якщо протиправна поведінка усиновленого, усиновлювача загрожує життю, здоров'ю усиновлювача, усиновленого або інших членів сім'ї.
3. Усиновлення повнолітньої особи може бути скасовано судом за взаємною згодою усиновлювача і усиновленого або на вимогу одного з них, якщо сімейні відносини між ними не склалися.
4. Усиновлення скасовується від дня набрання чинності рішенням суду.
Стаття 239. Правові наслідки скасування усиновлення
1. У разі скасування усиновлення припиняються на майбутнє права та обов'язки, що виникли у зв'язку з усиновленням між дитиною та усиновлювачем і його родичами.
2. У разі скасування усиновлення відновлюються права та обов'язки між дитиною та її батьками, іншими родичами за походженням.
3. У разі скасування усиновлення дитина передається за бажанням батьків або інших родичів їм, а якщо це неможливо, - вона передається на опікування органові опіки та піклування.
4. У разі скасування усиновлення з підстави, зазначеної у пункті 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, якщо дитина не передається батькам, за нею зберігається право на проживання у житловому приміщенні, в якому вона проживала після усиновлення.
5. У разі скасування усиновлення дитина має право на збереження прізвища, імені та по батькові, які вона одержала у зв'язку з усиновленням. За бажанням дитини їй присвоюється прізвище, ім'я, по батькові, які вона мала до усиновлення.
6. У разі скасування усиновлення з підстави, зазначеної у пункті 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, якщо дитина не передається батькам, суд може постановити рішення про стягнення аліментів на дитину з особи, яка була її усиновлювачем, за умови, що останній може надавати матеріальну допомогу.
Стаття 240. Особи, які мають право на звернення до суду з позовом про скасування усиновлення або визнання усиновлення недійсним
1. Право на звернення до суду з позовом про скасування усиновлення чи визнання його недійсним мають батьки, усиновлювач, опікун, піклувальник, орган опіки та піклування, прокурор, а також усиновлена дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Стаття 241. Порядок поновлення актового запису про народження у разі визнання усиновлення недійсним або скасування усиновлення
1. Після набрання чинності рішенням суду про визнання усиновлення недійсним або скасування усиновлення суд у місячний строк зобов'язаний надіслати копію рішення до державного органу реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.
2. Державний орган реєстрації актів цивільного стану на підставі рішення суду про скасування усиновлення або визнання його недійсним вносить відповідні зміни до актового запису про народження дитини.
Стаття 242. Позбавлення усиновлювача батьківських прав
1. Якщо усиновлювач був записаний матір'ю, батьком усиновленої ним дитини, він може бути позбавлений батьківських прав за наявності підстав, встановлених у статті 164 цього Кодексу.
2. У разі позбавлення усиновлювача батьківських прав настають наслідки, встановлені статтею 166 цього Кодексу. У разі смерті усиновлювача, позбавленого батьківських прав, дитина одержує право на спадкування на загальних підставах.
3. Батьківські права усиновлювача можуть бути поновлені відповідно до положень статті 169 цього Кодексу.
Глава 19
ОПІКА ТА ПІКЛУВАННЯ НАД ДІТЬМИ
Стаття 243. Діти, над якими встановлюється опіка, піклування
1. Опіка, піклування встановлюється над дітьми, які залишилися без батьківського піклування.
2. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
3. Опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених Цивільним кодексом України.
Стаття 244. Особа, яка може бути опікуном, піклувальником дитини
1. Опікуном, піклувальником дитини може бути за її згодою повнолітня дієздатна особа.
2. При призначенні дитині опікуна або піклувальника органом опіки та піклування враховуються особисті якості особи, її здатність до виховання дитини, ставлення до неї, а також бажання самої дитини.
3. Не може бути опікуном, піклувальником дитини особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, особа, позбавлена батьківських прав, а також особа, інтереси якої суперечать інтересам дитини.
Стаття 245. Опіка та піклування над дитиною, яка проживає у дитячому закладі або закладі охорони здоров'я
1. Якщо дитина постійно проживає у дитячому закладі або закладі охорони здоров'я, функції опікуна та піклувальника щодо неї покладаються на адміністрацію цих закладів.
Стаття 246. Контроль органу опіки та піклування за дотриманням прав дитини, над якою встановлено опіку або піклування
1. Орган опіки та піклування контролює умови утримання, виховання, навчання дитини, над якою встановлено опіку або піклування.
Стаття 247. Права дитини, над якою встановлено опіку або піклування
1. Дитина, над якою встановлено опіку або піклування, має право:
1) на проживання в сім'ї опікуна або піклувальника, на піклування з його боку;
2) на забезпечення їй умов для всебічного розвитку, освіти, виховання і на повагу до її людської гідності;
3) на збереження права користування житлом, у якому вона проживала до встановлення опіки або піклування. У разі відсутності житла така дитина має право на його отримання відповідно до закону;
4) на захист від зловживань з боку опікуна або піклувальника.
2. Встановлення опіки та піклування не припиняє права дитини на аліменти, пенсії, інші соціальні виплати, а також на відшкодування шкоди у зв'язку з втратою годувальника.
Стаття 248. Права дитини, яка залишилася без піклування батьків і проживає у дитячому закладі або закладі охорони здоров'я
1. Дитина, яка залишилася без піклування батьків і проживає у дитячому закладі або закладі охорони здоров'я, має право:
1) на всебічний розвиток, виховання, освіту, повагу до її людської гідності;
2) на збереження права користування житлом, у якому вона раніше проживала. У разі відсутності житла така дитина має право на його отримання відповідно до закону;
3) на пільги, встановлені законом, при працевлаштуванні після закінчення строку перебування у зазначеному закладі.
2. Влаштування дитини до закладу, зазначеного у частині першій цієї статті, не припиняє права дитини на аліменти, пенсії, інші соціальні виплати, а також на відшкодування шкоди у зв'язку з втратою годувальника.
Стаття 249. Права та обов'язки опікуна, піклувальника щодо дитини
1. Опікун, піклувальник зобов'язаний виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, психічний, духовний розвиток, забезпечити одержання дитиною повної загальної середньої освіти.
Опікун, піклувальник має право самостійно визначати способи виховання дитини з урахуванням думки дитини та рекомендацій органу опіки та піклування.
2. Опікун, піклувальник має право вимагати повернення дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду.
3. Опікун, піклувальник не має права перешкоджати спілкуванню дитини з її батьками та іншими родичами, за винятком випадків, коли таке спілкування суперечить інтересам дитини.
4. Цивільні права та обов'язки опікуна, піклувальника встановлюються Цивільним кодексом України.
5. Обов'язки з опіки та піклування щодо дитини виконуються опікуном та піклувальником безоплатно.
Стаття 250. Припинення опіки, піклування над дитиною
1. Опіка, піклування над дитиною припиняється у випадках, встановлених Цивільним кодексом України.
Стаття 251. Звільнення опікуна та піклувальника дитини від їх обов'язків
1. Особа може бути звільнена від обов'язків опікуна або піклувальника дитини у випадках, передбачених Цивільним кодексом України, а також тоді, коли між опікуном, піклувальником та дитиною склалися стосунки, які перешкоджають здійсненню ними опіки, піклування.
Глава 20
ПАТРОНАТ НАД ДІТЬМИ
Стаття 252. Договір про патронат
1. За договором про патронат орган опіки та піклування передає дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, на виховання у сім'ю іншої особи (патронатного вихователя) до досягнення дитиною повноліття, за плату.
Стаття 253. Згода дитини на проживання у сім'ї патронатного вихователя
1. На передачу дитини у сім'ю патронатного вихователя потрібна згода дитини, якщо вона досягла такого віку, що може її висловити.
Стаття 254. Плата за виховання дитини
1. За виховання дитини патронатному вихователю встановлюється плата, розмір якої визначається за його домовленістю з органом опіки та піклування.
Стаття 255. Обов'язки патронатного вихователя
1. Патронатний вихователь зобов'язаний:
1) забезпечити дитину житлом, одягом, харчуванням тощо;
2) створити дитині умови для навчання, фізичного та духовного розвитку;
3) захищати дитину, її права та інтереси як опікун або піклувальник, без спеціальних на те повноважень.
Стаття 256. Припинення договору про патронат
1. Договір про патронат припиняється у разі відмови від нього вихователя або дитини, яка досягла чотирнадцяти років.
До призначення дитині нового вихователя або передання дитини іншій особі, навчальному закладові, закладові охорони здоров'я або соціального захисту вихователь, який відмовився від договору, зобов'язаний піклуватися про дитину.
2. Договір про патронат може бути розірваний за згодою сторін або за рішенням суду в разі невиконання вихователем своїх обов'язків або якщо між ним та дитиною склалися стосунки, які перешкоджають виконанню обов'язків за договором.
Розділ V
ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ІНШИХ ЧЛЕНІВ СІМ'Ї ТА РОДИЧІВ
Глава 21
ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ІНШИХ ЧЛЕНІВ СІМ'Ї ТА РОДИЧІВ
Стаття 257. Права баби та діда, прабаби та прадіда на виховання внуків, правнуків
1. Баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні.
2. Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків.
Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення.
Стаття 258. Права баби і діда щодо захисту внуків
1. Баба і дід мають право на самозахист внуків.
2. Баба і дід мають право звернутися за захистом прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх та повнолітніх непрацездатних внуків до органу опіки та піклування або до суду без спеціальних на те повноважень.
Стаття 259. Права братів та сестер на спілкування
1. Права та обов'язки, встановлені законом для братів та сестер, мають рідні (повнорідні, неповнорідні) брати та сестри.
2. Брати та сестри, зокрема ті, які не проживають разом, мають право на спілкування.
3. Мати, батько, баба, дід, інші особи, з якими проживають неповнолітні брати та сестри, зобов'язані сприяти їхньому спілкуванню.
4. Повнолітні особи мають право брати участь у вихованні своїх неповнолітніх братів та сестер, незалежно від місця їхнього проживання.
Стаття 260. Право мачухи, вітчима брати участь у вихованні пасинка, падчерки
1. Якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Стаття 261. Права та обов'язки особи, яка взяла у свою сім'ю дитину, щодо її виховання
1. Особа, яка взяла у свою сім'ю дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, має права та обов'язки щодо її виховання та захисту відповідно до положень статей 249 і 262 цього Кодексу.
Стаття 262. Права сестри, брата, мачухи, вітчима та інших членів сім'ї на захист дітей
1. Сестра, брат, мачуха, вітчим мають право на самозахист своїх малолітніх, неповнолітніх, повнолітніх непрацездатних братів, сестер, пасинка, падчерки.
2. Сестра, брат, мачуха, вітчим мають право звернутися за захистом прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх та повнолітніх непрацездатних братів, сестер, пасинка, падчерки до органу опіки та піклування або до суду без спеціальних на те повноважень.
Стаття 263. Вирішення судом спорів щодо участі баби, діда, прабаби, прадіда, братів, сестер, мачухи, вітчима у вихованні дитини
1. Спір щодо участі баби, діда, прабаби, прадіда, брата, сестри, мачухи, вітчима у вихованні дитини вирішується судом відповідно до статті 159 цього Кодексу.
Стаття 264. Обов'язки особи піклуватися про бабу, діда, прабабу, прадіда, а також про того, з ким вона проживала однією сім'єю
1. Внуки, правнуки зобов'язані піклуватися про своїх бабу, діда, прабабу, прадіда.
2. Повнолітні брати, сестри, пасинки, падчерки зобов'язані піклуватися про брата, сестру, вітчима, мачуху, які виховували їх та надавали їм матеріальну допомогу.
Такий обов'язок мають особи і щодо тих, з ким вони проживали однією сім'єю до досягнення повноліття.
Глава 22
ОБОВ'ЯЗОК ПО УТРИМАННЮ ІНШИХ ЧЛЕНІВ СІМ'Ї ТА РОДИЧІВ
Стаття 265. Обов'язок баби, діда утримувати внуків
1. Баба, дід зобов'язані утримувати своїх малолітніх, неповнолітніх внуків, якщо у них немає матері, батька або якщо батьки не можуть з поважних причин надавати їм належного утримання, за умови, що баба, дід можуть надавати матеріальну допомогу.
Стаття 266. Обов'язок внуків, правнуків утримувати бабу, діда, прабабу, прадіда
1. Повнолітні внуки, правнуки зобов'язані утримувати непрацездатних бабу, діда, прабабу, прадіда, які потребують матеріальної допомоги і якщо у них немає чоловіка, дружини, повнолітніх дочки, сина або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що повнолітні внуки, правнуки можуть надавати матеріальну допомогу.
Стаття 267. Обов'язок по утриманню братів та сестер
1. Повнолітні брати, сестри зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх братів та сестер, які потребують матеріальної допомоги і якщо вони не мають батьків, чоловіка, дружини або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що повнолітні брати та сестри можуть надавати матеріальну допомогу.
2. Повнолітні брати і сестри зобов'язані утримувати непрацездатних повнолітніх братів і сестер, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони не мають чоловіка, дружини, батьків або повнолітніх дочки, сина, за умови, що повнолітні брати та сестри можуть надавати матеріальну допомогу.
Стаття 268. Обов'язок мачухи, вітчима утримувати падчерку, пасинка
1. Мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.
2. Суд може звільнити вітчима, мачуху від обов'язку по утриманню падчерки, пасинка або обмежити його певним строком, зокрема у разі:
1) нетривалого проживання з їхнім матір'ю, батьком;
2) негідної поведінки у шлюбних відносинах матері, батька дитини.
Стаття 269. Обов'язок інших осіб утримувати дитину
1. Особи, у сім'ї яких виховувалася дитина, зобов'язані надавати їй матеріальну допомогу, якщо у неї немає батьків, баби, діда, повнолітніх братів та сестер, за умови, що ці особи можуть надавати матеріальну допомогу.
Стаття 270. Обов'язок падчерки, пасинка утримувати мачуху, вітчима
1. Повнолітні падчерка, пасинок зобов'язані утримувати непрацездатних мачуху, вітчима, якщо вони потребують матеріальної допомоги і якщо вони надавали падчерці, пасинкові систематичну матеріальну допомогу не менш як п'ять років, за умови, що падчерка, пасинок можуть надавати матеріальну допомогу.
2. Обов'язок падчерки, пасинка по утриманню мачухи, вітчима виникає, якщо у мачухи, вітчима немає чоловіка, дружини, повнолітніх дочки, сина, братів та сестер або якщо ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.
Стаття 271. Обов'язок особи утримувати тих, з ким вона проживала однією сім'єю до досягнення повноліття
1. Якщо особа до досягнення повноліття проживала з родичами або іншими особами однією сім'єю, вона зобов'язана утримувати непрацездатних родичів та інших осіб, з якими проживала не менш як п'ять років, за умови, що ця особа може надавати матеріальну допомогу.
Цей обов'язок виникає, якщо у того, хто потребує матеріальної допомоги, немає дружини, чоловіка, повнолітніх дочки, сина, братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.
Стаття 272. Розмір аліментів, що стягуються з інших членів сім'ї та родичів, і строки їх стягнення
1. Розмір аліментів, що стягуються з інших членів сім'ї та родичів на дітей і непрацездатних повнолітніх осіб, які потребують матеріальної допомоги, визначається у частці від заробітку (доходу) або у твердій грошовій сумі.
При визначенні розміру аліментів суд бере до уваги матеріальний та сімейний стан платника та одержувача аліментів.
2. Якщо позов пред'явлений не до всіх зобов'язаних осіб, а лише до деяких з них, розмір аліментів визначається з урахуванням обов'язку всіх зобов'язаних осіб надавати утримання. При цьому сукупний розмір аліментів, що підлягає стягненню, не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
( Частина друга статті 272 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2901-IV від 22.09.2005 )
3. Суд може визначити строк, протягом якого будуть стягуватися аліменти.
Стаття 273. Зміна розміру аліментів та звільнення від їх сплати
1. Якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати.
Суд може звільнити від сплати аліментів осіб, зазначених у статтях 267-271 цього Кодексу, за наявності інших обставин, що мають істотне значення.
Стаття 274. Визначення заборгованості за аліментами, що стягуються з інших членів сім'ї та родичів. Повне або часткове звільнення від заборгованості за аліментами
1. Визначення заборгованості за аліментами, що стягуються з інших членів сім'ї та родичів, а також повне або часткове звільнення їх від сплати заборгованості провадяться відповідно до положень, встановлених статтями 194-197 цього Кодексу.
Розділ VI
ОСОБЛИВОСТІ УСИНОВЛЕННЯ ЗА УЧАСТЮ ІНОЗЕМЦІВ ТА ОСІБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА
( Назва розділу VI в редакції Закону N 2709-IV від23.06.2005 )( Статтю 275 виключено на підставі Закону N 2709-IV від 23.06.2005 )( Статтю 276 виключено на підставі Закону N 2709-IV від 23.06.2005 )( Статтю 277 виключено на підставі Закону N 2709-IV від 23.06.2005 )( Статтю 278 виключено на підставі Закону N 2709-IV від 23.06.2005 )( Статтю 279 виключено на підставі Закону N 2709-IV від 23.06.2005 )( Статтю 280 виключено на підставі Закону N 2709-IV від 23.06.2005 )( Статтю 281 виключено на підставі Закону N 2709-IV від 23.06.2005 )
Стаття 282. Усиновлення дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України
1. Усиновлення громадянином України дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України, здійснюється в консульській установі або дипломатичному представництві України.
Якщо усиновлювач не є громадянином України, для усиновлення дитини, яка є громадянином України, потрібен дозвіл урядового органу державного управління з усиновлення та захисту прав дитини.
( Абзац другий частини першої статті 282 із змінами, внесенимизгідно із Законом N 3097-IV від 16.11.2005 )
Усиновлення іноземцем дитини, яка є громадянином України, здійснене у відповідних органах держави, на території якої проживає дитина, є дійсним за умови попереднього одержання дозволу урядового органу державного управління з усиновлення та захисту прав дитини.
( Абзац третій частини першої статті 282 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3097-IV від 16.11.2005 )
Стаття 283. Усиновлення іноземцем дитини, яка є громадянином України
1. Усиновлення іноземцем в Україні дитини, яка є громадянином України, здійснюється на загальних підставах, встановлених главою 18 цього Кодексу.
2. Дитина, яка є громадянином України, може бути усиновлена іноземцем, якщо вона перебуває не менш як один рік на обліку у урядовому органі державного управління з усиновлення та захисту прав дитини.
Якщо усиновлювач є родичем дитини або дитина страждає на хворобу, що внесена до спеціального переліку, затвердженого Міністерством охорони здоров'я України, усиновлення може бути здійснене до спливу цього строку.
( Частина друга статті 283 із змінами, внесеними згідно із ЗакономN 3097-IV від 16.11.2005 )
3. Дитина може бути усиновлена іноземцем, якщо протягом одного року з моменту взяття її на облік у урядовому органі державного управління з усиновлення та захисту прав дитини не виявилося громадянина України, який бажав би її усиновити або взяти під опіку чи піклування до себе в сім'ю.
Переважне право на усиновлення дитини - громадянина України мають іноземці, які є:
1) родичами дитини;
2) громадянами держав, з якими Україна уклала договір про надання правової допомоги.
( Частина третя статті 283 із змінами, внесеними згідно із ЗакономN 3097-IV від 16.11.2005 )
4. На усиновлення дитини іноземцем потрібна згода урядового органу державного управління з усиновлення та захисту прав дитини.
( Частина четверта статті 283 із змінами, внесеними згідно ізЗаконом N 3097-IV від 16.11.2005 )
5. Усиновлення іноземцями провадиться за умови забезпечення дитині прав в обсязі не меншому, ніж це встановлено законами України.
6. За усиновленою дитиною зберігається громадянство України до досягнення нею вісімнадцяти років.
Усиновлена дитина має право на збереження своєї національної ідентичності відповідно до Конвенції про права дитини, інших міжнародних договорів.
Стаття 284. Усиновлення дитини, яка є іноземцем і проживає в Україні
1. Усиновлення дитини, яка є іноземцем і проживає в Україні, здійснюється громадянами України або іноземцями, які проживають в Україні, на загальних підставах.
Стаття 285. Обмеження права іноземця на таємницю усиновлення дитини, яка є громадянином України
1. Усиновлення дитини, яка є громадянином України, особою, яка є громадянином держави, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, не є таємним, якщо у державі, в якій усиновлювач постійно проживає і в яку має переїхати дитина, усиновлення не є таємним.
2. Усиновлення дитини, яка є громадянином України, особою, яка є громадянином держави, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, і якщо ця особа в Україні постійно не проживає, не є таємним.
Стаття 286. Усиновлення в Україні іноземцем дитини, яка є іноземцем або особою без громадянства
1. Усиновлення іноземцем або особою без громадянства дитини, яка є іноземцем або особою без громадянства, здійснюється в Україні відповідно до законів України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами України.
Стаття 287. Нагляд за дотриманням прав дітей, які усиновлені іноземцями
1. Якщо діти усиновлені іноземцями і проживають за межами України, відповідна консульська установа за дорученням Міністерства закордонних справ України веде облік цих дітей і здійснює нагляд за дотриманням їхніх прав до досягнення ними вісімнадцяти років.
Порядок здійснення нагляду за дотриманням прав дітей, які усиновлені іноземцями і проживають за межами України, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
( Статтю 288 виключено на підставі Закону N 2709-IV від 23.06.2005 )( Статтю 289 виключено на підставі Закону N 2709-IV від 23.06.2005 )( Статтю 290 виключено на підставі Закону N 2709-IV від 23.06.2005 )( Статтю 291 виключено на підставі Закону N 2709-IV від 23.06.2005 )( Статтю 292 виключено на підставі Закону N 2709-IV від 23.06.2005 )
Розділ VII
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України.
( Пункт 1 розділу VII в редакції Закону N 407-IV від26.12.2002 )
2. Визнати такими, що втрачають чинність з вступом у дію Сімейного кодексу України:
( Абзац перший пункту 2 розділу VII в редакції Закону N 407-IV від 26.12.2002 )
1) Кодекс про шлюб та сім'ю України (Відомості Верховної Ради УРСР, 1969 р., додаток до N 26, ст. 204; 1971 р., N 20, ст. 141; 1973 р., N 21, ст. 181; 1980 р., N 38, ст. 754; 1984 р., N 7, ст. 136; 1985 р., N 11, ст. 205, ст. 206; 1987 р., N 8, ст. 149, N 35, ст. 674; 1991 р., N 9, ст. 89; Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N 4, ст. 25, N 36, ст. 528; 1996 р., N 7, ст. 26; 2000 р., N 9, ст. 67, N 50, ст. 436).
Розділ V "Акти громадянського стану" зберігає свою чинність у частині, що не суперечить цьому Кодексу, до прийняття спеціального закону;
2) Закон Української РСР від 20 червня 1969 року "Про затвердження Кодексу про шлюб та сім'ю Української РСР" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1969 р., N 26, ст. 204);
3) Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 29 грудня 1969 року "Про порядок введення в дію Кодексу про шлюб та сім'ю Української РСР" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1970 р., N 2, ст.16; 1980 р., N 38, ст. 754).
3. Кабінету Міністрів України:
подати до Верховної Ради України протягом трьох місяців з дня опублікування цього Кодексу пропозиції щодо внесення змін до законів України, які випливають з цього Кодексу;
привести у відповідність із цим Кодексом свої нормативно-правові акти;
забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Кодексом.
Президент України Л.КУЧМА
м. Київ, 10 січня 2002 року
N 2947-III