Кримінальний кодекс України. Закон від 05.04.2001 №2341-III

Верховна Рада України Кодекс України, Закон, Кодекс від 05.04.2001 №2341-III
Увага! Не остання редакція від 04.07.2012. Внесення змін (закон від 07.06.2012 N 4955-VI /4955-17/)
Реквізити

Видавник: Верховна Рада України

Тип Кодекс України, Закон, Кодекс

Дата 05.04.2001

Номер 2341-III

Статус Діє

Редакції
27.06.2019 внесення змін (закон від 06.06.2019 N 2747-VIII /2747-19/) 19.05.2019 внесення змін (закон від 25.04.2019 N 2708-VIII /2708-19/) 26.02.2019 визнання неконституційними окремих положень ( рішення від 26.02.2019 N 1-р/2019 /v001p710-19/ ) 11.01.2019 внесення змін (закон від 06.12.2017 N 2227-VIII /2227-19/) 01.01.2019 внесення змін (закон від 23.11.2018 N 2628-VIII /2628-19/) 01.01.2019 внесення змін (закон від 06.09.2018 N 2531-VIII /2531-19/) 01.01.2019 внесення змін (закон від 17.05.2018 N 2427-VІІІ /2427-19/) 10.11.2018 внесення змін (закон від 18.10.2018 N 2599-VIII /2599-19/) 04.11.2018 внесення змін (закон від 02.10.2018 N 2581-VIII /2581-19/) 06.10.2018 внесення змін (закон від 06.09.2018 N 2539-VIII /2539-19/) 28.08.2018 внесення змін (закон від 03.07.2018 N 2475-VIII /2475-19/) 02.08.2018 внесення змін (закон від 12.07.2018 N 2505-VІІІ /2505-19/) 14.06.2018 внесення змін (закон від 07.06.2018 N 2447-VIII /2447-19/) 10.06.2018 внесення змін (закон від 14.11.2017 N 2205-VIII /2205-19/) 18.04.2018 внесення змін (закон від 14.03.2018 N 2334-VIII /2334-19/) 07.03.2018 внесення змін (закон від 08.02.2018 N 2292-VIII /2292-19/) 12.01.2018 внесення змін (закон від 06.12.2017 N 2227-VIII /2227-19/) 18.12.2017 внесення змін (закон від 23.05.2017 N 2059-VIII /2059-19/) 15.12.2017 внесення змін (закон від 03.10.2017 N 2147-VIII /2147-19/) 07.12.2017 внесення змін (закон від 16.11.2017 N 2213-VIII /2213-19/) 03.09.2017 внесення змін (закон від 23.05.2017 N 2063-VIII /2063-19/) 04.08.2017 внесення змін (закон від 22.06.2017 N 2120-VIII /2120-19/) 03.08.2017 внесення змін (закон від 13.07.2017 N 2136-VIII /2136-19/) 02.08.2017 внесення змін (закон від 22.06.2017 N 2119-VIII /2119-19/) 10.07.2017 внесення змін (закон від 18.05.2017 N 2052-VIII /2052-19/) 21.06.2017 внесення змін (закон від 18.05.2017 N 2046-VIII /2046-19/) 26.04.2017 внесення змін (закон від 23.03.2017 N 1977-VIII /1977-19/) 16.04.2017 внесення змін (закон від 16.03.2017 N 1952-VIII /1952-19/) 05.01.2017 внесення змін (закон від 21.12.2016 N 1798-VIII /1798-19/) 01.01.2017 внесення змін (закон від 20.12.2016 N 1791-VIII /1791-19/) 01.01.2017 внесення змін (закон від 06.12.2016 N 1774-VIII /1774-19/) 26.11.2016 внесення змін (закон від 22.09.2016 N 1540-VIII /1540-19/) 02.11.2016 внесення змін (закон від 06.10.2016 N 1666-VIII /1666-19/) 30.10.2016 внесення змін (закон від 04.10.2016 N 1638-VIII /1638-19/) 08.10.2016 внесення змін (закон від 07.09.2016 N 1492-VIII /1492-19/) 05.10.2016 внесення змін (закон від 02.06.2016 N 1404-VIII /1404-19/) 05.10.2016 внесення змін (закон від 02.06.2016 N 1403-VIII /1403-19/) 01.05.2016 внесення змін (закон від 10.12.2015 N 889-VIII /889-19/) 18.03.2016 внесення змін (закон від 15.03.2016 N 1022-VIII /1022-19/) 03.03.2016 внесення змін (закон від 04.02.2016 N 993–VIII /993-19/) 28.02.2016 внесення змін (закон від 18.02.2016 N 1019-VIII /1019-19/) 01.01.2016 внесення змін (закон від 26.11.2015 N 835-VIII /835-19/) 24.12.2015 внесення змін (закон від 26.11.2015 N 838-VIII /838-19/) 03.12.2015 внесення змін (закон від 03.11.2015 N 743-VIII /743-19/) 26.11.2015 внесення змін (закон від 08.10.2015 N 731-VIII /731-19/) 26.11.2015 внесення змін (закон від 10.11.2015 N 770-VIII /770-19/) 05.11.2015 внесення змін (закон від 06.10.2015 N 716-VIII /716-19/) 12.08.2015 внесення змін (закон від 16.07.2015 N 629-VIII /629-19/) 09.08.2015 внесення змін (закон від 02.07.2015 N 576-VIII /576-19/) 15.07.2015 внесення змін (закон від 14.10.2014 N 1697-VII /1697-18/) 28.06.2015 внесення змін (закон від 02.03.2015 N 222-VIII /222-19/) 11.06.2015 внесення змін (закон від 14.05.2015 N 421-VIII /421-19/) 21.05.2015 внесення змін (закон від 09.04.2015 N 317-VIII /317-19/) 26.04.2015 внесення змін (закон від 07.04.2015 N 290-VIII /290-19/) 26.04.2015 внесення змін (закон від 14.10.2014 N 1700-VII /1700-18/) 05.04.2015 внесення змін (закон від 12.02.2015 N 191-VIII /191-19/) 08.03.2015 внесення змін (закон від 02.03.2015 N 218-VIII /218-19/) 05.03.2015 внесення змін (закон від 12.02.2015 N 194-VIII /194-19/) 05.03.2015 внесення змін (закон від 12.02.2015 N 186-VIII /186-19/) 05.03.2015 внесення змін (закон від 05.02.2015 N 158-VIII /158-19/) 04.03.2015 внесення змін (закон від 12.02.2015 N 198-VIII /198-19/) 08.02.2015 внесення змін (закон від 15.01.2015 N 116-VIII /116-19/) 06.02.2015 внесення змін (закон від 14.10.2014 N 1702-VII /1702-18/) 25.01.2015 внесення змін (закон від 14.10.2014 N 1698-VII /1698-18/) 17.01.2015 внесення змін (закон від 25.12.2014 N 63-VIII /63-19/) 01.01.2015 внесення змін (закон від 28.12.2014 N 71-VIII /71-19/) 01.01.2015 внесення змін (закон від 28.12.2014 N 77-VIII /77-19/) 31.10.2014 внесення змін (закон від 07.10.2014 N 1689-VII /1689-18/) 23.10.2014 внесення змін (закон від 14.10.2014 N 1703-VII /1703-18/) 16.10.2014 внесення змін (закон від 16.09.2014 N 1682-VII /1682-18/) 11.07.2014 внесення змін (закон від 19.06.2014 N 1533-VII /1533-18/) 09.07.2014 внесення змін (закон від 18.06.2014 N 1519-VII /1519-18/) 04.06.2014 внесення змін (закон від 13.05.2014 N 1261-VII /1261-18/) 17.05.2014 внесення змін (закон від 09.04.2014 N 1194-VII /1194-18/) 27.04.2014 внесення змін (закон від 23.05.2013 N 314-VII /314-18/) 27.04.2014 внесення змін (закон від 15.04.2014 N 1207-VII /1207-18/) 19.04.2014 внесення змін (закон від 27.03.2014 N 1170-VII /1170-18/) 18.04.2014 внесення змін (закон від 08.04.2014 N 1183-VII /1183-18/) 28.03.2014 внесення змін (закон від 10.10.2013 N 642-VII /642-18/) 21.03.2014 внесення змін (закон від 13.03.2014 N 879-VII /879-18/) 16.03.2014 внесення змін (закон від 13.03.2014 N 877-VII /877-18/) 02.03.2014 внесення змін (закон від 23.02.2014 N 767-VII /767-18/) 22.01.2014 внесення змін (закон від 16.01.2014 N 721-VII /721-18/) 28.02.2014 внесення змін (закон від 21.02.2014 N 746-VII /746-18/) 02.02.2014 внесення змін (закон від 28.01.2014 N 735-VII /735-18/) 02.02.2014 внесення змін (закон від 28.01.2014 N 734-VII /734-18/) 02.02.2014 внесення змін (закон від 28.01.2014 N 732-VII /732-18/) 22.01.2014 внесення змін (закон від 16.01.2014 N 729-VII /729-18/) 22.01.2014 внесення змін (закон від 16.01.2014 N 728-VII /728-18/) 15.12.2013 внесення змін (закон від 18.04.2013 N 222-VII /222-18/) 04.07.2013 внесення змін (закон від 14.05.2013 N 228-VII /228-18/) 09.06.2013 внесення змін (закон від 16.05.2013 N 245-VII /245-18/) 18.05.2013 внесення змін (закон від 18.04.2013 N 221-VII /221-18/) 05.12.2012 внесення змін (закон від 16.10.2012 N 5460-VI /5460-17/) 19.11.2012 внесення змін (закон від 13.04.2012 N 4652-VI /4652-17/) 18.10.2012 внесення змін (закон від 18.09.2012 N 5283-VI /5283-17/) 18.10.2012 внесення змін (закон від 18.09.2012 N 5284-VI /5284-17/) 21.09.2012 внесення змін (закон від 23.02.2012 N 4452-VI /4452-17/) 12.08.2012 внесення змін (закон від 05.07.2012 N 5064-VI /5064-17/) 02.08.2012 внесення змін (закон від 05.07.2012 N 5065-VI /5065-17/) 04.07.2012 внесення змін (закон від 07.06.2012 N 4955-VI /4955-17/) 01.07.2012 внесення змін (закон від 02.06.2011 N 3454-VI /3454-17/) 15.06.2012 внесення змін (закон від 24.05.2012 N 4837-VI /4837-17/) 17.06.2012 внесення змін (закон від 24.05.2012 N 4838-VI /4838-17/) 20.05.2012 внесення змін (закон від 13.04.2012 N 4652-VI /4652-17/) 18.04.2012 тлумачення (решение від 18.04.2012 N 10-рп/2012 /v010p710-12/) 17.01.2012 внесення змін (закон від 15.11.2011 N 4025-VI /4025-17/) 01.01.2012 внесення змін (закон від 02.06.2011 N 3465-VI /3465-17/) 23.11.2011 внесення змін (закон від 04.11.2011 N 4016-VI /4016-17/) 23.11.2011 внесення змін (закон від 06.10.2011 N 3826-VI /3826-17/) 01.11.2011 внесення змін (закон від 08.09.2011 N 3718-VI /3718-17/) 16.10.2011 внесення змін (закон від 22.09.2011 N 3795-VI /3795-17/) 16.09.2011 внесення змін (кодекс украины від 19.05.2011 N 3393-VI /3393-17/) 26.07.2011 внесення змін (закон від 05.07.2011 N 3571-VI /3571-17/) 05.07.2011 внесення змін (закон від 02.12.2010 N 2735-VI /2735-17/) 01.07.2011 внесення змін (закон від 07.04.2011 N 3207-VI /3207-17/) 25.05.2011 внесення змін (закон від 22.04.2011 N 3306-VI /3306-17/) 19.05.2011 внесення змін (закон від 21.04.2011 N 3267-VI /3267-17/) 09.05.2011 внесення змін (закон від 13.01.2011 N 2939-VI /2939-17/) 05.05.2011 внесення змін (закон від 05.04.2011 N 3186-VI /3186-17/) 08.03.2011 внесення змін (закон від 04.11.2010 N 2677-VI /2677-17/) 05.02.2011 внесення змін (закон від 13.01.2011 N 2924-VI /2924-17/) 13.01.2011 внесення змін (закон від 22.12.2010 N 2852-VI /2852-17/) 05.01.2011 внесення змін (закон від 21.12.2010 N 2808-VI /2808-17/) 06.01.2011 внесення змін (закон від 02.12.2010 N 2742-VI /2742-17/) 01.01.2011 внесення змін (закон від 02.12.2010 N 2756-VI /2756-17/) 01.01.2011 внесення змін (закон від 08.07.2010 N 2464-VI /2464-17/) 01.01.2011 внесення змін (закон від 08.07.2010 N 2457-VI /2457-17/) 01.01.2011 внесення змін (закон від 11.06.2009 N 1508-VI /1508-17/) 26.10.2010 внесення змін (закон від 23.09.2010 N 2556-VI /2556-17/) 12.10.2010 внесення змін (закон від 09.09.2010 N 2518-VI /2518-17/) 20.08.2010 внесення змін (закон від 18.05.2010 N 2258-VI /2258-17/) 03.08.2010 внесення змін (закон від 07.07.2010 N 2453-VI /2453-17/) 19.07.2010 внесення змін (закон від 22.10.2009 N 1675-VI /1675-17/) 07.07.2010 внесення змін (закон від 15.06.2010 N 2338-VI /2338-17/) 23.06.2010 внесення змін (закон від 01.06.2010 N 2295-VI /2295-17/) 16.02.2010 внесення змін (закон від 21.01.2010 N 1827-VI /1827-17/) 09.02.2010 внесення змін (закон від 20.01.2010 N 1819-VI /1819-17/) 01.01.2010 внесення змін (закон від 05.06.2009 N 1475-VI /1475-17/) 08.12.2009 внесення змін (закон від 05.11.2009 N 1707-VI /1707-17/) 08.12.2009 внесення змін (закон від 05.11.2009 N 1708-VI /1708-17/) 10.09.2009 визнання неконституційними окремих положень (решение від 10.09.2009 N 20-рп/2009 /v020p710-09/) 10.09.2009 внесення змін (закон від 21.08.2009 N 1616-VI /1616-17/) 02.07.2009 внесення змін (закон від 11.06.2009 N 1520-VI /1520-17/) 11.07.2009 внесення змін (закон від 02.06.2009 N 1414-VI /1414-17/) 01.07.2009 внесення змін (закон від 04.06.2009 N 1452-VI /1452-17/) 25.06.2009 внесення змін (закон від 04.06.2009 N 1449-VI /1449-17/) 20.06.2009 внесення змін (закон від 04.06.2009 N 1441-VI /1441-17/) 11.06.2009 внесення змін (закон від 14.04.2009 N 1254-VI /1254-17/) 05.04.2001 прийняття 30.04.2009 внесення змін (закон від 19.03.2009 N 1180-VI /1180-17/) 09.04.2009 внесення змін (закон від 19.03.2009 N 1166-VI /1166-17/) 09.04.2009 внесення змін (закон від 17.03.2009 N 1125-VI /1125-17/) 07.04.2009 внесення змін (закон від 19.03.2009 N 1165-VI /1165-17/) 21.03.2009 внесення змін (закон від 15.01.2009 N 890-VI /890-17/) 11.03.2009 внесення змін (закон від 19.02.2009 N 1027-VI /1027-17/) 25.02.2009 внесення змін (закон від 15.01.2009 N 894-VI /894-17/) 14.01.2009 внесення змін (закон від 25.12.2008 N 801-VI /801-17/) 01.01.2009 внесення змін (закон від 15.04.2008 N 270-VI /270-17/) 16.11.2008 внесення змін (закон від 24.09.2008 N 586-VI /586-17/) 24.10.2008 внесення змін (закон від 01.10.2008 N 616-VI /616-17/) 15.10.2008 внесення змін (закон від 25.09.2008 N 600-VI /600-17/) 07.05.2008 внесення змін (закон від 15.04.2008 N 270-VI /270-17/) 01.10.2007 внесення змін (закон від 22.02.2007 N 698-V /698-16/) 15.06.2007 внесення змін (закон від 05.04.2007 N 875-V /875-16/) 14.06.2007 внесення змін (закон від 31.05.2007 N 1111-V /1111-16/) 14.06.2007 внесення змін (закон від 24.05.2007 N 1071-V /1071-16/) 13.06.2007 внесення змін (закон від 19.04.2007 N 966-V /966-16/) 03.02.2007 внесення змін (закон від 11.01.2007 N 578-V /578-16/) 17.01.2007 внесення змін (закон від 22.12.2006 N 534-V /534-16/) 10.01.2007 внесення змін (закон від 22.12.2006 N 527-V /527-16/) 12.10.2006 внесення змін (закон від 21.09.2006 N 170-V /170-16/) 12.05.2006 внесення змін (закон від 23.02.2006 N 3480-IV /3480-15/) 25.03.2006 внесення змін (закон від 23.02.2006 N 3504-IV /3504-15/) 02.03.2006 внесення змін (закон від 09.02.2006 N 3423-IV /3423-15/) 10.02.2006 внесення змін (закон від 12.01.2006 N 3316-IV /3316-15/) 05.01.2006 внесення змін (закон від 01.12.2005 N 3169-IV /3169-15/) 13.12.2005 внесення змін (закон від 17.11.2005 N 3108-IV /3108-15/) 05.11.2005 внесення змін (закон від 18.10.2005 N 2984-IV /2984-15/) 13.10.2005 внесення змін (закон від 22.09.2005 N 2903-IV /2903-15/) 02.08.2005 внесення змін (закон від 06.07.2005 N 2734-IV /2734-15/) 30.06.2005 внесення змін (закон від 31.05.2005 N 2598-IV /2598-15/) 31.03.2005 внесення змін (закон від 03.03.2005 N 2456-IV /2456-15/) 26.02.2005 внесення змін (закон від 11.01.2005 N 2308-IV /2308-15/) 16.02.2005 внесення змін (закон від 12.01.2005 N 2322-IV /2322-15/) 18.01.2005 внесення змін (закон від 23.12.2004 N 2289-IV /2289-15/) 13.01.2005 внесення змін (закон від 16.12.2004 N 2252-IV /2252-15/) 11.01.2005 внесення змін (закон від 21.12.2004 N 2276-IV /2276-15/) 02.11.2004 визнання неконституційними окремих положень (решение від 02.11.2004 N 15-рп/2004 /v015p710-04/) 09.06.2004 внесення змін (закон від 18.05.2004 N 1723-IV /1723-15/) 27.04.2004 внесення змін (закон від 18.03.2004 N 1626-IV /1626-15/) 19.11.2003 внесення змін (закон від 10.07.2003 N 1098-IV /1098-15/) 30.10.2003 тлумачення (решение від 30.10.2003 N 18-рп/2003 /v018p710-03/) 09.08.2003 внесення змін (закон від 11.07.2003 N 1130-IV /1130-15/) 01.08.2003 внесення змін (закон від 03.04.2003 N 662-IV /662-15/) 04.07.2003 внесення змін (закон від 05.06.2003 N 908-IV /908-15/) 25.06.2003 внесення змін (закон від 22.05.2003 N 850-IV /850-15/) 18.06.2003 внесення змін (закон від 15.05.2003 N 744-IV /744-15/) 11.06.2003 внесення змін (закон від 06.02.2003 N 485-IV /485-15/) 11.06.2003 внесення змін (закон від 16.01.2003 N 430-IV /430-15/) 25.04.2003 внесення змін (закон від 03.04.2003 N 669-IV /669-15/) 25.04.2003 внесення змін (закон від 03.04.2003 N 668-IV /668-15/) 04.04.2002 внесення змін (закон від 07.03.2002 N 3075-III /3075-14/) 17.01.2002 внесення змін (закон від 17.01.2002 N 2953-III /2953-14/)
Документ підготовлено в системі iplex
6) особи, засуджені до обмеження волі, а також засуджені за злочин невеликої тяжкості до позбавлення волі, якщо вони протягом двох років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;
7) особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу за злочин середньої тяжкості, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;
8) особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу за тяжкий злочин, якщо вони протягом шести років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;
9) особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом восьми років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину.
( Стаття 89 із змінами, внесеними згідно із Законом N 4025-VI від 15.11.2011 )
Стаття 90. Обчислення строків погашення судимості
1. Строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття основного і додаткового покарання.
2. До строку погашення судимості зараховується час, протягом якого вирок не було виконано, якщо при цьому давність виконання вироку не переривалася. Якщо вирок не було виконано, судимість погашається по закінченні строків давності виконання вироку.
3. Якщо особу було достроково звільнено від відбування покарання, то строк погашення судимості обчислюється з дня дострокового звільнення її від відбування покарання (основного та додаткового).
4. Якщо невідбуту частину покарання було замінено більш м'яким покаранням, то строк погашення судимості обчислюється з дня відбуття більш м'якого покарання (основного та додаткового).
5. Якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить злочин, перебіг строку погашення судимості переривається і обчислюється заново. У цих випадках строки погашення судимості обчислюються окремо за кожний злочин після фактичного відбуття покарання (основного та додаткового) за останній злочин.
Стаття 91. Зняття судимості
1. Якщо особа після відбуття покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення, то суд може зняти з неї судимість до закінчення строків, зазначених у статті 89 цього Кодексу.
2. Зняття судимості допускається лише після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного у статті 89 цього Кодексу.
3. Порядок зняття судимості встановлюється Кримінально-процесуальним кодексом України.
Р о з д і л XIV
ПРИМУСОВІ ЗАХОДИ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ ТА ПРИМУСОВЕ ЛІКУВАННЯ
Стаття 92. Поняття та мета примусових заходів медичного характеру
Примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь.
Стаття 93. Особи, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру
Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб:
1) які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння;
2) які вчинили у стані обмеженої осудності злочини;
3) які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання.
Стаття 94. Види примусових заходів медичного характеру
1. Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру:
1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;
2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;
3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;
4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.
2. Надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку може бути застосоване судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспільно небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров'я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу.
3. Госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання у психіатричному закладі і лікування у примусовому порядку.
4. Госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, не пов'язане з посяганням на життя інших осіб, і за своїм психічним станом не становить загрози для суспільства, але потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах посиленого нагляду.
5. Госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов'язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду.
6. Якщо не буде визнано за необхідне застосування до психічно хворого примусових заходів медичного характеру, а також у разі припинення застосування таких заходів, суд може передати його на піклування родичам або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом.
Стаття 95. Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру
1. Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється судом за заявою представника психіатричного закладу (лікаря-психіатра), який надає особі таку психіатричну допомогу, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який обґрунтовує необхідність продовження, зміни або припинення застосування таких примусових заходів.
2. Особи, до яких застосовані примусові заходи медичного характеру, підлягають огляду комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на 6 місяців для вирішення питання про наявність підстав для звернення до суду із заявою про припинення або про зміну застосування такого заходу. У разі відсутності підстав для припинення або зміни застосування примусового заходу медичного характеру представник психіатричного закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, направляє до суду заяву, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продовження застосування примусового заходу медичного характеру. У разі необхідності продовження застосування примусового заходу медичного характеру понад 6 місяців представник психіатричного закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, повинен направити до суду за місцем знаходження психіатричного закладу заяву про продовження застосування примусового заходу. До заяви додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продовження надання особі такої психіатричної допомоги. В подальшому продовження застосовування примусового заходу медичного характеру проводиться кожного разу на строк, який не може перевищувати 6 місяців.
3. У разі припинення застосування примусових заходів медичного характеру через змінення психічного стану особи на краще, суд може передати її на піклування родичам або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом.
4. У разі припинення застосування примусових заходів медичного характеру через видужання особи, які вчинили злочини у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку, підлягають покаранню на загальних засадах, а особи, які захворіли на психічну хворобу під час відбування покарання, можуть підлягати подальшому відбуванню покарання.
Стаття 96. Примусове лікування
1. Примусове лікування може бути застосоване судом, незалежно від призначеного покарання, до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.
2. У разі призначення покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі примусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання. У разі призначення інших видів покарань примусове лікування здійснюється у спеціальних лікувальних закладах.
Р о з д і л XV
ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ТА ПОКАРАННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ
Стаття 97. Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру
1. Неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 цього Кодексу.
2. Примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 цього Кодексу, суд застосовує і до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу.
3. У разі ухилення неповнолітнього, що вчинив злочин, від застосування до нього примусових заходів виховного характеру ці заходи скасовуються і він притягується до кримінальної відповідальності.
( Стаття 97 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI від 15.04.2008 )
Стаття 98. Види покарань
1. До неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань:
1) штраф;
2) громадські роботи;
3) виправні роботи;
4) арешт;
5) позбавлення волі на певний строк.
2. До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
Стаття 99. Штраф
1. Штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення.
2. Розмір штрафу, в тому числі за вчинення злочину, за який передбачено основне покарання лише у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах до п'ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
3. До неповнолітнього, що не має самостійного доходу, власних коштів або майна, на яке може бути звернене стягнення, засудженого за вчинення злочину, за який передбачено основне покарання лише у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, може бути застосовано покарання у виді громадських робіт або виправних робіт згідно з положеннями статей 100, 103 цього Кодексу.
( Стаття 99 із змінами, внесеними згідно із Законом N 4025-VI від 15.11.2011 )
Стаття 100. Громадські та виправні роботи
1. Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають у виконанні неповнолітнім робіт у вільний від навчання чи основної роботи час. Тривалість виконання даного виду покарання не може перевищувати двох годин на день.
2. Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому в віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року.
3. Із заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних робіт, здійснюється відрахування в доход держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від п'яти до десяти відсотків.
Арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановлення вироку досяг шістнадцяти років, в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від п'ятнадцяти до сорока п'яти діб.
Стаття 102. Позбавлення волі на певний строк
1. Покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, може бути призначене на строк від шести місяців до десяти років, крім випадків, передбачених пунктом 5 частини третьої цієї статті. Неповнолітні, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах.
2. Позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості.
3. Покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому:
1) за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості - на строк не більше одного року шести місяців;
2) за злочин середньої тяжкості - на строк не більше чотирьох років;
3) за тяжкий злочин - на строк не більше семи років;
4) за особливо тяжкий злочин - на строк не більше десяти років;
5) за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, - на строк до п'ятнадцяти років.
( Стаття 102 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI від 15.04.2008 )
Стаття 103. Призначення покарання
1. При призначенні покарання неповнолітньому суд, крім обставин, передбачених у статтях 65-67 цього Кодексу, враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього.
2. При призначенні покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів або вироків остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати п'ятнадцяти років.
Стаття 104. Звільнення від відбування покарання з випробуванням
1. Звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується до неповнолітніх відповідно до статей 75-78 цього Кодексу, з урахуванням положень, передбачених цією статтею.
2. Звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути застосоване до неповнолітнього лише у разі його засудження до арешту або позбавлення волі.
3. Іспитовий строк установлюється тривалістю від одного до двох років.
4. У разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на окрему особу, за її згодою або на її прохання, обов'язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи.
( Стаття 104 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI від 15.04.2008 )
Стаття 105. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру
1. Неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання.
2. У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру:
1) застереження;
2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;
3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;
4) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків;
5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом.
3. До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру, що передбачені у частині другій цієї статті. Тривалість заходів виховного характеру, передбачених у пунктах 2 та 3 частини другої цієї статті, встановлюється судом, який їх призначає.
4. Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователя в порядку, передбаченому законом.
Стаття 106. Звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності
1. Звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності до осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, застосовується відповідно до статей 49 та 80 цього Кодексу з урахуванням положень, передбачених цією статтею.
2. Щодо осіб, зазначених у частині першій цієї статті, встановлюються такі строки давності:
1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;
2) п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;
3) сім років - у разі вчинення тяжкого злочину;
4) десять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
3. Щодо осіб, зазначених у частині першій цієї статті, встановлюються такі строки виконання обвинувального вироку:
1) два роки - у разі засудження до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;
2) п'ять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;
3) сім років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкий злочин;
4) десять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за особливо тяжкий злочин.
Стаття 107. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання
1. До осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання незалежно від тяжкості вчиненого злочину.
2. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою та ставленням до праці та навчання довів своє виправлення.
3. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване до засуджених за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, після фактичного відбуття:
1) не менше третини призначеного строку покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості і за необережний тяжкий злочин;
2) не менше половини строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила у віці до вісімнадцяти років новий умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;
3) не менше двох третин строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі і була умовно-достроково звільнена від відбування покарання, але до закінчення невідбутої частини покарання та до досягнення вісімнадцятирічного віку знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі.
4. До неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням не застосовується.
5. У разі вчинення особою, щодо якої застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового злочину суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 цього Кодексу.
Стаття 108. Погашення та зняття судимості
1. Погашення та зняття судимості щодо осіб, які вчинили злочин до досягнення ними вісімнадцятирічного віку, здійснюється відповідно до статей 88-91 цього Кодексу з урахуванням положень, передбачених цією статтею.
2. Такими, що не мають судимості, визнаються неповнолітні:
1) засуджені до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, після виконання цього покарання;
2) засуджені до позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо вони протягом одного року з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;
3) засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;
4) засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом п'яти років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину.
3. Дострокове зняття судимості допускається лише щодо особи, яка відбула покарання у виді позбавлення волі за тяжкий або особливо тяжкий злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, за підставами, передбаченими в частині першій статті 91 цього Кодексу, після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного в частині другій цієї статті.
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Р о з д і л I
ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ОСНОВ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
Стаття 109. Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади
1. Дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а також змова про вчинення таких дій, -
караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.
2. Публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, -
караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.
3. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені особою, яка є представником влади, або повторно, або організованою групою, або з використанням засобів масової інформації, -
караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.
Стаття 110. Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України
1. Умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, -
караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.
2. Ті самі дії, якщо вони вчинені особою, яка є представником влади, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або поєднані з розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі, -
караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, які призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків, -
караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.
Стаття 111. Державна зрада
1. Державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, -
карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років.
2. Звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників ніяких дій не вчинив і добровільно заявив органам державної влади про свій зв'язок з ними та про отримане завдання.
Стаття 112. Посягання на життя державного чи громадського діяча
Посягання на життя Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата України, Прем'єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України, Голови чи судді Конституційного Суду України або Верховного Суду України, або вищих спеціалізованих судів України, Генерального прокурора України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Рахункової палати, Голови Національного банку України, керівника політичної партії, вчинене у зв'язку з їх державною чи громадською діяльністю, -
карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.
Стаття 113. Диверсія
Вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров'ю, на зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, а також вчинення з тією самою метою дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, масове отруєння, поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій, -
карається позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.
Стаття 114. Шпигунство
1. Передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю, якщо ці дії вчинені іноземцем або особою без громадянства, -
караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.
2. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка припинила діяльність, передбачену частиною першою цієї статті, та добровільно повідомила органи державної влади про вчинене, якщо внаслідок цього і вжитих заходів було відвернено заподіяння шкоди інтересам України.
Р о з д і л II
ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ'Я ОСОБИ
Стаття 115. Умисне вбивство
1. Вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, -
карається позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.
2. Умисне вбивство:
1) двох або більше осіб;
2) малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;
3) заручника або викраденої людини;
4) вчинене з особливою жорстокістю;
5) вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб;
6) з корисливих мотивів;
7) з хуліганських мотивів;
8) особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку;
9) з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення;
10) поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом;
11) вчинене на замовлення;
12) вчинене за попередньою змовою групою осіб;
13) вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого статтями 116-118 цього Кодексу;
14) з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, -
карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна у випадку, передбаченому пунктом 6 частини другої цієї статті.
( Стаття 115 із змінами, внесеними згідно із Законами N 270-VI від 15.04.2008, N 1707-VI від 05.11.2009 )
Стаття 116. Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання
Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого, -
карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.
Стаття 117. Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини
Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після пологів -
карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.
Стаття 118. Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця
Умисне вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, а також у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, -
карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.
Стаття 119. Вбивство через необережність
1. Вбивство, вчинене через необережність, -
карається обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.
2. Вбивство двох або більше осіб, вчинене через необережність, -
карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.
Стаття 120. Доведення до самогубства
1. Доведення особи до самогубства або до замаху на самогубство, що є наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, примусу до протиправних дій або систематичного приниження її людської гідності, -
карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.
2. Те саме діяння, вчинене щодо особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винуватого, або щодо двох або більше осіб, -
карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.
3. Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, якщо воно було вчинене щодо неповнолітнього, -
карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.
Стаття 121. Умисне тяжке тілесне ушкодження
1. Умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя, -
карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.
2. Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, або вчинене групою осіб, а також з метою залякування потерпілого або інших осіб, чи з мотивів расової, національної або релігійної нетерпимості, або вчинене на замовлення, або таке, що спричинило смерть потерпілого, -
карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.
( Стаття 121 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1707-VI від 05.11.2009 )
Стаття 122. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження
1. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину, -
карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
2. Ті самі дії, вчинені з метою залякування потерпілого або його родичів чи примусу до певних дій або з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, -
караються позбавленням волі від трьох до п'яти років.
( Стаття 122 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1707-VI від 05.11.2009 )
Стаття 123. Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання
Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого, -
карається громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.
Стаття 124. Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця
Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, -
карається громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.
Стаття 125. Умисне легке тілесне ушкодження
1. Умисне легке тілесне ушкодження -
карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до одного року.
2. Умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, -
карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до одного року, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.
( Стаття 125 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI від 15.04.2008 )
Стаття 126. Побої і мордування
1. Умисне завдання удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень, -
карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до одного року.
2. Ті самі діяння, що мають характер мордування, вчинені групою осіб, або з метою залякування потерпілого чи його близьких, або з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, -
караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.
( Стаття 126 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1707-VI від 05.11.2009 )
Стаття 127. Катування
1. Катування, тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою примусити потерпілого чи іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у тому числі отримати від нього або іншої особи відомості чи визнання, або з метою покарати його чи іншу особу за дії, скоєні ним або іншою особою чи у скоєнні яких він або інша особа підозрюється, а також з метою залякування чи дискримінації його або інших осіб -
карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.
2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, -
караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.
( Стаття 127 в редакції Законів N 2322-IV від12.01.2005, N 270-VI від 15.04.2008; із змінами,внесеними згідно із Законом N 1707-VI від 05.11.2009 )
Стаття 128. Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження
Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження -
карається громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років.
Стаття 129. Погроза вбивством
1. Погроза вбивством, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози, -
карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років.
2. Те саме діяння, вчинене членом організованої групи або з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, -
карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.
( Стаття 129 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1707-VI від 05.11.2009 )
Стаття 130. Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби
1. Свідоме поставлення іншої особи в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, -
карається арештом на строк до трьох місяців або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
2. Зараження іншої особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби особою, яка знала про те, що вона є носієм цього вірусу, -
карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.
3. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені щодо двох чи більше осіб або неповнолітнього, -
караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
4. Умисне зараження іншої особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, -
карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.
Стаття 131. Неналежне виконання професійних обов'язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби
1. Неналежне виконання медичним, фармацевтичним або іншим працівником своїх професійних обов'язків внаслідок недбалого чи несумлінного ставлення до них, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, -
карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
2. Те саме діяння, якщо воно спричинило зараження двох чи більше осіб, -
карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Стаття 132. Розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби
Розголошення службовою особою лікувального закладу, допоміжним працівником, який самочинно здобув інформацію, або медичним працівником відомостей про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, або захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та його результатів, що стали їм відомі у зв'язку з виконанням службових або професійних обов'язків, -
карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
Стаття 133. Зараження венеричною хворобою
1. Зараження іншої особи венеричною хворобою особою, яка знала про наявність у неї цієї хвороби, -
карається виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.
2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, раніше судимою за зараження іншої особи венеричною хворобою, а також зараження двох чи більше осіб або неповнолітнього, -
караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк до трьох років.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, -
караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.
Стаття 134. Незаконне проведення аборту
1. Проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти, -
карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років.
2. Незаконне проведення аборту, якщо воно спричинило тривалий розлад здоров'я, безплідність або смерть потерпілої, -
карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
Стаття 135. Залишення в небезпеці
1. Завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов'язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, -
карається обмеженням волі на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.
2. Ті самі дії, вчинені матір'ю стосовно новонародженої дитини, якщо матір не перебувала в обумовленому пологами стані, -
караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.
3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили смерть особи або інші тяжкі наслідки, -
караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
Стаття 136. Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані
1. Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан особи належним установам чи особам, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження, -
караються штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк до шести місяців.
2. Ненадання допомоги малолітньому, який завідомо перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан дитини належним установам чи особам -
караються штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.
3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили смерть потерпілого, -
караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.
( Стаття 136 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI від 15.04.2008 )
Стаття 137. Неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей
1. Невиконання або неналежне виконання професійних чи службових обов'язків щодо охорони життя та здоров'я неповнолітніх внаслідок недбалого або несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило істотну шкоду здоров'ю потерпілого, -
карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
( Абзац другий частини першої статті 137 в редакції Закону N 2556-VI від 23.09.2010 )
2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили смерть неповнолітнього або інші тяжкі наслідки, -
караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
( Частина друга статті 137 в редакції Закону N 2556-VIвід 23.09.2010 )
Стаття 138. Незаконна лікувальна діяльність
Заняття лікувальною діяльністю без спеціального дозволу, здійснюване особою, яка не має належної медичної освіти, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого, -
карається виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
Стаття 139. Ненадання допомоги хворому медичним працівником
1. Ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який зобов'язаний, згідно з установленими правилами, надати таку допомогу, якщо йому завідомо відомо, що це може мати тяжкі наслідки для хворого, -
карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до двох років.
2. Те саме діяння, якщо воно спричинило смерть хворого або інші тяжкі наслідки, -
карається обмеженням волі на строк до чотирьох років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
( Стаття 139 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI від 15.04.2008 )
Стаття 140. Неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником
1. Невиконання чи неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов'язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого, -
карається позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.
2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки неповнолітньому, -
карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Стаття 141. Порушення прав пацієнта
Проведення клінічних випробувань лікарських засобів без письмової згоди пацієнта або його законного представника, або стосовно неповнолітнього чи недієздатного, якщо ці дії спричинили смерть пацієнта або інші тяжкі наслідки, -
КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
Р о з д і л I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Завдання Кримінального кодексу України
1. Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.
2. Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс України визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.
Стаття 2. Підстава кримінальної відповідальності
1. Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
2. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
3. Ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу.
Р о з д і л II
ЗАКОН ПРО КРИМІНАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
Стаття 3. Законодавство України про кримінальну відповідальність
1. Законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.
2. Закони України про кримінальну відповідальність, прийняті після набрання чинності цим Кодексом, включаються до нього після набрання ними чинності.
3. Злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом.
4. Застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено.
5. Закони України про кримінальну відповідальність повинні відповідати положенням, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.