Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року

Наука. Україна традиційно вважається державою з вагомим науковим потенціалом, визнаними у світі науковими школами, розвинутою системою підготовки кадрів.

Індикатором забезпеченості науковими кадрами країн - членів Європейського Союзу є кількість працівників, які займаються дослідницькою діяльністю в загальній чисельності зайнятих в економіці (у розрахунку на 1 тис. осіб). Найвищий рівень концентрації спеціалістів з науковими ступенями у економічно розвинутих регіонах, де зосереджена значна кількість наукових установ та вищих навчальних закладів. Так, у 2004 році дослідницькою діяльністю займалося в Україні 1505 установ, у тому числі 384 - академічного профілю науки, 870 - галузевого, 168 - вищої освіти і 83 - заводського профілю. Майже дві третини загальної кількості наукових установ розташовано в економічно розвинутих регіонах: 25,8 відсотка - у м. Києві, 15,5 - у Харківській області, 7,2 - Дніпропетровській, 6 - Львівській, 5,5 - Донецькій, 4,9 відсотка - в Одеській області.

На кінець 2004 року в зазначених установах наукові та науково-технічні дослідження проводили 85,7 тис. науковців, 20,9 тис. техніків і 33,7 тис. осіб допоміжного персоналу (без урахування сумісників). Тенденція постійного зменшення дослідників та техніків припинилася і вперше за останні роки їх чисельність порівняно з відповідним періодом попереднього року збільшилася на 1,7 відсотка. Разом з тим кількість допоміжного персоналу зменшилася на 2,7 відсотка. При цьому загальна чисельність працівників наукових установ практично не змінилася і становила 173,6 тис. осіб.

У різних галузях економіки на кінець 2004 року працювало понад 77 тис. докторів і кандидатів наук, з яких 27 відсотків проводили наукові дослідження і здійснювали розробки за основним місцем роботи, третина - працівники, які поєднували викладацьку діяльність у вищих навчальних закладах з науковою.

Протягом останніх років питома вага фахівців з науковими ступенями серед тих, що проводять наукові дослідження і здійснюють розробки, залишається незмінною і становить близько 20 відсотків. При цьому їх чисельність порівняно з 2003 роком збільшилася на 1,6 відсотка і становить 21,1 тис. (4,1 тис. докторів і 17 тис. кандидатів наук). Понад дві третини загальної чисельності докторів і кандидатів наук, зайнятих науково-технічною діяльністю, працювало в наукових установах академічного профілю, 18,5 відсотка - у галузевих науково-дослідних та проектно-конструкторських установах, 12,9 відсотка - у наукових частинах та лабораторіях вищих навчальних закладів і лише 9 докторів і 153 кандидати наук (0,8 відсотка) залучені до виконання науково-технічних робіт у заводському секторі науки.

У 2004 році в м. Києві працювало майже 30 відсотків загальної кількості докторів і кандидатів наук, у Харківській області - 15,2 відсотка, Львівській та Дніпропетровській - по 6,9, Донецькій - 6,5, Одеській - 6 відсотків.

Низький рівень заробітної плати науковців та матеріально-технічного забезпечення наукових досліджень, відсутність активної популяризації досягнень вітчизняної науки та її ролі в сучасних процесах розвитку глобальної економіки негативно відображаються на престижності наукової діяльності в Україні.

Туризм. Україна, маючи вигідне геополітичне розташування, володіє значним туристсько-рекреаційним потенціалом - сприятливими кліматичними умовами, рівнинними і гірськими ландшафтами, багатством флори і фауни, розвинутою мережею транспортного сполучення, великою кількістю історичних пам'яток культури та архітектури.

На державному обліку перебуває понад 130 тис. пам'яток. Функціонує 61 історико-культурний заповідник. До Списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО включено Софійський собор з ансамблем монастирських споруд та Києво-Печерську лавру у м. Києві, історичний центр м. Львова. Готується до ЮНЕСКО подання про включення до цього Списку пам'яток м. Кам'янця-Подільського.

У результаті поступового розвитку міжнародного співробітництва кількість іноземних туристів, які відвідують Україну, щороку зростала і у 2005 році досягла 17,6 мільйона. Порівняно з 2000 роком кількість іноземних туристів з Польщі збільшилася в 12,3 раза, Італії - в 4,9, Росії - в 3,4, Казахстану - в 3,5, Угорщини - в 3,9, Туреччини - в 2,7, Німеччини - в 3, Білорусі - в 1,9, Франції - в 2,2, Словаччини - в 4,6, Литви - в 1,9 раза, США - на 38,1 відсотка, Румунії - в 3 рази, Австрії - в 2,1 раза.

Поступово збільшується обсяг внутрішнього туризму. За даними Державної служби туризму і курортів, їх кількість становила у 2005 році 1,6 мільйона.

Найвищі показники надання туристичних послуг досягнуті в м. Києві, Автономній Республіці Крим та Івано-Франківській області, які відвідує понад 50 відсотків іноземних та 40 відсотків вітчизняних туристів. Пожвавлення роботи суб'єктів туристичної діяльності спостерігається у Волинській, Івано-Франківській, Кіровоградській, Луганській, Полтавській, Рівненській та Харківській областях.

Збільшення обсягів міжнародного туризму позитивно впливає на розвиток туристичної інфраструктури, сприяє збереженню та модернізації мережі об'єктів готельної інфраструктури - в 2005 році функціонувало 1192 готелі та інших місць короткотермінового проживання. Найбільше їх концентрується в Дніпропетровській області (107), м. Києві (96), Львівській області (82), Автономній Республіці Крим та Одеській області (по 74), Донецькій області (73). У підприємствах готельного господарства обслужено 3,9 млн. осіб, у тому числі іноземців - 713 тис., або 18,3 відсотка загальної кількості осіб.

За останні одинадцять років в об'єкти туристичної індустрії спрямовано понад 1,7 млрд. гривень інвестицій, передусім в найпривабливіших регіонах - Автономна Республіка Крим, м. Київ, Одеська та Закарпатська області.

Україна має розвинуту мережу санаторно-курортних і закладів відпочинку. У 2005 році їх налічувалося 3245, де було оздоровлено понад 3,3 млн. осіб. Найбільше санаторно-курортних і закладів відпочинку розташовано в Автономній Республіці Крим.

До негативних факторів, які впливають на перспективу комплексного розвитку туризму і санаторно-курортної галузі (насамперед рекреаційної), належать:

значна територіальна диференціація в господарському використанні рекреаційного потенціалу (неповною мірою, зокрема, використовується потенціал Херсонської, Запорізької, Донецької і Миколаївської областей);

невідповідність якісних характеристик (у тому числі рівня комфортності) та організаційно-економічного механізму функціонування рекреаційної інфраструктури міжнародним нормам і стандартам, зокрема низький рівень послуг у переважній більшості вітчизняних готелів, що не відповідає їх вартості у зазначених закладах - у значній частині готелів, розташованих на Південному березі Криму, ціна двомісного номера в літній період перевищує 100 доларів США на добу, тоді як у готельних комплексах відповідної категорії Туреччини або Болгарії з помітно вищим рівнем сервісу вона на 30 відсотків нижча;

неефективність механізму регулювання цін на туристсько-екскурсійні, санаторно-курортні та готельні послуги, рівень та динаміка яких повинні визначатися забезпеченістю індустрії оздоровлення, відпочинку та туризму;

низький рівень маркетингових досліджень у сфері туристсько-екскурсійної та санаторно-курортної діяльності, недостатність її інформаційно-рекламного забезпечення, передусім на зовнішньому ринку.

Зайнятість і ринок праці. Стрімко зростала чисельність безробітних у 90-ті роки, а починаючи з 2000 року цей показник постійно зменшується.

У 2005 році рівень безробіття населення у віці від 15 до 70 років становив 7,2 відсотка проти 11,7 відсотка у 2000 році. У відповідному періоді цей показник зменшився на 10,2 відсотка - від 0,5 відсотка у Полтавській області до 21,9 відсотка у Дніпропетровській області. Збільшення безробітних спостерігалося лише у Миколаївській області (на 9,5 відсотка).

На 1 січня 2006 р. кількість вільних робочих місць та посад порівняно з 1 січня 2005 р. зросла на 12,1 відсотка і становила 186,6 тисячі. За регіонами цей показник найвищий у Івано-Франківській та Чернігівській областях, відповідно 53,8 та 44,4 відсотка. Проте кількість вільних місць і посад зменшилася у м. Севастополі - на 4,3 відсотка, в областях Рівненській - на 5,3, Хмельницькій - на 10,3, Черкаській - на 16,7 та Сумській - на 23,5 відсотка.

Внаслідок загального збільшення попиту на робочу силу на 1 січня 2006 р. знизився показник навантаження зареєстрованого незайнятого населення на одну вакансію і становив 5 осіб проти 6 на 1 січня 2005 року. У розрізі регіонів найбільше зниження спостерігалося у областях Івано-Франківській (з 27 до 17 осіб) та Тернопільській (з 31 до 24 осіб). Водночас найбільший дисбаланс між пропонуванням робочої сили та попитом на неї зафіксовано у Івано-Франківській, Рівненській, Тернопільській та Черкаській областях, де показник навантаження коливався від 17 до 27 осіб на одну вакансію.

Залишаються значні диспропорції на регіональних ринках праці. Так, варіація показника рівня безробіття, визначеного за методологією МОП, між максимальним та мінімальним його значенням, становила у 2005 році, як і у 2001 році, - 2,9 раза (максимальне значення: Житомирська, Черкаська, Чернівецька області - 9,8 відсотка; мінімальне значення: м. Севастополь - 3,4 відсотка).

Невідповідність попиту та пропонування робочої сили, вартості відтворення робочої сили та її ціни на внутрішньому ринку праці, що зумовлює бідність населення, стали причиною виїзду громадян України для працевлаштування в інших країнах, з вищим рівнем заробітної плати.

За експертними оцінками Мінпраці, за межами України працює майже 3 млн. громадян, з яких лише 2 відсотки працевлаштовано суб'єктами підприємницької діяльності, які мають ліцензію на посередництво у працевлаштуванні за кордоном. Ця категорія трудових мігрантів, що легально отримали роботу, є соціально захищеною у трудових відносинах з іноземними роботодавцями.

Основними причинами зовнішньої трудової міграції є невідповідна оцінка професійного рівня робочої сили, низька соціальна захищеність як тих, що працюють, так і безробітних.

Вирішення питання потребує удосконалення порядку ліцензування господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, укладення міжнародних договорів щодо працевлаштування та соціального захисту громадян, які працюють за межами держави, забезпечення виконання міжнародних договорів.

На 31 грудня 2005 р. в Україні зареєстровано 432 суб'єкти підприємницької діяльності, які мають ліцензію на діяльність у сфері надання посередницьких послуг у працевлаштуванні за кордоном. За 2000-2005 роки ліцензіатами працевлаштовано більш як 250 тис. осіб.

Україна ратифікувала 11 двосторонніх договорів про працевлаштування з такими державами, як Словацька Республіка, Республіка Польща, Литовська Республіка, Латвійська Республіка, Республіка Молдова, Республіка Білорусь, Республіка Вірменія, Російська Федерація, Португальська Республіка, Республіка В'єтнам та Соціалістична Народна Лівійська Арабська Джамагирія.

З метою врегулювання питань трудової міграції, посилення соціального захисту мігрантів на території СНД Урядами країн - членів СНД підготовлено проект Конвенції про правовий статус трудящих-мігрантів та членів їх сімей, в рамках Єдиного економічного простору опрацьовується проект відповідної концепції.

Основним позитивним результатом трудової міграції є сприяння соціально-економічній стабільності в Україні шляхом додаткового надходження значних фінансових ресурсів, що вигідно не тільки сім'ям окремих громадян, які є власниками даних ресурсів, а й державі в цілому, оскільки знижується рівень бідності, зростає сукупний попит, збільшується обсяг внутрішнього ринку. Крім того, після повернення з-за кордону значну частину зароблених коштів українські громадяни витрачають для започаткування власного бізнесу, створюючи робочі місця не тільки для членів своєї сім'ї, а й для інших громадян.

Ключовою проблемою, що потребує поетапного розв'язання, є збільшення диспропорцій соціально-економічного розвитку регіонів, низька конкурентоспроможність та інвестиційно-інноваційна активність.

Різні темпи розвитку регіонів протягом 90-х років підсилювалися кризовими проявами в економіці. Це в основному спричинено дією механізму ринкової конкуренції, що призвело до поділу регіонів за їх конкурентними перевагами, різним рівнем адаптації до умов ринку регіонів з різною структурою економіки та можливостями місцевої влади до проведення реформ на регіональному рівні; послаблення ролі держави у спрямуванні та прискоренні регіонального розвитку.

Поглиблення дисбалансу в економічно-соціальному розвитку на регіональному та місцевому рівні істотно ускладнює реалізацію єдиної політики у сфері соціально-економічних перетворень, збільшує загрозу виникнення регіональних криз, дезінтеграції національної економіки; перешкоджає формуванню загальнодержавного ринку товарів і послуг; не дає змоги повною мірою використовувати потенціал міжрегіонального та прикордонного співробітництва; ускладнює розв'язання екологічних проблем.

Значна диспропорція у сфері економічного розвитку регіонів спричинена проблемами, що впливають на конкурентоспроможність, - незадовільний стан інфраструктури, низький рівень пристосування робочої сили до ринкових умов, недостатня підтримка розвитку підприємництва, відсутність інноваційної спроможності підприємств, деградації навколишнього природного середовища та, як наслідок, низька інвестиційна привабливість територій.

Зазначена ситуація склалася в основному через відсутність ефективного механізму обмеження та послаблення впливу диспропорції у сфері розвитку, ефективного стимулювання діяльності місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та підприємців, пов'язаної з прискоренням розвитку регіонів на основі більш повного використання природного, економічного, трудового, наукового та іншого потенціалу.

Стабільний розвиток регіонів залежить від рівня диверсифікації економічного потенціалу. Україна належить до індустріально розвинутих держав світу, має один з найбільших в Європі структурно розгалужених промислових комплексів.

Разом з тим найслабкішим місцем національної економіки є структурна розбалансованість промислового комплексу. Його деформованість, високий рівень енерго- та капіталоємності виробництва успадковані від попередньої адміністративної системи. За роки проведення реформ ситуація істотно погіршилася. Застаріла і вузькоспеціалізована економічна база більшості регіонів не відповідає сучасним вимогам ринкової економіки і не використовує весь наявний потенціал регіонів.

Господарська діяльність деяких регіонів сьогодні базується на одній - двох галузях, підприємства яких є сировинними або виробляють проміжну та низькотехнологічну продукцію.

Знижується конкурентоспроможність окремих регіонів на зовнішньому ринку: питома вага майже половини областей в загальноукраїнському експорті не перевищує 1 відсотка. Збільшується регіональна асиметрія за обсягами інвестицій в основний капітал. Третя частина всіх прямих іноземних інвестицій припадає на столицю України. У кожному другому регіоні частка залучених іноземних інвестицій дорівнює або менша 1 відсотка сукупного обсягу по Україні.

При недостатній платоспроможності внутрішнього ринку значний вплив на соціально-економічну ситуацію, що склалася в регіонах і державі в цілому, мають зовнішні фактори - залежність від кон'юнктури відповідного сектору міжнародного ринку, нестабільне постачання, відсутність динаміки цін на енергоносії та інші фактори, що негативно впливають на ефективність діяльності підприємств монофункціональних регіонів.

Необхідно переорієнтувати економіку регіонів на інноваційну модель розвитку. Разом з тим науково-інтелектуальний потенціал регіонів слабо інтегрований у виробничу і невиробничу сферу, відсутній механізм впровадження дослідно-конструкторських розробок у практичну діяльність окремих підприємств.

Основним стратегічним ресурсом і чинником економічного зростання в регіонах є людський потенціал. Процес використання людського потенціалу в регіонах уповільнюється через ситуацію, що склалася на ринку праці, низький рівень якості надання соціальних послуг та освіти, зменшення доходів та рівня особистого споживання, поширення бідності тощо.

Потребує розв'язання проблема збереження і зміцнення трудового потенціалу, що має велике значення для сталого соціально-економічного розвитку України. Саме кількісні та якісні параметри трудового потенціалу стають в умовах кризових явищ в економіці та соціальних протиріч у суспільстві основним чинником розвитку регіонів.

Природна база формування трудового потенціалу характеризується демографічними особливостями його відновлення, які виявилися в 60-х - 90-х роках минулого століття та вплинули на зниження показника народжуваності і збільшення показника смертності, скорочення тривалості життя і загальне старіння населення. Зазначені тенденції впливають на кількісно-якісний склад трудового потенціалу, продуктивність суспільної праці та її стимули, кваліфікаційний і освітньо-культурний рівень населення, вартість робочої сили і доходи населення. Економічні та соціальні проблеми спричинили безробіття, поширення нелегальної трудової діяльності, зниження національного інтелектуального та освітнього потенціалу, значне розшарування населення за рівнем доходів.

Основною метою державної регіональної політики України на сучасному етапі розвитку є створення умов, що дадуть змогу регіонам повністю реалізувати наявний потенціал, зробити максимальний внесок у національну економіку, здобути конкурентні переваги на зовнішньому ринку.

З урахуванням наведеного державна регіональна політика повинна бути спрямована насамперед на розв'язання таких проблем:

низька інвестиційна привабливість регіонів та інноваційна активність в них;

нерозвинута виробнича та соціальна інфраструктура;

зростання регіональних диспропорцій у сфері соціально-економічного розвитку регіонів;

слабкі міжрегіональні зв'язки;

нераціональне використання людського потенціалу.

Розв'язання зазначених проблем ускладнюється у зв'язку з низьким рівнем ефективності системи державного управління регіональним розвитком, що спричинене:

недооцінкою державної регіональної політики як невід'ємної складової соціально-економічної політики;

незавершеністю формування нормативно-правової бази з питань державної регіональної політики; ефективних та дієвих механізмів регулювання взаємовідносин центральних органів виконавчої влади з регіонами та регіонів між собою;

безсистемністю, фрагментарністю застосування визначених на законодавчому рівні інструментів стимулювання розвитку регіонів;

відсутністю єдиної системи стратегічного планування та механізму узгодження стратегічних пріоритетів розвитку держави та регіонів;

недосконалістю адміністративно-територіального устрою.

Період світової кризи призвів до загострення негативних наслідків структурної регіональної політики, засвідчив неготовність регіонів до фінансово-економічних викликів.

З метою подолання наслідків світової кризи, прискорення економічного і соціального розвитку держави здійснюється виконання Програми економічних реформ на 2010-2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава". Під час виконання Програми застосовуються регулівні механізми та забезпечується коригування державної регіональної політики з урахуванням кращого досвіду європейських держав з метою створення умов для реалізації регіонами власного ресурсного потенціалу, зменшення диспропорцій у рівні їх розвитку, підвищення добробуту населення.

Політика регіонального розвитку в Україні на сучасному етапі базуватиметься за такими основними принципами:

програмування. Політика регіонального розвитку здійснюється на основі взаємозв'язаних довгострокових стратегій, планів та програм розвитку як на державному, так і на адміністративно-територіальному рівні. Цей принцип також передбачає щорічне планування необхідних витрат державного бюджету, що сприяє забезпеченню прозорості, стабільності та синхронізації в політиці розвитку регіонів;

концентрації. У зв'язку з обмеженістю державних фінансових ресурсів під час виконання завдань, визначених цією Стратегією, ресурси концентруються на певних територіях, встановлюється ієрархічність пріоритетів відповідно до сформульованих цілей, визначаються вимоги до економічної ефективності їх використання;

синхронізації дій ("синергії"). Передбачається синхронне проведення ряду реформ, що впливають на соціально-економічний розвиток регіонів, узгодження пріоритетів та дій центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо регіонального та місцевого розвитку;

поляризованого розвитку. Передбачається формування "опорних регіонів" (полюсів, локомотивів зростання), в яких концентруються фінансові, адміністративно-управлінські, людські та інші ресурси, з подальшим посиленням інноваційної активності в інших регіонах. Цей принцип застосовували держави, що перебували на початкових стадіях соціально-економічного піднесення, коли інноваційна хвиля тільки починала формуватися та набувала масштабності за рахунок її концентрації в окремих "полюсах зростання";

додатковості. Передбачається, що фінансова підтримка регіонального розвитку здійснюється за рахунок державного та місцевих бюджетів. За цим принципом фінансування з державного бюджету здійснюватиметься без зменшення фінансування з місцевих бюджетів;

субсидіарності - розподілу владних повноважень, за якими місце надання адміністративної (управлінської) послуги максимально наближено до її безпосереднього споживача з урахуванням повноти надання належної якості послуги шляхом концентрації матеріальних і фінансових ресурсів на відповідному територіальному рівні управління;

збалансованого розвитку. Зумовлює диференційованість надання державної підтримки регіонам з урахуванням їх потенціалу умов, критеріїв та строків, визначених законодавством;

партнерства. Передбачається тісна співпраця між центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, суб'єктами господарювання в процесі реалізації Стратегії, проведення моніторингу та оцінки виконання визначених завдань;

єдності. Передбачається забезпечення суспільної єдності, яка полягає у зменшенні відмінностей між окремими регіонами у використанні людських ресурсів та рівні життя населення; економічної єдності, яка полягає у зменшенні відмінностей в економічному розвитку між регіонами; просторової єдності, яка полягає у створенні інфраструктурних умов для розвитку периферійних регіонів. Досягнення єдності в усіх трьох вимірах повинне бути однією із цілей регіонального розвитку та регіональної політики.

Основною метою Стратегії є створення умов для підвищення конкурентоспроможності регіонів, забезпечення їх сталого розвитку на сучасній технологічній основі, високої продуктивності виробництва та зайнятості населення.

Виконання зазначених завдань дасть можливість забезпечити динамічний збалансований розвиток країни в цілому, наблизити рівень життя до європейських стандартів та створити умови для посилення економічної активності в усіх регіонах країни, що сприятиме поступовому пом'якшенню міжрегіональних диспропорцій, зменшенню ризиків утворення депресивних територій та захистить суспільство від значних витрат на відновлення належних умов їх життєдіяльності.

Пріоритетний напрям - реструктуризація економічної бази окремих регіонів і створення умов для диверсифікації на новій технологічній основі.

Реалізація цього напряму дасть змогу підвищити продуктивність сфер економіки у регіонах та підтримати нові види діяльності, що сприятиме підвищенню рівня зайнятості. При цьому будуть задіяні регіони, в яких необхідно реструктурувати традиційні галузі з критично високим рівнем зношеності основного капіталу та наявністю ризиків виникнення техногенних катастроф національного масштабу. Державна підтримка здійснюватиметься за такими напрямами:

збільшення обсягу інвестицій в основні сфери економіки регіонів, які визначають стратегічні пріоритети їх розвитку. Регіональна локалізація нових інвестицій залежить насамперед від рівня розвитку інфраструктури та людських ресурсів. У сучасних ринкових умовах значну роль відіграє реклама інвестиційних можливостей територій та формування дієвого механізму адміністративного та консультаційно-інформаційного обслуговування інвесторів.

В умовах гострої конкуренції між регіонами за нові інвестиції (включаючи іноземний капітал) регіональна політика повинна бути спрямована на забезпечення регіонів інструментами державної підтримки, завдяки яким вони зможуть бути конкурентоспроможними на ринку інвестицій. Створення такої системи потребуватиме як прямої фінансової підтримки з державного бюджету, так і створення загальнонаціонального сприятливого інвестиційного клімату.

Основними інструментами державної підтримки, які використовуються у цьому напрямі, є:

надання субвенцій для забезпечення розвитку інфраструктури;

забезпечення умов для створення нових підприємств, у тому числі іноземних;

формування державної та регіональної інфраструктури залучення інвестицій - агентств із залучення інвестицій, бюро з обслуговування інвесторів;

розвиток інфраструктури підтримки підприємництва - бірж, виставкових залів, бізнес-інкубаторів, центрів бізнесу, промислових парків, створення умов для сприяння створенню та активізації діяльності підприємств (включаючи малі та середні) на певній території (облаштування території, модернізація та розбудова виробничих приміщень), об'єктів сфери послуг;

підтримка інвестиційних проектів, що використовують сучасні енергозберігаючі технології та не забруднюють навколишнє природне середовище;

підтримка малого та середнього підприємництва. Допомога, що надаватиметься для розвитку малого та середнього підприємництва, спрямовуватиметься на:

спрощення процедури створення та реєстрації суб'єктів підприємництва, ліцензування окремих видів їх діяльності - встановлення порядку отримання дозволів за заявкою, необхідних для запровадження діяльності суб'єктів підприємництва, за принципом "єдиного офісу";

розвиток ринку фінансових послуг, формування мережі регіональних фондів підтримки підприємництва, запровадження ефективного кредитно-гарантійного механізму мікрокредитування суб'єктів малого підприємництва, залучення на прийнятних умовах іноземних кредитних ресурсів для фінансування малих підприємств, а також молодих підприємців-початківців;

посилення мотивації місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо створення сприятливого клімату для малого та середнього підприємництва шляхом збільшення частки податкових надходжень, яка залишається в місцевих бюджетах;

стимулювання інноваційної спрямованості розвитку підприємництва, венчурного бізнесу, запровадження ефективного механізму правової, фінансової, організаційної, кадрової та освітньої підтримки перспективних інноваційних проектів;

розширення мережі навчальних закладів, які готуватимуть фахівців за напрямом "Економіка та підприємництво";

сприяння створенню та впровадженню інновацій, включаючи розповсюдження сучасних технологій, зокрема для зменшення ризиків виникнення техногенних катастроф. Основним фактором економічного розвитку є впровадження результатів науково-дослідних та дослідно-конструкторських досліджень, а також реалізація інновацій.

Діяльність у напрямі нарощення науково-технічного потенціалу активізується у регіонах, які мають досвід роботи із створення наукоємних та високотехнологічних продуктів.

Державна підтримка спрямовуватиметься на:

створення ефективної системи взаємодії установ, підприємств та організацій у галузі науки, освіти, у виробництві, у сфері підприємництва, фінансово-кредитній сфері з питань активізації розвитку інноваційної діяльності;

сприяння створенню пайових інвестиційних фондів з реалізації інноваційних проектів із залученням ресурсів державного та місцевих бюджетів і приватного капіталу; створення конкурсної системи відбору інноваційних проектів з урахуванням пріоритетів розвитку регіонів; розроблення системи проведення незалежної експертизи інвестиційних проектів і надання можливості малим та середнім підприємствам брати участь у виконанні державного оборонного замовлення;

концентрацію фінансових та інтелектуальних ресурсів для здійснення заходів за визначеними державою пріоритетними напрямами інноваційного розвитку;

створення умов для спрямування інвестиційних коштів у високотехнологічні сфери виробництва та на кадрове забезпечення інноваційної діяльності;

формування позабюджетних джерел підтримки інноваційної діяльності, законодавче врегулювання питань спільного інвестування, зокрема регулювання ринку венчурного капіталу у сфері інноваційної діяльності;

стимулювання створення підприємствами і установами власних систем екологічного управління відповідно до міжнародних та національних стандартів.

Держава сприятиме інноваційному розвитку та забезпечуватиме проведення досліджень і розробок з використанням останніх науково-технічних досягнень шляхом:

проведення конкурсів вітчизняних інновацій та венчурних ярмарків з метою забезпечення інвестування насамперед найбільш перспективних інноваційних проектів;

збільшення обсягів державного замовлення на підготовку кадрів для інноваційного підприємництва, зокрема інноваційних менеджерів та фахівців з венчурного інвестування;

розвиток туризму та рекреації. Для диверсифікації економічної діяльності велике значення має розвиток сфери туризму та різних форм відпочинку. Економічне зростання, структурні зміни в економіці та активізація міжнародних контактів сприяють розвитку сектору послуг. При цьому велику роль відіграють природні та культурні особливості територій. Розвиток туризму, зокрема сільського, може бути вагомим чинником зростання рівня зайнятості населення, особливо у сільській місцевості.

Передбачається стимулювання розвитку підприємництва в туристичній сфері, сприяння розбудові та модернізації туристичної та рекреаційної інфраструктури, підвищення якості та забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних пропозицій на світовому ринку послуг у сфері туризму.

Підвищення рівня надання готельних послуг потребує реконструкції, модернізації існуючої готельної бази, впровадження нових технологій, створення економічних стимулів для залучення інвестицій у будівництво та введення в експлуатацію нових готелів, що, із свого боку, потребує значних капіталовкладень.

Широкому залученню інвестицій у курортно-рекреаційну сферу туризму сприятиме:

проведення тендерів на право отримання земельних ділянок у рекреаційних зонах під забудову об'єктами рекреації з дольовою участю держави у сфері розвитку інфраструктури;

подальше розширення номенклатури курортно-рекреаційних послуг за рахунок медичних послуг (діагностика, профілактика та лікування захворювань) із широким використанням рекреаційних та лікувально-оздоровчих ресурсів;

збільшення кількості санаторно-курортних закладів, готелів і створення лікувальних центрів, які надаватимуть платні послуги;

запровадження стандартів якості надання рекреаційних послуг;

удосконалення механізму правового регулювання діяльності суб'єктів господарювання, які надають побутові послуги;

створення збалансованої мережі об'єктів побутового обслуговування, насамперед тих, які надають соціальні види послуг.

Пріоритетний напрям - розбудова та модернізація інфраструктури, що сприятиме підвищенню інвестиційної привабливості регіонів.

Недостатньо високий рівень розвитку виробничої і невиробничої інфраструктури, зокрема житлово-комунального, готельного, дорожнього, вулично-дорожнього господарства, енергетичного сектору, транспортних та інформаційних комунікацій, стримує економічне зростання країни та її регіонів. У зв'язку з цим в першу чергу підтримуватиметься робота з розбудови та модернізації інфраструктури національного та загальноєвропейського значення, а також інфраструктури регіонів, міст та міських агломерацій, які можуть відігравати роль полюсів зростання. Це сприятиме зміцненню зв'язків між регіонами, підвищенню рівня просторової мобільності населення, інвестиційної привабливості територій, які мають основне значення для залучення додаткових інвестицій, досягнення високого рівня продуктивної зайнятості населення.

Держава забезпечуватиме координацію діяльності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, пов'язаної з розбудовою виробничої та соціальної інфраструктури, шляхом співфінансування відповідних інвестиційних проектів.

Підвищення конкурентоспроможності регіонів здійснюватиметься за такими основними напрямами:

розвиток виробничої та соціальної інфраструктури загальнодержавного і міжнародного значення. Державна підтримка розбудови та модернізації виробничої та соціальної інфраструктури в рамках реалізації політики регіонального розвитку спрямовуватиметься на:

розвиток транспортно-дорожнього комплексу на довгострокову перспективу на основі комплексного розв'язання проблеми збалансованого розвитку залізничного, авіаційного, автомобільного, морського та річкового транспорту і дорожнього господарства, міських транспортних систем та мультимодального транспорту як основного елементу розвитку внутрішнього потенціалу держави і регіонів та підвищення рівня мобільності населення. Підтримка, яка надаватиметься в рамках проведення політики регіонального розвитку держави для розвитку транспортної інфраструктури, здійснюватиметься шляхом виконання програм розвитку національної транспортної системи та реалізації проектів розбудови міжнародних транспортних коридорів;

реформування житлово-комунального господарства шляхом поглиблення демонополізації, створення конкурентного середовища на ринку житлово-комунальних послуг, залучення у цю сферу приватного капіталу, впровадження систем управління якістю житлово-комунальних послуг відповідно до ДСТУ ISO серії 9000, формування дієвих інститутів управління житловими будинками, модернізації матеріально-технічної бази житлово-комунального комплексу, впровадження ресурсо- і енергозберігаючих технологій під час надання житлово-комунальних послуг.

Державна фінансова підтримка, що надаватиметься органам місцевого самоврядування, спрямовуватиметься у рамках реалізації політики регіонального розвитку на фінансування проектів з питань:

запобігання аваріям та техногенним катастрофам;

створення житлового фонду соціального призначення;

модернізації житлового господарства, у тому числі систем теплозабезпечення житлових будинків;

розвитку і реконструкції централізованих систем водопостачання та водовідведення;

установлення будинкових засобів обліку споживання води і теплової енергії;

розвитку міського електротранспорту, оновлення його рухомого складу;

створення систем управління якістю та екологічного управління відповідно до ДСТУ ISO серій 9000 та 14000 на підприємствах житлово-комунального господарства;

розвиток інфраструктури охорони навколишнього природного середовища, покращення умов життя населення, екологічної ситуації в регіонах, зокрема поліпшення стану водних ресурсів. Пріоритетною стане діяльність, пов'язана з будівництвом очисних споруд, розбудовою каналізаційних мереж, обладнанням водозаборів, збереженням та розвитком нетрадиційних джерел енергії, запровадженням системи обліку води і теплової енергії під час їх виробництва, транспортування та споживання, зменшенням рівня забруднення повітря та раціонального використання природних ресурсів і відходів, підвищенням рівня лісистості до оптимального науково обґрунтованого шляхом створення нових лісів, забезпеченням захисту від шкідливої дії вод, зокрема будівництвом захисних дамб, берегоукріпленням, регулюванням гідрологічного режиму річок;

розвиток інфраструктури науки і освіти (вищої, професійно-технічної, середньої), науково-дослідної діяльності, формування інституцій технологічного розвитку та інновацій;

розвиток інформаційної інфраструктури на основі сучасних систем супутникового та оптико-волоконного зв'язку;

розвиток великих міст і міських агломерацій. Реалізація пріоритетних напрямів здійснюватиметься шляхом розбудови і модернізації технічної та суспільної інфраструктури найбільших міських агломерацій і великих міст (Донецьк, Дніпропетровськ, Київ, Львів, Одеса, Харків) з метою перетворення їх на основні осередки припливу людей, товарів, капіталу та інформації.

Основною метою розвитку великих міст і міських агломерацій є створення умов для посилення їх стимулюючої ролі в соціально-економічній, науково-культурній, суспільній та екологічній сфері. Насамперед увага приділятиметься модернізації комунікаційної, телекомунікаційної інфраструктури, розвитку науки, вищої та професійно-технічної освіти, культури і мистецтва, охороні навколишнього природного середовища з метою участі в культурному і економічному обміні між містами в Україні, ЄС, державах світу.

Державна підтримка діяльності у цьому напрямі здійснюватиметься шляхом:

облаштування та розвитку виробничої та соціальної інфраструктури територій з метою залучення інвестицій, розвитку ринкової інфраструктури;

формування та удосконалення освітньої бази і підтримки наукових досліджень, насамперед вищої та професійно-технічної освіти;

розвитку інфраструктури охорони навколишнього природного середовища;

розвитку транспортної інфраструктури, насамперед будівництва доріг, аеропортів, системи комунікацій;

розвитку інфраструктури культури та мистецтва;

розвиток інфраструктури інформаційного суспільства. Телекомунікаційна революція та зростання значення засобів масової інформації сприяє формуванню інформаційного суспільства. Для забезпечення конкурентоспроможності України та її регіонів у цій сфері необхідно активно впроваджувати Інтернет, особливо у сільській місцевості, здійснювати лібералізацію телекомунікаційного ринку, забезпечити розвиток торгівлі через Інтернет, розширити доступ та підвищити рівень комп'ютерних знань населення, особливо молоді. Інформаційні технології повинні сприяти локальному та регіональному розвитку, охороні навколишнього природного середовища та збереженню культурних цінностей, а також забезпечувати доступ до інформації про провадження діяльності місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Впровадження сучасних технологій, надання телеінформаційних та мультимедійних послуг сприятиме динамічному розвиткові національної економіки, підвищенню конкурентоспроможності регіонів, створенню нових робочих місць.

Державна підтримка спрямовуватиметься насамперед на підтримку регіональних та місцевих ініціатив стосовно:

розбудови інфраструктури, що сприятиме розвиткові інформаційного суспільства;

модернізації локальних та регіональних телеінформаційних мереж та забезпечення доступу до Інтернет в навчальних закладах.

Надання державою такої підтримки в рамках реалізації політики регіонального розвитку матиме особливе значення для розвитку регіонів і територій з недостатнім рівнем доступу до телекомунікаційних та мультимедійних послуг з метою збільшення їх інвестиційної привабливості.

З метою ефективного розвитку сфери зв'язку необхідно використовувати досвід інших держав, залучати інвестиції, впроваджувати сучасні технології швидкісного передавання даних. Насамперед слід передбачити:

створення і розвиток національної високошвидкісної мультисервісної мережі наступного покоління, що розрахована на задоволення потреб інформаційного суспільства і багатооператорське ринкове середовище;

пошук ефективних технічних та організаційних рішень для розширення високошвидкісної мережі масового доступу до стаціонарного і мобільного зв'язку і встановлення прийнятних тарифів на доступ до зазначених видів зв'язку для всіх категорій користувачів, зокрема до недомінуючих операторів телекомунікацій та інтернет-провайдерів.

Пріоритетним напрямом у зазначеній сфері є будівництво магістральних цифрових волоконно-оптичних та радіорелейних ліній зв'язку, що забезпечать значно більшу пропускну спроможність.

Поліпшення якості людських ресурсів є запорукою динамічного розвитку країни та її регіонів. Реалізація політики їх розвитку здійснюватиметься з урахуванням регіональних особливостей демографічної ситуації, рівня зайнятості населення та його життя, що сприятиме створенню нових робочих місць, насамперед у сфері розвитку інновацій, перекваліфікації вивільнених працівників, поліпшенню соціально-трудових відносин між роботодавцями та найманими працівниками, забезпеченню самозайнятості населення, розвиткові фермерства, селянських господарств, підтримці малого і середнього бізнесу.

Запровадження європейських та світових стандартів освіти забезпечить доступ до навчання усіх верств населення, сприятиме поліпшенню якості освіти, забезпеченню її безперервності.

Пріоритетний напрям - забезпечення високих стандартів навчання, доступного для працівників протягом усього періоду їх виробничої діяльності.

Зусилля держави спрямовуватимуться на:

поліпшення якості освіти (зокрема шляхом створення у навчальних закладах систем управління якістю освітніх послуг відповідно до національних та міжнародних стандартів ISO серії 9000) та підвищення кваліфікації працівників з метою інтеграції вітчизняної освіти у європейський освітній простір;

забезпечення доступу до високоякісної освіти, зокрема шляхом надання цільової підтримки обдарованим дітям та дітям з малозабезпечених сімей;

посилення взаємодії та співробітництва вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ із суб'єктами підприємництва, місцевими органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування.

Пріоритетний напрям - активізація співпраці у сфері освіти і науки.

У рамках активізації співпраці у сфері освіти і науки передбачається збільшення наукового потенціалу, активізація зовнішніх контактів навчальних закладів та дослідних установ шляхом:

активного використання потенціалу науково-дослідних установ для розв'язання проблем соціально-економічного розвитку міст;

надання підтримки молодим науковцям, залучення їх до виконання науково-дослідних робіт для потреб регіональної економіки;

створення регіональних наукових центрів, які виконуватимуть інноваційні програми, розраховані на середньострокову перспективу, за рахунок місцевих бюджетів. Такі центри повинні активізувати наукові дослідження, що проводитимуться фахівцями навчальних закладів. У наукових центрах проводитиметься також стажування аспірантів та молодих вчених.

Пріоритетний напрям - забезпечення повної зайнятості працездатного населення.

Реалізація зазначеного пріоритету передбачає:

створення механізму запобігання зростанню безробіття;

розширення переліку послуг із працевлаштування (навчання і перепідготовки спеціалістів, насамперед у сфері інноваційної діяльності);

запровадження механізмів легалізації зайнятості;

сприяння і надання підтримки підприємницькій ініціативі безробітних за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, виконання регіональних програм розвитку малого підприємництва, а також залучення коштів іноземних інвесторів та благодійних організацій;

забезпечення взаємодії між ринком освітніх послуг та ринком праці шляхом здійснення підготовки спеціалістів відповідно до потреб регіону.

У сфері міграційної політики здійснюватимуться заходи щодо:

створення привабливого ринку праці, стимулювання зворотних процесів зовнішньої трудової міграції шляхом збільшення кількості робочих місць, передусім у виробничій сфері, стимулювання самозайнятості населення та розвитку малого підприємництва;

формування внутрішнього попиту на наукомістку продукцію, підтримки експорту наукомістких послуг та реформування системи оплати праці у галузі науки;

активізації роботи із створення технополісів;

укладення міжнародних договорів з питань трудової міграції та соціального захисту трудових мігрантів;

реалізації політики лібералізації доступу громадян України на ринки праці інших країн;

запровадження механізму спрямування грошових переказів трудових мігрантів на вигідних умовах з використанням вітчизняної системи банківських установ.

Розвиток міжрегіональних економічних зв'язків та транскордонного співробітництва забезпечить підвищення ролі регіонів у зовнішньоекономічному співробітництві, їх активну участь у діяльності міжнародних організацій.

Подолання дезінтеграційних тенденцій та активізація консолідаційних процесів на регіональному рівні пов'язані насамперед з прискоренням економічного зростання (зокрема в обробній промисловості та інвестиційній сфері), наданням пріоритетності розвитку імпортозамінного виробництва і проведенням політики регулювання тарифів на транспортні послуги. Разом з тим поновлення інтеграційних тенденцій не стане реінтеграцією у розумінні відновлення економічних зв'язків, що існували в єдиному народногосподарському комплексі протягом 80-х років XX сторіччя. Нова міжрегіональна інтеграція повинна здійснюватися з урахуванням критеріїв ринкової ефективності геополітичних інтересів України та результатів виконання завдань соціальної політики.

Основу поглиблення співробітництва регіонів повинна становити економічна складова як вихідна для активізації інших видів відносин між регіонами. Складовою міжрегіональних відносин є економічне, торговельне, науково-технічне, інформаційне, культурне співробітництво. Саме зміцнення міжрегіональних господарських зв'язків на основі поглиблення регіональної і галузевої спеціалізації дає змогу повною мірою розкрити і задіяти внутрішній потенціал територій, а також забезпечити здійснення інтеграції регіонів України в єдиний національний економічний комплекс. За таких умов міжрегіональна економічна інтеграція потребує реалізації відповідної державної політики, розроблення заходів, виконання яких сприятиме взаємовигідному співробітництву регіонів, розвиткові внутрішнього ринку та виходу на зовнішній ринок.

Нагальною потребою є органічне поєднання інтеграційного руху з вирішенням завдань щодо розширення добросусідських відносин з усіма країнами шляхом запровадження механізму взаємовигідного співробітництва прикордонних територій та розвитку транскордонної співпраці на нових засадах як фактора, що сприяє інтеграції України до Європейського Союзу.

Інтеграція України в європейські структури відповідно до пріоритетних напрямів співпраці між Україною та Європейським Союзом, схвалених Радою з питань співробітництва Україна - ЄС, та Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу потребує поступового залучення до інтеграційного процесу не лише центральних органів виконавчої влади, а й регіонів, органів місцевого самоврядування, територіальних громад.

Особливого значення розвиток транскордонного співробітництва набув у зв'язку з наближенням у травні 2004 року кордонів Європейського Союзу до України та запровадженням Європейською Комісією нового інструменту сусідства на Європейському континенті, першим кроком якого є розроблення програм Польща - Білорусь - Україна, Словаччина - Угорщина - Україна та Румунія - Україна. Виконання таких програм сприятиме соціально-економічному розвитку прикордонних регіонів.

Пріоритетний напрям - розширення міжрегіональної економічної взаємодії.

Розвиток міжрегіонального співробітництва в Україні можливий передусім за умови докладання відповідних зусиль учасниками такого процесу, а також необхідної державної підтримки. Слід об'єктивно оцінити економічний потенціал кожного регіону і виявити взаємні інтереси розташованих у них суб'єктів господарювання та адміністративно-територіальних одиниць.

Розвитку міжрегіонального економічного співробітництва сприятиме виконання заходів щодо:

розширення виробничої кооперації підприємств різних регіонів;

розроблення спільних інвестиційних проектів, регулярного обміну інформацією про потреби суб'єктів господарювання в інвестиціях;

об'єднання зусиль, спрямованих на створення національної мережі міжнародних транспортних коридорів;

проведення наукових досліджень і соціологічних опитувань із зазначеної проблематики, проведення конференцій, семінарів, зустрічей, засідань за круглим столом та інших організаційних заходів для прийняття узгоджених рішень.

Пріоритетний напрям - розвиток транскордонного, у тому числі єврорегіонального співробітництва.

Завданням розвитку транскордонного співробітництва є ефективне використання природно-ресурсного, демографічного, виробничого і науково-технічного потенціалу з метою вирішення питань комплексного розвитку територій.

Розвиток транскордонного співробітництва відбуватиметься шляхом:

пайового державного фінансування програм та проектів розвитку транскордонного співробітництва;

сприяння розвитку єврорегіонального співробітництва в межах європейських регіональних структур;

синхронізації дій Української Сторони та інших країн щодо реалізації транскордонних проектів у сфері економічного розвитку;

поглиблення зв'язків із сусідніми державами, проведення спільних заходів щодо захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій, розбудови міжнародних транспортних коридорів.

Державна підтримка буде спрямована на розвиток прикордонної співпраці, а також міжнародної співпраці між регіонами у сфері планування територіального розвитку.

Розвиток прикордонної співпраці, що має істотне значення для розв'язання проблем прикордонних територій, пов'язаних з периферійністю їх розташування, сприятиме здійсненню господарської діяльності та прискоренню суспільно-культурних змін, які є необхідною умовою добросусідських відносин.

Найвищого рівня розвитку прикордонне співробітництво набуло у формі єврорегіонів. В Україні створені та функціонують шість єврорегіонів (на західному кордоні - "Буг", "Карпатський", "Нижній Дунай" і "Верхній Прут", на північно-східному - "Дніпро" та "Слобожанщина").

На сьогодні всі єврорегіони уклали угоди про співпрацю між органами місцевого самоврядування, місцевими органами виконавчої влади та відповідними органами влади інших країн, що є суб'єктами транскордонного співробітництва.

Держава надає підтримку в проведенні роботи із створення нових єврорегіонів як на західному, так і на східному кордоні України, а саме:

створення єврорегіону "Дністер" на території Вінницької та Одеської областей і прикордонних територій Республіки Молдова;

розширення території єврорегіону "Дніпро", до якого належать Чернігівська область, а також Гомельська та Брянська області Республіки Білорусь, шляхом приєднання Житомирської області;