• Посилання скопійовано
Документ підготовлено в системі iplex

Про підприємства в Україні

Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки  | Закон від 27.03.1991 № 887-XII | Документ не діє
Редакції
Реквізити
  • Видавник: Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки
  • Тип: Закон
  • Дата: 27.03.1991
  • Номер: 887-XII
  • Статус: Документ не діє
  • Посилання скопійовано
Реквізити
  • Видавник: Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки
  • Тип: Закон
  • Дата: 27.03.1991
  • Номер: 887-XII
  • Статус: Документ не діє
Редакції
Документ підготовлено в системі iplex
З А К О Н
УКРАЇНСЬКОЇ РАДЯНСЬКОЇ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ РЕСПУБЛІКИ
Про підприємства в Українській РСР
( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 24, ст.272 )
( Вводиться в дію Постановою ВР N 888-XII від 27.03.91, ВВР, 1991, N 24, ст.273 )
( Із змінами, внесеними згідно з Постановою ВР N 1292-XII від 04.07.91, ВВР, 1991, N 36, ст.474 Законом N 2032-XII від 04.01.92, ВВР, 1992, N 17, ст.209 )
Цей Закон спрямований на реалізацію Декларації про державний суверенітет України.
Закон визначає види і організаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності в умовах переходу до ринкової економіки.
Закон створює рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від форм власності на майно та організаційної форми підприємства.
Закон спрямований на забезпечення самостійності підприємств, визначає їх права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини підприємств з іншими підприємствами і організаціями, Радами народних депутатів, органами державного управління.
Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Підприємство та його основні цілі
1. Підприємство - основна організаційна ланка народного господарства Української РСР. Підприємство - самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).
Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням, а промислове підприємство - також товарний знак.
Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.
2. Підприємство здійснює будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством Української РСР і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства.
3. У разі збиткової діяльності підприємств держава, якщо вона визнає продукцію цих підприємств суспільно необхідною, може надавати таким підприємствам дотацію, інші пільги.
Стаття 2. Види підприємств
1. Відповідно до форм власності, встановлених Законом Української РСР "Про власність", можуть діяти підприємства таких видів:
- індивідуальне підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи та виключно її праці;
- сімейне підприємство, засноване на власності та праці громадян Української РСР - членів однієї сім'ї, які проживають разом;
- приватне підприємство, засноване на власності окремого громадянина Української РСР, з правом найняття робочої сили;
- колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації;
- державне комунальне підприємство, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць;
- державне підприємство, засноване на загальнодержавній (республіканській) власності;
- спільне підприємство, засноване на базі об'єднання майна різних власників (змішана форма власності). У числі засновників спільного підприємства відповідно до законодавства Української РСР можуть бути юридичні особи та громадяни Української РСР, союзних республік, інших держав;
- підприємство, засноване на власності юридичних осіб і громадян союзних республік та інших держав. Створення таких підприємств регулюється окремим законодавством Української РСР.
2. Відповідно до обсягів господарського обороту підприємства і чисельності його працівників (незалежно від форм власності) воно може бути віднесено до категорії малих підприємств.
До малих підприємств належать новостворювані та діючі підприємства:
у промисловості та будівництві - з чисельністю працюючих до 200 чоловік;
в інших галузях виробничої сфери - з чисельністю працюючих до 50 чоловік;
у науці і науковому обслуговуванні - з чисельністю працюючих до 100 чоловік;
у галузях невиробничої сфери - з чисельністю працюючих до 25 чоловік;
у роздрібній торгівлі - з чисельністю працюючих до 15 чоловік.
Особливості створення і діяльності малих підприємств встановлюються законодавством Української РСР.
У республіці можуть діяти інші види та категорії підприємств, у тому числі орендні, створення яких не суперечить законодавчим актам Української РСР.
Стаття 3. Об'єднання підприємств
1. Підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству Української РСР.
Підприємства можуть об'єднуватись в:
асоціації - договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників;
корпорації - договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;
консорціуми - тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети;
концерни - статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців;
інші об'єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами.
Об'єднання діють на основі договору або статуту, який затверджується їх засновниками або власниками. Підприємства, які входять до складу зазначених організаційних структур, зберігають права юридичної особи, і на них поширюється дія цього Закону.
2. В об'єднання підприємств, зареєстроване в Українській РСР, можуть входити підприємства інших союзних республік та держав. Підприємства Української РСР можуть входити в об'єднання, зареєстровані в інших союзних республіках та державах. Порядок вступу в об'єднання у зазначених випадках здійснюється відповідно до законодавства Української РСР про зовнішньоекономічну діяльність.
3. Об'єднання є юридичною особою, може мати самостійний і зведений баланси, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням.
Реєстрація об'єднання провадиться в порядку, встановленому цим Законом для підприємства.
4. Об'єднання не відповідає за зобов'язаннями підприємств, які входять до його складу, а підприємства не відповідають за зобов'язаннями об'єднання, якщо інше не передбачено установчим договором (статутом).
5. Підприємства, які входять в об'єднання, можуть вийти з його складу із збереженням взаємних зобов'язань та укладених договорів з іншими підприємствами та організаціями.
Вихід структурних підрозділів і самостійних підприємств із об'єднань може здійснюватись за згодою власника майна чи уповноваженого ним органу та з участю трудового колективу з наданням їм права підприємства.
Відмову власника може бути оскаржено трудовим колективом до суду.
6. Об'єднання ліквідується за рішенням підприємств, які входять в нього. Ліквідація об'єднання здійснюється у порядку, встановленому цим Законом для підприємства. Майно, яке залишилося після ліквідації об'єднання, розподіляється між учасниками згідно з статутом об'єднання.
Стаття 4. Законодавство про підприємство
1. Діяльність всіх підприємств, розташованих на території Української РСР, здійснюється відповідно до цього та інших законів Української РСР, а у випадках, передбачених ними, - також рішеннями Уряду Української РСР.
Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Українська РСР, встановлено інші правила, ніж ті, що містить законодавство про підприємство, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.
2. Особливості застосування цього Закону для окремих видів підприємств, діяльність яких пов'язана з надзвичайними суспільними інтересами, та перелік таких видів підприємств визначаються Радою Міністрів Української РСР і затверджуються Верховною Радою Української РСР.
Розділ II СТВОРЕННЯ ПІДПРИЄМСТВА І ПОРЯДОК ЙОГО РЕЄСТРАЦІЇ
Стаття 5. Загальні умови створення підприємства
1. Підприємство створюється згідно з рішенням власника (власників) майна чи уповноваженого ним (ними) органу, підприємства-засновника, організації або за рішенням трудового колективу у випадках і порядку, передбачених цим Законом та іншими законами Української РСР.
Підприємство може бути створено внаслідок примусового поділу іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства Української РСР.
2. Підприємство може бути створено в результаті виділення із складу діючого підприємства, організації одного або кількох структурних підрозділів, а також на базі структурної одиниці діючих об'єднань за рішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода власника чи уповноваженого ним органу.
Створення підприємств шляхом виділення здійснюється із збереженням за новими підприємствами взаємозобов'язань та укладених договорів з іншими підприємствами.
3. У випадках, коли для створення і діяльності підприємства потрібна ділянка землі, а також інші природні ресурси, дозвіл на їх використання видається відповідною Радою народних депутатів, а в передбачених законодавчими актами випадках - Верховною Радою Української РСР за поданням первинного природокористувача при наявності позитивного висновку державної екологічної експертизи або відповідної Ради народних депутатів. Відмову у наданні ділянки землі та інших природних ресурсів може бути оскаржено в порядку, передбаченому законодавством Української РСР.
4. Підприємство набуває прав юридичної особи від дня його державної реєстрації.
Стаття 6. Державна реєстрація підприємства
1. Державна реєстрація підприємства здійснюється у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за місцезнаходженням підприємства.
Дані про державну реєстрацію підприємства в десятиденний строк виконавчим комітетом повідомляються Міністерству фінансів Української РСР і Держкомстату Української РСР. Підприємство включається до державного реєстру Української РСР від дня його реєстрації.
2. Для державної реєстрації підприємства виконавчому комітету відповідної Ради народних депутатів подаються заява, рішення засновника про створення, статут та інші документи за переліком, що визначається Радою Міністрів Української РСР.
У разі відсутності у малого підприємства на момент реєстрації власного приміщення вона здійснюється за юридичною адресою одного з його засновників.
Державна реєстрація підприємств здійснюється не пізніше 30 днів від дня подачі заяви з доданням необхідних документів виконавчому комітету відповідної Ради народних депутатів.
При зміні основних положень статуту або виду підприємства здійснюється його перереєстрація. Перереєстрація підприємства здійснюється в порядку, встановленому для його реєстрації.
3. Відмова в державній реєстрації підприємства може виникнути через порушення встановленого цим Законом порядку створення підприємства, а також у разі невідповідності установчих актів (документів) вимогам законодавства. Відмова у державній реєстрації підприємства з мотивів недоцільності його створення не допускається.
Якщо державну реєстрацію підприємства у встановлений строк не проведено або в ній відмовлено з мотивів, які засновник підприємства вважає необгрунтованими, він може звернутися до суду. Засновник має право стягнути через суд збитки, завдані йому внаслідок незаконної відмови у реєстрації.
4. За державну реєстрацію підприємства з нього справляється плата, розмір якої визначається в порядку, встановленому Законом Української РСР "Про підприємництво".
Одержані кошти зараховуються на рахунок відповідної Ради народних депутатів за місцем реєстрації підприємства.
Стаття 7. Створення відособлених підрозділів підприємства
1. Підприємство має право створювати філіали, представництва, відділення та інші відособлені підрозділи з правом відкриття поточних і розрахункових рахунків і затверджує положення про них.
2. Погодження питання про розміщення таких відособлених підрозділів підприємства з відповідними місцевими Радами народних депутатів провадиться в порядку, встановленому для створення підприємства.
3. Діяльність розташованих на території Української РСР відособлених підрозділів підприємств, які знаходяться за межами республіки, регулюється цим Законом та іншими законами Української РСР.
Стаття 8. Ліцензування видів діяльності
Окремими видами діяльності підприємство може займатися тільки на підставі спеціального дозволу (ліцензії).
Перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також порядок одержання дозволу (ліцензії) для здійснення такої діяльності встановлюються Законом Української РСР "Про підприємництво".
Стаття 9. Статут підприємства
1. Підприємство діє на основі статуту. Статут затверджується власником (власниками) майна, а для державних підприємств - власником майна за участю трудового колективу.
2. У статуті підприємства визначаються власник та найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, його органи управління, порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу і його виборних органів, порядок утворення майна підприємства, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства.
У найменуванні підприємства визначаються його назва (завод, фабрика, майстерня та інші) і вид (індивідуальне, сімейне, приватне, колективне, державне) та інше.
До статуту можуть включатися положення, пов'язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові відносини, що виникають на підставі членства; про повноваження, порядок створення та структуру ради підприємства; про товарний знак та інше.
У статуті підприємства визначається орган, який має право представляти інтереси трудового колективу (рада трудового колективу, рада підприємства, профспілковий комітет та інше).
Розділ III МАЙНО ПІДПРИЄМСТВА
Стаття 10. Утворення і використання майна
1. Майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.
2. Майно підприємства відповідно до законів Української РСР, статуту підприємства та укладених угод належить йому на праві власності або повного господарського відання.
3. Майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання.
Здійснюючи право повного господарського відання, державне підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать статуту підприємства.
4. Джерелами формування майна підприємства є:
грошові та матеріальні внески засновників;
доходи, одержані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності;
доходи від цінних паперів;
кредити банків та інших кредиторів;
капітальні вкладення і дотації з бюджетів;
надходження від роздержавлення і приватизації власності;
придбання майна іншого підприємства, організації;
безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян;
інші джерела, не заборонені законодавчими актами Української РСР.
5. Підприємство, якщо інше не передбачено його статутом, має право продавати і передавати іншим підприємствам, організаціям та установам, обмінювати, здавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове користування або в позику належні йому будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу.
6. Підприємству надається право, якщо інше не передбачено його статутом, продавати, передавати безоплатно, обмінювати, здавати в оренду громадянам засоби виробництва та інші матеріальні цінності, за винятком тих, які відповідно до законодавчих актів Української РСР не можуть бути в їх власності. Безоплатна передача і надання підприємствами матеріальних цінностей громадянам здійснюються з дозволу власника або уповноваженого ним органу, крім випадків, передбачених законодавством Української РСР.
Стаття 11. Володіння і користування природними ресурсами
1. Володіння і користування землею та іншими природними ресурсами підприємство здійснює у встановленому порядку за плату, а у випадках, передбачених законодавчими актами Української РСР, - на пільгових умовах.
2. Підприємство зобов'язане своєчасно здійснювати природоохоронні заходи, спрямовані на зниження і компенсацію негативного впливу його виробництва на природне середовище, здоров'я та власність людей. Фінансування таких заходів відбувається за рахунок власних коштів або інших джерел. У випадках банкрутства підприємства фінансування провадиться за рахунок коштів від продажу його майна, а якщо цих коштів не вистачає - за рахунок бюджету відповідної місцевої Ради народних депутатів або держави.
Підприємство відповідно до законодавства Української РСР несе відповідальність за додержання вимог і норм щодо охорони, раціонального використання та відновлення до рівня встановлених нормативів земель, вод, надр, лісів, інших природних ресурсів, а також за додержання встановлених нормативів викидів і скидання забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище і розміщення в ньому відходів.
При порушенні цих норм і вимог його діяльність може бути зупинено частково, тимчасово або припинено повністю відповідно до законодавства Української РСР.
Стаття 12. Участь підприємства у випуску та торгівлі цінними паперами
1. Підприємство має право на випуск власних цінних паперів та реалізацію їх юридичним особам і громадянам Української РСР, союзних республік та інших держав.
2. Підприємство може бути співзасновником фондових бірж Української РСР та учасником фондових бірж Української РСР і союзних республік.
3. Підприємство має право на придбання цінних паперів юридичних осіб Української РСР, союзних республік та інших держав.
4. Підприємство випускає, реалізує та купує цінні папери відповідно до законодавства Української РСР.
Стаття 13. Гарантії майнових прав підприємства
Держава гарантує захист майнових прав підприємства. Вилучення державою у підприємства його основних фондів, оборотних коштів та іншого використовуваного ним майна здійснюється тільки у випадках, передбачених законами Української РСР.
Збитки, завдані підприємству в результаті порушення його майнових прав громадянами, юридичними особами і державними органами, відшкодовуються підприємству за рішенням суду або арбітражу.
Розділ IV УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ І САМОВРЯДУВАННЯ ТРУДОВОГО КОЛЕКТИВУ
Стаття 14. Загальні принципи управління підприємством
1. Управління підприємством здійснюється відповідно до статуту на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і принципів самоврядування трудового колективу.
Підприємство самостійно визначає структуру управління, встановлює штати.
Власник здійснює свої права по управлінню підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи. Власник або уповноважені ним органи можуть делегувати ці права раді підприємства (правлінню) чи іншому органові, який передбачений статутом підприємства і представляє інтереси власника та трудового колективу.
2. Найняття (призначення, обрання) керівника підприємства є правом власника (власників) майна підприємства і реалізується безпосередньо або через уповноважені ним органи.
3. Рішення з соціально-економічних питань, що стосуються діяльності підприємства, виробляються і приймаються його органами управління з участю трудового колективу та уповноважених ним органів.
4. Вищим керівним органом колективного підприємства є загальні збори (конференція) власників майна. Виконавчі функції по управлінню колективним підприємством здійснює правління.
Правління підприємства, якщо інше не передбачено статутом, обирається власниками майна на загальних зборах таємним голосуванням на альтернативній основі. Повноваження правління визначаються статутом. Правління обирає із свого складу голову і його заступників або їх роль виконують почергово всі члени правління.
Стаття 15. Трудовий колектив та його самоврядування
1. Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь в його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством.
2. Трудовий колектив підприємства з правом найняття робочої сили:
розглядає і затверджує проект колективного договору;
розглядає і вирішує згідно з статутом підприємства питання самоврядування трудового колективу;
визначає і затверджує перелік і порядок надання працівникам підприємства соціальних пільг;
бере участь у матеріальному і моральному стимулюванні продуктивної праці, заохочує винахідницьку і раціоналізаторську діяльність, порушує клопотання про представлення працівників до державних нагород.
3. Трудовий колектив державного та іншого підприємства, в якому частка держави або місцевої Ради народних депутатів у вартості майна становить більш як 50 процентів:
розглядає разом з засновником зміни і доповнення до статуту підприємства;
разом з засновником підприємства визначає умови найняття керівника;
бере участь у вирішенні питання про виділення із складу підприємства одного чи кількох структурних підрозділів для створення нового підприємства;
разом з власником вирішує питання про вступ і вихід підприємства з об'єднання підприємств;
приймає рішення про оренду підприємства, створення на основі трудового колективу органу для переходу на оренду і викупу підприємства.
При частковому викупі майна підприємства трудовий колектив набуває права співвласника, а підприємство - статусу спільного.
Після повного викупу підприємства трудовий колектив набуває прав колективного власника.
4. Повноваження трудового колективу всіх видів підприємств, де використовується наймана праця, реалізуються, якщо інше не передбачається статутом, загальними зборами (конференцією) та їх виборним органом, члени якого обираються таємним голосуванням на зборах (конференції) трудового колективу строком на 2-3 роки не менш як 2/3 голосів. Членів виборного органу не може бути звільнено з роботи або переведено на інші посади з ініціативи адміністрації підприємства без згоди відповідного виборного органу цього колективу.
Стаття 16. Керівництво підприємства
1. Керівник підприємства наймається (призначається) власником або обирається власниками майна.
При найнятті (призначенні, обранні) власником або уповноваженим ним органом керівника підприємства на посаду з ним укладається контракт (договір, угода), в якому визначаються права, строки найняття, обов'язки і відповідальність керівника підприємства перед власником та трудовим колективом, умови його матеріального забезпечення і звільнення з посади з урахуванням гарантій, передбачених контрактом (договором, угодою) та законодавством Української РСР.
2. Керівник підприємства самостійно вирішує питання діяльності підприємства, за винятком віднесених статутом до компетенції інших органів управління даного підприємства. Власник майна не має права втручатися в оперативну діяльність керівника підприємства.
3. Керівника підприємства може бути звільнено з посади до закінчення строку контракту на підставах, передбачених у контракті або в законодавстві Української РСР.
4. Заступники керівника підприємства, керівники та спеціалісти підрозділів апарату управління і структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділів, відділень, дільниць, ферм та інших аналогічних підрозділів підприємств), а також майстри і старші майстри призначаються на посаду і звільняються з посади керівником підприємства.
Стаття 17. Колективний договір
1. Колективний договір повинен укладатися на всіх підприємствах, які використовують найману працю, між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом або уповноваженим ним органом і не може суперечити чинному законодавству Української РСР.
2. Колективним договором регулюються виробничі, трудові і економічні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства, питання охорони праці, соціального розвитку, участі працівників у використанні прибутку підприємства, якщо останнє передбачене статутом підприємства.
Розбіжності, що виникають при укладанні або виконанні колективного договору, вирішуються у порядку, встановленому законодавчими актами Української РСР.
3. Сторони, які уклали колективний договір, не менше двох разів на рік взаємозвітують про його виконання на зборах (конференції) трудового колективу.
Розділ V ГОСПОДАРСЬКА, ЕКОНОМІЧНА і СОЦІАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА
Стаття 18. Прибуток (доход) підприємства
1. На всіх підприємствах основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності є прибуток (доход).
( Дію абзаца другого пункту першого статті 18 припинено строком на один рік в частині використання прибутку на оплату виробничих, науково-дослідних, проектно-конструкторських, консультаційних та інформаційних послуг, не передбачених державним замовленням, а також на оплату посередницької діяльності підприємницьких організацій, що не займаються безпосередньо торговельними операціями згідно з Постановою ВР N 1292-12 від 04.07.91 )
Порядок використання прибутку (доходу) визначає власник (власники) підприємства або уповноважений ним орган згідно з статутом підприємства.
2. Державний вплив на вибір напрямів та обсягів використання прибутку (доходу) здійснюється через податки, податкові пільги, а також економічні санкції відповідно до законодавства Української РСР.
3. У випадках, передбачених статутом підприємства, частина чистого прибутку може передаватися у власність членів або трудового колективу підприємства. Порядок розподілу і використання цієї частини прибутку здійснюється радою або зборами (конференцією) трудового колективу.
Стаття 19. Трудові доходи працівника підприємства
( Дію пункту першого статті 19 припинено строком на один рік щодо науково-дослідних установ, проектних, проектно-конструкторських і технологічних організацій згідно з Постановою ВР N 1292-12 від 04.07.91 )
1. Підприємство самостійно визначає фонд оплати праці без обмеження його зростання з боку державних органів.
2. Трудові доходи найманого працівника підприємства визначаються трудовим договором відповідно до законодавства Української РСР, а для інших працівників - угодою між ними. Трудові доходи працівника підприємства регулюються податками.
3. Мінімальний розмір оплати праці найманих працівників усіх видів підприємств не може бути менше прожиткового мінімуму, який встановлюється законодавчими актами Української РСР.
4. Підприємство самостійно встановлює форми, системи і розміри оплати праці, а також інші види доходів працівників.
Підприємства можуть використовувати тарифні сітки і шкали співвідношень посадових окладів, що визначаються галузевими угодами як орієнтири для диференціації оплати праці залежно від професії, кваліфікації працівників, складності та умов виконуваних ними робіт.
( Абзац другий пункту 4 статті 19 в редакції Закону N 2032-12 від 04.01.92 )
Стаття 20. Планування діяльності підприємства
1. Підприємство самостійно планує свою діяльність і визначає перспективи розвитку виходячи з попиту на вироблювану продукцію, роботи, послуги та необхідності забезпечення виробничого та соціального розвитку підприємства, підвищення доходів.
Основу планів становлять державні замовлення та договори, укладені із споживачами (покупцями) продукції, робіт, послуг і постачальниками матеріально-технічних ресурсів.
2. Підприємство виконує роботи і поставки для державних потреб на договірній основі в порядку, що визначається законодавчими актами Української РСР.
3. Підприємство при підготовці планів свого економічного розвитку погоджує з відповідною Радою народних депутатів заходи, які можуть викликати екологічні, соціальні, демографічні та інші наслідки, що зачіпають інтереси населення території, і несе матеріальну відповідальність перед Радами народних депутатів за шкідливі наслідки своєї діяльності.
Стаття 21. Господарські відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами
1. Відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству Української РСР.
2. Відповідальність працівника по фінансових обов'язках підприємства визначається часткою його участі у фінансових ресурсах підприємства.
3. Підприємство не несе відповідальності за поставку продукції за державним замовленням, якщо державний орган, що видав замовлення, не забезпечив його матеріально-технічними ресурсами у повній номенклатурі і обладнанням, які необхідні для виконання державного замовлення за питомими нормами та проектними нормативами.
Підприємство має право самостійно реалізувати свою продукцію, призначену для держзамовлення, якщо державний орган, що його видав, відмовився забезпечити (не забезпечив) підприємство всіма матеріально-технічними ресурсами і обладнанням для виконання цього замовлення.
Підприємство має право реалізувати самостійно всю продукцію, яка не увійшла в державне замовлення, на території інших республік і за рубежем, якщо це не забороняється законодавством Української РСР.
Стаття 22. Забезпечення засобами виробництва та реалізація продукції
1. Підприємство самостійно здійснює матеріально-технічне забезпечення власного виробництва і капітального будівництва через систему прямих угод (контрактів) або через товарні біржі та інші посередницькі організації Української РСР, союзних республік та інших держав.
Орган, що видав державне замовлення, забезпечує підприємство на його вимогу матеріально-технічними ресурсами в обсязі, номенклатурі та асортименті, необхідними для його виконання.
У разі виникнення спору з питань незбалансованості державного замовлення і необхідних матеріально-технічних ресурсів сторони мають право звернутися до арбітражу.
2. Підприємство здійснює реалізацію своєї продукції, інших матеріальних цінностей на основі прямих угод (контрактів), державного замовлення, через товарні біржі, мережу власних торгових підприємств.
Реалізація продукції підприємства, в тому числі на основі бартерних угод, за межами Української РСР здійснюється самостійно або на основі ліцензій відповідно до законодавства Української РСР.
Стаття 23. Ціни і ціноутворення
1. Підприємство реалізує свою продукцію, майно за цінами і тарифами, що встановлюються самостійно або на договірній основі, а у випадках, передбачених законодавчими актами Української РСР, - за державними цінами і тарифами. В розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються контрактні ціни, що формуються відповідно до умов і цін світового ринку.
2. На продукцію підприємств, які займають монопольне становище на ринку товарів, що визначають масштаб цін в економіці і соціальну захищеність громадян, допускається державне регулювання цін відповідно до Закону Української РСР "Про ціни і ціноутворення".
При цьому державні ціни повинні враховувати середньогалузеву собівартість продукції і забезпечувати мінімальний рівень рентабельності продукції, на яку вони поширюються. Якщо цей рівень рентабельності не забезпечується державними цінами, то держава повинна забезпечити його дотацією за умови, що продукція підприємства є суспільно необхідною.
У разі порушення підприємством державної дисципліни цін на продукцію надлишково одержана сума підлягає вилученню. Крім того, з підприємства стягується штраф у порядку і розмірах, встановлених законодавчими актами Української РСР.
Стаття 24. Фінансові та кредитні відносини
1. Джерелом формування фінансових ресурсів підприємства є прибуток (доход), амортизаційні відрахування, кошти, одержані від продажу цінних паперів, пайові внески членів трудового колективу, підприємств, організацій, громадян та інші надходження.
2. Підприємство користується банківським кредитом на комерційній договірній основі. Підприємство може надавати банку на договірній основі право використовувати свої вільні кошти і встановлювати проценти за їх використання.
( Дію пункту третього статті 24 припинено строком на один рік в частині права підприємств відкривати рахунки для зберігання коштів у будь-якому банку інших союзних республік та держав згідно з Постановою ВР N 1292-12 від 04.07.91 )
3. Підприємство має право відкривати розрахунковий та інші рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів розрахункових, кредитних та касових операцій за місцем реєстрації підприємства або у будь-якому банку Української РСР, інших союзних республік та держав за їх згодою.
4. Всі розрахунки підприємств (включаючи платежі до бюджету і виплату заробітної плати) провадяться в календарній черговості надходження розрахункових документів (настання строків платежів). Розрахунки підприємств за своїми зобов'язаннями провадяться у безготівковому та готівковому порядку через установи банків відповідно до правил здійснення розрахункових та касових операцій, затверджуваних Національним банком України.
5. Підприємство може поставляти продукцію, виконувати роботи, надавати послуги в кредит із сплатою покупцями (споживачами) процентів за користування цим кредитом. Для оформлення таких угод підприємство може застосовувати в господарському обороті векселі.
6. Підприємство несе повну відповідальність за додержання кредитних договорів і розрахункової дисципліни. Підприємство, яке не виконує своїх зобов'язань по розрахункам, може бути оголошено банком, що його обслуговує, неплатоспроможним (банкрутом). Міри впливу і порядок їх застосування до таких підприємств визначаються банками відповідно до законодавства Української РСР.
Стаття 25. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства
1. Підприємство самостійно здійснює зовнішньоекономічну діяльність.
Зовнішньоекономічна діяльність підприємства є частиною зовнішньоекономічної діяльності Української РСР і регулюється законами Української РСР.
2. Валютна виручка зараховується на валютний балансовий рахунок підприємства і використовується ним самостійно. Валютні відрахування до республіканського і місцевого бюджетів провадяться з валютної виручки підприємств після вирахування прямих валютних затрат, зроблених даним підприємством із своїх валютних коштів. Ставки відрахувань на користь республіканського та місцевого бюджетів регулюються законами Української РСР.
Інші вилучення валютних коштів підприємства забороняються.
3. Підприємство має право одержувати кредити від своїх зарубіжних партнерів. При цьому валюта зараховується на баланс підприємства і використовується ним самостійно. По одержаних підприємством кредитах держава відповідальності не несе.
Підприємство, яке здійснює зовнішньоекономічну діяльність, може відкривати за межами Української РСР свої представництва та виробничі підрозділи, утримання яких здійснюється за кошти підприємства.
4. Підприємство у своїй зовнішньоекономічній діяльності з питань економічної, технологічної, екологічної та соціальної безпеки контролюється державними органами.
Стаття 26. Соціальна діяльність підприємства
1. Питання соціального розвитку, включаючи поліпшення умов праці, життя і здоров'я, гарантії обов'язкового медичного страхування членів трудового колективу та їх сімей, вирішуються трудовим колективом за участю власника чи уповноваженого ним органу відповідно до статуту підприємства, колективного договору та законодавчих актів Української РСР.
Трудовий колектив і власник чи уповноважений ним орган (адміністрація) в плані соціального розвитку враховують розвиток місць компактного проживання членів свого колективу.
2. Підприємство зобов'язане забезпечити для всіх працюючих на підприємстві безпечні та нешкідливі умови праці і несе відповідальність у встановленому законодавством порядку за шкоду, заподіяну їх здоров'ю та працездатності.
3. Підприємство здійснює підготовку кваліфікованих робітників та спеціалістів, їх економічне і професійне навчання у власних навчальних закладах або за угодами в навчальних закладах, підпорядкованих державним органам освіти, іншим відомствам і підприємствам.
Підприємство надає пільги працюючим випускникам професійно-технічних, середніх спеціальних та вищих учбових закладів відповідно до законодавства Української РСР.
4. Пенсіонери та інваліди, які працювали до виходу на пенсію на підприємстві, користуються нарівні з його працівниками наявними можливостями медичного обслуговування, забезпечення житлом, путівками в оздоровчі та профілактичні заклади та іншими соціальними послугами та пільгами згідно з статутом підприємства.
5. Підприємство зобов'язане постійно поліпшувати умови праці та побуту жінок, підлітків, забезпечувати їх роботою переважно в денний час із скороченим робочим днем, жінок, які мають малолітніх дітей, вагітних жінок переводити на легшу роботу з нешкідливими умовами праці та надавати інші пільги, передбачені законодавством. Підприємство з шкідливими умовами праці створює окремі цехи, дільниці для надання жінкам, підліткам та окремим категоріям працюючих більш легкої роботи.
6. Підприємство має право самостійно встановлювати для своїх працівників додаткові відпустки, скорочений робочий день та інші пільги, а також заохочувати працівників підприємств та установ, які обслуговують трудовий колектив, але не входять до його складу.
7. Працівник підприємства, який став інвалідом на даному підприємстві внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання, може забезпечуватися додатковою пенсією незалежно від розмірів державної пенсії.
8. У разі смерті працівника підприємства при виконанні ним службових обов'язків підприємство добровільно або на основі рішення суду забезпечує сім'ю працівника допомогою відповідно до законодавчих актів Української РСР.
9. Підприємство з правом найняття робочої сили за рішенням відповідної місцевої Ради народних депутатів відповідно до Законів Української РСР "Про зайнятість населення" та "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Українській РСР" забезпечує певну кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів, підлітків та інших верств населення, що потребують соціального захисту. У разі невиконання цієї вимоги або відмови у створенні робочих місць для даної категорії населення підприємство відраховує кошти на рахунок відповідної Ради народних депутатів у порядку і розмірах, передбачених зазначеними Законами.
Розділ VI ПІДПРИЄМСТВО І ДЕРЖАВА
Стаття 27. Гарантії прав та інтересів підприємств
1. Держава гарантує додержання прав і законних інтересів підприємства.
Підприємство при здійсненні господарської та іншої діяльності має право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству Української РСР.
Втручання в господарську та іншу діяльність підприємства з боку державних, громадських і кооперативних органів, політичних партій і рухів не допускається, крім випадків, передбачених законодавством Української РСР.
2. Республіканські і місцеві державні та громадські органи та їх службові особи при прийнятті рішень, що стосуються підприємства, і в своїх відносинах з ним несуть відповідальність за додержання положень цього Закону. Державні органи і службові особи можуть втручатись у діяльність підприємства тільки відповідно до своєї компетенції, встановленої законодавством. У разі видання державним чи іншим органом акта, що не відповідає його компетенції або вимогам законодавства, або виникнення у зв'язку з цим спірних питань, підприємство має право звернутися до суду чи арбітражу з заявою про визнання такого акта недійсним.
Збитки (включаючи очікуваний і не одержаний прибуток), завдані підприємству в результаті виконання вказівок державних чи інших органів або їх службових осіб, які порушили права підприємства, а також внаслідок неналежного здійснення такими органами або їх службовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо підприємства, підлягають відшкодуванню за їх рахунок. Спори про відшкодування збитків вирішуються судом або арбітражем відповідно до їх компетенції.
Стаття 28. Правові й економічні умови господарської діяльності підприємства
1. Держава забезпечує підприємству (незалежно від форм власності) рівні правові та економічні умови господарювання.
2. Держава сприяє розвитку ринку, здійснюючи його регулювання з допомогою економічних законів і стимулів, реалізує антимонопольні заходи, забезпечує соціальну захищеність усіх трудящих.
Держава забезпечує пільгові умови підприємствам, які впроваджують прогресивні технології, створюють нові робочі місця, використовують працю громадян, що потребують соціального захисту.
Держава стимулює розвиток малих підприємств Української РСР: надає пільги при оподаткуванні, одержанні державних кредитів, створює фонди сприяння розвитку малих підприємств та інше.
Органи державного управління будують свої відносини з підприємствами, використовуючи економічні методи.
Органам державного управління забороняється встановлювати будь-які види оподаткування, крім тих, що визначаються законами Української РСР про податки.
Стаття 29. Облік і звітність
1. Підприємство здійснює оперативний та бухгалтерський облік результатів своєї роботи, веде статистичну звітність.
Порядок ведення бухгалтерського обліку та статистичної звітності визначається відповідним законодавством.
2. Забороняється вимагати подання статистичної звітності з порушенням встановленого законодавством порядку. Відомості, не передбачені державною статистичною звітністю, підприємством можуть бути подані на договірній основі.
3. Підприємства, що входять до складу будь-якого виду об'єднання відповідно до статті 3 цього Закону, не змінюють порядку обліку та звітності про свою діяльність.
Об'єднання здійснює бухгалтерський облік та веде статистичну звітність, якщо це передбачено в його статуті чи договорі, в порядку, встановленому для підприємств.
4. Службові особи підприємств за перекручення державної звітності несуть установлену законодавством дисциплінарну, матеріальну або кримінальну відповідальність.
Стаття 30. Комерційна таємниця підприємства
1. Під комерційною таємницею підприємства маються на увазі відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, розголошення (передача, витік) яких може завдати шкоди його інтересам.
2. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок їх захисту визначаються керівником підприємства. Відомості, які не можуть становити комерційної таємниці, визначаються Радою Міністрів Української РСР.
3. Відповідальність за розголошення відомостей, які становлять комерційну таємницю підприємства, і порядок охорони таких відомостей встановлюються законодавчими актами Української РСР.
Стаття 31. Відповідальність підприємства
1. За порушення договірних зобов'язань, кредитно-розрахункової і податкової дисципліни, вимог до якості продукції та інших правил здійснення господарської діяльності підприємство несе відповідальність, передбачену законодавством Української РСР.
Сплата штрафів за порушення умов договору, а також відшкодування завданих збитків не звільняють підприємство без згоди споживача від виконання зобов'язань щодо поставок продукції, проведення робіт чи надання послуг.
2. Підприємство зобов'язане:
охороняти навколишнє середовище від забруднення та інших шкідливих впливів;
відшкодувати відповідній Раді народних депутатів збитки, завдані нераціональним використанням землі та інших природних ресурсів і забрудненням навколишнього середовища;
забезпечувати безпеку виробництва, санітарно-гігієнічні норми і вимоги щодо захисту здоров'я його працівників, населення і споживачів продукції;
у випадках, передбачених законодавством, підприємство зобов'язане сплачувати штрафи відповідним місцевим Радам народних депутатів.
Стаття 32. Контроль за діяльністю підприємства
1. Контроль за окремими сторонами діяльності підприємства здійснюють державна податкова інспекція, державні органи, на які покладено нагляд за безпекою виробництва та праці, протипожежною та екологічною безпекою, інші органи відповідно до законодавства Української РСР.
Органи, що контролюють окремі сторони діяльності підприємства, здійснюють повноваження в межах своєї компетенції, яка встановлюється законодавчими актами Української РСР. Підприємство має право не виконувати вимоги цих органів, якщо ці вимоги виходять за межі їх повноважень.
2. Підприємство має право на одержання інформації про результати інспектування і перевірок протягом 30 днів від їх початку. Дії службових осіб, які здійснювали інспектування і перевірку, можуть бути оскаржені власником (керівником для державного) підприємства в порядку, передбаченому законодавством Української РСР.
3. Службові особи організацій та органів, що проводять перевірку підприємства, несуть відповідальність за розголошення комерційної таємниці підприємства згідно з статтею 30 цього Закону.
4. Контроль окремих сторін діяльності об'єднання підприємств здійснюється в порядку, визначеному цією статтею.
Стаття 33. Відносини підприємства з місцевими Радами народних депутатів
1. Взаємовідносини підприємства з органами державного управління і місцевого самоврядування будуються відповідно до цього Закону, Закону Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування", інших законодавчих актів Української РСР, які встановлюють компетенцію цих органів.
2. Підприємство має право на строго добровільній основі брати участь у формуванні позабюджетних цільових фінансових фондів республіки і місцевих Рад народних депутатів.
3. Підприємство бере участь на добровільній договірній основі в роботі по комплексному економічному і соціальному розвитку території, що проводиться місцевою Радою народних депутатів.
Підприємство зобов'язане за рішенням місцевої Ради народних депутатів створювати за рахунок її коштів спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю та організовувати їх професійну підготовку.
Рада народних депутатів має право залучати підприємства на непрофільні роботи в разі стихійного лиха, а також на підставі постанов Ради Міністрів Української РСР, пов'язаних з надзвичайними ситуаціями.
4. Вилучення об'єктів соціально-культурного та побутового призначення, житла, збудованих за рахунок коштів підприємств, місцевими Радами народних депутатів або іншими органами без згоди власника та трудового колективу підприємства не допускається.
Частина житла, що передається підприємством місцевим Радам народних депутатів, встановлюється законодавчими актами Української РСР.
Розділ VII ЛІКВІДАЦІЯ І РЕОРГАНІЗАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВА
Стаття 34. Умови ліквідації і реорганізації підприємства
1. Ліквідація і реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) підприємства провадяться за рішенням власника, а у випадках, передбачених цим Законом, за рішенням власника та за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, чи за рішенням суду або арбітражу. Реорганізація підприємства, яка може викликати екологічні, демографічні та інші негативні наслідки, що зачіпають інтереси населення території, повинна погоджуватися з відповідною Радою народних депутатів.
2. Підприємство ліквідується також у випадках:
визнання його банкрутом;
якщо прийнято рішення про заборону діяльності підприємства через невиконання умов, встановлених законодавством, і в передбачений рішенням строк не забезпечено додержання цих умов або не змінено вид діяльності;
якщо рішенням суду будуть визнані недійсними установчі документи і рішення про створення підприємства;
на інших підставах, передбачених законодавчими актами Української РСР.
3. При реорганізації і ліквідації підприємства звільнюваним працівникам гарантується додержання їх прав та інтересів відповідно до трудового законодавства Української РСР.
4. Підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру Української РСР.
5. У разі злиття підприємства з іншим підприємством усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до підприємства, яке виникло в результаті злиття.
При приєднанні одного підприємства до іншого до останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаного підприємства.
6. У разі поділу підприємства до нових підприємств, які виникли в результаті цього поділу, переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов'язки реорганізованого підприємства.
При виділенні з підприємства одного або кількох нових підприємств до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов'язки реорганізованого підприємства.
7. При перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права і обов'язки колишнього підприємства.
Стаття 35. Ліквідаційна комісія
1. Ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником або уповноваженим ним органом, а у випадках банкрутства підприємства - судом або арбітражем. За їх рішенням ліквідація може проводитись самим підприємством в особі його органу управління.
Власник, суд (арбітраж) або орган, уповноважений створювати підприємства, який прийняв рішення про ліквідацію підприємства, встановлює порядок і строки проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторів, який не може бути менше двох місяців з моменту оголошення про ліквідацію.
2. Ліквідаційна комісія або інший орган, який проводить ліквідацію підприємства, вміщує в офіційній пресі за місцезнаходженням підприємства публікацію про його ліквідацію і про порядок та строк заяви кредиторами претензій. Поряд з цією публікацією ліквідаційна комісія (орган, що проводить ліквідацію) зобов'язана провести роботу по стягненню дебіторської заборгованості підприємству і виявленню претензій кредиторів з повідомленням останніх про ліквідацію підприємства.
Ліквідаційна комісія (орган, що проводить ліквідацію) оцінює наявне майно ліквідовуваного підприємства і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс і подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію.
Стаття 36. Задоволення претензій кредиторів
1. Претензії кредиторів до ліквідовуваного підприємства задовольняються з майна цього підприємства. При цьому в першочерговому порядку задовольняються борги перед бюджетами і компенсуються витрати на відновлення природного середовища, якому завдало шкоди ліквідоване підприємство.
2. Претензії, виявлені і заявлені після закінчення строку, встановленого для їх заяви, задовольняються з майна підприємства, що залишилось після задоволення першочергових претензій, виявлених претензій, а також претензій, заявлених у встановлений строк.
3. Претензії, не задоволені за браком майна, вважаються погашеними. Погашеними вважаються також претензії, які не визнані ліквідаційною комісією (органом, що проводить ліквідацію), а також за умови, якщо кредитори протягом місячного строку від дня одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензії не подадуть позови до суду або державного арбітражу про задоволення їх вимог.
4. У разі ліквідації підприємства здійснюється капіталізація почасових платежів, належних з цього підприємства у зв'язку із заподіянням каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я або із смертю громадянина.
5. У разі ліквідації підприємства вклад члена трудового колективу видається йому в грошовій формі або цінними паперами після задоволення претензій кредиторів.
6. Майно, що залишилось після задоволення претензій кредиторів і членів трудового колективу, використовується за вказівкою власника.
7. У разі реорганізації підприємства його права і обов'язки переходять до правонаступників.
Голова Верховної Ради Української РСР Л.КРАВЧУК
м. Київ, 27 березня 1991 року
N 887-XII