Про Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-VI)

25. Можливість оскарження керуючим санацією дій або бездіяльності уповноважених державних органів щодо погодження плану санації передбачена статтею 29 Закону . Відповідна заява керуючого санацією розглядається у межах провадження у справі про банкрутство. При цьому погодження плану санації іншими органами Законом не вимагається.

План санації повинен передбачати порядок погашення вимог кредиторів з урахуванням черговості, встановленої Законом.

Зміни до плану санації затверджуються господарським судом у порядку, встановленому Законом для затвердження плану санації.

26. Стаття 30 Закону містить новелу, пов'язану з погодженням плану санації забезпеченими кредиторами. Зокрема, якщо всі забезпечені кредитори заперечують проти погодження плану санації, інші кредитори на зборах кредиторів можуть прийняти одне з рішень, передбачених частиною третьою цієї статті Закону .

Іншу новелу вміщено у статті 31 Закону , якою передбачено можливість виконання зобов'язань боржника у процедурі санації власником майна (органом, уповноваженим управляти майном) боржника.

Власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника може ініціювати таку процедуру за умови наявності у нього коштів, достатніх для погашення всіх вимог конкурсних кредиторів, та подання доказів, що це підтверджують. З цією метою власник повинен звернутися до господарського суду з відповідною заявою. Усі розрахунки з конкурсними кредиторами відповідна особа повинна здійснити протягом одного місяця з моменту винесення господарським судом ухвали про задоволення заяви.

Іншими новими способами відновлення платоспроможності боржника порівняно з попередньою редакцією Закону є збільшення статутного капіталу боржника та відчуження майна боржника шляхом заміщення активів (статті 32, 34 Закону ).

У разі заміщення активів створюється господарське товариство, якому передаються всі активи та майнові права боржника, в тому числі відступаються права вимоги, з переведенням на нього пропорційно боргів за вимогами поточних кредиторів. Розмір статутного капіталу новоствореного товариства визначається як різниця між вартістю майнових активів та вартістю боргів за вимогами конкурсних кредиторів.

Задоволення боржником у повному обсязі вимог кредиторів за рахунок суми, вирученої внаслідок заміщення активів та їх продажу, є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство боржника за заявою керуючого санацією у зв'язку з затвердженням звіту керуючого санацією.

27. За змістом статті 36 Закону продовження строку санації може мати місце після внесення відповідних змін до плану санації та лише в межах максимального строку, передбаченого частиною першою статті 28 Закону , тобто вісімнадцяти місяців.

Керуючий санацією продовжує виконувати свої обов'язки до моменту передачі справ ліквідатору або призначення його ліквідатором у встановленому Законом порядку (у разі визнання господарським судом боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури) або до моменту призначення керівника боржника у встановленому чинним законодавством порядку та передачі йому справ (у разі затвердження господарським судом звіту керуючого санацією або мирової угоди). З метою призначення керівника боржника керуючий санацією повідомляє орган або посадову особу органу, до компетенції якого належить призначення керівника (органів управління) боржника, та у разі необхідності забезпечує проведення зборів чи засідання таких органів.

28. Відповідно до статті 37 Закону ліквідаційна процедура вводиться строком на дванадцять місяців без можливості його продовження.

З урахуванням обставин конкретної справи та з метою забезпечення ефективної роботи ліквідатора банкрута ліквідаційна процедура може бути введена на строк, менший ніж 12 місяців.

Постанова про визнання боржника банкрутом приймається господарським судом у випадках, передбачених частинами третьою і четвертою статті 27, частиною дванадцятою статті 28, частиною восьмою статті 29, частиною восьмою статті 33, частиною дев'ятою статті 34, частиною шостою, одинадцятою статті 36, частиною тринадцятою статті 85, частиною четвертою статті 90, частиною сьомою статті 93, частиною третьою статті 94, частиною другою статті 95 Закону тощо.

Про час проведення засідання суду, в якому вирішуватиметься питання про визнання боржника банкрутом, обов'язково повідомляються учасники провадження у справі. За відсутності доказів такого повідомлення господарський суд має відкласти розгляд справи.

Господарський суд може встановити періодичність (не рідше ніж один раз на місяць) подання ліквідатором суду звіту про свою діяльність, відомостей про фінансове становище та майно боржника, а також про заплановані заходи щодо продажу майна боржника.

У разі невиконання або неналежного виконання ліквідатором своїх обов'язків господарський суд застосовує заходи, передбачені частиною дванадцятою статті 41 Закону .

З метою забезпечення реалізації передбачених чинним законодавством прав органів державної служби доходів і зборів (зокрема, щодо проведення перевірки боржника) постанова про визнання боржника банкрутом повинна надсилатися відповідному органу.

Визнання боржника банкрутом та відкриття щодо нього ліквідаційної процедури не перешкоджає застосуванню до боржника в подальшому процедур санації та мирової угоди, за винятком спрощеної процедури банкрутства, передбаченої статтею 95 Закону , оскільки метою введення останньої є припинення (ліквідація) господарюючого суб'єкта.

Якщо в ліквідаційній процедурі бере участь юридична особа, якій передаються в управління непродані активи боржника (частина шоста статті 45 Закону ), то у цьому випадку боржником і кредиторами укладається мирова угода, яка згідно з приписами частини дев'ятої статті 77 Закону підписується керівником такої юридичної особи і повинна передбачати, зокрема, задоволення грошових вимог кредиторів на суму вартості майна боржника.

Провадження у справі про банкрутство у такому випадку може бути припинено лише у зв'язку із затвердженням мирової угоди. Розірвання і визнання недійсною відповідної мирової угоди та відновлення вимог кредиторів здійснюється на загальних підставах, встановлених Законом (частина восьма статті 82 Закону ).

29. Статтею 38 Закону передбачено наслідки визнання боржника банкрутом. Зокрема, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом у останнього не може виникати додаткових зобов'язань, у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, які безпосередньо пов'язані із здійсненням ліквідаційної процедури; строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав.

У зв'язку з цим здійснюється капіталізація платежів за заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.05.2000 № 765 "Про реалізацію статей 45 і 92 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Що ж до витрат на виплату і доставку відповідних пенсій, то їх капіталізація чинним законодавством не передбачена. У ліквідаційній процедурі в установлений Законом строк можуть бути заявлені лише ті вимоги щодо витрат на виплату і доставку відповідних пенсій, які виникли в процедурах розпорядження майном та санації, оскільки після визнання боржника банкрутом відповідні зобов'язання не виникають.

Після оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом поточні вимоги (грошові вимоги, що виникли під час проведення процедур банкрутства), стають конкурсними вимогами та можуть бути заявлені згідно з частиною першою статті 38 Закону .

Заяви з такими грошовими вимогами надсилаються кредиторами безпосередньо до господарського суду, який призначає їх до розгляду в судовому засіданні. Відповідно до Закону України "Про судовий збір" зазначені заяви оплачуються судовим збором.

Розгляд грошових вимог кредиторів у ліквідаційній процедурі здійснюється господарським судом в тому ж порядку, що і грошових вимог, заявлених на підставі статті 23 Закону . За результатами розгляду грошових вимог кредиторів господарський суд заново затверджує реєстр вимог кредиторів (з урахуванням визнаних конкурсних вимог) та зобов'язує ліквідатора сформувати представницькі органи кредиторів (збори кредиторів та комітет кредиторів) у порядку, передбаченому статтею 26 Закону . Подальший рух справи в ліквідаційній процедурі має відбуватися тільки за участю новостворених представницьких органів кредиторів. Зокрема, це стосується переходу з ліквідаційної процедури до процедури санації або затвердження мирової угоди, прийняття рішення щодо реалізації активів банкрута, надання оцінки діяльності ліквідатора, затвердження звіту ліквідатора.

Законом обмежено строк подання заяв кредиторів, грошові вимоги яких виникли під час проведення процедур банкрутства, двома місяцями з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Такі грошові вимоги включаються до четвертої черги, за винятком грошових вимог, черговість задоволення яких визначена Законом [забезпечені вимоги; вимоги щодо виплати заробітної плати; вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) тощо] та грошових вимог, що становлять штрафні санкції, які підлягають включенню у відповідну чергу. Вимоги кредиторів, які у встановлений строк не звернулися до господарського суду, погашаються в шосту чергу.

30. Статтею 39 Закону передбачено право власника майна (органу, уповноваженого управляти майном) боржника виконати зобов'язання боржника. Розгляд відповідної заяви та проведення розрахунків з кредиторами здійснюється в порядку, визначеному статтею 31 Закону .

31. Порядок продажу майна банкрута врегульовано статтею 44 Закону . При цьому продаж майна частинами здійснюється лише у випадку, коли не вдалося реалізувати майно боржника у вигляді цілісного майнового комплексу.

Новою редакцією Закону на відміну від попередньої редакції ліквідатору надається право вибору способу продажу активів банкрута для забезпечення відчуження майна за найвищою ціною. Такими способами є проведення аукціону та продаж безпосередньо юридичній або фізичній особі.

Законом визначено склад майна, яке може продаватися ліквідатором на аукціоні (частина друга статті 44 Закону ) та активів, які можуть бути реалізовані безпосередньо юридичній або фізичній особі (частина шоста статті 44 Закону ). Особи, з якими ліквідатором укладено договори на реалізацію майна банкрута, мають провести розрахунки не пізніше моменту передачі їм придбаного майна.

Усі спори, пов'язані з реалізацією майна банкрута, вирішуються господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.

32. Задоволення вимог кредиторів має здійснюватися в порядку черговості, встановленої статтею 45 Закону .

Водночас частиною дев'ятою статті 45 Закону передбачено, що без дотримання правил черговості здійснюється погашення вимог забезпечених кредиторів за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення.

33. З числа положень Закону , в яких ідеться про продаж майна у провадженні справи про банкрутство, господарським судам слід виходити насамперед з тих приписів, які визначають відповідну судову процедуру і вміщені в розділі III "Ліквідаційна процедура"(оцінка майна банкрута; продаж майна банкрута; передання активів боржника, які залишаються не проданими на час закінчення ліквідаційної процедури тощо) та в статтях, що визначають процедуру санації (продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу; відчуження майна боржника шляхом заміщення активів; продаж частини майна боржника тощо). Що ж до норм розділу IV Закону "Продаж майна у провадженні у справі про банкрутство", то вони застосовуються господарськими судами, якщо відповідне питання не врегульовано зазначеними приписами.

Для державних підприємств та підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків, порядок організації проведення аукціонів встановлюється органом, уповноваженим управляти державним майном.

З метою запобігання порушенню прав кредиторів господарський суд відповідно до частини десятої статті 41 Закону може зобов'язати ліквідатора надавати інформацію щодо продажу майна боржника (умов, порядку та черговості продажу).

Організатор аукціону згідно з частиною шостою статті 49 Закону визначається замовником аукціону за конкурсом. Чинним законодавством не передбачено ліцензування діяльності з проведення торгів, тому організатором аукціону може бути особа, яка відповідно до установчих документів має право на здійснення такої діяльності. В разі виникнення під час проведення ліквідаційної процедури спору відносно визначення організатора аукціону, господарський суд перевіряє порядок визначення ліквідатором організатора аукціону. В такому випадку організатор аукціону залучається судом до участі у провадженні у справі про банкрутство. З моменту визнання організатора аукціону учасником провадження у справі про банкрутство, він має право на оскарження виключно тих судових рішень, які стосуються організації та проведення аукціону за його участю.

Граничний строк проведення аукціону обмежений двома місяцями (стаття 52 Закону ), якщо інше не встановлено законом або договором.

Положеннями статей 65, 66 Закону врегульовано питання стосовно можливості зниження початкової вартості майна, що продається на аукціоні.

Вперше аукціон проводиться без можливості зниження початкової вартості, якщо інше не встановлено договором про проведення аукціону.

У разі закінчення аукціону без визначення переможця проводиться повторний аукціон зі зниженням початкової вартості на 20 відсотків та з можливістю подальшого зниження початкової вартості на самому аукціоні, але не нижче, ніж до граничної вартості, - 50 відсотків початкової вартості (наприклад, майно має початкову вартість 100 грн.; відповідно на першому повторному аукціоні вартість майна становить 80 грн., але може бути знижена до 40 грн.). При цьому про наведене зазначається у відповідному оголошенні.

Другий повторний аукціон проводиться зі зниженням початкової вартості на 20 відсотків від вартості першого повторного аукціону та за відсутності бажаючих укласти договір початкова вартість знижується на крок аукціону доти, доки не виявиться бажаючий укласти договір (відповідно на другому повторному аукціоні вартість майна становить 60 грн., але може бути знижена до 1 грн.).

Можливості проведення третього повторного аукціону Законом не передбачено".

Передбачена також можливість проведення електронних торгів (стаття 67 Закону ).

У разі продажу майна до господарського суду можуть бути оскаржені:

рішення про скасування аукціону організатором (частина четверта статті 54 Закону );

рішення про анулювання організатором результатів аукціону (частина друга статті 55 Закону );

результати аукціону, проведеного з порушенням вимог закону (частина третя статті 55 Закону );

рішення про визнання або про відмову у визнанні заявника учасником торгів (частина шоста статті 61 Закону ).

34. Статтею 77 Закону визначено, що мирова угода укладається на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство, проте у процедурі розпорядження майном боржника - лише після виявлення всіх кредиторів і затвердження господарським судом реєстру вимог кредиторів.

Якщо мирова угода містить умови про виконання зобов'язань боржника третьою особою, то вона має бути підписана, крім сторін, ще й керівником третьої особи (якщо нею є юридична особа) чи суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою.

Мирова угода, яка укладається стосовно державних підприємств або підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує п'ятдесят відсотків, має бути попередньо погоджена з органом, уповноваженим управляти державним майном.

З метою недопущення порушення прав забезпечених кредиторів Законом передбачена необхідність схвалення укладеної боржником і кредиторами мирової угоди забезпеченими кредиторами (стаття 80 Закону ).

За змістом статті 81 Закону заяву про затвердження мирової угоди до господарського суду може подати будь-яка із сторін цієї угоди, тобто як боржник, так і кредитори.

Статтею 82 Закону передбачено, що ухвала про припинення провадження у справі у зв'язку із затвердженням мирової угоди може бути оскаржена як учасниками провадження у справі про банкрутство, так і іншими особами, права і законні інтереси яких порушені або можуть бути порушені в результаті виконання мирової угоди.

Лише конкурсні кредитори мають право в межах справи про банкрутство подати до господарського суду заяву про визнання мирової угоди недійсною з підстав, передбачених цивільним законодавством України (частина друга статті 82 Закону ).

Підставою для поновлення провадження у справі про банкрутство є як визнання мирової угоди недійсною, так і її розірвання.

35. Передбачені Законом підстави припинення провадження у справі про банкрутство можуть бути поділені на дві групи. До першої з них належать ті, що зумовлені наявністю обставин, які перешкоджають подальшому провадженню у справі (пункти 1 - 3, 8 - 11 частини першої статті 83 Закону ), а до другої - підстави, пов'язані із застосуванням до боржника процедур банкрутства (пункти 4 - 7 частини першої цієї ж статті).

При цьому пункт 8 частини першої статті 83 Закону підлягає застосуванню у разі порушення провадження у справі про банкрутство за заявою боржника.

В ухвалі господарського суду про припинення провадження у справі на підставі пунктів 4 - 7 частини першої статті 83 Закону має бути зазначено про те, що:

- вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені у встановлений Законом строк або відхилені господарським судом, вважаються погашеними;

- виконавчі документи за відповідними вимогами визнаються такими, що не підлягають виконанню.

Наведений у статті 83 Закону перелік підстав припинення провадження у справі не є вичерпним, оскільки відповідно до пункту 12 частини першої цієї статті провадження у справі може бути припинено і в інших випадках, передбачених Законом та іншими законами України.

36. Розділом VII Закону визначено особливості банкрутства окремих категорій суб'єктів підприємницької діяльності.

36.1. Провадження у справах про банкрутство суб'єктів підприємницької діяльності, що мають суспільну або іншу цінність, може бути припинено за рішенням Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування у разі надання ними гарантій задоволення всіх вимог кредиторів за грошовими зобов'язаннями. Якщо ж вимоги кредиторів такого суб'єкта підприємницької діяльності не будуть погашені протягом поточного та наступного календарних років, то, зокрема, провадження у справі про банкрутство може здійснюватися на загальних підставах.

Особливим статусом наділені містоутворюючі та особливо небезпечні суб'єкти господарювання.

Майно суб'єктів підприємницької діяльності, що мають суспільну, іншу цінність або особливий статус, може бути продано лише як цілісний майновий комплекс, за винятком випадку, коли його двічі не продано на аукціоні (конкурсі). Перелік майна, що продається частинами, погоджується з органом, до компетенції якого належить сфера діяльності боржника.

Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим або органи місцевого самоврядування можуть поручитися за виконання зобов'язань суб'єкта підприємницької діяльності, що має суспільну цінність або особливий статус. Умови такої поруки визначено частинами дев'ятою і десятою статті 85 Закону .

36.2. Статтею 86 Закону до особливостей розгляду справ про банкрутство сільськогосподарських підприємств віднесено забезпечення переважного права розташованих у цій же місцевості сільськогосподарських підприємств та фермерських господарств на придбання належних боржнику об'єктів нерухомості, які використовуються для цілей сільськогосподарського виробництва, за ціною, визначеною на торгах.

36.3. Як особливість розгляду справи про банкрутство страховика стаття 87 Закону визначає укладення мирової угоди лише за умови погашення заборгованості за вимогами кредиторів першої і другої черг, заборгованості за вимогами застрахованих осіб, вигодонабувачів, страхувальників за договорами обов'язкового страхування, а також вимогами, пов'язаними з відшкодуванням сум компенсаційних виплат і витрат у зв'язку із здійсненням компенсаційних виплат за договорами обов'язкового страхування.

36.4. Стаття 88 Закону передбачає особливості банкрутства не лише професійних учасників ринку цінних паперів, як у попередній редакції Закону , а й інститутів спільного інвестування. При цьому встановлено, що продаж цінних паперів, належних професійному учаснику ринку цінних паперів, здійснюється на торгах організатора торгівлі на ринку цінних паперів.

36.5. Підставою для визнання банкрутом фізичної особи-підприємця визнається нездатність задовольнити вимоги кредиторів за грошовими зобов'язаннями та/або виконати обов'язок зі сплати обов'язкових платежів (частина друга статті 90 Закону ).

За приписами частини шостої статті 91 Закону ліквідатор банкрута - фізичної особи - підприємця призначається господарським судом у порядку, встановленому Законом для призначення розпорядника майна. Тобто кандидатура ліквідатора визначається судом за допомогою автоматизованої системи з відбору кандидатів на призначення арбітражного керуючого у справах про банкрутство.

З визнанням фізичної особи - підприємця банкрутом та відкриттям ліквідаційної процедури:

- настають строки виконання зобов'язань банкрута;

- припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), відсотків та інших фінансових (економічних) санкцій за зобов'язаннями банкрута;

- припиняється стягнення з банкрута за усіма виконавчими документами.

Водночас за зобов'язаннями (вимогами), не пов'язаними із здійсненням такою особою підприємницької діяльності, нарахування фінансових (економічних) санкцій та стягнення за виконавчими документами не припиняється (частина п'ята статті 91 Закону ).

До наслідків визнання фізичної особи - підприємця банкрутом віднесено також позбавлення такої особи на три роки права на здійснення реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності, на придбання майна або отримання грошових коштів у кредит, укладання договору поруки і передання майна в заставу (частини восьма і дев'ята статті 92 Закону ).

Статтею 92 Закону передбачено, що кошти, одержані від продажу майна фізичної особи-підприємця, вносяться на спеціальний банківський рахунок. Порядок і розмір задоволення вимог кредиторів зазначаються господарським судом в ухвалі за наслідками розгляду грошових вимог (частина перша статті 92 Закону ). Цією ж нормою визначено черговість задоволення вимог кредиторів фізичної особи - підприємця, яка включає три черги.

Новелою у регулюванні банкрутства фізичної особи - підприємця є те, що звільнення її від зобов'язань у зв'язку з припиненням провадження у справі про банкрутство не допускається, якщо боржник ухилявся від виконання зобов'язань щодо погашення боргів, вчинив дії щодо приховування майна, не надавав необхідну інформацію або надавав недостовірну інформацію господарському суду, який розглядає справу про банкрутство, про що господарський суд виносить відповідну ухвалу (частини п'ята і шоста статті 92 Закону ).

36.6. Для ініціювання процедури санації боржника його керівником згідно із статтею 94 Закону повинна бути отримана письмова згода на впровадження відповідного плану санації та на призначення керуючим санацією керівника боржника не лише кредиторів, загальна сума вимог яких перевищує 50 відсотків кредиторської заборгованості боржника згідно з даними його бухгалтерського обліку, а й усіх забезпечених кредиторів.

У такій процедурі розпорядник майна, який діє одночасно з керуючим санацією - керівником боржника, призначається в порядку, встановленому Законом, тобто його кандидатура визначається судом за допомогою автоматизованої системи з відбору кандидатів на призначення арбітражного керуючого у справах про банкрутство. Трудові ж відносини керівника боржника з працедавцем зупиняються на час виконання повноважень керуючого санацією, однак він отримує заробітну плату в тому ж розмірі, в якому він її отримував до призначення керуючим санацією.

Частиною третьою цієї ж статті передбачено введення ліквідаційної процедури у разі пред'явлення боржником недостовірних відомостей про його майнові активи або у разі неможливості відновлення платоспроможності згідно з планом санації.

36.7. Як передумову звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство боржника, що ліквідується власником, визначено дотримання боржником порядку ліквідації юридичної особи відповідно до цивільного та господарського законодавства (стаття 95 Закону ).

Порушення провадження у справі про банкрутство боржника, що ліквідується власником, здійснюються у підготовчому засіданні суду за результатами перевірки судом дотримання заявником порядку ліквідації юридичної особи відповідно до цивільного та господарського законодавства та вимог частини четвертої статті 11 Закону щодо наявності майна, достатнього для покриття судових витрат.

Вирішення питання щодо визнання банкрутом такого боржника та призначення ліквідатора повинно здійснюватися в судовому засіданні, що проводиться не пізніше чотирнадцяти днів після порушення провадження у справі, в якому судом перевіряється поданий ліквідаційний баланс боржника та з'ясовується факт недостатності вартості майна боржника для задоволення вимог кредиторів. Ліквідатором боржника, що ліквідується власником, може бути голова ліквідаційної комісії або арбітражний керуючий, який призначається в порядку, встановленому Законом для призначення розпорядника майна, тобто кандидатура арбітражного керуючого на призначення ліквідатором визначається судом за допомогою автоматизованої системи з відбору кандидатів на призначення арбітражного керуючого у справах про банкрутство (частина друга статті 95 Закону ).

Призначення голови ліквідаційної комісії ліквідатором боржника, що ліквідується власником, здійснюється господарським судом у виняткових випадках (в залежності від конкретних обставин справи), оскільки голова ліквідаційної комісії (ліквідатор) підпадає під ознаки заінтересованої особи стосовно боржника і відповідно до частини шостої статті 95 Закону несе солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів.

Заяви кредиторів про грошові вимоги до боржника, що ліквідується власником, подаються безпосередньо до господарського суду та оплачуються судовим збором. Розгляд грошових вимог кредиторів в ліквідаційній процедурі здійснюється господарським судом в тому ж порядку, що і грошових вимог, заявлених на підставі статті 23 Закону . За результатами розгляду грошових вимог кредиторів господарським судом затверджується реєстр вимог кредиторів.

Залежно від кількості кредиторів та/або значних майнових активів боржника, що ліквідується власником, у справі про банкрутство можуть бути створені представницькі органи кредиторів за рішення господарського суду.

36.8. Статтею 96 Закону врегульовано особливості банкрутства державних підприємств та підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків, крім підприємств, що є об'єктами власності Автономної Республіки Крим та комунальної власності. Орган, уповноважений управляти державним майном, залучається до участі у відповідній справі, бере участь у зборах і комітеті кредиторів з правом дорадчого голосу та за його участю господарським судом призначається керуючий санацією, ліквідатор банкрута.

Запобігання банкрутству таких підприємств може здійснюватися шляхом застосування поруки в порядку, передбаченому статтею 85 Закону , а обов'язковою умовою провадження у справах про їх банкрутство є визначення початкової вартості майна та майнових прав цих підприємств відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (частина тринадцята статті 96 Закону ).

37. Розділ VIII Закону присвячений питанням, пов'язаним з діяльністю арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів).

Порядок призначення та усунення арбітражного керуючого у справі про банкрутство врегульовано статтею 114 Закону .

Розпорядник майна призначається господарським судом із застосуванням автоматизованої системи з відбору кандидатів на призначення арбітражного керуючого у справах про банкрутство, керуючий санацією та ліквідатор - за клопотанням комітету кредиторів, а у разі відсутності такого клопотання - за ініціативою суду, крім випадків, передбачених Законом. На державні підприємства та підприємства, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків, арбітражні керуючі (розпорядники майна, керуючі санацією, ліквідатори) призначаються господарським судом з урахуванням додаткових вимог, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Господарський суд може усунути арбітражного керуючого від виконання ним своїх обов'язків за клопотанням комітету кредиторів, органу, уповноваженого управляти державним майном (щодо державних підприємств та підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків) або за власною ініціативою.

У новій редакції Закону до підстав усунення арбітражного керуючого віднесено також зловживання правами арбітражного керуючого, подання до суду неправдивих відомостей та відмову в наданні допуску до державної таємниці або скасування раніше наданого допуску.

Порядок визначення та сплати грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого врегульовано у статті 115 Закону .

Грошова винагорода арбітражного керуючого визначається в розмірі мінімальних заробітних плат або середньомісячних заробітних платах керівника боржника за останні дванадцять місяців його роботи.

При цьому в разі неотримання керівником боржника заробітної плати за останні дванадцять місяців його роботи, основна грошова винагорода арбітражного керуючого за виконання повноважень керуючого санацією, ліквідатора визначається в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.

Розпорядник майна має право на грошову винагороду, максимальний розмір якої не може перевищувати п'яти мінімальних заробітних плат на місяць. Сплата грошової винагороди розпоряднику майна здійснюється шляхом внесення заявником (кредитором або боржником) авансу на депозитний рахунок нотаріуса.

Керуючий санацією і ліквідатор має право на основну грошову винагороду (максимальний розмір якої не може перевищувати десяти мінімальних заробітних плат на місяць) та додаткову грошову винагороду в розмірі 5 відсотків від обсягу стягнутих на користь боржника активів (повернення коштів, майна, майнових прав), які на день порушення провадження у справі про банкрутство перебували у третіх осіб, а також 3 відсотків від обсягу погашених вимог конкурсних кредиторів.

При цьому господарському суду надано право зменшувати розмір оплати послуг арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), який визначається в середньомісячних заробітних платах керівника боржника, у разі якщо остання є надмірно високою порівняно з мінімальним розміром заробітної плати.

Право вимоги грошової винагороди розпорядника майна та основної грошової винагороди керуючого санацією та ліквідатора виникає в останній день кожного календарного місяця виконання ними своїх повноважень, а право вимоги додаткової грошової винагороди керуючого санацією та ліквідатора - з дня фактичного надходження до боржника стягнутих на його користь відповідних активів чи їх частини або з дня фактичного повного або часткового погашення вимог конкурсних кредиторів пропорційно їх обсягу.

Вимоги щодо виплати основної грошової винагороди арбітражному керуючому та відшкодування витрат арбітражного керуючого підлягають задоволенню у першу чергу, а вимоги щодо виплати додаткової грошової винагороди керуючому санацією або ліквідатору - у п'яту чергу.

Сплата грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого здійснюються за рахунок наявних у боржника коштів, одержаних у результаті господарської діяльності боржника, або коштів, одержаних від продажу майна (майнових прав) боржника.

У разі припинення провадження у справі банкрутство на підставі пункту 11 частини 1 статті 83 Закону сплата грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого покладається на кредитора, за заявою якого порушено провадження у справі.

Звіти арбітражного керуючого про нарахування та виплату грошової винагороди арбітражного керуючого, здійснення та відшкодування його витрат повинні бути схвалені або погоджені комітетом кредиторів, а звіти за підсумками судових процедур (розпорядження майном, санації, ліквідації) - затверджені господарським судом.

38. Розділом IX Закону врегульовано застосування господарськими судами процедур банкрутства, пов'язаних з іноземним провадженням.

Відповідні процедури, якщо інше не передбачено Законом або міжнародним договором України, застосовуються за принципом взаємності у випадках, зазначених у частині другій статті 119 Закону . Поняття взаємності наведено у частині третій тієї ж статті Закону.

39. Закон набирає чинності з 19.01.2013, за виключення окремих його положень.

Зокрема, положення Закону щодо процедури офіційного оприлюднення відомостей про справу про банкрутство на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет набирають чинності з 19.01.2014. До цієї дати офіційне оприлюднення відомостей про справу про банкрутство здійснюється в офіційних друкованих органах (газетах "Голос України" або "Урядовий кур'єр").

40. Положення Закону застосовуються господарськими судами у розгляді справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання ним чинності, тобто з 19.01.2013.

Наведене стосується й вирішення спорів, зазначених у частині четвертій статті 10, статті 20 та частині восьмій статті 23 Закону . Водночас положення Закону , що регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство (розділ IV Закону "Продаж майна у провадженні у справі про банкрутство" та статті Закону, що визначають процедури санації та ліквідації), застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено до набрання ним чинності, з урахуванням викладеного у пункті 33 цього Інформаційного листа. Якщо процедура продажу майна боржника розпочата до набрання чинності Законом, то вона повинна бути завершена в порядку, передбаченому у попередній редакції Закону, в разі якщо станом на 19.01.2013 здійснено публікацію оголошення про продаж майна або комітетом кредиторів встановлено порядок реалізації майна боржника.

Водночас положення Закону , що регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство (оцінка майна, яке підлягає продажу; передання активів боржника, які залишаються не проданими на час закінчення ліквідаційної процедури тощо), застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено до набрання ним чинності, тобто до 19.01.2013. При цьому розпочата до набрання чинності Законом процедура продажу майна боржника повинна бути завершена в порядку, передбаченому у попередній редакції Закону, в разі якщо станом на 19.01.2013 здійснено публікацію оголошення про продаж майна або комітетом кредиторів встановлено порядок реалізації майна боржника. В такому випадку можуть бути застосовані положення частини другої статті 37 Закону , які передбачають перехід з ліквідаційної процедури до процедури санації.

Положення Закону , якими врегульовано ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності Законом, якщо на цей момент господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Отже, розгляд справи про банкрутство за новою редакцією Закону здійснюється згідно з постановою про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. При цьому правові підстави прийняття постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури визначаються відповідно до раніше чинної редакції Закону, а правові наслідки введення ліквідації процедури - за його новою редакцією. У зв'язку з здійсненням переходу до застосування нової редакції Закону необхідно привести реєстр вимог кредиторів у відповідність до вимог статті 45 Закону в новій редакції і з урахуванням його вимог вирішити питання щодо переобрання представницьких органів кредиторів (зборів кредиторів та комітету кредиторів).

Норми нової редакції Закону у справах про банкрутство відсутнього боржника не застосовуються, оскільки процедура банкрутства такого боржника цією редакцією Закону не передбачена. Тому заява (заяви) про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника, подана (подані) до 19.01.2013, розглядаються за правилами попередньої редакції Закону.

Згідно з новою редакцією Закону державний орган з питань банкрутства не має повноважень надавати господарському суду пропозиції щодо кандидатур арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) для державних підприємств та підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків. У зв'язку з цим арбітражні керуючі (розпорядники майна, керуючі санацією, ліквідатори) у справах про банкрутство, провадження в яких порушено до набрання чинності Законом, призначаються господарським судом без додержання відповідного припису попередньої редакції Закону.

41. Протягом шести місяців з дня набрання чинності Законом продовжують діяти ліцензії на право здійснення діяльності арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), які стали суб'єктами незалежної професійної діяльності. Пунктом 6 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону встановлено, що протягом зазначеного строку державний орган з питань банкрутства безоплатно замінює за заявою арбітражного керуючого чинну на день набрання чинності Законом відповідну ліцензію на свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого. Після закінчення цього строку ліцензії втрачають чинність і арбітражні керуючі можуть виконувати свої обов'язки тільки на підставі свідоцтва.

Відповідні зміни внесено до Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" .

42. Внесеними до статті 16 ГПК змінами встановлено, що справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини першої статті 12 цього Кодексу , розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

43. Законом скасовано мораторій на реалізацію майна державних підприємств та господарських товариств, у статутному капіталі яких частка держави становить не менше 25 відсотків, в процедурі банкрутства, запроваджений Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" . Провадження у справах про банкрутство, яке зупинено у зв'язку з Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", повинно поновлюватися і реалізація відповідного майна має здійснюватися в порядку, передбаченому Законом.

44. Внесено низку змін до Закону України "Про виконавче провадження" .

Це, зокрема, стосується заборони на реалізацію заставленого майна боржника і запровадження такої підстави зупинення виконавчого провадження, як затвердження плану санації боржника до порушення провадження у справі про банкрутство (стаття 37 Закону України "Про виконавче провадження" ).

За приписами статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" у редакції Закону виконавче провадження закінчується після офіційного оприлюднення постанови про визнання боржника банкрутом, і з цього моменту грошові вимоги до боржника за виконавчими документами погашаються в порядку, передбаченому Законом. При цьому виконавчі документи надсилаються до господарського суду, який прийняв постанову про визнання боржника банкрутом.

Статтю 50 Закону України "Про виконавче провадження" доповнено частиною четвертою, яка визначає наслідки закінчення виконавчого провадження у зв'язку з офіційним оприлюдненням повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Новелою є те, що у цьому випадку виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання повторно лише якщо відповідні грошові вимоги не вважаються погашеними згідно із Законом. Наведене можливо лише у разі банкрутства фізичних осіб - підприємців (статті 90 - 92 Закону ).

46. З повним текстом Закону можна ознайомитися у газеті "Голос України" від 18.01.2012 № 8 - 9, а також в юридичних інформаційно-пошукових системах, зокрема, "Законодавство" та "Ліга".

Про викладене повідомляється в порядку інформації та для врахування у розгляді справ про банкрутство.