Про скасування нормативно-правового акта в частині

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - Хрімлі О. Г., суддів - Ганечко О. М., Літвіної Н. М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми "Техенергохім" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 травня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми "Техенергохім" до Міністерства фінансів України, третя особа - Державна податкова служба України, про скасування нормативно-правового акта в частині,

Товариство з обмеженою відповідальністю агрофірма "Техенергохім" звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Міністерства фінансів України про визнання пп. 4.6.3 п. 4.6 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України N 1492 від 25 листопада 2011 року, таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили - п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, в окремій його частині - "що значиться на особовому рахунку платника на перше число звітного (податкового) періоду".

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 травня 2013 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

Зважаючи на те, що у справі відсутні клопотання від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів вирішила справу розглянути у порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та задоволенню не підлягає.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 25 листопада 2011 року наказом Міністерства фінансів України N 1492 затверджено форми та Порядок заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, у пп. 4.6.3 п. 4.6 якого зазначено наступне: "якщо за результатами поточного звітного (податкового) періоду платником податку визначено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань і сумою податкового кредиту (заповнено рядок 19 декларації), така сума враховується у зменшення суми податкового боргу за попередні звітні (податкові) періоди з податку на додану вартість, у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до Кодексу (що значиться на особовому рахунку платника на перше число звітного (податкового) періоду (відображається у рядку 20.1 декларації)), а решта зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (відображається у рядку 20.2 декларації поточного звітного (податкового) періоду та переноситься до рядка 21.1 декларації наступного звітного (податкового) періоду)".

Не погоджуючись з нормативно-правовим актом відповідача в цій частині та вважаючи його таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили - п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач листом N 15/12 від 12 липня 2012 року звернувся до Міністерства юстиції України із пропозиціями щодо виключення слів - "що значиться на особовому рахунку платника на перше число звітного (податкового) періоду" з пп. 4.6.3 п. 4.6 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України N 1492 від 25 листопада 2011 року, яке направило лист позивача за належністю до Міністерства фінансів України.

Листом N 2007/0/61-15/12-3115 від 17 вересня 2012 року Державною податковою службою України позивача повідомлено, що його пропозицію враховано при підготовці проекту наказу про внесення змін до Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість.

Крім того, проект наказу Міністерства фінансів України "Про внесення змін до форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість" підготовлено Державною податковою службою України та 21 вересня 2012 року оприлюднено на офіційному Інтернет-сайті ДПС, в якому оскаржувані позивачем слова - "що значиться на особовому рахунку платника на перше число звітного (податкового) періоду" з пп. 4.6.3 п. 4.6 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість - виключені.

Колегія суддів зазначає, що наказом Міністерства фінансів України N 1342 від 17 грудня 2012 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 8 січня 2013 року за N 79/22611, який набрав чинності з 5 лютого 2013 року, внесено зміни до наказу Міністерства фінансів України N 1492 від 25 листопада 2011 року, яким, зокрема, пп. 4.6.3 п. 4.6 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, викладено в новій редакції: "Якщо за результатами поточного звітного (податкового) періоду платником податку визначено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань і сумою податкового кредиту (заповнено рядок 19 декларації), така сума: у декларації 0110 враховується у зменшення суми податкового боргу за попередні звітні (податкові) періоди з податку на додану вартість, у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до Кодексу (відображається у рядку 20.1 декларації), а решта зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (відображається у рядку 20.2 декларації поточного звітного (податкового) періоду та переноситься до рядка 21.1 декларації наступного звітного (податкового) періоду); у деклараціях 0121-0123/0130/0140 зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (відображається у рядку 20.2 декларації поточного звітного (податкового) періоду та переноситься до рядка 21.1 декларації наступного звітного (податкового) періоду).

Рядок 20.1 у деклараціях 0121-0123/0130/0140 не заповнюється".

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог та їх відповідність чинному законодавству, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 171 КАС України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 2) законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.

Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

За змістом ч. 8 ст. 171 КАС України суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині.

Проаналізувавши викладені законодавчі норми, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що на час розгляду справи судом першої інстанції були відсутні підстави для визнання пп. 4.6.3 п. 4.6 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України N 1492 від 25 листопада 2011 року, таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили - п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, в окремій його частині - "що значиться на особовому рахунку платника на перше число звітного (податкового) періоду", оскільки наказом Міністерства фінансів України N 1342 від 17 грудня 2012 року внесено зміни до наказу Міністерства фінансів України N 1492 від 25 листопада 2011 року, яким, зокрема, пп. 4.6.3 п. 4.6 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, викладено в новій редакції, в якій оскаржувані позивачем слова - "що значиться на особовому рахунку платника на перше число звітного (податкового) періоду" - виключені, що підтверджується наведеними законодавчими нормами та наявними матеріалами справи.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми "Техенергохім" до Міністерства фінансів України про скасування нормативно-правового акта в частині.

Доводи апелянта спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Згідно зі ст. ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми "Техенергохім" - залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 травня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.