Про затвердження Інструкції із застосування Класифікації запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр до родовищ вугілля

За результатами пошукових робіт складаються техніко-економічні міркування (далі - ТЕМ) щодо можливого промислового значення родовища.

10.3. Розвідка проводиться на родовищах (ділянках), які отримали позитивну оцінку за даними пошуково-оціночних робіт. При проектуванні розвідувальних робіт використовуються прийняті у ТЕД рішення щодо меж ділянок надр, що розвідуються, необхідної кількості запасів, а також першочергових ділянок відробки родовища.

За результатами розвідки належить отримати достатні матеріали для розробки техніко-економічного обґрунтування (далі - ТЕО) постійних кондицій для підрахунку запасів вугілля і супутніх корисних копалин, формулювання проектного завдання і складання технічного проекту будівництва шахти (кар'єру). Виявлені запаси за результатами розвідки в межах ділянок деталізації та першочергового освоєння мають бути вивчені до співвідношення категорій, не нижчого від наведеного у таблиці 4.

Вивченість розвіданих родовищ належить доводити до степеня, що забезпечує:

визначення вихідних даних для опрацювання проектів будівництва гірничодобувних об'єктів та об'єктів перероблення мінеральної сировини, що створюються або реконструюються на їхній базі;

можливість їхнього комплексного освоєння та вирішення питань охорони навколишнього середовища.

10.4. Для розвіданого родовища необхідно мати топографічну основу в масштабі, що дозволяє відобразити на ній геологічну будову і рельєф денної поверхні. Плани поверхні і топографічні карти на площу вугільних родовищ мають бути в масштабі 1:2000-1:5000, як виняток - 1:10000.

На топографічну основу виносяться, за даними інструментальної прив'язки, всі розвідувальні й експлуатаційні виробки (канави, шурфи, траншеї, шахти, штольні, свердловини та ін.), а також місця розташування пунктів геофізичних і геохімічних досліджень. Ситуаційний план поверхні складається за станом на дату завершення геологорозвідувальних робіт.

10.5. Для району розвіданого родовища повинна бути геологічна карта масштабу 1:25000-1:50000 з відображенням на ній даних про вугленосність і наявність інших корисних копалин з доданням відповідних геологічних розрізів та інших геофізичних матеріалів.

Геологічна будова родовища (ділянки) повинна відображатися на геологічній карті масштабу 1:2000-1:10000 і детальних геологічних розрізах, а при її підвищеній складності - на погоризонтних планах, картах і розрізах спеціального призначення (гідрогеологічних, інженерно-геологічних, геофізичних та ін.).

Графічні матеріали родовища мають давати уявлення про морфологію, умови залягання, будову вугільних пластів та закономірності їхньої мінливості, особливості тектоніки родовища і його гірничо-геологічних умов.

10.6. Верхні горизонти родовища (ділянки) належить вивчити найбільш вичерпно. У відкритих або з малопотужними наносами родовищах і при неглибокому похилому заляганні вугленосних покладів необхідно простежити виходи основних робочих пластів під покривні відклади, на закритих родовищах (ділянках) - отримані дані необхідно використати для побудови гіпсометричного плану поверхні вугленосних відкладів під покривні породи. Слід вивчити склад і властивості покривних відкладів, наявність у них корисних копалин, визначається глибина фізичного вивітрювання порід, положення нижньої межі вивітрювання вміщуючих порід і окислювання вугілля.

10.7. Розвідка вугільних родовищ (ділянок) на глибину проводиться переважно свердловинами. Дані свердловин належить завіряти гірничими виробками. При технічній можливості і необхідності з гірничих виробок здійснюється буріння підземних розвідувальних свердловин.

При горизонтальному і близькому до нього заляганні вугільних пластів розвідувальні виробки розташовуються по квадратній чи прямокутній мережі. Крім того, створюються опорні (деталізаційні) профілі для уточнення закономірностей у зміні морфології пластів, зтоншення потужності, гіпсометрії і ступеня порушеності умов залягання.

При похилому, крутому і складноскладчастому заляганні порід розвідувальні виробки закладаються в профілях, орієнтованих навхрест простягання продуктивної товщі. Відстані між свердловинами в профілях, як правило, менші, ніж відстані між профілями, визначаються такими, щоб одержати перекритий розріз й одноваріантну ув'язку даних між суміжними виробками. Доцільно проводити згущення виробок на декількох опорних профілях як по падінню, так і по простяганню порід продуктивної товщі з відстанями між свердловинами, які забезпечують одержання надійних даних щодо закономірностей зміни потужності, будови і гіпсометрії вугільних пластів, характеру тектоніки і установлення положення й амплітуд розривних та складчастих порушень. Як правило, положення опорного профілю по простяганню суміщується з передбачуваною гіпсометричною позначкою положення відкатного штреку першого експлуатаційного горизонту шахти (розрізу).

10.8. Щільність і розміщення розвідувальних свердловин, їх глибину слід визначати з урахуванням мети і стадії геологорозвідувальних робіт, особливостей геологічної будови родовища (ділянки), складності умов залягання, ступеня витриманості морфології вугільних пластів і якості вугілля.

10.9. Для непорушених і слабо порушених (з крупноблоковою будовою) родовищ, промислова цінність яких пов'язана з одним вугільним пластом, відстані між розвідувальними виробками визначаються в основному ступенем витриманості потужності і будови пласта: для вугілля з високою (що виходить за межі кондицій) материнською чи середньопластовою (з урахуванням засмічення внутрішніми породними прошарками і ослабленими породами покрівлі) зольністю - мінливістю цього показника.

На багатопластових родовищах вибір відстані між виробками слід обґрунтовувати ступенем витриманості тієї групи пластів, яка уміщує основні запаси вугілля. Питання про необхідний ступінь развіданості невитриманих пластів, що містять обмежені запаси вугілля, слід вирішувати в залежності від їх положення в розрізі і реального промислового значення.

Потужні пласти складної будови при розвідці ділянок, передбачених до розробки відкритим способом, слід розглядати, в цілому, як відносно витримані пласти. На ділянках, призначених для розробки як відкритим, так і підземним способом, належить забезпечити надійну паралелизацію (кореляцію) тих частин пластів (пачок), що призначені для селективної виїмки, а відстані між виробками при розвідці таких пластів слід приймати з урахуванням ступеня витриманості саме цих пачок.

10.10. На тектонічно складних родовищах 2-ї і 3-ї груп, особливо тих, що відрізняються підвищеною газоносністю і потенційно викидонебезпечних, при розміщенні розвідувальних виробок з метою кількісної оцінки газоносності вугілля і вміщуючих порід слід враховувати необхідність деталізації дрібної складчастості пластів, положення розривних порушень, визначення їхніх типів і амплітуд, а також вивчення тріщинуватості зон порушених порід.

10.11. На родовищах(ділянках), що експлуатуються, для обґрунтування прийнятої щільності розвідувальної мережі при розвідці їх глибоких горизонтів ділянок, суміжних з площами розробки по простяганню, належить враховувати дані про мінливість потужності і морфології, умови залягання пластів і якості вугілля, а також про особливості тектоніки, газоносності вугілля і вміщуючих порід, виявлені в процесі експлуатації.

10.12. Ділянки деталізації і горизонти, що намічені до першочергового відпрацьовування, належить розвідати найбільш детально. Запаси вугілля на намічених до першочергового відпрацьовування ділянках і горизонтах родовищ 1 і 2 груп належить розвідати переважно за категоріями А і В. Розміщення площ і обсяги запасів в блоках деталізації першочергового відпрацьовування визначаються в ТЕД з обґрунтування доцільності розвідки та узгоджуються з проектною й експлуатуючою організаціями і користувачем надр.

Межі зон розмивів, заміщень і розшарування пласта належить вивчати деталізаційними профілями з відстанню між свердловинами не більше 150-200 м. При пологому і горизонтальному заляганні пластів на родовищах 1 і 2 груп за складністю геологічної будови виявляються і розвідуються розривні порушення з амплітудою 10 м і більше; при похилому і крутому заляганні, а також на родовищах 3 групи складності геологічної будови повинні бути виявлені порушення з амплітудою більше 20 м. Слід встановити елементи залягання й амплітуди цих порушень, ширину і характер зон порушених порід, а також охарактеризувати можливий ступінь розвитку супроводжуючих малоамплітудних розривних порушень.

Отриману на детально вивчених ділянках інформацію слід використовувати для оцінки вірогідності параметрів для підрахунку запасів в інших частинах родовища(ділянки), а також умов розробки родовища в цілому.

Деталізація умов експлуатації пластів, порушених розривами на ділянках 3 групи складності геологічної будови з дрібноблоковою структурою, а також площ з робочою потужністю невитриманих пластів при вирішенні питання щодо підготовленості до експлуатації, а також доцільності їхнього промислового освоєння взагалі, за рекомендацією Державної комісії України по запасах корисних копалин, може проводитися гірничими виробками в процесі експлуатації. На розроблюваних родовищах, у разі виникнення особливо великої кількості дрібноамплітудних розривів, розмивів і заміщень, не встановлених розвідувальними свердловинами, прогнозування умов експлуатації запасів здійснюється за вже набутим досвідом розробки.

10.13. При бурінні свердловин по вугільних пластах і породах, що їх уміщують, належить забезпечити максимальний (80%) вихід керна з непорушеною структурою. Показність отриманого керна для визначення потужності, структури і якості вугілля, а також властивостей порід покрівлі і підошви пласта слід довести матеріалами співставлення з результатами вимірів і опробування в гірничих виробках, дослідженнями керна, отриманого із перетинів даного пласта із найбільш високим виходом керна, результатами геофізичних досліджень, прострілів та інших методів. Оцінка виходу керна при його непорушеній структурі (стовпчик) проводиться лінійним виміром, при вилученні керна у подрібненому вигляді - об'ємним методом або зважуванням.

10.14. В усіх вертикальних розвідувальних свердловинах глибиною більше 200 м належить виконувати виміри азимутальних і зенітних кутів нахилу свердловин не рідше, ніж через кожні 20 м, у похилих - незалежно від глибини через 10 м. Результати вимірів слід використовувати при побудові геологічних розрізів, пластових планів і при розрахунках істинних потужностей вугільних пластів і породних прошарків.

Для вивчення тектоніки родовища слід використовувати наземні, міжсвердловинні й навколосвердловинні геофізичні методи досліджень, раціональний комплекс яких визначається необхідністю вирішення конкретних геологічних завдань в тих чи інших геолого-геофізичних умовах. Доцільність їх застосування обґрунтована в діючих галузевих інструкціях.

Всі розвідувальні свердловини мають бути вивчені раціональним комплексом методів геофізичних досліджень у пошуковому (1:200-1:500) і деталізаційному (1:20-1:50) масштабах для встановлення характеру будови вугільних пластів і порід їхньої покрівлі і підошви.

При використанні даних геофізичних досліджень свердловин слід керуватися "Условиями использования данных геофизических исследований скважин при подсчете разведанных запасов углей", затвердженими Державною комісією по запасах корисних копалин при Раді Міністрів СРСР 31.12.80.

10.15. Всі розвідувальні виробки і природні відслонення вугільних пластів належить опробувати та задокументувати, а результати опробування зазначити у первинних документах і ув'язати з геологічним описом. Вичерпність і якість первинних документів, відповідність її геологічним особливостям родовища, перевірка правильності зарисовок, опису гірничих виробок і керна шляхом звірення їх з натурою і з результатами опробування, відповідність зведеної документації первинній систематично контролюються на показному за обсягом матеріалі компетентними комісіями у складі представників користувача надр (замовника) та виконавця геологорозвідувальних робіт. Результати перевірки оформлюються актом.

10.16. У всіх розвідувальних виробках розкриті вугільні пласти належить опробувати. Опробування проводиться шляхом відбору секційних проб, що відбираються у гірничих виробках борозневим способом та із керна свердловин. Відбір диференційних проб і їхню обробку належить проводити роздільно для пачок вугілля і породних прошарків, що не включені в пачки вугілля. До породних прошарків відносяться всі породи, у тому числі вуглисті з зольністю вище встановленої кондиціями для підрахунку балансових запасів вугілля.

Відбір рядових секційних проб проводиться із вугільних пачок пласта породних і вуглистих прошарків, що виділяються макроскопічно. Мінімальна довжина інтервалів опробування при візуально неоднорідній будові приймається 0,02 м для пластів кам'яного вугілля і 0,2 м для бурого.

У разі візуально однорідного складу пластів, а також при порушеності структури керна, що не дозволяє виділити макроскопічно різні прошарки, опробування здійснюється рівномірними секціями. Довжина секцій опробування, у цьому випадку, як правило, не повинна перевищувати: у пластах середньої потужності 0,3-0,4 м, в потужніх пластах 0,5-0,7 м для умов підземної розробки і 1,3-1,5 м для умов відкритої розробки. На площах, де однорідність будови і відсутність некондиційних показників якості вугілля для окремих пачок (пласта в цілому) встановлені візуально і не очікуються за результатами попередніх робіт, розміри інтервалів опробування можуть бути збільшені до повної потужності, а на потужних пластах - до виїмочної, передбачуваної до розробки частини пластів (висоти уступів розрізу). При появі некондиційних за якістю прошарків вугілля довжину проб в крайових частинах пласта слід знизити до 0,2-0,3 м (для потужних пластів, що намічені до відпрацювування відкритим способом, - до 1,0-1,5 м). По тонких пластах відбирається 1 проба на повну потужність.

10.17. На розроблюваних родовищах вугільні пласти належить опробувати рівномірно по падінню і по простяганню в підготовчих і очисних виробках, що прилягають до площі, яка оцінюється за даними розвідки, а також використовувати узагальнені дані випробування, проведеного геологічною службою і відділом технічного контролю гірничодобувного підприємства.

10.18. Прийнятий спосіб і методика опробування систематично контролюються: борозневе опробування в гірничих виробках - сполученими борознами того ж перетину; кернове опробування при різному виході і збереженні структури керна - даними випробування гірничих виробок, що підробили свердловину, і якісних перетинів даного пласта в суміжних свердловинах, а при необхідності - контрольним бурінням і завжди і в 100% обсязі (по потужності) - матеріалами геофізичних досліджень в свердловинах (при цьому частково контролюється також якість вугілля за допомогою проб ГБС).

10.19. Склад і властивості вугілля належить вивчити з детальністю, що забезпечує точне встановлення його маркового складу, найбільш раціональні напрями його використання, оцінку промислового значення корисних компонентів, які вміщуються у вугіллі, а також токсичних елементів.

Для кожного перетину робочого пласта і його частини, що підлягає самостійній відробці, а також площі пласта у визначених межах блоків, горизонтів, крил і поля шахти в цілому визначаються марка і технологічна група вугілля, основні показники якості, нормовані стандартами, технічними умовами і кондиціями, а також вплив на них процесів окислення і вивітрювання. На площах, передбачених до першочергового відпрацьовування, виходи основних пластів під покривні відклади, межі зон їхнього фізичного і хімічного вивітрювання необхідно визначати деталізаціонними профілями при пологому заляганні з точністю до 50 м у площині пласта, а при похилому і крутому падінні - з точністю до 10 м по вертикалі. Відстань між розвідувальними виробками при визначенні положення меж різних марок (технологічних груп) в деталізаціонних профілях повинна складати не більш 300-500 м.

Середні (переважні) і екстремальні значення основних показників якості вугілля визначаються окремо для окислених і неокислених видів, кожної марки і технологічної групи вугілля.

10.20. Характер і обсяги досліджень якості вугілля належить визначати згідно з вимогами державних та міжнародних стандартів для різних напрямів можливого його використання. Класифікаційні показники слід визначати за всіма пластоперетинами. Зольність вугілля, масова частка сірки, вихід летких речовин і пластометричні показники для спікливого кам'яного вугілля, відбивна спроможність вітриніту в олії, вихід бітумів із бітумовміщуючого вугілля слід визначати за всіма пластоперетинами. Визначення цих показників слід проводити за рядовими секційними пробами, що відбираються відповідно до пункту 10.16. Середні значення зольності, масової частки сірки, виходу бітумів для пласта чи його частин (за площею) підлягають окремій відробці та визначаються розрахунковим шляхом.

Для визначення показників, середнє значення яких при розрахунках може бути істотно викривлене (вихід летких речовин в спікливому вугіллі, пластометричні показники), паралельно з секційним (пошаровим) опробуванням належить проводити аналізи об'єднаних проб, що компонуються для пласта (чи самостійної його частини) з рядових проб. Для об'єднаних проб доцільно проводити аналізи для визначення максимальної вологоємкості, відносного вмісту різновидів сірки в підвищено сірчистому вугіллі, виходу смол, гумінових кислот, елементарного та хімічного складу і властивостей золи й інших показників. Кількість визначень цих показників (щільність опробування) встановлюється з урахуванням ступеня їхньої мінливості, необхідності отримання достовірних даних середніх значень для кожного робочого пласта, межі коливання їхніх величин і виявлених закономірностей зміни на площі.

Вивчення якості вугілля у пластах некондиційної потужності проводиться за обмеженою кількістю проб і за скороченими програмами.

Для характеристики деяких показників якості вугілля можуть бути використані результати геофізичних досліджень у свердловинах за апробованими методами, а також аналізи проб, відібраних ґрунтоносами.

10.21. Вміст германію при величинах: більше 2,5 г/т (у перерахунку на сухий стан) у вугіллі, що призначається для коксування, і більше 10 г/т - у вугіллі енергетичного використання, а також сірчаного колчедану фракції +6 мм визначається за всіма рядовими пробами для пласта в цілому чи для його частини пластів, що підлягають селективному відпрацюванню.

Належить перевірити також наявність у вугіллі сполук високотоксичних елементів (ртуті, миш'яку, берилію, фтору та ін.), а також лужних металів.

10.22. Випробування і аналізи проб вугілля проводяться відповідно до діючих стандартів. Масова частка вологи визначається в аналітичній масі проб і в робочому паливі; при неможливості визначення вологи вугілля в робочому паливі слід проводити визначення його максимальної вологоємкості.

Результати аналізів інших показників розраховуються:

масова частка золи, сірки, фосфору (у вугіллі, призначеному для коксування) - на сухий стан;

вихід летких речовин і елементарний склад - на сухий беззольний залишок;

питома теплота згорання (по бомбі) вугілля - на сухий беззольний залишок;

нижча теплота згорання на робочий стан.

10.23. У процесі розвідки необхідно систематично здійснювати заходи для забезпечення достовірності визначення показників якості вугілля.

При обробці результатів аналізів повинна враховуватися показність проб (вихід керна при колонковому бурінні, можливість його вибіркового стирання, розкриття неповної потужності пласта, окисленість вугілля у пункті відбору проб, строки і умови збереження проб та ін.)

З метою виключення можливого викривлення результатів аналізів за рахунок часткового розкладу мінеральних речовин необхідно досліджувати, як змінюється в часі значення масової частки робочої вологи, виходу летких речовин, вмісту вуглецю і водню, а також теплоти згорання вугілля в залежності від окислення піднятих на поверхню проб.

10.24. Для визначення достовірності результатів у вивченні якості вугілля слід використовувати такі методи контролю: паралельне і повторне опробування, співставлення даних розвідки і розробки, внутрішній і зовнішній лабораторний і геологічний контроль якості аналізів, математичний аналіз матеріалів.

10.25. Для визначення основних напрямків промислового використання вугілля при розвідці підлягають вивченню його технологічні властивості:

для факельного (пилоподібного) спалювання - розмолоздатність, хімічний склад, плавкість, абразивність, дисперсність золи, в'язкість її в рідинноплавкому стані; для шарового спалювання - ситовий склад, термічна стійкість і плавкість золи;

для коксування - здатність спікатися і коксуватися, фізико-механічні властивості коксу, який отримується як з вугілля пласта, що оцінюється, так і з його суміші з іншими марками вугілля;

для газифікації - ситовий склад, термічна стійкість і механічна міцність, плавкість золи і її здатність до шлакування;

для напівкоксування - ситовий склад, термічна стійкість вугілля, вихід смол, напівкоксу, газу і пірогенетичної води;

для всіх напрямків використання - збагачуваність, а для пухкого бурого вугілля і дрібних класів кам'яного вугілля і антрацитів, призначених для комунально-побутового використання, - ступінь брикетування; для спеціальних напрямків промислового використання вугілля - його технологічні властивості згідно з вимогами відповідних стандартів (технічних умов).

10.26. Вивчення технологічних властивостей вугілля при розвідці проводиться, як правило, в лабораторних і напівпромислових умовах, із залученням накопиченого досвіду його розробки і промислового використання. Аналогія якості вугілля розвіданих родовищ і вугілля родовищ (ділянок), що розробляються, повинна бути підтверджена зіставленням речовинного і хімічного складу і результатів лабораторно-технологічних досліджень.

Для нових процесів промислового використання вугілля технологічні дослідження проводяться за програмами, погодженими із споживачем, організацією, яка може виконувати ці дослідження.

10.27. Технологічні проби повинні бути показними - тобто такими, що відповідають за складом, фізичними та іншими властивостями середнім показникам якості вугілля пласта, що оцінюється, або груп однорідних за властивостями пластів.

Для оцінки технологічних властивостей вугілля глибоких горизонтів родовищ, недоступних для відбору представницьких по масі проб, слід використовувати виявлені закономірності у змінах якості, залучати дані технологічного вивчення проб малої маси і петрографічні методи вивчення збагачуваності, коксування і інші види досліджень.

10.28. Технологічні властивості вугілля мають бути вивчені з детальністю, що забезпечує одержання вихідних даних, достатніх для проектування технологічної схеми їхньої переробки з комплексним вилученням супутніх компонентів, які мають промислове значення. Для супутніх компонентів (уран, германій, галій, рубідій, цезій, молібден, свинець та ін.), що можуть мати промислове значення, з'ясовуються їхні форми знаходження і баланс розподілу у вугіллі і продуктах його збагачення.

Підлягає вивченню можливість промислового використання золи і відходів збагачення вугілля як сировини для виробництва будівельних матеріалів, керамічних і вогнетривких виробів, для вилучення сірчаного колчедану та інших цілей.

10.29. Визначення об'ємної маси вугілля для підрахунку запасів може проводитися експериментально або розрахунковим шляхом.

Експериментальне визначення здійснюється методами пробної вирубки і гідростатичного зважування зразків, відібраних у гірничих виробках, або зразків керна свердловин з непорушеною структурою. По досліджуваних зразках одночасно визначаються масова частка робочої вологи, зольність вугілля, а для багатосірчастого вугілля - масова частка сірки.

Достовірність визначення уявної щільності повинна систематично контролюватися у всіх операціях (відбору, виміру, зважування, розрахунках).

Для кожного пласта за даними окремих визначень аналітичним чи графічним способом визначаються середні (з округленням до 0,01) значення об'ємної маси, що відповідають середнім для пласта значенням масової частки робочої вологи і зольності вугілля (а в необхідних випадках - масової частки сірки). При істотній зміні величин уявних густин вугілля по падінню або простяганню пласта їхні значення слід диференціювати для відповідних ділянок площі (блоків) підрахунку запасів.

Розрахункові методи визначення величини уявної густини можуть застосовуватися в добре вивчених вугільновидобувних районах відповідно до встановлених залежностей цих величин від зольності, масової частки вологи, сірки і ступеня вуглефікації.

10.30. Гідрогеологічними дослідженнями належить охопити основні водоносні горизонти, що можуть брати участь в обводненні родовища, виявити найбільш обводнені ділянки і зони. Для кожного водоносного горизонту слід установити його потужність, літологічний склад водоносних порід, типи колекторів, умови живлення, взаємозв'язок з іншими водоносними горизонтами і поверхневими водами, положення рівнів підземних вод, дебіти і інші параметри, необхідні для розрахунку можливих водоприпливів у гірничі виробки і розробки водопонижувальних і дренажних заходів.

У результаті гідрогеологічних досліджень належить:

вивчити хімічний і бактеріологічний стан вод, що беруть участь в обводненні родовища, їхню агресивність стосовно бетону, металів, полімерів, вміст у них корисних компонентів і шкідливих домішок;

оцінити можливість використання вод для водопостачання, вилучення з них цінних компонентів, а також можливий вплив їхнього дренажу на діючі в районі родовища водозабори;

спрогнозувати вплив скиду шахтних вод на навколишнє середовище і дати рекомендації про проведення, у процесі освоєння родовища, спеціальних пошукових робіт.

10.31. Інженерно-геологічними дослідженнями слід вивчити літологічний і мінеральний склад порід, що перекривають і вміщують вугілля, їхню тріщинуватість, текстурні і структурні особливості, що визначають їхні міцнісні властивості у природному і водонасиченому стані.

На ділянках, призначених для відкритої розробки, належить вивчити інженерно-геологічні параметри, що визначають стійкість бортів розрізів; у породах розкриву - виділити і простежити пласти і прошарки з різко відмінною від загальної для розкривних порід міцністю. Для умов підземної розробки слід особливо детально вивчити фізико-механічні властивості порід, що залягають безпосередньо в покрівлі і підошві робочих вугільних пластів, а також ослаблених зон (окислення, вивітрювання, поблизу розривних порушень).

10.32. У разі наявності в районі родовища діючих шахт чи розрізів з аналогічними гідрогеологічними й інженерно-геологічними умовами належить дослідити і використати дані щодо гідрогеологічних і гірничотехнічних умов робіт на цих об'єктах, а також щодо застосовуваних заходів із запобігання ускладненням при розкритті і розробці.

10.33. Повинні бути вивчені природна газоносність вугілля і вміщуючих порід, викидонебезпечність вугільних пластів і порід, геотермічні умови проведення гірничих робіт, схильність вугілля до пилоутворення і самозагоряння, вплив складу порід на здоров'я людини (пневмоконіозонебезпечність, підвищена радіоактивність та ін.). Обсяг і методика цих досліджень визначаються конкретними геологічними і гірничо-геологічними особливостями родовища.

Обсяги опробування визначаються в залежності від стадії робіт, ступеня складності тектонічної будови родовища та метаморфізму вугілля. За результатами опробування встановлюються загальні закономірності розподілу природних газів у просторі вугільного родовища, визначаються кількісні характеристики газоносності пластів вугілля різних ступеней метаморфізму і вміщуючих порід, їх зміни по вертикалі і латералі, складаються геолого-газові розрізи і прогнозні пластові карти газоносності, проводиться підрахунок запасів вуглеводневих газів.

10.34. Гідрогеологічні, інженерно-геологічні, гірничо-геологічні та інші природні умови залягання і розробки вугільних пластів належить вивчити з детальністю, яка забезпечує одержання вихідних даних, необхідних для опрацювання проекту розробки родовища (ділянки).

Мають бути також:

оцінені можливі джерела господарського і технічного водопостачання, що забезпечують потреби майбутнього вугледобувного підприємства;

визначене місце розташування площ з відсутністю покладів корисних копалин, де можуть бути розміщені об'єкти виробничого і цивільного призначення, відвали пустих порід;

дані рекомендації з розробки заходів щодо охорони надр, запобігання забрудненню навколишнього середовища і рекультивації земель. Для вирішення питань, які пов'язані з рекультивацією земель, належить визначити потужність ґрунтового шару, навести дані з агрохімічних досліджень ґрунтів, токсичності порід розкриву і можливості утворення на них рослинного покриву;

оцінений вплив скидання шахтних (кар'єрних) вод у поверхневі водотоки, а у необхідних випадках - проведені дослідження, які забезпечують розробку заходів щодо демінералізації чи поховання вод і промстоків.

10.35. Інші корисні копалини, які утворюють у вміщуючих і перекриваючих породах самостійні поклади і корисні компоненти, що вміщуються у вугіллі, належить вивчити такою мірою, що дозволяє визначити їхню промислову цінність і напрями можливого використання.

Підрахунок запасів супутніх корисних копалин і компонентів здійснюється за кондиціями, які обґрунтовані техніко-економічними розрахунками. Як виключення (при неможливості розробки ТЕО у зв'язку з віддаленими термінами промислового освоєння ділянок та окремих пластів, а також з відсутністю конкретних споживачів цих копалин і компонентів) запаси будівельних матеріалів в розкривних породах, дренажних вод, метану, бітумів та германію оцінюються та підраховуються за наявності в надрах при можливості їх вилучення з використанням діючих технологічних схем за умови відповідності якості діючим стандартам, технологічним вимогам чи районним (басейновим) кондиціям.

Цією Інструкцією визначаються також вимоги до підрахунку запасів та перспективних ресурсів для детальної геолого-економічної оцінки як таких, що підлягають обов'язковому поданню на експертизу Державної комісії України по запасах корисних копалин згідно із законодавством.

11.1. Підрахунок запасів вугілля і супутніх корисних копалин, що в них вміщуються, належить виконувати відповідно до вимог Класифікації запасів. Запаси (ресурси) підраховуються (оцінюються) за результатами виконаних геологорозвідувальних робіт або (та) експлуатації. Кожну стадію геологорозвідувальних робіт слід завершувати підрахунком (оцінкою) запасів (ресурсів). Підрахунок запасів здійснюється відповідно до встановлених кондицій, обґрунтування яких проводиться на підставі багатоваріантних техніко-економічних розрахунків за умови найбільш повного і раціонального використання запасів вугілля, супутніх корисних копалин і компонентів, відходів гірничого виробництва та збереження навколишнього середовища. Запаси підраховуються по окремих підрахункових блоках і відносяться до визначених облікових груп і класів відповідно до рівня їх промислового значення, ступеня техніко-економічного та геологічного вивчення, а також поділяються за марками.

11.2. Вихідні параметри для підрахунку розвіданих запасів визначаються на підставі даних опробування, геологічної документації гірничих виробок і керна свердловин, інтерпретації геофізичних досліджень у свердловинах і вимірів при бурінні, а також і безпосередніх розрахунків параметрів вугільних пластів за геофізичними даними.

11.3. Підрахунку та обліку підлягають як загальні запаси вугілля за наявності їх на місці залягання в надрах, так і видобувні. Під час підрахунку видобувних запасів належить враховувати проектні загальні та експлуатаційні втрати вугілля (крім втрат під час збагачення).

Загальні та експлуатаційні втрати запасів визначаються на підставі орієнтовних або нормативних розрахунків або приймаються на рівні фактичних втрат на родовищах (ділянках), що приймаються як аналоги.

11.4. Підрахунок запасів здійснюється в межах установлених кондиційних контурів вугільних пластів, що визначаються на підставі даних опробування та геологічної документації свердловин та гірничих виробок.

11.5. Побудову кондиційних контурів вугільних пластів належить здійснювати послідовно: спочатку в розвідувальних пластоперетинах за потужністю, потім у розвідувальних розрізах (профілях) і, нарешті, - у площині пласта (між розвідувальними профілями).

11.6. У кожному розвідувальному перетині вугільного пласта належить визначити його загальну і корисну потужності. До загальної потужності пласта слід включати потужності всіх вугільних пачок (шарів), а також потужності внутрішніх і зовнішніх прошарків пустих та вуглистих порід, що неминуче залучаються згідно з встановленими кондиціями до видобутку разом із вугіллям.

У разі якщо на родовищі (ділянці) є досвід підтримання слабкої нестійкої покрівлі (підошви) пласта за рахунок залишення верхньої (нижньої) вугільної або породної пачки і це обумовлено кондиціями при визначенні підрахункової потужності пласта, цю пачку із потужності пласта виключають. Відповідно відбудовується контур кондиційної потужності пласта і визначається його зольність.

До корисної потужності належить включати тільки суму потужностей усіх вугільних пачок.

Зольність вугільного пласта в кожному перетині належить розраховувати на його загальну потужність з урахуванням засмічення внутрішніми і зовнішніми породними прошарками, що залучаються до видобутку, а також власної "материнської " зольності вугільних пачок.

У той же час, поруч з включенням до підрахунку запасів 100% потужності внутрішніх і зовнішніх пачок вуглистих і пустих порід, що йдуть у видобуток, для визначення об'єму вугілля і підрахунку запасів слід використовувати тільки корисну потужність вугілля у перетині.

11.7. Для побудови кондиційних контурів вугільних пластів у розвідувальних профілях належить широко використовувати літолого-стратиграфічні та інші методи кореляції вугільних пластів і окремих вугільних пачок, що є об'єктами селективної розробки.

11.8. На підрахункових гіпсометричних планах оконтурювання ділянок вугільних пластів, складених балансовими або позабалансовими запасами, здійснюється шляхом проведення ізоліній кондиційних значень загальної потужності та зольності пласта. У межах загальних контурів кондиційних пластів виділяються блоки, що відрізняються за геологічною будовою та ступенем розвіданості. Підрахунок запасів у кожному такому блоці належить проводити окремо.

11.9. Позабалансові запаси підраховуються і обліковуються, якщо є можливість їхнього окремого видобутку чи збереження на місці залягання для відпрацювання в майбутньому.

11.10. Підрахунок запасів слід проводити на основі гіпсометричних карт (планів) вугільних пластів у масштабі 1:5000, як виняток - 1:10000. Для окремих складних ділянок підрахункові плани складаються у масштабі 1:2000.

11.11. Можливість самостійної відробки однієї із вугільних пачок розщепленого пласта або зближених робочих вугільних пачок, які мають потужності, що задовольняють кондиційні вимоги, належить визначати, виходячи із структурних, текстурних і фізико-механічних властивостей породних шарів, що їх поділяють, та їхньої стійкості. Головним фактором при визначенні величини потужності розділяючого прошарку для окремої (самостійної) відробки частини пластів є досвід відробки таких пластів на конкретному родовищі (ділянці) або суміжних площах.

Запаси обох зближених або розщеплених робочих пластів слід оцінювати та підраховувати лише на тій площі родовища (ділянки), на якій кожний з пластів (вугільних пачок) може відроблятися самостійно. У всіх інших випадках до балансових слід відносити запаси по одному пласту (вугільній пачці), виймання якого найбільш доцільне.

Особливості оцінки і підрахунку запасів зближених або розщеплених робочих пластів обумовлюються кондиціями.

11.12. Для вугілля, що відноситься до коксівного, належить проводити розрахунок середнього вмісту сірки на прийняту до підрахунку потужність пластів з метою визначення можливої належності їх до особливо цінного вугілля.

11.13. Для кожного пласта, за даними окремих визначень, визначається середнє значення (з округленням до 0,01) уявної густини, яке відповідає середнім для пласта значенням масової долі робочої вологи і зольності вугілля (а при необхідності - масової долі сірки).

У разі істотних змін величин у площині пласта, які визначають значення уявної густини, останню диференціюють для відповідних ділянок (блоків) підрахунку запасів.

11.14. Загальну площу підрахунку запасів з кожного пласта в межах контурів балансових та позабалансових запасів належить розбивати на підрахункові блоки, які повинні задовольняти такі умови:

підрахунковий блок повинен бути геологічно однорідним або приблизно однаковим за ступенем складності, характеризуватися однаковим ступенем розвіданості та вивченості тектоніки і параметрів, які визначають кількість запасів, якість вугілля та гірничо-геологічні умови його розробки, повинні бути близькими за потужністю та технологічними властивостями;

розміри та форми підрахункових блоків повинні забезпечувати необхідну точність замірів планіметром.

11.15. Під час підрахунку запасів і віднесення їх до тієї чи іншої категорії за розвіданістю на родовищах, що розробляються, належить враховувати фактичні дані щодо мінливості морфології, умов залягання, внутрішньої будови, потужності і якості вугілля, отримані у процесі розробки.

На родовищах вугілля, що розробляються, належить проводити співставлення даних розвідки і розробки з метою порівняльної оцінки ступеня їх ідентичності, виявлення причин розходження і вживання заходів для їх усунення. За результатами співставлення уточнюються раніше підраховані запаси, вносяться корективи в методику розвідки і підрахунку запасів вугільного родовища або розробляються заходи, направлені на підвищення достовірності даних, отриманих при його розвідці і розробці, вдосконалення технології видобутку і переробки сировини, а також геолого-маркшейдерського обслуговування гірничого підприємства.

Співставлення даних розвідки і розробки, визначення обсягу робіт із співставлення та аналізу причин їх розходження належить проводити спільно організаціями, які розвідують і розробляють вугільне родовище (ділянку).

11.16. Підрахунок запасів супутніх корисних копалин і компонентів оформляється у відповідності до Інструкції про зміст, оформлення і порядок подання в ДКЗ України матеріалів з геолого-економічної оцінки запасів вугілля і горючих сланців, затвердженої наказом ДКЗ України від 03.10.97 N 83, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.10.97 за N 499/2303.

11.17. При підрахунку запасів з застосуванням ЕОМ (побудови визначення площ, середніх потужностей, якісної характеристики вугілля та ін.) необхідно надати обґрунтування і опис використаних алгоритмів і програм, навести вихідні дані, які забезпечують можливість перевірки проміжних і кінцевих результатів.

12.1. За ступенем підготовленості до промислового освоєння виявлені родовища (ділянки) вугілля поділяються на:

підготовлені до проведення розвідувальних робіт з метою детальної геолого-економічної оцінки запасів вугілля;

підготовлені до промислового освоєння з метою видобування вугілля.

12.2. Відкриті родовища вважаються підготовленими до проведення розвідувальних робіт, якщо ступінь їхнього геологічного й техніко-економічного вивчення забезпечує можливість визначення всіх корисних компонентів і шкідливих домішок у вугіллі, очікуваних розмірів покладів та їх геологічної будови, технологічних властивостей вугілля та його переробки, а також гірничо-геологічних умов залягання, гірничотехнічних, екологічних та інших умов видобування вугілля та реалізації товарної продукції із детальністю, що достатня для правильної оцінки промислового значення. Оцінка і підрахунок розвіданих і попередньо розвіданих запасів апробовані Державною комісією України по запасах корисних копалин або узгоджені суб'єктом, що фінансує проведення геологорозвідувальних робіт.

12.3. Розвідані родовища (ділянки) вважаються підготовленими до промислового освоєння, якщо:

балансові запаси вугілля, супутніх і спільно залягаючих корисних копалин та компонентів, що мають промислове значення, затверджено Державною комісією України по запасах корисних копалин;

встановлено обсяги загальних і видобувних запасів вугілля в межах родовища(ділянки) згідно із ступенем їхнього геологічного вивчення, запасів і ресурсів розташованих поруч родовищ, що не розробляються, які враховуються під час проектування будівництва (реконструкції) вугледобувного підприємства для визначення можливих перспектив його розвитку, способу розкриття й схеми розроблення покладів, розроблення плану розташування виробничих споруд, під'їзних шляхів, місць видалення відходів, схеми рекультивації тощо;

речовинний склад і технологія переробки вугілля та інших супутніх корисних копалин вивчені з детальністю, що забезпечує отримання вихідних даних для проектування технологічної схеми їхньої переробки з вилученням із них компонентів, що мають промислове значення; гідрогеологічні, інженерно-геологічні, гірничо-геологічні та інші природні або техногенні умови вивчені з детальністю, що забезпечує отримання даних для складання проекту розробки родовища (ділянки);

визначено й оцінено небезпечні екологічні фактори, що впливають або можуть вплинути на стан довкілля під час розвідки й розроблення вугільного родовища (ділянки), перероблення гірничої маси, видалення виробничих відходів; розроблено раціональний комплекс заходів щодо охорони навколишнього середовища; визначено фонові параметри стану довкілля;

одержано попередні погодження на спеціальне користування земельними ділянками з метою видобутку вугілля згідно із чинним законодавством;

обґрунтовано техніко-економічними розрахунками рентабельність виробничої діяльності вугледобувного підприємства, що проектується, забезпечено узгоджену з надрокористувачем ефективність капіталовкладень у розробку родовища (ділянки);

отримана на ділянках деталізації та першочергового освоєння геологорозвідувальна інформація використана для оцінки достовірності підрахункових параметрів і умов розробки, прийнятих для всього родовища.

12.4. Для проектування будівництва (реконструкції) гірничодобувних і переробних підприємств використовуються розвідані запаси на родовищах першої і другої груп складності геологічної будови або розвідані і попередньо розвідані запаси на родовищах третьої і четвертої груп складності геологічної будови. При цьому кількість розвіданих запасів повинна забезпечувати діяльність гірничодобувного підприємства на період, достатній для повернення капітальних вкладень у промислове освоєння родовища.

12.5. Раціональне співвідношення запасів різних категорій у підготовлених до проведення розвідувальних робіт або підготовлених до промислового освоєння родовищ визначається користувачем надр, виходячи із конкретних геологічних особливостей родовища, умов фінансування і будівництва гірничодобувного підприємства. Можливість промислового освоєння знову розвіданих родовищ усіх груп при співвідношенні балансових запасів різних категорій, менших від вказаних у табл.4, встановлюється Державною комісією України по запасах корисних копалин при затвердженні запасів.

12.6. За згодою зацікавлених користувачів надр та погодженням Державної комісії України по запасах корисних копалин, на умовах економічного ризику, може бути здійснена передача для тимчасового промислового освоєння вугільного родовища (ділянки), запаси якого не повністю підготовлені до розробки. У цих випадках, під час геологічного вивчення запасів корисних копалин, які передаються у промислове освоєння, мають бути виявлені та оцінені небезпечні екологічні фактори, пов'язані з експлуатацією родовища.

12.7. На введених у розроблення родовищах проводиться експлуатаційна розвідка згідно із методичним керівництвом, що розробляється як стандарт гірничодобувного підприємства.

Експлуатаційна розвідка уточнює просторове положення та внутрішню структуру вугільних пластів, визначає контури очисних блоків, уточнює оцінку кількості і якості запасів вугілля. Дані експлуатаційної розвідки використовуються для проектування гірничопідготовчих і нарізних робіт та річного планування обсягів видобутку і можуть служити основою для корегування обсягів запасів в передбаченому нормативно-правовими актами порядку.

Примітка. На родовищах 2-ї групи зі складними умовами залягання вугільних пластів та з невитриманою якістю відстані між лініями і свердловинами на лініях для категорії В приймаються аналогічними зазначеними для категорії А.