Про внесення змін та доповнень до Настанови по медико-санітарному забезпеченню осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань МВС України, затвердженої наказом МВС України та МОЗ України від 14.06.93 N 160/140

2.2.5. При виході з кабінету облікові картки закривати до металевого сейфа.

2.2.6. Якщо особа звернулась із проханням провести тестування на ВІЛ або дала згоду на тестування (за медичними показниками чи під час пілотних досліджень) - обов'язково провести передтестове консультування.

2.2.7. Налагодити тісні ділові стосунки з лабораторією, яка проводить тестування на ВІЛ, взаємодію з нею будувати на засадах забезпечення конфіденційності щодо ВІЛ-інфікованих.

2.2.8. У разі отримання інформації про наявність серед осіб, кров яких направлялась до лабораторії, ВІЛ-інфікованих - особисто декодувати особу, провести післятестове консультування, заповнити облікову картку.

2.2.9. При направленні до іншої установи за згодою особи, яка є ВІЛ-інфікованою, вкласти облікову картку до конверта, підписати і направити таємною поштою, адресувавши її лікареві, який відповідає за подання медичної допомоги ВІЛ-інфікованим. Цю пошту направляти окремо від іншої медичної інформації та особової справи. У журналі обліку облікових карток зробити відповідну відмітку.

2.2.10. При звільненні з місць позбавлення волі особи, яка є ВІЛ-інфікованою, облікову картку поміщати до окремої папки.

2.2.11. При звільненні з роботи чи на час відпустки передати під розписку облікові картки та журнал обліку облікових карток особі (лікарю), яка призначається начальником установи для виконання цих обов'язків.

2.3. Медичний працівник повинен мати:

2.3.1. Усю необхідну інформацію щодо профілактики ВІЛ, діагностики та лікування СНІД.

2.3.2. Сейф.

2.3.3. Журнал обліку облікових карток ВІЛ-інфікованих (додаток N 2), облікові картки передбаченої форми, конверти.

3.1. Діловодство, що пов'язане із забезпеченням конфіденційності, здійснює медичний працівник (лікар), якого призначено наказом начальника установи. Такий медичний працівник - консультант призначається в кожній установі незалежно від наявності ВІЛ-інфікованих.

3.2. Підготовка медичних працівників - консультантів, які відповідають за конфіденційність інформації щодо ВІЛ-інфікованих осіб, забезпечується начальниками відділів (служб) охорони здоров'я ГУМВС, УМВС України в Криму, областях.

3.3. У кожній установі повинен бути журнал обліку сироваток крові, що направляються до лабораторії для обстеження на ВІЛ (додаток N 3), у якому кодується прізвище, ім'я та по батькові особи, кров якої направляється до лабораторії. Відмітка щодо наявності ВІЛ-інфекції в особи в цьому журналі не робиться. Журнал зберігається в медичній частині установи.

3.4. У разі надходження інформації з лабораторії про наявність серед зразків крові ВІЛ-інфекції медичний працівник декодує особу та інформацію переносить до облікової картки. Інформація з лабораторії передається в письмовій формі лише на ім'я медичного працівника, який відповідає за роботу з ВІЛ-інфікованими.

3.5. Облік ВІЛ-інфікованих здійснюється лише в обліковій картці. Облікова картка заповнюється в одному примірнику. Дублювання її забороняється.

3.6. Кожній обліковій картці присвоюється номер, який складається з двох цифр: у чисельнику - послідовний номер, за яким у цій установі виявлена ВІЛ-інфекція, у знаменнику - номер установи, у якій вперше встановлена наявність ВІЛ-інфекції.

3.7. Медичний працівник, який відповідає за роботу з ВІЛ-інфікованими, повинен мати журнал обліку облікових карток. Журнал зберігається у сейфі разом з обліковими картками. До журналу заноситься лише неперсоніфікована інформація. У журналі забороняється робити дописки, які б декодували прізвище ВІЛ-інфікованої особи. Строк зберігання журналу та облікових карток - постійно.

3.8. Медична інформація щодо ВІЛ-інфікованої особи надається медичним працівником лише на вимогу суду, органів слідства та прокуратури, про що робиться відмітка в обліковій картці. Щоквартально (до 10 числа першого місяця наступного кварталу) подається інформація про загальну кількість ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД в установі - начальнику установи, до СЕС ГУМВС, УМВС України в Криму, областях та ЦСЕС МВС України.

3.9. У разі переведення ВІЛ-інфікованої особи до іншої установи в журналі обліку облікових карток робиться відмітка про номер установи, куди направлено ВІЛ-інфікованого, та розписка медичного працівника, який відправляє конверт з конфіденційною інформацією.

3.10. У разі звільнення ВІЛ-інфікованої особи робиться відмітка в журналі обліку облікових карток. Облікова картка залишається у медичного працівника, який відповідає за роботу з ВІЛ-інфікованими.

3.11. Облікові картки ВІЛ-інфікованих осіб, які звільнились, протягом року формуються в швидкозшивач, після закінчення року - в окрему підшиту папку. У швидкозшивачах та в підшитих папках ведеться опис облікових карток, що в них є. Ці папки нікому не видаються і з обліковими картками, що тримаються в ній, нікого не знайомлять. За офіційним запитом суду, органів слідства та прокуратури видається лише витяг із облікової картки, про що робиться в ній відмітка.

1. Прізвище: ______________________________________.

2. Ім'я: ___________________________.

3. По батькові: ___________________, рік народження: _______.

4. Строк позбавлення волі: ____________, початок: __________, кінець: ___________, стаття Кримінального кодексу: ______________.

5. Причина обстеження: _____________________, дати позитивних результатів: ________________________.

6. Епідеміологічний анамнез: наркоман, випадкові статеві стосунки, гомосексуальні стосунки (підкреслити) тощо.

7. Наслідки консультування

- передтестового:

- післятестового:

8. Серія тест-системи, на якій був одержаний позитивний результат: _____________________, завод-постачальник: ___________.

9. Назва лабораторії, де встановлена наявність ВІЛ-інфекції: ______________, N коду, за яким кров відправлялась до лабораторії: ________________, дата: "___" ___________ ___ р.

10. Попередження особи, яка є ВІЛ-інфікованою, щодо необхідності дотримання заходів запобігання поширенню ВІЛ/СНІДу та щодо кримінальної відповідальності за те, що вона може наражати на небезпеку інфікування або інфікує іншу особу:

11. Перебування на обліку в лікаря-психіатра, нарколога, дерматовенеролога, фтизіатра: ___________________________.

12. Інформація про ВІЛ-інфікованого надавалась органам:

суду (дата ______ N ______, інформацію отримав ____________);

прокуратури (дата ______ N _____, інформацію отримав ______);

слідства (дата _______ N ______, інформацію отримав _______).

13. Установи та лікар, який відповідає за ВІЛ-інфікованих

У Заходах викладені основні принципи організації протиепідемічного режиму, медичної допомоги, заходів захисту медичних працівників від інфікування на ВІЛ та інших хвороб, які передаються парентеральним шляхом, при поданні медичної допомоги у лікувальних закладах МВС України, незалежно від наявності в них ВІЛ-інфікованих.

1.1. З кров'ю та іншими біологічними рідинами організму людини можуть передаватись як ВІЛ, так і збудники інших інфекційних хвороб (сифілісу, вірусних гепатитів тощо). Під час проведення медичних маніпуляцій, пов'язаних із пошкодженням цілісності шкіри та слизових оболонок пацієнта, не виключена можливість інфікування.

1.2. Медичний персонал завжди, незалежно від наявності в установі ВІЛ-інфікованих, повинен ставитись до крові та біологічних рідин кожного пацієнта, як до потенційно інфікованих збудником ВІЛ або іншої інфекційної хвороби.

2.1. При поданні медичної допомоги будь-якому пацієнтові медичні працівники повинні дотримуватись такого порядку:

2.1.1. Під час підготовки до проведення маніпуляцій переконатись в наявності і цілісності аптечки подання першої медичної допомоги.

2.1.2. Усі медичні маніпуляції, хірургічні втручання здійснювати у медичних халатах, фартухах (у разі необхідності) та гумових рукавичках.

2.1.3. Перед одяганням рукавичок обробляти шкіру нігтьових фаланг розчином йоду.

2.1.4. Захисні екрани або окуляри для обличчя повинні обов'язково використовуватись під час виконання процедур, які супроводжуються розбризкуванням крові, інших рідин, осколками кісток пацієнта тощо.

2.1.5. Попереджати можливі травми шкіри ріжучими та колючими предметами, не маніпулювати голками після їх використання, не вдягати на них ковпачки.

2.1.6. Ріжучий та колючий інструментарій під час проведення маніпуляцій не передавати безпосередньо з рук у руки, для подальшого використання тримати його в зоні гарантованої видимості.

2.1.7. Використаний медичний інструментарій обов'язково піддавати дезінфекції. Чищення і передстерилізаційну обробку використаного медичного інструментарію проводити лише в гумових рукавичках із дотриманням максимальної обережності.

2.1.8. Застерігати контакти своєї шкіри та слизових оболонок з відкритими ранами і слизовими оболонками пацієнта. У разі наявності пошкоджень шкіри перед початком роботи їх необхідно закривати пластиром.

2.2. Лабораторно-діагностичні дослідження повинні здійснюватись з дотриманням таких правил:

2.2.1. Медичні працівники, які виконують роботу зі зразками крові, сироватки, інших біологічних рідин пацієнтів, обов'язково повинні використовувати халати, фартухи, гумові рукавички, захисні окуляри, екрани.

2.2.2. Під час відбору зразків крові, біологічних рідин слід бути обережним для попередження забруднення зовнішньої поверхні контейнера. Усі зразки повинні надійно закриватися для попередження розливу при транспортуванні. Лабораторні бланки, що супроводжують зразки, класти до контейнера забороняється.

2.2.3. Під час роботи з біологічними рідинами пацієнтів у лабораторії повинні використовуватися лише автоматичні піпетки, у разі відсутності - піпетки з гумовою грушею. Заповнення піпеток з засмоктуванням ротом категорично забороняється.

2.2.4. Лабораторне обладнання, посуд та інші поверхні, що забруднені кров'ю або іншими біологічними рідинами, вважаються інфікованими і підлягають обов'язковій дезінфекції.

2.3. При поданні стоматологічної допомоги:

2.3.1. Медичні працівники повинні користуватись гумовими рукавичками, масками, захисними екранами або окулярами.

2.3.2. Під час проведення маніпуляцій в порожнині рота постійно використовувати відсмоктувач крові та слини. Лікар займає таке положення біля хворого, яке виключало б можливість попадання рідин ротової порожнини на нього. До крові та слини слід ставитись як до потенційно інфікованих.

2.3.3. Кров, слину після маніпуляцій необхідно ретельно змити з матеріалів, які використовувались у порожнині рота, продезінфікувати поверхні. Обов'язково продезінфікувати зліпки перед відправкою до зубопротезної лабораторії.

2.3.4. Стоматологічне обладнання та робочі поверхні, які недоступні для дезінфекції, але можуть бути забруднені біологічними рідинами пацієнта, повинні попередньо обгортатись водонепроникним папером та замінюватись перед наступним пацієнтом.

2.3.5. Після кожного пацієнта використані стоматологічні бори обов'язково піддавати стерилізації.

2.4. Медичному персоналу на робочому місці забороняється вживати їжу, пити, палити, користуватись косметикою. Медичний персонал після закінчення роботи повинен вимити руки, сховати в окремі шафи робочий одяг.

3.1. На робочих місцях медпрацівників слід постійно мати аптечку первинної медичної допомоги, в якій повинні бути: дезінфікуючі речовини (70% розчин етилового спирту, 1% та 3% розчини хлораміну, 0,05% розчин марганцевокислого калію, 1-2 або 3% розчин протарголу, 3-5% спиртовий розчин йоду), вата, бинти, піпетки, лейкопластир.

3.2. Під час проведення оживлення пацієнта методом "з рота до рота" потрібно використовувати чисту тканину або носовичок.

3.3. На час вдягання медичним працівником гумових рукавичок у разі зупинки кровотечі запропонувати пацієнтові (з урахуванням його стану) самому надавити чистою тканиною на місце кровотечі.

3.4. Кров та інші біологічні рідини пацієнта при попаданні на шкіру медпрацівника - дезінфікують протягом найближчої хвилини 1% розчином хлораміну або 70% етиловим спиртом чи 0,05% розчином марганцевокислого калію, потім миють з милом.

3.5. У разі будь-якого проколу шкіри медпрацівника, пов'язаного з виконанням медичних маніпуляцій, необхідно швидко зняти рукавички, видавити 2-3 краплини крові, зняти їх ватою, обробити пошкодження 70% розчином спирту, потім змазати 3-5% настойкою йоду.

3.6. У разі попадання біологічної рідини пацієнта на слизові оболонки їх терміново обробляють 0,05% розчином марганцевокислого калію, рот та горло полощуть 70% розчином спирту або 0,05% розчином марганцевокислого калію чи 1% розчином борної кислоти. Очі промивають 1% розчином борної кислоти, у ніс закапують 1% розчин протарголу, 3-4 краплі.

4.1. Прибирання, дезінфекція розлитої крові, біологічних рідин повинні виконуватись медичним працівником у халаті, фартуху та гумових рукавичках. Необхідно використовувати одноразові серветки, рушники та інші одноразові матеріали.

4.2. Прибирання належить розпочинати лише після попередньої дезінфекції проливу шляхом заливання місця розливу 10% розчином хлорного вапна з експозицією не менше 15 хвилин. Просякнуті кров'ю та дезрозчином серветки, рушники, ганчірки, інше сміття з місця розливу збирається з обережністю в поліетиленові пакети для подальшої утилізації.

4.3. Після виконання вказаної роботи бажано замінити спецодяг та вимитись гарячою водою з милом.

1.1. Деякі аспекти діяльності персоналу місць позбавлення волі можуть створити передумови для його інфікування заразними хворобами, у тому числі й ВІЛ-інфекцією.

1.2. Основною стратегією запобігання інфікуванню є усвідомлення того, що будь-яка рідина організму ув'язнених може бути потенційно інфікованою.

1.3. Небезпека інфікування виникає під час обшуку, роботи з агресивними особами або такими, які навмисно себе поранили, чи у випадку пригоди, коли пролилася кров або інші біологічні рідини (спроби самогубства, бійки тощо).

2.1. Предмети, які можна знайти у заарештованих чи засуджених (леза для гоління, які зашиті у відвороти одягу, приклеєні під столами, сховані в шматках мила, у книгах; шпильки та голки, що сховані в лацканах одягу: інструментарій для ін'єкцій, схований у кулькових авторучках, всередині різних труб тощо), можуть стати чинниками поранення шкіри або слизових оболонок.

2.2. Головним ризиком інфікування персоналу, що проводить обшук, є укол голкою або іншим гострим предметом, який може містити на собі залишки крові, та попадання крові або інших біологічних речовин до відкритої рани чи садно на шкірі або на слизовій оболонці. Особі, яка буде виконувати обшук, необхідно дотримуватись таких правил:

2.2.1. Накрити пластиром всі порізи та садна на шкірі.

2.2.2. На час обшуку вдягати шкіряні рукавички, особливо у разі обшуку тих місць, де можливий ризик порізу шкіри.

2.2.3. Одягати додатково гумові рукавички у разі, якщо існує можливість контакту з кров'ю або іншими біологічними рідинами другої людини.

2.2.4. Якщо можна,- "використовувати очі, а не руки", дивитись, а не торкатись. Наприклад, коли під столом приклеєний якийсь предмет, то спочатку його потрібно уважно роздивитись і лише потім торкатись руками.

2.2.5. Особливо обережно необхідно оглядати одяг. Там, де це можливо, запропонувати ув'язненому самому звільнити свої кишені й показати білизну. Запропонувати ув'язненому своїми руками промацати свій одяг.

2.2.6. Усі вилучені речі, в першу чергу - гострі, з ознаками забруднення кров'ю, необхідно, з пересторогою помістити в контейнер для подальшої утилізації. Бажано, щоб вказані предмети поміщав в контейнер сам ув'язнений. Забороняється використовувати целофановий пакет як контейнер.

3.1. У випадку акту насильства ризик інфікування може виникнути під час ударів, укусів, уколів гострими предметами. Необхідно пам'ятати, що ризик заразитись ВІЛ від уколу або від крові, яка пролилась, досить малий, але він існує. Тому важливо, щоб працівники установ, які мають справу з актами насильства та обшуком, захищали себе за допомогою таких заходів перестороги:

3.1.1. Необхідно завчасно оцінити можливість ризику.

3.1.2. У разі виникнення ситуації, що призвела до конфлікту,- покликати на допомогу.

3.1.3. Використати спеціальні засоби та спорядження для контролю та стримання насильства.

3.1.4. Уникати контакту з кров'ю та біологічними рідинами ув'язнених.

3.1.5. У разі розливу крові потерпілого під час насильницьких дій, спробі самогубства тощо, ізолювати місце розливу з подальшим його дезінфікуванням та прибиранням.

3.2. У разі виникнення ситуації, яка може призвести до ризику інфікування (поранення шкіри чи слизової оболонки, попадання крові або інших рідин), працівник повинен вжити таких заходів:

3.2.1. Якщо травма з пошкодженням шкіри - стиснути її навколо уколу або укусу, видавити 2-3 краплини крові, промити уражене місце водою з милом.

3.2.2. У разі попадання крові та інших біологічних рідин іншої особи в очі, рот - ретельно промити очі, прополоскати рот проточною водою.

3.2.3. Негайно звернутися до працівників медичної частини установи для подання невідкладної медичної допомоги і дезінфекції місця травмування, потім, у разі необхідності,- у поліклініку за місцем медичного обслуговування для подальшого медичного нагляду.

1.1. Факти, що на сьогодні відомі людству стосовно ВІЛ-інфекції

1.1.1. ВІЛ - це вірус імунодефіциту людини. Протягом кількох років з часу інфікування ВІЛ руйнує імунну систему й призводить до стану, коли організм не спроможний боротися з інфекційними чи пухлинними хворобами. Такий стан людини кваліфікується як СНІД - синдром набутого імунодефіциту.

1.1.2. Дізнатися про зараження на ВІЛ можна лише після тестування крові на цей вірус.

1.1.3. Тестування на ВІЛ здійснюється шляхом виявлення антитіл, які виробляє організм людини. Протягом декількох місяців, що необхідні для накопичення антитіл, виявити ВІЛ в крові людини, яка вже є інфікованою, неможливо ("вікно" в обстеженні).

1.1.4. Сьогодні в світі немає вакцини, яка б дозволила запобігти інфікуванню на ВІЛ, і є велика імовірність того, що найближчим часом її виготовлено не буде.

1.1.5. ВІЛ-інфекція серед засуджених може поширюватись внаслідок:

1.1.5.1. Незахищених статевих, особливо гомосексуальних стосунків, коли бракує презервативів.

1.1.5.2. Користування чужим брудним інструментарієм, що використовується для ін'єкційного введення наркотиків, або користування наркотиками, у розчині яких є вірус (саморобно виготовлені наркотики, коли з однієї ємкості декілька осіб набирають наркотик, а один з них є ВІЛ-інфікований).

1.1.5.3. Користування забрудненими лезами для гоління або голками для татуювання.

1.1.6. Передача ВІЛ-інфекції від особи, яка позбавлена волі, до персоналу в звичайних обставинах виключена. Є теоретичний ризик інфікування при уколі забрудненою голкою, при попаданні інфікованої крові до рани під час бійки.

1.1.7. Вірус імунодефіциту людини нестійкий у зовнішньому середовищі і швидко гине під дією дезинфікуючих засобів або під час кип'ятіння.

Профілактика зараження на ВІЛ полягає в ретельному додержанні правил гігієни, що спрямовані на уникнення тих дій, які можуть призвести до інфікування - незахищений (без презервативів) секс, внутрішньовенне введення наркотиків.

1.2. Які висновки можна зробити з фактів, що на сьогодні відомі людству

1.2.1. Жодна людина, яка внутрішньовенно вводить саморобно виготовлені наркотики забрудненими (нестерильними) інструментами, не користується презервативами, не може бути впевненою в тому, що вона не є ВІЛ-інфікованою.

1.2.2. Людина, яка підпала під загрозу зараження на ВІЛ, не може бути впевнена, що вона не інфікована вірусом, до отримання негативного результату тестування.

1.2.3. Якщо людина ВІЛ-інфікована, а тестування на ВІЛ проведено в час, коли не є достатньою кількість антитіл до вірусу в крові ("вікно" в обстеженні),- отримання негативного результату на вірус ще не значить, що вона не ВІЛ-інфікована. Треба повторити обстеження через 3-6 місяців.

1.2.4. Ліків, які б позбавили людину від ВІЛу або вилікували від СНІДу, на сьогодні в світі не існує.

1.2.5. Знешкодити вірус поза організмом людини можна шляхом:

1.2.5.1. Використання будь-яких дезинфікуючих засобів (розчини 1-3% хлораміну, 0,05% марганцевокислого калію, 1-3% протарголу, 3-5% спиртового йоду, 70% етилового спирту).

1.2.5.2. Кип'ятіння, що миттєво руйнує вірус.

Думка про те, що всі ВІЛ-інфіковані в країні відомі, ізольовані і не можуть інфікувати Вас вірусом імунодефіциту, хибна.

1.3. Що необхідно робити, щоб звести ризик інфікування на ВІЛ до мінімуму

1.3.1. Ставитись до кожної людини, незалежно від її статусу, як до потенційного носія ВІЛу.

1.3.2. Відмовитись від незахищеного (без презервативів) сексу.

1.3.3. Не користуватись медичним обладнанням, у тому числі й інструментарієм для внутрішньовенного введення наркотиків, без його дезінфекційної обробки.

1.3.4. Зменшити до мінімуму імовірність поранень шкіри, слизової оболонки, попадання крові іншої людини на відкриті ранові поверхні вашої шкіри чи слизової оболонки.

2.1. Що треба знати про ВІЛ

2.1.1. ВІЛ - це вірус імунодефіциту людини. Протягом кількох років з часу інфікування ВІЛ руйнує імунну систему й призводить до стану, коли людина не спроможна боротися з інфекційними чи пухлинними хворобами. Такий стан людини кваліфікується як СНІД - синдром набутого імунодефіциту.

2.1.2. Дізнатися про зараження на ВІЛ можна лише після тестування крові на цей вірус.

2.1.3. Тестування на ВІЛ здійснюється шляхом виявлення антитіл, які виробляє організм людини. Протягом кількох місяців, що необхідні для накопичення антитіл, виявити ВІЛ в крові людини, яка вже є інфікованою, неможливо ("вікно" в обстеженні).

2.1.4. Сьогодні в світі немає вакцини, яка б дозволила запобігти інфікуванню на ВІЛ, і є велика імовірність того, що найближчим часом її виготовлено не буде.

2.1.5. ВІЛ-інфекція в місцях позбавлення волі може поширюватись внаслідок:

2.1.5.1. Незахищених статевих, особливо гомосексуальних стосунків, коли бракує презервативів.

2.1.5.2. Користування спільними, непродезінфікованими лезами для гоління або голками для татуювання.

2.1.5.3. Користування чужим брудним інструментарієм, що використовується для ін'єкційного введення наркотиків або користування наркотиками, у розчині яких є вірус (саморобно виготовлені наркотики, коли з однієї ємкості декілька осіб набирають наркотик, а один з них є ВІЛ-інфікований).

2.1.6. Вірус імунодефіциту людини - нестійкий вірус, він швидко гине під дією дезінфікуючих засобів або під час кип'ятіння.

2.1.7. Жодна людина, яка внутрішньовенно вводить забрудненими (нестерильними) інструментами саморобно виготовлені наркотики, не користується презервативами, не може бути впевненою в тому, що вона не є ВІЛ-інфікованою.

2.1.8. Людина, яка підпала під загрозу зараження на ВІЛ, не може бути впевнена, що вона не інфікована вірусом, до отримання негативного результату тестування.

2.1.9. Якщо людина ВІЛ-інфікована, а тестування на ВІЛ проведено в час, коли не є достатньою кількість антитіл до вірусу в крові ("вікно" в обстеженні),- отримання негативного результату на вірус ще не значить, що вона не ВІЛ-інфікована. Треба повторити обстеження через 3-6 місяців.

2.1.10. Ліків, які б позбавили людину від ВІЛу або вилікували від СНІДу, на сьогодні в світі не існує.

2.1.11. Знешкодити вірус поза організмом людини можна шляхом:

2.1.11.1. Використання будь-яких дезінфікуючих засобів (розчини 1-3% хлораміну, 0,05% марганцевокислого калію, 1-3% протарголу, 3-5% спиртового йоду).

2.1.11.2. Кип'ятіння, що миттєво руйнує вірус.

Профілактика зараження на ВІЛ полягає в ретельному додержанні правил гігієни, що спрямовані на уникнення тих дій, які можуть призвести до інфікування - незахищений (без презервативів) секс, внутрішньовенне введення наркотиків, татуювання.

Думка про те, що всі ВІЛ-інфіковані в країні відомі, ізольовані і не можуть інфікувати Вас вірусом імунодефіциту, хибна.