Про затвердження Правил охорони праці під час роботи з інструментом та пристроями

3.9. Технічний стан талів та кішок необхідно перевіряти перед кожним їх застосуванням.

Усі частини, що труться, ручних та електричних талів і кішок необхідно змащувати не рідше 1 разу на місяць.

4.1. Блоки або поліспасти, призначені для виконання вантажопідіймальних робіт, необхідно вибирати за вантажопідйомністю.

Для оснащення поліспастів необхідно застосовувати блоки однакової вантажопідйомності.

Під час вибирання блока діаметр рівчака ролика повинен перевищувати діаметр каната на 1-3 мм.

4.2. Під час підвішування верхніх нерухомих блоків поліспастів необхідно уникати бокового опирання обойми верхнього блока на ригель або балку.

Не допускається перекошування роликів верхнього блока відносно каната. Ролики блоків, а також гаки та петлі на траверсах повинні вільно прокручуватись.

4.3. Під час оснащення поліспастів необхідно виконати такі вимоги:

якщо кількість ниток поліспаста (тобто сумарна кількість роликів нерухомого і рухомого блоків) парна, то кінець каната необхідно закріплювати до нерухомого блока;

якщо кількість ниток поліспаста (сумарна кількість роликів нерухомого і рухомого блоків) непарна, то кінець каната необхідно закріплювати до рухомого блока.

4.4. У разі складання поліспастів та під час піднімання вантажів необхідно стежити за дотриманням паралельності рухомої та нерухомої обойм.

Не допускається косе положення одного блока відносно іншого для запобігання зісковзуванню каната з блока.

4.5. Тяговий кінець каната, що збігає, спрямований до лебідки, не повинен вивертати блок поліспаста та спричиняти його перекошування.

4.6. Під час вибору вантажопідйомності відвідних блоків (так само, як і під час розрахунку чалочних канатів для прив’язування їх) необхідно враховувати кут між напрямками канатів.

4.7. Для тривалого зберігання блоки масою до 60 кг необхідно підвішувати за гаки, петлі або скоби на міцних перекладинах, а більш важкі блоки - укладати на підлозі на підкладках.

4.8. Блоки та поліспасти необхідно оглядати не рідше 1 разу на 6 місяців, а також перед кожним підніманням вантажу, маса якого близька до вантажопідйомності блока або поліспаста.

4.9. Перед застосуванням блоків та поліспастів необхідно провести їх візуальний огляд, перевірити загальний стан блоків та їх окремих елементів (роликів, щік, підшипників), закріплення каната до блока, наявність змащування роликів та обертання їх на осі.

5.1. Закріплення та розміщення канатів на вантажопідіймальній машині не повинно спричиняти спадання їх з барабанів або блоків, а також перетирання їх внаслідок дотикання до елементів конструкції або до канатів інших поліспастів.

5.2. Петлю на кінці каната для закріплювання його на вантажопідіймальній машині, а також петлю стропа, що сполучається з кільцями, гаками та іншими деталями, необхідно виконувати із застосуванням:

коуша із заплітанням вільного кінця каната або установлюванням затискачів;

сталевої кованої, штампованої або литої втулки із закріпленням клином або заливанням легкоплавким сплавом. Корпуси, втулки та клини не повинні мати гострих кромок, на яких може перетиратись канат.

Не допускається застосування зварних втулок, крім закріплення кінця каната у втулці електроталі.

5.3. Не допускається перетинання та зіткнення канатів з електричними кабелями та електричними проводами.

5.4. Стропи із сталевих канатів повинні розраховуватись з урахуванням кількості віток каната та кута нахилу їх до вертикалі відповідно до вимог НПАОП 0.00-1.01-07.

5.5. Стропи повинні кріпитись за спеціальні рами або за масивні частини вантажу, що піднімається, таким чином, щоб усі вітки стропів натягувались рівномірно та унеможливлювалось зісковзування їх у разі можливого зачіплювання вантажу під час його піднімання за будь-які предмети. При цьому місця стропування на вантажах, що піднімаються, повинні визначатись заздалегідь з урахуванням даних про положення центра ваги вантажу, що піднімається, а за відсутності таких даних положення центра ваги можна установлювати пробним підвішуванням вантажу. Багатовіткові стропи повинні забезпечувати рівномірне натягування віток.

5.6. Петлі стропа повинні надіватись по центру зіва (захвату) гака, а гак установлюватись по центру стропування. Під час піднімання та переміщування вантажів канати вантажного поліспаста підіймальних механізмів повинні спрямовуватись вертикально. Накладання стропів на дворогі гаки повинне забезпечувати рівномірний розподіл навантаження на обидва роги гака.

5.7. Кінці багатовіткового стропа, які не використовуються для зачіплювання вантажу, повинні закріплюватись таким чином, щоб під час переміщування вантажу унеможливлювалось зачіплювання цими кінцями за предмети, що можуть трапитись на шляху переміщення вантажу.

5.8. Роботу із застосуванням канатів необхідно виконувати з використанням відповідних ЗІЗ.

5.9. Усі канати необхідно змащувати графітовим мастилом, яке захищає їх від корозії та зношування, з періодичністю не рідше:

1 разу на 1 міс. - вантажні (поліспастові);

1 разу на 1,5 міс. - чалові та стропи;

1 разу на 6 міс. - канати, що зберігаються в складських приміщеннях.

5.10. Сталеві канати необхідно зберігати змащеними та змотаними в бухти або котушки. Канати повинні зберігатись в сухих, добре провітрюваних складських приміщеннях на дерев’яних настилах або підкладках.

5.11. Зрощування ланцюгів допускається одним з таких способів:

електрозварюванням нових вставлених ланок;

застосуванням спеціальних з’єднувальних ланок.

Після зрощування ланцюг необхідно оглянути та провести його випробовування протягом 10 хв. навантаженням, що в 1,25 раза перевищує розрахункове тягове зусилля ланцюга.

5.12. Ланцюги необхідно зберігати під наметом або в закритому приміщенні за умов, що унеможливлюють їх механічне пошкодження та корозію.

5.13. Стропи з конопляних, капронових та бавовняних канатів (стрічок) повинні розраховуватись з урахуванням кількості віток канатів та кута нахилу їх до вертикалі. У цьому разі коефіцієнт запасу міцності стропів повинен бути не менше 8.

5.14. Конопляні канати, що застосовуються для відтяжки, не повинні мати перетертих або розмочалених жмутів.

У разі задовільних результатів огляду канатів необхідно провести протягом 10 хв. статичне випробування каната навантаженням, що вдвічі перевищує допустиме робоче навантаження.

Випробне навантаження може бути створене вантажем або тяговим механізмом із застосуванням динамометра.

5.15. У процесі експлуатації огляд канатів та шнурів з рослинних та синтетичних волокон необхідно проводити 1 раз на 10 днів.

Для створення безпечних умов праці необхідно зменшувати допустиме робоче навантаження на канати та шнури відповідно до зниження їх міцності.

Зниження міцності каната необхідно визначати за результатами їх огляду, а в разі необхідності - випробуванням.

5.16. Для виконання робіт в сухих приміщеннях необхідно застосовувати білені канати, що мають більшу розривну міцність, ніж просочені. Для виконання робіт за умов підвищеної або змінної вологи - просочені канати або канати із синтетичних волокон.

5.17. Канати та шнури необхідно зберігати в закритих сухих приміщеннях, захищених від прямих сонячних променів, мастил, бензину, гасу та інших розчинників, у підвішеному положенні або на дерев’яних стелажах на відстані не менше 1 м від опалювальних приладів.

5.18. Кінці канатів, якщо їх не застосовують для обв’язування вантажів, необхідно оснащувати коушами, скобами та іншими вантажозахоплювальними пристроями.

Заплітання петлі у конопляного та бавовняного канатів повинно мати не менше двох повних і двох половинних пробивок і бути оклітненим.

6.1. Для піднімання та переміщування вантажів необхідно застосовувати справні домкрати.

Перед початком виконання робіт із застосуванням домкратів їх необхідно оглянути.

6.2. Під час піднімання вантажів домкратами необхідно дотримуватись таких умов:

під домкрат залежно від маси вантажу необхідно підкладати дерев’яну викладку (шпали, бруски, дошки завтовшки від 40 до 50 мм) більшої площі, ніж площа основи корпусу домкрата;

домкрат необхідно установити у вертикальне положення відносно вантажу, що піднімається, а у разі пересування вантажу - без перекошування до опорної частини вантажу;

головку (лапу) домкрата необхідно упирати в міцні вузли обладнання, що піднімається домкратом. При цьому між головкою (лапою) та вантажем необхідно покласти пружну прокладку;

головка (лапа) домкрата повинна опиратись на вантаж, що піднімається домкратом, усією своєю площиною;

усі обертові частини привода домкрата повинні вільно (без заїдань) обертатись вручну;

усі частини домкрата, що труться, повинні бути змащені густим мастилом;

під час піднімання вантажу необхідно стежити за його стійкістю;

у міру піднімання вантажу під нього необхідно укладати підкладки, а у міру його опускання поступово виймати їх.

6.3. Навантаження домкрата не повинно перевищувати його вантажопідйомність.

6.4. Звільняти домкрат з-під піднятого вантажу та переставляти його допускається тільки після надійного закріплення вантажу в піднятому положенні або укладання його на стійкі опори (шпальну кліть).

6.5. Не дозволяється застосовувати подовжувачі (труби), що надягаються на рукоятку домкрата, знімати руку з рукоятки домкрата до опускання вантажу на підкладки та залишати вантаж на домкраті під час перерви в роботі, а також приварювати до лап домкратів труби або кутики.

6.6. Під час піднімання вантажу рейковим домкратом собачку необхідно накинути на храповик.

6.7. У разі необхідності утримувати гідравлічними домкратами вантаж у піднятому положенні під головку поршня між циліндром та вантажем необхідно підкладати спеціальні сталеві підкладки у вигляді напівкілець для запобігання раптовому опусканню поршня внаслідок зниження тиску в циліндрі.

При необхідності тривалого утримання вантажу в піднятому положенні його слід обперти на напівкільця і зняти тиск.

7.1. Щаблі дерев'яних драбин повинні бути виготовлені з деревини твердих порід (бука, дуба, ясеня) або хвойних порід (сосни, модрини) вологістю не більше 15 %. Нахил волокон (косошар) у щаблях та деталях тятив не повинен перевищувати 7 %.

7.2. Тятиви дерев'яних драбин повинні виготовлятись із сосни абсолютною вологістю не більше 15 %. Не допускаються на зовнішніх поверхнях тятив:

сучки, що частково зрослись на ребрах і випадають;

сучки, що розпиляні по осі;

завитки з виїмками, смоляні кишеньки, виявлені під час обробки;

тріщини, що виходять в отвори для закріплювання щаблів. Не допускаються серцеподібні трубки в перетинах тятив.

Допускаються на зовнішніх поверхнях тятив ненаскрізні сучки, що щільно зрослись, таких діаметрів:

до 5 мм - не більше двох на 1 м погонної довжини;

до 15 мм - один на 1 м погонної довжини, якщо сучок розміщений не ближче ніж на 30 мм від щабля і на 20 мм від ребра тятиви;

до 20 мм - один на тятиві, якщо сучок розміщений не нижче ніж на 40 мм до нижнього щабля і на 50 мм вище верхнього щабля.

Допускається виготовлення тятив із склеєних окремих планок по довжині; у цьому разі склеєні тятиви не повинні за міцністю поступатись цілим. Стики склейок повинні розміщуватись на відстані не менше 125 мм від гнізд щаблів.

Не допускається зарівнювання сучків, тріщин та інших дефектів деревини.

7.3. Усі деталі дерев'яних драбин повинні мати гладку, обстругану поверхню після чистої машинної або ручної обробки.

7.4. Дерев'яні деталі та оковки драбин повинні щільно (без прозіру) прилягати одна до одної.

Не допускається зарівнювання прозірів між деталями.

7.5. Дерев'яні деталі драбин повинні підлягати гарячому просочуванню натуральною оліфою з подальшим покриванням безколірним лаком.

Забороняється фарбувати драбини фарбами.

7.6. Металеві деталі драбин повинні очищуватись від іржі, знежирюватись і всі, крім деталей кріплення, фарбуватись. Шайби, головки стяжок та шурупи повинні покриватись безколірним лаком.

7.7. Щаблі дерев'яних драбин повинні врізуватись в тятиви і через кожні 2 м скріплюватись стяжними болтами діаметром не менше 8 мм.

Не дозволяється застосовувати драбини, що збиті цвяхами, без скріплювання тятив болтами та врізування щаблів у тятиви.

Відстань між щаблями драбин повинна бути від 300 до 340 мм (крім розсувних триколійних, у яких вона повинна бути 350 мм), а відстань від першого щабля до рівня установлення - не більше 400 мм.

7.8. Приставні дерев'яні драбини та стрем'янки завдовжки більше 3 м повинні мати два або більше металевих стяжних болтів, установлених під нижнім та верхнім щаблями.

Загальна довжина приставної дерев'яної драбини не повинна перевищувати 5 м.

7.9. Тятиви та щаблі дерев'яних драбин повинні складатись на вологостійкому клею.

Не допускається розклинювання шипів щаблів. Шипи щаблів повинні щільно (без прозірів) входити в гнізда тятив.

7.10. Місця сполучення дерев'яних деталей з металевими (оковками, стяжками, шайбами, головками стяжок та болтів тощо) повинні покриватись шаром натуральної оліфи.

Закріплення металевих деталей до дерев'яних повинно виконуватись заклепками або болтовими з'єднаннями. Застосовувати шурупи допускається для закріплення оковок.

7.11. Тятиви приставних драбин та стрем'янок повинні розходитись донизу. Ширина приставної драбини та стрем'янки за осями тятив повинна бути не менше 300 мм вгорі і 400 мм знизу.

7.12. Приставні драбини та стрем'янки повинні бути обладнані пристроєм, що запобігає перевертанню та зсуванню їх під час виконання робіт.

На нижніх кінцях приставних драбин та стрем'янок повинні бути оковки з гострими наконечниками у тому разі, якщо вони установлюються на землі. У разі використання драбин на гладких поверхнях (паркеті, металі, плитці, бетоні) на них повинні надягатись башмаки з гуми або іншого нековзкого матеріалу.

7.13. Верхні кінці драбин, якщо їх приставляють до труб або проводів, повинні бути обладнані спеціальними гаками-захватами.

Підвісні драбини, які застосовуються для виконання робіт на конструкціях та проводах, повинні бути обладнані спеціальними пристосуваннями, що забезпечують їх міцне закріплення.

7.14. На кожній з драбин, що перебуває в експлуатації, повинні бути зазначені:

інвентарний номер;

дата проведення наступного випробування;

належність цеху (дільниці тощо).

На дерев'яних та металевих драбинах написи повинні виконуватись на тятивах, а на мотузкових - на закріплених на них бирках.

7.15. Не дозволяється виконувати роботи з приставної драбини, стоячи на щаблі, розташованому на відстані менше 1 м від верхнього кінця драбини.

7.16. Допускається зрощувати не більше двох дерев’яних приставних драбин шляхом міцного з’єднання їх металевими хомутами, накладками з болтами тощо з обов’язковим проведенням подальшого випробування зрощених драбин.

7.17. Заборонено у разі недостатньої довжини драбини створювати додаткові опорні споруди з ящиків, бочок тощо.

7.18. Приставна драбина повинна установлюватись під кутом нахилу до горизонтальної площини не менше 45° і не більше 60°. При установленні драбини під кутом нахилу менше 60° додаткове закріплення верхньої частини драбини не вимагається.

7.19. Забороняється установлювати драбину на східці маршів сходової клітки. У разі необхідності на сходових клітках повинен споруджуватись поміст.

7.20. Не дозволяється виконувати роботу з двох верхніх щаблів стрем’янок, які не мають поручнів або упорів.

Перебування на щаблях приставної драбини або стрем’янки дозволяється одному працівнику.

7.21. Не дозволяється піднімати або опускати вантаж по приставній драбині та залишати на ній інструмент.

7.22. Не дозволяється на приставних драбинах та стрем’янках:

виконувати роботи біля обертових механізмів, працюючих машин, транспортерів тощо та над ними;

виконувати роботи із застосуванням електричного та пневматичного інструменту, будівельно-монтажних пістолетів;

виконувати газо- та електрозварювальні роботи;

натягувати проводи та підтримувати на висоті важкі деталі (для виконання таких робіт повинні застосовуватись риштування або стрем’янки з верхніми площадками, обгородженими поручнями).

7.23. Перед початком виконання робіт із застосуванням приставної драбини необхідно забезпечити її стійкість, верхній кінець закріпити за стійкі конструкції, щоб виключити можливість зміщування драбини.

У разі виконання робіт з підвісних, приставних та з розсувних драбин на висоті більше 1,3 м працівники повинні застосовувати запобіжні пояси.

7.24. Не дозволяється використовувати переносні металеві драбини в розподільних установках напругою 220 кВ і нижче.

7.25. Тріщини в щаблях та тятиві допускаються завдовжки не більше 100 мм і завглибшки не більше 5 мм. Тріщини не повинні послаблювати тятиву та щаблі драбини.

Не допускається будь-яке замазування тріщин або надломів шпаклівкою, заклеюванням або іншим способом.

Розсувні приставні драбини повинні мати коліна, які можна плавно висовувати і засовувати, надійно стопорити на будь-якій заданій висоті. Коліна драбин не повинні самочинно складатись. Зусилля, необхідне для висування колін драбин, не повинно перевищувати 500 Н (50 кгс).

Упори, якими закінчується тятива, повинні щільно закріплюватись і не мати люфту. У разі стирання гумових башмаків їх необхідно замінювати. Затуплені наконечники необхідно заточувати.

7.26. Під час огляду металевих драбин необхідно переконатись у відсутності деформації вузлів драбин, тріщин в металі, задирок, гострих країв, порушення кріплення щаблів до тятив тощо.

Під час огляду мотузкових драбин необхідно переконатись у тому, що канат не має розривів, надрізів, розпущених ділянок, тятиви надійно зв'язані зі щаблями без послаблення вузлів, захвати міцно зчіплені з канатом і затягнені дротяними бандажами.

7.27. Усі переносні драбини та стрем'янки після виготовлення їх та капітального ремонту, а також періодично під час експлуатації повинні випробовуватись статичним навантаженням:

1 раз на 12 міс. - металеві драбини та стрем'янки;

1 раз на 6 міс. - дерев'яні драбини та стрем'янки;

1 раз на 6 міс. - підвісні мотузкові драбини.

7.28. Під час проведення статичного випробування приставні та розсувні дерев'яні та металеві драбини повинні установлюватись на твердій основі і приставлятись до стіни або конструкції під кутом 60° до горизонтальної площини; триколійні драбини повинні бути повністю розсунуті.

7.29. Випробування драбин та стрем'янок повинно проводитись підвішуванням до їхніх щаблів та тятив статичного вантажу. Тривалість кожного випробування - 2 хв.

7.30. Випробування на міцність щабля розсувної драбини повинно проводитись підвішуванням вантажу 2 кН (200 кгс) всередині незміцненого щабля нижнього коліна драбини.

Тятиви повинні випробовуватись у два прийоми: спочатку до кожної з них повинен посередині прикладатись вантаж 1 кН (100 кгс) потім усі коліна повинні випробуватись почергово. Після зняття вантажу до обох тятив у середній частині середнього коліна повинен підвішуватись вантаж 2 кН (200 кгс) (вантаж можна підвішувати до середнього щабля).

Коліна драбини, що розсуваються, після проведення випробування повинні вільно опускатись та підніматись.

7.31. Випробування на міцність щабля приставної драбини та зрощеної приставної драбини повинно проводитись підвішуванням до одного незміцненого щабля в середній ланці прольоту вантажу 1,2 кН (120 кгс). Після зняття цього вантажу на щаблях та в місцях врізування їх у тятиву не повинно бути пошкоджень.

Виявлені під час проведення випробувань несправності драбини повинні усуватись, після чого випробування повинно проводитись повторно у повному обсязі.

7.32. Стрем'янку перед початком випробувань необхідно установити у робоче положення на рівній горизонтальній площадці, і до незміцненого щабля її в середній частині підвісити вантаж 1,2 кН (120 кгс). За наявності щаблів на обох суміжних колінах стрем'янки після закінчення випробування першого коліна аналогічно повинно проводитись випробування другого коліна. Якщо друге коліно стрем'янки використовується тільки для упору, то його достатньо випробувати вантажем 1 кН (100 кгс), підвішеним безпосередньо до кожної з тятив в середній частині коліна.

Під час проведення випробувань тятив приставних драбин та стрем'янок вантаж 1 кН (100 кгс) повинен прикладатись до обох тятив в середній частині коліна.

7.33. Розсувні драбини під час проведення випробувань ланцюгів, гаків та замикальних пристроїв повинні підвішуватись за гаки вертикально, і до нижнього щабля драбини повинен підвішуватись вантаж 2 кН (200 кгс). Після зняття вантажу в місцях зварювання ланок ланцюга не повинно бути тріщин, а також деформації зварених ланок та замикальних пристроїв.

7.34. Мотузкові та металеві підвісні драбини повинні підвішуватись вертикально та закріплюватись двома захватами до конструкції. До середини нижнього щабля повинен підвішуватись вантаж 1,2 кН (120 кгс). За наявності у металевих драбин робочої площадки вантаж після закінчення випробувань щаблів повинен підвішуватись і до цієї площадки.

За відсутності умов для проведення випробувань підвісних драбин у робочому (вертикальному) положенні їх можна випробовувати на розтягування в горизонтальному положенні, контролюючи у цьому разі навантаження динамометром.

Випробування металевої розбірної переносної драбини повинно проводитись підвішуванням вантажу 2 кН (200 кгс) до верхнього щабля сьомої (нижньої) секції протягом 5 хв. Після зняття вантажу не повинно бути деформації, тріщин та інших пошкоджень, що знижують механічну міцність таких драбин.

7.35. Драбини необхідно зберігати в сухих приміщеннях.

1.1. Зварювальні роботи необхідно виконувати з дотриманням вимог Правил охорони праці під час зварювання металів, затверджених наказом Міністерства надзвичайних ситуацій України від 14 грудня 2012 року № 1425, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 4 січня 2013 року за № 63/22595, та ГОСТ 12.3.003-86 "ССБТ. Работы электросварочные. Требования безопасности".

1.2. Зварювальні та вогневі роботи необхідно проводити тільки після вжиття заходів, що унеможливлюють виникнення пожежі (після вимкнення обладнання, видалення з робочого місця усіх видів горючих матеріалів, забезпечення первинними засобами пожежогасіння тощо).

1.3. Перед початком виконання робіт у ємності кожну з них, у тому числі й ту, що перебувала в експлуатації, необхідно провентилювати п’яти-, шестикратним замінюванням повітря.

1.4. Перед початком зварювання ємність (резервуар, бак тощо), в якій містились рідке пальне, легкозаймисті або горючі рідини, кислоти, гази тощо, необхідно від’єднати від трубопроводів, заглушити, а потім очистити, промити гарячою водою з каустичною содою, пропарити, просушити і провентилювати. Після цього ємність необхідно перевірити для підтвердження відсутності небезпечної концентрації шкідливих речовин.

1.5. Перед початком виконання зварювальних робіт у підземній споруді в ній необхідно перевірити вміст імовірних шкідливих речовин, вибухонебезпечних концентрацій газів, пари легкозаймистих та горючих речовин.

Граничнодопустима концентрація шкідливих речовин та газів у підземній споруді не повинна перевищувати значень, наведених у ГОСТ 12.1.005-88 "ССБТ. Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны".

Під час виконання вогневих робіт в ємностях, підземних спорудах та газонебезпечних приміщеннях необхідно встановити контроль за станом повітряного середовища окремо в їх нижній та верхній частинах шляхом проведення експрес-аналізів із застосуванням газоаналізаторів.

Проби повітря необхідно відбирати за допомогою шланга, який опускають в люк підземної споруди або резервуара.

У разі виявлення газу в робочій зоні цю зону необхідно провітрити.

Не дозволяється спускатись у підземні споруди і резервуари для відбирання проб повітря.

1.6. За наявності в підземній споруді шкідливих речовин працювати в цій споруді не дозволяється.

Продовжувати виконання робіт в підземній споруді дозволяється тільки після того, як будуть установлені причини надходження шкідливих речовин, усунено їх та повторною перевіркою буде підтверджено відсутність таких речовин.

1.7. Зварювання всередині барабанів котлів та інших резервуарів, а також у підземних спорудах повинно виконуватись за умов:

відкритих лазів, люків, пробок;

дії припливно-витяжної вентиляції, що забезпечує допустимі концентрації вмісту шкідливих речовин та достатній вміст кисню.

Швидкість руху повітря на робочому місці всередині резервуара або підземної споруди повинна бути від 0,3 до 1,5 м/с, температура повітря, що подається, - не нижче 20 °С.

У разі виконання вогневих робіт всередині закритих ємностей із застосуванням зріджених газів (пропану, бутану) та вуглекислоти витяжна вентиляція повинна забезпечувати відсмоктування з нижньої частини цих ємностей.

Вогневі роботи в цокольних та підвальних приміщеннях, колодязях та в інших підземних спорудах необхідно виконувати без застосування зріджених газів.

1.8. Виконання зварювальних робіт всередині барабанів котлів та інших резервуарів, а також всередині підземних споруд необхідно здійснювати не менше ніж трьом працівникам (виконавець зварювальних робіт, дублер та спостерігач).

Працівник, який перебуває всередині резервуара або газонебезпечної підземної споруди, а також дублер та спостерігач повинні бути забезпечені рятувальним лямочним поясом із страхувальним канатом.

Рятувальні пояси повинні мати наплічні ремені з боку спини з кільцем на їхньому перетині, яке розміщується не нижче лопаток працівника, для закріплювання рятувальної мотузки.

Забороняється застосовувати пояси без наплічних ременів.

Один кінець рятувальної мотузки повинен бути прикріплений до рятувального пояса зварника, а другий - протягом усього часу виконання роботи повинен бути в руках у спостерігача (дублера).

1.9. Заборонено одночасне виконання електрозварювальних та газополуменевих робіт всередині барабанів котлів та резервуарів.

1.10. Не дозволяється виконувати зварювальні та вогневі роботи на посудинах, апаратах, трубопроводах, комунікаціях тощо, наповнених горючими або шкідливими речовинами, а також у випадку, коли вони перебувають під тиском негорючих рідин, газів, пари і повітря або під напругою.

1.11. У разі зварювання металоконструкцій масою більше 15 кг стаціонарні робочі місця повинні бути обладнані збірними стендами та засобами механізації.

У разі зварювання дрібних та малогабаритних (масою до 15 кг) виробів стаціонарні робочі місця повинні бути обладнані столами зварників.

1.12. Розпочинати виконання зварювальних робіт з риштувань, помосту та колисок дозволяється тільки після вжиття заходів проти загоряння дерев’яних елементів та потрапляння бризок розплавленого металу на працівників, які виконують роботу, або людей, що проходять внизу, а також на спалимі конструкції.

1.13. Виконання зварювальних робіт з приставних переносних драбин не дозволяється.

1.14. У місцях виконання зварювальних робіт не повинні застосовуватись та зберігатись бензин, гас, ацетон та інші легкозаймисті матеріали.

1.15. Забороняється застосовувати для попереднього знежирювання поверхонь під зварювання та наплавлення гас, бензин, ацетон та інші горючі та легкозаймисті речовини, а також трихлоретилен, дихлоретан та інші хлорпохідні вуглеводні.

1.16. Не дозволяється на обладнанні, розміщеному в одному приміщенні, виконувати одночасно зварювальні та лакофарбувальні роботи.

2.1. Для електрозварювальних установок та зварювальних постів, призначених для постійних електрозварювальних робіт у будовах поза складально-зварювальними цехами та ділянками, мають бути передбачені спеціальні вентильовані приміщення зі стінами з негорючих матеріалів.

У приміщенні для електрозварювальних установок слід передбачити достатні за шириною проходи, які забезпечують зручність та безпеку виконання зварювальних робіт і доставку виробів до місця зварювання та назад, але не менше 0,8 м.

2.2. Проходи між групами зварювальних трансформаторів повинні мати ширину не менше 1 м. Відстань між зварювальними трансформаторами, які стоять в одній групі, має бути не менше 0,1 м, між зварювальним трансформатором та ацетиленовим генератором - не менше 3 м.

Забороняється встановлення зварювального трансформатора над регулятором струму. Регулятор зварювального струму може розміщуватись поряд із зварювальним трансформатором або над ним.

2.3. Зварювальні установки повинні приєднуватись до електричної мережі тільки через комутаційні апарати.

2.4. Забороняється безпосереднє живлення зварювальної дуги від силової, освітлювальної та контактної мереж.

2.5. Схема приєднання декількох джерел зварювального струму під час роботи на одну зварювальну дугу має унеможливлювати виникнення між виробами та електродом напруги, що перевищує найбільшу напругу холостого ходу одного з джерел зварювального струму.

2.6. Напруга холостого ходу джерел струму для дугового зварювання за номінальної напруги електричної мережі не повинна перевищувати:

80 В ефективного значення - для джерел змінного струму ручного дугового та напівавтоматичного зварювання;

140 В ефективного значення - для джерел змінного струму автоматичного дугового зварювання;

100 В середнього значення - для джерел постійного струму.

2.7. Одно- та багатопостові зварювальні установки повинні бути захищені запобіжниками чи автоматичними вимикачами з боку мережі живлення. Установки для ручного зварювання повинні бути оснащені покажчиком значення зварювального струму (амперметром або шкалою на регуляторі струму). Багатопостові зварювальні агрегати, крім захисту з боку живильної мережі, повинні також мати і автоматичний вимикач чи контактор (для підключення джерела струму до розподільчої цехової мережі) у загальному проводі зварювального кола та запобіжника на кожному проводі до зварювального поста.

2.8. Для запобігання займанню проводів електричної мережі та зварювального обладнання необхідно правильно добирати переріз кабелів за значенням струму, ізоляцію кабелів за робочою напругою та плавкі вставки запобіжників за значеннями граничнодопустимого номінального струму.

2.9. Під час переміщування пересувних джерел зварювального струму їх необхідно від’єднати від електричної мережі.

2.10. Електрозварювальні установки повинні бути заземлені мідним проводом площею перерізу не менше 6 мм-2 або сталевим прутом (смужкою) площею перерізу не менше 12 мм-2. Заземлення здійснюється через спеціальний болт, що має бути на корпусі установки. Крім заземлення основного електрозварювального обладнання у зварювальних установках слід безпосередньо заземлювати той затискач вторинної обмотки зварювального трансформатора, до якого приєднується провідник, що йде до виробу (зворотний провід).

Забороняється використання нульового робочого чи фазного проводу двожильного живильного кабелю для заземлення зварювального трансформатора.

Заземлювати електрозварювальні установки необхідно до підключення їх до електричної мережі і зберігати заземлення до відключення їх від електричної мережі.

2.11. Для живлення однофазного зварювального трансформатора необхідно застосовувати трижильний гнучкий шланговий кабель, третю жилу якого необхідно приєднувати до заземлювального болта корпусу зварювального трансформатора та до заземлювальної шини пункту живлення поза комутаційним апаратом.

Для живлення трифазного трансформатора необхідно застосовувати чотирижильний кабель, четверта жила якого використовується для заземлення.

Заземлювальна шина пункту живлення повинна бути з'єднана з нульовим захисним проводом живильної лінії - в установках з глухозаземленою нейтраллю, або заземлювачем - в установках з ізольованою нейтраллю.

2.12. Затискач (полюс) зварювального трансформатора повинен бути приєднаний до деталі, що зварюється, за допомогою заземлювального проводу заземлювальним болтом на корпусі зварювального трансформатора.

2.13. Зварювальні кабелі необхідно з'єднувати опресовуванням, зварюванням або паянням.

Підключення кабелю до зварювального обладнання слід здійснювати опресованими чи припаяними кабельними наконечниками.

2.14. Довжина первинного кола між пунктом живлення і пересувною зварювальною установкою не повинна перевищувати 10 м.

2.15. Як зворотний провід, який з'єднує вироби, що зварюються, з джерелом зварювального струму, можуть використовуватися сталеві, алюмінієві або мідні шини будь-якого профілю, зварювальні плити, стелажі та сама зварювальна конструкція (металоконструкції та знепарені і зневоднені трубопроводи в межах котлів і турбін, на яких провадять зварювальні роботи) за умови, що їх переріз забезпечує безпечне (за умов нагрівання) протікання зварювального струму.

З'єднання окремих елементів, які застосовуються як зворотний провід, необхідно виконувати болтами, струбцинами або затискачами.

Забороняється використовувати як зворотний провід внутрішні залізничні колії, мережі заземлення чи занулення, а також проводи та шини первинної комутації розподільних пристроїв, металеві конструкції будівель, комунікацій та технологічне обладнання.

Зварювання необхідно виконувати із застосуванням двох проводів.

2.16. Забороняється подавати напругу до виробу, який зварюється, через систему послідовно з'єднаних металевих стрижнів, рейок чи будь-яких інших предметів.

Якщо зварювальний виріб не має електричного контакту із заземленим столом, то заземленню підлягає безпосередньо цей виріб.

2.17. Забороняється користування електродотримачами, у яких порушена ізоляція держаків. Держаки електродотримачів мають бути виготовлені із негорючого діелектричного та теплоізоляційного матеріалу.

Забороняється застосування саморобних електродотримачів.

2.18. Струмопровідні частини електродотримача повинні бути заізольовані та захищені від випадкового дотику до них рук зварника або зварюваного виробу.

2.19. Огляд та чищення зварювальної установки та її пускової апаратури слід проводити не рідше 1 разу на місяць.

2.20. Опір ізоляції обмоток зварювальних трансформаторів та перетворювачів струму слід вимірювати після усіх видів ремонту, але не рідше 1 разу на 12 місяців.

Опір ізоляції обмоток трансформатора відносно корпусу та між обмотками має бути не менше 0,5 MOм. Опір ізоляції струмопровідних частин зварювального кола (кабелі, електродотримачі) повинен бути не менше 0,5 MOм.

2.21. Під час введення в експлуатацію та після капітального ремонту ізоляція зварювальних трансформаторів повинна випробовуватись підвищеною напругою частотою 50 Гц протягом 1 хв.

Випробувальна напруга зварювальних трансформаторів за напруги мережі живлення трансформатора до 380 В повинна відповідати:

1800 В - між первинною обмоткою та корпусом;

1800 В - між вторинною обмоткою та корпусом;

3600 В - між первинною та вторинною обмотками.

Випробувальна напруга зварювальних трансформаторів за напруги мережі живлення трансформатора понад 380 В повинна відповідати:

2250 В - між первинною обмоткою та корпусом;

1800 В - між вторинною обмоткою та корпусом;

4050 В - між первинною та вторинною обмотками.

2.22. Під час ручного зварювання всередині ємності та зварювання великогабаритних виробів слід застосовувати переносне портативне місцеве відсмоктувальне устаткування, оснащене пристроями для швидкого та надійного закріплення поблизу зони зварювання.

2.23. Забороняється виконувати електрозварювальні роботи під час дощу та снігопаду за відсутності над електрозварювальним обладнанням та робочим місцем електрозварника навісів з негорючих матеріалів.

2.24. У разі будь-якого відлучення з робочого місця зварник повинен вимикати зварювальний апарат.

2.25. Зберігати горючі матеріали та виконувати роботи, пов’язані із застосуванням відкритого вогню, дозволяється на відстані більше 25 м від складських приміщень, в яких зберігаються балони з газом.

2.26. Не дозволяється зберігати в одному приміщенні балони з киснем разом з балонами з горючим газом, а також з карбідом кальцію, фарбами та мастилами (жирами).

Порожні балони необхідно зберігати окремо від балонів, наповнених газом.

2.27. Наповнені газом балони на час перевезення необхідно укладати вентилями в один бік та перевозити у горизонтальному положенні або на ресорному транспорті, або на автокарах з обов’язковим застосуванням прокладок між балонами.

Дозволяється перевозити балони в спеціальних контейнерах, а також без них у вертикальному положенні із обов’язковим застосуванням прокладок між балонами та із застосуванням огородження для уберігання балонів від можливого падіння.

Під час навантажування, розвантажування, транспортування та зберігання балонів необхідно вживати заходів, що запобігають падінню, пошкодженню та забрудненню балонів.

2.28. Не дозволяється транспортувати кисневі балони разом з балонами горючих газів (як наповнені, так і порожні) на всіх засобах транспорту, за винятком доставки обох балонів до робочого місця на спеціальному ручному візку.

2.29. Балони дозволяється переміщувати тільки із застосуванням спеціально призначених для цього візків, контейнерів та інших пристроїв, що забезпечують стійке їх положення.

Не дозволяється перенесення балонів на руках або плечах.

2.30. У робочому положенні та під час зберігання балони повинні перебувати у вертикальному положенні в гніздах спеціальних стояків.

Допускається тримати на робочому місці окремі балони без спеціальних стояків або в похиленому положенні за умови вжиття заходів, що унеможливлюють перевертання їх.

2.31. У разі транспортування та зберігання балонів з горючими газами на бокових штуцерах вентилів балонів повинні установлюватись заглушки.

2.32. Транспортувати та зберігати балони з газами необхідно з нагвинченими на їхні горловини запобіжними ковпаками.

Під час розвантажування балонів з газами знімати їх з автомашини необхідно ковпаками догори.

2.33. Під час виконання робіт на зварювальному посту одночасно не повинно бути більше двох балонів (з киснем та з горючим газом).

У зварювальній майстерні за наявності не більше десяти зварювальних постів допускається для кожного з них мати по одному запасному балону з киснем та з горючим газом, а за наявності в майстерні більше десяти постів їх необхідно забезпечити централізованим газопостачанням.

2.34. Необхідно уникати ударів по балонах металевими предметами та охороняти їх від дії прямих сонячних променів та інших джерел тепла.

2.35. Заборонено підігрівати балони з газом для підвищення тиску. Якщо тиск у балоні виявиться вищим за допустимий, необхідно короткочасним відкриванням вентиля випустити частину газу в атмосферу або охолодити балон холодною водою з метою зниження тиску газу.

Під час випускання газу з балона або продування вентиля чи пальника працівник повинен перебувати з протилежного боку струменя газу.

2.36. У разі виникнення ударів під час виконання газозварювальних робіт необхідно перекрити на пальнику спочатку вентиль горючого газу, а потім кисневий вентиль та охолодити мундштук у воді.

Під час охолодження мундштука у воді необхідно стежити за тим, щоб вентилі були повністю перекриті.

2.37. Під час зберігання, перевезення балонів з киснем та користування ними необхідно стежити за тим, щоб на балони не потрапляли мастило або жир для унеможливлення спалаху та вибуху.

У разі виявлення забруднення балонів мастилом працівники, які обслуговують газозварювальні установки, повинні вжити заходів, спрямованих на запобігання випадкового відкривання вентиля.

2.38. Балони з киснем та з горючим газом повинні використовуватись тільки за наявності на них редуктора.

Забороняється користуватись редуктором без манометра.

Редуктори повинні бути обладнані запобіжним клапаном, установленим в робочій камері, або бути без нього, якщо робоча камера розрахована на тиск, що дорівнює найбільшому вхідному тиску перед редуктором.

2.39. Перед установленням редуктора та рукава необхідно перевірити, для якого газу вони призначені.

Бокові штуцери на балонах для горючих газів повинні обов’язково мати ліву різь, а на балонах, наповнених киснем, праву.

Не дозволяється приєднувати до кисневого балона редуктор та рукав, що призначені для горючого газу.

2.40. Перед початком виконання робіт необхідно оглянути ущільнювальні прокладки в накидній гайці та замінити їх на нові у разі виявлення несправності.

2.41. Редуктори та рукави повинні установлюватись та приєднуватись тільки за умови перекритого вентиля.

На вході в кисневий редуктор необхідно установити фільтр для уловлювання механічних частинок розміром більше 50 мкм.

2.42. Установлювати редуктори та відкривати вентилі кисневих балонів дозволяється тільки незамасленими руками.

2.43. Заборонено змащувати редуктори кисневих балонів, щоб уникнути можливого вибуху.

2.44. Рукави для газового зварювання та різання металу повинні відповідати таким вимогам:

загальна довжина рукавів не повинна перевищувати 30 м. Рукав повинен мати не більше трьох окремих кусків, з’єднаних між собою двосторонніми спеціальними гофрованими ніпелями та закріплених хомутами. Не дозволяється з’єднувати рукави відрізками гладких трубок. Мінімальна довжина ділянки рукавів, що стикуються, повинна бути не менше 3 м;

під час виконання монтажних робіт допускається застосовувати рукави завдовжки до 40 м;

рукави повинні надійно закріплюватись на приєднувальних ніпелях пальників, різаків та редукторів стяжними хомутами або м’яким відпаленим (в’язальним) дротом. Рукави повинні закріплюватись таким дротом не менше ніж у двох місцях по довжині ніпеля. Місця приєднання рукавів повинні ретельно перевірятись на щільність перед початком роботи та під час її виконання. На ніпелі водяних затворів рукави повинні щільно надіватись, але не закріплюватись.

2.45. У разі замерзання редуктора або вентиля їх необхідно відігрівати чистою гарячою водою (вода не повинна мати слідів мастила).

Замерзлі редуктори повинні відігріватись без використання вогню, електричного підігрівання та розігрітих предметів.

2.46. Рукави перед початком виконання робіт необхідно оглядати для виявлення тріщин, надрізів, потертостей, а також відшарувань, пузирів, оголених ділянок обплетення, вм’ятин та інших дефектів на зовнішній поверхні рукавів, які впливають на їхні експлуатаційні властивості.

2.47. Рукави повинні 1 раз на 3 місяці проходити гідравлічне випробування на міцність тиском, що становить 1,25 робочого тиску. Рукав повинен витримувати цей тиск протягом не менше 10 хв.

У разі відсутності чистої (незамасленої) води допускається замінювати гідравлічне випробування рукавів пневмовипробуванням їх повітрям або азотом, очищеним від мастила та механічних домішок, шляхом занурювання рукавів у воду. На рукавах, що випробовуються, не повинно бути розривів, просочування води у вигляді роси та місцевих роздутостей або виділення бульбашок повітря (азоту).

2.48. Перед приєднанням до пальника різака рукави необхідно продути робочим газом.

Забороняється під час виконання робіт продувати шланги для горючих газів киснем, а кисневі шланги - горючими газами, а також здійснювати взаємне замінювання шлангів.

2.49. Заборонено перегинати та натягувати рукави під час виконання робіт, а також залишати їх незахищеними від будь-яких пошкоджень, вогню тощо; не допускається також перетинання рукавів зі сталевими канатами (тросами), кабелями та електрозварювальними проводами.

2.50. Не дозволяється застосовувати рукави, що мають дефекти, а також замотувати їх ізоляційною стрічкою або іншим подібним матеріалом.

Пошкоджені ділянки рукавів необхідно вирізати, а їхні кінці з’єднати двосторонніми ніпелями та закріпити стяжними хомутами.

2.51. У разі розривання рукава необхідно негайно погасити полум’я і припинити подавання газу, перекривши відповідні вентилі.

2.52. Ацетиленові генератори, що замерзли, дозволяється відігрівати тільки парою або гарячою незабрудненою мастилом водою. Допускається відігрівати переносні (пересувні) генератори в приміщенні на відстані не менше 10 м від відкритого вогню за наявності достатньої вентиляції.

Відігрівання газогенераторів повинно здійснюватись без застосування відкритого вогню або розжарених предметів.

2.53. Газогенератори повинні наповнюватись водою точно до рівня контрольного пристрою.

2.54. Постові затвори повинні розміщуватись вертикально в обладнаних вентиляцією металевих шафах та бути віддаленими на такі відстані не менше:

0,5 м - від ізольованих проводів;

1,0 м - від оголених проводів;

3,0 м - від джерела відкритого полум’я.

2.55. Рівень рідини в запобіжному затворі необхідно перевіряти перед початком виконання робіт та через кожні 2 години роботи у разі відсутності тиску газу в затворі та після кожного зворотного удару.

Не рідше 1 разу на тиждень затвор необхідно перевіряти мильною емульсією на герметичність за робочого тиску і не рідше 1 разу на 6 місяців за найбільшого робочого тиску.

Міцність запобіжного затвора необхідно перевіряти 1 раз на рік гідравлічним тиском 6 МПа (60 кгс/см-2).

Щільність прилягання зворотного клапана до сідла необхідно перевіряти не рідше 1 разу на 15 днів трикратним відриванням клапана за умови повної відсутності тиску. У цьому разі затвор повинен бути залитий рідиною до рівня контрольного пристрою.

2.56. Камера газогенератора повинна завантажуватись заздалегідь роздробленими шматками карбіду кальцію, розмір яких повинен відповідати системі генератора.

Вставляти камеру з карбідом кальцію у гніздо генератора та витягувати її для заряджання та розряджання необхідно повільно, плавно і без поштовхів, щоб уникнути появи іскор від тертя.

Не дозволяється проштовхувати карбід кальцію в лійку апарата металевими прутками та дротом, крім мідних прутків.

Для проштовхування карбіду повинні застосовуватись дерев’яні ціпки або інші пристосування, що запобігають утворенню іскор.

2.57. Під час експлуатації ацетиленових генераторів не дозволяється:

працювати без водяного затвора або у разі його несправності, а також допускати зниження рівня води в затворі нижче допустимого значення;

працювати у разі несправних та невідрегульованих запобіжних клапанів або без них, а також установлювати заглушки замість запобіжних клапанів та мембран;

працювати на карбідному пилу;

завантажувати карбід кальцію в мокрі ящики або кошики та вивантажувати його з них, а також виконувати ці операції без відповідних засобів захисту рук;

вимикати автоматичні регулятори;

відкривати кришку завантажувального пристрою реторти генераторів середнього тиску всіх систем, що перебувають під тиском газу;

переносити генератор за наявності в газозбірнику ацетилену;

працювати від одного переносного (пересувного) генератора у разі постачання ацетиленом більше одного поста газополуменевої обробки.

2.58. Після закінчення роботи карбід кальцію в генераторі необхідно повністю виробити, вапняний мул злити, корпус та реторти промити водою, а генератор та невикористаний карбід кальцію розмістити в закритій тарі у безпечному місці.

Приміщення, в якому був установлений діючий переносний (пересувний) генератор, після закінчення роботи необхідно ретельно провітрити.

2.59. Вапняний мул, що видаляється з ацетиленового генератора, необхідно вивантажувати у пристосовану для цієї мети тару та зливати в мулову яму або в спеціальний бункер.

Відкриті мулові ями необхідно обгороджувати по периметру огородженням заввишки не менше 1 м. Закриті ями повинні мати неспалимі перекриття, витяжну вентиляцію та люки для видалення мулу.

2.60. Перед очищенням ацетиленових установок всі отвори (продувні екрани, люки тощо) необхідно відкрити для провітрювання.

Запобіжні клапани генераторів необхідно промивати не рідше двох разів на місяць.

2.61. Під час огляду газозварювальної та газорізальної апаратури необхідно перевіряти:

справність установлених на редукторі манометрів;

наявність пломб та інших позначок на запобіжних клапанах балонних редукторів;

справність різі;

наявність справної прокладки та фільтра на вхідному штуцері редуктора кисню.

2.62. Розбирати, ремонтувати та складати кисневі редуктори, вентилі, пальники, різаки необхідно окремо від ацетиленової апаратури. Роботи необхідно виконувати на столі, покритому органічним склом, листовим алюмінієм, латунню або пластмасою. Поверхню стола необхідно систематично очищувати від бруду та знежирювати. Ремонт необхідно проводити в чистому одязі та незамасленими руками.

2.63. Після закінчення ремонту газозварювальної та газорізальної апаратури необхідно перевіряти:

газові редуктори на герметичність рознімних та паяних з’єднань та редукувальних вузлів, на плавність регулювання робочого тиску, ступінь підвищення робочого тиску в разі припинення відбирання газу, на можливість отримання максимального робочого тиску за умови максимальної витрати газу;

різаки та пальники на газонепроникність, а також на інжекційну здатність та горіння.

2.64. Під час огляду та перевірки газової апаратури ступінь спрацювання різевих з’єднань повинна визначатись контрольно-вимірювальним інструментом.

Не допускається до експлуатації газова апаратура із спрацьованими різевими з’єднаннями.

2.65. Перед складанням усі деталі газозварювальної та газорізальної апаратури, що ремонтуються, необхідно ретельно знежирити, промити гарячою водою, насухо витерти або висушити потоком чистого без домішок мастила повітря.

2.66. Ацетиленопроводи повинні проходити гідравлічне випробування на міцність із тривалістю витримки під тиском не менше 10 хв. 1 раз на 5 років, киснепроводи - 1 раз на 3 роки.

2.67. Трубопроводи повинні випробовуватись таким тиском:

ацетиленопроводи низького та середнього тиску, що входять до складу ацетиленових установок (станцій), - тиском, який дорівнює випробному тиску для основного обладнання;

ацетиленопроводи високого тиску (понад 0,15 МПа (1,5 кгс/см-2) незалежно від їх розташування - тиском, який становить 1,1 розрахункового тиску, але не більше 30 МПа (300 кгс/см-2);

ацетиленопроводи середнього тиску (від 0,02 МПа (0,2 кгс/см-2) до 0,15 МПа (1,5 кгс/см-2), що не входять до складу ацетиленових установок, - тиском, який становить 1,1 розрахункового тиску;

ацетиленопроводи низького тиску (до 0,02 МПа (0,2 кгс/см-2), що не входять до складу ацетиленових установок, - тиском, який становить 0,3 МПа (3 кгс/см-2);

киснепроводи - тиском, який становить 1,25 робочого, але не менше 0,2 МПа (2 кгс/см-2).

2.68. Випробування ацетилено- та киснепроводів на щільність необхідно проводити найбільшим робочим тиском не рідше 1 разу на рік.

Випробування ацетиленопроводів на щільність необхідно проводити азотом або інертним газом.

Випробування киснепроводів на щільність необхідно проводити азотом або стисненим повітрям, не забрудненим мастилом.

Щільність трубопроводів під час проведення випробувань перевіряється за показами манометра, а також змочуванням піноутворюючим розчином усіх зварних, фланцевих та різевих з’єднань, а також сальників арматури.

Результат випробування трубопроводів на щільність вважається задовільним, якщо під час здійснення цих випробувань не виявлено витікання газу через з’єднання і тиск після вирівнювання температури не знизився протягом не менше 30 хв.

2.69. Розміри витікання газу в газопроводах, що перебувають під робочим тиском, необхідно визначати 1 раз на 3 місяці.

У разі виявлення витікання кисню та ацетилену з трубопроводів і газорозбірних постів, а також у разі неможливості швидкого усунення несправності пошкоджену ділянку трубопроводу необхідно вивести з експлуатації, а приміщення ретельно провітрити.

2.70. Користуватись ацетиленом від трубопроводу дозволяється тільки через постовий рідинний затвор.

До одного затвора допускається приєднання тільки одного поста. У разі виконання ручних газополум’яних робіт до затвора можна приєднати або тільки один пальник, або тільки один різак.

2.71. Заборонено ремонтувати газопроводи та арматуру, а також підтягувати болти фланцевих з’єднань під тиском.

Усі види ремонтних робіт необхідно виконувати тільки після попереднього зниження тиску до атмосферного та продування трубопроводу азотом.

3.1. Відкривати вентилі редукторів необхідно поступово та плавно. Працівник, який їх відкриває, повинен перебувати з боку, протилежного напрямку струменя газу. У момент відкривання вентиля перед ним не повинно бути інших працівників, а також будь-яких незакріплених предметів.

3.2. Проміжок часу між відкриванням вентиля та запалюванням суміші повинен бути якомога меншим. Спочатку необхідно піднести вогонь, а вже потім відкривати вентиль різака.

3.3. Для запобігання можливої конденсації газу в шлангу не дозволяється залишати установку з перекритим вентилем на різаку та відкритим вентилем на балоні.

3.4. Підтягувати різеві з’єднання дозволяється тільки за умови перекритого вентиля балона.

3.5. При виконанні робіт з різання металів неплавким електродом електрод повинен знаходитися усередині різака і не виступати назовні.

3.6. При закріпленні різака на переносному візку повинно бути улаштоване автоблокувальне пристосування для автоматичного відключення електроживлення в разі випадкового припинення подавання охолоджувальної води.

3.7. Усі газові і водяні комунікації повинні бути герметичними.

3.8. Керування процесом механізованого газоелектричного різання повинно здійснюватися дистанційним шляхом.

3.9. Газоелектричне різання металів необхідно виконувати за умови спрямування полум’я та іскор у бік, протилежний джерелу живлення газом, з дотриманням таких відстаней:

10 м - від групи балонів (більше двох), призначених для проведення робіт з різання металів;

5 м - від окремих балонів з киснем та горючими газами;

3 м - від газопроводів горючих газів, а також від газорозбірних постів, розміщених у металевих шафах у разі виконання робіт вручну;

1,5 м - від газопроводів горючих газів, а також від газорозбірних постів, розміщених у металевих шафах у разі виконання робіт механізованим способом.

Якщо полум'я та іскри спрямовані у бік джерела живлення газом, для захисту цього джерела від іскор та теплової дії полум'я повинні установлюватися металеві ширми.

3.10. Не дозволяється підігрівати метал різаком, використовуючи лише горючий газ без підключення кисню.

4.1. До початку виконання робіт із застосуванням паяльної лампи необхідно перевірити:

чи не викручується повністю без послаблення натискної втулки вентиль, що регулює подавання пального з балона лампи в пальник. Якщо регулювальний вентиль викручується, розпалювати лампу не дозволяється;

щільність резервуара (бачка) на відсутність підтікання, витікання газу через різь пальника;

правильність наповнення (заливати пальне в резервуар (бачок) паяльної лампи необхідно не більше ніж на 3/4 його ємності);

щільність закручування заливної пробки.

4.2. Не дозволяється заправляти або виливати з паяльної лампи пальне, розбирати та ремонтувати паяльну лампу, відкручувати пальник поблизу відкритого вогню.

4.3. Під час виконання паяльних робіт необхідно дотримуватись таких вимог:

паяльна лампа повинна заправлятись тільки в спеціально відведених для цього місцях очищеним від сторонніх домішок та води пальним. Не дозволяється як пальне для лампи, що працює на гасі, використовувати бензин або суміш бензину та гасу;

полум’я паяльної лампи необхідно правильно регулювати;

необхідно уникати нахилу паяльної лампи та ударів по ній;

необхідно розташовуватись якомога ближче до витяжних шаф, зонтів або лійок витяжної вентиляції.

4.4. У разі виявлення несправностей у вигляді підтікання резервуара (бачка), витікання газу через нещільності різі пальника, деформації резервуара (бачка) тощо роботу необхідно негайно припинити.

4.5. Не дозволяється використовувати паяльні лампи для відігрівання замерзлих водопровідних, каналізаційних труб, а також труб пароводяного опалення в будівлях, що мають спалимі будівельні конструкції або оздоблення.

4.6. Паяльні лампи необхідно перевіряти на герметичність корпусу лампи, стан різі регулювального вентиля, сальникової втулки, заливної пробки та сальникового ущільнення, а також на герметичність (щільність).

Перевірка паяльних ламп на герметичність (щільність) повинна проводитись не рідше 1 разу на місяць накачуванням поршнем насоса повітря у лампу та змащуванням мильною емульсією можливих місць витікання або занурюванням лампи у ванну з водою.

Паяльні лампи, які рідко використовуються, допускається перевіряти на герметичність безпосередньо перед застосуванням їх, але не рідше 1 разу на 6 місяців. Крім того, не рідше 1 разу на рік необхідно проводити контрольні гідравлічні випробування паяльних ламп тиском.

4.7. Не дозволяється:

зберігати несправні паяльні лампи разом із справними;

підвищувати тиск у резервуарі лампи під час накачування повітря понад допустимий робочий тиск;

відкручувати повітряний гвинт та наливну пробку, коли лампа горить або ще не охолола;

знімати пальник з резервуара (бачка) лампи до того, як знято тиск.