Про затвердження Інструкції щодо попередження та ліквідації хвороб і отруєнь бджіл

Відповідно до статті 12 Закону України "Про ветеринарну медицину", Положення про Державний департамент ветеринарної медицини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 року № 1277 "Питання Державного департаменту ветеринарної медицини", та з метою посилення заходів профілактики і боротьби з хворобами бджіл

1. Затвердити Інструкцію щодо попередження та ліквідації хвороб бджіл, що додається.

2. Заступнику начальника Управління організації ветеринарної справи та профілактики незаразних хвороб тварин Державного департаменту ветеринарної медицини Нікітіну П.Д. в п'ятиденний термін подати цей наказ на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та в 10-денний термін забезпечити його тиражування та надсилання установам ветеринарної медицини Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

3. Головним державним інспекторам ветеринарної медицини Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя довести Інструкцію щодо попередження та ліквідації хвороб бджіл до установ системи ветеринарної медицини України та забезпечити контроль за їх виконанням.

4. У зв'язку з прийняттям цього наказу вважати такою, що не застосовується в Україні, "Инструкцию о мероприятиях по предупреждению и ликвидации заразных болезней пчёл", затверджену Головним управлінням ветеринарії Державної комісії Ради Міністрів СРСР по продовольству та закупівлі 12 березня 1991 р.

5. Контроль за виконанням наказу покласти на заступника Головного державного інспектора ветеринарної медицини України Горжеєва В.М.

Інструкція щодо попередження та ліквідації хвороб бджіл розроблена відповідно до статті 12 Закону України "Про ветеринарну медицину", Закону України "Про бджільництво", Положення про Державний департамент ветеринарної медицини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 року № 1277 "Питання Державного департаменту ветеринарної медицини", та з метою посилення заходів профілактики і боротьби з хворобами бджіл.

Ця Інструкція є обов'язковою для виконання всіма державними органами, а також підприємствами, установами, організаціями незалежно від відомчої підпорядкованості і форм власності, посадовими особами та громадянами.

1.1. За виробничим напрямком пасіки розрізняють: медотоварні - призначені для одержання продуктів бджільництва (товарного меду, воску бджолиного, прополісу, маткового молочка, бджолиної отрути, збору пилку); запилювально-медові, де бджоли використовуються для запилення садів, ягідників і ентомофільних сільськогосподарських культур і для виробництва меду; запилювальні пасіки - призначені для запилення бджолами культур закритого грунту (в теплицях, парниках тощо); репродукторні (розплідники) - для відтворення бджіл (виведення бджоломаток, виробництва пакетів бджіл і збору маткового молочка); племінні - для розмноження, поліпшення і виведення бджіл певної породи, зберігання генофонду бджіл, що існує, виведення племінних бджоломаток, виробництва пакетів бджіл і збору маткового молочка; карантинні - для витримування бджіл у карантині.

1.2. Пасіки розміщують у благополучній щодо заразних хвороб бджіл місцевості, у сухих, освітлених сонцем, захищених від вітрів місцях, на відстані не ближче 500 м від шосейних доріг і залізниць, пилорам, високовольтних ліній електропередач, не менше 1 км від тваринницьких і птахівницьких будівель і 5 км від воскопереробних заводів, підприємств кондитерської і хімічної промисловості, аеродромів, військових полігонів, радіолокаційних, радіо- і телетрансляційних станцій та інших джерел мікрохвильового випромінювання. Відстань від товарної пасіки до репродуктивної і карантинної повинна бути не менше 7 км.

1.3. Територію стаціонарної пасіки огороджують, обсаджують плодовими деревами і кущами. Відведення земельних ділянок для розміщення такої пасіки необхідно погоджувати з органами державного управління з питань ветеринарної медицини і місцевими органами влади.

При визначенні розміру площі під пасіку розраховують, що на одну гадану бджолину сім'ю потрібно 30-35 кв. м, залежно від способу розміщення бджіл.

При розміщенні пасіки на присадибній ділянці (подвір'ї) огорожа повинна бути заввишки не менше 2,5 м для підвищення рівня льоту бджіл.

1.4. Бджіл утримують у типових, справних, пронумерованих, пофарбованих вуликах. Для фарбування використовують білу, блакитну і жовту фарби. На кожній пасіці мають бути резервні вулики (10-15% від загальної кількості бджолиних сімей) і стільникові рамки (не менше 30% від загальної кількості рамок).

1.5. Вулики встановлюють на підставках не нижче 30 см від землі, на відстані не більш 3 м один від одного і 6-10 м між рядами. Перед льотками роблять площадки розмірами 0,5 х 0,5 м. Трупи бджіл і сміття на цих площадках збирають і спалюють.

1.6. Для підтримки належного ветеринарно-санітарного стану на стаціонарній пасіці розміщають пасічний будиночок, а на кочовій - кочову будку. Пасіку забезпечують предметами і засобами особистої гігієни і дезінфекції (перекис водню, 1%-ний розчин хлораміну тощо), обладнують дезінфекційну площадку, закриту яму (для стічних вод), туалетне приміщення для бджоляра.

1.7. На території пасіки відводять ділянки для розміщення контрольного вулика (навіс 1,5 х 2 м), поїлок для бджіл.

1.8. На території стаціонарної пасіки необхідно мати приміщення для зберігання порожніх стільникових рамок, а також стільників з медом і пергою, тари, бджолярського інвентарю, дезінфекційних засобів.

1.9. У місцях із холодною тривалою зимою на пасіці будують зимівник (бджоляник) - сухе приміщення, що не промерзає, обладнане припливно-витяжною вентиляцією, що забезпечує підтримку заданих параметрів мікроклімату: температури 0-40 °C, відносної вологості не вище 75-85%, повітрообміну на 1 родину бджіл - 0,4 куб. м/год.

2.1. Зимою у бджолянику підтримують температуру, параметри мікроклімату (п. 1.9.), температура в гнізді +24-28 °C, відносна вологість 74-80%, уміст кисню 12-14%, вуглекислоти до 3-4%.

2.1.1. Запас меду на зиму повинен бути 20-25 кг. Для цього слід залишити 2,5-3 кг меду на вуличку бджіл, а при зимівлі на волі ці норми завищують у 1,5-2 рази.

2.2. Навесні сім'ї бджіл виносять із зимівника для обльоту при зовнішній температурі повітря не нижче 12 °C. Температура повітря в гнізді повинна бути 24-26 °C, відносна вологість 72-85%, уміст кисню 15-17%, вуглекислоти 1,7-2,3%.

2.3. Льотки вуликів очищають від підмору і сміття, по можливості утеплювальний матеріал і денця заміняють на сухі, чисті, продезінфіковані.

2.4. Проводять швидкий огляд бджолиних сімей, перевіряють наявність кормів. Запасів кормів весною на одну сім'ю має бути: не менше 10-12 кг меду і 1-2 рамки перги.

Якщо корму недостатньо, то на рамках над клубом бджіл розміщують мед або цукрово-медове тісто - канді, пасти, підставляють годівнички або рамки з теплим (30 °C) цукровим 60%-ним сиропом, до вищезазначених кормів рекомендується додавати біологічно-активні препарати - замінники перги - апітонус, апістимулін, біоспон, серпін і інші зареєстровані препарати.

2.5. При стійкій теплій погоді (не нижче 12 °C) старанно оглядають (весняна ревізія) бджолині родини, визначають їхню силу у вуличках, наявність і кількість розплоду. Порожні рамки, які запліснявіли й забруднені випорожненнями бджіл, видаляють. При цьому рамки з розплодом і кормом очищають. Сім'ї бджіл пересаджують у чисті продезінфіковані вулики. Слабкі сім'ї без ознак хвороби з'єднують, гнізда скорочують і утеплюють. Навесні у вулику залишають лише ту кількість стільників, яку обсиджують бджоли.

2.6. Щорічно проводять відбір як таких, що браковані, усіх негожих стільників.

2.7. Об'єднання слабких здорових сімей із хворими, які мають явні ознаки захворювання, недопустиме. Стільники з розплодом, кормом із таких сімей забороняється використовувати для здорових сімей. Хворі сім'ї, які залишені на пасіці, лікують.

2.8. На пасіці встановлюють напувалки зі свіжою і підсоленою водою (0,01%-ний розчин кухонної солі).

2.9. На спеціальній площадці проводять механічне очищення й дезінфекцію бджолярського устаткування, інвентарю й вільних від корму придатних до експлуатації стільників. Продезінфіковані предмети складають у відповідних приміщеннях. Вибракувані стільники перетоплюють на віск.

2.10. При стійкій теплій погоді гнізда розширюють технологічно придатними (світло-коричневими) стільниками, при принесенні пилку і нектару у вулик інтенсивно використовують вощину для відбудівлі свіжих стільників. На пасіці щорічно обновляють не менше 30% запасів стільників.

2.11. Проводять щорічну заміну не менше 50% маток.

2.12. Здійснюють заходи, спрямовані на недопущення бджолиних крадіжок, роїння і зльоту роїв.

2.13. Проводять своєчасну підготовку зимівника. Приміщення сушать, стіни й стелі білять вапном, підлогу піддають ретельному очищенню.

2.14. Стільники після відкачки меду поміщають для сушіння в ті самі вулики, з яких вони були раніше взяті.

2.15. Після головного медозбору проводять: ревізію сімей бджіл, вибракування, об'єднання й інтенсивне нарощування сили бджолиних сімей на зиму. У вересні сім'ї повинні мати не менше 6-8 вуличок.

2.16. Падевий і закристалізований мед цілком заміняють на доброякісний або цукровим сиропом.

2.17. Кормові запаси поповнюють цукровим сиропом (не більше 5-6 кг цукру) у серпні - на початку вересня. При підгодівлі бджіл цукровим сиропом бджолам обов'язково дають білковий корм (пилок, препарат "апітонус"). Кормові запаси на одну родину бджіл складають не менше 18-25 кг, крім того перги - 2 кг (два цілком заповнених стільники). Забороняється згодовування цукрового сиропу зі спільних годівниць.

2.18. Складання гнізд у зиму здійснюють після поповнення кормових запасів і виходу головної маси розплоду. Із бджолиного гнізда видаляють маломедові (менше 1,5 кг меду) стільники, які вивільнені від розплоду.

2.19. При похолоданні слід перевірити всі сім'ї й визначити стан клубів бджіл на стільниках, у разі потреби стільники переставляють. З настанням стійкої холодної й сухої погоди вулики з бджолами заносять у зимівник (бджоляник), кришки з вуликів знімають, льотки заставляють сіткою.

3.1. На місця медозбору й запилення бджолині сім'ї доставляють усіма видами транспорту (автомобільним, залізничним, річковим та повітряним) відповідно до правил перевезення тварин і сировини тваринного походження, що діють на цих видах транспорту ("Ветеринарно-санитарные правила перевозки животных, птицы, рыбы, продуктов и сырья животного происхождения автомобильным транспортом", затверджені Головним управлінням ветеринарії Державного агропромислового комітету СРСР 30 грудня 1986 р.; "Правила перевозок животных, продуктов и сырья животного происхождения железнодорожным транспортом" (витяг з "Правил перевозок грузов", виданих Міністерством шляхів сполучення СРСР в 1967 р. за погодженням з Головним управлінням ветеринарії МСГ СРСР замість правил, виданих у 1955 р.), і з дотриманням вимог цієї Інструкції.

3.2. До перевезення на місця медозбору й запилення допускають здорові бджолині сім'ї з господарств (районів), благополучних щодо хвороб бджіл, при яких вводяться карантинні обмеження.

З дозволу Державного департаменту ветеринарної медицини допускається, як виняток, кочівля здорових бджіл неблагополучної пасіки в неблагополучну щодо даної хвороби зону на спеціально відведені місця, віддалені від благополучних пасік на відстань не менше 15 км, із дотриманням особливих заходів, зазначених в пункті 4.10 цієї Інструкції.

3.3. Перевезення (кочівля) бджолиних сімей у прикордонну зону глибиною не менше 15 км до державної межі і з цієї зони в глиб країни забороняється.

3.4. Представники обласних контор бджільництва і товариств бджолярів-аматорів попередньо визначають господарства і кількість бджолиних сімей, які підлягають перевезенню, встановлюють у головного лікаря ветеринарної медицини району благополуччя району щодо хвороб бджіл, при яких вводяться карантинні обмеження, та можливість перевезення на медозбір і запилення. У районах, куди передбачається вивезти бджіл, вибирають місця для розміщення пасік, з урахуванням потреби їх віддалення одна від одної й від місцевих пасік на відстань не менше 3-5 км, з'ясовують ветеринарно-санітарний стан місцевих пасік і джерел водопостачання.

3.5. Дозвіл (ветеринарне свідоцтво або довідка, зазначені у пункті 3.6 цієї Інструкції) на перевезення бджолосімей, медозбір і запилення сільськогосподарських культур усередині адміністративного району дає головний ветеринарний лікар цього району, а під час перевезення в інші райони - ветеринарний орган області (в АР Крим - органи державного управління з питань ветеринарної медицини республіки). Міжобласні перевезення проводяться за узгодженням із відповідними управліннями ветмедицини областей. Кочівля бджолосімей за межі держави погоджується з державним органом управління з питань ветеринарної медицини держави, куди ввозяться бджоли для запилення і медозбору.

3.6. Власникам пасік бджолосімей, що перевозяться, видається у встановленому порядку ветеринарне свідоцтво за формою № 1-вет (при перевезенні у межах адміністративного району - довідка), яке підтверджує благополуччя пасік і місць їх вивозу щодо заразних хвороб бджіл. Свідоцтво видається не раніше ніж за три дні (" Правила видачі ветеринарних документів на вантажі, що підлягають обов'язковому ветеринарному контролю", затверджені наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 07.08.97 № 27, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 20.08.97 за № 326/2130).

3.7. Власники бджолосімей визначають потребу в транспортних засобах для перевезення бджіл, виділяють для їх супроводження бджолярів і підсобних робітників, забезпечують їх інвентарем, спецодягом, кочовим будиночком, а також інструктують щодо дотримання ветеринарно-зоотехнічних правил і техніки безпеки при догляді за бджолами на шляху перевезення і на місцях.

3.8. До перевезення на медозбір бджолосім'ї підлягають на місці клінічному дослідженню, профілактично-лікувальним обробкам з одночасним лабораторним дослідженням матеріалу з пасік, а вулики - дезінфекції і дезакаризації. Ці роботи мають бути завершені за 5 днів до відправлення.

3.9. Результати досліджень і зведення про обробки бджолосімей фахівці ветмедицини зобов'язані записати у ветеринарно-санітарний паспорт пасіки.

3.10. Після прибуття в район медозбору для запилення бджоляр зобов'язаний пред'явити в орган державної ветеринарної медицини району (міста) ветеринарне свідоцтво і ветеринарно-санітарний паспорт пасіки.

Бджіл, що прибули на нове місце в пакетах, пересаджують у продезінфіковані вулики, підставляють чисті продезінфіковані стільники чи рамки з вощиною, дають корм. Через 50-60 діб відводок стає повноцінною сім'єю, здатною використовувати взяток.

3.11. Фахівці органу державної ветеринарної медицини району (міста), перевіривши документи на прибулі в район пасіки, реєструють їх у журналі обліку, піддають 2-3% бджолосімей огляду і роблять відповідні записи у ветеринарно-санітарному паспорті пасіки. При вивезенні бджолиних сімей по закінченні кочівлі за межі району їх оглядають і видають ветеринарне свідоцтво на перевезення в інші райони.

3.12. У випадку виявлення захворювання на заразну хворобу фахівці органів держветмедицини, де дислокується пасіка, вживають заходів відповідно до цієї Інструкції.

3.13. По закінченні медозбору або запилення бджолярі очищають денця вуликів і території пасіки від трави, сміття і скупчень підмору бджіл, які збирають і спалюють.

4.1. На кожну пасіку, незалежно від її форми власності, повинен бути запроваджений ветеринарно-санітарний паспорт, де фіксується санітарний стан пасіки. Реалізацію продукції бджільництва, а також виписку ветеринарних свідоцтв форми 1-вет і 2-вет проводять з урахуванням запису у ветеринарно-санітарному паспорті пасіки.

4.2. Пасіки комплектують тільки здоровими бджолиними сім'ями з благополучних щодо заразних хвороб бджологосподарств на підставі документів, що підтверджують їхню благополучність.

4.3. Бджолині пакети і матки із зарубіжних країн відбирають, формують і пересилають, керуючись Ветеринарними вимогами щодо імпорту в Україну вантажів, підконтрольних службі державної ветеринарної медицини, затвердженими наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 20.10.99 № 39 і зареєстрованими у Міністерстві юстиції України 11.11.99 за № 777/4070.

4.4. Бджіл, які завозяться, та рої невідомого походження розміщають на ізольованій пасіці не ближче 7 км від інших пасік і тримають під ветеринарним контролем протягом 30 днів, після чого досліджують на наявність збудників заразних хвороб.

4.5. Реалізацію сімей бджіл, пакетів, маток із пасік здійснюють тільки після ретельного їхнього огляду фахівцем ветеринарної медицини й одержання свідоцтва за формою 1-вет.

4.6. Вулики, бджолярський інвентар, спецодяг, медогонки, тару під мед та інші пасічні речі забороняється передавати з однієї пасіки на другу без попередньої дезінфекції.

4.7. Про захворювання або загибель бджолиних сімей бджолярі незалежно від форми власності пасік зобов'язані негайно повідомити фахівця ветеринарної медицини, який обслуговує господарство (населений пункт).

4.8. Фахівець ветеринарної медицини організовує огляд усіх бджолиних сімей, виявлення хворих і встановлення причини захворювання, визначення джерела, шляхів заносу, ступеня поширення інфекції (інвазії) і вживає необхідних заходів, передбачених цією Інструкцією. Для уточнення діагнозу відбирає і направляє в лабораторію ветеринарної медицини на дослідження патологічний матеріал відповідно до Правил відбору зразків патологічного матеріалу, крові, кормів, води та пересилання їх для лабораторного дослідження, затверджених Головним управлінням ветеринарної медицини з держветінспекцією Мінсільгосппроду України 15 квітня 1997 р. № 15-14/111.

4.9. При підтвердженні заразного захворювання або отруєння фахівець ветеринарної медицини, що обслуговує господарство (населений пункт), зобов'язаний негайно повідомити про це головного лікаря ветеринарної медицини району (міста) і до його прибуття припинити реалізацію бджіл, маток, продуктів бджільництва й предметів догляду за бджолами.

4.9.1. При встановленні особливо небезпечних хвороб (акарапідоз; американський гнилець; європейський гнилець, викликаний збудником M.pluton), а також відсутніх на території країни екзотичних захворювань (порошковидний розплід, тропилелапсоз) на пасіці і території навколо неї в радіусі 5-7 км вводять карантинні обмеження згідно з цією Інструкцією.

4.9.2. При виявленні хвороб бджіл, збудники яких можуть становити певну загрозу для здоров'я людини (аспергільоз, сальмонельоз, гафніоз, колібактеріоз, цитробактеріоз, шигельози, протеози, клебсиельоз), а також мішечкуватого розплоду, хронічного і гострого паралічу, філаментовірозу, хвороби деформації крила (єгиптовірозу), аскосферозу, нозематозу, парагнильцю, європейського гнильцю (при інших збудниках, крім M.pluton), псевдомонозу (септицемії), вароатозу, браульозу - на пасіці вводять обмеження.

4.9.3. Про виявлення заразних хвороб бджіл негайно повідомляють фахівців ветеринарної медицини і власників усіх пасік, розташованих у даному адміністративному районі, та головних лікарів ветеринарної медицини сусідніх районів.

Одночасно організовують ветеринарно-санітарне обстеження цих пасік, бджіл, маток, продуктів бджільництва і предметів догляду за бджолами.

4.10. При встановленні особливо небезпечних хвороб (пункт 4.9.1) згідно з вимогами й умовами карантинних обмежень забороняється:

- вивезення (ввезення) із господарств (пасік) в інші господарства бджолиних сімей (пакетів), маток, а також продуктів бджільництва і предметів догляду, передбачених для використання на пасіках;

- доступ на територію неблагополучної пасіки стороннім особам;

- кочівлю неблагополучної пасіки у виняткових випадках дозволяють на спеціально відведені місця, віддалені від благополучних пасік на відстань не менше 15 км, із дотриманням заходів, що запобігають вильоту бджіл при транспортуванні, і обов'язковим проведенням завершальної дезінфекції місць стоянок вуликів після їхнього вивозу з точка.

4.11. При карантинному обмеженні або обмеженні на неблагополучній пасіці проводять ветеринарно-санітарні заходи, зокрема:

- негожі стільники бракують і переробляють на віск;

- добрі стільники, які використовувалися на пасіці для одержання розплоду не більш 2-3 років, а також магазинну (напіврамки) суш знезаражують відповідно до вимог Інструкції з дезінфекції, дезакаризації, дезінсекції і дератизації на пасіках, затвердженої Головним управлінням ветеринарії Держагропрому СРСР 10 травня 1990 р. (надалі - Інструкція з дезінфекції);

- віск із неблагополучної пасіки обов'язково маркірують (указують перші букви хвороби, наприклад АГ - американський гнилець, ЄГ - європейський гнилець, АС - аскосфероз і так далі) і при його переробці піддають обов'язковому знезараженню відповідно до цієї Інструкції;

- мед від загиблих бджолиних сімей забороняється використовувати для підгодівлі бджіл і як харчовий продукт для людей;

- передльоткові площадки, вулики, рамки, інвентар, спецодяг - дезінфікують;

- застосовують протиройові заходи, забороняється згодовування цукрового сиропу зі спільної годівниці і виставлення стільникових рамок із метою їхнього просушування після відкачки меду;

- стільники (після відкачки меду) повертають у вулики, із яких вони були відібрані;

- не допускають утримання слабких і безматочних сімей.

4.12. Хворі бджолині сім'ї піддають лікуванню препаратами, способами, затвердженими Головним державним інспектором ветеринарної медицини України.

Здійснюють перегін бджіл - переселення хворих бджолиних сімей в нові або предезінфіковані вулики с подальшою підгодівлею їх лікувальним сиропом.

4.13. Для правильного добору лікувальних препаратів і більш ефективного лікування хворих бджіл у лабораторіях ветеринарної медицини визначають чутливість виділених штамів збудників заразних хвороб до відповідних лікувальних засобів.

4.14. Підставою для оголошення пасіки (господарства) благополучною щодо заразних хвороб бджіл і скасування карантинних обмежень або обмежень слугує відсутність захворювання бджолиних сімей протягом періоду, зазначеного при відповідних хворобах, і негативних результатів лабораторного дослідження. Установлення і скасування карантинних обмежень або обмежень фіксуються у ветеринарно-санітарному паспорті пасіки.

4.15. Перед скасуванням карантинних обмежень або обмежень із неблагополучної пасіки керівники господарств і громадяни - власники бджіл зобов'язані за рекомендацією чи розпорядженням фахівців ветеринарної медицини забезпечити ретельне очищення і дезінфекцію звільнених від хворих сімей вуликів, стільникових рамок, а також бджолярського інвентарю й устаткування, приміщень, передльоткових площадок у порядку, передбаченому Інструкцією з дезінфекції.

При відсутності ознак хвороб і виконанні вищезазначених заходів до вказаного терміну зняття карантинних обмежень можливе завезення здорових сімей бджіл із-за меж карантинної зони.

5.1. Американський гнилець - інфекційна хвороба бджолиного розплоду, що викликається стійкою споротвірною бацилою - Paenibacillus larvae larvae (Bacillus larvae). Проявляється влітку, рідше навесні. Хворі личинки гинуть у запечатаних комірках стільників, перетворюючись у тягучу клейку масу кавового кольору із запахом гнилі чи запахом столярного клею. Сухі личинки мають вигляд темно-коричневих кірочок, щільно прикріплених до нижніх стінок комірок. Кришечки над ураженим розплодом часто продірявлені або ввігнуті всередину комірок.

5.1.1. Діагноз на американський гнилець установлюється на підставі характерних ознак ураження печатного розплоду, результатів бактеріологічних досліджень патологічного матеріалу з урахуванням епізоотичної ситуації. При встановленні діагнозу необхідно даний вид гнильцю диференціювати від європейського гнильцю і парагнильцю, мішечкуватого, застудженого, замерлого розплоду та вароозу.

5.1.2. При встановленні захворювання бджіл на американський гнилець пасіку й територію навколо неї в радіусі 7 км оголошують неблагополучною з цієї хвороби й вводять карантині обмеження, проводять заходи відповідно до пунктів 4.9-4.15 цієї Інструкції. Крім того:

- стільники, що містять загиблий розплід, видаляють із вуликів хворих бджолиних сімей і перетоплюють на віск; витопки спалюють;

- дорослих бджіл переганяють у продезінфіковані вулики на чисті стільники або рамки з вощиною. Бджіл із хворої сім'ї змітають у роївню (перед цим вулики обробляють димом) і поміщають на 1-2 доби в зимівник. Бджіл хворої сім'ї з роївні струшують перед льотком цього вулика на лист паперу, і по прилітній дощечці димом спрямовують їх у продезінфікований вулик на чисті стільники або рамки з вощиною. Папір після цього спалюють;

- розплід, який не має видимих ознак ураження, вирощують у спеціальних сім'ях-інкубаторах. Льотки вуликів таких сімей закривають дрібною сіткою, маток замінюють на здорових, бджіл забезпечують водою і лікувальним сиропом. Через 10-18 днів молодих бджіл переганяють у нове гніздо.

5.1.3. Для лікування усіх бджолиних сімей пасіки застосовують, залежно від чутливості виділених штамів мікроорганізмів, антибіотики або сульфаніламідні препарати чи препарат ларвізол відповідно до чинних настанов з їх застосування.

Препарати згодовують хворим сім'ям до повного їхнього видужання. У випадку рецидиву в лабораторії ветеринарної медицини проводять повторне визначення чутливості збудника і визначають найбільш ефективний антибіотик або призначають ларвізол.

На уражених американським гнильцем пасіках рекомендується використовувати біологічні засоби профілактики і лікування - вакцину проти американського гнильця або апітонус, відповідно до настанов з їх застосування. Біологічні засоби рекомендується застосовувати одночасно з антибіотиками або сульфаніламідними препаратами.

5.1.4. Звільнені від меду й залишків загиблого розплоду стільники, вулики й бджолиний інвентар дезінфікують, як зазначено в пункті 4.1 Інструкції з дезінфекції.

5.1.5. Віск від бджолиних сімей неблагополучної пасіки направляють на технічні потреби (підставою є запис у ветеринарно-санітарному паспорті пасіки).

5.1.6. Мед і квітковий пилок (обніжжя) використовують тільки для харчових потреб. Забороняється використовувати стільники з медом і пергою від хворих або загиблих сімей, виготовлення канді та паст з уражених бджологосподарств для підгодівлі бджіл.

5.1.7. Карантинні обмеження на пасіці скасовують через рік після ліквідації захворювання і виконання вимог пунктів 4.14, 4.15 цієї Інструкції.

5.2. Європейський гнилець - інфекційна хвороба відкритого розплоду (іноді закритого), яка викликається мікроорганізмами Melissococcus pluton, Enterococcus liquifaecalis (Str.apis), Bac.alvei, Bac. latherosporus.

Частіше хвороба виявляється навесні після похолодань при недостатній кількості корму і поганому утепленні розширених гнізд. Уражені личинки жовтіють, зморщуються і гинуть. Загиблі личинки висихають і перетворюються в темні кірочки, які легко витягуються з комірок. Личинки, що гниють, у відкритих комірках набувають кислого або гнильного запаху. При запущеній формі хвороби уражаються личинки старшого віку, кришечки над ними продірявлені, сутеніють і западають. Бджоли часто, після того як винесуть кірочки, заносять нектар або пергу в уражені комірки. Матка, як правило, не відкладає в них яйця, що призводить до строкатості розплоду і може вказувати на хронічний перебіг захворювання.

5.2.1. Діагноз на європейський гнилець ставлять на підставі характерних клінічних ознак хвороби, результатів бактеріологічних (виділення одного з вищезгаданих збудників) або серологічних досліджень з урахуванням епізоотичної ситуації. Його диференціюють від американського гнильця, парагнильця, мішечкуватого, застудженого, замерлого розплоду і вароозу.

5.2.2. При виділенні збудника M.pluton на пасіці встановлюють карантин, при виділенні Enterococcus liquifaecalis, Bac. alvei, Bac. latherosporus - обмеження і проводять заходи відповідно до пунктів 4.9-4.13 цієї Інструкції. Крім того:

- гнізда хворих бджолиних сімей скорочують і утеплюють, забезпечують доброякісним кормом;

- слабі хворі бджолині сім'ї об'єднують, маток заміняють здоровими, плідними.

5.2.3. Лікування проводять так само, як американського гнильця (див. п. 5.1.3). Додатково використовують специфічну вакцину проти європейського гнильця бджіл відповідно до настанови щодо застосування.

Дезінфекцію бджолоінвентарю і стільників проводять відповідно до п. 4.1 Інструкції з дезінфекції.

5.2.4. Віск, мед і пилок (обніжжя), отримані від хворих бджолиних сімей, використовують, як це зазначено в пунктах 5.1.5, 5.1.6 цієї Інструкції.

5.2.5 Карантинні обмеження на пасіці скасовують через рік, а обмеження - відразу після ліквідації захворювання і виконання вимог пунктів 4.14, 4.15 цієї Інструкції.

5.3. Парагнилець - інфекційна хвороба бджолиних сімей, яка викликається споротвірним мікроорганізмом Bac. paraalvei, при якій уражається відкритий і запечатаний розплід, лялечки. Захворювання зустрічається в асоціації з іншими гнильцями і самостійно.

5.3.1. Клінічні ознаки парагнильця подібні до ознак американського і європейського гнильців. Уражені личинки стають м'якими, тістоподібними, інколи тягучими, набувають неприємного запаху гнилі. Після висихання личинок утворюються кірочки. Хворі лялечки темно-коричневого кольору, недорозвинені, злегка розм'якшені, при вилученні із комірок легко розпадаються на шматочки.

5.3.2. Діагноз на парагнилець ставлять на підставі характерних клінічних ознак хвороби і результатів бактеріологічних або серологічних досліджень з урахуванням епізоотичної ситуації. Диференціюють від американського, європейського гнильців, мішечкуватого, застудженого і замерлого розплоду, вароатозу.

5.3.3. У разі встановлення діагнозу на парагнилець пасіку і територію навколо неї в радіусі 5-7 км оголошують неблагополучною з цієї хвороби, вводять обмеження і проводять заходи відповідно до пунктів 4.9-4.13 цієї Інструкції. Крім того:

- хворі бджолині сім'ї переганяють у продезінфіковані вулики на чисті стільники;

- стільники з загиблим розплодом перетоплюють на віск, а витопки і мерву спалюють.

5.3.4. Лікування хворих і підозрюваних в ураженні бджолосімей неблагополучної пасіки проводять згідно з пунктом 5.1.3 цієї Інструкції.

5.3.5. Дезінфекцію інвентарю, оснащення, спецодягу, передльоткових площадок проводять відповідно до пункту 4.1 Інструкції з дезінфекції.

5.3.6. Віск, мед і пергу, отримані від хворих бджолосімей, використовують, як це зазначено в пунктах 5.1.5, 5.1.6 цієї Інструкції.

5.3.7. Обмеження з пасіки знімають після ліквідації захворювання і виконання вимог пунктів 4.14, 4.15 цієї Інструкції.

5.4. Порошковидний розплід - інфекційна хвороба відкритого розплоду, викликана Bac.pulvifaciens. Джерелом інфекції є хворі й загиблі личинки, що мають вид сухих кірочок, порошкоподібних світло-коричневих шматочків у формі конуса на дні комірки. На території України хвороба не зареєстрована.

5.4.1. Діагноз на порошковидний розплід установлюють на підставі характерних клінічних ознак, результатів бактеріологічних досліджень з урахуванням епізоотичної ситуації. Його диференціюють від американського і європейського гнильців та парагнильцю.

5.4.2. При виявленні захворювання на пасіці вводять карантинні обмеження і проводять заходи згідно з пунктами 4.9-4.11 цієї Інструкції.

5.4.3. Якщо захворювання на пасіці виявили вперше, то вживають негайних заходів щодо знищення хворих сімей разом із вуликами і комплектуючим його інвентарем. Лікування не розроблене.

5.4.4. Порожні, придатні для використання стільники, вулики і бджолиний інвентар дезінфікують, як зазначено в пункті 4.1 Інструкції з дезінфекції. Стільники з залишками загиблих личинок перетоплюють на віск.

5.4.5. Мед, пергу і віск використовують згідно з пунктами 5.1.5, 5.1.6 цієї Інструкції.

5.4.6. Карантинні обмеження на пасіці скасовують через рік після ліквідації захворювання і виконання вимог пунктів 4.14, 4.15 цієї Інструкції.

5.5. Ентеробактеріози - сальмонельоз, шигельоз, протеоз, ієрсініоз, клебсієльоз, морганельоз, гафніоз, колібактеріоз, цитробактеріоз - інфекційні хвороби бджіл, викликані відповідно бактеріями роду Salmonella, Shigella, Proteus, Iersinia, Klebsiella, Morganella і видами Hafnia alvei, Esherichia coli, Citrobacter. Ці хвороби виникають наприкінці зимівлі, навесні при недотриманні умов догляду і годівлі бджіл. Вони характеризуються ураженням кишечника й інтенсивним розмноженням збудників у гемолімфі бджіл. Хворі бджоли в період обльоту виділяють смердючий, напіврідкий клейкий кал жовто-бурого кольору. Кишечник загиблих бджіл роздутий і має сірий або жовто-сірий колір. Виникнення і поширення зазначених хвороб відбувається при контакті хворих бджіл із здоровими, перестановці стільників від хворих сімей до здорових, бджолиних крадіжках, використанні бджолами води зі стоячих, забруднених водойм.

5.5.1. Діагноз на зазначені хвороби бджіл ставлять на підставі характерних клінічних ознак, результатів бактеріологічних або серологічних досліджень з урахуванням епізоотичної ситуації. Ці хвороби необхідно диференціювати від нозематозу, септицемії, спіроплазмозу і вірусних хвороб дорослих бджіл.

5.5.2. При встановленні захворювання бджіл на сальмонельоз, гафніоз, колібактеріоз, цитробактеріоз, клебсієльоз, шигельоз або протеоз на пасіці вводять обмеження і проводять заходи згідно з пп. 4.9-4.13 цієї Інструкції.

5.5.3. Хворим на сальмонельоз, колібактеріоз, гафніоз, шигельоз або протеоз бджолиним сім'ям дають лікувальний корм з левоміцетином і неоміцином, при цитробактериозі застосовують еритроміцин.

5.5.4. При огляді хворих бджолиних сімей і роботі з патологічним матеріалом необхідно притримуватися правил особистої гігієни: після роботи ретельно вимити руки, обличчя, прополоскати рот водою.

5.5.5. Дезінфекцію бджолоінвентарю і стільників проводити відповідно до пункту 4.2 Інструкції з дезінфекції.

5.5.6. Мед, квітковий пилок, пергу, отримані від хворих бджолиних сімей, використовують тільки в кондитерській промисловості за умови термічної обробки.

5.5.7. Віск від хворих бджолиних сімей, при потребі виготовлення з нього вощини, знезаражують методом автоклавування при температурі 127 град. протягом 2 годин або методом відстоювання при температурі 86-96 град. протягом 8 годин.

5.5.8. Обмеження з пасіки скасовують після ліквідації захворювання і виконання вимог пунктів 4.14, 4.15 цієї Інструкції.

5.6. Псевдомоноз (септицемія) - інфекційна хвороба бджолиних сімей, що викликається бактерією Pseudomonas apisepticum. Хвороба частіше виявляється при несприятливих умовах утримання і супроводжується загибеллю дорослих бджіл. Вони не можуть літати, плазують по землі і потім стають малорухомими. Гемолімфа бджіл набуває мутно-білого кольору. У загиблих бджіл швидко наступає розпад тканини і зміна кольору іноді до чорного. Виникненню псевдомонозу сприяє висока вологість у гнізді бджіл, розміщення їх у низьких затемнених і заболочених місцях, зимівля бджіл у сирих зимівниках і використання недоброякісного корму.

5.6.1. Діагноз на псевдомоноз установлюють на підставі характерних клінічних ознак хвороби, результатів бактеріологічного дослідження з урахуванням епізоотичної ситуації.

5.6.2. При виявленні захворювання пасіку оголошують неблагополучною з цієї хвороби, встановлюють обмеження і проводять заходи згідно із пунктами 4.9-4.13 цієї Інструкції. Крім того:

- пасіку розміщають у сухому місці;

- хворі бджолині сім'ї переганяють у сухі продезінфіковані вулики, гнізда скорочують і утеплюють;

- у зимівниках створюють оптимальні умови для утримання бджіл.

5.6.3. Хворим і підозрілим на захворювання на псевдомоноз сім'ям дають лікувальний корм з антибіотиками відповідно до настанов з їх застосування.

5.6.4. Дезінфекцію проводять відповідно до пункту 4.2 Інструкції з дезінфекції.

5.6.5. Мед, пергу, пилок, віск, отриманий від хворих бджолиних сімей, використовують згідно з пунктами 4.5.6, 4.5.7 цієї Інструкції.

5.6.6. Обмеження на пасіці скасовують після ліквідації захворювання і виконання вимог пунктів 4.14, 4.15 цієї Інструкції.

5.7. Спіроплазмоз - інфекційна хвороба дорослих бджіл, яка викликається спіроплазмою Spiroplasma melliferum та ін. Захворювання виникає переважно в травні - червні, рідше в інші літні місяці, іноді у вересні. Уражені бджоли не можуть літати і плазують біля вуликів. Черевце тверде, роздуте, середня й задня кишки переповнені неперетравленим пилком бурого кольору. Можуть уражатися окремі сім'ї, пасіки або ряд пасік на певній місцевості.

5.7.1. Діагноз на спіроплазмоз установлюють на підставі характерних клінічних ознак хвороби, результатів мікроскопії мазків гемолімфи в темному полі і серологічних досліджень з урахуванням епізоотичної ситуації. Спіроплазмоз диференціюють від гострого, хронічного паралічів, філаментовірозу, єгиптовірозу, сальмонельозу, гафніозу, колібактеріозу, протеозу й отруєнь.

5.7.2. При встановленні захворювання бджіл на спіроплазмоз, пасіку оголошують неблагополучною з цієї хвороби, вводять обмеження і проводять заходи згідно із пунктами 4.9-4.13 цієї Інструкції.

5.7.3. Для лікування хворих і підозрілих на захворювання на спіроплазмоз сімей застосовують препарати тетрациклінового ряду згідно з настановами з їх застосування (тетрациклін із розрахунку 300 тис. од. на 1 л сиропу, по 0,5 л на бджолину сім'ю тричі, з інтервалом 5-6 днів). Гнізда скорочують і утеплюють.

5.7.4. Продукти бджільництва, отримані від хворих бджолиних сімей, використовують після виконання вимог, зазначених у пунктах 5.5.6, 5.5.7 цієї Інструкції.

5.7.5. Обмеження на пасіці скасовують після ліквідації захворювання і виконання вимог пунктів 5.14, 5.15 цієї Інструкції.

5.8. Аспергільоз (кам'яний розплід) - інфекційна хвороба дорослих бджіл і розплоду, що викликається грибами видів Aspergillus flavus, Aspergillus niger, Aspergillus fumigatus та ін. Хвороба проявляється переважно навесні і має спорадичний характер або уражає всю пасіку. Дорослі бджоли, уражені грибом, стають збудженими, активно рухаються, потім слабшають і гинуть. Загиблі личинки зморщуються, згодом набувають жовтуватого або чорного кольору (залежно від виду збудника). Сегментація личинок зникає, вони стають твердими (кам'яний розплід).

5.8.1. Діагноз на аспергільоз установлюють на підставі характерних клінічних і паталогоанатомічних ознак хвороби, результатів мікологічних досліджень загиблих личинок та бджіл з урахуванням епізоотичної ситуації.

5.8.2. При встановленні діагнозу на аспергільоз пасіку оголошують неблагополучною щодо цієї хвороби, на ній встановлюють обмеження і проводять заходи згідно з пунктами 4.9-4.13 цієї Інструкції.

5.8.3. При вираженому ступені інфекції (коли уражається розплід і дорослі бджоли) сім'ї знищують, а стільники й утеплювальний матеріал спалюють. При одиничному ураженні личинок стільники разом із бджолами переносять у чистий сухий вулик, слабкі сім'ї підсилюють, гнізда скорочують і забезпечують бджіл доброякісними кормами. Проводять лікування протигрибковими препаратами.

5.8.4. З метою профілактики бджолині сім'ї утримують в утеплених гніздах із достатньою кількістю повноцінних кормів. Вулики розміщують на сухих, добре освітлених сонцем місцях.

5.8.5. При обстеженні хворих бджолосімей в роботі з патологічним матеріалом необхідно дотримуватися правил особистої гігієни і працювати в марлевих пов'язках, а після роботи вимити руки й обличчя, прополоскати рот водою.

5.8.6. Вулики й інвентар після ретельного механічного очищення дезінфікують відповідно до пункту 4.4 Інструкції з дезінфекції.

5.8.7. Віск, отриманий від бджолосімей неблагополучної пасіки, направляють на технічні потреби.

5.8.8. Мед від хворих сімей не можна використовувати для годівлі бджіл; використання з харчовою метою можливо при дотриманні пункту 5.5.6 цієї Інструкції. Заготівля перги і пилку на неблагополучних пасіках забороняється.

5.8.9. Обмеження на пасіці скасовують після ліквідації захворювання і виконання вимог пунктів 4.14, 4.15 цієї Інструкції.

5.9. Аскосфероз (вапняний розплід) - інфекційна хвороба бджолиних сімей, викликана грибом Ascosphera apis. Уражаються бджолині й трутневі личинки та лялечки, які після загибелі перетворюються у тверду масу сірого або брудно-білого кольору, що нагадує шматочки крейди або вапна. Вони прилипають до стінок або вільно лежать у комірках.

Хворіють у першу чергу слабі бджолині сім'ї, сім'ї, які утримуються на розширеному гнізді, звичайно після тривалих похолодань, при підвищеній вологості, при розміщенні у вологих місцях. Інтенсивне поширення цієї хвороби пояснюється, у першу чергу, використанням бджіл при запиленні культур у закритому грунті, згодовуванні ураженого квіткового пилку з пастою для підгодівлі бджіл, ослабленням імунітету бджіл при хронічних хворобах (варооз, гнильці та ін.), при тривалому застосуванні антибіотиків і безсистемному лікуванні кислотами.

5.9.1. Діагноз на аскосфероз ставлять на підставі характерних клінічних ознак хвороби, результатів мікологічних досліджень ураженого розплоду з урахуванням епізоотичної ситуації.

5.9.2. При встановленні діагнозу на аскосфероз пасіку оголошують неблагополучною з цієї хвороби, на ній встановлюють обмеження і проводять заходи згідно з пунктами 4.9-4.13 цієї Інструкції. Крім того:

- бджолині сім'ї з ознаками сильного й середнього ураження (від 10 до 50 і більше загиблих личинок, у середньому на кожну рамку з розплодом, з урахуванням загиблих личинок на дні вулика) знищують або переганяють на нові стільники й вощину в чисті сухі вулики;

- з бджолиних сімей з незначним ураженням (до 10 загиблих личинок), а також у вимушених випадках із сімей із середнім ступенем ураження видаляють рамки з найбільш ураженим розплодом, усі інші рамки разом з бджолами переносять у чисті сухі вулики;

- стільники з ураженим розплодом перетоплюють на віск, а мерву, загиблих бджіл і сміття з вуликів спалюють;

- в уражених сім'ях створюють безрозплідний період, замінюючи старих маток на здорових неплідних із благополучних пасік;

- при перегоні бджіл у нове гніздо маток заміняють здоровими плідними;

- слабі сім'ї об'єднують, підсилюють молодими бджолами, зрілим розплодом (на виході) із здорових сімей, гнізда скорочують.

Бджіл підгодовують цукровим сиропом і забезпечують доброякісним білковим кормом та стимулювальними препаратами відповідно до настанов з їх застосування.

5.9.3. Для лікування хворих бджолосімей і профілактичних обробок використовують затверджені протигрибкові препарати відповідно до настанов з їх застосування (декаметоксин, апікон, унізол, ністатин, нітрофунгін, аскофіт, паста "Мікоостат" та інші затверджені і зареєстровані препарати). На неблагополучних з аскосферозу пасіках не рекомендуються обробки бджіл проти вароозу за допомогою щавлевої або молочної кислот.

5.9.4. Вулики й інвентар дезінфікують відповідно до пункту 4.4 Інструкції з дезінфекції.

5.9.5. Віск, отриманий від бджолиних сімей неблагополучної пасіки, направляють на технічні потреби.

5.9.6. Мед і пергу, отримані від бджолосімей неблагополучної пасіки, забороняється використовувати для підгодівлі бджіл. При підгодівлі бджіл навесні пергу або пилок заміняють на білкові суміші, які рекомендовані для бджільництва, та стимулюючі препарати.

5.9.7. Пасіку оголошують благополучною після ліквідації хвороби і виконання вимог пунктів 4.14-4.15 цієї Інструкції.

5.10. Меланоз - інфекційна хвороба бджолиних маток, що викликається грибом Melanosella mors apis (син.: Aurobasidium pullulans), супроводжується ураженням (почорнінням) яєчників, припиненням яйцекладки й утворенням калової пробки. Хворі матки малорухливі, мають збільшене черевце. Частіше хворіють старі матки. Хвороба звичайно виявляється в другій половині літа.

5.10.1. Діагноз на меланоз ставлять на підставі характерних клінічних і патологоанатомічних ознак хвороби, результатів мікологічних досліджень з урахуванням епізоотичної ситуації.

5.10.2. При встановленні діагнозу в неблагополучних сім'ях заміняють маток.

5.10.3. З метою профілактики хвороби, маток у бджолиних сім'ях утримують не довше 2 років, проводять контроль на наявність у гніздах падевого меду і вчасно заміняють його доброякісним кормом.

При інструментальному заплідненні кожної бджолиної матки мікрошприц промивають водою й обробляють 0,1%-ним розчином йоду в 700-ному спирті 10 хвилин. Залишки йоду видаляють промиванням інструментів у 1%-ному розчині бісульфату натрію і потім промивають стерильним фізрозчином.

5.11. Мішечкуватий розплід - інфекційна хвороба, яка викликається вірусом мішечкуватого розплоду. Частіше виявляється в першій половині літа, особливо при охолодженні бджолиних гнізд і при недостатній кількості кормів. Дорослі личинки (переважно запечатані) гинуть, стають бурими, набувають виду мішечка, наповненого рідиною без запаху. Висохлі личинки мають вид вигнутих кірочок і легко витягаються з комірок.

5.11.1. Діагноз на мішечкуватий розплід установлюють на підставі характерних клінічних ознак хвороби, результатів серологічних досліджень з урахуванням епізоотичної ситуації. Диференціюють хворобу від американського, європейського гнильців, парагнильцю, замерлого, застудженого розплодів.

5.11.2. При встановленні захворювання бджіл мішечкуватим розплодом пасіку оголошують неблагополучною, встановлюють обмеження і проводять заходи відповідно до пп. 4.9-4.13 цієї Інструкції.

Видаляють уражені стільники, гнізда скорочують і утеплюють. При нестачі кормів підгодовують бджіл доброякісним кормом. У хворих сім'ях на 5-7 днів припиняють яйцекладку маток, поміщають їх у кліточки і при першій можливості заміняють матками зі здорових сімей.

5.11.3. Вулики, порожні стільники і рамки, а також стільники з пергою і кормовим медом, інвентар та інші об'єкти на неблагополучній пасіці дезінфікують відповідно до пункту 4.3 Інструкції з дезінфекції.

5.11.4. Використовувати мед і пергу від хворих бджолосімей для підгодівлі бджіл забороняється.

5.11.5. Обмеження на пасіці скасовують після ліквідації хвороби і виконання вимог пунктів 4.14-4.15 цієї Інструкції.

5.12. Хронічний параліч - інфекційна хвороба дорослих бджіл, яка викликається вірусом хронічного паралічу. Розвитку хвороби сприяє різка зміна температури навколишнього середовища, спекотлива погода, перегрівання гнізда, сильний ступінь ураження вароозом, недостача білкового корму, хронічний перебіг інших інфекційних захворювань. Хворі бджоли втрачають волоски на черевці, чорніють, втрачають спроможність до польоту, плазують по землі і гинуть.

5.12.1. Діагноз на хронічний параліч установлюють на підставі виявлення характерних клінічних ознак захворювання, серологічних і гістологічних досліджень.

5.12.2. При встановленні захворювання бджіл на хронічний параліч пасіку оголошують неблагополучною з цієї хвороби, вводять обмеження і проводять заходи відповідно до пунктів 4.9-4.13 цієї Інструкції.

Крім того, усувають перегрівання гнізд, а ранньою весною підгодовують бджіл доброякісними кормами, стимулювальними препаратами (апітонус, серпін, біоспон). По можливості, маток уражених сімей заміняють матками, вирощеними в здорових сім'ях.

5.12.3. Для підвищення резистентності бджолиних сімей і профілактики хронічного паралічу на раніше неблагополучних з цієї хвороби пасіках застосовують противірусні препарати відповідно до настанов з їх застосування (ендонуклеазу бактеріальну та ін.).

5.12.4. Обмеження на пасіці скасовують після ліквідації захворювання і виконання вимог пунктів 4.14, 4.15 цієї Інструкції.

5.13. Гострий параліч - інфекційна хвороба дорослих бджіл, яка викликається вірусом гострого паралічу. Спостерігається в основному в літній період року. Розвитку хвороби сприяють чинники, що знижують резистентність бджіл, включаючи варооз. Хворі бджоли втрачають спроможність до польоту, плазують біля вулика і гинуть.

5.13.1. Діагноз на гострий параліч установлюють на підставі характерних клінічних ознак хвороби і результатів серологічного дослідження з урахуванням епізоотичної ситуації. Диференціюють від хронічного паралічу, філаментовірозу, єгиптовірозу, спіроплазмозу, гафніозу, колібактеріозу, протеозу й отруєнь.

5.13.2. При встановленні захворювання бджіл на гострий параліч пасіку оголошують неблагополучною з цієї хвороби, встановлюють обмеження і проводять заходи відповідно до пунктів 4.9-4.11 цієї Інструкції. Усувають несприятливі чинники, знижують ступінь враженості бджіл кліщами вароа, заміняють матку, підгодовують бджіл сиропом із додаванням стимулювальних препаратів, затверджених для застосування в бджільництві.