Про затвердження Інструкції з профілактики та ліквідації мікоплазмозу птиці

Відповідно до статей 6 та 7 Закону України “Про ветеринарну медицину”, підпункту 7.94 підпункту 7 пункту 4 Положення про Міністерство аграрної політики та продовольства України , затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 року № 500,

1. Затвердити Інструкцію з профілактики та ліквідації мікоплазмозу птиці, що додається.

2. Визнати таким, що втратив чинність, наказ Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України від 15 вересня 2003 року № 63 “Щодо затвердження Інструкції про заходи боротьби та профілактики респіраторного мікоплазмозу птиці”, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2003 року за № 876/8197.

3. Департаменту тваринництва (Гетя А.А.) забезпечити подання цього наказу на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України.

4. Цей наказ набирає чинності через шість місяців з дня його офіційного опублікування.

5. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра Давиденка В.М.

1.1. Ця Інструкція визначає порядок проведення профілактичних заходів спеціалістами ветеринарної медицини щодо недопущення захворювання птиці на мікоплазмоз, порядок проведення ветеринарно-санітарних заходів при захворюванні птиці на мікоплазмоз у птахогосподарствах незалежно від форм власності, порядок використання продукції птахівництва, одержаної в неблагополучних щодо захворювання птиці на мікоплазмоз птахогосподарствах, та є обов’язковою для виконання фізичними і юридичними особами, у власності яких є свійська птиця.

1.2. Мікоплазмоз - хронічне захворювання, яке характеризується важким ураженням дихальних шляхів, репродуктивних органів і тканин, загальним виснаженням птиці та зниженням її продуктивності.

Мікоплазми - дуже маленькі за розміром (200-800 нм) мікроорганізми, що фільтруються крізь бактеріальні фільтри. Клітинна стінка в них відсутня, мікробна клітина обмежена тришаровою цитоплазматичною мембраною.

Типові колонії мікоплазм невеликі (0,1-1мм), гладенькі, округлі, трохи плоскі, окремі клітини змінюються в розмірі від 0,2 до 0,5 мм і в основному кокоподібні у відношенні кокобацилоформ, зустрічаються форми у вигляді паличок, ниточок, кілець.

1.3. Мікоплазми - мікроорганізми, дуже специфічні по головному господарю, деякі інфікують тільки окремі види птиці, тимчасом як інші інфікують декілька видів птиці, тварин, рослин, а також людей.

Птахи є природними носіями 24 видів мікоплазм (людину інфікують 11 видів). Основними збудниками мікоплазмозної інфекції птиці є: Mycoplasma gallisepticum, M. synoviae, M. meleagridis, M. iowae, M. anceris, M. falconis, M. gallinaceum, M. gllycophilum, M. gallopavonia, M. pullorum, M. imitans, M. gallіnarum та інші. Усі ці мікоплазми вражають у птиці дихальні шляхи, суглоби та репродуктивні органи.

1.4. Найбільш розповсюджений серед птиці респіраторний мікоплазмоз (Mycoplasmosis respiratoria avium).

Збудник хвороби - Mycoplasma gallisepticum, яка належить до умовно патогенних мікроорганізмів. Дуже поширений у природі, виявляється на слизовій оболонці верхніх дихальних шляхів здорової птиці, навіть у вільних від мікоплазмозу птахогосподарствах.

1.5. До респіраторного мікоплазмозу сприйнятливі кури та індики, менш сприйнятливі - фазани, цесарки, голуби та інші види птиці. Хворіють усі вікові групи птиці, але частіше молодняк 2-4-місячного віку.

Хвороба зазвичай виявляється у великих птахогосподарствах промислового типу в умовах утримання значної кількості птиці на обмеженій території. Джерелом збудника інфекції є хворі і перехворілі птахи - мікоплазмоносії. Основний шлях передачі збудника хвороби M. gallisepticum - трансоваріальний: через свіжоодержані інфіковані племінні яйця або курчат від хворої птиці.

1.6. Характерною особливістю респіраторного мікоплазмозу птиці є вірогідність виникнення хвороби без занесення збудника іззовні. Під дією різних несприятливих факторів (скупчене утримання, транспортування, переохолодження, неповноцінна годівля, щеплення різними живими вакцинами) у здорових курей - мікоплазмоносіїв може відбуватися зниження природної резистентності організму і перехід безсимптомної інфекції в клінічно виражене захворювання. Хвороба поширюється у стаді дуже повільно, супроводжується серозно-фібринозним запаленням повітроносних мішків, часто ускладнюється колісептицемією, інфекційним бронхітом або ларинготрахеїтом. Летальність становить від 5 до 50 %.

1.7. У замороженому патологічному матеріалі при температурі -25 °С збудник зберігається від 1 до 3 років, у культурах клітин при температурі +2-4 °С - упродовж 60 діб, при +20 °С - упродовж 30 діб, при температурі +37 °С - до 15 діб, при температурі +45 °С - протягом 1 року. У тушках птиці при температурі -5 °С мікоплазми залишаються життєздатними до 20 діб, в інкубаційних яйцях - упродовж усього періоду інкубації. При високих температурах руйнуються через кілька хвилин, під дією прямих сонячних променів інактивуються через 20-40 хв, розсіяних променів - через 3-3,5 год. Чутливі до дезінфектантів, антибіотиків тетрациклінового ряду, фуранових препаратів.

1.8. Постійно перебуваючи на слизових оболонках дихальних шляхів сприйнятливої птиці, мікоплазми під дією різних стресових факторів швидко розмножуються в епітеліальних тканинах органів дихання, проникають у кров, спричиняючи септицемію та інтоксикацію організму, запальні процеси в носовій порожнині, синусах підочних ямок, трахеї, повітроносних мішках, плеврі та легенях.

1.9. Інкубаційний період у курей триває 4-22 доби, у індиків - 2-17 діб. Курчата частіше хворіють у 10-15-денному віці, бройлери - у 4-8-тижневому віці, дорослі кури - в 5-6-місячному віці, індики хворіють у 8-15-тижневому віці.

Перебіг хвороби - гострий, хронічний та безсимптомний (латентний).

Гострий перебіг зустрічається рідко, в основному в 10-15-денних курчат. Спостерігаються нежить, втрата апетиту, ураження органів дихання (трахеїт, синусит) та кон’юнктивіт. Серозний ексудат, накопичуючись у носових отворах, сильно утруднює дихання, птиця трясе головою. Тривалість хвороби - 2-3 доби, летальність становить 10-25 %.

Хронічний перебіг хвороби супроводжується пригніченням, зниженням апетиту, ринітом, кон’юнктивітом, хрипами у трахеї. У індиків хвороба супроводжується запаленням підочних синусів, набряками, внаслідок чого закриваються очні щілини і голова набуває потворної форми - “совина голова”. Спостерігаються також нервові явища, паралічі, викривлення шиї. Тривалість хвороби - 2-3 місяці. Летальність серед дорослої птиці становить від 4 до 6 %, серед молодняку - 20-25 %.

Латентний перебіг хвороби у курей проявляється зниженням несучості на 20-30 %, а у півнів настає стерилітет. Виведення курчат може становити всього 16-20 % від норми. У разі ускладнення хвороби колісептицемією чи гемофільозом летальність птиці збільшується до 30-50 %.

1.10. При патолого-анатомічному розтині трупів птиці, у якої спостерігали захворювання на мікоплазмоз, слизові оболонки носових ходів, трахеї, повітроносних мішків, синусів, підочних ямок набряклі, гіперемійовані, вкриті пластівцями фібрину, стінки повітроносних мішків потовщені, вкриті блідо-жовтим клейким ексудатом.

Відмічається серозна або серозно-фібринозна пневмонія. Зміни в інших органах трапляються рідко і не мають характерних особливостей.

1.11. Збудником інфекції мікоплазмозного аеросакуліту індичок є M. meleagridis, мікроорганізм, який викликає захворювання у індичок. Він передається через яйця, у потомстві розвивається аеросакуліт. Хвороба призводить до зниження несучості, викликає потворність скелета, затримує розвиток птиці. Це факультативний анаероб, який при температурі -30 °С виживає протягом двох років, ліофілізована культура залишається життєздатною невизначено тривалий час. При заморожуванні сперми індиків M. meleagridis виживає і при розморожуванні залишається життєздатним. M. meleagridis антигенною структурою не пов’язаний з іншими збудниками мікоплазмозу птиці. Індички всіх вікових груп інфікуються цим мікроорганізмом.

Переносниками збудника хвороби є як самки, так і самці. Основними шляхами передачі збудника хвороби є трансоваріальний та аерогенний. У самців збудник хвороби локалізується в клоаці та репродуктивних органах. Серед маточного поголів’я переносниками збудника інфекції можуть бути 20 - 60 % птахів. Цикл передачі M. meleagridis такий:

інфіковані яйця, з яких вилуплюються хворі курчата, у яких виявлено аеросакуліт;

самці і самки після досягнення статевої зрілості протягом довготривалого часу залишаються інфікованими;

інфікована сперма самців - як фактор передачі збудника інфекції;

щоденне осіменіння самок призводить до інфікування яєць;

у період яйцекладки близько 25 % яєць інфікуються.

Індички можуть заражатись під час штучного осіменіння, щеплень, через забруднені руки обслуговувального персоналу, одяг, обладнання.

1.12. Мікоплазма однозначно впливає на яйцекладку в індичок, відмічається зараження яєць, яке надалі призводить до загибелі ембріонів на останній стадії інкубації (25-28 діб) та становить 5-7 %.

1.13. Інші види птиці (кури, перепілки, павичі, голуби) несприйнятливі до зараження цим збудником хвороби.

1.14. Збудник хвороби M. meleagridis на початку захворювання формує нечисленні фокуси у клоаці або фабрицієвій сумці, згодом розповсюджується по інших системах організму, і лише при досягненні особиною статевої зрілості збудник хвороби проявляє свою патогенну дію.

У дорослої птиці переважають латентні форми перебігу цього захворювання.

1.15. Вогнища ураження у хворої птиці локалізуються у повітроносних мішках, які характеризуються потовщенням їх стінок з налипанням на них жовтого ексудату, а іноді - наявністю казеозних нашаровувань, спостерігаються ознаки пневмонії.

1.16. Інфекційний синовіт, який викликається M. synoviae, найбільше проявляється як субклінічна інфекція верхніх дихальних шляхів. Вона може провокувати розвиток інфекції повітроносних мішків при ускладненні хвороби Ньюкасла або інфекційного бронхіту.

У деяких випадках M. synoviae набуває системного характеру і закінчується інфекційним синовітом як у гострій, так і в хронічній формі у курчат та індичат. Інфікуються синовіальні оболонки суглобів та зв'язок, що призводить до розвитку ексудативного синовіту, тендовагініту або бурситу.

1.17. Це захворювання частіше виникає на птахофабриках, де розміщується птиця різного віку. В основному хворіє птиця віком 4-12 тижнів. Інфекційним синовітом (M. synoviae) хворіють також індики у віці 10-20 тижнів. Цей збудник хвороби розповсюджений по всьому світу.

1.18. Основним джерелом збудника інфекційного синовіту є кури, індики і цесарки, як виняток можуть хворіти качки, гуси та голуби. Збудник хвороби може локалізуватись у повітроносних, жовткових мішках, але основне місце його локалізації - верхні дихальні шляхи.

Інфікування здорової птиці відбувається при прямому контакті з хворою птицею. Передача збудника відбувається через дихальні шляхи. Розповсюдження M. synoviae проходить і вертикальним шляхом через яйце (переважно у курчат та індичат).

1.19. Інкубаційний період у курчат та індичат, інфікованих через яйце, триває 6 діб. Після контакту з хворою птицею інкубаційний період триває 11-21 добу.

1.20. При захворюванні курчат на інфекційний синовіт основними клінічними ознаками є: блідість гребінця, кульгавість, відставання у рості та розвитку, скуйовджене оперення. У деяких випадках гребінець набуває синьо-червоного кольору, виникає запалення суглобів, нижньої частини кінцівок.

У індичат основні клінічні ознаки захворювання: кульгавість, відмічаються випадки розширення бурси грудної кістки, відставання у рості та розвитку.

1.21. Захворюваність інфікованої птиці (курчат, індичат) - у межах 1-2 %, але летальність може бути значною внаслідок канібалізму.

1.22. Ембріональний мікоплазмоз індичок викликається M. iowae.

1.23. Ембріональний мікоплазмоз - інфекційне захворювання, яке пов’язане зі зниженням виводимості птиці та загибеллю індичих ембріонів. Ця мікоплазма знижує рівень розвитку органів птиці, вражає кінцівки у курчат та індичат, а також відмічаються випадки ураження шлунково-кишкового тракту та повітроносних мішків. M. iowae передається статевим шляхом при штучному осіменінні, а також через інфіковану сперму.

1.24. Мікоплазмоз гусей Mycoplasma anserum - інфекційна хвороба гусей, що характеризується ураженням повітроносних мішків, очеревини та репродуктивних органів.

1.25. Найбільш сприйнятливі до збудників M. gallinarum та A. laidlawii, які належать до родини Mycoplasmataceae, гусенята одномісячного віку. Основний шлях зараження - контактний. Гуси часто заражаються під час статевого контакту.

Загострення хвороби відбувається після поповнення ферми новою партією птиці. Перебіг хвороби спостерігається у вигляді епізоотії, що проходить у період племінного сезону і здебільшого у гострій формі.

Переважно хворіють самці, у яких клінічні ознаки хвороби проявляються у 60-80 %, у самок -10-20 %. Інтенсивність прояву хвороби залежить від умов утримання птиці та годівлі.

1.26. Мікоплазмоз гусей часто зустрічається у змішаній формі разом із хворобою Держі (вірусний гепатит гусей). Початкові ознаки захворювання проявляються задишкою, ринітом. Летальність не перевищує 1 %. У 14-30- добовому віці спостерігається відставання у рості та розвитку. У молодняку значно знижується маса тіла, у дорослої птиці знижується несучість, особливо в останні два місяці племінного сезону.

Кількість незапліднених яєць становить до 30 %. Загибель ембріонів збільшується на 5-10 %. Ознаки ураження клоаки і репродуктивних органів відмічаються через 2-3 тижні після комплектування стада, перед початком несучості. Спостерігаються набряк, гіперемія слизової оболонки репродуктивних органів, утворення абсцесів, скупчення значної кількості фібринозного ексудату, порушується ерекція.

1.27. M. imitans - мікоплазма, близька до М. gallisepticum, була виділена від качок і гусей. При серологічному дослідженні було встановлено, що цей збудник має тільки часткову схожість з М. gallisepticum. Ця мікоплазма може бути патогенною при зниженні резистентності організму.

1.28. M. gallіnarum не є патогенним видом пташиних мікоплазм, але трапляється її виділення з повітроносних мішків і трахеї у бройлерів, які мали високий ступінь зараження порівняно з позитивним рівнем розвитку аеросакуліту. Мікоплазму виділяють від курчат, качок, голубів. Виділення M. gallіnarum з ембріонів курчат і наявність мікоплазм у репродуктивних органах можуть спричинити передачу збудника хвороби через яйце.

1.29. Існують три різновиди мікоплазм, які пов’язані з голубами: М. columbi-nasale, М. columborale, М. columbinum, які були виділені від птиці, у якої почали проявлятись перші ознаки захворювання органів дихання.

2.1. Діагноз ставиться на підставі епізоотичних даних, клінічних ознак, патолого-анатомічних змін, серологічних та бактеріологічних досліджень (із застосуванням біопроби). У сумнівних випадках проводять гістологічні дослідження.

2.2. Для диференційної діагностики одночасно проводять дослідження на збудники, які викликають схожу інфекцію (кишкова та гемофільна палички, аспергильоз, інфекційний ларинготрахеїт, пастерельоз, інфекційний бронхіт, віспа, реовірусна інфекція).

2.3. Для підтвердження діагнозу направляють на дослідження у визначену державну лабораторію ветеринарної медицини свіжі трупи та клінічно хвору птицю (4, 5 голів), та/або ембріони останніх днів інкубації, та/або одно-дводобових пташенят, 30 проб крові з кожної вікової групи.

Якщо не виявлено жодної позитивної реакції, результати досліджень вважаються негативними. В іншому випадку зграя вважається інфікованою і до неї застосовуються заходи, зазначені у розділі IV цієї Інструкції.

Зразками для ізоляції збудника мікоплазмозу можуть бути мазки з органів або тканин, ексудати, розведені гомогенати тканин, аспірати від очноямкових синусів або суглобових порожнин, матеріал з яєчного жовтка або ембріонів, що залежить від клінічних ознак та ураження.

У спеціалізованих лабораторіях для польових матеріалів, мазків і виділених на поживних середовищах культур збудників можуть бути використані методи виявлення ДНК на основі полімеразної ланцюгової реакції.

Наявність інфекції може бути перевірена шляхом проведення серологічних (сироватково-крапельна реакція аглютинації (далі - СКРА) - ідентифікація, імуноферментний аналіз (далі - ІФА) - визначення титру антитіл, реакція затримки гемаглютинації (далі - РЗГА), реакція аглютинації) та/або бактеріологічних, біологічних досліджень. Серологічні дослідження через варіації в їх специфічності та чутливості рекомендуються для скринінгованих досліджень на рівні стада. Зразки для дослідження повинні братися належним чином з крові добових курчат та індичат, сперми або мазків з трахеї, клоаки чи з повітроносних мішків птиці.

Дослідження на виявлення мікоплазмозної інфекції проводять на репрезентативних пробах з метою постійного нагляду за інфекцією у стаді в період вирощування та у продуктивний період птиці, найкраще перед початком яйцекладки, а потім щоквартально.

Репрезентативною пробою для дослідження на мікоплазмоз є така кількість біоматеріалу, що дозволяє виявити однопроцентне розповсюдження мікоплазм у стаді з 95-процентною вірогідністю та становить 30 проб крові з кожної вікової групи.

3.1. Для профілактики захворювання птиці на мікоплазмоз керівники (власники) господарств та спеціалісти ветеринарної медицини зобов’язані дотримуватися вимог, передбачених Ветеринарно-санітарними правилами для птахівницьких господарств і вимогами до їх проектування, затвердженими наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 3 липня 2001 року № 53, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 5 липня 2001 року за № 565/5756.

3.2. Керівник (власник) господарства та спеціалісти ветеринарної медицини в межах своєї компетенції організовують захист господарства від занесення цієї інфекції і її розповсюдження у господарстві та за його межами.

Для цього необхідно:

завозити інкубаційні яйця тільки з господарств, благополучних щодо мікоплазмозу та інших інфекційних захворювань;

інкубацію завезених яєць проводити в окремих шафах в умовах надійної ізоляції від інкубаційних яєць, одержаних у даному господарстві, не допускати змішування в інкубаційних та вивідних шафах яєць, завезених з різних птахогосподарств;

дезінфекцію інкубаційних яєць проводити парами формальдегіду не пізніше ніж через півтори години після їх знесення і вдруге перед закладкою їх в інкубатор;

після перенесення інкубаційних яєць у вивідні шафи ставити ємності розчину формаліну з водою у співвідношенні 1:1;

перед закладкою інкубаційних яєць в інкубаційні шафи проводити аерозольну дезінфекцію формальдегідом відповідно до вимог Інструкції з проведення санітарної обробки - дезінфекції, дезінсекції та дератизації об’єктів птахівництва, затвердженої наказом Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України від 20 червня 2007 року № 69, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13 липня 2007 року за № 813/14080, або іншими дезінфекційними ветеринарними препаратами, що пройшли державну реєстрацію для їх обігу та використання в Україні відповідно до Положення про державну реєстрацію ветеринарних препаратів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 року № 1349;

після завезення у птахогосподарство добових курчат та дорослої птиці проводити обов’язкове їх карантинування;

вирощувати ремонтний молодняк ізольовано від дорослої птиці, дотримуватися строків міжциклових профілактичних перерв перед посадкою кожної наступної партії птиці, проводити якісну підготовку приміщень до посадки наступної партії птиці, підтримувати високу санітарну культуру в пташниках, інкубаторії та інших виробничих приміщеннях;

дотримуватися зоогігієнічних та ветеринарно-санітарних вимог при транспортуванні, утриманні та годівлі птиці, будівництві об’єктів птахівництва; організацію роботи птахопідприємств здійснювати у закритому режимі, підтримувати в робочому стані ветеринарно-санітарні об’єкти (дезбар’єри, санпропускники, дезкилимки тощо) та припливно-витяжну вентиляцію;

у пташниках проводити заходи щодо профілактики травмування птиці;

у господарстві постійно проводити заходи щодо знищення гризунів, ектопаразитів і недопущення контакту птиці з дикою перелітною та синантропною птицею;

здійснювати господарські та ветеринарно-санітарні заходи, які забезпечують попередження виникнення захворювання птиці.

3.3. У птахогосподарствах з метою виробничого контролю повинна бути розроблена програма контролю мікоплазмозу птиці. Програма повинна включати дослідження методами СКРА, РЗГА або ІФА птиці в добовому віці, 10-, 17-, 18-, 26-тижневому віці, а надалі - один раз на квартал, для товарної бройлерної птиці - у добовому, 20-денному, 42-денному віці. Дослідження на виявлення мікоплазмозної інфекції повинні проводитись на репрезентативних пробах.

Для підтвердження благополуччя птахогосподарства на мікоплазмоз у рамках контролю один раз на рік репрезентативні проби крові з кожної вікової групи повинні бути досліджені у визначених державних лабораторіях ветеринарної медицини або уповноважених лабораторіях ветеринарної медицини.

При цьому відбір проб проводиться в складі офіційного лікаря ветеринарної медицини господарства, спеціаліста визначеної державної лабораторії ветеринарної медицини або уповноваженої лабораторії ветеринарної медицини в присутності спеціаліста ветеринарної медицини господарства.

У разі виявлення серопозитивних птахів у стаді та при підтвердженні позитивних результатів при повторному дослідженні стадо птиці вважається інфікованим, а птахогосподарство неблагополучним.

3.4. Для інкубації використовують яйця птиці, вільної від мікоплазмозної інфекції. Критерієм цього є негативні результати серологічних досліджень (СКРА, РЗГА, ІФА), одержані при дослідженні сироваток крові не пізніше ніж за місяць до збору яєць на інкубацію. Самців птахів перевіряють на носійство збудника мікоплазмозу (методами РЗГА, ІФА, полімеразної ланцюгової реакції) за 14 днів до їх запланованого введення у стадо.

3.5. Трупи птиці, відходи інкубації утилізують відповідно до вимог статті 35-2 Закону України “Про відходи”.

3.6. Послід знезаражують біотермічним методом на спеціально обладнаних майданчиках (послідосховищах) або іншим методом.

3.7. Транспорт і тару, які використовувалися для перевезення курчат, продукції птахівництва, відходів інкубації, дезінфікують після кожного використання, одноразову тару спалюють.

4.1. Пташник, відділення, ферму, господарство, у яких виявлено мікоплазмоз птиці, оголошують неблагополучним і вводять карантинні обмеження. При цьому виконуються такі заходи:

береться на облік приміщення та тара, де спостерігалось захворювання;

забороняється переміщення транспорту за межі виробничих приміщень, зон та комплексів;

визначаються напрямки транспортування кормів, птахопродукції, трупів та вибракуваної птиці;

протягом усього періоду карантину вибраковується клінічно хвора та слабка птиця;

у племінних господарствах при виявленні клінічно хворої птиці та птиці, яка позитивно реагує на мікоплазмоз у СКРА, РЗГА, ІФА, та підтвердженні діагнозу бактеріологічно та в біопробі уся птиця м'ясних порід неблагополучного пташника забивається на м'ясо у забійному цеху господарства або вивозиться на м'ясопереробні підприємства, а племінна птиця яйценосних порід переводиться у промислове стадо для одержання товарних яєць або здається на забій;

забій птиці проводиться з дотриманням відповідних правил і ветеринарно-санітарних вимог, які виключають поширення інфекції;

ветеринарно-санітарна оцінка продуктів забою птиці проводиться відповідно до Правил передзабійного ветеринарного огляду тварин і ветеринарно-санітарної експертизи м'яса та м'ясних продуктів, затверджених наказом Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України від 7 червня 2002 року № 28, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 21 червня 2002 року за № 524/6812;

пух і перо пакуються у подвійну тару з написом “Підлягає дезінфекції” і вивозяться на переробні підприємства або, враховуючи економічну доцільність, піддаються утилізації;

послід і підстилковий матеріал з неблагополучних пташників підлягають біотермічному знезараженню;

у неблагополучних товарних господарствах проводиться лікувально-профілактична обробка птиці протимікоплазмозними ветеринарними препаратами, птиця з благополучних пташників вакцинується;

застосування протимікробних засобів у період щеплень та використання продукції птахівництва здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства;

у період між обробками протимікоплазмозними препаратами проводиться дезінфекція повітря в приміщеннях у присутності птиці відповідно до законодавства.

4.2. У неблагополучному господарстві забороняються:

переміщення птиці, кормів та інвентарю з неблагополучних пташників у межах господарства (відділення, ферми);

вивезення інкубаційних яєць та птиці в благополучні щодо мікоплазмозу господарства і на підприємства біологічної промисловості;

інкубація яєць із неблагополучних пташників;

реалізація інкубаційних яєць та птиці населенню.

4.3. У неблагополучному господарстві дозволяються:

інкубація яєць, отриманих з благополучних пташників, з метою відтворення стада в цьому господарстві;

вивезення здорової птиці із благополучних пташників для забою на м’ясопереробних підприємствах, а також забитої здорової птиці на харчові цілі (з проведенням відповідних лабораторних досліджень продуктів забою);

ввезення у господарство інкубаційних яєць і добового молодняку птиці з благополучних господарств щодо інфекційних хвороб птиці за умови інкубації яєць в окремому інкубаторі (окремо від яєць цього господарства) та вирощування одержаного молодняку від іншої птиці;

реалізація харчових яєць, які отримані від птиці з благополучних пташників.

4.4. З метою якнайшвидшої ліквідації спалаху хвороби за погодженням з власником господарства та за дозволом державного інспектора ветеринарної медицини району (області) допускається забій усієї птиці господарства (ферми) з дотриманням відповідних ветеринарно-санітарних вимог.

4.5. Карантинні обмеження з господарства, відділення, ферми, пташника знімають, якщо при загальному серологічному дослідженні молодняку і при перевірці всієї дорослої птиці не було виявлено реагуючої птиці у СКРА, а також протягом останніх трьох місяців не відмічалось клінічних та патолого-анатомічних ознак захворювання.

5.1. Працівники птахогосподарств повинні регулярно проходити медичний огляд відповідно до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним медичним оглядам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2001 року № 559, дотримуватися санітарного режиму на підприємстві та правил особистої гігієни.

5.2. При роботі з хворою птицею спеціалісти (у тому числі працівники птахозабійних підприємств) забезпечуються халатами/комбінезонами, шапочками тощо, змінним взуттям, гумовими рукавичками, респіраторами, милом, рушниками, антисептиками для рук та іншими засобами індивідуального захисту, а також необхідними інструментами та посудом. Після закінчення роботи спецодяг і спецвзуття знезаражуються або знищуються.

5.3. Обов’язково проводиться роз’яснювальна робота щодо дотримання правил особистої гігієни.

5.4. Особи, які будуть працювати з дезінфекційними засобами, повинні пройти обов’язковий медичний огляд та дотримуватись правил особистої гігієни. При проведенні аерозольної дезінфекції та використанні препаратів, що подразнюють слизову оболонку очей та органів дихання, працювати дозволяється лише в протигазах або респіраторах та захисних окулярах, а при контакті з концентрованими розчинами необхідно користуватися гумовими рукавичками.

5.5. В аптечках першої допомоги повинні бути розчини, що нейтралізують дію дезінфекційних засобів, та лікарські препарати для надання першої медичної допомоги при випадковому отруєнні працівників дезінфекційними засобами.

5.6. Після проведення ветеринарно-санітарних робіт обличчя та руки необхідно вимити теплою водою з милом, руки продезінфікувати.

5.7. Палити та вживати їжу можна тільки у визначених для цього місцях.

5.8. Після проведення клінічного огляду птиці чи відбору проб патматеріалу від неї необхідно вимити руки з милом та умитися.

5.9. До роботи з хворою птицею не допускаються особи, які перенесли важкі захворювання, хворіють хронічними хворобами органів дихання або імунної системи, особи з ознаками будь-яких хвороб або нездужання, старші 65 або молодші 18 років, вагітні жінки.