Про розгляд проекту Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів з питань авторського права і суміжних прав"

Розглянувши запропонований Міністерством освіти і науки України проект Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів з питань авторського права і суміжних прав" (лист Міносвіти від 07.08.2006 р. N 1/12-4067), відповідно до ст. 24 Закону України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" Національна рада

1. Вважати за необхідне доопрацювати проект Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів з питань авторського права і суміжних прав" із зауваженнями та пропозиціями, що додаються.

2. Контроль за виконанням цього рішення покласти на члена Національної ради Лебедєву Т.Я.

Національна рада в цілому підтримує ініціативу комплексного перегляду законодавства України про авторське право та суміжні права. Діючий Закон України "Про авторське право та суміжні права" від 23 грудня 1993 року зі змінами та доповненнями не досить адекватно регулює відносини на ринку створення та використання об'єктів творчості, який за останні 10 років зазнав значних змін та продовжує динамічно розвиватися. Окрім того, з огляду на докорінну зміну базового законодавства в сфері цивільно-правових відносин та законодавства про телебачення і радіомовлення, адаптація та узгодження законодавства про авторське право та суміжні права є необхідними для гармонізації регулювання діяльності телерадіоорганізацій та інших суб'єктів господарювання, що використовують об'єкти творчості.

Потрібно зазначити, що запропонована редакція закону містить низку позитивних інновацій щодо регулювання відносин у сфері авторського права та суміжних прав. Так більш детально визначено статус службових творів та закріплено незалежність всіх майнових прав на них роботодавців, що в свою чергу розв'язує проблему практичної реалізації норми щодо співвласності Роботодавця та працівника, що виникла з прийняттям Цивільного кодексу України.

В проекті надано чітке регулювання створення об'єктів авторського права та суміжних прав, що є значним кроком вперед порівняно з чинною редакцією закону, яка фактично ставить подібні відносини поза законом.

Запропонована редакція пропонує структуровану та потенційно ефективну систему управління правами. Визначено вичерпний перелік вимог до організацій колективного управління правами, що не допускають наявність державної системи такого управління, існування якої до цього часу суперечить приватно-правовій природі авторського права та є рудиментом радянського режиму.

Проте, на жаль, не можна констатувати готовність проекту до розгляду у Верховній Раді України, оскільки він містить численні неузгодженості, суперечності та невідповідності реаліям функціонування галузі вироблення та використання творів.

Так, стаття 1 проекту пропонує визначення, що суперечать загальноприйнятому сприйняттю деяких явищ. Так вироблення фонограми визначається як процес "...доведення фрагментів записаних звуків... до належної цілісності". Проте звук - це коливання, яке може бути різним за тривалістю. Словосполучення "фрагмент звуку" є нонсенсом. У визначенні організації ефірного мовлення зазначається, що передача в ефір відбувається за допомогою "...радіохвиль, а також лазерних променів, гамма-променів тощо". Однак здійснення телерадіомовлення за допомогою лазерних та гамма-променів є технічно неможливим. Ця помилка повторюється і у визначенні передачі в ефір. Даючи визначення передачі по кабелю, автори зазначили, що це процес "поширення на віддаль за допомогою проводів або бездротових засобів...". Проте передача за допомогою бездротових засобів є ефірним мовленням і повністю суперечить самій суті процесу, що визначається.

Інтерпретація деяких інших визначень, що містяться у статті, не є можливою. Так не зрозуміло, що саме автори розуміють під відеограмою. З огляду на те, що закон є частиною законодавства про інтелектуальну власність, він має охороняти права та законні інтереси осіб на об'єкти їх інтелектуальної (розумової) діяльності. Розуміння того, результатом якої саме розумової діяльності є відеограма, формулювання визначення не дає. Чи це робота оператора зі створення відеоверсії концерту, виступу або виставки? Якщо так, то чим відеограма суттєво відрізняється від аудіовізуального твору, в якому оператор-постановник виступає і також режисером і сценаристом. Чи відеограма - це послідовне фіксування концерту, спектаклю, виступу або іншого твору технічними засобами з однієї точки без монтажу та компіляції. Якщо таке сприйняття ближче авторам закону, то тоді постає питання відповідності природи такої діяльності сфері регулювання закону, а саме чи є ця діяльність видом інтелектуальної праці. Оскільки на розумінні суті відеограми, як одного з об'єктів суміжних прав, побудована велика кількість норм проекту, її визначення не має допускати розмаїття трактувань та давати чітке розуміння природи цього об'єкту. Ще більш складними для інтерпретації та застосування є визначення "відображення зображення" та "відображення звуку", які не дають жодного уявлення про природу цього процесу, а також не пояснюють користувачеві закону чим саме звук чи зображення відрізняється від їх відображення. Окрім того у тексті проекту ці визначення не знайшли відповідного практичного застосування, тому не зрозуміла необхідність присутності їх в глосарію.

Загалом потрібно зазначити, що стаття 1 проекту перевантажена визначеннями, що не використовуються в тексті проекту, та потребує серйозного доопрацювання.

Стосовно співавторства інтерв'ю (п. 3 ст. 13 проекту) слід зазначити, що проект залишається на позиціях чинної редакції щодо визначення природи авторства інтерв'ю як співавторства осіб, що дала та що взяла інтерв'ю. Це залишає актуальним питання неможливості управління такими правами та розподілу гонорару співавторів. На сьогодні задля виконання зазначеної норми, засоби масової інформації мали б вираховувати з заробітної платні журналіста 50% від її розміру на виплату гонорарів усім співавторам інтерв'ю, що було підготовлено за поточний місяць. Це, безумовно, є не виконуваною та безглуздою нормою.

Необґрунтовано високий рівень регулювання з боку держави відносин між власниками прав та користувачами. Проект надає необґрунтовано широкі повноваження Установі у сфері авторського права і суміжних прав щодо регулювання відносин між організаціями колективного управління правами (ОКУП) та користувачами. Так визначено (п. 7 ст. 4 проекту), що Установа схвалює тарифи, розроблені ОКУП, які в свою чергу, можуть застосовуватись тільки після такого схвалення. Однак, як вже зазначалося, авторське право та суміжні права мають приватноправовий характер. Автори як власники, самостійно в процесі переговорів з користувачами мають право визначати вартість своєї інтелектуальної праці. Вільне розпорядження власністю є одним з прав власника, що гарантовані Конституцією та діючим законодавством України. Окрім того, не абсолютно не передбачено участі користувачів (покупців) у визначенні тарифів ОКУП, що суперечить принципам відкритого ринку та добросовісної конкуренції. Так у країнах західної Європи, передбачено, що подібні тарифи визначаються шляхом переговорів між ОКУП та об'єднаннями користувачів. Видається обґрунтованим запровадження подібної системи і в Україні.

Разом з тим, проект як і чинний закон не передбачає можливості безкоштовного відчуження майнових прав автором або суб'єктом суміжних прав. Оскільки однією з суттєвих умов договору про відчуження майнових прав проект визначає ціну, автор (суб'єкт суміжного права) позбавляється можливості дарування, що в свою чергу є порушенням права вільного розпорядження, що гарантовано Конституцією України.

Окрім того, не вирішено питання неможливості виконання вимог закону щодо зазначення ім'я автора під час такого виду використання як радіомовлення.

Це найбільш значні, але далеко не єдині зауваження до проекту. З огляду на це, вбачається необхідним доопрацювання низки положень проекту до подання його на розгляд Верховної Ради України.