Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Мнишенка Сергія Костянтиновича щодо офіційного тлумачення положень частини четвертої статті 50 Закону України "Про прокуратуру"

Конституційний Суд України у складі суддів:

Стрижака Андрія Андрійовича - головуючого,

Бринцева Василя Дмитровича,

Джуня В'ячеслава Васильовича,

Дідківського Анатолія Олександровича,

Домбровського Івана Петровича,

Кампа Володимира Михайловича,

Колоса Михайла Івановича,

Лилака Дмитра Дмитровича,

Мачужак Ярослави Василівни,

Стецюка Петра Богдановича,

Ткачука Павла Миколайовича,

Шишкіна Віктора Івановича - доповідача,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним зверненням громадянина Мнишенка Сергія Костянтиновича щодо офіційного тлумачення положень частини четвертої статті 50 Закону України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 року N 1789-XII (Відомості Верховної Ради України, 1991 р., N 53, ст. 793) стосовно застосування її до працівників військових прокуратур.

Приводом для розгляду справи відповідно до статей 42, 43 Закону України "Про Конституційний Суд України" стало конституційне звернення громадянина Мнишенка Сергія Костянтиновича.

Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 94 Закону України "Про Конституційний Суд України" є наявність неоднозначного застосування судами України та іншими суб'єктами владних повноважень положень частини четвертої статті 50 Закону України "Про прокуратуру".

Заслухавши суддю-доповідача Шишкіна В.І. та розглянувши матеріали справи, Конституційний Суд України

1. Громадянин Мнишенко С.К. звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положень частини четвертої статті 50 Закону України "Про прокуратуру" (далі - Закон) в частині поширення їх дії на працівників військових прокуратур. У зазначених положеннях Закону передбачено, що життя і здоров'я працівників прокуратури підлягають обов'язковому державному страхуванню за рахунок коштів відповідних бюджетів на суму десятирічного грошового утримання за останньою посадою, порядок та умови страхування встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Суб'єкт права на конституційне звернення, обґрунтовуючи своє прохання, зазначає, що суди України під час розгляду позовів громадян до Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" (далі - "Оранта") про виплати страхового відшкодування по державному обов'язковому страхуванню працівників прокуратури не мають однозначної правової позиції щодо застосування частини четвертої статті 50 Закону.

Автор клопотання стверджує, що за однакових підстав одні суди (рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 23 серпня 2000 року, рішення Ленінського районного суду міста Севастополя від 24 травня 2002 року, ухвала Кіровоградського обласного суду від 5 жовтня 2000 року, ухвала апеляційного суду міста Севастополя від 4 вересня 2002 року, ухвали Верховного Суду України від 8 жовтня 2001 року, від 27 лютого 2003 року) постановили рішення, посилаючись на положення частини четвертої статті 50 Закону, Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку та умов державного обов'язкового особистого страхування працівників прокуратури" від 19 серпня 1992 року N 486 (далі - Постанова N 486), які кореспондують вказаній нормі Закону. Інші ж суди (рішення військового апеляційного суду Військово-Морських Сил від 30 листопада 2004 року, ухвала Військової судової колегії Верховного Суду України від 9 березня 2005 року) постановили рішення, керуючись положеннями статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року N 2011-XII (далі - Закон N 2011-XII), Постанови Кабінету Міністрів України "Про умови державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум" від 19 серпня 1992 року N 488 (далі - Постанова N 488), які кореспондують цій нормі Закону N 2011-XII.

Застосування "Орантою" і судами України саме положень статті 16 Закону N 2011-XII, на думку автора клопотання, ущемлює соціальні гарантії працівників прокуратури України, які перебувають на військовій службі у військовій прокуратурі.

2. Конституційний Суд України, даючи офіційне тлумачення положень частини четвертої статті 50 Закону, виходить з такого.

2.1. Стаття 46 Конституції України передбачає право громадян на соціальний захист, що включає, зокрема, право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Це право гарантоване загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок певних страхових внесків, а також страховими виплатами за обов'язковим страхуванням відповідно до статті 999 Цивільного кодексу України.

Обов'язкове державне страхування життя і здоров'я працівників прокуратури є одним із напрямів їх соціального захисту (частина четверта статті 50 Закону) . Порядок та умови такого страхування встановлені Постановою N 486.

Згідно з положеннями статті 121 Конституції України, статей 6, 13 Закону прокуратура України становить єдину систему органів, до якої належать військові прокуратури. Системний аналіз статей 15, 16, 46, 46-1, 50, 50-1 Закону дає підстави вважати, що кадри органів прокуратури також становлять єдину систему, тобто військовослужбовці військових прокуратур, які перебувають на посадах прокурорів (стаття 56 Закону) і слідчих прокуратури, є працівниками прокуратури України.

Проаналізувавши положення статті 50 Закону, Конституційний Суд України зазначає, що держава встановила однакове страхове гарантування життя і здоров'я для всіх осіб, які перебувають на посадах прокурорів і слідчих прокуратури (прокурорів), включаючи військовослужбовців. Імовірність страхового випадку і можливий збиток від нього та обсяг відповідальності страховика також безпосередньо пов'язані з перебуванням громадянина України на посаді прокурора. Страхувальником при настанні страхових подій згідно з пунктом 3 Постанови N 486 є Генеральна прокуратура України. Норми Закону і підзаконні нормативні акти не містять винятків щодо вказаних зобов'язань Генеральної прокуратури України стосовно будь-якої категорії прокурорів.

2.2. Посилання в частині другій статті 46-1 Закону на те, що військовослужбовці військових прокуратур проходять службу відповідно до Закону N 2011-XII та інших законодавчих актів України, якими встановлені правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України, стосується лише тих особливостей, які не можуть бути притаманні проходженню служби іншими працівниками прокуратури, зокрема відмінностей, пов'язаних з наявністю офіцерського звання і порядком його присвоєння, порядком отримання продовольчого та речового забезпечення, обмундирування, наданням певних пільг і компенсацій, передбачених саме для військовослужбовців, тощо.

У контексті питання, порушеного суб'єктом права на конституційне звернення, Конституційний Суд України зазначає, що відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України стаття 16 Закону N 2011-XII і пункт 1 Умов, затверджених Постановою N 488, передбачають зобов'язання Міністерства оборони України як страхувальника військовослужбовців, які проходять службу на посадах прокурорів, лише у випадках, коли страхові події сталися при виконанні ними функцій військової служби. Такі випадки підпадають під іншу категорію страхових виплат, не пов'язаних з виконанням прокурорських повноважень, що дає підстави для застосування відповідного закону залежно від обставин настання страхових подій.

3. Виходячи із зазначеного Конституційний Суд України вважає, що положення частини четвертої статті 50 Закону поширюються на всіх прокурорів, зокрема й тих, які перебувають на службі у військовій прокуратурі як військовослужбовці.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150 Конституції України, статтями 13, 51, 62, 63, 95 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України

в и р і ш и в:

1. В аспекті конституційного звернення положення частини четвертої статті 50 Закону України "Про прокуратуру" в системному зв'язку з частиною п'ятою цієї статті слід розуміти так, що держава гарантує обов'язкове державне страхування прокурорам незалежно від особливостей статусу їх певних категорій.

2. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.