Про результати вивчення справ, повязаних з недостачами вугілля при поставках та перевозках

У IV кварталі 1991 року та у І кварталі 1992 року арбітражними судами Луганської, Львівської, Донецької, Дніпропетровської, Харківської областей та м.Києва розглянуто 266 справ, пов'язаних з недостачами вугілля при поставках і перевозках. Як вбачається з матеріалів цих справ, у відвантажених споживачам підприємствами вугільної промисловості 610 вагонах загальною вагою 45 тис.140 тонн підприємствами-одержувачами та залізницею складені акти про недостачу 2 тис.346 тонн вугілля або 5,2 відсотків відвантаженої кількості у спірних вагонах.

Вивчення цих справ показало, що по більшості з них рішення арбітражних судів України відповідають чинному законодавству, фактичним обставинам та поданим доказам.

Поряд з цим в окремих арбітражних судах не виключені факти прийняття рішень без достатнього дослідження матеріалів справи, належної оцінки доказів, що не сприяє встановленню дійсних причин та місця виникнення недостачі вугілля. Випадки прийняття помилкових рішень пояснюються також неправильним застосуванням Статуту залізниць, Правил перевозок вантажів та Інструкції про порядок прийомки продукції за кількістю.

Так, відповідно до параграфа 12 розділу 4 та параграфа 14 розділу 3 Правил перевозок вантажів визначення ваги нетто здійснюється шляхом відрахування з ваги брутто маси вагона за трафаретом (з бруса). Мають місце випадки, коли в актах прийомки, складених вантажоодержувачем за участю представника громадськості, при відсутності відомості про зважування вагонів після розвантаження, вага маси вагона, яка відраховується з ваги брутто, не відповідає транспортному документу. Наприклад, в залізничній накладній зазначено, що вага вагона з бруса складає 21 тонну, а в акті з ваги брутто відраховується вага вагона 22 тонни і навпаки, відповідно до накладної вага вагона 22 тонни, а в акті - 21 тонна. Не аналізуючи цих розходжень у поданих доказах і не надав їм відповідну оцінку, арбітражний суд поклав на відправника відповідальність за недостачу вугілля (справи арбітражного суду Донецької області NN 76-9, 362-9). Цей же арбітражний суд задоволив позов одержувача та стягнув з відправника вартість недостачі у одному вагоні 7,9 тонн вугільного брикету, посилаючись на те, що "матеріалами справи встановлено, що до відповідача надійшов вантаж, при прийомці якого з участю перевізника виявлено недостачу і складений акт". Між тим, як вбачається з залізничної накладної, вантаж виданий одержувачу у порядку статті 65 Статуту, тобто без перевірки. В акті прийомки, крім констатації, що вагон прибув на станцію призначення з недостачею 7,9 тонн, взагалі не зафіксовано яким же чином було встановлено цю недостачу. В основу рішення арбітражний суд поклав невідомо ким зроблений на звороті залізничної накладної запис про те, що вага брутто складає не 88 т, а тільки 80,8, а вага вагона не 22 т з бруса, а 22,7 тонни (справа 68-9).

Відповідно до п.12 Інструкції про порядок прийомки продукції за кількістю, якщо продукцію одержано у декількох вагонах, вартість якої сплачена за одним розрахунковим документом, одержувач зобов'язаний перевірити кількість цієї продукції в усіх вагонах. Однак, є непоодинокі факти, коли за одним розрахунковим документом відвантажується маршрут або група вагонів, а одержувач перевіряє вагу вантажу лише в окремих вагонах і арбітражний суд не звертає на це увагу при вирішенні питання про відповідальність за недостачу вугілля. Арбітражний суд Донецької області відмовив у позові про стягнення вартості недостачі вугілля, оскільки відповідач подав докази про те, що вага вугілля у спірних вагонах була проконтрольована станцією відправлення, про що є запис у журналі, і тому "прийомка цих вагонів повинна була здійснена за участю перевізника, що не було зроблено позивачем" (справа N 778-9). Такий мотив арбітражного суду не відповідає чинному законодавству, зокрема, Статуту залізниць. Арбітражний суд Львівської області відповідальність за недостачу вугілля поклав на залізницю тільки на тій підставі, що на станції відправлення представником залізниці було підтверджене правильність визначення ваги вантажовідправником, про що складений акт зважування. (Справа N 6/114). Помилковість такого підходу до вирішення спору полягає у тому, що участь залізниці у зважуванні вантажу, завантаженого засобами відправника, відповідно до Статуту залізниці ще не є доказом вини перевізника у несхоронності вантажу. Зазначена обставина підлягає врахуванню при вирішенні питання про причини і місце виникнення недостачі, тобто про відповідальність сторін, але не як основна, а поряд з іншими доказами, які свідчать про їх вину.

Не завжди аналізується питання про додержання вимог п.20 Інструкції про порядок прийомки продукції за кількістю щодо представників громадськості. Так, деякі підприємства-одержувачі залучають як представників громадськості вантажників, прийомоздавальників транспортного цеху, майстрів завантаження, вагарів тощо, які за змістом зазначеної інструкції не можуть залучатись як представники громадськості. Більш того, про відсутність належного аналізу доказів свідчить рішення арбітражного суду Донецької області про стягнення з відправника вартості недостачі вугілля на підставі акта прийомки, який з трьох членів комісії підписаний тільки двома (справа N 746-9).

Посилаючись на те, що згідно з комерційним актом про недостачу 11 тонн вугілля вагон прибув на станцію призначення у справному технічному стані, навантажений рівномірно без слідів течі, арбітражний суд Дніпропетровської області відповідальність за цю недостачу поклав на вантажовідправника (справа N 3-682). По іншій справі, при констатації у комерційному акті тих же обставин та недостачі 22,5 тонн у вагоні, цей арбітражний суд вартість недостачі стягнув з перевізника, що слід визнати правильним, тобто таким, що відповідає статті 148 Статуту залізниць (справа N 3-240).

Як показало вивчення матеріалів справ, відповідальність за недостачу вугілля у одному вагоні в кількості трьох, п'яти, восьми тонн, як правило, покладається на відправника навіть у тих випадках, коли у комерційному акті зазначено, що вагон завантажений не до повної місткості, наприклад, нижче обов'язувального брусу на 40 - 50 см (справа N 3-48 арбітражного суду Дніпропетровської області, справи NN 4/1314, 4/178, 4/1056 арбітражного суду Харківської області, справи NN 6/51, 6/381 арбітражного суду Львівської області, справа N 7/101 арбітражного суду м.Києва). Такі рішення мотивуються тим, що вагон навантажений рівномірно без слідів втрати. Таким чином, арбітражні суди не враховують, що в процесі перевезення вугілля дрібних фракцій може вирівнюватися і тому констатація комерційних актів про рівномірне навантаження ще не є обставиною, яка свідчить про відсутність відповідальності перевізника за схоронність прийнятого до перевозки вантажу. Якщо на станції призначення буде встановлено, що вагон прибув завантажений не до повної місткості, залізниця має нести відповідальність за недостачу вантажу доки не доведе вину вантажовідправника (стаття 148 Статуту залізниць).

До того ж у розпорядженні залізниці є правовий засіб, застосування якого усуне розбіжності щодо місця виникнення недостачі вантажу, а саме використання залізницею наданого їй права відмовляти у прийнятті вагонів, які недовантажені до технічних норм або повної місткості, і вимагати здійснення дозавантаження таких вагонів (параграф 36 розділу 3 Правил перевозок вантажів).

Не завжди правильно вирішується питання про відповідальність вантажовідправника або залізниці у випадках недостачі вугілля в результаті технічної несправності вагона. Арбітражний суд Дніпропетровської області, як правило, 50 відсотків вартості недостачі вугілля покладає на залізницю, а 50 - на відправника, не аналізуючи обставин, що мають істотне значення для прийняття правильного рішення. Так, на станції призначення був складений акт загальної форми і потім комерційний акт про те, що "з однієї сторони вагона торцеві двері несправні, виникла теча вантажу, є поглиблення до 1 метру" і виходячи з цього арбітражний суд відповідальність за недостачу 8 тонн вугілля в рівних долях поклав на відправника і перевізника (справа N 3-173). При відсутності в матеріалах справи акта технічного огляду вагона (параграф 15 розділу 37 Правил перевозок вантажів) арбітражним судом не було враховано, що залізниця не довела у чому саме полягала несправність дверей і чи мав можливість відправник виявити цю несправність при звичайному огляді вагона перш ніж його завантажувати. В залежності від доведення цих обставин арбітражний суд має вирішити питання про покладання відповідальності на відправника, або на залізницю, або на обидві сторони (якщо несхоронність вантажу виникла внаслідок того, що вагон поряд з прихованими несправностями мав ще і такі, які могли бути виявлені до завантаження).

Загальним недоліком практики вирішення спорів, пов'язаних з недостачами вугілля, є відсутність в матеріалах справи даних про додержання вимог параграфа 21 розділу 4 Правил перевозок вантажів (в редакції змін та доповнень від 6 травня 1985 року) щодо застосування граничних розходжень в результатах визначення маси нетто та норм природної втрати. Не завжди перевіряється розрахунок вартості недостачі вугілля, у тому числі застосування норм природної втрати.

Виходячи з того значення, яке у сучасних умовах економіки України набувають енергетичні і сировинні ресурси, Вищий арбітражний суд України звертає увагу арбітражних судів на необхідність усунення зазначених недоліків і забезпечення правильного вирішення спорів, пов'язаних з недостачами вугілля.