Про деякі питання, повязані з веденням Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна та Державного реєстру обтяжень рухомого майна

Відповідно до законодавства України створені і діють Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державний реєстр обтяжень рухомого майна.

У зв'язку з деякими питаннями, що виникають у діяльності господарських судів України з приводу названих Реєстрів, Вищий господарський суд України вважає за необхідне звернути увагу на таке.

1. Згідно з пунктом 2.1.2 Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 09.06.99 N 31/5 (з подальшими змінами; далі - Положення), однією з підстав для внесення до цього Реєстру відомостей про накладення (зняття) заборони та арештів на об'єкти нерухомого майна визначено заяву про реєстрацію (вилучення) обтяження об'єкта нерухомого майна (додатки 1 - 3 до Положення); відповідні заяви подаються до реєстраторів, якими, зокрема, є державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України і його регіональні філії та державні нотаріальні контори (пункт 1.12 Положення).

За повідомленням названого підприємства, деякі господарські суди України надсилають для виконання на його адресу (та до його філій) судові рішення (в тому числі ухвали), згідно з якими накладається арешт на нерухоме майно або знімається арешт з нерухомого майна, а також заяви про внесення записів до згаданих Реєстрів.

Проте Закони України, в тому числі й Господарський процесуальний кодекс України, не містять приписів щодо обов'язку господарського суду надсилати судові рішення реєстраторові.

Водночас відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної (отже, й судової) влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законами України не передбачено й такого способу дії (і відповідних повноважень) господарських судів України, як подання реєстраторові згаданих заяв про реєстрацію (вилучення) обтяження об'єкта нерухомого майна.

Отже, господарські суди не повинні перебирати на себе не покладені на них законами України функції щодо участі у веденні Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Статтею 115 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Таким чином, у разі прийняття господарським судом рішення або винесення ним ухвали, пов'язаних з накладенням заборони та арешту на об'єкти нерухомого майна або із зняттям заборони та звільненням таких об'єктів з-під арешту, заінтересована сторона - учасник судового процесу, - одержавши відповідне судове рішення (за необхідності - й виданий на його підставі наказ), має, на нашу думку, звертатися з ним в установленому порядку до органу Державної виконавчої служби, а останній зобов'язаний вжити заходів до виконання такого рішення, в тому числі й до внесення належних відомостей до названого Реєстру (див. статтю 55 Закону України "Про виконавче провадження".

2. Згідно зі статтею 43 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2004 N 830 Порядком ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна і наказом Міністерства юстиції України від 29.07.2004 N 73/5 Інструкцією про порядок ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна та заповнення заяв внесення записів до названого Реєстру здійснюється на підставі відповідних рішень суду або заяв обтяжувачів. Такі заяви мають містити низку зазначених у цих нормативно-правових актах відомостей, які ідентифікують особу боржника, в тому числі: код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), адреси місцезнаходження юридичних осіб, ідентифікаційні номери фізичних осіб - платників податків, адреси постійного місця проживання таких осіб та дані документів, що посвідчують особу, дані про об'єкт обтяження - ідентифікаційні номери об'єкта нерухомого майна, опис рухомого майна, що є предметом обтяження, достатній для його ідентифікації, та ін.).

З урахуванням наведеного судові рішення, що стосуються накладення арешту на рухоме та нерухоме майно та зняття такого арешту, мають містити дані, які дозволяють ідентифікувати особу боржника і відповідне майно та відрізнити його від іншого подібного майна.