• Посилання скопійовано
Документ підготовлено в системі iplex

Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з укладанням договорів контрактації сільськогосподарської продукції на 1994 рік

Вищий арбітражний суд України  | Розяснення від 20.07.1994 № 02-5/467 | Документ не діє
Реквізити
  • Видавник: Вищий арбітражний суд України
  • Тип: Розяснення
  • Дата: 20.07.1994
  • Номер: 02-5/467
  • Статус: Документ не діє
  • Посилання скопійовано
Реквізити
  • Видавник: Вищий арбітражний суд України
  • Тип: Розяснення
  • Дата: 20.07.1994
  • Номер: 02-5/467
  • Статус: Документ не діє
Документ підготовлено в системі iplex
ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ
Р О З'Я С Н Е Н Н Я
N 02-5/467 від 20.07.94
м.Київ
Арбітражним судам України
( Роз'яснення втратило чинність на підставі Роз'яснення Вищого Арбітражного Суду N 02-5/128 від 07.04.98 )
Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням договорів контрактації сільськогосподарської продукції на 1994 рік
З метою правильного і однакового застосування законодавства при вирішенні спорів, пов'язаних з укладанням державних контрактів (договорів) контрактації сільськогосподарської продукції на 1994 рік Президія Вищого Арбітражного Суду України вважає за необхідне дати такі роз'яснення.
1. При укладанні договорів на реалізацію сільськогосподарської продукції іноді виникають спори щодо юридичної кваліфікації цих відносин. Згідно з чинним законодавством реалізація зазначеної продукції може здійснюватись за договором контрактації, поставки, купівлі-продажу або комісії.
При виникненні спору щодо виду договору на реалізацію сільськогосподарської продукції слід виходити з того, що відповідно до статті 254 Цивільного кодексу України державна закупка цієї продукції здійснюється за договором контрактації, який укладається на основі державних замовлень. Отже за наявності державного замовлення реалізація сільгосппродукції опосередковується договором контрактації, а не поставки або купівлі-продажу.
На виконання пункту 8 Указу Президента України від 28 жовтня 1993 року "Про державний контракт і державне замовлення на 1994 рік" постановою Кабінету Міністрів України від 12 листопада 1993 року N 929 "Про державний контракт і державне замовлення на сільськогосподарську продукцію, сировину і продовольство на 1994 рік" передбачено, що державний контракт і державне замовлення є обов'язковими для підприємств і організацій, статутні фонди яких сформовано повністю з державного майна або за його участю, для орендних підприємтсв, заснованих на державній власності, а також для підприємств і організацій, які у 1994 році в процесі приватизації змінюють форму власності.
Що ж до колективних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств та інших недержавних сільськогосподарських підприємств і організацій, то вони можуть укладати державний контракт і приймати державне замовлення на добровільних засадах. Таким чином, якщо вони прийняли державне замовлення, то їх відносини із заготівельними підприємствами та організаціями також регулюються договором контрактації. Якщо перелічені господарства відмовились від укладання державного контракту або від прийняття державного замовлення, то вони вільні у виборі виду договору, за яким реалізують сільгосппродукцію (контрактація, поставка, купівля-продаж, комісія).
2. Наказом Міністерства сільського господарства і продовольства України затверджений механізм формування державних ресурсів сільськогосподарської продукції і сировини у 1994 році, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 11 лютого 1994 року за N 23/232 (далі - "Механізм").
При користуванні цим нормативним актом, а також доданими до нього Примірним державним контрактом та Примірним договором на закупівлю сільгосппродукції слід враховувати, що, незважаючи на вживання в них таких термінів як "поставка сільгосппродукції", "розрахунки за поставлену продукцію", "неустойка за недопоставлену продукцію" тощо, за своєю правовою природою взаємовідносини заготівельних підприємств (організацій) з товаровиробниками сільгосппродукції за державним контрактом або державним замовленням в силу закону (стаття 254 Цивільного кодексу України є договором контрактації сільськогосподарської продукції, а не договором поставки.
Отже як у сторін, так і у арбітражного суду при вирішенні спорів відсутні правові підстави для застосування до таких взаємовідносин глави 23 Цивільного кодексу України та Положень про поставки продукції і товарів.
3. Постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" передбачено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на її території застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.
Оскільки реалізація сільськогосподарської продукції її виробниками за договором контрактації регулюється законодавством України, Положення про порядок укладання і виконання договорів контрактації сільськогосподарської продукції, затверджене Міністерством заготівель СРСР, та додані до нього Типові договори контрактації на території України не застосовуються.
При цьому слід мати на увазі таке. Механізмом передбачено, що "заготівля, переробка і реалізація сільськогосподарської продукції і сировини, які не охоплені державним контрактом і державним замовленням, здійснюється заготівельними і переробними підприємствами і організаціями всіх форм власності на договірній основі (згідно з формою договору для закупівлі продукції в рахунок державного замовлення)".
Те, що реалізація цієї продукції здійснюється на договірній основі, відповідає чинному законодавству. Що ж до виду договору, то його укладання стосовно закупівлі продукції не в рахунок державного замовлення слід розглядати як право, а не обов'язок сторін. Як було зазначено вище, за таких обставин сторони самі вирішують питання щодо виду договору, тобто не позбавлені права укласти договір поставки, купівлі-продажу або комісії.
4. При вирішенні питання про розмежування предмету державного контракту та предмету договору контрактації за державним замовленням необхідно виходити з того, що відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12 листопада 1993 року N 929 перший укладається на зерно, цукрові буряки, олійні культури, насіння сільськогосподарських культур та племінну худобу, а другий - худобу і птицю, молоко, яйця, овочі, картоплю, льоносировину та інші види сільськогосподарської продукції і сировини. Згідно з Механізмом формування державних ресурсів сільськогосподарської продукції державне замовлення встановлюється також на м'ясопродукти, молокопродукти, яйцепродукти, плоди та ягоди, виноград, баштанні культури і сухофрукти, рибу і рибопродукти, вовну, коноплепродукцію, хміль і кокони тутового шовкопряду.
При вирішенні питання щодо підстав укладання державного контракту та договору за державним замовленням необхідно враховувати, що обсяг продукції, яка підлягає реалізації за державним контрактом, доводиться Міністерством економіки разом з Міністерством сільського господарства і продовольства не тільки до Ради Міністрів Республіки Крим, обласних та Севастопольської міської державних адміністрацій, але і безпосередньо до підприємств і об'єднань. Що ж до обсягів продукції за державним замовленням, то Міністерство економіки і Міністерство сільського господарства і продовольства доводять їх тільки до Ради Міністрів Республіки Крим, обласних та Севастопольської міської державних адміністрацій, які в свою чергу доводять ці обсяги продукції до заготівельних та переробних підприємств і організацій (абзаци 10 та 14 Механізму).
Отже, оскільки зазначені обсяги продукції доводяться не до товаровиробників сільгосппродукції, а до заготівельних та переробних підприємств і організацій, слід виходити з того, що на останніх покладений обов'язок надсилання товаровиробникам проектів контракту (договору). Порядок доарбітражного врегулювання розбіжностей, що виникають при укладанні цих контрактів (договорів), регулюється статтею 10 Арбітражного процесуального Кодексу України.
5. При вирішенні спорів, пов'язаних з укладанням державного контракту та договору, заснованого на державному замовленні, слід мати на увазі, що Міністерством сільського господарства і продовольства розроблені примірні, а не Типові контракти (договори). Таким чином, при укладанні контракту (договору) сторони мають право самостійно визначати умови контракту або договору, крім тих, що передбачені чинним законодавством.
У разі розбіжностей щодо способу виконання зобов'язання арбітражному суду необхідно виходити з того, що чинне законодавство не встановлює обов'язку товаровиробника сільськогосподарської продукції відвантажувати (доставляти) її заготівельнику. Тому заготівельник законтрактовану продукцію повинен вибирати своїм або залученим транспортом. Це не виключає можливості згоди товаровиробника надати заготівельникові за рахунок останнього траспортні послуги по вивезенню продукції.
Відповідно до пункту 8 постанови Кабінету Міністрів України від 12 листопада 1993 року N 929 заготівельним та переробним підприємствам дозволено поставляти сільськогосподарським товаровиробникам у рахунок авансів під закупівлю сільськогосподарської продукції, сировини і продовольства за державним контрактом та державним замовленням пально-мастильні матеріали, мінеральні добрива, засоби захисту рослин та інше. Ці зобов'язання заготівельників можуть бути передбачені у договорі, укладеному на підставі державного замовлення, так і самостійним договором. Такі зобов'язання опосередковуються нормами договору поставки з додержанням вимог щодо його обов'язкових реквізитів (номенклатура, асортимент, кількість і якість продукції, строки поставки і ціна).
Конкретні умови забезпечення сільськогосподарських товаровиробників окремими видами матеріальних ресурсів за регульованими державою цінами визначаються постановою Кабінету Міністрів України від 9 лютого 1994 року N 86 "Про порядок поставки сільськогосподарським товаровиробникам бензину, дизельного палива, мінеральних добрив і засобів захисту рослин".
6. При вирішенні спорів, пов'язаних з розрахунками за продукцію, необхідно керуватися пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12 листопада 1993 року N 929, згідно з яким при укладанні державного контракту на зерно, цукрові буряки, олійні культури, насіння сільськогосподарських культур та племінну худобу розрахунки провадяться шляхом поетапної попередньої оплати з видачею сільськогосподарським товаровиробникам авансів у розмірі не менше 50 відсотків вартості законтрактованої продукції. Що ж до договору, укладеного за державним замовленням, то розрахунки за худобу і птицю, молоко та яйця заготівельник зобов'язаний здійснювати шляхом щомісячної попередньої оплати відповідно до погодженого сторонами графіка за 15 днів, а за інші види продукції - шляхом попередньої поетапної оплати з видачею авансів розміром не менше 50 відсотків її вартості. При цьому 50 відсотків суми належного товаровиробнику авансу повинно бути перераховано у десятиденний строк після реєстрації укладеного контракту в інспекції заготівель і якості сільськогосподарської продукції, а решта - в обумовлені контрактом строки, але не пізніше як за місяць до початку збирання врожаю (абзац 7 Механізму).
Щодо авансу за договором, укладеним на підставі державного замовлення, Механізм не передбачає аналогічного порядку його перерахування. Цей порядок рекомендований сторонам в абзаці 2 пункту 4.1 Примірного договору. Отже сторони мають право погодитись із цією рекомендацією або встановити у договорі інший порядок і строки перерахування авансу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 листопада 1993 року N 929 Міністерство сільського господарства і продовольства зобов'язано повідомити товаровиробників та заготівельні і переробні підприємства (організації) про рівень орієнтовних стартових закупівельних цін на основні види сільськогосподарської продукції та сировини, що реалізуються у державні ресурси у 1994 році, а також порядок їх щомісячної індексації.
Виходячи із загального принципу розрахунків за продукцію за державним контрактом та державним замовленням на сільгосппродукцію за договірними цінами, у Примірному державному контракті (пункт 4.5) сторонам рекомендовано здійснювати оплату за продукцію за цінами домовленості, але не нижче рівня орієнтовних закупівельних цін, "проіндексованих з урахуванням рівня інфляції на день оплати".
При вирішенні пов'язаних з цим спорів арбітражним судам слід виходити з того, що чинне законодавство не передбачає врахування інфляції при розрахунках за продукцію (надані послуги або виконані роботи), а також визначення рівня інфляції.
До того ж на даний час Міністерством сільського господарства і продовольства, Міністерством економіки, Міністерством фінансів і Міністерством статистики не визначений порядок щомісячної індексації договірних цін на сільськогосподарську продукцію, що реалізується у державні ресурси.
Згідно зі статтею 153 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду.
Для державного контракту або договору, заснованого на державному замовленні, ціна є істотною умовою і повинна бути визначена при укладанні контракту (договору).
Отже, щоб контракт (договір) вважався укладеним, однією з його умов повинна бути ціна законтрактованої продукції. З урахуванням конкретних умов, що склалися в економіці, зокрема, в частині ціноутворення, сторони мають право у контракті (договорі) передбачити умову щодо строків і порядку уточнення ціни на продукцію, що підлягає здачі заготівельнику у визначені строки.
Якщо така умова у контракті (договорі) відсутня, заінтересована сторона не позбавлена права вимагати внесення до контракту (договору) відповідних змін щодо умови про ціну продукції (стаття 11 Арбітражного процесуального Кодексу України. При вирішенні такого спору, з урахуванням фактичних обставин арбітражний суд визначає строк, з якого розрахунки повинні здійснюватись за новою ціною.
Чинне законодавство, що регулює взаємовідносини сторін за договором контрактації сільськогосподарської продукції, не передбачає порядку приймання її за кількістю та якістю. У зв'язку з цим при укладанні контракту (договору) сторонам слід передбачити умови, які б визначали порядок здавання (приймання) продукції за кількістю та якістю.
Згідно з пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12 листопада 1993 року N 929 відповідальність замовників (споживачів) і виконавців за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за державним контрактом і договором, укладеним на підставі державного замовлення, визначається контрактом (договором) та чинним законодавством (стаття 255 Цивільного кодексу України.
При цьому слід мати на увазі, що чинне законодавство України не обмежує розміру взаємної майнової відповідальності товаровиробника і заготівельника за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором контрактації сільгосппродукції. Що ж до обсягу відповідальності, то, керуючись статтею 204 Цивільного кодексу України, сторони при укладанні контракту (договору) мають право передбачити випадки: коли допускається стягнення тільки неустойки (штрафу, пені), але не збитків; коли збитки можуть бути стягнуті в повній сумі понад неустойку (штраф, пеню); коли за вибором кредитора можуть бути стягнуті або неустойка (штраф, пеня), або збитки. Якщо сторони не дійшли згоди з цих умов, арбітражному суду необхідно виходити з того, що у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником він зобов'язаний відшкодувати завдані цим збитки в частині, не покритій неустойкою (штрафом, пенею).
У пунктах 5.1 Примірного державного контракту та договору на закупівлю сільгосппродукції у 1994 році передбачено, що за невиконання зобов'язання по продажу сільськогосподарської продукції товаровиробник сплачує заготівельнику неустойку "крім випадків недобору продукції внаслідок стихійного лиха та інших причин, передбачених чинним законодавством". При вирішенні спорів щодо цієї рекомендованої умови контракту (договору) слід виходити з такого. Відповідно до статті 209 Цивільного кодексу України особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином, несе майнову відповідальність лише за наявності вини, крім випадків, передбачених законом або договором. Чинним законодавством не передбачено, що за договором контрактації сільськогосподарської продукції товаровиробник або заготівельник несуть майнову відповідальність за відсутності їх вини. Зазначену умову рекомендованого тексту контракту (договору) тобто, що товаровиробник сплачує неустойку "крім випадків недобору продукції внаслідок стихійного лиха", теж не можна розглядати як таку, що за усіх інших обставин товаровиробник несе відповідальність за невиконання зобов'язання при відсутності його вини.
Що ж до майнової відповідальності заготівельника (платника) за виконання грошового зобов'язання, то з цього питання необхідно керуватись пунктом 9 Указу Президента України від 2 червня 1994 року "Про невідкладні заходи щодо фінансово-кредитного забезпечення формування державних продовольчих ресурсів 1994-1995 років".