Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства

У порядку інформації доводяться до відома відповіді Вищого арбітражного суду України на запити щодо застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства.

1. Спори за участю державних податкових органів.

1.1. Чи підлягають розгляду арбітражними судами заяви платників податків про визнання недійсними повідомлень податкових органів про податкову заставу належного платнику майна і майнових прав?

Актом у розумінні статті 12 Арбітражного процесуального кодексу України (далі - АПК) є офіційний письмовий документ, який породжує правові наслідки, зокрема, певні обов'язки і заборони.

Відповідно до частини другої статті 2 Указу Президента України від 04.03.98 N 167/98 "Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами", який набрав чинності з 22.04.98, орган державної податкової служби у триденний строк від дня виникнення податкової застави повідомляє у письмовій формі відповідного платника податків про податкову заставу належного йому майна і майнових прав. Форму такого повідомлення затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.98 N 941 "Про затвердження Порядку звернення стягнення на рухоме майно, що перебуває у податковій заставі, для погашення податкової заборгованості платників податків (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності) та реалізації такого майна" (додаток N 1 до названого Порядку).

Для платника податків згадані правові наслідки встановлені, зокрема, статтями 4 та 5 цього ж Указу.

Таким чином заяви платників податків про визнання недійсними зазначених повідомлень податкових органів підлягають розгляду арбітражними судами на загальних підставах.

1.3. Чи застосовуються штрафні санкції у разі невідповідності розмірів сплачених авансових внесків розмірам внесків, перерахованих за результатами звітного кварталу?

Відповідно до пункту 16.7 статті 16 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції від 30.12.97) розрахунки авансових платежів здійснюються платником податку самостійно без подання податкової декларації. Повідомлення про результати таких розрахунків надсилається податковому органу в терміни, передбачені для сплати авансових внесків. Штрафні санкції за відхилення розмірів сплачених авансових внесків від розмірів внесків, перерахованих за результатами звітного кварталу, не застосовуються.

1.4. Чи зобов'язані фізичні особи - платники єдиного податку застосовувати реєстратори розрахункових операцій під час розрахунків із споживачами?

Згідно з пунктом 6 статті 9 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при продажу товарів (наданні послуг) суб'єктами підприємницької діяльності - фізичними особами, оподаткування доходів яких здійснюється відповідно до законодавства з питань оподаткування суб'єктів малого підприємництва (в тому числі шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку), якщо такі суб'єкти не здійснюють продаж підакцизних товарів (крім пива на розлив), за умови ведення такими особами книг обліку доходів і витрат у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за поданням державного органу, уповноваженого провадити державну регуляторну політику. Такий порядок врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 N 1269 "Про затвердження Порядку ведення книги обліку доходів і витрат.

2. Як визначається момент перетину митного кордону України?

Момент перетину митного кордону визначається згідно з вимогами пункту 1.8 Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України від 09.07.97 N 307.

Необхідно також мати на увазі, що чинним законодавством передбачено оформлення попередніх вантажних митних декларацій щодо окремих видів товарів. Порядок такого оформлення регламентовано постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.02 N 390 "Про ввезення на митну територію України окремих видів товарів" та наказом Державної митної служби України від 02.07.02 N 345 "Про затвердження Положення про попередню вантажну митну декларацію".

3. Чи зобов'язане підприємство, відповідальне за заподіяну шкоду, відшкодувати Пенсійному фонду України суму пенсії по інвалідності, підвищену на підставі пункту "б" частини першої статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення"?

Відповідно до частини третьої пункту 20 статті 14 Закону України від 22.10.93 "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (в редакції Закону від 23.11.95) та пункту "б" частини першої статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсії, що отримують учасники війни, підвищуються на 50 відсотків мінімальної пенсії за віком. Зазначені акти законодавства не ставлять таке підвищення розміру пенсії у залежність від виду державної пенсії, яку отримує учасник війни, і це підвищення не можна вважати надбавкою до пенсії по інвалідності у розумінні статті 33 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Оскільки сума пенсії по інвалідності встановлена органами соціального забезпечення з урахуванням її підвищеного розміру, то підприємство, відповідальне за заподіяну шкоду, зобов'язане відповідно до статті 460 Цивільного кодексу України відшкодувати цю суму Пенсійному фонду України, який здійснив її виплату.

4. Чи не суперечить чинному законодавству України укладання підприємствами договору поставки товарів на умовах відстрочення кінцевого розрахунку та під процент?

Право господарюючого суб'єкта кредитувати інших за рахунок власного майна випливає з його повноважень власника, які встановлені Законом України "Про власність", зокрема, статтями 2, 4, 30, 37-39 та пунктом 5 статті 24 Закону України "Про підприємства в Україні", відповідно до якого підприємство може поставляти продукцію, виконувати роботи, надавати послуги в кредит із сплатою покупцями (споживачами) процентів за користування цим кредитом. З порівняльного аналізу поняття, предмету і значення договорів поставки і кредиту, у тому числі товарного, випливає, що у даному випадку кредитні зобов'язання є похідними договору поставки, і не виділяються у самостійний вид договірних правовідносин. Статтею 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, зокрема, такі види кредиту: фінансовий та товарний. Отже укладання господарюючими суб'єктами договору поставки товарів на умовах відстрочення кінцевого розрахунку та під процент не суперечить чинному законодавству України.

Процент, який сплачує покупець (замовник) поставщикові, - це плата за наданий товарний кредит. Сторони за договором на підставі Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" з метою забезпечення зобов'язання вправі також передбачити неустойку (пеню), яку покупець має сплатити поставщикові у разі невиконання зобов'язання розрахуватися у визначений договором строк.

5. Чи може арбітражний суд відхилити умови санації, якщо згоду та перевід боргу боржника дано лише одним кредитором, вимоги якого становлять не менше двох третин загальної суми визнаних претензій?

Згідно з пунктом 3 статті 3 Закону України "Про банкрутство" рішення зборів кредиторів вважається прийнятим не за кількістю поданих за нього голосів, а залежно від суми майнових вимог кредиторів до боржника. Тому якщо згоду на перевід боргу останнього дано кредитором, вимоги якого не менші двох третин загальної суми претензій, у арбітражного суду відсутні правові підстави для відхилення умов санації.

6. Чи повинен арбітражний суд в ухвалі про ліквідацію юридичної особи-банкрута зобов'язувати ліквідаційну комісію подавати реєструючому державному органу ліквідаційний баланс?

Згідно з частиною вісімнадцятою статті 8 Закону України "Про підприємництво" та пунктами 33, 34 Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.98 N 740 орган державної реєстрації скасовує державну реєстрацію, зокрема, на підставі рішення арбітражного суду у разі визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом. Скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності здійснюється шляхом виключення його з Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності після здійснення ліквідаційною комісією відповідних заходів.

Оскільки ліквідаційний баланс у згаданих випадках затверджується арбітражним судом, в ухвалі про ліквідацію юридичної особи-банкрута слід зобов'язувати ліквідаційну комісію подати органу, що здійснює державну реєстрацію, затверджений арбітражним судом ліквідаційний баланс, а відповідний орган - скасувати державну реєстрацію юридичної особи. Примірник такої ухвали має бути надісланий як реєструючому органу, так і місцевому органу статистики для виключення суб'єкта підприємницької діяльності з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.