НАЦІОНАЛЬНА СЛУЖБА ПОСЕРЕДНИЦТВА І ПРИМИРЕННЯ
Л И С Т
24.07.2003 N 08-01/300
Начальнику відділення
Національної служби
посередництва і примирення
в Дніпропетровській області
Чубу І.А.
Національна служба посередництва і примирення розглянула запит відділення Національної служби посередництва і примирення в Дніпропетровській області від 18 липня 2003 року щодо порядку застосування положень частини другої статті 18 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" в колективному трудовому спорі між найманими працівниками відкритого акціонерного товариства "Завод "Дніпропрес" та адміністрацією відкритого акціонерного товариства "Завод "Дніпропрес" і повідомляє наступне.
26 березня 2003 року Національна служба посередництва і примирення зареєструвала колективний трудовий спір між найманими працівниками та адміністрацією відкритого акціонерного товариства "Завод "Дніпропрес" міста Дніпропетровська та вимоги найманих працівників даного заводу щодо погашення їм заборгованості із заробітної плати, своєчасної виплати поточної заробітної плати, встановлення 40-годинного робочого дня та забезпечення їх спецодягом і іншими засобами індивідуального захисту.
З метою вирішення даного спору його сторонами було проведено узгоджувальну зустріч (без створення примирної комісії та трудового арбітражу), під час якої сторони колективного трудового спору шляхом проведення переговорів уклали угоду про поступове погашення заборгованості із заробітної плати найманим працівникам (відповідно до складеного графіку) та забезпечення виплати їм поточної заробітної плати.
Оскільки на заводі мало місце порушення в червні 2003 року умов укладної угоди, наймані працівники заводу звернулися до відділення Національної служби посередництва і примирення в Дніпропетровській області із запитанням: "Чи мають вони право розпочати страйк відповідно до частини другої статті 18 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)", оскільки, адміністрація заводу не виконує угоду, досягнуту сторонами в ході вирішення колективного трудового спору?".
При розгляді даного запитання необхідно виходити із положень Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)", Конвенції Міжнародної організації праці 154 1981 року "Про сприяння колективним переговорам", ратифікованої постановою Верховною Радою України від 04 лютого 1994 року N 3932-XII, Рекомендації Міжнародної організації праці 92 1951 року "Щодо добровільного примирення та арбітражу", Рекомендації Міжнародної організації праці 130 1967 року "Щодо розгляду скарг на підприємствах з метою їх вирішення" з питань прав і обов'язків сторін колективних трудових спорів (конфліктів) та послідовності проведення примирних процедур.
Обов'язки і права сторін колективного трудового спору (конфлікту) визначені в статті 13 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)": "Жодна із сторін колективного трудового спору (конфлікту) не може ухилятися від участі в примирній процедурі.
Сторони колективного трудового спору (конфлікту), примирна комісія і трудовий арбітраж зобов'язані використати для врегулювання колективного трудового спору (конфлікту) всі можливості, не заборонені законодавством.
Якщо примирні органи не змогли врегулювати розбіжності між сторонами, причини розбіжностей з обгрунтуванням позицій сторін у письмовій формі доводяться до відома кожної із сторін колективного трудового спору (конфлікту). У цьому разі наймані працівники або уповноважений ними орган чи професійна спілка мають право з метою виконання висунутих вимог застосовувати усі дозволені законодавством засоби".
Статтею 7 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" визначено послідовність розгляду і вирішення колективного трудового спору (конфлікту):
"Розгляд колективного трудового спору (конфлікту) здійснюється з питань, передбачених:
пунктами "а" і "б" статті 2 цього Закону, - примирною комісією, а в разі неприйняття рішення у строки, встановлені статтею 9 цього Закону, - трудовим арбітражем;
пунктами "в" і "г" статті 2 цього Закону, - трудовим арбітражем".
Разом з тим, положеннями чинного законодавства України не визначено заборони на застосування сторонами колективних трудових спорів (конфліктів) інших засобів виконання висунутих вимог, зокрема - переговорів та укладення обов'язкових для виконання угод з визначенням шляхів вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) та виконання вимог найманих працівників.
Право на використання сторонами колективних трудових спорів (конфліктів) з метою їх вирішення всіх можливостей, не заборонених законодавством, визначене і Конвенцією Міжнародної організації праці 154 1981 року "Про сприяння колективним переговорам", ратифікованою постановою Верховною Радою України від 04 лютого 1994 року N 3932-XII:
"Стаття 2
Відповідно до мети цієї Конвенції термін "колективні переговори" означає всі переговори, що проводяться між роботодавцем, групою роботодавців або однією чи кількома організаціями роботодавців, з одного боку, та однією чи кількома організаціями працівників з другого, з метою:
a) визначення умов праці й зайнятості; та/або
b) регулювання відносин між роботодавцями і працівниками;
та/або
c) регулювання відносин між роботодавцями чи їхніми організаціями та організацією чи організаціями працівників.
Застосування положень цієї Конвенції, якщо воно не здійснюється колективними договорами, арбітражними рішеннями чи в будь-який інший спосіб, котрий відповідає національній практиці, забезпечується національним законодавством або правилами.
1. Для сприяння колективним переговорам вживають заходів, котрі відповідають національним умовам.
2. Заходи, передбачені в параграфі 1 цієї статті, спрямовані на те, щоб:
a) колективні переговори були можливі для всіх роботодавців і всіх категорій працівників в галузях діяльності, передбачених цією Конвенцією;
b) колективні переговори поступово поширювалися на всі питання, зазначені в а), b) і с) статті 2 цієї Конвенції;
c) заохочувалося розроблення правил процедури, узгоджених між організаціями роботодавців і працівників;
d) проведенню колективних переговорів не перешкоджала відсутність правил, що їх регулюють, чи неповна або невідповідна суть цих правил;
e) органи й процедури розв'язання трудових конфліктів створювалися таким чином, щоб сприяти колективним переговорам.
Положення цієї Конвенції не перешкоджають функціонуванню системи трудових відносин, де колективні переговори проходять у рамках примирного та/або арбітражного механізму чи органів, в яких сторони, що ведуть переговори, добровільно беруть участь.
Заходи, вживані державними органами для сприяння розвиткові колективних переговорів та його заохочення, є предметом попередніх консультацій і, коли це можливо, угод між державними органами та організаціями роботодавців і працівників".
Рекомендацією Міжнародної організації праці 92 1951 року "Щодо добровільного примирення та арбітражу" визначено, що "всі угоди, яких заінтересовані сторони можуть досягти під час процедури примирення або які є її результатом, слід укладати в письмовій формі та вважати рівносильними угодам, укладеним звичайним способом".
Окрім того, в абзаці першому пункту 10 Рекомендації Міжнародної організації праці 130 1967 року "Щодо розгляду скарг на підприємствах з метою їх вирішення" визначено, що "як загальне правило, спочатку вживаються спроби урегулювати скаргу шляхом прямих переговорів між зацікавленими працівниками - незалежно від того, чи користується він допомогою іншої особи чи ні - та його безпосереднім начальником".
Таким чином, положеннями чинного законодавства України не встановлено заборони на проведення сторонами колективних трудових спорів (конфліктів) переговорів та укладення обов'язкових для виконання угод з визначенням шляхів вирішення колективних трудових спорів (конфліктів), а частиною другою статті 13 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" визначено, що "Сторони колективного трудового спору (конфлікту), примирна комісія і трудовий арбітраж зобов'язані використати для врегулювання колективного трудового спору (конфлікту) всі можливості, не заборонені законодавством", що також підтверджується положеннями підпунктів а), с), е) статті 5 і статей 6-8 Конвенції Міжнародної організації праці 154 1981 року "Про сприяння колективним переговорам", ратифікованої постановою Верховною Радою України від 04 лютого 1994 року N 3932-XII, та положеннями Рекомендації Міжнародної організації праці 92 1951 року "Щодо добровільного примирення та арбітражу", Рекомендації Міжнародної організації праці 130 1967 року "Щодо розгляду скарг на підприємствах з метою їх вирішення".
Враховуючи вищенаведене, Національна служба посередництва і примирення вважає, що сторони колективного трудового спору між найманими працівниками та адміністрацією відкритого акціонерного товариства "Завод "Дніпропрес" міста Дніпропетровська мали право проводити за спільним бажанням узгоджувальну зустріч (без створення примирної комісії та трудового арбітражу) і укладати угоду про порядок вирішення колективного трудового спору та виконання вимог найманих працівників.
Отже, проведення найманими працівниками та адміністрацією відкритого акціонерного товариства "Завод "Дніпропрес" міста Дніпропетровська узгоджувальної зустрічі (без створення примирної комісії та трудового арбітражу) та укладення угоди про поступове погашення заборгованості із заробітної плати найманим працівникам (відповідно до складеного графіку) і забезпечення виплати їм поточної заробітної плати не суперечить нормам чинного законодавства України та ратифікованій Верховною Радою України Конвенції Міжнародної організації праці 154 1981 року "Про сприяння колективним переговорам".
Таким чином, невиконання адміністрацією відкритого акціонерного товариства "Завод "Дніпропрес" міста Дніпропетровська положень укладеної угоди надає найманим працівникам даного заводу право на розгляд в порядку, встановленому частинами першою та п'ятою статті 19 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)", питання про прийняття рішення про оголошення страйку, оскільки відповідно до частини третьої статті 18 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" страйк може бути розпочато, "якщо примирні процедури не привели до вирішення колективного трудового спору (конфлікту) або власник чи уповноважений ним орган (представник) ухиляється від примирних процедур або не виконує угоди, досягнутої в ході вирішення колективного трудового спору (конфлікту)".
Голова Національної службипосередництва і примирення В.Руденко