Про визнання протиправним і нечинним Указу Президента України

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Тацій Л.В.,

суддів Бевзенка В.М., Єзерова А. А., Желєзного І.В., Стеценка С. Г.,

за участю:

секретаря судового засідання - Ступак Ю.А.,

позивача - ОСОБА_1

представників позивача -Пашиніна О.А., Порайко А.М.

представника відповідача - Пантюхова Л.Р.,

представника третьої особи - Лапоша Д.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Президента України, третя особа - Національна академія державного управління при Президентові України, про визнання протиправним і нечинним Указу Президента України, -

У травні 2019 року ОСОБА_1 (надалі також - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Президента України (надалі також - відповідач), третя особа - Національна академія державного управління при Президентові України (надалі також- Національна академія), у якому просить:

- визнати протиправним та нечинним повністю Указ Президента України від 05 квітня 2019 року № 105/2019 "Про звільнення ОСОБА_2 з посади президента Національної академії державного управління при Президентові України";

- поновити його на посаді президента Національної академії з 06 квітня 2019 року та допустити в цій частині негайне виконання.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що Президент України видав спірний Указ з порушенням вимог ст. 51, 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), через те, що позивач відкликав заяву про звільнення за власним бажанням від 01 квітня 2019 року до спливу двотижневого строку від дати її подання, протягом якого йому гарантується збереження права на залишення на роботі. Також, за позицією ОСОБА_1, він відкликав свою заяву про звільнення з посади за власним бажанням раніше, ніж Президент України підписав Указ про його звільнення.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, покликається також на порушення процедури прийняття Указу Президента України від 05 квітня 2019 року № 105/2019 "Про звільнення ОСОБА_2 з посади президента Національної академії державного управління при Президентові України", а саме: вимог п. 8 Положення про порядок підготовки та внесення проектів актів Президента України , затвердженого Указом Президента України № 970/2006 від 15.11.2006.

07 травня 2019 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду постановив ухвалу про відкриття провадження у цій справі і вирішив розглядати цю справу за правилами спрощеного позовного провадження колегією суддів у складі п'яти суддів.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 02 липня 2019 року закрив провадження у справі у зв'язку з тим, що цей спір виник у сфері трудових відносин між позивачем та роботодавцем, а тому належить до юрисдикції цивільних судів.

Велика Палата Верховного Суду постановою від 11 вересня 2019 року скасувала зазначену вище ухвалу суду першої інстанції та передала цю справу до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для продовження розгляду.

За позицією Великої Палати Верховного Суду, право на оскарження індивідуального акта суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується, чи спрямований на виникнення певних юридичних наслідків. Це право має бути реалізоване в рамках адміністративного судочинства.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 12 листопада 2019 року продовжив розгляд справи № 9901/226/19 за позовом ОСОБА_1 до Президента України, третя особа - Національна академія, про визнання протиправним та нечинним Указу і призначила цю справу в судове засідання в порядку спрощеного позовного провадження.

В судовому засіданні, призначеному на 16.03.2020 оголошено перерву до 18.05.2020 на 10:00 годину.

Розпорядженням в.о заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 21.04.2020 № 631/0/78-20 призначено повторний автоматизований розподіл цієї судової справи між суддями у зв'язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 09.04.2020 № 923/0/15-20 "Про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у зв'язку з поданням заяви про відставку".

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.04.2020 визначено склад колегії суддів для розгляду справи: Тацій Л.В.- головуючий суддя, судді: Бевзенко В.М., Єзеров А.А., Желєзний І.В., Стеценко С.Г.

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2020 року прийнято справу до провадження та розпочато її розгляд спочатку за правилами спрощеного провадження. Призначено справу до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на 18 травня 2020 року о 12:00 годині.

В судовому засіданні 18.05.2020 оголошено перерву до 19.05.2020 до 12:00 години.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому стверджує, що заява ОСОБА_1 від 05 квітня 2019 року надійшла до Президента України вже після вирішення поданої позивачем 01 квітня 2019 року заяви про звільнення та набрання чинності Указу № 105/2019, а тому у відповідача були відсутні правові підстави для вчинення будь-яких дій щодо реалізації заяви позивача від 05 квітня 2019 року. Окрім того, відповідачем до Суду подавались письмові пояснення, у яких додатково викладено, що оскаржуваний Указ Президента України підписаний фактично до 5 квітня 2019 року.

Від третьої особи надійшли письмові пояснення щодо цієї справи, у яких серед іншого зазначено про те, що Указ передано Національній академії державного управління при Президентові України 12 квітня 2019 року і наказ про припинення повноважень ОСОБА_1. (від 17 травня 2019 року № 280-ос) видано на підставі Указу після того, як позивач 17 травня 2019 року закрив листок непрацездатності.

У судовому засіданні позивач та представники позивача підтримали позовну заяву та просили її задовольнити з викладених у ній мотивів. Вказали, що Указ Президента України від 05 квітня 2019 року № 105/2019 є незаконним та протиправним.

Представник відповідача заперечував проти вимог позивача й зазначив, що доводи позову не ґрунтуються на вимогах законодавства. За позицією відповідача, стаття 38 Кодексу законів про працю України перш за все направлена на захист прав роботодавця, ніж працівника. Щодо порушення процедури прийняття оскаржуваного Указу, представник відповідача зазначила, що положення Інструкції з діловодства, на які посилається позивач стосуються нормативних актів та порядку розгляду проектів нормативних актів, які вносяться Президенту України, в даному випадку відповідачем розглянутий документ, поданий йому особисто.

Представник третьої особи в судовому засіданні пояснив, що 17.05.2019, після надання лікарняного листка ОСОБА_1, третьою особою видано наказ про припинення повноважень позивача як президента Національної академії державного управління при Президентові України з 5 квітня 2019 року. На уточнююче запитання Суду третя особа також пояснив, що за лікарняним листком, наданим 17 травня 2019 року, позивач мав приступити до роботи 18.05.2019.

Перевіривши матеріали позовної заяви, усебічно й повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується цей позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, колегія суддів встановила таке.

Президент України Указом від 31 серпня 2016 року № 375/2016 призначив ОСОБА_1 президентом Національної академії.

Відповідно до наказу Національної академії від 01 вересня 2016 року № 460-ос позивач приступив до виконання обов'язків президента Національної академії.

01 квітня 2019 року ОСОБА_1 подав Президентові України ОСОБА_4 заяву про звільнення із займаної посади за власним бажанням.

Згідно зі штампом вхідної кореспонденції Адміністрації Президента України № 505/15269-01 вказана заява була зареєстрована 05 квітня 2019 року.

05 квітня 2019 року Президент України видав Указ № 105/2019, яким звільнив ОСОБА_1 з посади президента Національної академії згідно з поданою ним заявою.

З матеріалів справи також убачається, що того ж дня, 05 квітня 2019 року, ОСОБА_1 подав Президенту України заяву про відкликання своєї передньої заяви від 01 квітня 2019 року про звільнення з посади президента Національної академії за власним бажанням.

Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 до Верховного Суду з позовом про визнання нечинним та скасування Указу Президента України від 05 квітня 2019 року № 105/2019.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши і обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої статті 102 Конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

За частиною третьою статті 106 Основного Закону Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.

Згідно з пунктом 28 частини першої статті 106 Конституції України Президент України створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі № 1-17/2003 від 10 грудня 2003 року за конституційним поданням 47 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частини першої статті 105, частини першої статті 111 Конституції України (справа щодо недоторканності та імпічменту Президента України) зазначено, що інститут Президента України ґрунтується на сукупності норм, що містяться у розділі V Конституції України, згідно з якими Президент України визначений, зокрема, главою держави, виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Конституційно-правовий статус інституту Президента України базується на правилах та нормах, які регулюють положення глави держави у механізмах державного управління. Порядок діяльності Президента, повноваження, взаємодія з іншими органами державної влади та місцевого самоврядування нормативно встановлені.

Відповідно до п. 3 Положення про Адміністрацію Президента України , затвердженого Указом Президента України від 02 квітня 2010 року № 504/2010 (далі - Положення № 504/2010), основними завданнями Адміністрації є організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне та інше забезпечення здійснення Президентом України визначених Конституцією України повноважень.

Пунктами 8, 13, 15 Положення № 504/2010 передбачено, що Адміністрація відповідно до покладених на неї завдань опрацьовує і подає на підпис Президентові України проекти указів, розпоряджень Президента України, інших документів; опрацьовує внесені в установленому порядку пропозиції з вирішення кадрових питань, що належать до повноважень Президента України, в тому числі питань призначення, погодження призначення на посади, звільнення з посад, притягнення відповідних осіб до дисциплінарної відповідальності, відставки голів місцевих державних адміністрацій веде облік таких кадрів; забезпечує контроль за виконанням указів, розпоряджень, доручень Президента України.

Указом Президента України від 30 травня 1995 р. № 398 була утворена Українська Академія державного управління при Президентові України.

Указом Президента України від 21 вересня 2001 року № 850/2001 затверджено Положення про Українську Академію державного управління при Президентові України (далі - Положення).

Указом Президента України від 21 серпня 2003 р. № 869 Українській Академії державного управління при Президентові України було надано статус національної з наступним перейменуванням у Національну академію державного управління при Президентові України.

Згідно з п. 1 Положення визначено, що Національна академія державного управління при Президентові України (далі - Академія) є головним державним вищим навчальним закладом у загальнонаціональній системі підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування, підзвітним Президентові України. Академія здійснює освітню діяльність за IV рівнем акредитації вищих навчальних закладів в галузі освіти "Державне управління" та іншими професійно орієнтованими на державну службу та службу в органах місцевого самоврядування спеціальностями.

За приписами п. 10 згаданого Положення передбачено, що керівника Національної академії державного управління при Президентові України призначає на посаду та звільняє з посади Президент України.

Як убачається з матеріалів справи, 01 квітня 2019 року ОСОБА_1 особисто подав Президенту України заяву про звільнення, на підставі якої 05 квітня 2019 року прийнято оскаржуваний Указ.

Крім того, 05 квітня 2019 року позивачем подано до відповідача заяву про відкликання його заяви про звільнення від 01 квітня 2019 року.

Згідно листа Департаменту документального забезпечення від 07 лютого 2020 року № 28/8662-08 установлено, що заява позивача про звільнення надійшла до Департаменту разом із підписаним Указом Президента України "Про звільнення ОСОБА_1 з посади президента Національної академії державного управління при Президентові України". Після опрацювання спірного Указу така заява була зареєстрована співробітником Департаменту 05 квітня 2019 року о 19 год. 47 хв. за № 505/15269-01.

Поряд з цим, заява ОСОБА_1 про відкликання заяви про звільнення отримана співробітником Департаменту 05 квітня 2019 року о 16 год. 55 хв. за № 505/15242-01. Про наявність цієї заяви одразу повідомлено керівника Апарату Адміністрації Президента України.

Обґрунтовуючи свою позицію, ОСОБА_1 стверджує, що Президент України підписав оскаржуваний Указ вже після надходження заяви ОСОБА_1 про відкликання заяви про звільнення, оскільки вона була зареєстрована Департаментом документального забезпечення раніше, ніж сама заява про звільнення.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Як вже зазначалося вище, заява позивача про звільнення з посади була отримана Президентом України безпосередньо від ОСОБА_1 01 квітня 2019 року, що не заперечується й самим позивачем.

Судом установлено, що після отримання цієї заяви Президент України як суб'єкт призначення передав таку заяву Департаменту з питань регіональної політики та децентралізації для підготовки відповідного проекту Указу.

Так, за інформацією, наданою директором з питань регіональної політики та децентралізації (службова записка від 27 лютого 2020 року № 09/13788-08) проект спірного Указу було виведено на бланк працівником зазначеного Департаменту та передано керівництву Адміністрації Президента України 01 квітня 2019 року.

Також, відповідно до пояснень, наданих Департаментом документального забезпечення (службова записка від 06 березня 2020 року № 28/15874-08) Указ Президента України № 105/2019 надруковано на бланку № 017676.

Відповідно до запису у Журналі обліку видачі пронумерованих бланків, бланк з таким номером було отримано завідувачем відділу Департаменту регіональної та кадрової політики Студинецькою А.О. 27 березня 2019 року.

При цьому, як установлено Судом та підтверджено матеріалами справи, а саме службовою запискою Департаменту з питань Державного Протоколу та Церемоніалу від 28 лютого 2020 року № 18/14236-08, 05 квітня 2019 року Президент України перебував у Одеській області з робочим візитом.

Відповідач у наданих Суду поясненнях повідомив, що Указ Президента України від 05 квітня 2019 року № 105/2019 підписаний у період з 02 по 04 квітня 2019 року, оскільки 05 квітня 2019 року цей Указ уже був переданий на реєстрацію та відповідач фізично не міг його підписати через перебування у робочій поїздці.

Проте, крім зазначених пояснень, відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок доведення правомірності оскаржуваного Указу, не навів Суду інших обґрунтованих аргументів та не надав доказів, що спростовують доводи позивача про підписання оскаржуваного Указу 05 квітня 2019 року після надходження заяви ОСОБА_1 про відкликання його заяви про звільнення.

З приводу аргументів ОСОБА_1, що спірний Указ прийнято з порушенням вимог Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), а саме: його підписано до закінчення гарантованого позивачу двотижневого строку збереження права на залишення на роботі, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмового за два тижні.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає звільнення трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошеного іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору ( ч. 2 ст. 38 КЗпП України).

Отже, звільнення у порядку, передбаченому статтею 38 Кодексу законів про працю України є одностороннім волевиявленням працівника, який подав заяву про звільнення за власним бажанням, через що він у будь-який момент до закінчення двотижневого строку з моменту подачі заяви може її відкликати і звільнення у такому випадку не проводиться, а також працівник не підлягає звільненню у випадку, коли цей строк закінчився, а він не залишив місце роботи і не вимагає припинення трудових відносин.

При цьому, нормами законодавства, чинними на час виникнення спірних правовідносин, не передбачено право роботодавця приймати рішення про звільнення такого працівника до закінчення вказаного двотижневого строку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.03.2018 у справі № 810/2728/16.

Безпідставними є доводи відповідача про те, що стаття 38 КЗпП перш за все має на меті захист прав саме роботодавця задля забезпечення безперервності трудового процесу. Відтак, у разі відсутності у роботодавця потреби у виконання трудових обов'язків працівником, який має намір звільнитися, його може бути звільнено у будь-який час після отримання роботодавцем заяви про звільнення у разі, якщо у цій заяві не вказано відповідну дату.

Як уже зазначалося вище, заяву про звільнення за власним бажанням ОСОБА_1 передано особисто відповідачу (Президенту України) 01 квітня 2019 року. При цьому, у вказаній заяві не зазначено дати, з якої позивач бажає бути звільнений.

Президентом України 05 квітня 2019 року прийнято Указ № 105/2019 "Про звільнення ОСОБА_2 з посади президента Національної академії державного управління при Президентові України".

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Указу Президента України від 10 червня 1997 року № 503 "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" акти Верховного Ради України і Президента України про призначення відповідно до законодавства на посади і звільнення з посад набирають чинності з моменту їх прийняття.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що Указ Президента України від 05 квітня 2019 року за № 105/2019 є актом індивідуальної дії (рішенням) про звільнення позивача і таке звільнення відбулось 05.04.2020 за заявою ОСОБА_1 від 01.04.2019.

Враховуючи приписи статті 38 КЗпП України та відсутність у заяві позивача конкретної (бажаної) дати звільнення, реалізація такої заяви відповідачем шляхом підписання спірного Указу від 05 квітня 2019 року № 105/2019 була передчасною.

Доводи позовної заяви, які стосуються того, яка подія 05.04.2019 відбулась в часових межах раніше: прийняття Указу Президента України чи подача заяви про відкликання повідомлення про звільнення позивачем, безпосередньо не впливають на правомірність оскаржуваного Указу.

Так, обчислення строків, передбачених КЗпП України унормовано статтею 241-1 цього Кодексу , відповідно до частин 4-5 якої строк, обчислюваний тижнями, закінчується у відповідний день тижня; коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.

Право на відкликання попередження про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, працівник має протягом двох тижнів після звернення до роботодавця. Отже, подавши 01.04.2019 (понеділок) заяву про звільнення в порядку статті 38 КЗпП України , ОСОБА_1 мав право до 15.04.2019 (понеділок) включно, відкликати таке попередження.

Водночас, оцінюючи вчинення позивачем подальших активних дій, які полягають у подачі ним заяви 05.04.2019 про відкликання заяви про звільнення, Суд приходить до висновку, що така поведінка вказує про вираження працівником власного волевиявлення відносно намірів звільнитись із займаної посади, тобто відносно власної ініціативи та відмови від звільнення.

Таке право працівника, як відкликання заяви про звільнення, поданої в порядку ст. 38 КЗпП України , протягом двох тижнів з дати попередження власника або уповноваженого ним органу, є безумовним. За наявності інших підстав, працівник може бути звільнений, але не за ст. 38 КЗпП України , яка передбачає звільнення саме за ініціативою працівника.

Вищенаведене є достатньою підставою для висновку про протиправність звільнення позивача згідно з оскаржуваним Указом.

Проте, позивач посилався у своїх доводах також на порушення процедури звільнення, і з приводу цих доводів Судом встановлені наступні обставини.

Указом Президента України № 970/2006 від 15.11.2006 затверджено Положення про порядок підготовки та внесення проектів актів Президента України (надалі - Положення № 970/2006), предметом регулювання якого є порядок підготовки та внесення на розгляд глави держави проектів актів Президента України - указів і розпоряджень.

Пунктами 8 та 9 Положення № 970/2006 передбачено, що проект акта Президента України вноситься на паперовому носії разом із його електронною копією, а також із супровідним листом, пояснювальною запискою, довідковими та аналітичними матеріалами, довідкою про погодження проекту (із зазначенням посадових осіб, з якими погоджено проект акта), якщо інше не передбачено законами України, актами Президента України. Пояснювальна записка до проекту акта Президента України має містити обґрунтування необхідності видання акта, посилання на норми Конституції (254к/96-ВР), законів України, на основі і на виконання яких пропонується видання відповідного акта Президента України, характеристику його основних положень, інформацію про нормативно-правове регулювання відповідного питання, прогноз очікуваних політичних, соціально-економічних, правових наслідків його виконання, а також інформацію про вплив видання акта Президента України на видаткову, доходну частину державного бюджету.

Проекти актів Президента України мають бути завізовані зазначеними у пункті 5 цього Положення посадовими особами, керівниками органів, які вносять проекти актів.

Водночас, Судом встановлено та підтверджено відповідачем у наданих поясненнях, що прийняттю оскаржуваного Указу передувало лише подання позивачем заяви від 01.04.2019 про звільнення безпосередньо Президенту України, передача цієї заяви Президентом України до Департаменту з питань регіональної політики та децентралізації та підготовка проекту оскаржуваного Указу з виведенням його на офіційний бланк.

Колегія суддів звертає увагу, що посилання в судовому засіданні представника відповідача на п. 37 Інструкції з діловодства в Секретаріаті Президента України, затвердженої Розпорядженням Державного секретаря України від 4 травня 2005 року № 83 (надалі також - Інструкція), як на підставу прийняття та оформлення Указу без проведення процедури попередньої реєстрації, погодження та підготовки проекту Указу із внесенням його на паперовому носії разом із електронною копією, а також із супровідним листом, пояснювальною запискою, довідковими та аналітичними матеріалами, є безпідставними з огляду на таке.

Як зазначено у п. 38 Інструкції, кореспонденція, передана відвідувачами безпосередньо Президентові України чи в інший спосіб і повернена Президентом України з резолюцією або без такої, передається для реєстрації до сектору реєстрації документів відділу роботи з документами Головної служби документального забезпечення і у подальшому опрацьовується в установленому порядку.

Тобто, виходячи з положень Інструкції, заява позивача про звільнення, подана ОСОБА_1 безпосередньо Президенту України, мала бути передана ним на реєстрацію, після чого за цією заявою мала бути проведена процедура реєстрації, підготови та погодження і передачі Президенту України для прийняття Указу.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що доводи позивача про порушення процедури прийняття Указу Президента України від 05 квітня 2019 року № 105/2019 "Про звільнення ОСОБА_2 з посади президента Національної академії державного управління при Президентові України", є обґрунтованими.

Перевіряючи, чи відповідає акт індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень - Президента України, який передбачає індивідуалізований припис Президента України щодо припинення виконання посадовою особою організаційно-розпорядчих обов'язків та консультативно-дорадчих функцій, Суд зазначає, що оскаржуваний Указ прийнятий без дотримання процедури та без урахування прав позивача на зайняття оплатної посади керівника установи, підзвітної Президенту України.

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України визначені у статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України .

Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ, зокрема, щодо законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України (пункт 1 частини першої статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України ).

Відповідно до пунктів 1 та 3 частини четвертої статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України Верховний Суд за наслідками розгляду адміністративних справ, визначених частиною другою цієї статті, може визнати, зокрема, акт Президента України протиправним та нечинним повністю або в окремій його частині; застосувати інші наслідки протиправності таких рішень, дій чи бездіяльності, визначені статтею 245 цього Кодексу .

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відтак, оскільки встановлено відсутність у відповідача підстав приймати 05.04.2019 рішення про звільнення позивача, Суд з урахуванням вищеозначених положень Кодексу адміністративного судочинства України, а саме пункту 1 частини четвертої статті 266 та пункту 2 частини другої статті 245 цього кодексу , вважає належним способом судового захисту визнання протиправним та скасування індивідуального акта, а саме Указу Президента України від 05 квітня 2019 року № 105/2019 "Про звільнення ОСОБА_2 з посади президента Національної академії державного управління при Президентові України".

Частина шоста статті 43 Конституції України : громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку, свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При цьому закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині 1 статті 235, статті 240-1 КЗпП України , а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.

Отже, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Вищенаведене відповідає сталій практиці Верховного Суду. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 по справі № П/9901/1001/18, постановах Верховного суду від 04.07.2018 р. по справі № 826/12916/15, від 06.03.2019 по справі № 824/424/16-а, від 13.03.2019 по справі № 826/751/16, від 27.06.2019 по справі № 826/5732/16, від 26.07.2019 по справі № 826/8797/15, від 09.10.2019 по справі № П/811/1672/15, від 12.09.2019 по справі № 821/3736/15-а, від 22.10.2019 по справі № 816/584/17.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 по справі "Олександр Волков проти України" (Заява № 21722/11), звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення її порушених прав зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Конституційний Суд України в рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) висловив правову позицію, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення у правах.

Відповідно до статті 8 Загальної декларації з прав людини 1948 року кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що у разі визнання незаконним та скасування акту суб'єкта владних повноважень, відповідно до якого особу було звільнено із займаної посади, ефективних способом захисту та поновлення порушених прав в даному випадку буде поновлення позивача на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

За правилами статті 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що позивач у відповідності до ст. 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору, правила ст. 139 КАС України застосуванню не підлягають.

Крім того, відповідно до пункту 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби. Отже, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді слід звернути до негайного виконання.

Розглянувши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст. 139, 241 - 246, 262, 266, 255, 295 КАС України , суд, -

Позов ОСОБА_1 до Президента України, третя особа - Національна академія державного управління при Президентові України, про визнання протиправним і нечинним указу - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати Указ Президента України від 05 квітня 2019 року № 105/2019 "Про звільнення ОСОБА_2 з посади президента Національної академії державного управління при Президентові України".

Поновити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1) на посаді президента Національної академії з 06 квітня 2019 року.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді президента Національної академії звернути до негайного виконання.

Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 20.05.2020.