Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з відшкодуванням збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобовязань за договором поставки

З метою правильного і однакового застосування законодавства при вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором поставки, Президія Вищого Арбітражного Суду України вважає за необхідне дати такі роз'яснення.

1. За договором поставки підприємство (організація) - постачальник зобов'язується передати у певні строки або строк підприємству (організації) - покупцеві у власність або у оперативне управління певні товари, а покупець зобов'язується прийняти товари і оплатити його вартість за встановленою договором ціною.

Ці зобов'язання повинні виконуватися сторонами належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону та договору. Згідно зі статтею 178 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання за договором поставки забезпечується неустойкою (штрафом, пенею). Крім зазначених видів забезпечення виконання зобов'язання, боржник у разі невиконання або неналежного його виконання зобов'язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (стаття 203 Цивільного кодексу України).

Чинне законодавство не передбачає будь-яких обмежень відповідальності сторін за договором поставки. Отже у випадках невиконання або неналежного виконання умов договору кожна із сторін має право вимагати від свого контрагента, який не виконав або неналежним чином виконав зобов'язання, сплати неустойки і відшкодування завданих цим збитків.

При цьому слід мати на увазі, що за загальним правилом, встановленим статтею 204 Цивільного кодексу України, якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлена неустойка (штраф, пеня), то збитки відшкодовуються в частині, не покритій неустойкою (залікова неустойка).

З цього загального правила законом або договором можуть бути передбачені певні виключення, а саме: коли допускається стягнення тільки неустойки, але не збитків (виключна неустойка); коли збитки стягуються в повній сумі понад неустойку (штрафна); коли за вибором кредитора можуть бути стягнуті або неустойка, або збитки (альтернативна неустойка).

Що ж до договору поставки, то якщо інше не передбачено договором, за невиконання або неналежне виконання зобов'язання до винної сторони застосовується залікова неустойка, крім випадків поставки товарів неналежної якості або некомплектних, та недопоставки чи прострочки поставки товарів (частина друга статті 253 Цивільного кодексу України, пункт 74 Положення про поставки продукції, пункт 65 Положення про поставки товарів).

1.1. Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України обсяг збитків, які підлягають відшкодуванню, складають витрати, зроблені кредитором внаслідок невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язання, втрата або пошкодження майна кредитора (наприклад, у процесі перевозки за відсутності вини перевізника), а також не одержані доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником.

Зазначений принцип застосовується щодо всіх випадків порушення зобов'язання, тобто недопоставки, прострочки поставки товарів, поставки товарів неналежної якості або некомплектних, необгрунтованого ухилення від їх оплати, односторонньої відмови від одержання товарів, поставка яких передбачена договором тощо.

При цьому сплата неустойки (штрафу, пені) і відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язання, не звільняють боржника від виконання зобов'язання в натурі, крім випадків, коли на це є згода покупця (стаття 207 Цивільного кодексу України, пункт 1 статті 31 Закону України "Про підприємства в Україні") .

1.2. Чинним законодавством господарському суду не надане право зменшувати суму збитків, що підлягають відшкодуванню. Якщо господарський суд на підставі статті 205 Цивільного кодексу України та пункту 3 статті 83 Господарського процесуального Кодексу України зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню, то у випадку застосування залікової неустойки збитки відшкодовуються у частині, не покритій сумою неустойки, яку господарський суд фактично стягнув з боржника.

Заліку також підлягає сума неустойки (штрафу, пені), у стягненні якої з відповідача відмовлено у зв'язку з закінченням строку позовної давності.

Згідно з пунктом 74 Положення про поставки продукції та пунктом 65 Положення про поставки товарів сторони мають право передбачити в договорі можливість відшкодування збитків у твердій сумі, яка підлягає стягненню у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язання за договором. Зазначена умова договору означає, що у кожному випадку порушення зобов'язання кредитор не повинен доводити дійсний розмір своїх збитків, однак у разі застосування залікової неустойки ці збитки підлягають стягненню в частині, не покритій неустойкою (штрафом, пенею).

1.3. Умовою відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, у тому числі у вигляді відшкодування збитків, є вина боржника. Таким чином, у разі заподіяння збитків боржник може бути звільненим від цієї відповідальності, якщо він доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання (стаття 209 Цивільного кодексу України). При цьому слід мати на увазі, що посилання боржника на такі причини невиконання зобов'язання, як недопоставка сировини, матеріалів, комплектуючих виробів тощо не є підставою для висновку про відсутність його вини, тобто для звільнення від обов'язку відшкодувати завдані ним збитки контрагентові за договором.

Кредитор не повинен доводити вину боржника у порушенні зобов'язання. На нього покладений обов'язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання, прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання і завданими збитками та їх розмір.

Застосування принципу вини як умови відповідальності за порушення зобов'язання, пов'язане також з необхідністю з'ясування таких обставин, як вина кредитора або вина обох сторін. З цих питань слід керуватися статтями 210 та 211 Цивільного кодексу України. Зокрема, господарський суд зменшує розмір належних до відшкодування збитків, якщо кредитор навмисно або з необережності сприяв збільшенню їх розміру або не вжив заходів до їх зменшення. У випадках посилання боржника на ці обставини, обов'язок їх доведення покладений на боржника (стаття 33 Господарського процесуального Кодексу України) .

У випадках, коли позивачу заподіяні збитки з вини декількох постачальників, кожний з них несе відповідальність, виходячи з того, у якій мірі невиконання ним свого зобов'язання спричинилося до збитків кредитора. У зв'язку з цим господарському суду слід з'ясувати обсяг порушеного зобов'язання кожним з відповідачів та оцінити значення і питому вагу цих порушень у заподіянні збитків.

Якщо невиконання зобов'язання вплинуло на виникнення збитків у рівній мірі, то заподіяні збитки слід віднести на кожного з несправних контрагентів у рівних частках, а не пропорційно обсягу або сумі невиконаного зобов'язання.

2. Відповідно до статей 18 та 20 Закону України "Про підприємства в Україні" підприємство самостійно планує свою діяльність і основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності на всіх підприємствах незалежно від форм власності є прибуток (доход). Визначаючи ці показники, підприємства незалежно від форми власності повинні керуватися Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", згідно з яким прибуток визначається як скоригований валовий доход відповідного звітного періоду, зменшений на суму валових витрат виробництва та обігу і суму амортизаційних відрахувань, і включає зокрема загальні доходи від реалізації товарів (робіт, послуг).

У торговельних організаціях виручка від реалізації визначається за валовим доходом, що є сумою торговельних надбавок, знижок і націнок на реалізовані товари.

Отже, якщо підприємство не одержало запланований ним доход з вини контрагента, який не виконав свого зобов'язання, і між фактом неодержання цього доходу та невиконанням контрагентом зобов'язання є прямий причинний зв'язок, боржник на вимогу кредитора має відшкодувати завдані цим збитки незалежно від того, що позивач виконав або навіть перевиконав свій план по доходах за рахунок перевиконання плану виробництва по інших видах продукції (товарів).

Що ж до торговельних, посередницьких та постачальницько-збутових організацій, то відшкодуванню підлягають неодержані ними суми торговельних надбавок, знижок, націнок, які б вони одержали від реалізації продукції (товарів) у разі належного виконання їх контрагентами своїх зобов'язань.

Підприємство планує свою діяльність, у тому числі одержання прибутку (доходу), на певний період своєї господарської діяльності, враховуючи укладені ним договори на одержання продукції (товарів), матеріалів, сировини тощо та договори на реалізацію ним готової продукції (товарів), надання послуг. Таким чином, якщо постачальник не виконав свого зобов'язання щодо поставки продукції (товарів), матеріалів та сировини у встановлений договором строк, у зв'язку з чим покупець у запланованому періоді не одержав прибуток (доход), завдані цим збитки підлягають відшкодуванню, незалежно від того, що у наступному періоді поставки постачальник поповнив недопоставлену продукцію і від цього, але вже за межами запланованого періоду, підприємство одержало прибуток (доход).

3. При вирішенні питання щодо неодержаного прибутку (доходу) слід мати на увазі таке. Як у промислових підприємств, так і у торговельних, постачальницько-збутових, збутових підприємств (організацій) є умовно-постійні та умовно-змінні витрати. Наслідками невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язання, наприклад, недопоставкою продукції, є, зокрема, зменшення обсягу виробництва чи реалізації продукції (робіт, послуг), внаслідок чого кредитор не одержав прибуток (доход) і, крім того, у нього збільшуються умовно-постійні витрати в собівартості його продукції, а у торговельних підприємствах зростають фактичні витрати обігу. Такі умовно-постійні витрати не підлягають виключенню з суми стягуваних господарським судом збитків.

Торговельна знижка (націнка), яка надається торговельному (посередницькому) підприємству (організації), за виключенням умовно-змінних витрат, які останні не внесуть у зв'язку з недопоставкою їм товарів (упаковка, транспортування, тощо), створює прибуток (доход) покупців. Тому з торговельної знижки (націнки), що надається при поставках конкретного виду товарів, підлягає виключенню та її частка, яка призначається на покриття умовно-змінних витрат.

4. Відповідно до статті 213 Цивільного кодексу України, якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Виходячи з сучасних умов господарювання, викладена у другому реченні частини другої цієї статті норма щодо соціалістичних організацій практично не може знайти застосування. Отже у разі прострочення боржником виконання зобов'язання, кредитор за усіх обставин має право відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків, заподіяних зазначеним простроченням.

Що ж до прострочення кредитора, то згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України він визнається таким, що прострочив, якщо відмовився прийняти належне виконання зобов'язання. Прострочення кредитора дає боржникові право на відшкодування завданих простроченням збитків. Наприклад, відповідно до пункту 24 Положення про поставки продукції покупець вправі відмовитись від передбаченої договором продукції за умови повного відшкодування постачальнику завданих цим збитків.

Такі збитки складають, зокрема, не одержаний постачальником прибуток (доход), який він одержав би в результаті виконання зобов'язання, а також сума, на яку збільшились його умовно-постійні витрати. При вирішенні таких спорів господарському суду слід мати на увазі, що постачальник повинен подати докази вживання ним заходів до зменшення збитків, наприклад, про неможливість реалізації продукції, від прийняття якої покупець відмовився, іншим споживачам.

Отже в усіх випадках невиконання або неналежного виконання зобов'язання винна сторона за договором поставки повинна відшкодувати контрагентові не тільки завдані цим прямі збитки, а й не одержані доходи, які були б одержані, якби зобов'язання було б виконано (упущену вигоду).

У вирішенні спорів з питань відшкодування збитків, заподіяних невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором поставки, слід виходити з того, що збитки (прямі та упущена вигода) підлягають відшкодування з урахуванням офіційного індексу інфляції. Проте позивач у кожному конкретному випадку повинен подати відповідний обгрунтований розрахунок заподіяних йому збитків.

5. Однією із складових частин збитків є сплачена кредитором з вини боржника неустойка (штраф).

При вирішенні спору, пов'язаного з відшкодуванням заподіяних з вини боржника збитків у вигляді сум неустойки (штрафу), слід виходити з такого.

5.1. Відшкодуванню підлягають суми фактично сплаченої кредитором неустойки (штрафу), а не ті, які кредитор має сплатити відповідно до чинного законодавства або договору.

5.2. Боржник зобов'язаний відшкодувати кредиторові збитки у вигляді різниці між сумою, стягнутої ним з боржника неустойки (штрафу) і сумою, сплаченої кредитором з вини боржника неустойки (штрафу) за своїми зобов'язаннями.

5.3. Якщо кредитор не стягнув з боржника передбачену законодавством (договором) неустойку (штраф), на яку він має самостійне право, і строк позовної давності закінчився, то за цих обставин з суми заподіяних збитків, пов'язаних зі сплаченою кредитором неустойкою (штрафом), слід відрахувати ті суми, які кредитор одержав би з боржника за умови своєчасного звернення до останнього з відповідним позовом.

5.4. Коли кредитор не має самостійного (прямого) права на стягнення з боржника неустойки (штрафу), наприклад, у зв'язку з неналежною якістю його продукції внаслідок виходу з ладу комплектуючого виробу боржника, і сплатив відповідну суму штрафу, то пов'язані з цим збитки підлягають відшкодуванню за рахунок постачальника такого виробу в порядку регресу.

При цьому слід мати на увазі, що до регресних позовів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, заподіяних поставкою продукції неналежної якості, застосовується шестимісячний строк позовної давності.

5.5. З набранням чинності Законом України від 3 грудня 1996 року "Про внесення зміни до Цивільного кодексу Української РСР" не можуть застосовуватися пункт 69 Положень про поставки продукції і пункт 60 Положення про поставки товарів. Спори про стягнення штрафів, передбачених цими Положеннями, підлягають вирішенню господарськими судами на загальних підставах".