Про визнання постанови Кабінету Міністрів України від 26.05.2007 N 775 незаконною та нечинною

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ВАТ "Міжрегіональний фондовий союз" з позовом до Кабінету Міністрів України про визнання постанови Кабінету Міністрів України від 26.05.2007 N 775 "Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 7 грудня 2005 р. N 1167" (далі - постанова КМУ) незаконною та нечинною.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що вказана постанова суперечить Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні", а саме статті 2 цього Закону, у відповідності до якої уповноваженим органом управління часткою держави у статутному фонді Національного депозитарію визначено Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку. В зв'язку з цим видання оспорюваної постанови КМУ є порушенням ч. 2 статті 19 Конституції України. Третя особа на боці позивача надала свої пояснення у справі, зауваживши на те, що оцінюючи проект постанови КМУ Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку своїм рішення від 24.05.2007 р. N 1123 заперечувала проти проекту постанови КМУ з огляду на те, що остання суперечить статті 2 Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні".

Відповідач заперечує проти позовних вимог покликаючись на наступне.

Позивач діяв у межах та на підставі положень Закону України "Про управління об'єктами державної власності", зокрема статей 1, 5 Закону. Крім того, позивач посилався на норми пункту 5 статті 18 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", згідно з яким законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону додатково зазначивши про те, що Закон України "Про управління об'єктами державної власності" прийнято пізніше Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні". Поряд з цим відповідач зазначає, що правові підставі оскаржувати постанову КМУ у позивача відсутні, оскільки остання не порушує його права та інтереси.

Треті особи на боці відповідача (Міністерство фінансів України та ВАТ "Національний депозитарій України") підтримали заперечення останнього в повному обсязі.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

у відповідності до частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV від 06.07.2005 р.; далі - КАС України) право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто можливість оскарження нормативно-правового акту суб'єкта владних повноважень законом не ставиться в залежність виключно від того чи порушуються законні права позивача, а й надається якщо нормативно-правовий акт застосовано до відповідної особи, так і у разі, якщо особи є суб'єктом правовідносин у яких буде застосовано цей акт, або ці факти є наявними в сукупності.

Позивач є суб'єктом правовідносин у яких застосовується оскаржувана постанова Кабінету Міністрів України N 775 від 26.05.2007 року - позивач є акціонером ВАТ "Міжрегіональний фондовий союз", що підтверджується випискою про залишки на рахунку в цінних паперах N 003034 від 26.09.2007 року.

Крім того, позивач в процесі надання суду пояснень з приводу позову та позовних вимог зазначив, що оскаржуваною постановою порушуються як прямо, так і опосередковано його права та інтереси як акціонера, що визначені статутом ВАТ "Національний депозитарій України".

Згідно з абзацом 5 пункту 1 частини 1 статті 21 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" ( N 514-V від 21.12.2006 р.) Кабінет Міністрів України здійснює відповідно до закону управління об'єктами державної власності, в тому числі корпоративними правами, делегує в установленому законом порядку окремі повноваження щодо управління зазначеними об'єктами міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям та відповідним суб'єктам господарювання.

У відповідності до змісту статті 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" ( N 185-V від 21.09.2006 р.; далі - Закон про управління) управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Статтею другою Закону про управління встановлено, що законодавство про управління об'єктами державної власності складається з цього Закону, Господарського кодексу України, Закону України "Про захист економічної конкуренції", інших законів України, якими можуть бути встановлені особливості управління окремими об'єктами державної власності або їх видами, та інших нормативно-правових актів з питань управління об'єктами державної власності.

У відповідності до абзацу п'ятого пункту один статті 4 Закону про управління суб'єктами управління об'єктами державної власності є органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами.

Закон України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" ( N 710/97-ВР від 10.12.97 р.; далі - Закон про національну депозитарну систему) визначає правові основи обігу цінних паперів у Національній депозитарній системі та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні. Частиною другою статті 2 Закону про Національну депозитарну систему передбачено, що для забезпечення функціонування єдиної системи депозитарного обліку у формі відкритого акціонерного товариства створюється Національний депозитарій. Крім того, цією ж частиною статті закону прямо визначається, що уповноваженим органом управління часткою держави у статутному фонді Національного депозитарію є Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Відповідні положення з приводу управління державною часткою в Національному депозитарії передбачені в підпункті 78 пункту 4 Положення про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку (затверджено Указом Президента України "Про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку" N 142/97 від 14.02.97 р. на виконання вимог статті 6 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" N 448/96-ВР від 30.10.96 р.), згідно з яким, комісія, відповідно до покладених на неї завдань, здійснює відповідно до законодавства управління часткою держави у статутному фонді Національного депозитарію України.

Таким чином, повноваження Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку з приводу управління часткою держави у статутному фонді Національного депозитарію прямо передбачені Законом про національну депозитарну систему та повністю відповідають і не суперечать нормам Закону про управління, зокрема абзацу п'ятому частині першій статті 4 та пункту 5 статті 18.

Крім того, як вбачається з системного аналізу норм Закону про управління, Закону України "Про Кабінет Міністрів України" повноваження Кабінету Міністрів України щодо визначення уповноважених органів та передачі в управління об'єктів державної власності обмежуються виключно законами України. Тобто уповноважені особи які визначені саме законом як суб'єкти управління об'єктами державної власності можуть бути змінені виключно законом, а не нормативно-правовим актом Кабінету Міністрів України.

У відповідності до частини другої статті 19 Конституції України ( N 254к/96-ВР від 28.06.96 р.) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд також бере до уваги, що згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого ним нормативно-правового акта з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Таким чином, судові витрати позивача підлягають відшкодуванню йому з Державного бюджету України в розмірі 3,40 грн.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 9, 69 - 71, 158 - 163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва

1. Задовольнити адміністративний позов повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Кабінету Міністрів України від 26.05.2007 N 775 "Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 7 грудня 2005 р. N 1167".

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь ВАТ "Міжрегіональний фондовий союз" (01032, м. Київ, вул. Вєтрова, 7-б) витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 (три) грн. 40 (сорок) копійок.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.