Про необхідність законодавчого унормування процедури ліквідації підприємств

Вивчення та узагальнення судової практики свідчить про незадовільний стан правового регулювання процедури ліквідації підприємств на підставі судових рішень про визнання недійсними установчих документів таких підприємств чи рішень про їх створення.

Відповідно до пункту 1 статті 35 Закону України "Про підприємства в Україні" ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником або уповноваженим ним органом. Пунктом 2 цієї ж статті передбачено, що власник, суд, арбітражний суд або орган, уповноважений створювати підприємства, який прийняв рішення про ліквідацію підприємства, встановлює порядок і строки проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторам.

Зі змісту наведеної норми випливає, зокрема, що у разі визнання арбітражним судом недійсними установчих документів або рішення про створення підприємства (абзац четвертий пункту 2 статті 34 названого Закону) чи скасування державної реєстрації підприємства як суб'єкта підприємницької діяльності (частина вісімнадцята статті 8 Закону України "Про підприємництво") саме арбітражний суд має виконати дії, пов'язані з визначенням порядку і строку проведення ліквідації підприємства. Проте законодавство, яке регулює діяльність арбітражного суду і порядок вирішення господарських спорів не містить правового механізму реалізації приписів пункту 2 згаданої статті 35 Закону України "Про підприємства в Україні".

Тому призначення ліквідаційної комісії та дії, пов'язані з її роботою, проводяться арбітражним судом виключно в межах процедури банкрутства на підставі Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". У решті ж випадків, тобто коли арбітражними судами розглядаються справи про скасування державної реєстрації підприємств, визнання недійсними їх установчих документів чи рішень про їх створення, а також про ліквідацію підприємств, і приймаються відповідні судові рішення, здійснення усіх заходів щодо ліквідації підприємства покладається на власника (власників) відповідного підприємства, якому (яким) надсилається копія рішення арбітражного суду з вимогою здійснити такі заходи.

Частиною дев'ятнадцятою статті 8 Закону України "Про підприємництво" передбачено, що скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності здійснюється органом державної реєстрації за наявності певних документів, а саме: ліквідаційного балансу, складеного і затвердженого згідно з законодавством, та інших, що підтверджують проведення заходів щодо ліквідації суб'єкта підприємницької діяльності. До цих "інших документів" належать, зокрема, довідки установ банків про закриття рахунків, довідки органів внутрішніх справ про прийняття печаток і штампів, оригінали установчих документів, свідоцтва про державну реєстрацію та ін. (пункт 34 Положення про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.98 N 740).

Однак, як свідчить судова практика, масового характеру набувають випадки, коли власники підприємств, щодо яких арбітражним судом прийнято рішення про визнання недійсними їх установчих документів чи про скасування державної реєстрації, не здійснюють заходів щодо ліквідації підприємств і не подають до органів державної реєстрації необхідних документів, внаслідок чого ці органи не можуть виключити підприємство з державного реєстру. Більше того, понад 80 відсотків відповідних арбітражних справ містять дані про відсутність відповідачів (тобто підприємств) за їх юридичною адресою і про неможливість встановити їх місцезнаходження.

В результаті не виконуються судові рішення, а головне - створюється підгрунтя для, по суті, нелегальної діяльності підприємств та всіляких зловживань. Адже підприємство, незважаючи на існування рішення суду про визнання недійсними його установчих документів чи про скасування його державної реєстрації, зберігає статус юридичної особи і повний комплект документів, штампів, печаток, який може використовуватись з протизаконною метою. До того ж таке підприємство не вносить до бюджетів та фондів встановлені законом податки, збори, інші обов'язкові платежі.

Застосування арбітражними судами заходів впливу щодо власників, які ухиляються від здійснення ліквідації підприємств, законом не передбачено.

Таким чином, надзвичайно важливе за сучасних умов господарювання питання про ліквідацію суб'єктів підприємницької діяльності на виконання рішення чи постанови арбітражного суду законодавчо практично не врегульовано (за винятком ліквідаційної процедури, здійснюваної відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом").

Викладене стосується і тих випадків, коли ліквідація суб'єкта підприємницької діяльності здійснюється на підставі не судового акта, а рішення самого власника (власників) підприємства. Особливі складнощі виникають у випадках, коли місцезнаходження власника (власників) підприємства, що підлягає ліквідації, взагалі невідоме, і отже не ясно, хто, власне, повинен здійснювати ліквідаційні процедури.

Заслуговують на увагу суми витрат, що виникають у зв'язку з судовим розглядом справ названої категорії. Так, на адресу відповідачів надсилаються копії позовних заяв, претензії, ухвали та рішення арбітражного суду, які повертаються відправникам з позначкою пошти: "Адресат відсутній". Якщо взяти до уваги, що приблизні витрати (вартість конверта і відсилки одного документа) тільки з однієї справи складають приблизно 6 грн., то поштові витрати арбітражних судів України за минулий рік становлять понад 80 тис.грн.

До того ж майже з кожної справи даної категорії арбітражними судами видаються накази про стягнення з відповідачів на користь держбюджету 85 грн. держмита та 69 грн. вартості інформаційних послуг, всього - 154 грн. Враховуючи, що відповідачі у більшості випадків фактично відсутні, ці суми є недоїмкою, нереальною до стягнення. Її приблизна сума лише за минулий рік склала понад 1 142 тис.грн.

Вищий арбітражний суд України неодноразово звертав увагу Кабінету Міністрів України на зазначену проблему у своїх листах N 01-2.1/375 від 10.12.98, N 01-2.1/414 від 30.11.99, N 01-2.1/12 від 20.01.2000 та N 01-2.2/290 від 08.11.2000 (копії додаються), за якими Кабінетом Міністрів України було дано відповідні доручення окремим міністерствам і відомствам N 25329/47 від 23.12.98 та N 25329/47 від 11.12.99. Проте названі питання залишаються неврегульованими й досі.

Враховуючи усе наведене, а також з огляду на значну кількість відповідних справ та її щорічне зростання (1999 р. - 12198 справ, 2000 р. - 16806 справ), існує нагальна потреба чіткого унормування процедури припинення діяльності суб'єктів підприємництва юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців) та скасування їх державної реєстрації.

У зв'язку з наведеним вважаємо за необхідне законодавчо вирішити питання щодо порядку здійснення ліквідації підприємств на підставі судових рішень.

З цією метою необхідно, на наш погляд, чітко визначити у відповідних нормативних актах (шляхом внесення до них змін чи доповнень) порядок (правовий механізм) здійснення ліквідації суб'єктів підприємницької діяльності і, зокрема, унормувати:

- порядок формування ліквідаційної комісії, її повноваження, внутрішню організацію і діяльність;

- форму ліквідаційного балансу, порядок задоволення вимог кредиторів, у тому числі за браком майна для задоволення таких вимог, контроль за здійсненням ліквідації тощо;

- правові наслідки ухилення власників чи ліквідаційної комісії від здійснення ліквідаційних заходів.

Що ж до виконання судових рішень, правовим наслідком яких є ліквідація підприємств, то його слід було б покласти на Державну виконавчу службу шляхом внесення відповідних доповнень до Закону України "Про державну виконавчу службу в Україні" і "Про виконавче провадження".

У вирішенні відповідних питань слід, на нашу думку, враховувати таке.

1. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 92 Конституції України правові засади і гарантії підприємництва визначаються виключно законами України.

2. Першочергового і одночасного внесення змін і доповнень щодо унормування ліквідаційної процедури потребують Закони України "Про підприємства в Україні", "Про підприємництво" (стаття 8), "Про господарські товариства", "Про виконавче провадження".

3. Застосування терміну "скасування державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності" для визначення категорії справ, вирішення яких віднесено до компетенції арбітражного суду, загалом є не зовсім вдалим. Це пов'язано з тим, що відповідне судове рішення само по собі не може бути підставою для скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності органом державної реєстрації. Для такого скасування, як зазначалось, необхідно подати визначені законом документи. На практиці це призводить до помилок, яких припускаються органи державної податкової служби, звертаючись на підставі рішень арбітражних судів про скасування державної реєстрації суб'єктів підприємництва з позовами про визнання недійсними угод, укладених таким суб'єктом з іншими підприємствами чи організаціями до моменту виключення його з державного реєстру.

Враховуючи наведене, було б доцільно у законодавчих актах вживати терміни, які виключали б можливість їх неоднозначного розуміння. Наприклад: "Орган державної реєстрації вносить запис до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності про припинення діяльності такого суб'єкта".

4. Порядок і умови припинення діяльності підприємств, а так само й можливого тимчасового призупинення такої діяльності за рішенням власника повинні бути визначені у Законі України "Про підприємства в Україні", а щодо господарських товариств - у Законі України "Про господарські товариства". Стаття ж 8 Закону України "Про підприємництво" повинна містити лише перелік документів, які подаються органу державної реєстрації для внесення до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності запису про припинення підприємства або призупинення його діяльності.