Про деякі проблемні питання, повязані з виконанням судових рішень

У зв'язку з прийняттям і застосуванням Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон) у судовій практиці постали проблемні питання щодо виконання наказів арбітражних судів про стягнення коштів.

Відповідно до частини другої статті 116 Арбітражного процесуального кодексу України накази про стягнення грошових сум видаються стягувачеві або надсилаються йому рекомендованим чи цінним листом, а про стягнення сум у доход бюджету - місцевим органам податкової служби і виконуються у встановленому порядку через установи банку. Решта наказів виконується державними виконавцями.

Наведена норма кореспондується із статтею 9 Закону України "Про виконавче провадження", згідно з якою у передбачених законом випадках рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів виконуються податковими органами, установами банків тощо.

До набранняЗаконом чинності у виконанні рішень арбітражних судів про стягнення грошових сум, а відтак і виданих на виконання цих рішень наказів, в принципі не викликало особливих утруднень навіть і в тому разі, коли на рахунку боржника - відповідача у справі не було достатньої суми коштів. Адже у такому разі оформлене стягувачем на підставі наказу інкасове доручення (розпорядження) на безспірне списання (стягнення) коштів вміщувалося установою банку до картотеки, і списання здійснювалося з рахунку боржника в міру надходження коштів.

Відповідно ж до підпункту 19.3.1 пункту 19.3 статті 1 9 Закону з моменту набрання останнім чинності банки не здійснюють облік заборгованості клієнтів, не сплаченої у строк, та не ведуть картотеку, за винятком випадків, коли такі операції здійснюються банками у межах укладених ними цивільно-правових договорів. Причому зміст цієї норми дає підстави поширювати її приписи і на платіжні документи, подані до банківських установ на підставі судових рішень про стягнення коштів за цивільно-правовими угодами. Проте Законом врегульовано виключно порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами, а не зобов'язань за цивільно-правовими угодами.

На виконання цього законодавчого припису постановою Правління Національного банку України від 12.03.2001 N 104 затверджено Положення про порядок повернення установами комерційних банків та територіальними управліннями Національного банку України розрахункових документів щодо заборгованості, яка обліковується ними згідно з чинним законодавством. Будь-яких змін до Інструкції Національного банку України "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України" не внесено.

З огляду на вимоги названих нормативно-правових актів банківськими установами в даний час здійснюється повернення без виконання розрахункових документів, які обліковуються ними за станом на 31.03.2001 за позабалансовими рахунками 9803 "Розрахункові документи, що не сплачені в строк через відсутність коштів у платників, та ті, за якими стягнення коштів зупинено" і 9804 "Розрахункові документи, що не сплачені в строк через відсутність коштів у банку, та ті, за якими стягнення коштів зупинено".

В їх числі повертаються стягувачам без виконання і ті розрахункові документи, які було оформлено на підставі наказів арбітражних судів про стягнення грошових сум та вміщено до картотеки через нестачу коштів на рахунку боржника.

Таким чином, відповідні рішення, ухвали і постанови арбітражних судів залишаються без виконання.

Звернутися до державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання рішення у порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження", стягувачі не можуть, тому що вже згадувана стаття 116 Арбітражного процесуального кодексу України покладає виконання рішень арбітражних судів про стягнення грошових сум саме на установи банків. За таких обставин виключається і звернення стягувача до арбітражного суду із заявою про зміну способу та порядку виконання рішення (ухвали, постанови), оскільки відповідні розрахункові документи повертаються банками без напису про відсутність коштів на рахунку боржника.

До того ж у багатьох випадках майно боржників перебуває у податковій заставі. Згідно ж з підпунктом 2.4 пункту 2 наказу Міністерства юстиції України від 13.12.99 N 945/7 і Державної податкової адміністрації України від 14.12.99 N 700 "Про взаємодію органів державної виконавчої служби та органів державної податкової служби щодо звернення стягнення на майно підприємств-боржників, яке знаходиться в податковій заставі", опис, вилучення (арешт) та наступна реалізація майна, що перебуває у податковій заставі, за рішеннями суду (арбітражного суду), не пов'язаними зі стягненням заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами, може здійснюватися лише за письмовою згодою органів державної податкової служби за місцезнаходженням платника податків.

За наявності заборгованості підприємства чи організації-боржника перед бюджетом (державними цільовими фондами) одержання підприємством чи організацією-стягувачем зазначеної згоди органу державної податкової служби уявляється проблематичним.

З урахуванням усієї сукупності наведених обставин виконання значної кількості рішень арбітражних судів щодо стягнення грошових сум практично унеможливлюється. Це жодним чином не узгоджується з конституційними вимогами щодо обов'язковості рішення суду (частина третя статті 129 Конституції України) і призводить до порушення майнових прав та інтересів стягувачівдержавних органів, підприємств, установ, організацій, а також громадян, що є суб'єктами підприємницької діяльності.

Вважали б за потрібне відзначити, що у листі Вищого арбітражного суду України від 09.01.2001 N 01-2.2/6 (копія додається) на ім'я Голови Верховної Ради України вже зверталася увага на істотні недоліки Закону, які спричинять вкрай негативні наслідки, зокрема, для здійснення правосуддя арбітражними судами, призведуть до виникнення колізій між законодавчими актами і, як наслідок, гострих проблем у застосуванні норм законодавства. На жаль, відповідні застереження не було враховано.

Порушені питання потребують, на наш погляд, законодавчого вирішення. Це можливо було б здійснити шляхом:

1) внесення таких змін до Закону, які б унеможливлювали неоднозначне тлумачення його приписів щодо здійснення банками обліку заборгованості клієнтів та ведення картотеки стосовно розрахункових документів, оформлених на підставі наказів арбітражних судів про стягнення грошових сум, або

2) покладення на державну виконавчу службу обов'язку виконувати усі рішення, ухвали, постанови арбітражних судів, у тому числі й про стягнення грошових сум.

З огляду на велику кількість справ зі спорів, пов'язаних із стягненням грошових сум, просимо розглянути відповідні питання по можливості у стислі терміни.