ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 29 вересня 2009 року
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Кривенка В. В., суддів: Гусака М. Б., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Самсіна І. Л., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., розглянувши у порядку письмового провадження за скаргою ОСОБА_1 справу за його позовом до Міністерства внутрішніх справ України про визнання незаконним та скасування наказу Міністра внутрішніх справ України N 232 від 10 квітня 2005 року "Про грубі порушення встановленого порядку присвоєння працівникам міліції спеціальних звань та покарання винних" (далі - наказ N 232), встановила:
У лютому 2007 року ОСОБА_1 звернувся в суд із указаним позовом, мотивуючи його тим, що наказ N 232, яким його позбавлено спеціальних звань "підполковник міліції" та "майор міліції", прийнятий з порушенням Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року N 114 (далі - Положення), та Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 29 липня 1991 року N 1368-XII.
Шевченківський районний суд м. Києва постановою від 16 квітня 2007 року в задоволенні позову відмовив.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 12 липня 2007 року рішення суду першої інстанції скасував, позовні вимоги задовольнив частково.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 1 липня 2009 року рішення апеляційного суду скасував, рішення суду першої інстанції залишив у силі.
У скарзі до Верховного Суду України ОСОБА_1 порушив питання про перегляд за винятковими обставинами та скасування ухвали касаційного суду, пославшись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права, а саме частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення скарги.
Частиною 3 статті 2 КАС передбачено, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 розпочав проходження служби в органах внутрішніх справ України 14 жовтня 2003 року та отримав спеціальне звання "лейтенант міліції", обіймав посаду помічника Міністра апарату Міністра внутрішніх справ України. Наказами Міністра внутрішніх справ України від 13 лютого 2004 року N 72 о/с та від 12 серпня 2004 року N 900 позивачу присвоєні чергові спеціальні звання "майор міліції" та "підполковник міліції".
Згодом оспорюваним наказом N 232 у зв'язку із порушенням вимог пункту 35 Положення були відмінені зазначені вище накази від 13 лютого та від 12 серпня 2004 року про присвоєння ОСОБА_1 чергових спеціальних звань.
У пункті 35 Положення встановлено, що за успішне виконання завдань, а також за досягнення високих результатів в оперативно-службовій діяльності чергові спеціальні звання начальницького складу можуть бути присвоєні достроково або на один ступінь вище спеціального звання, передбаченого займаною штатною посадою (частина 1). Достроково спеціальне звання присвоюється після закінчення не менше половини встановленого строку вислуги у спеціальному званні та при відповідності спеціального звання, що присвоюється, званню, передбаченому займаною штатною посадою (частина 2).
Судом першої інстанції, з висновком якого погодився касаційний суд, установлено, що наказ N 232 було прийнято правомірно, оскільки присвоєння позивачу чергових спеціальних звань здійснено із порушенням строків. При цьому суд указав, що чинним законодавством не передбачена можливість отримання особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України чергових спеціальних звань за 10 місяців проходження служби від "лейтенанта міліції" до "підполковника міліції".
Водночас, задовольняючи позов і визнаючи оспорюваний наказ недійсним, суд апеляційної інстанції послався на частину 3 пункту 38 Положення, відповідно до якої особи середнього і старшого начальницького складу можуть бути позбавлені спеціальних звань у випадках та порядку, передбачених законодавством, зокрема за вироком суду, що набрав законної сили, або за рішенням Кабінету Міністрів УРСР.
Відповідно до частини 3 пункту 27 Положення особам, яких прийнято на посади старшого і вищого начальницького складу, перше спеціальне звання може бути присвоєне не вище звання майора міліції або майора внутрішньої служби.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені на підставі не всебічно з'ясованих обставин у цій справі, що зумовлює необхідність її направлення на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, у зв'язку з необхідністю додаткового з'ясування обставин справи та їх перевірки належними доказами.
Ураховуючи вимоги частини 1 статті 138 КАС, для встановлення обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судам слід було б з'ясувати до якого начальницького складу відносяться звання, присвоєні позивачу, та які встановлено законодавством строки вислуги для присвоєння чергових спеціальних звань. З огляду на вимоги частини 3 пункту 27 Положення, судами не встановлено відповідність присвоєних ОСОБА_1 звань посаді, яку він обіймав у апараті Міністерства внутрішніх справ України.
На підставі наведеного та керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справа Верховного Суду України постановила:
Скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 1 липня 2009 року, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2007 року та постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 16 квітня 2007 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
| Головуючий | В. В. Кривенко |
| Судді: | М. Б. Гусак |
| В. Л. Маринченко | |
| П. В. Панталієнко | |
| І. Л. Самсін | |
| О. О. Терлецький | |
| Ю. Г. Тітов |