Щодо права податкових органів списувати кошти з рахунків платників податків

НБУ у зв'язку з численними зверненнями банків з приводу надходження від органів ДПС України платіжних вимог на примусове списання коштів з боржників та посиланням цими органами на Закон України від 20.02.2003 р. N 550-IV "Про внесення змін до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та ухвалу ВСУ від 02.10.2003 р. про відмову у порушенні провадження з перегляду у касаційному порядку постанови ВГСУ від 24.06.2003 р. у справі N 20/383, якою задоволено касаційну скаргу ДПАУ та скасовано рішення господарського суду м. Києва та постанову Київського апеляційного господарського суду про визнання недійсними норм Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 29.03.2001 р. N 135, в частині права податкових органів надавати до банків платіжні вимоги на списання коштів з розрахунків платників податків, вважає за необхідне повідомити таке.

Після одержання постанови ВГСУ від 24.06.2003 р. у справі N 20/383, на виконання доручення керівництва НБУ був підготовлений проект відповідних змін до зазначеної Інструкції та інших нормативно-правових актів, які стосуються питання списання коштів з рахунків платників. Проте подальший розвиток судового розгляду цих питань, на нашу думку, позбавляє можливості внесення цих змін.

Зокрема, апеляційний суд м. Києва ухвалою від 23.07.2003 р. у справі N 22.2223 залишив без змін рішення Печерського суду м. Києва від 03.02.2003 р., яким визнано недійсними положення Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 29.03.2003 р. N 135, які регулювали порядок виконання банками платіжних вимог податкових органів на списання коштів з рахунків. Таким чином, зазначене рішення набрало законної сили. Цим же судом прийнята ухвала від 23.07.2003 р. у справі N 22.2544, якою залишено без змін аналогічне рішення Печерського суду м. Києва щодо визнання недійсним розділу 4 Положення про примусове списання (стягнення) та договірне списання коштів в іноземній валюті з рахунків платників (крім банків) на території України, затвердженого постановою Правління НБУ від 01.10.2001 р. N 416, який регулював питання списання податковими органами коштів в іноземній валюті.

ВСУ ухвалою 02.10.2003 р. відмовив у порушенні провадження з перегляду в касаційному порядку постанови ВГСУ від 24.06.2003 р. у справі N 20/383. Таким чином, остаточно підтверджена відповідність норм вищезазначеної Інструкції чинному на момент прийняття рішення від 19.09.2002 р. Господарським судом м. Києва та постанови Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2003 р. законодавству.

НБУ були внесені зміни до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті щодо виключення положень про право податкових органів списувати кошти з рахунків платників податків після набрання законної сили рішення Господарського суду м. Києва у справі N 20/383. Проте в даний час, після прийняття вищевказаних постанови ВГСУ та ухвали ВСУ вносити відповідні зміни до вказаної Інструкції НБУ позбавлений можливості з огляду на зміни у законодавстві, зокрема, у зв'язку з прийняттям Закону України від 20.02.2003 р. N 550-IV, яким внесено зміни до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Слід зауважити, що, на нашу думку, зміни, внесені до пп. 7.2.1 ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", яким встановлено, що "джерелами погашення податкового боргу платника податків за рішенням органу стягнення, яке є виконавчим документом, є будь-які активи платника податків... з урахуванням обмежень, визначених цим Законом, а також іншими законами", саме підкреслюють, що примусове стягнення податкового боргу не може бути здійснено банками.

Зазначений висновок грунтується на таких міркуваннях.

Відповідно до пп. 2.3.1 ст. 2 вказаного Закону органами, уповноваженими здійснювати заходи з погашення податкового боргу (далі - органи стягнення), є виключно податкові органи, а також державні виконавці у межах їх компетенції.

Згідно з абзацом другим частини другої ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ - це документ на примусове виконання рішення.

Частиною першою ст. 2 цього ж Закону встановлено, що примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, а в частині третій цієї статті підкреслено, що інші органи, установи, організації і посадові особи здійснюють виконавчі дії у випадках, передбачених законом, на вимогу чи за дорученням державного виконавця.

У частині другій ст. 9 вищевказаного Закону також обумовлено, що органи, установи, організації, в тому числі банки, податкові органи, які виконують рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів, не є органами примусового виконання.

Відповідно до частини другої ст. 5 цього ж Закону саме на державного виконавця покладено обов'язок здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ).

Таким чином, аналіз вищевказаних норм законодавчих актів, на наш погляд, дозволяє зробити висновок, що банки не мають право виконувати платіжні вимоги податкових органів на примусове списання коштів, оскільки повноваженнями на ініціювання такого списання за виконавчими документами наділені виключно органи Державної виконавчої служби України.

Зазначений висновок підтверджується також пп. 3.1.1 ст. 3 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", відповідно до якого активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду. Таким чином, пп. 7.2.1 ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" суперечить ст. 3 цього ж Закону.

З урахуванням викладеного, правових підстав для прийняття банками платіжних вимог податкових органів на списання коштів з рахунків платників податків і внесення відповідних змін до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Правління НБУ від 29.03.2001 р. N 135, не вбачається.

Крім того, при розгляді порушеного питання слід мати на увазі, що ст. 1071 Цивільного кодексу України, який набирає чинності з 01.01.2004 р., передбачено, що кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом.

Враховуючи вищевикладене, вважаємо, що проблема виконання платіжних вимог органів ДПС України свідчить про наявність як суперечностей окремих положень Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" між собою, так і їх колізій з нормами законів України, що регулюють порядок здійснення переказу коштів та примусового виконання виконавчих документів. На нашу думку, зазначена проблема має вирішуватися шляхом ініціювання ДПАУ перед КМУ подання до ВРУ законопроектів про внесення змін до відповідних законодавчих актів.