Про відповідальність за недопущення до перевірки

Державна податкова адміністрація України надала роз'яснення щодо притягнення до відповідальності фізичних осіб - підприємців у зв'язку із недопуском до перевірки стосовно дотримання ними порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій та повідомляє наступне.

У разі недопуску працівників органів державної податкової служби до проведення перевірки за наявності законних підстав для її проведення та надання платнику податків відповідних документів у встановленому Законом України від 4 грудня 1990 року N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (далі - Закон N 509) порядку посадові особи органів державної податкової служби мають право:

1. Застосувати арешт активів платника податків. Право на проведення перевірок з питань додержання суб'єктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), інших вимог Закону України від 6 липня 1995 року N 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (далі - Закон N 265) встановлено статтею 15 Розділу IV Закону N 265.

При цьому четвертим пунктом статті 16 Закону N 265 встановлено, що перевірки осіб, які використовують реєстратори розрахункових операцій, розрахункові книжки або книги обліку розрахункових операцій, здійснюються у порядку, передбаченому законодавством України. Такий порядок встановлено Законом N 509, а умови застосування арешту активів платника податків при здійсненні таких перевірок - Законом України від 21 грудня 2000 року N 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон N 2181).

Відповідно до підпункту 9.1.2 пункту 9.1 статті 9 Закону N 2181 арешт активів може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб податкового органу до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів або пов'язані з отриманням інших об'єктів оподаткування, електронних контрольно-касових апаратів, комп'ютерних систем, що застосовуються для розрахунків за готівку або з використанням карток платіжних систем, вагокасових комплексів, систем та засобів штрихового кодування. При цьому згідно із пунктом 1.1 статті 1 Закону N 2181 до платників податків також відносяться фізичні особи, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно з законами покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), пеню та штрафні санкції.

Підпунктом 9.3.1 пункту 9.3 статті 9 Закону N 2181 та пунктом 4 Порядку застосування адміністративного арешту активів платників податків, затвердженого наказом ДПА України від 25.09.2001 N 386 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.10.2001 за N 865/6056 (далі - Порядок), передбачено, що за поданням відповідного підрозділу податкової міліції керівник податкового органу (його заступник) може прийняти рішення про застосування арешту активів платника податків.

2. Скласти протокол про вчинення адміністративного правопорушення.

Відповідно до норм Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності, а також визначено основні засади господарювання.

Так, згідно статті 55 ГК України суб'єктами господарювання, зокрема є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. Суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах.

Громадянин-підприємець уособлює і власника відповідного бізнесу, і орган управління ним. Відповідно до статті 44 ГК України підприємництво здійснюється на основі вільного вибору видів підприємницької діяльності, самостійного формування програми діяльності, залучення фінансових та інших видів ресурсів, вільного найму працівників та ін. Суб'єкти підприємництва несуть відповідальність згідно статті 49 ГК України, якою, зокрема, передбачено, що підприємці зобов'язані не порушувати права місцевого самоврядування і держави. За завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.

Цивільно-правова відповідальність фізичної особи - підприємця встановлена статтею 52 ЦК України, зокрема фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Згідно із статтею 9 Кодексу про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Статтею 254 КУпАП встановлено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовими особами.

Відповідно до статті 255 КУпАП протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи органів державної податкової служби у випадках встановлення адміністративних правопорушень, передбачених статтями 51-2, 155-2, 163-1 - 163-4, 164, 164-5, 177-2 цього Кодексу.

Статтею 163-3 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність керівників та інших посадових осіб суб'єктів господарювання за невиконання платниками податків законних вимог посадових осіб органів державної податкової служби, а також у разі неприпинення ними дій, які перешкоджають здійсненню повноважень посадовими особами органів державної податкової служби.

3. Звернутись до суду із позовною заявою про усунення платниками податків перешкод у проведенні перевірок. Для цього відповідальний за проведення перевірки підрозділ у встановленому нормативно-правовими актами ДПА України порядку подає до юридичного підрозділу пакет документів, які надають право на проведення перевірки, а також підтверджують факт недопуску до перевірки (належним чином оформлений акт відмови від допуску до перевірки).

Юридичний підрозділ у встановленому нормативно-правовими актами порядку готує та подає до суду позовну заяву про усунення платниками податків перешкод у проведенні перевірок.