Про визнання незаконним та нечинним пункту постанови Кабінету Міністрів України

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючої - судді Блажівської Н.Є., суддів - Кротюка О.В. та Костенка Д.А, при секретарі судового засідання Миколаєнко І.О., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання частково незаконним та нечинним пункту постанови.

У судовому засіданні 8 серпня 2011 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину Постанови.

ОСОБА_1 (надалі - також "позивач") звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (надалі - також "відповідач"), та, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати незаконним та нечинним абзац 5 підпункту 4 пункту 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 499 від 28 травня 2008 року, в частині визначення грошового забезпечення військовослужбовців, які перебувають на кадровій військовій службі або проходять військову службу за контрактом, - за останньою посадою, яку вони займали на день втрати працездатності, а звільнених із служби - на день звільнення, виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржувана норма пункту абзацу 5 підпункту 4 пункту 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 499 від 28 травня 2008 року (надалі - також "Порядок"), є незаконною, оскільки суперечить положенням Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Так, як зазначив представник позивача в судовому засіданні, аналіз оскаржуваного пункту Порядку дає підстави дійти висновку, що складові грошового забезпечення, визначені відповідачем в Порядку, не відповідають таким складовим, які визначені в Законі України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Зокрема, представник позивача звернув увагу на те, що частиною 2 статті 9 вищевказаного Закону до складу грошового забезпечення включено надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії. Однак, всупереч цьому, в оскаржуваному абзаці 5 підпункту 4 пункту 2 Порядку такі види додаткового грошового забезпечення відсутні.

Представник відповідача - Кабінету Міністрів України, в судовому засіданні проти позовних вимог заперечила, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність, та просила відмовити в їх задоволенні з підстав, викладених в письмових запереченнях на позов.

Додатково представник відповідача звернула увагу на те, що положення оскаржуваного абзацу 5 підпункту 4 пункту 2 Порядку не суперечить положенням Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", оскільки всі складові грошового забезпечення, передбачені оскаржуваним пунктом Порядку, містяться в частині 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Крім того, представник відповідача посилалася на те, що позивачем не доведено його право на оскарження абзацу 5 підпункту 4 пункту 2 Порядку.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали та заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва

Відповідно до вимог частини 2 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Таким чином, особа має право оскаржити нормативно-правовий акт не лише тоді, коли щодо неї застосовано цей акт, а й на майбутнє - щоб запобігти такому застосуванню, але за умови, що така особа є суб'єктом відповідних правовідносин.

Враховуючи вимоги вищевказаного положення Кодексу адміністративного судочинства України, позивач повинен довести факт застосування до нього оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що він є суб'єктом відповідних відносин, на які поширює дію цей акт.

В обґрунтування того, що позивач є суб'єктом правовідносин, в яких застосовується оскаржуваний абзац пункту нормативно-правового акта, ОСОБА_1 було надано Суду витяг з наказу командира військової частини А 1494 (по стройовій частині) від 20 грудня 2010 року N 308 (про звільнення ОСОБА_1 з військової служби та виключення зі списків особового складу частини) та копію довідки до акта огляду МСЕК серії ЖИА N 116790 від 26 листопада 2010 року (про встановлення третьої групи інвалідності з 26 листопада 2010 року, травма, пов'язана з виконанням обов'язків військової служби).

Враховуючи вищевикладене, Судом встановлено, що позивач є суб'єктом правовідносин, в яких застосовується абзац 5 підпункту 4 пункту 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 499 від 28 травня 2008 року, в оскаржуваній частині.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах, сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та відносини у цій галузі врегульовано Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (надалі - також "Закон").

Соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом (стаття 1 Закону) .

Статтею 16 Закону визначено порядок виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори.

Так, у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності, йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України (частина 2 статті 16 Закону) .

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року N 499 затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб (оскаржуваний в частині Порядок) .

Підпунктом 4 пункту 2 Порядку визначено, що одноразова грошова допомога виплачується: військовослужбовцям строкової служби у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) без встановлення групи інвалідності, заподіяного їм під час проходження військової служби, чи в разі настання інвалідності під час проходження військової служби та особам, звільненим із строкової військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, залежно від ступеня втрати працездатності - у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення.

При цьому, згідно з абзацом п'ятим підпункту 4 пункту 2 Порядку грошове забезпечення визначається: для військовослужбовців, які перебувають на кадровій військовій службі або проходять військову службу за контрактом, - за останньою посадою, яку вони займали на день втрати працездатності, а звільнених із служби - на день звільнення, виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, а у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) без встановлення групи інвалідності чи у разі інвалідності, що сталися включно до 31 грудня 2007 р., - виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років та щомісячної надбавки у розмірі 100 відсотків грошового забезпечення відповідно до Указів Президента України від 4 жовтня 1996 р. N 925 та від 23 лютого 2002 р. N 173 і постанови Кабінету Міністрів України від 22 травня 2000 р. N 829.

На думку позивача, положення абзацу п'ятого підпункту 4 пункту 2 Порядку в частині визначення грошового забезпечення військовослужбовців, які перебувають на кадровій військовій службі або проходять військову службу за контрактом, - за останньою посадою, яку вони займали на день втрати працездатності, а звільнених із служби - на день звільнення, виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, - є незаконним та таким, що суперечить положенням Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Оскаржуваним в частині абзацом п'ятим підпункту 4 пункту 2 Порядку визначено правило, відповідно до якого грошове забезпечення для відповідної категорії звільнених з військової служби військовослужбовців визначається з:

- посадового окладу,

- окладу за військовим званням,

- відсоткової надбавки за вислугу років.

В той же час, порядок визначення та види грошового забезпечення військовослужбовців визначено частиною 2 статті 9 Закону.

Так, до складу грошового забезпечення входять:

- посадовий оклад, оклад за військовим званням;

- щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

- одноразові додаткові види грошового забезпечення (частина 2 статті 9 Закону) .

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів звертає увагу на те, що частиною 2 статті 9 Закону передбачено ширший перелік видів виплат, які входять до складу грошового забезпечення військовослужбовців, аніж це передбачено оскаржуваним в частині абзацом п'ятим підпункту 4 пункту 2 Порядку.

В той же час, в ієрархії нормативно-правових актів Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" має вищу юридичну силу, ніж постанова Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року N 499 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб".

Крім того, як свідчить зміст преамбули вищевказаної постанови, її прийнято відповідно до статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відтак, враховуючи те, що оскаржуваний в частині Порядок було прийнято на виконання та в розвиток положень Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", як нормативно-правового акта вищої юридичної сили, Суд звертає увагу на те, що положення даного Порядку не можуть суперечити або звужувати положення, які закріплені безпосередньо в Законі.

В той же час, Судом встановлено, що оскаржувана частина абзацу п'ятого підпункту 4 пункту 2 Порядку містить положення, які не відповідають, а, зокрема, звужують, положення частини 2 статті 9 Закону в частині зменшення видів виплат, які входять до складу грошового забезпечення військовослужбовців.

Суд також звертає особливу увагу на те, що закріплене законодавцем в частині 2 статті 16 Закону право Кабінету Міністрів України щодо визначення порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги не означає того, що встановлюючи такий порядок та умови, Кабінет Міністрів України може допустити звуження змісту та обсягу наданих військовослужбовцям Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" прав.

Діючи на виконання вимог Закону, Кабінет Міністрів України не уповноважений на звуження його змісту.

До того ж, відповідно до частини 3 статті 1-2 Закону нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними, а згідно зі статтею 2 Закону ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Крім того, Суд звертає особливу увагу на те, що 15 квітня 2009 року Генеральним прокурором України на адресу Кабінету Міністрів України було винесено Протест на пункти 1, 4 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року N 499.

Вищевказаним протестом прокуратури Кабінету Міністрів України було рекомендовано привести пункти 1, 4 Порядку у відповідність із вимогами Закону.

Як встановлено Судом з матеріалів справи та підтверджується поясненнями представника відповідача в судовому засіданні, на засіданні Кабінету Міністрів України було прийнято постанову, якою внесено зміни в частині оскаржуваного Порядку.

В той же час, вищевказаного документу представником відповідача Суду надано не було.

Однак, в контексті вищевикладеного, Суд акцентує увагу на тому, що самостійне внесення змін до оскаржуваного в частині Порядку (в частині оскаржуваного абзацу, як про це стверджувала представник відповідача) фактично свідчить про визнання відповідачем адміністративного позову та обґрунтованості заявлених позовних вимог.

За таких обставин, системно проаналізувавши матеріали справи, вимоги чинного законодавства України, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуваний в частині абзац п'ятий підпункту 4 пункту 2 Порядку суперечить Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та порушує права позивача, а, відтак, підлягає визнання незаконним та нечинним.

В контексті вищевикладеного Суд також звертає увагу на те, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва N 2а-5920/09/2670 від 22 жовтня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2010 року, було визнано незаконним та нечинним абзац 3 частини 2 пункту 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призначених на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 N 499, в частині визначення грошового забезпечення для військовослужбовців, звільнених із служби у разі інвалідності, що сталася включно до 31 грудня 2007 р., - виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років та щомісячної надбавки у розмірі 100 відсотків грошового забезпечення відповідно до Указів Президента України від 4 жовтня 1996 р. N 925 та від 23 лютого 2002 р. N 173 і постанови Кабінету Міністрів України від 22 травня 2000 р. N 829.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, та відповідно такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 99, 100, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 171 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати незаконним та нечинним абзац п'ятий підпункту 4 пункту 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 499 від 28 травня 2008 року, в частині визначення грошового забезпечення військовослужбовців, які перебувають на кадровій військовій службі або проходять військову службу за контрактом, - за останньою посадою, яку вони займали на день втрати працездатності, а звільнених із служби - на день звільнення, виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років.

3. Стягнути 3,40 грн. судових витрат з рахунків Державного бюджету України на користь ОСОБА_1.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.