Про Національну програму виховання дітей та учнівської молоді в Україні

Впровадження інтерактивних технологій здійснюється за такими напрямами:

- у процесі викладання предметів гуманітарного та природничого циклів;

- у процесі позакласної, позашкільної виховної діяльності, у роботі з батьками;

- через загальноосвітні, позашкільні навчальні заклади, соціальні служби, спеціальні заклади;

- через взаємодію з дитячими і молодіжними громадськими організаціями;

- через діяльність органів учнівського самоврядування;

- через законодавчу політику у галузі освіти, охорони здоров'я, соціальної діяльності щодо виховної роботи з учнівською молоддю.

8.1. Родинно-сімейне виховання

Сім'я є основним соціальним інститутом, відповідальним за виховання зростаючої особистості. Особливість виховних впливів сім'ї полягає в емоційному характері взаємин її членів між собою та з дитиною, в переважанні інтимного спілкування над діловим, у тривалості життєвих зв'язків дитини з батьками. Сім'я покликана створити сприятливі умови для розвитку емоційного життя дитини, становлення в неї почуття самоцінності, впевненості у собі, компетентності у різних сферах життєдіяльності.

Виховання в сім'ї здійснюється завдяки застосуванню специфічних форм і методів впливу і спрямовується на особистісний розвиток дитини, її соціалізацію. У родині як першому мікросоціальному середовищі визначаються соціальний статус дитини, її права й обов'язки, виникає прихильність до рідних, закладається підґрунтя для становлення її світогляду і переконань, ціннісних орієнтацій, морально-етичних ідеалів, естетичного смаку, уподобань, соціальної поведінки, трудових навичок.

Усталеними цінностями сімейного життя є: гуманне ставлення до людей (добродушність, доброзичливість, піклування про молодших і старших членів сім'ї, бажання надавати допомогу слабим і хворим), працелюбність, поважне ставлення до праці людей та її результатів, демократичність відносин, гармонійність стосунків представників різних поколінь.

Важливим аспектом родинно-сімейного виховання є формування пошани до предків, дотримання народних звичаїв, збереження і збагачення традицій, посилення національно-ціннісних орієнтирів: національна свідомість та самосвідомість, любов до рідної землі, народу, відданість Україні; толерантне ставлення до всіх народів, що проживають в Україні; виховання мовної культури.

Сім'я виховує дітей і учнівську молодь на релігійних цінностях, які є універсальними моральними орієнтирами, невід'ємною частиною культури української сім'ї; тими гуманістичними засадами, значення і сутність яких розкриваються завдяки виховному впливу батьків на духовний світ дитини через її почуттєво-емоційну сферу.

Виховання громадянина у сім'ї здійснюється специфічними для родини формами і методами, в яких поєднується особистісний приклад батьків, усвідомлення і розуміння дітьми приналежності до рідної землі, держави, сім'ї, роду; дотримання традицій і звичаїв, відповідальності за долю своєї країни, її збереження, розвиток, примноження добробуту. Виховання громадянина в сім'ї досягається розвитком патріотичних почуттів, знаннями Конституції України, Законів України, бажанням бути корисним своїй Батьківщині.

Устроєм свого життя сім'я запобігає негативному ставленню дітей до праці, проявам безвідповідальності і безгосподарності, порушенню трудової дисципліни, утриманству і лінощам, крадіжкам, невивченню суспільної і приватної власності, варварському, нецивілізованому ставленню до природних багатств. Сім'я забезпечує дітям повноцінний фізичний розвиток, міцне здоров'я, фізичну досконалість, привчає їх до свідомого ставлення і зміцнення свого здоров'я як необхідної умови підготовки до суспільної корисної праці, захисту Батьківщини.

Родина властивими їй засобами формує у дітей розуміння та особистісне ставлення до сенсу і мети життя, виховує толерантне ставлення до інших культур і традицій; розвиває моральні якості, спонукає дітей до самовдосконалення; залучає синів і доньок до мистецтва та світової культури; формує моральну свідомість через включення у педагогічно доцільне родинне спілкування, у життя, наповнене доброчинними справами; виховує у дітей готовність до творчої праці в умовах ринкових відносин; формує дбайливе ставлення до суспільної і приватної власності, природних багатств, прагнення примножити їх власною працею.

Вплив сім'ї на виховання особистості залежить від вікових особливостей дитини. У молодшому шкільному віці батьки спрямовують свої зусилля на формування здатності дитини до емпатії, засвоєння нею морально-етичних правил поведінки, виховання базових якостей особистості, найпростіших форм соціальної компетентності. Важливу роль відіграють батьки у статевому та тендерному вихованні дітей підліткового віку, формуванні у дівчат цнотливості, дівочої гідності, уміння володіти своїми почуттями; у хлопців - чоловічої гордості, мужності, великодушності, поваги до жінок, готовності оберігати дівочу честь і гідність. У юнацькому віці особливу увагу батьки приділяють проблемі самовизначення особистості, розвитку її професійних інтересів, свідомому ставленню до життєвих виборів, активній за формою та моральній за змістом громадянській позиції.

Повноцінне виховання особистості у сім'ї потребує розв'язання державою ряду завдань:

- визначення пріоритету інтересів сім'ї як найважливішої складової демократичного суспільства, гаранту його стабільності та прогресу;

- створення сприятливих умов для зміцнення сім'ї, охорони прав матері та батька;

- матеріальне та моральне заохочення й підтримка материнства і батьківства;

- підтримка молодої сім'ї, забезпечення їй достатнього життєвого рівня;

- охорона дитинства; дотримання положень, заявлених Конвенцією ООН про права дитини.

8.2. Виховання у дошкільних навчальних закладах

Дошкільний вік є періодом первинного становлення особистості, зародження дитячого світогляду, виникнення етичних новоутворень, формування довільної поведінки та моральних якостей, появи особистісної свідомості, розвитку елементарних знань, життєвих навичок.

Життя дошкільника характеризується відносною свободою, відсутністю серйозного кола обов'язків, любовним й турботливим ставленням до нього оточуючих. У цей період переважають емоційно насичені види діяльності, які сприяють розвитку творчої уяви, вільному вияву ставлення до навколишнього світу, до самого себе. Взаємини з дорослими й однолітками будуються, як правило, на інтимно-особистих контактах. Знання, дії, здібності мають загальний, неспеціалізований характер. Розвиваються образні форми пізнання навколишнього світу, засвоюються суспільно вироблені сенсорні еталони, наочні моделі, формуються моральні почуття - прихильність, співпереживання, співчуття, чуйність.

Модернізація змісту і форм виховного процесу в системі дошкільної освіти потребує вирішення таких завдань:

- широка пропаганда педагогічно доцільних ігор, іграшок як найважливішого засобу виховання дітей дошкільного віку;

- розвиток системи виховання дітей дошкільного і молодшого шкільного віку; збереження специфіки змісту, форм і методів їх виховання;

- розробка і реалізація комплексних програм надання консультативно-діагностичної, методичної, корекційно-педагогічної допомоги сім'ям з питань виховання дошкільників;

- створення при дошкільних навчальних закладах постійно діючих "шкіл молодих батьків", які сприяють формуванню їх педагогічної компетентності у вихованні дітей в сім'ї;

- інформаційне забезпечення розвитку системи виховання у дошкільних навчальних закладах України.

8.3. Виховання у загальноосвітніх навчальних закладах

Шкільні роки є періодом становлення інтелектуальної та особистісної зрілості дитини, набуття нею соціального досвіду, життєвої компетентності. Центральною ланкою реалізації цих завдань, фундаментальною соціокультурною базою виховання і розвитку особистості виступають загальноосвітні навчальні заклади.

Оптимізація виховного процесу в загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів і форм власності передбачає:

- гармонійне поєднання національного і полікультурного виховання, формування культури міжнаціональних відносин;

- збалансованість інтелектуального з фізичним, психічним, соціальним, естетичним розвитком;

- збагачення морального досвіду учнів, розвиток потреби у морально-духовному самовдосконаленні;

- формування в учнівської молоді життєвої компетентності, системи смисложиттєвих координат, уміння створювати і реалізовувати власні життєві проекти;

- виховання особистості у колективі, формування умінь налагоджувати взаємодію, співпрацю, вміння гармонійно виходити з конфліктів;

- використання можливостей дитячих громадських організацій, об'єднань, учнівського самоврядування у вихованні активної соціальної позиції учнів, розвитку їх уміння брати на себе відповідальність за прийняті рішення;

- удосконалення трудового виховання, сприяння професійному самовизначенню учнів, формування готовності до праці у ринкових умовах;

- впровадження здоров'я зберігаючих технологій, виховання в учнів орієнтації на здоровий спосіб життя;

- створення ситуацій успіху, забезпечення взаємозв'язку процесів виховання і самовиховання, розвитку і саморозвитку;

- гармонійний розвиток особистості у різноманітних видах позакласної діяльності;

- гуманізація системи оцінювання життєвих досягнень учнів, визнання їх здатності до самореалізації, самоосвіти, прийняття самостійних рішень;

- здійснення випереджувального науково-методичного супроводу проектування і впровадження сучасних виховних систем у педагогічну практику.

У сучасних умовах особливої уваги освітян потребує організація навчально-виховного процесу у закладах інтернатного типу, основне призначення яких - соціально-педагогічний захист учнівської молоді з малозабезпечених та дисфункційних родин; створення умов для розвитку їхніх здібностей і талантів; компенсація вад, які пов'язані з повною або частковою відсутністю сімейного виховання; попередження бездоглядності і безпритульності; формування соціальної компетентності особистості, виховання у неї громадянської позиції, розвиток потреби у безперервній освіті; забезпечення рівних можливостей в оволодінні знаннями; розвиток творчих здібностей засобами літературної, музичної, образотворчої, технічної, громадської діяльності, гри, спорту; корекція девіантної поведінки, попередження правопорушень неповнолітніх, їх правовий захист.

Трансформація закладів інтернатного типу, наближення умов виховання і навчання в них до родинних - важливе завдання сьогодення. Потребує державної підтримки досвід функціонування нових форм суспільного виховання - напівінтернатів, дитячих будинків сімейного типу, дитячих будинків змішаного типу, шкіл-клубів. Умовами оптимізації виховного процесу в закладах інтернатного типу є:

- розширення повноважень дитячого колективу, надання йому більшої самостійності, вдосконалення учнівського самоврядування;

- створення різновікових об'єднань учнів у позаурочній діяльності;

- переорієнтація загальноосвітніх шкіл-інтернатів на спеціалізовану, поглиблену підготовку з технічного, гуманітарного, художньо-естетичного та інших напрямів; відкриття профільних класів для обдарованих дітей;

- впровадження системи комплексної соціально-педагогічної реабілітації вихованців загальноосвітніх інтернатних закладів для відновлення порушених зв'язків з соціальним середовищем;

- розробка і впровадження системи соціального і психолого-педагогічного супроводу випускників закладів інтернатного типу як засобу їх успішної соціалізації та інтеграції у соціум.

8.4. Виховання у позашкільних навчальних закладах

Суттєву роль у вихованні відіграють позашкільні навчальні заклади, де задовольняються інтереси, індивідуальні запити дітей та учнівської молоді у сфері культури, мистецтва, наукових знань, техніки, природи, виробництва, життєвої практики; створюються сприятливі умови для розвитку творчої особистості.

Навчально-виховний процес у позашкільних навчальних закладах забезпечує:

- вільний розвиток особистості, розширення ступенів її самостійності;

- умови для здобуття знань, формування умінь і навичок відповідно до соціокультурних і освітніх потреб дітей, учнівської молоді;

- задоволення потреб у творчій самореалізації, професійному самовизначенні;

- формування ціннісного ставлення до суспільства і держави, людей, до себе, природи, мистецтва, праці;

- соціальний захист, організацію змістовного дозвілля відповідно до здібностей, обдаровань та стану здоров'я вихованців;

- розв'язання проблеми соціальної адаптації дітей і учнівської молоді до нових умов життя; становлення їх соціального досвіду.

У навчально-виховному процесі позашкільних навчальних закладів органічно поєднуються різні форми освітньої діяльності з організацією змістовного дозвілля вихованців. Це сприяє розв'язанню проблеми їх зайнятості у вільний від навчання час, створює підґЁунтя для загальнонаукового та загальнокультурного розвитку, допрофесійної підготовки. Важливим аспектом виховної роботи позашкільних навчальних закладів є розвиток у дітей, учнівської молоді здатності вирішувати творчі завдання, вносити елементи новизни у процес і результати своєї діяльності. У сучасних умовах особливого значення набуває виховання у зростаючої особистості морально-трудових якостей, необхідних для життя і праці в ринкових умовах.

У системі позашкільних навчальних закладів виховання здійснюється за художньо-естетичним, туристсько-краєзнавчим, еколого-натуралістичним, науково-технічним, дослідницько-експериментальним, фізкультурно-спортивним, військово-патріотичним, бібліотечно-бібліографічним, соціально-реабілітаційним, оздоровчим, гуманітарним напрямами. Вихованцями є діти різних вікових груп - від дошкільників до старшокласників.

Виховна діяльність з дітьми дошкільного та молодшого шкільного віку здійснюється у гуртках та секціях загальнорозвиваючого характеру; спрямовується на виявлення здібностей, обдаровань, розвиток інтересів вихованців і має пропедевтичний характер. Пріоритетними є ігрові форми та методи виховної роботи.

Для учнів підліткового віку створюються диференційовані (за окремими галузями науки, техніки, мистецтва) гуртки та секції, які задовольняють освітні потреби, розвивають пізнавальні інтереси. У процесі творчої діяльності вихованці свідомо досягають поставленої мети, долають труднощі на шляху до неї. У них розвиваються морально-етичні, трудові, художньо-естетичні якості, виявляється інтерес до пошукової діяльності та вибору майбутньої професії.

Виховання учнів старшого шкільного віку базується на їхніх уподобаннях, творчих здібностях, інтересах до експериментальної, науково-дослідницької діяльності і пов'язується з вибором майбутньої професії.

8.5. Виховання у професійно-технічних навчальних закладах

Професійно-технічна освіта забезпечує реалізацію потреб молоді в оволодінні робітничими і обслуговуючими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до інтересів, здібностей, нахилів, стану здоров'я кожної молодої людини; виховує молодих громадян нової формації, які володіють професією, є конкурентоспроможними на ринку праці, оволоділи знаннями, вміннями, ціннісними орієнтаціями, необхідними для відповідальної і компетентної участі в житті країни.

Складовою цілісного освітнього процесу у цих закладах є професійне виховання, яке є основою формування і розвитку професійної культури учнів, їхньої підготовки до активної трудової діяльності та суспільного життя. З огляду на прагнення України інтегруватися у європейський ринок праці метою професійного виховання є формування особистості фахівця, розвиток його професійних якостей, потреби в продуктивній праці, поваги до людей праці, професійної етики, комунікативності, мобільності, здатності працювати "в команді"; особистої ерудиції, здорової амбітності, професійної компетентності, культури праці, відповідальності, почуття власної гідності, творчої професійної спрямованості, підприємливості й самодостатності.

До професійного виховання належить також формування мотивів професійної діяльності на основі переходу соціальних і професійних вимог у систему ціннісних орієнтацій, активності особистості; формування професійного обов'язку, свідомого ставлення до вимог і моральних засад, що висуваються суспільством. В умовах сучасної України професійне виховання стає провідною ланкою у системі професійної підготовки, формування професійної свідомості майбутніх фахівців.

Основними напрямами виховної діяльності професійно-технічних навчальних закладів є:

- інтелектуалізація професійно-технічної освіти, врахування наукових досягнень у різних галузях економіки, еколого-культурологічний підхід до її здійснення;

- розвиток творчих можливостей і здібностей учнів;

- формування в учнівських колективах престижності праці, підвищення ролі робітничих професій, розуміння їхнього значення в особистісному розвитку та місця у соціально-економічному розвитку держави;

- збереження національної культури, традицій та звичаїв народів, що проживають в Україні, підтримка почуття національної самосвідомості у поєднанні з розумінням місця і ролі свого народу і країни в розвитку світової культури;

- створення умов для формування моральної свідомості, позитивної мотивації на здоровий спосіб життя, громадянської позиції, виховання патріотизму майбутніх фахівців;

- розвиток культури міжетнічних і міжособистісних стосунків учнів.

На сучасному етапі розвитку професійно-технічної освіти увага органів державної влади, педагогічних колективів спрямовується на:

- розвиток демократичного і толерантного стилю керівництва виховним процесом; підвищення соціального статусу виховання у системі професійно-технічної освіти;

- забезпечення взаємодії професійно-технічних навчальних закладів з усіма соціальними інститутами, відповідальними за виховання;

- посилення взаємозв'язку сім'ї і педагогічних колективів професійно-технічних навчальних закладів;

- активне впровадження новітніх виховних форм і методів у педагогічну практику;

- створення системи психолого-педагогічної, медико-соціальної адаптації і реабілітації учнівської молоді;

- сприяння розвитку системи учнівського самоврядування, самодіяльної технічної, художньої творчості, створення різноманітних громадських учнівських об'єднань;

- профілактику і подолання негативних явищ в учнівському середовищі; гуманізацію взаємин суб'єктів навчально-виховного процесу; розвиток учнів за інтересами, забезпечення їхніх потреб в особистісній, професійній самореалізації.

Дитячі та молодіжні громадські організації і об'єднання є важливим суспільним інститутом, що здійснює завдання виховання дітей та учнівської молоді в Україні. Взаємодія з дитячими та молодіжними громадськими організаціями і об'єднаннями є одним із пріоритетів у виховній роботі органів державної влади навчальних закладів. Така взаємодія обумовлена спільністю цілей, прагненням розвивати самодіяльність та ініціативу дітей і підлітків; єдиним часовим простором, у якому здійснюється така діяльність; новою соціально значущою роллю, яку відіграють дитячі та молодіжні громадські організації й об'єднання.

Дитячі та молодіжні громадські організації й об'єднання є суб'єктами виховного процесу. Участь у їх діяльності сприяє вияву самостійності дітей та учнівської молоді, посильної реальної участі у житті суспільства, задоволення потреб у спілкуванні з однолітками, самоствердження у суспільно значущій діяльності.

Полем спільної виховної діяльності органів державної влади, навчальних закладів з дитячими та молодіжними громадськими організаціями і об'єднаннями є широке та різнобічне включення особистості до системи громадських суспільних зв'язків; організація життєдіяльності, яка задовольняє основні потреби у розвитку особистості; захист від ймовірних негативних впливів соціального середовища.

Напрямами взаємодії, актуальними для даного етапу розвитку суспільства, виступають:

- допомога учневі (або молодій дитині) в адаптації до інтенсивних суспільних змін, у знаходженні надійної життєвої опори, що базується на духовних цінностях, осмисленні себе і свого місця в житті, набутті впевненості у своїх силах;

- сприяння в отриманні дітьми та учнівською молоддю доступу до знань, навичок, поза якими вони дистанціюються від інформаційного і технічного прогресу;

- виховання у зростаючої особистості почуття власної причетності до розвитку суспільства, держави;

- створення умов для усвідомлення дітьми та учнівською молоддю значущості індивідуальної ініціативи;

- допомога в оволодінні навичками співробітництва з представниками інших культур, різних статево-вікових груп;

- надання інформації щодо шляхів розв'язання проблеми особистих взаємин, пов'язаних із вживанням тютюну, алкоголю, наркотиків;

- сприяння у набутті досвіду вирішення ситуацій соціального неуспіху.

Першорядними завданнями органів державної влади є: надання можливостей дитячим та молодіжним організаціям і об'єднанням брати участь у формуванні державної дитячої та молодіжної політики; створення умов для успішної взаємодії навчальних закладів з дитячими та молодіжними громадськими організаціями і об'єднаннями; утвердження позитивного ставлення до дитячих та молодіжних дитячих організацій і об'єднань з боку вчителів, батьків, учнів, громадськості; вдосконалення нормативно-правових аспектів взаємодії; забезпечення фінансової підтримки державою дитячого руху; організаційна та педагогічна підтримка такої взаємодії.

Взаємодія органів державної влади з дитячими та молодіжними громадськими організаціями і об'єднаннями здійснюється шляхом:

- широкого обговорення проблеми співпраці органів управляння освіти, навчальних закладів з дитячими та молодіжними громадськими організаціями і об'єднаннями, використання можливостей їх виховного ресурсу;

- введення проблематики діяльності дитячих і молодіжних громадських організацій та об'єднань до дослідницьких програм та планів навчальних закладів, науково-дослідних інститутів, системи підвищення кваліфікації;

- вивчення міжнародного і вітчизняного досвіду становлення дитячого руху, динаміки його відродження та висвітлення питання у фахових виданнях, на науково-практичних конференціях;

- підготовка спеціалістів з координації взаємодії органів державної влади, навчальних закладів з дитячими та молодіжними громадськими організаціями і об'єднаннями;

- введення до програм підвищення кваліфікації керівників навчальних закладів різних типів тематики, пов'язаної з діяльністю дитячих та молодіжних громадських організацій і об'єднань;

- розробка навчально-методичного забезпечення процесу підготовки та перепідготовки педагогічних кадрів для роботи з дитячими та молодіжними громадськими організаціями і об'єднаннями.

Виховна робота у територіальній громаді спрямовується на профілактику соціального сирітства, основною причиною і умовою поширення якого є нестабільна і недієздатна в соціальному і психолого-педагогічному аспектах сім'я.

Педагогічна неспроможність певної частини сімей виявляється у низькому рівні культури, втраті традицій, послабленні або відсутності зв'язків поколінь, бездоглядності дітей, порушенні їхніх прав та жорстокому поводженні з ними. Індиферентне ставлення громади до таких явищ значною мірою зумовлено порушенням функції соціального контролю, процесами урбанізації й глобалізації, фактичною відсутністю системи виховної роботи за місцем проживання.

Технології виховної роботи у територіальній громаді передбачають: профілактику правопорушень і злочинності у дитячому і молодіжному середовищах; корекцію і реабілітацію педагогічно занедбаних, безпритульних дітей, жертв різних видів насилля; соціально-педагогічну роботу з неблагополучними сім'ями та молоддю; соціальну підтримку дітей-сиріт та учнівської молоді з особливими потребами; розширення і зміцнення інституту прийомних сімей і будинків сімейного типу; соціально-педагогічний супровід обдарованих дітей, багатодітних сімей; соціально-педагогічний патронат молодих сімей; соціальну адаптацію і соціальну реабілітацію особистості, формування її життєвої компетентності, ресоціалізацію неповнолітніх, які повернулися з місць позбавлення волі.

Процес ресоціалізації передбачає формування законослухняної поведінки, становлення активної за формою та моральної за змістом життєвої позиції, відновлення і розвиток соціально-корисних якостей і відносин, гармонізацію процесу соціальної адаптації неповнолітніх, звільнених з пенітенціарних установ, запобігання рецидивної злочинності.

Активізація виховної роботи у територіальній громаді піднімає престиж соціальних педагогів, соціальних психологів, соціальних працівників і посилює відповідальність за її результати. Для забезпечення різних напрямів виховної роботи у територіальній громаді створюються спеціальні програми, в яких чітко окреслено цілі, завдання, зміст і форми.

Потребують поширення перевірені практикою ефективні форми виховної роботи у територіальній громаді, зокрема: центри соціальних служб для молоді; служби соціального супроводу неповнолітніх та молоді, які повернулися з місць позбавлення волі; служби соціальної підтримки сімей "Родинний дім", інші родинні клуби; школи молодих батьків; консультативні пункти; служби психологічної допомоги, у тому числі "Телефон довіри"; кризові й реабілітаційні центри; школи правових знань; громадські приймальні; культурно-розважальні заходи, які пропагують духовні цінності і здоровий спосіб життя.

Організація такої роботи потребує глибокого вивчення сім'ї та її проблем, а також молодіжного середовища, його субкультури; застосування інтерактивних методів виховної роботи; реалізації комплексного підходу. Спеціально організована виховна робота у територіальній громаді охоплює не лише батьків і дітей, а й спрямовується на підвищення фахового рівня спеціалістів. Їх навчання здійснюється за спеціальними тренінговими програмами в майстер-класах фахівців з проблем виховання, на семінарах, конференціях, круглих столах.

До створення й реалізації виховних програм у територіальній громаді залучаються:

- органи державної влади на регіональному і місцевому рівнях;

- управління освіти, керівники загальноосвітніх і позашкільних навчальних закладів;

- управління у справах захисту населення;

- органи місцевого самоврядування;

- служби у справах неповнолітніх;

- управління охорони здоров'я та Червоного Хреста;

- засоби масової інформації;

- диспансери (наркологічний, психоневрологічний, венерологічний);

- громадські організації;

- благодійні фонди;

- підприємства, розміщені на території громади;

- інші зацікавлені юридичні та фізичні особи.

Основна мета виховної роботи у територіальній громаді - створення цілісного виховуючого середовища, підвищення його виховного потенціалу, активізація процесу виховання особистості як суб'єкта життєтворчості.

11.1. Розвиток нормативно-правової бази

Недостатня орієнтація законодавства України на виховання дітей та учнівської молоді актуалізує необхідність розширення його змістовного наповнення та правового забезпечення. Законодавство має визначати правові межі сфери виховання дітей та учнівської молоді (стратегію і принципи виховних систем; баланс сімейного і суспільного виховання; співвідношення релігійного і світського виховання; характер експертизи і контролю процесу та результатів виховання; розмежування повноважень у розробці й реалізації програм виховання підростаючого покоління тощо). Важливо законодавчо визначити напрями впливу на дітей та учнівську молодь, які шкодять їхньому благополуччю, захистити особистість від руйнівної інформації.

Доцільно створити нову концепцію правового виховання дітей та учнівської молоді, розробити основи законодавства про виховання підростаючого покоління в Україні; здійснити соціально-правову експертизу рішень органів державної влади з точки зору їх впливу на процеси виховання дітей та учнівської молоді.

11.2. Робота з керівними і педагогічними кадрами

Забезпечення готовності фахівців системи освіти до розв'язання сучасних проблем виховання дітей та учнівської молоді є ключовим питанням реалізації даної Програми.

Підготовка керівних і педагогічних кадрів до організації виховної діяльності вимагає певного удосконалення. Необхідно поліпшити якість викладання дисциплін психолого-педагогічного циклу у педагогічних навчальних закладах, розробити сучасне програмно-методичне забезпечення виховного процесу, а також удосконалити систему підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації практичних психологів і соціальних педагогів.

11.3. Наукове забезпечення

Наукове забезпечення Програми здійснюється Академією педагогічних наук України та її підрозділом - Інститутом проблем виховання у співпраці з Науково-методичним центром середньої освіти Міністерства освіти і науки України. АПН України і МОН України спільно окреслюють напрями фундаментальних досліджень і прикладних проектів, спрямованих на реалізацію Програми, визначають шляхи вирішення завдань, основними з яких є: здійснення послідовного системного аналізу реальної практики виховання дітей та учнівської молоді у різних регіонах, яка враховує їх етнокультурні особливості; розробка прогностичної моделі особистості випускника 12-річної школи; визначення теоретичних засад проектування вірогідних стратегій соціальної й індивідуальної поведінки людини у ситуації невизначеності; створення програми спільної діяльності державних і громадських організацій; визначення теоретико-методологічних основ виховання дітей та учнівської молоді в сучасних умовах; здійснення моніторингу рівня розвитку виховних систем; визначення стратегії здійснення соціально-педагогічної експертизи стану виховання особистості в сучасному освітньому просторі; створення інноваційного комплексу технологій оптимізації виховного процесу на різних освітніх рівнях; створення моделі комп'ютерної інформаційно-аналітичної системи "Виховання дітей та учнівської молоді в Україні"; забезпечення підтримки інноваційної виховної практики різних навчальних закладів різних типів і форм власності, розробки й реалізації ефективних виховних систем.

Виконавці проектів визначаються на конкурсній основі.

11.4. Програмно-методичне та інформаційне забезпечення

На виконання Національної програми виховання дітей та учнівської молоді в Україні в усіх навчальних закладах створюються і впроваджуються конкретні програми розвитку системи виховання, її інформаційного і методичного забезпечення.

Основними напрямами цієї роботи є:

- розробка навчально-методичного супроводу становлення і розвитку виховних систем, окремих напрямів виховання у дошкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних і позашкільних навчальних закладах, дитячих та молодіжних громадських організаціях і об'єднаннях;

- створення програмно-методичних комплексів психолого-педагогічної підтримки розвитку особистості, процесів її соціальної інтеграції;

- підготовка програм підвищення кваліфікації керівників і організаторів виховної діяльності у навчальних закладах;

- здійснення експертизи змісту програм виховання особистості, виховного потенціалу підручників і проектів виховних систем загальноосвітніх навчальних закладів;

- розширення видавничої діяльності щодо випуску інформаційно-методичної літератури з проблем виховання дітей та учнівської молоді;

- проведення конференцій, семінарів, проблемних обговорень питань виховання особистості у сучасних умовах;

- формування інформаційно-аналітичного банку даних з усіх аспектів виховання дітей та молоді, що охоплює: інноваційні програми, конкретні приклади досвіду реалізації програм виховання; рекомендації щодо взаємодії навчальних закладів з сім'єю, іншими соціальними інститутами; аналіз результатів соціально-педагогічних і психологічних досліджень з проблем виховання;

- розширення співробітництва із засобами масової інформації щодо утвердження гуманістичних основ виховання, пріоритету загальнолюдських і національних цінностей.

Виконавці заходів визначаються переважно на конкурсній основі.

11.5. Взаємодія органів управління освітою з неурядовими і громадськими організаціями

Взаємодія органів управління освітою із зацікавленими неурядовими і громадськими організаціями з питань виховання дітей та учнівської молоді здійснюється шляхом:

- розробки комплексних міжвідомчих програм з питань виховання дітей та учнівської молоді;

- підтримки виховних ініціатив неурядових організацій, громадських дитячих і молодіжних об'єднань;

- поширення досвіду і спільного проведення конференцій, семінарів з різних напрямів виховання;

- створення міжвідомчих комісій як засобу становлення державної системи виховання юних громадян;

- створення регіональних волонтерських центрів виховання дітей та учнівської молоді.

З метою урізноманітнення й інтенсифікації культурного і творчого життя дітей та учнівської молоді управління освіти державного, регіонального та місцевого рівнів, навчальні заклади всіх типів і форм власності налагоджують співробітництво з міжнародними організаціями, які функціонують на території України, зокрема з:

- Дитячим фондом Організації Об'єднаних Націй (ЮНІСЕФ), який сприяє істотним змінам в уявленні про виживання і розвиток дітей, спрямовує зусилля на досягнення прогресу і миру, благополуччя дітей, задоволення їхніх інтересів;

- Християнським дитячим фондом, діяльність якого сприяє поліпшенню становища дітей та молоді в Україні шляхом розробки і реалізації програм, надання соціальних послуг, навчання спеціалістів та волонтерів соціальної роботи, розвитку міжнародного співробітництва в партнерстві з державними та недержавними структурами;

- іншими недержавними організаціями і фондами, діяльність яких спрямовується на вирішення завдань виховання дітей та учнівської молоді.

На державному рівні:

- удосконалення нормативно-правової бази з питань виховання;

- консолідація зусиль державних установ і відомств у вихованні морально-духовної, життєво компетентної особистості, яка успішно самореалізується в соціумі як громадянин, сім'янин, професіонал;

- здійснення управління процесом виховання і контролю за діяльністю підвідомчих структур у частині виконання діючого законодавства України, відповідних Указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України;

- подальша демократизація державного управління процесом виховання;

- підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації педагогічних працівників з виховної діяльності;

- модернізація вищої і післядипломної педагогічної освіти з урахуванням сучасних вимог і потреб виховання підростаючої особистості;

- організація системного моніторингу динаміки розвитку змін в організації й оцінці ефективності процесу виховання дітей та учнівської молоді.

На рівні місцевих органів управління освітою:

- піднесення ролі виховання у педагогічному процесі навчальних закладів усіх типів і форм власності;

- організація навчально-методичного забезпечення учасників виховного процесу, вдосконалення професійної компетентності педагогічних працівників, їх соціальний захист;

- залучення й координація зусиль різних соціальних інститутів у процес виховання дітей та учнівської молоді;

- створення необхідних умов для виховання дітей та учнівської молоді, розвитку їх здібностей, професійного самовизначення;

- кадрове забезпечення, фінансування і сприяння реалізації державних і регіональних програм виховання дітей та учнівської молоді;

- координація дій педагогічних колективів, сім'ї, громадськості з питань виховання учнів;

- правове, психологічне забезпечення виховного процесу з дітьми-сиротами, дітьми з дисфункційних сімей;

- забезпечення ефективності профілактики девіантної поведінки дітей та учнівської молоді, дитячої безпритульності, правопорушень, запобігання та подолання тютюнокуріння, вживання наркотичних речовин, профілактики ВІЛ/СНІДу;

- сприяння створенню й розвитку дитячих і молодіжних громадських організацій як осередків самореалізації особистості;

- розвиток регіональних, інших систем виховання, які враховують територіальні, соціальні, національні особливості, які спрямовані на духовно-моральний розвиток особистості.

На рівні навчального закладу:

- підвищення професійної компетентності педагогів у здійсненні процесу виховання;

- активізація творчого потенціалу педагогів у доборі методів, форм, засобів, технологій виховання;

- розширення спектра суб'єктів виховання;

- наукове й організаційно-методичне забезпечення процесу виховання;

- посилення відповідальності суб'єктів виховання за здійснення даного процесу;

- забезпечення єдності навчання й виховання як двох взаємозалежних складових системи освіти;

- посилення ролі сім'ї у вихованні дітей, зміцнення взаємодії сім'ї і навчальних закладів;

- поєднання організаційно-педагогічної, родинно-сімейної, національно-культурної, просвітницької діяльності вчителів, батьків, учнів, місцевої громади.

Організація, координація і контроль виконання Національної програми виховання дітей та учнівської молоді в Україні (2004 - 2013 рр.) покладено на Міністерство освіти і науки України, органи управління освіти різних рівнів. Спільно з Академією педагогічних наук України вони:

- розробляють заходи, спрямовані на реалізацію Програми протягом десяти років;

- здійснюють системний моніторинг динаміки змін в організації й оцінці ефективності виховної діяльності у навчальних закладах у різних регіонах України;

- аналізують хід виконання розробленої програми дій з реалізації Програми і вносять пропозиції щодо її корекції;

- здійснюють інформаційне і методичне забезпечення реалізації Програми;

- забезпечують взаємодію зацікавлених міністерств, відомств, організацій у здійсненні завдань виховання дітей та учнівської молоді.

Академія педагогічних наук України здійснює науково-дослідну та експериментальну роботу з окреслених Програмою напрямів виховання, з апробації й впровадження інноваційних виховних технологій, сучасних методик виховання.

Програма реалізується за рахунок коштів поточного фінансування системи освіти України в межах бюджетів відповідних рівнів.