Про надання роз’яснення

Міністерство економіки України розглянуло Ваш запит щодо деяких питань законодавства з питань праці і в межах компетенції повідомляє.

У разі зупинення роботи, викликаного відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами, у роботодавця наявні правові підстави для запровадження простою відповідно до частини першої статті 34 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП).

Відповідно до частини другої статті 34 КЗпП, у разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

Чинним законодавством безпосередньо не регламентовано порядку та умов запровадження простою.

У колективному договорі підприємства (установи) встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема, питання оплати праці, режиму роботи, тривалості робочого часу та відпочинку (стаття 13 КЗпП).

Залежно від обставин, які призводять до неможливості виконання працівниками робіт, може бути запроваджений як простій всього підприємства (установи, організації), так і його окремих структурних підрозділів чи працівників.

Згідно з частинами першою та третьою статті 2 Закону України "Про відпустки" (далі – Закон) право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Право на відпустки забезпечується, зокрема, гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених Законом.

Статтею 10 Закону визначений порядок надання щорічних відпусток працівникам.

Відповідно до вищезазначеної статті щорічні основна та додаткові відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року.

Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.

Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов’язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

У разі коли працівник виявив бажання використати щорічну відпустку в інший період, ніж передбачений графіком відпусток, це питання має вирішуватися за погодженням сторін трудового договору (між працівником і роботодавцем).

З огляду на викладене, вважаємо, що у період простою працівник може скористатися своїм правом на відпустку як за графіком надання відпусток, так і за домовленістю між працівником і роботодавцем.

[…]

Одночасно повідомляємо, що листи міністерств не є нормативно-правовими актами, вони мають інформаційно-рекомендаційний характер.

[…]