Щодо окремих питань стосовно визначення доходу платника єдиного податку третьої групи за ставкою 5 %

Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення Товариства щодо окремих питань стосовно визначення доходу платника єдиного податку третьої групи за ставкою 5 %, керуючись ст.52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), в межах компетенції повідомляє.

Товариство повідомило, що знаходиться на спрощеній системі оподаткування платник єдиного податку 3 група за ставкою 5 %.

Товариство просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1. Чи може Товариство на спрощеній системі оподаткування (3 група 5 %) приймати оплату у валюті від нерезидента за послуги згідно переліку КВЕД?

2. Чи виникають у Товариства платника єдиного податку податкові зобов’язання з ПДВ при отриманні оплати від компанії - нерезидента з Нідерландів за надання (експорт) послуг?

3. Чи зобов’язане Товариство реєструвати податкову накладну на отриману суму від нерезидента у єдиному реєстрі податкових накладних?

4. Чи буде вважатися доходом Товариства фінансова допомога, отримана від нерезидента?

5. Чи буде вважатися доходом нерезидента виплата відсотків нерезиденту за користування Товариством фінансовою допомогою?

6. Які податки і в який граничний строк потрібно платити у випадку виплати доходу нерезиденту?

7. Яку звітність треба подавати у випадку виплати доходу нерезиденту?

8. Чи повинна фінансова допомога від нерезидента підлягати дисконтуванню після сплину календарного року після її отримання?

Суб’єктом господарювання під звернення не надано договори та інші документи для з’ясування всіх суттєвих обставин по вказаній господарській операції, тому відповідь надається на загальних підставах.

Щодо першого, четвертого питань

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами ПКУ (п. 1.1 ст. 1 Кодексу).

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлені главою 1 розділу XIV Кодексу.

Згідно з підпунктом 3 пункту 291.4 статті 291 Кодексу платниками єдиного податку третьої групи можуть бути юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 1167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Дохід, виражений в іноземній валюті, перераховується у гривнях за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, встановленим Національним банком України на дату отримання такого доходу (п. 292.5 ст. 292 Кодексу).

Платники єдиного податку третьої груп повинні здійснювати розрахунки за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) виключно в грошовій формі - готівковій або безготівковій (у тому числі з використанням електронних грошей) (пункт 291.6 статті 291 Кодексу).

Відповідно до пп. 2 п. 292.1 ст. 292 Кодексу доходом платника єдиного податку юридичної особи є будь-який дохід, включаючи дохід представництв, філій, відділень такої юридичної особи, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п. 292.3 ст. 292 Кодексу.

Пунктом 292.6 статті 292 Кодексу датою отримання доходу платника єдиного податку є дата надходження коштів платнику єдиного податку у грошовій (готівковій або безготівковій) формі, дата підписання платником єдиного податку акта приймання-передачі безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг). Для платника єдиного податку третьої групи, який є платником податку на додану вартість, датою отримання доходу є дата списання кредиторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності.

Для платника єдиного податку третьої групи (юридичні особи) датою отримання доходу також є дата відвантаження товарів (виконання робіт, надання послуг), за які отримана попередня оплата (аванс) у період сплати інших податків і зборів, визначених Кодексом.

Дохід визначається на підставі даних обліку, який ведеться відповідно до ст. 296 Кодексу (п. 292.13 ст. 292 Кодексу).

Абзацом 5 пункту 296.1 ст. 296 Кодексу визначено, що юридичні особи - платники єдиного податку третьої групи використовують дані спрощеного бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з урахуванням положень пунктів 44.2, 44.3 ст. 44 Кодексу.

Пунктом 291.5 ст. 291 Кодексу визначені види діяльності, за умови здійснення яких юридичні особи не можуть бути платниками єдиного податку третьої групи.

Таким чином, для платника єдиного податку третьої групи (юридичної особи) усі вартісні показники, що включаються до доходу, відображаються у національній валюті України. Показники, виражені в іноземній валюті, перераховуються у національній валюті за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим Національним банком України на дату їх отримання.

Відповідно до п.п. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Кодексу фінансова допомога – фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі.

Поворотна фінансова допомога – сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов’язковою до повернення.

До складу доходу, визначеного ст. 292 Кодексу, не включаються, зокрема,суми фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, отриманої та поверненої протягом 12 календарних місяців з дня її отримання, та суми кредитів.

Тому, суми фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, отриманої та поверненої протягом 12 календарних місяців з дня її отримання не включається до складу доходу, визначеного ст. 292 Кодексу. В іншому випадку сума отриманої фінансової допомоги включається до складу доходу Товариства. Дохід, виражений в іноземній валюті, перераховується у гривнях за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, встановленим Національним банком України на дату отримання такого доходу

Щодо другого-третього питань

Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX Кодексу.

Відповідно до п.п. "б" п. 185.1 ст. 185 Кодексу об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 Кодексу.

Під постачанням послуг розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об’єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об’єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (п.п. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Пунктами 186.2 – 186.4 ст. 186 Кодексу встановлено категорії послуг, місце постачання яких визначається залежно від місця реєстрації постачальника або отримувача відповідних послуг або від місця фактичного надання відповідних послуг.

Відповідно до п. 186.4 ст. 186 Кодексу, місцем постачання послуг є місце реєстрації постачальника, крім операцій, зазначених у підпунктах 186.2, 186.3 і 186.3-1 ст. 186 Кодексу.

Отже, порядок оподаткування ПДВ операцій платника податку з постачання послуг безпосередньо залежить від місця постачання таких послуг.

Правила формування податкових зобов’язань і податкового кредиту з ПДВ та складання податкових накладних і їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) визначено статтями 187, 198 та 201 Кодексу.

При цьому, відповідно до п. 201.8 ст. 201 Кодексу право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 ПКУ.

Отже, якщо особа не зареєстрована як платник податку, то у разі надання такою особою послуг нерезиденту на території України податкові зобов’язання не нараховуються та податкова накладна не складається.

Щодо п’ятого – сьомого питань

Відповідно до п.п. 14.1.206 п. 14.1 ст. 14 Кодексу проценти - дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майна.

Підпунктом 133.2.1 п. 133.2 ст. 133 Кодексом встановлено, що платниками податку - нерезидентами є юридичні особи, які утворені в будь-якій організаційно-правовій формі та отримують доходи з джерелом походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичні привілеї або імунітет згідно з міжнародними договорами України.

Особливості оподаткування доходів нерезидентів регулюються п. 141.4 ст. 141 Кодексу.

Перелік доходів, отриманих нерезидентом із джерелом їх походження з України, які оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними ст. 141 Кодексу, встановлений п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу.

Під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України для цілей п. 141.4 ст. 141 Кодексу визначено, зокрема, проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за позиками та борговими зобов’язаннями, випущеними (виданими) резидентом (п.п. "а" п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу).

Відповідно до п.п. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Кодексу резидент, у тому числі фізична особа - підприємець, фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, або суб’єкт господарювання (юридична особа чи фізична особа підприємець), який обрав спрощену систему оподаткування, або інший нерезидент, який провадить господарську діяльність через постійне представництво на території України, які здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у підпункті 141.4.1 цього пункту, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.4 - 141.4.5 та 141.4.11 цього пункту) їх суми та за їх рахунок, що сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності. Вимоги цього абзацу не застосовуються до доходів нерезидентів, що отримуються ними через їх постійні представництва на території України.

Якщо дохід виплачується нерезиденту у будь-якій формі, відмінній від грошової, або якщо податок на доходи нерезидента не було утримано з відповідного доходу під час виплати (у тому числі під час виплат доходів, прирівняних за цим Кодексом до дивідендів), такий податок підлягає нарахуванню та сплаті виходячи з такого розрахунку:

Пс = СД * 100 / (100 - СП) - СД, де:

Пс - сума податку до сплати;

СД - сума виплаченого доходу;

СП - ставка податку, встановлена цим підпунктом.

Таким чином, податок на доходи нерезидента сплачується одночасно із виплатою доходу нерезиденту у вигляді процентів за позику, незалежно від періоду нарахування.

При цьому, у разі якщо дохід нерезидента у вигляді процентів сплачується у будь-якій формі, відмінній від грошової, або податок не був утриманий під час їх сплати, то в такому випадку податок на доходи нерезидента розраховується, виходячи із формули відповідно до абзацу третього п.п. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 ПКУ.

Підпунктом 133.1.1 п. 133.1 ст. 133 Кодексу встановлено, що суб’єкти господарювання юридичні особи, що обрали спрощену систему оподаткування, є платниками податку при виплаті доходів (прибутків) нерезиденту із джерелом їх походження з України в порядку, визначеному п. 141.4 ст. 141 Кодексу.

Сума податків з доходів нерезидентів, яка утримуються при їх виплаті, відображається платниками у додатку (додатках) ПН до рядка 23 ПН Податкової декларації з податку на прибуток підприємств, форма якої затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.10.2015 № 897 зі змінами та доповненнями (далі – Декларація), та відповідно у рядку 23 ПН Декларації, з відповідним заповненням Додатку ПН по кожному нерезиденту окремо.

Відповідно до п.п. "ґ" п. 137.5 ст. 137 Кодексу для суб’єктів господарювання юридичних осіб, які обрали спрощену систему оподаткування, щодо виплачених нерезиденту доходів (прибутків) із джерелом їх походження з України, що оподатковуються в порядку, визначеному п. 141.4 ст. 141 Кодексу встановлюється річний податковий (звітний) період.

Отже, суб’єкт господарювання, що знаходиться на спрощеній системі оподаткування, у разі виплати доходу нерезиденту, який включений до переліку відповідно до п. 141.4 ст. 141 Кодексу, повинен сплатити податок на доходи нерезидента з джерелом їх походження з України та подати річну Податкову декларацію з податку на прибуток підприємств із заповненням Додатку ПН по кожному нерезиденту окремо.

Щодо восьмого питання

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга ст. 6 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі – Закон № 996)).

Відповідно до Закону № 996 зобов’язання – це заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні мати передбачені Законом№ 996 обов’язкові реквізити. Первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію (дію або подію, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства).

Бухгалтерський облік та фінансова звітність підприємства повинні ґрунтуватися, зокрема, на принципі нарахування, за яким доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.

Згідно з Порядком подання фінансової звітності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 року № 419,зокрема, фінансова звітність складаються за національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку (далі – НП(С)БО) або міжнародними стандартами фінансової звітності (далі – МСФЗ), або національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в державному секторі відповідно до законодавства.

Якщо підприємство відповідно до законодавства застосовує для ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності МСФЗ, то для нього вимоги МСФЗ є правилами бухгалтерського обліку, за якими відображаються господарські операції, та складання фінансової звітності.

У разі застосування підприємством НП(С)БО відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій за довгостроковими зобов’язаннями, у тому числі необхідності дисконтування поворотної фінансової допомоги, здійснюється відповідно до НП(С)БО 11 "Зобов’язання", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 № 20 (далі – НП(С)БО 11), НП(С)БО 13 "Фінансові інструменти", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.11.2001 № 559, та Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 № 291.

Відповідно до НП(С)БО 11 поточні зобов’язання – це зобов’язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу.

Згідно з НП(С)БО 6 "Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах", затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 28.05.1999 № 137, дата балансу – це дата, на яку складений баланс підприємства. Звичайно датою балансу є кінець останнього дня звітного періоду.

Відповідно до Закону № 996 звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Проміжна фінансова звітність складається за результатами першого кварталу, першого півріччя, дев’яти місяців.

На офіційному вебсайті Міністерства фінансів України в підрубриці "Бухгалтерський облік/ Бухгалтерський облік в підприємницькій сфері/Загальні роз’яснення" рубрики "Бухгалтерський облік та аудиторська діяльність" розділу "Діяльність" розміщено інформаційне повідомлення щодо ставки дисконтування довгострокової дебіторської заборгованості та довгострокових зобов’язань.

Згідно із Законом № 996 метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації.

За загальним правилом підприємства, які ведуть облік за НП(С)БО, зобов’язані дисконтувати довгострокову дебіторську та кредиторську заборгованість.

Водночас не має значення, яке за розміром це підприємство (мікро-, мале, середнє чи велике), або на якій системі оподаткування (загальній чи спрощеній) воно перебуває.

Звертаємо увагу, що довгостроковою є дебіторська заборгованість, яка не виникає під час нормального операційного циклу і буде погашена після 12 місяців із дати балансу (п. 4 НП(С)БО 10 "Дебіторська заборгованість"). Із цього випливає, що коли в підприємства виникає заборгованість, строк погашення якої більше ніж 12 місяців, то така заборгованість підлягає дисконтуванню.

Сума наданої поворотної фінансової допомоги, строк повернення якої менше 12 місяців, обліковується як поточна дебіторська заборгованість за дебетом субрахунку 377 "Розрахунки з іншими дебіторами". Якщо строк надання допомоги понад 12 місяців, то її облік ведеться за субрахунком 183 "Інша дебіторська заборгованість". Довгострокова дебіторська заборгованість відображається в балансі за її теперішньою вартістю (п. 12 НП(С)БО 10 "Дебіторська заборгованість").

Зважаючи на викладене, поворотна фінансова допомога, строк погашення якої більше ніж 12 місяців, підлягає дисконтуванню.

Слід зазначити, що кожен конкретний випадок має розглядатися з урахуванням всіх суттєвих обставин та первинних документів.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 Кодексу).