ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ
ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ
від 29.09.2025 р. N 5230/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК
Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), розглянула Ваше звернення від ([...]), щодо практичного застосування норм податкового законодавства та в межах компетенції повідомляє.
У своєму зверненні платник податку повідомляє, що зареєстрований фізичною особою - підприємцем, основний вид економічної діяльності є загальна медична практика ( КВЕД 86.21). Між платником податку та Національною службою здоров'я України (далі - НСЗУ) укладено договір про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, за яким отримуються кошти.
Враховуючи викладене, платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:
1. Чи вважається порушенням умов перебування на другій групі єдиного податку укладення та виконання фізичної особи - підприємця договору з НСЗУ про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, що передбачений Законом України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення"?
Відповідно до п. 4 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 року N 285, господарська діяльність з медичної практики - вид господарської діяльності у сфері охорони здоров'я, який провадиться закладами охорони здоров'я та фізичними особами-підприємцями з метою надання медичної допомоги та медичного обслуговування на підставі ліцензії.
Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлено главою 1 розділу XIV Кодексу.
Водночас пп. 2 п. 291.4 ст. 291 Кодексу встановлено, що фізичні особи-підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:
не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;
обсяг доходу не перевищує 834 розміри мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року, мають право обрати другу групу.
Дія пп. 2 п. 291.4 ст. 291 Кодексу не поширюється на фізичних осіб - підприємців, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна ( група 70.31 КВЕД ДК 009:2005), послуги з надання доступу до мережі Інтернет, а також здійснюють діяльність з виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння. Такі фізичні особи - підприємці належать виключно до третьої групи платників єдиного податку, якщо відповідають вимогам, встановленим для такої групи.
Пунктом 291.5 ст. 291 Кодексу встановлено перелік видів діяльності, за умови провадження яких фізичні особи-підприємці не можуть бути платниками єдиного податку.
Відповідно до пп. 1 п. 292.1 ст. 292 Кодексу доходом фізичної особи підприємця - платника єдиного податку є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п. 292.3 ст. 292 Кодексу. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.
Крім того, перелік доходів, які не включаються до складу доходу платників єдиного податку визначено п. 292.11 ст. 292 Кодексу. Так, відповідно до пп. 4 п. 292.11 ст. 292 Кодексу до складу доходу не включаються суми коштів цільового призначення, що надійшли від Пенсійного фонду та інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, з бюджетів або державних цільових фондів, у тому числі в межах державних або місцевих програм.
Державні фінансові гарантії надання необхідних пацієнтам послуг з медичного обслуговування (медичних послуг) та лікарських засобів належної якості, реімбурсації лікарських засобів та медичних виробів (включаючи допоміжні засоби) за рахунок коштів Державного бюджету України за програмою медичних гарантій визначені Законом України від 19 жовтня 2017 року N 2168-VIII "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення" (далі - Закон N 2168).
Відповідно до ст. 8 Закону N 2168 договір про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій укладається між Уповноваженим органом та закладом охорони здоров'я незалежно від форми власності чи фізичною особою - підприємцем, яка в установленому законом порядку одержала ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, що відповідають встановленим Кабінетом Міністрів України вимогам до надавача медичних послуг за програмою медичних гарантій, та має відповідати умовам закупівлі, специфікаціям до медичних послуг, а також враховувати визначений у програмі медичних гарантій обсяг забезпечення медичними послугами відповідно до потреб у межах кожного госпітального округу.
Порядок укладення, зміни та припинення договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій та типову форму договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 N 410 "Про договори про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій".
Відповідно до умов цього договору надавач зобов'язується надавати медичні послуги за програмою медичних гарантій пацієнтам, а замовник зобов'язується оплачувати такі послуги відповідно до встановленого тарифу та коригувальних коефіцієнтів.
Враховуючи зазначене, фізичні особи-підприємці - платники єдиного податку другої групи можуть провадити медичну практику та надавати відповідні послуги виключно населенню або платникам єдиного податку за умови дотримання інших вимог пп. 2 п. 291.4 ст. 291 Кодексу.
Відповідно п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.