Про надання розяснення

Відповідно пп. 14.1.49 Податкового кодексу України (далі - ПКУ), дивідендом вважається платіж, платіж, що здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів чи інших цінних паперів на користь власника таких корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують право власності інвестора на частку (пай) у майні (активах) емітента, у зв'язку з розподілом частини його прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

У бухгалтерському обліку згідно з п. 4 П(С)БО 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року N 290, дивіденди – це частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками) відповідно до частки їх участі у власному капіталі підприємства. Тобто дивіденди дозволяється виплачувати тоді, коли за даними бухгалтерського обліку підприємства отримано чистий прибуток.

Права учасників господарських товариств, порядок розподілу прибутку встановлені Цивільним та Господарським кодексами України, Законом України "Про господарські товариства" від 19.09.91 р. № 1576-XII (далі – Закон № 1576). Порядок розподілу прибутку має бути визначено установчими документами підприємства (ст. 4, 15 Закону № 1576).

Рішення про виплату дивідендів приймається на загальних зборах засновників та має бути зафіксованим у протоколі зборів. Розмір виплат залежить від частки засновників у статутному капіталі. На підставі протоколу керівник підприємства видає наказ про нарахування та виплату дивідендів, а бухгалтерія повинна нарахувати, виплатити та відобразити ці операції в обліку.

Періодичність виплати частини прибутку господарського товариства, крім акціонерного товариства, чинне законодавство не встановлює. Тому рішення цього питання належить до компетенції вищого органу управління товариства.

Отже, у товариства з обмеженою відповідальністю, згідно зі ст. 58 Закону № 1576, відповідне рішення мають приймати на загальних зборах учасників.

Звертаємо увагу, що термін виплати дивідендів має бути прописаний у статуті (один раз на рік чи щоквартально).

Крім того, зазначаємо, що листи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади не є нормативно – правовими актами, вони лише мають інформаційний характер і не встановлюють правових норм.