ГУ ДФС у м. Києві
Лист
22.11.2016 № 24613/10/26-15-13-01-12
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435 – ІУ (далі – ЦКУ) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною першою статті 510 ЦКУ сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Статтею 511 ЦКУ встановлено, що зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Зокрема, слід врахувати, що боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом (ст. 520 ЦКУ).
Статтею 521 ЦКУ визначено, що форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.
Водночас, частиною першою статті 528 ЦКУ визначено, що виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.
Отже, у вашому випадку, відбувається зміна однієї особи - боржника (фізичної особи) на іншу особу - боржника (фізичну особу - підприємця).
При цьому, у разі анулювання суми боргу кредитором (юридичною особою) у фізичної особи - дебітора (позичальника) виникає дохід у вигляді додаткового блага.
Підпунктом 14.1.47 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі - Кодекс) визначено, що додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).
Водночас, пп. 14.1.180 п.14.1 ст. 14 Кодексу визначено, що податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі.
Відповідно до пп. 168.1.1 п. 168. 1 Кодексу податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 цього Кодексу.
Отже, у разі надання юридичною особою доходу, у вигляді додаткового блага, фізичній особі – платнику податку, зазначена юридична особа повинна виконати усі зобов’язання покладені на податкового агента, а саме, нарахувати, утримати податок із суми доходу фізичної особи за ставкою 18%, перерахувати податок до бюджету та подати податковий розрахунок за ф.1ДФ.
Водночас з метою уникнення неоднозначного тлумачення норм податкового законодавства кожний конкретний випадок оподаткування доходу, отриманого фізичною особою від податкового агента, слід розглядати з урахуванням документів, що пов'язані з отриманням такого доходу.
| Заступник начальника | В.С. Варгіч |