• Посилання скопійовано
Документ підготовлено в системі iplex

Щодо визначення поняття роялті

Державна фіскальна служба України | Лист від 29.02.2016 № 4528/10/26-15-11-02-11
Реквізити
  • Видавник: Державна фіскальна служба України
  • Тип: Лист
  • Дата: 29.02.2016
  • Номер: 4528/10/26-15-11-02-11
  • Статус: Документ діє
  • Посилання скопійовано
Реквізити
  • Видавник: Державна фіскальна служба України
  • Тип: Лист
  • Дата: 29.02.2016
  • Номер: 4528/10/26-15-11-02-11
  • Статус: Документ діє
Документ підготовлено в системі iplex
ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ
ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ДФС У М. КИЄВІ
ЛИСТ
29.02.2016 № 4528/10/26-15-11-02-11
Щодо визначення поняття роялті
Головне управління ДФС у м. Києві розглянуло лист '…', щодо визначення поняття роялті, та в межах своїх повноважень повідомляє наступне.
Відповідно до пп. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ), роялті – будь-який платіж, отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об’єкта права інтелектуальної власності, а саме на будь-які літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, інших аудіовізуальних творів, будь-які права, які охороняються патентом, будь-які зареєстровані торговельні марки (знаки на товари і послуги), права інтелектуальної власності на дизайн, секретне креслення, модель, формулу, процес, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).
Не вважаються роялті платежі, отримані:
як винагорода за використання комп’ютерної програми, якщо умови використання обмежені функціональним призначенням такої програми та її відтворення обмежене кількістю копій, необхідних для такого використання (використання "кінцевим споживачем");
за придбання примірників (копій, екземплярів) об’єктів інтелектуальної власності, які втілені в електронній формі, для використання за своїм функціональним призначенням для кінцевого споживання;
за придбання речей (у тому числі носіїв інформації), в яких втілені або на яких містяться об’єкти права інтелектуальної власності, визначені в абзаці першому цього підпункту, у користування, володіння та/або розпорядження особи;
за передачу прав на об’єкти права інтелектуальної власності, якщо умови передачі прав на об’єкт права інтелектуальної власності надають право особі, яка отримує такі права продати або здійснити відчуження в інший спосіб права інтелектуальної власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов’язковим згідно із законодавством України.
Таким чином, якщо згідно з цивільно-правовим договором передбачено надання замовнику права на використання інтелектуальної власності на умовах договору без можливості його продажу або здійснення відчуження в інший спосіб та/або умови використання не обмежені функціональним призначенням програмного забезпечення і його відтворення не обмежене кількістю копій, необхідних для такого використання, то отримання постачальником платежу від замовника як винагороди за надання вказаного права визначається як роялті.
Якщо цивільно-правовим договором передбачено надання замовнику права на використання інтелектуальної власності на умовах договору з можливістю його продажу або здійснення відчуження в інший спосіб, та/або умови використання обмежені функціональним призначенням такого програмного забезпечення і його відтворення обмежене кількістю копій, необхідних для такого використання (використання "кінцевим споживачем"), то отримання постачальником платежу від замовника як винагороди за надання вказаного права не буде вважатися роялті.
Поряд з цим, слід зазначити, що статтею 36 ПКУ визначено, що платники податку зобов’язані самостійно декларувати свої податкові зобов’язання та визначати відповідність проведення ними операцій.
Оцінка правомірності відображення в податковому обліку господарських операцій може бути здійснена лише в межах податкової перевірки у відповідності до вимог ПКУ.
Відповідно до п. 52.2 ст. 52 ПКУ податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
Заступник начальникаЕ.М. Пруднікова