Щодо нотаріального засвідчення вірності перекладу документів

У зв'язку зі зверненнями територіальних управлінь Національного банку України та уповноважених банків, які спричинені випадками відмови нотаріусів засвідчувати переклади договорів морського агентування, укладених резидентами з нерезидентами (у т.ч. шляхом обміну листами засобами телексного зв'язку), а також зважаючи на пов'язані з цим проблеми, що виникають при виконанні банками вимог пункту 1.10 розділу 1 Інструкції про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями(1) (далі - Інструкція N 136) стосовно отримання від резидентів належним чином засвідчених перекладів вищевказаних договорів, Національний банк України на підставі наданого Міністерством юстиції України роз'яснення повідомляє наступне.

"Правовою основою діяльності нотаріату в Україні є Конституція України, Закон України "Про нотаріат" (далі - Закон), інші законодавчі акти України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Порядок нотаріального засвідчення вірності перекладу документа врегульований статтею 79 Закону та розділом 29 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України(2) (далі - Інструкція).

Пунктом 265 Інструкції передбачено, що нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, якщо він знає відповідні мови. Якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус у порядку, установленому розділом 28 цієї Інструкції. При цьому перекладач поряд з документом, що встановлює його особу, повинен представити документ, який стверджує його кваліфікацію.

Абзацом другим пункту 266 Інструкції передбачено, що переклад, розміщений на окремому від оригіналу чи копії аркуші, прикріплюється до нього, прошнуровується і скріплюється підписом нотаріуса і його печаткою.

Відповідно до статті 49 Закону нотаріус чи інша посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляють у вчиненні нотаріальної дії, якщо:

вчинення такої дії суперечить законові;

дії підлягають вчиненню іншим нотаріусом чи іншою посадовою особою;

з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась недієздатна особа або представник, який не має необхідних повноважень;

угода, що укладається від імені юридичної особи, суперечить цілям, вказаним в її статуті чи положенні.

Нотаріус чи інша посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, не приймають для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам законодавства або містять відомості, що порочать честь і гідність громадян.

Нотаріус чи інша посадова особа, що вчиняє нотаріальні дії, на прохання особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, повинні викласти причини відмови в письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження. У разі коли у вчиненні нотаріальної дії відмовляє нотаріус, він не пізніш як у триденний строк виносить постанову про таку відмову.

Принагідно слід зазначити, що при вчиненні конкретних нотаріальних дій нотаріус самостійно має перевіряти чи відповідають вимогам закону надані для вчинення нотаріальної дії документи і у разі невідповідності їх вимогам закону відмовляє у її вчиненні.

Таким чином, оскільки основна мета діяльності нотаріату - ефективне позасудове забезпечення охорони та захисту законних прав та інтересів осіб, установ, організацій, територіальних громад та держави шляхом вчинення в їх інтересах нотаріальних дій, то враховуючи вищевикладене, вчинення вказаних нотаріальних дій, а саме засвідчення справжності підпису перекладача на документі, можливе лише при наявності оригіналів цих документів або їх копій, засвідчених в установленому законом порядку".

Враховуючи вищевикладене, засвідчуються нотаріусами переклади оригіналів тих договорів морського агентування, які складені у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

(1) затверджена постановою Правління Національного банку України від 24.03.99 N 136 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 28.05.99 за N 338/3631 (зі змінами).

(2) затверджена наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 N 20/5 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 03.03.2004 за N 283/8882 (із змінами).