Про вирішення спорів з питань митної оцінки товарів

Відповідно до пункту 9 Плану заходів щодо забезпечення повного справляння митними органами податків та зборів Державного бюджету України на 2002 рік, затвердженого наказом Державної митної служби України від 13.02.2002 N 96, надсилаємо рекомендації щодо вирішення спорів з питань визначення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України.

Положеннями частини першої статті 16 Закону України від 05.02.92 N 2097-XII "Про Єдиний митний тариф" установлено, що митна вартість - це ціна товару, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за нього на момент перетину митного кордону України й при визначенні якої до неї включаються ціна товару, зазначена в рахунку-фактурі, а також фактичні витрати, перелічені в абзацах 2 - 4 цієї частини, якщо їх не включено до рахунку-фактури.

Інформація регіональних митниць, яку вони надіслали на запит Правового управління від 14.03.2002 N 11/3-9-2298-ЕП, свідчить, що дії митних органів при застосуванні положення частини першої статті 16 Закону України від 05.02.92 N 2097-XII "Про Єдиний митний тариф" у судовому порядку не оскаржуються.

Проте застосування митними органами положень частини другої цієї ж статті, а також Порядку визначення митної вартості товарів та інших предметів у разі переміщення їх через митний кордон України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.10.98 N 1598, оскаржується суб'єктами ЗЕД і громадянами в судовому порядку. Апеляційні скарги митниць на такі судові рішення, як правило, не задовольняються.

З огляду на таку ситуацію вважаємо, що головний акцент на даний час слід перенести на судове провадження в судах першої інстанції.

Так, статтею 15 ЦПК України (ст. 43 ГПК України) встановлено, що обставини справи з'ясовуються судом на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження й доведення перед судом їх переконливості. Відповідно до статті 15-1 ЦПК України (ст. 101 ГПК України) суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, наданих сторонами.

Основне місце за своєю доказовістю серед інших доказів у цій категорії справ займають висновки експертних установ щодо встановлення правильності визначення ціни ввезених товарів. Однак, відповідно до частини другої статті 62 ЦПК України (ч. 2 ст. 43 ГПК України) надання будь-яких доказів не має для суду наперед установленої сили. Але, й відсутність таких доказових матеріалів призводить до того, що апеляційні скарги на рішення судів першої інстанції, як правило, не підлягають задоволенню.

З огляду на викладене пропонуємо.

1. У разі явної невідповідності заявленої митної вартості товарів митницям необхідно залучати експертів у порядку статті 28 Митного кодексу України. У подальшому, при порушенні судових справ за позовними вимогами власників цих товарів висновки експертів необхідно залучати як докази по справах відповідно до статті 34 ЦПК України (ст. 36 ГПК України) . При оспорюванні сторонами по справах таких експертних висновків представники митниць у судовому засіданні мають право просити суд забезпечити ці докази шляхом призначення додаткових експертиз.

Таким чином митниці матимуть більше шансів для отримання позитивних судових рішень у судах першої інстанції, а в разі винесення все ж таки судом рішення не на користь митниці, остання матиме більше доказового матеріалу, отриманого в установленому процесуальними законами порядку, який будуть розглядати суди апеляційної та касаційної інстанцій.

2. Додаткові доказові матеріали щодо чинності договорів купівлі-продажу товарів та підтвердження фактурної вартості товару, зазначеної у відповідних документах, виданих у країні, де було здійснене його відчуження, також можна отримати, якщо застосовувати положення укладених Україною:

а) міжнародних угод про співробітництво та взаємодопомогу в митних справах;

б) міжнародних договорів про правову допомогу в цивільних справах. При цьому митниці також можуть згідно з положеннями ЦПК України, в певних випадках у судових засіданнях ініціювати питання надання українськими судами в порядку, установленому частиною третьою статті 426 ЦПК України, доручень іноземним судам (у країні, де було здійснене відчуження товару, фактурна вартість якого встановлюється) проводити окремі процесуальні дії, зокрема, проводити судову експертизу або огляд на місці документів, що підтверджують дійсну ціну ввезеного товару.