Щодо окремих питань застосування спрощеної системи оподаткування

Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексуУкраїни (далі - ПКУ), розглянула Ваш запит про надання індивідуальної податкової консультації щодо окремих питань застосування спрощеної системи оподаткування та повідомляє.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексуУкраїни підприємництво як вид господарської діяльності включає в себе безпосередньо самостійну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Спрощена система оподаткування для фізичних осіб - підприємців - платників єдиного податку регулюється главою 1 розд. XIV ПКУ.

Пунктом 291.4 ст. 291 ПКУ встановлені умови перебування фізичних осіб - підприємців, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, у відповідних групах платників єдиного податку, а саме:

1) перша група - фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб, здійснюють виключно роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринках та/або провадять господарську діяльність з надання побутових послуг населенню і обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 300 000 гривень;

2) друга група - фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;

обсяг доходу не перевищує 1 500 000 гривень.

Дія пп. 2 п. 291.4 ст. 291 ПКУ не поширюється на фізичних осіб - підприємців, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна (група 70.31 КВЕД ДК 009:2005), а також здійснюють діяльність з виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння. Такі фізичні особи - підприємці належать виключно до третьої групи платників єдиного податку, якщо відповідають вимогам, встановленим для такої групи.

Ставки єдиного податку для платників першої групи встановлюються у відсотках (фіксовані ставки) до розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року, другої групи - у відсотках (фіксовані ставки) до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року, третьої групи - у відсотках до доходу (відсоткові ставки) (п. 293.1 ст. 293 ПКУ).

Пунктом 293.2 ст. 293 ПКУ визначено, що фіксовані ставки єдиного податку встановлюються сільськими, селищними, міськими радами або радами об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад (далі - Ради), для фізичних осіб - підприємців, які здійснюють господарську діяльність, залежно від виду господарської діяльності, з розрахунку на календарний місяць:

1) для першої групи платників єдиного податку - у межах до 10 відсотків розміру прожиткового мінімуму;

2) для другої групи платників єдиного податку - у межах до 20 відсотків розміру мінімальної заробітної плати (п. 293.2 ст. 293 ПКУ).

У разі здійснення платниками єдиного податку першої і другої груп кількох видів господарської діяльності застосовується максимальний розмір ставки єдиного податку, встановлений для таких видів господарської діяльності (п. 293.6 ст. 293 ПКУ).

Враховуючи зазначене, у разі здійснення платниками єдиного податку першої і другої груп кількох видів господарської діяльності на території однієї сільської, селищної або міської ради застосовується максимальний розмір ставки єдиного податку, встановлений для таких видів підприємницької діяльності.

Разом з тим, згідно з п. 3.1 ст. 3 ПКУ податкове законодавство складається як із ПКУ, так і нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання ПКУ органами місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, за правилами, встановленими ПКУ.

Обов'язок з прийняття рішень про встановлення місцевих податків та зборів відповідно до п. 12.3 ст. 12 ПКУ покладено на Ради.

Згідно з п. 10.2і ст. 10 ПКУ туристичний збір та податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не містяться у переліку податків, які обов'язково установлюються Радами.

Ради в межах повноважень, визначених ПКУ, вирішують питання відповідно до вимог ПКУ щодо встановлення туристичного збору та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (п. 10.3 ст. 10 ПКУ).

Тобто, на території адміністративно-територіальної одиниці, на якій Радою не прийнято рішення про встановлення туристичного збору та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки не виникає зобов'язань щодо сплати зазначених платежів.

Згідно з п. 52.2 ст. 52 ПКУ податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.