Щодо податкового кредиту на навчання

Міністерство фінансів України розглянуло лист Державної податкової адміністрації України від 28.02.2005 р. N 1845/5/17/3116 стосовно порушених питань, що виникають як у платників податку, так і у податкових органів під час практичного застосування у 2005 році положень підпункту 5.3.3 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 22.05.2003 р. N 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі - Закон) щодо нарахування податкового кредиту на навчання, і повідомляє, що ці питання не потребують додаткового внесення змін та доповнень до Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", оскільки законодавчо врегульовані.

Згідно з підпунктом 5.1.1 пункту 5.1 статті 5 Закону платник податку за наслідками звітного податкового року має право на податковий кредит.

Податковий кредит - це сума (вартість) витрат, фактично понесених платником податку - резидентом протягом звітного податкового року, в тому числі у зв'язку з компенсацією вартості середньої професійної або вищої форми навчання такого платника податку, іншого члена його сім'ї першого ступеня споріднення (чоловік, дружина, діти).

Щодо реалізації платником податку права на податковий кредит у випадку, коли в якості підтверджуючих документів платник податку пред'являє розрахункові документи (квитанції, касові ордери, чеки тощо), в яких зазначено прізвище, ім'я, по батькові (далі - ПІБ) не його, а його дитини, з якою укладено договір на навчання, то такі документи повинні прийматися податковими органами, а зазначені у них суми братися до розрахунку податкових зобов'язань.

Підставою для цього є норми цивільного законодавства, зокрема, Сімейного кодексу України, відповідно до якого (статті 180 та 199) батьки повинні утримувати своїх неповнолітніх (до 18 років) дітей, а якщо повнолітні діти продовжують навчатися, то обов'язок щодо утримання та надання матеріальної допомоги покладається на батьків до досягнення дітьми двадцятитрьохрічного віку.

Відповідно до Цивільного кодексу України права володіння, користування та розпорядження своїм майном, у тому числі грошовими коштами, належать його власникові (стаття 317), а неповнолітні діти за згодою батьків можуть вчиняти деякі правочини (стаття 32), зокрема проводити розрахункові операції щодо укладеного на їх ім'я договору на навчання. Це положення застосовується і до дітей, вік яких обумовлено статтею 199 Сімейного кодексу України.

Таким чином, законодавством передбачено, що платник податку має право доручити своїй дитині здійснити правочин у вигляді проведення розрахунку (сплати коштів) за навчання за рахунок належних платнику податку коштів (в т. ч. заробітної плати). При цьому, як виплаває з наведених вище законодавчих підстав, фактичні витрати на сплату вартості навчання несе платник податку - батько (мати) дитини, яка навчається.

Тобто документи (квитанції, касові ордери, чеки тощо), в яких зазначено ПІБ дитини платника податку, є документами, що підтверджують фактично понесені витрати платника податку у зв'язку зі сплатою вартості середньої професійної або вищої освіти члена сім'ї першого ступеня споріднення (дитини), та дають право на одержання ним податкового кредиту з передбачених підпунктом 5.1.1 пункту 5.1 статті 5 Закону підстав.

При бажанні платника податку використати право на компенсацію йому вартості навчання непрацюючого члена його сім'ї першого ступеня споріднення за умови, що в квитанції вказано прізвище такого члена його сім'ї, платник податку має підтвердити це копією укладеного договору про навчання та документально підтвердити родинні стосунки (ступінь споріднення) з такою особою.