Щодо окремих питань трудового законодавства

Міністерство праці та соціальної політики України на <...> лист щодо надання роз'яснення по застосуванню окремих положень нормативних актів повідомляє.

1. Щодо норми тривалості робочого часу для інвалідів I або II групи при 5-денному робочому тижні.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані створювати для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Згідно зі ст. 12 Закону України "Про охорону праці" підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

У випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов'язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій, встановити на їх прохання неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці (стаття 172 КЗпП).

Отже, у разі застосування праці інвалідів роботодавець зобов'язаний діяти на підставі рекомендацій МСЕК, оскільки невиконання цих рекомендацій може призвести до погіршення стану здоров'я працівника-інваліда, за що він нестиме відповідальність.

Якщо у рекомендаціях МСЕК зазначено, що працівник-інвалід може працювати за своєю посадою на умовах неповного робочого часу, роботодавець на прохання інваліда зобов'язаний встановити йому неповний робочий час. Для цього працівник-інвалід подає заяву про встановлення неповного робочого часу, а роботодавець видає відповідний наказ.

Роботодавець зобов'язаний на прохання працівника, що має право на неповний робочий час, встановити робочий час тієї тривалості, про яку просить працівник. Зазначена норма не обмежує права сторін трудового договору на визначення тривалості неповного робочого часу.

Оплата роботи на умовах неповного робочого часу, яка регламентується статтею 56 КЗпП України, провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.

2. Щодо застосування абзацу шостого пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 N 100 (далі - Порядок) та визначення коефіцієнта коригування середньої заробітної плати.

Відповідно до зазначеного абзацу пункту 2 Порядку час, протягом якого працівник згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду під час обчислення середньої заробітної плати у всіх випадках, передбачених Порядком.

Згідно з пунктом 6 постанови Ради Міністрів СРСР від 14.09.73 N 674 "Про заходи щодо подальшого вдосконалення використання праці пенсіонерів та інвалідів у народному господарстві і пов'язаних з цим додаткових пільгах" інваліди I і II груп, які працюють на підприємствах, у цехах та на дільницях, призначених для використання праці інвалідів, якщо вони не користуються правом на одержання більш високих пільг, мають право на скорочений робочий час тривалістю 6 годин на добу (36 годин на тиждень). Враховуючи вищезазначене, ця норма може застосовуватись, якщо Рекомендаціями МСЕК інвалідам I і II груп за станом їх здоров'я дозволено працювати 6 годин (36 годин на тиждень) при шестиденному робочому тижні, на п'ятиденний робочий тиждень вона не поширюється.

До цього часу відноситься, зокрема, і період впродовж якого працівник знаходився у відпустці без збереження заробітної плати відповідно до статті 25 Закону України "Про відпустки". Наприклад: матері або батьку, який виховує дітей без матері, ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, пенсіонерам за віком та інвалідам III групи, інвалідам I та II груп, особам, які одружуються, та ін.

Що стосується періоду, коли працівник знаходився у відпустці без збереження заробітної плати відповідно до статті 26 вищезазначеного Закону, то час такої відпустки не виключається з розрахункового періоду, оскільки в цьому випадку зменшення середньої заробітної плати працівника залежить від рішення самого працівника.

Що стосується визначення коефіцієнта коригування при розрахунку середньої заробітної плати для оплати працівнику часу відпустки.

Згідно з пунктом 10 Порядку у випадку підвищення тарифних ставок і посадових окладів відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими колективними договорами (угодами), яку розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

Як зазначено у <...> листі, працівнику було надано відпустку у березні 2008 року.

Розрахунковим періодом для обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки згідно з нормами пункту 2 Порядку буде березень 2007 - лютий 2008 р.

З 1 лютого 2008 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 6 лютого 2008 року N 34 відбулось підвищення посадових окладів працівникам апарату органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, органів прокуратури, судів та інших органів.

Отже, якщо працівнику необхідно обчислити середню заробітну плату для оплати часу щорічної відпустки, яка надається після 1 лютого поточного року, заробітну плату, враховуючи доплати, надбавки, премії та інші виплати, які включаються при обчислені середньої заробітної плати, коригують на коефіцієнт підвищення посадових окладів.

Коефіцієнт коригування обчислюється шляхом ділення посадового окладу (тарифної ставки) встановленого після підвищення на посадовий оклад (тарифну ставку), який був встановлений працівнику до підвищення, без урахування доплат надбавок тощо.

3. Щодо надання роботодавцям, зареєстрованих платниками страхових внесків на випадок безробіття менше шести місяців дотації на створення додаткових робочих місць.

Роботодавцям, фактичний строк реєстрації яких як платників внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття менше шести місяців, дотація не надається.